Лялька Гітлера Тайванського виробництва з подачі Російського ГРТ і Бі-Бі-Сі
Кажуть про блискавичне поширення інформації в наш компютерний вік. Брехня аж ніяк не відстає. А коли та ж сама «сенсація» сумнівної якості доходить до нас відразу з різних країн, важко не думати, що слово «доходить» тут можна вживати тільки умовно. Питання про спосіб транспортування «інформації» є досить важливим, але є й інші невідкладні питання.
Наприклад, як так вийшло, що всесвітньо відоме інформаційне агентство Бі-Бі-Сі вважало за потрібне використовувати репортаж про Україну російського телеканала ГРТ? Використовувало його, треба сказати, без посилання на джерело. І ще одна важлива деталь: як англійська газета могла послатися на статтю в українській газеті, спотворивши останню до невпізнанності? Вражає взагалі те, що, судячи з усього, жодне з англомовних ЗМІ не перевірило інформацію, їм передану, на місці. Памятається, першу екранізацію «Доктора Живаго» знімали в Канаді. Це було обумовлено політичною ситуацією за радянських часів. Чим же було обумовлене рішення Бі-Бі-Сі і двох англійських газет надати перевагу російської версії українських новин, нехай зазначені ЗМІ пояснять. Якщо зможуть.
Два тижні тому, в «Дзеркалі тижня» було опубліковано статтю Андрія Капустіна http://dt.ua/1000/1550/62775/ . Під скандальним заголовком, «Роздягни Гітлера, або Барбіфюрер у подарунок» автор розповідає, як він натрапив на ляльку Гітлера в київській крамниці та про бесіду із цього приводу з досить обмеженою продавщицею. Він пише для українських читачів, які можуть без зусиль правильно оцінити слова продавщиці «Ні, недорого. Тисячу двісті гривень». Ціна досить значна, і навіть за відсутністю інших причин, вона б виключила популярність зовсім не дитячої ляльки серед українських дітей.
Інших причин, зрозуміло, більш ніж достатньо. Сам автор дивується, що це чудовисько тайванського виробництва продається в місті-герої Києві, у декількох кілометрах від Бабиного Яру. Він фантазує, доводячи ідею такої «ляльки» до логічного кінця. Всі фрази про «іграшковий концтабір» та інші наводяться, щоб читачі відчули весь жах таких «забав».
Можливо, стаття виявилася вище лінгвістичних сил тих, хто надав цю «сенсацію» своїм англійським читачам. Напрошується, щоправда, питання, як у редакціях змогли вважати доречним посилатися на незрозуміле їм джерело. Для ГРТ і інших російських ЗМІ таких проблем, природно, не виникало. Думаємо, вони переслідували інші цілі, коли так спотворили першоджерело.
Російське ж висвітлення було настільки стандартним, що, хоча не можемо не обуритися, вразитися теж важко. Інформаційний привід (лялька) знадобився для того, щоб їх «експерт» – Олесь Бузина – зміг показати, як все погано в Україні, і що, після того, як назвали Шухевича Героєм України, такі ляльки неминуче повинні «зявитися у кожної української дитини»
Як би не ставитися до Шухевича, такі слова глибоко ображають. Проте, все так дурнувато, що краще не звертати уваги на черговий шедевр цього кишенькового телеканала при російській владі.
На жаль, той же інформаційний привід, ледь урізаний і перекручений (перед словом Шухевич англійці явно здалися) використала відома Бі-Бі-Сі. У їхній редакції не тільки вирішили обійтися без посилання на ГРТ, але вже немає жодного слова про те, що лялька зроблена в Тайвані. Можливо, написали вже заголовок про виробника ляльок в Україні, і легше було відкоригувати факти, ніж придумати нову назву?
Диктор слухняно повторює російське джерело, повідомляючи про «випадки крайнього расизму, як у нацистській Німеччині», і камера відразу переходить до інтервю з Бузиною. Зовсім не виключено, що Бі-Бі-Сі, яка не вважала за потрібне самостійно розібратися в «сенсації», знати не знала, що ГРТ звернулося до пана Бузині аж ніяк не в пошуках зваженої й обєктивної точки зору. Жодних претензій, зрозуміло, до вибору того або іншого співрозмовника немає. Але, думаю, не нам же Бі-Бі-Сі пояснювати, що, коли одне інтервю наводиться нібито на підтвердження розмитим, але серйозним обвинуваченням, альтернативна думка обовязково має бути наведена?!
Замітки, опубліковані в той же день в англійських газетах “Daily Telegraph” і “Daily Mail” представляють найжахливіші фантазії Капустіна (іграшковий концтабір, наприклад) як плани на майбутнє вигаданого українського виробника ляльок, що нібито створив ляльку-Гітлера.
Бі-Бі-Сі тепер зняла ролик зі свого сайту, але він зберігся в памяті google. Не вибачилася, і ніякого спростування не випустила. Газети проігнорували мої листи (і навряд чи мої одні), і навіть не поставили мій коментар до їхньої статті серед обурених реакцій своїх читачів..
Дозволю собі одне відхилення у звязку з обуренням. Наступного разу, коли туристи з Англії поїдуть у Росію, і підуть шукати форму або яку-небудь символіку КДБ, хотілося б, щоб вони на секунду подумали про багатьох людей, які мають всі підстави вважати такі колекціонерські пристрасті вкрай образливими.
Нас також глибоко ображає думка, що в країні, яка так постраждала від нацистів, виробники іграшок могли б придумати таке чудовисько, і що батьки стали б таку ляльку купувати своїм дітям.
Той факт, що всі повідомлення зявилися практично одночасно, наштовхує на певні думки. Сподіваємося, що й англійські ЗМІ зможуть зробити свої висновки.
Адже інформація про проблеми в Україні буде й у майбутньому. Українські ЗМІ практично звільнилися від недавнього гніта, і українці самі все частіше говорять про свої проблеми, у тому числі й про факти ксенофобії та расизму. Це, звичайно, дає прекрасний шанс тим, хто готовий усе перекручувати у своїх темних цілях.
Важко не відчувати здивування, порівнюючи увагу, що приділяється англійцями проблемам із ксенофобією в Україні й у Росії. Можливо, вони вирішили, що проблем в Росії забагато? Чи заважають геополітичні інтереси? Або для ЗМІ отут немає нічого нового, і звертати увагу немає на що?
Ми не поділяємо таке ставлення. Не можемо заради своїх колег-правозахисників у РФ. Заради молодих друзів у Москві та інших містах Росії, які намагаються вже не виходити на вулицю «занадто пізно» і які сидять у чотирьох стінах у день народження Гітлера. І заради нас усіх, оскільки скинхеды й інші в РФ, що поширюють насильство й ненависть, усе активніше пропагують свій маразм і шукають підтримки в Україні.
Ми анітрошки не вказуємо на проблеми в Росії в спробі відволікти увагу від ксенофобії та расизму в Україні, хоча вважаємо, що російським ЗМІ не завадило б менше зусиль докладати на те, щоб наполягати на епідемії фашизму в Україні, а більше на те, щоб боротися із цією чумою у себе в країні. Але це не рятує нас від необхідності стежити за ситуацією в Україні й боротися з усіма симптомами небезпечної хвороби.
Ми не заплющуємо очі на значні проблеми, та й навіть наша влада вже почала вживати заходів. Міри часто недотепні, занадто повільні, іноді неефективні, але вже почала! І важко також, і вкрай прикро, коли доводиться стільки часу та зусиль витрачати на спростування обвинувачень і стереотипів, що, як будь-яка недостовірна й необєктивна інформація, уводить в оману людей, як в Україні, так і у світі.