Бюлетень "Права Людини", 2001, #26
Здравый смысл победил. Пока. Відповідь людства мусить бути гідною і моральною Диалог между цивилизациями Право на справедливий суд
Кому мешает строительство греко-католического храма? Захист від дискримінації
Конституція України забороняє використання примусової праці Право власності
Фiнансово-економiчнi питання природоохоронної дiяльностi в Україні з точки зору громадськостi Міжетнічні відносини
Звіт про результати моніторингу якості осіннього призову 2000 року Армія
Почем фунт базарного места? Хто винний?
Думки світлі і вдячні
Конституція і права людини
Здравый смысл победил. Пока.
Протесты общественности, мирные акции протеста, организованные Севастопольской правозащитной группой, привели к тому, что коммунистическое руководство севастопольского городского Совета не включило в повестку дня очередной сессии вопрос о восстановлении памятника Сталину в Севастополе.
Благодарим всех, кто направил письма протеста руководителям севастопольского городского Совета.
Предлагаем Вашему вниманию правовой комментарий Севастопольской правозащитной группы
В соответствии с протоколом заседания постоянной комиссии Севастопольского городского Совета по вопросам образования, культуры, религии, туризма, спорта и делам молодежи от 21.08.2001 г., комиссия решила внести предложение на президиум горсовета: включить в повестку дня сессии вопрос о предложении ветеранских организаций по восстановлению памятника И.Сталину в Севастополе.
Решение постоянной комиссии противоречит Конституции Украины, Закону "О реабилитации жертв политических репрессий на Украине", Закону Украины "О местном самоуправлении в Украине".
1. Местное самоуправление является правом территориальной громады — жителей села или добровольного объединения в сельскую громаду жителей нескольких сел, поселка и города — самостоятельно решать вопросы местного значения в рамках Конституции и законов Украины (ст.140 ч.1 Конституции Украины). Восстановление памятника И.Сталину в Севастополе не относится к вопросам местного значения, так как затрагивает интересы всего народа Украины как наиболее пострадавшего от сталинизма. При таких обстоятельствах постоянная комиссия вышла за пределы, предоставленных ей и горсовету полномочий.
2. В Украине действует Закон "О реабилитации жертв политических репрессий на Украине". В преамбуле данного закона изложена цель его принятия — восстановление прав репрессированных и подчеркивается, что "особо тяжелым наследием прошлого являются массовые репрессии, которые совершались сталинским режимом и его проводниками в республике. При судебных и внесудебных расправах грубо попирались нормы Конституции, призванные охранять права и свободы граждан, элементарные нормы судопроизводства". Верховный Совет Украинской ССР осудил репрессии. Таким образом, высший орган законодательный власти Украины от имени народа Украины дал однозначно отрицательную оценку И.Сталину, сталинскому режиму, осудил репрессии. Ни один орган государственной власти или местного самоуправления не имеют права в нарушение указанного выше закона оценивать И.Сталина и его деятельность иначе (т.е. положительно). В противном случае будет грубо нарушена ч.2 ст.19 Конституции Украины, которая предусматривает, что органы государственной власти и органы местного самоуправления, их должностные лица, обязаны действовать только на основании, в пределах полномочий и способом, которые предусмотрены Конституцией и законами Украины.
3. В соответствии со ст.47 п.4 Закона Украины "О местном самоуправлении в Украине", постоянные комиссии, по поручению совета или по собственной инициативе, предварительно рассматривают проекты программ социально-экономического и культурного развития, местного бюджета, отчеты об исполнении программ и бюджета, изучают и готовят вопросы о состоянии и развитии соответствующих отраслей хозяйственного и социально-культурного строительства, другие вопросы, которые вносятся на рассмотрение Совета, разрабатывают проекты решений Совета и готовят заключения по этим вопросам, выступают на сессиях Совета с докладами и содокладами. В данном случае постоянная комиссия горсовета действует не по поручению Совета и не по собственной инициативе, а по инициативе ветеранских организаций и по вопросу который не относится к компетенции Совета.
4. В статье 4 Закона Украины "О местном самоуправлении в Украине" определены принципы, на основе которых осуществляется местное самоуправление, среди которых названы законность и сочетание местных и государственных интересов. Действия органов местного самоуправления, их органов и должностных лиц, противоречащие нормам закона (в данном случае, Закона Украины "О реабилитации жертв политических репрессий в Украине) нарушают вышеуказанную норму Закона Украины "О местном самоуправлении в Украине". Таким образом, постановка перед сессией горсовета вопроса, который явно не соответствует Конституции и законам Украины противоречит самим принципам местного самоуправления в Украине.
5. Статья 2 Основ законодательства Украины о культуре определяет в качестве основных принципов культурной политики утверждение гуманистических идей, высоких моральных ценностей в общественной жизни, ориентация как на национальные, так и на общечеловеческие ценности, признание их приоритетности над политическими и классовыми интересами. В данном случае приверженцы коммунистической идеологии действуют, руководствуясь своими политическими интересами, и отдают им приоритет перед национальными и общечеловеческими ценностями.
6. Статья 8 Закона Украины "О службе в органах местного самоуправления" устанавливает обязанности должностных лиц местного самоуправления, среди которых названы соблюдение Конституции и законов Украины, недопущение действий или бездеятельности, которые могут повредить интересам местного самоуправления и государства. Статьи 23 и 76 того же закона определяют ответственность органов и должностных лиц местного самоуправления за нарушение Конституции и законов Украины. Таким образом, закон возлагает обязанность на должностных лиц местного самоуправления не только не совершать действий, противоречащих нормам закона, но также принимать меры для устранения и пресечения возможных нарушений закона органами местного самоуправления. В противном случае они несут ответственность в соответствии с действующим административным, гражданским и уголовным законодательством Украины (ст.23 Закона Украины "О службе в органах местного самоуправления").
Відповідь людства мусить бути гідною і моральною
У своїй скорботi за безневинними жертвами американське суспiльство має пам’ятати, що переважної бiльшостi здобуткiв воно сягнуло завдяки тому, що будувало свiй устрiй на засадах християнської моралi. I навпаки, коли полiтики тими засадами нехтували (як ото пiд час вiйни у В’єтнамi), поступ суспiльства уповiльнювався, або навiть припинявся. Можливо, я дещо iдеалiзую американську демократiю, але, на моє глибоке переконання, щоразу поверненню до прогресу в країні передував прискiпливий суспiльний аналiз власної "поведiнки" з наступним її коригуванням у бiк здорового глузду та моральностi. Так було пiсля вбивства Мартiна Лютера Кiнга, пiд час уотергейтського скандалу тощо. Цій властивості американського суспільства можна по-доброму позаздрити, і хочеться вірити, що й цього разу вона проявить себе повною мірою. Поки-що ж події розвиваються за іншим сценарієм.
Мстивiсть та зарозумiлiсть не є християнськими чеснотами. А саме до цих почуттiв американцiв з успіхом апелюють полiтики, нашвидкуруч плануючи "вiдплатнi дiї" в той час, коли не тiльки достеменно не визначено винуватцiв нападу на об’єкти у США — нiхто не може чiтко сказати, що ж то є "мiжнародний тероризм", проти якого закликають єднатися? Хто зна, чого бiльше у тiй гарячковостi: старозавiтного "кров за кров" чи ураженого самолюбства (якiсь нахаби, бач, показали, що i ТАКА ПОТУГА не може сьогоднi почуватись у повнiй безпецi). Але в усякому разi, з каламутної водицi вже виринули збирачi "антитерористичного блоку" для безоглядної пiдтримки БУДЬ-ЯКИХ вiдплатних дiй США проти БУДЬ-КОГО на їхнiй розсуд! Тут вже анi розважливостi, анi християнської моралi; i це є дуже небезпечно для подальшої долi свiту: нас намагаються залучити до "вiйни цивiлiзацiй", "протистояння християнства та iсламу". Складається враження, що певна частина полiтикуму мрiє про Армагедон та завзято прагне прискорити його початок! I вже росiйськi полiтологи "мiркують" про неефективнiсть ООН у боротьбi з мiжнародним тероризмом та про потребу замiнити цю поважну органiзацiю чи то "Великою вiсiмкою" чи ще якоюсь "надзвичайкою". А це вже — замах на свободу i демократiю в усьому свiтi, і зовсiм не з боку iсламських фундаменталiстiв!
Давайте ж спокiйно поглянемо, чи є виправданою "антитерористична" гарячкова колотнеча з надаванням "карт-бланшу" постраждалiй сторонi? Чи спроможнi планованi "вiдплатнi заходи" унеможливити повторення трагедiї хоч в Америцi, а хоч i деiнде ще?
Одинадцятого вересня життя вкотре, цього разу — аж занадто наочно, показало, що людство в своєму науковому та технологiчному поступi сягнуло рiвня, коли потенцiйнi можливостi окремої людини чи маленької групи людей стають спiвставимими з можливостями державних утворень, особливо ж — у заподiяннi шкоди ближнiм. Надвисокою стає цiна як звичайної помилки, так i дiяльностi злочинного, чи просто хворого, розуму навiть окремої особи. Наслiдки випадкових (Чорнобиль, Бхопал) або навмисних (отрута, пiдмiшана до лiкiв божевiльним працiвником фармацевтичного заводу) техногенних катастроф вражають не менше, нiж застосування зброї масового знищення; i це пречудово знають як психiчно неврiвноваженi люди, так i справжнi потенцiйнi терористи. Цьому нема i не може бути силової ради, хай навiть в "антитерористичний альянс" об’єднаються вiйськовi всiх Об’єднаних Нацiй. Натомiсть цiлком реальною виглядає перспектива побудови пiд гаслом "боротьби проти мiжнародного тероризму" такого нового свiтового порядку, що мало не здасться. Он вже президент Буш заявляє, що держави повиннi визначитись: чи вони разом з Америкою, а чи пiдтримують терористiв. Третього, бач, не дано! А якщо згадати, як декiлька днiв тому об’єктами "вiдплатного удару" було названо країни, якi "переховують або пiдтримують терористiв", то виходить, що свiтове спiвтовариство шантажем змушують "дружити" проти того, на кого покаже "дядечко Сем". Сьогоднi це — багатостраждальний Афганiстан i, "можливо, Iрак та Iран". Теж чимало. А завтра? Ще хтось з "пособникiв"? Може, навіть Україна, служба безпеки якої вже змушена була заперечувати повiдомлення закордонних "доброзичливцiв" про буцiмто наявнiсть у Києвi та Харковi ледь не тренувальних центрiв iсламiстiв?
Нда. Гарну перспективу нам поспiхом будують "антитерористи": або заздалегiдь стати спiльником США у їхнiх ще не визначених i, можливо, свавiльних "вiдплатних дiях" та наразитись на неодмiннi акти помсти з боку об’єктiв тих дiй, або бути пiд загрозою удару за "пособництво терористам"!
А мiж тим, запобігти використанню мерзотниками пасажирських лiтакiв в якостi знаряддя терористичних ударiв можна i треба у зовсiм iнший спосiб, спосiб негучний, дешевий та абсолютно надiйний. Треба лише фiзично унеможливити проникнення у пiлотську кабiну з пасажирського салону, а також здiйснювати телефонний зв’язок мiж салоном та пiлотами виключно через наземнi станцiї. I все! У терористiв не буде можливостi анi захопити керування лiтаком, анi здiйснювати моральний тиск на екiпаж. Таким чином, лiтак неможливо буде використати як керовану бомбу. I цього на перший час буде досить. I не треба буде демонструвати вiйськову потугу, примусово дiлити свiт на ворогуючi табори, бомбардувати дiйснi або уявнi "терористичнi центри" (тим породжуючи нову хвилю горя, ненавистi та помсти).
Водночас варто об’єднати здоровi iнтелектуальнi сили людства для виявлення найбiльш вразливих точок цивiлiзацiї, де одинак-злочинець або божевiльний може нанести катастрофiчну шкоду. Та виробити спiльнi стандарти i засоби безпеки для таких точок. Не зайвим буде i прискiпливе дослiдження самого феномену тероризму: державного, індивідуального, мiжнародного нарештi, а також причин його виникнення. Переконаний, що вiдвертий розгляд останнього питання дозволить людству вкотре удосконалитись. Оце i буде гiдна, моральна та дiйова вiдповiдь на виклик часу. Все iнше — вiд лукавого. 22.09.01
Диалог между цивилизациями
Однако послушаем, что говорит мужчина — серб из Македонии, у которого берет интервью украинский корреспондент: "Американцы и НАТО поддерживают мусульман, снабжают их оружием. Если бы не НАТО, мы бы в два счета справились с ними." Реакция вечных противников — баркашовцев и некоторых членов УНА-УНСО — поразительно совпадает: они в той или иной форме выражают удовлетворение в связи с терактами в сверхдержаве, миф о неуязвимости которой, с их точки зрения, развеян. С мнением ультранационалистических сил совпадает и мнение самого одиозного "левого" депутата украинского парламента п. Витренко. Она выражает удовлетворение, хотя вряд ли кто-нибудь заподозрит ее в принадлежности к исламской религии.
Итак, 21-й век начался лозунгом: "Фундаменталисты всех стран объединяйтесь!" Против кого? Против цивилизации, которая наступает и разрушает (или уже разрушила) традиционный уклад бытия.
Традиционные общества или носители традиционного (в случае с Витренко — тоталитарного) сознания не могут не понимать, что мир, становясь все более единым, вводя единые правовые нормы, предъявляя к странам и их гражданам единые стандартные требования, выбивает у них из-под ног почву, превращая членов какой-то общины (религиозной или идеологической) в индивидуума, личность, которая остается один на один с глобальными, мировыми проблемами и с проблемами частными, которые они не привыкли решать. Сербский национальный имперский фундаментализм вызвал, — который раз в истории, — серию балканских войн: в Боснии, Хорватии, Косово, теперь — в Македонии. Роль Запада — принуждение к миру — естественно воспринимаются носителями имперского сознания, как насилие, поскольку они привыкли быть гражданами империи и не мыслят себя вне ее рамок. То же самое мышление мы наблюдаем у российских правых радикалов. Да если бы только у них! Визит Папы Иоанна-Павла ІІ в Украину достаточно точно показал, что Московский патриархат, его иерархи настроены непримиримо к иной форме христианского вероучения, видят в распространении католической или греко-католической церкви угрозу своему существованию, т.е. заранее представляют себя неконкурентоспособными в привлечении верующих именно в их храмы. Неконкурентоспособность — один из краеугольных камней фундаментализма — в той или иной степени проявляется во всех перечисленных выше случаях.
Глобальная неконкурентоспособность может и уже подрывает сложившуюся в мире систему противовесов. Философ Френсис Фукуяма рано, на мой взгляд, похоронил историю, т.к. с точки зрения противостояния цивилизаций она еще, собственно говоря, не начиналась. Тоталитаризм был порождением именно западной цивилизации, и эту болезнь она преодолела, включив иммунную систему: глобальный подход к человеческим ценностям, приоритет личности и ее прав. Естественно, преодолев тоталитаризм в западном полушарии и почти уничтожив его в мире, корабль западной цивилизации неминуемо накренился в противоположную сторону. Единые стандарты в подходе к правам личности одновременно с информационной и экономической экспансией вызвали противодействие именно на личностном уровне в странах, о которых говорилось выше. И если имперский фундаментализм России и Сербии можно считать остаточной энтропией, способной, — впрочем, привести, как это мы видим, к локальным войнам и конфликтам, то религиозный фундаментализм — это плоть от плоти западной цивилизационной активности. Нужно сказать, что ислам не менее, а в средние века — даже более — веротерпимая религия, чем христианство того же времени. Стоит только вспомнить о том, что именно в мусульманских странах спасались испанские и итальянские евреи, которых изгоняли и преследовали на родине. Мирно проживали в мусульманских странах и христианские общины. Как самая молодая мировая религия, ислам вобрал в себя и иудаизм и христианство, почитая как пророков и библейского Моисея, и Иисуса (Иссу). Сам синкретизм ислама не мог не предполагать соучастия мусульманских стран в мировом оркестре культур. Однако, в 20-м веке все меньше и меньше к этому голосу прислушивались. Западный мир ушел далеко вперед по всем параметрам экономического и технического прогресса И это неизбежно, т.к. свобода личности являлась предпосылкой к творчеству. Но западный мир оказался не способным увидеть и понять, что другой способ существования — не только и не столько нарушение общемировых правил, но определенный поиск своей формы существования в этом мире. Поиск длительный и несовпадающий с западным во времени. Повторюсь — мусульманство — самая молодая мировая религия, которая только ищет форму адаптации в быстроменяющемся мире.
Мы привыкли смешивать воедино террористический режим Саддама Хусейна, социалиста и крупного народного демократа, и похожий на него режим Муаммара Каддафи в Ливии со странами традиционного ислама, живущие по законам шариата — Саудовской Аравией, Бахрейном, Кувейтом, Ираном. Впрочем, все эти страны отличаются друг от друга и традициями, и законодательством, несмотря на шариат. Сближает эти страны между собой и отличает от стран Запада прежде всего общинное, коллективное сознание. В этих странах человек защищен по-своему: семьей, родом, принадлежностью к религии. Мне пришлось как-то говорить с арабской студенткой, которая несколько лет училась в Европе, затем у нас — в Харьковской фарминституте Европа привела ее в ужас тем, что дети живут отдельно от родителей, не помогая друг другу в быту, общаясь по праздникам и т.д. Ее поразило одиночество не вышедших замуж женщин, которые в странах ислама продолжают жить в семьях сначала своих родителей, затем братьев, обязанных заботиться о них. Естественно она была поражена малочисленностью детей и в Европе, и у нас, главное — отношением у нас в обществе к многодетным матерям. И, вообще, тем, что нет порядка. Это было очень емкое в ее устах слово, подчеркивающее отсутствие в Европе и у нас отсутствие правил ежедневного традиционного поведения. Не стоит говорить, что девушка была из богатой семьи, где все дети, кроме самых младших, учились за границей и собирались у себя на родине быть профессионалами. Однако, она чувствовала себя совсем одинокой и не защищенной в Европе, и, вот что нужно отметить, более защищенной в СССР начала 80-х, т.к. в СССР семейные связи были более тесными и привычными для нее. Но все же это не шло ни в какое сравнение с тем укладом, к которому она привыкла в Алжире. Я подробно остановилась на этом своем случайном знакомстве, т.к. хочу подчеркнуть, что большинство граждан мусульманских стран, особенно тех, где не менялись режимы (от народной демократии, например, к традиционному исламу) чувствуют себя по-своему защищенными, и готовы отставить ценности того общества, в котором живут.
Теперь давайте вспомним совсем другое время и другую страну — Российскую империю, народовольцев, индивидуальный террор. Гибель царя — реформатора Александра ІІ, хотевшего принять Конституцию. Потом — реакция. Очевидная героическая бессмысленность действий террористов — и все это от не менее бессмысленного и преступного нежелания имперской власти понять проблемы страны, которой они управляют. Как следствие — апокрифическое ленинское высказывание: "Мы пойдем другим путем", и весь этот путь, пройденный не только на наших глазах, но и частично нами. Взаимная глухота никогда не приводит к решению проблем. Я не поклонник индивидуального террора в России, — скорее поклонница Александра ІІ. Террор — это самое подлое и страшное явление в мире. Но это первый показатель того, что отсутствие внятного диалога между цивилизациями не заменить бомбежками и ракетами. На мой взгляд, ООН в том виде, в каком она функционирует сейчас, больше не может выполнять функций, ради которых она создавалась. Вероятно, в ее рамках необходим межкультурный диалог. Что касается применения силы, то это может помочь только в том случае, если большинство мирно настроенных граждан, принадлежащих разным культурам, поймут, что сила применена справедливо.
Право на справедливий суд
Кому мешает строительство греко-католического храма?
В течение июня-сентября внимание средств массовой информации было привлечено к конфликту, связанному с планами харьковской общины Украинской греко-католической церкви (далее УГКЦ) построить храм. Об этом конфликте рассказывали радио "Свобода" (четырежды!), Би-Би-Си и "Британські новини", информационная телепрограмма ТСН канала "1+1", харьковские телеканалы АТВК и "Симон", газета "День", многие харьковские и львовские газеты. Что же случилось?
Факты таковы. Первая община УГКЦ в Харькове была зарегистрирована в июле 1993 г., в 1996 года в парафию был назначен постоянный священник — о. Николай Семенович. В начале 1997 года община обратилась с просьбой о выделении земельного участка под строительство храма. Управление градостроительства и архитектуры предложило участок по адресу пр. 50-летия ВЛКСМ 53-А. Акт выбора земельного участка был согласован с соответствующими органами, однако ввиду возражений Московского райисполкома это предложение было снято. Далее был предложен участок на пересечении улиц Командарма Корка и Командарма Уборевича, однако этот вариант отвергнул горисполком. Наконец, в мае 1999 г. городскими властями был предложен участок, прилегающий к территории Института охраны здоровья детей и подростков в 614 микрорайоне Салтовского жилмассива. Община приняла это предложение и вторично провела согласование акта выбора земельного участка. Решением горисполкома №959 от 28.7.99 общине было разрешено проектирование и строительство храма, административно-хозяйственных построек и дома настоятеля на земельном участке площадью примерно 1 га с передачей его во временное пользование до 31 июня 2004 года. Общине предписывалось провести всю необходимую работу по разработке, согласованию и утверждению рабочего проекта, строительству, вводу в эксплуатацию. Итак, почти три года понадобилось местным властям для выделения земельного участка под строительство храма.
За два прошедших с той поры года община УГКЦ провела огромную работу, затратила значительные средства. Было получено архитектурно-плановое задание на разработку рабочего проекта, разработан и согласован со всеми службами эскизный проект, проведены геодезические работы и инженерно-геологические изыскания, подготовлены и согласованы (Управление горисполкома по строительству, ремонту и реконструкции города, "Харь-ковоблэнерго", "Харьковгоргаз", Укртелеком, ТПО "Харь-ковкоммунпромвод", "Харьковкоммуночиствод", Госавтоинспекция) технические условия. По требованию городской санэпидстанции Харьковским межобластным спецкомбинатом замерялся радиационный фон. На сегодня заканчивается подготовка рабочего проекта в соответствии с заданными ТУ (а это 107 согласований с различными органами и организациями). Отведенный участок осушен, очищен и подготовлен к строительству. Наконец, на Пасху 15 апреля 2001 г был освящен крест, и каждое воскресенье на этом месте служится литургия.
В конце мая руководство Института охраны здоровья детей и подростков неожиданно заявило о своих претензиях в отношении выделенного участка земли, хотя директор Института проф. Н.М.Коренев ранее соглашался со строительством и дал письменное согласие на подключение к газопроводу. Н.М.Коренев и бывший директор А.И.Корни-лова просили приостановить строительство, аргументируя свою просьбу опасностью эпидемий, психоэмоциональной нагрузкой на детей и тем, что храм будет построен на территории института. Кроме того, ученые подчеркивали "угрозу католизации". Их поддержал митрополит Харьковский и Богодуховский Никодим, который в своем письме к главе облгосадминистрации Е.П.Кушнареву и городскому голове М.Д. Пилипчуку просил приостановить "незаконное строительство", и газета "Время" (№60 от 2.06.2001, статья Н.Шеховцовой "Неисповедимы пути твои, Господи"), повторившие смехотворную аргументацию руководства института, противоречащую и фактам, и здравому смыслу. Ведь выделенный участок находится в коммунальной собственности города и институту не принадлежит, а храм, согласно документации, будет построен примерно в 140, а не 50 метрах от корпуса института, как это указывали руководство института и Шеховцова. Тем не менее, 7 июня депутатская комиссия горсовета по вопросам обеспечения общественного порядка, соблюдения законности, охраны прав, свобод и законных интересов граждан в одностороннем порядке, не уведомив общину УГКЦ, приостановила решение горисполкома №959 от 28.07.99 до выяснения его соответствия действующему законодательству.
На позиции митрополита Никодима следует остановиться особо. Очевидным является его вмешательство во внутренние дела другой религиозной организации и нарушение тем самым свободы совести. Это вмешательство прямо переходит в конфронтацию. Иначе невозможно расценить слова об унижении и оскорблении православных самим фактом появления греко-католического храма, оскорбление католиков — отождествление политических и католических целей, бессодержательное обвинение в прозелитизме. Митрополит Никодим утверждает, что "если факт строительство храма будет иметь место, то это послужит началом к дестабилизации религиозной ситуации как в Харькове, так и в Украине в целом", и более того, породит "межхристианский конфликт в нашем городе". На самом деле межконфессиональный конфликт создает письмо митрополита Никодима.
Члены общины УГКЦ, возмущенные надуманными обвинениями в незаконных действиях, оскорблениями и препятствиями в строительстве храма, создают Общественный комитет защиты прав УГКЦ, в который вошли известные всей стране люди — Ирина Калинец, Иван Гель, Степан Сапеляк и другие, инициируют обращения народных депутатов Украины, готовят и посылают коллективные письма от представителей политических партий и общественных организаций Харькова и от представителей научной и творческой интеллигенции Президенту Украины. В поддержку храма публично высказались харьковские общины УАПЦ, УПЦ-КП и римо-католической церкви. А органы местной власти вместо подтверждения своего решения предлагают общине УГКЦ новые земельные участки, совершенно неприемлемые для строительства храма (особенно возмутительно предложение строить храм на месте, где было староеврейское кладбище — там покоятся останки нескольких тысяч харьковчан, расстрелянных в 1937-1938 гг.), не понимая, что после освящения креста на месте строительства храма такие предложения оскорбительны для верующих.
Евгений Кушнарев сказал, что совпадение во времени обращения митрополита Никодима к нему с приездом Папы Римского — чистая случайность. Думается, он ошибся. Мне представляется, что инициирование митрополитом Никодимом запрета строительства храма – часть хорошо продуманного и не в Харькове созданного плана по разрушению межконфессионального мира в нашем регионе и созданию противостояния между различными христианскими церквями с целью продемонстрировать отрицательные последствия визита Святого Отца. До сих пор в Харькове удавалось не доводить расхождения между церквями до открытого межконфессионального конфликта. Сегодня его угроза велика как никогда. И нетрудно предсказать, как будут развиваться события, если власть будет так же бездействовать вместо того, чтобы предотвратить конфликт в зародыше.
Подведем итоги: если решение горисполкома №959 от 28 июля 1999 г. о разрешении общине УГКЦ на проектирование и строительство храма по ул. Гв. Широнинцев отменят, то будут все основания говорить о дискриминации УГКЦ в Харькове.
Захист від дискримінації
Конституція України забороняє використання примусової праці
До районного суду м. Нікополь звернувся громадянин Денщук С.О. з позовом до адміністрації підприємства, на якому працює позивач. Денщук С.О. вважає незаконним розпорядження адміністрації, яка вирішила використати висококваліфікованого робітника на прибиранні снігу.
Денщук С.О. є головою Незалежної профспілки Нікопольського заводу феросплавів (НЗФ). Представником позивача в суді виступає заступник голови Нікопольської організації Руху (УНР), член Незалежної профспілки Південнотрубного заводу В.Корнієнко.
Редакція "ПЛ" вважає, що ця справа може стати прецедентом, важливим не тільки для тих, хто займається правозахистом, а й для всіх працюючих, які останнім часом знову дуже часто потрапляють в аналогічні ситуації. Саме тому ми вирішили надрукувати позовну заяву Денщука С.О. і в подальшому інформувати наших читачів стосовно розвитку цієї справи.
ПОЗОВНА ЗАЯВА
Позивач: Денщук Сергій Олександрович,
Відповідач: Адміністрація ВАТ "НЗФ".
про скасування розпорядження та відшкодування моральної шкоди. Ціна позову — 5000 грн.
Я працюю горновим печі № 4 цеху виробництва феросплавів дільниці № 1 ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" з 1997 року. 28 грудня 2000 року розпорядженням № 815 начальник цеху зменшив мені вартість робочого місця за грудень 2000 року на 20 відсотків за буцімто грубе порушення мною п.3.1. "Правил внутрішнього розпорядку", а саме — за відмову 21.12.2000 року очищати стрілочні переводи згідно "Плану боротьби зі сніговими заметами та ожеледицею." (підписаного 26.09.00 головним інженером заводу без узгодження з Незалежною профспілкою НЗФ).
Я не згоден з тим, що з мого боку було якесь порушення, бо, як відомо з ст.43 Конституції України: "Використання примусової праці забороняється", а згідно п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України і 9 від 01.11.96 примусовою вважається будь-яка праця, що не обумовлена трудовим договором, якщо працівник не згоджується ії виконувати. Причин не погоджуватися у мене було предостатньо, про що йтиметься нижче. Отже, виходячи з п.п.5,12 вищезгаданої Постанови Пленуму Верховного Суду України, викликає великий сумнів конституційність "Плану боротьби зі сніговими заметами", і немає сумніву у тому, що розпорядження № 815 є незаконним.
Розмір відшкодування моральної шкоди визначений мною з урахуванням положення частини 3 ст.11 ЦПК України (щодо законодавчої невизначеності в ч.2 ст.237-1 КЗпП України) та виходячи з мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, встановленого частиною 2 ст.440-1 Цивільного кодексу України у розмірі п’яти мінімальних зарплат, з урахуванням таких обтяжуючих провину адміністрації факторів:
Поза будь-яким сумнівом, адміністрація постійно, свідомо і цілеспрямовано чинить моральний тиск на мене через те, що я не продав свої акції, опираюся свавіллю керівництва, ініціював створення Незалежної профспілки НЗФ і очолив ії. Доказом цього є те, що за останні півроку адміністрація з дитячою впертістю вже вчетверте намагається протизаконно покарати мене. Три попередні розпорядження щодо цього вона сама ж змушена була скасувати після того, як я звернувся до суду (чим і визнала незаконність розпоряджень № 422 від 31.07.00, № 453 від 17.08.00 та № 259 від 31.08.00).
З боку керівництва надійшла чітка вказівка спровадити на холод персонально мене, чим підтверджується упереджене ставлення адміністрації до мене, бо суперечить існуючій практиці. До цього дня подібні вказівки не персоніфікувалися — майстрові замовляли лише необхідну кількість працівників, а потім він вже сам визначав, кого персонально слід відправляти "на сніг".
21 грудня 2000 року адміністрації чудово було відомо про те, що я вперше вийшов на роботу після хвороби і праця на холоді була для мене вельми небажаною.
ВРАХОВУЮЧИ:
ст.43 Конституції України; п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.96;
ПРОШУ:
1.Скасувати розпорядження № 815 від 28.12.00.
2.Відшкодувати заподіяну мені моральну шкоду в розмірі 5000 грн.
Адміністрація компенсувала позивачеві вартість робочого дня після подачі заяви до суду чим визнала незаконність своїх дій. Справи продовжують лежати в суді через перевантаженість суду.
При розмові з Володимиром Корнієнком з’ясувалося, що аналогічна ситуація з відношенням адміністрації до Незалежної профспілки відмічалось на Нікопольському Південнотрубному заводі під час створення такої на підприємстві 2-3 роки тому, але останнім часом відношення змінилось на краще, адміністратори зрозуміли, що цей рух (профспілковий) надовго і всерйоз.
Інформацію надіслав Микола Вітько
Право власності
Фiнансово-економiчнi питання природоохоронної дiяльностi в Україні з точки зору громадськостi
(Початок дивись у "ПЛ" № 25 (245)
7. СТАН ФIНАНСУВАННЯ НУО
Неувагу державних органiв до екологiчних неурядових органiзацiй та практично повну вiдсутнiсть фiнансової пiдтримки державою їх дiяльностi, констатують багато учасникiв Конференцiї, зокрема: Гнатюк Петро Демидович — Миколаївська районна органiзацiя УТОП Миколаївської областi; Красицька Т.Д., УТОП, Севастополь; Єсип Володимир Петрович, Рубiжанська мiська органiзацiя УЕА "Зелений cвiт", Луганська область (ЗС-К); Плескач А. М., "Зелений свiт", Черкаси); Буянов Петро Маркович, Херсонська мiська екологiчна асоцiацiя "Зелений свiт" (ЗС-С)); Грицишин Петро Михайлович, Голова Громадської Ради при Львiвському обласному управлiннi; Iвко Сергiй Олександрович, районна дитяча екологiчна органiзацiя "Спiлка друзiв природи", м. Токмак Запорiзької областi.
НУО рiдко пишуть про конкретнi вiдмови, хоч ця тема заслуговує обговорення:
"Асоцiацiї "ЗС" Мiнiстерством екобезпеки вiдмовлено у незначному фiнансуваннi багаторiчної програми громадського вiдновлення лiсiв. (Коробко Микола Iванович, Голова Української екологiчної асоцiацiї "Зелений свiт");
У випадках вiдмов державнi чиновники люблять посилатись на формулювання типу: "Припинення фiнансування з бюджетiв усiх рiвнiв громадських органiзацiй та бiзнесових структур, крiм фiнансування програм молодiжних та дитячих громадських органiзацiй згiдно з законодавством." (Постанова ВРУ "Про основнi напрями бюджетної полiтики на 2000 рiк").
Але ж є рiзниця мiж утриманням органiзацiй та фiнансуванням їх заходiв, якi в разi вiдповiдностi потребам суспiльствам мають підтримуватись незалежно вiд форми власностi. Насправдi, Верховна Рада сама ж порушує такi обмеження, видiляючи значнi обсяги фiнансування й на творчi, чорнобильськi, iнвалiднi, спортивнi органiзацiї, причому часто без зазначення конкретних заходiв. В бюджетi за 1999 рiк була передбачена "Державна пiдтримка громадських органiзацiй фiзкультурно-спортивної спрямованостi 29.4 млн.грн."
Невже стан довкiлля є менш важливим, нiж спорт? "На каком основании включена в национальный бюджет статья по казачеству?" — запитує Льовiн А.С.(екоклуб, Запорiжжя). Та напевно, кiлька депутатiв сказали щось на кшталт: "Козацтво займається нацiональним вiдродженням", i цього вистачило.
Основним джерелом пiдтримки iснування НУО є iноземнi фонди:
"Финансирование НПО осуществляется, в основном, в результате получения организациями грантов западных фондов. Очень маленькая доля в финансировании НПО падает на украинских спонсоров. Благотворительных поступлений от украинских кампаний или бизнесменов практически нет." (Галицька Ганна, Голова Екологiчного центру "Дельта", м. Вилково Кiлiйського району Одеської областi).
"Плохо то, что общественные организации, в основном, выживают за счет иностранной помощи и практически не получают поддержки от местной власти и Министерства экологической безопасности и его структур на местах." (Буторина Iрина Вiкторiвна, к.т.н., Голова Координаційного екологiчного центру "Стратегiя", м. Марiуполь).
Домiнування iноземного фiнансування шкодить суспiльнiй репутацiї НУО:
"К негативным сторонам проводимой политики . приоритет в работе с организациями, финансируемыми из-за рубежа" (Полнарьов С. Я., "Українська якiсть", Одеса).
". залежнiсть фiнансування багатьох програм вiд iноземних фондiв дозволяє їм впливати на розвиток подiй в потрiбних їм напрямках. Для плiдної роботи НУО необхiдна фiнансова пiдтримка на державному рiвнi. Необхiдно звернутися до державних органiв . про грантову пiдтримку проектiв ГЕО, як це роблять закордоннi фонди; . прийняти закони, якi сприятимуть розвитку меценатства в Українi." (Овелян В.К., "Екоцентр", Харкiв).
"Державна пiдтримка громадських установ могла б бути у виглядi державних грантiв, податкових пiльг i так далi." (Карпушина Лiдiя Павлiвна, Донецька ОО УТОП )
Пiдтримують iдею фiнансування з державного та мiсцевих бюджетiв заходiв екоНУО (на грантово-конкурснiй основi): Коршиков Вадим Вiкторович, Одеська асоцiацiя юних екологiв; Чинкiна Тамара Борисiвна, органiзацiя "Юний еколог", Херсон; Смерека Ю.Й., Закарпатська ОО ВЕЛ, м. Ужгород; Герула Василь Дмитрович, "Зелений свiт"(ЗС-К), м. Коломия Iвано-Франкiвської областi); Сандул В’ячеслав Андрiйович, "Зелений свiт"(ЗС-К), м. Нiкополь Днiпропетровської областi ); Сандуляк Леонтiй Iванович, Голова "Зеленого свiту Буковини" (ЗС-К); ), Голубовська-Онiсiмова Ганна Миколаївна ("МАМА-86", Київ).
Вирiшити це на законодавчому рiвнi пропонують Гончар В.П., "Зелений свiт, Черкаси; Осадцiв I.В., "Зелений свiт", Чернiгiв (ЗС-К); Кушинов Микола Васильович, голова Днiпропетровської мiської екологiчної органiзацiї "Зелений Свiт" (ЗС-С), Синеокий Володимир Андрiйович, Донецька ОО "Зелений Свiт" (ЗС-С).
Є думки щодо обсягiв фiнансування: "Вiд загальних коштiв, видiлених на екологiчнi заходи, 5 % надавати на заходи з екологiчного виховання, пiдвищення екологiчної свiдомостi громадян, збереження бiорiзноманiття тощо, запланованi екоНУО." (Денщик В.А., Луганська ОО "Зелений Свiт");
"Обов’язково 1% екологiчних фондiв спрямовувати на фiнансування проектiв громадських органiзацiй." (Багiн О.С., "Зелений рух Донбасу").
Остання цифра означає потратити на фiнансування природоохоронної дiяльностi НУО лише одну копiйку з кожної гривнi. Це дуже скромне пiдтвердження постiйним заявам про прiоритетнiсть спiвпрацi з громадськiстю усiх, хто займав посаду Мiнiстра охорони довкiлля за останнi десять рокiв. Для порiвняння — в Нiдерландах бiльше половини бюджетних витрат на охорону природи йдуть через неурядовi органiзацiї.
Але в масштабах України 1% вiд бюджетних витрат на природоохороннi цiлi складає 3.69 млн. грн., що становило б для екоНУО України дуже вагому пiдтримку. А якщо б усi "довкiльнi" надходження йшли за призначенням, i не забирались би 288 мiльйонiв гривень до загального казана, то 1% дорiвнював би 6.57 млн. грн — бiльше мiльйона долярiв!
Каширцев В.Г. (Асоцiацiя "Безпека життєдiяльностi", Севастополь) пропонує спiльними зусиллями добиватись вiд уряду часткового фiнансування дiяльностi НУО.
Вищенаведенi цифри свiдчать — є за що боротись! Якщо екоНУО менше часу витрачатимуть на жорстку конкуренцiю мiж собою за обмежений обсяг грантової допомоги вiд iноземних спонсорiв, а бiльше уваги придiлять вiдстоюванню прав довкiлля та своїх iнтересiв перед власним урядом, держадмiнiстрацiями та органами самоврядування, почнуться серйознi змiни не тiльки в фiнансовiй забезпеченостi НУО, але i в екологiчнiй полiтицi держави.
Прiоритетною для НУО вбачається екопросвiтня дiяльнiсть: "Екофонди всiх рiвнiв повиннi надавати фiнансову допомогу громадським органiзацiям у просвiтянськiй роботi." (Храмцов Василь Iванович, Iзмаїльська раймiськорганiзацiя УТОП).
"Необхiдно ввести фiнансування природоохоронних заходiв та екологiчних освiтнiх програм, iнiцiйованих ГЕО." (Бєляєва Свiтлана Станiславiвна, Голова Черкаської ОО ВЕЛ)
"Враховуючи вкрай незадовiльне фiнансове становище ГЕО та ту обставину, що саме вони сьогоднi найбiльше зацiкавленi в екопросвiтi широких верств населення, варто узаконити видiлення коштiв для просвiтянської роботи ГЕО з екофондiв." (А.М.Вощанська та Альбiн Дмитрович Дербоглав, Одеська облРада УТОП)
Є пропозицiї пiдтримувати не тiльки еколого-просвiтню дiяльнiсть: "Громадськi слухання (ініційовані громадськiстю) повиннi проводитися за фiнансової пiдтримки Мiнiстерства" (Михайленко Полiна Михайлiвна, Науково-iнформацiйний центр "Екологiя. Жiнка. Свiт.")
"Громадська екологiчна експертиза повинна виконуватися з залученням громадських експертiв i фiнансуватися з бюджету для отримання незалежних об’єктивних результатiв." (Кушинов М.В., Днiпропетровськ, "Зелений Свiт")
Цю думку пiдтримують також Романов Ю.С. (Спiлка наукових та iнженерних товариств, СоЕС, Одеса ) та Козак Вiталiй Васильович (УТОП, Нова Каховка), але останнiй пропонує для цього створити окремий недержавний фонд.
(Закінчення у наступному номері)
Міжетнічні відносини
Звіт про результати моніторингу якості осіннього призову 2000 року
Харківська Обласна Спілка Солдатських Матерів постійно веде моніторинг якості призову солдат строкової служби, що призвані з Харкова та Харківської області. Моніторинг осіннього призову 2000 року проводився за підтримкою Міжнародного Фонду "Відродження" та Національного інституту Демократії.
В усі військові частини, до яких направлені проходити строкову службу призовники з Харкова та Харківської області, направляються анкети-запити. Кількість військових частин, командири яких надають відповіді, від призову до призову збільшується. З багатьох військових частин ми отримали не тільки відповіді на анкету, але й листи, в яких командири частин та їх заступники з виховної роботи пишуть про свої проблеми. В листах відчувається справжня турбота про військовослужбовців і армію. Це свідчить про те, що командири військових частин ставляться до наших досліджень із розумінням і знаходять цю роботу корисною, а також показує, що Збройні сили стають більш відкритою структурою для контролю з боку громадянського суспільства.
Табл. 1
| Призов | Кількість надісланих анкет | Отримано відповідей | Відсоток отримання відповідей |
| 1999 року | 44 | 10 | 22,73% |
| 2000 рік весна | 77 | 35 | 45,45% |
| 2000 рік осінь | 70 | 34 | 48,57% |
В тих військових частинах, про які ми маємо відомості, проходять службу 1346 молодих солдат осіннього призову 2000 року, що становить близько 59 % від загальної кількості призовників (2280 осіб). Для порівняння: під час весняного призову 2000 р. ми мали відомості про 50.57% призовників.
Табл.2
| Досліджено 1346 осіб | Кількість | |
| З них: | абсолютні одиниці | % від загального числа досліджених |
| Потрапили до госпіталю, або до МСЧ у місячний термін після прибуття до місця проходження служби | 115 | 8,5 |
| Мають хронічні хвороби, що загострились у перші дні перебування в армії | 27 | 2,01 |
| Мають відхилення норм поведінки, мали приводи в міліцію, вживали наркотики | 68 | 5.05 |
| Віднесені до групи ризику, бо мають високу схильність до суїциду | 75 | 5,57 |
| Призвані з порушенням норм законодавства (мають право на відстрочку за ст. 17 Закону "Про військовий обов’язок" | - | - |
| Приховали хронічну хворобу від медичної комісії, щоб потрапити в армію | 10 | 0,74 |
| Заявили про те, що не мають жодного бажання служити у Збройних силах | 3 | 0,22 |
| Скільки було спроб утечі з військової частини | 1 | 0,04 |
| Чи були спроби самогубства, скільки | 1 | 0,074 |
| Мають суттєвий дефіцит ваги | 51 | 3,78 |
Командири 12 військових частин (15%) не мають претензій до якості призову. Під час весняного призову таких було 28.57%.
На пряме запитання "Скільки юнаків, на Ваш погляд, з цього призову виявилися неготовими до служби в повній мірі?" відповідали не всі командири частин. Вони віддавали перевагу не оціночним судженням, а фактам. Але у сьомих випадках командири були категоричні. Тобто можна стверджувати з великою долею достовірності, що 7 юнаків (0.52) непридатні до військової служби. На наш погляд, ця цифра явно занижена. Аналізуючи анкети, ми приходимо до висновку, що більшість тих, що потрапили до однієї з категорій 1-10 таблиці 2, неспроможні бути повноцінними солдатами. За нашою приблизною оцінкою, це складає 18 % від загальної кількості останніх.
У порівнянні з весняним призовом 2000 року:
Потрапили до госпіталю, або до МСЧ у місячний термін після прибуття до місця проходження служби
Табл. 3
| Призов | число осіб | відсоток |
| весна 2000 р. | 119 | 11,73 |
| осінь 2000 р. | 115 | 8,5 |
| динаміка | –4 | –3,23 |
Мають хронічні хвороби, що загострились у перші дні перебування в армії
Табл.4
| Призов | число осіб | відсоток |
| весна 2000 р. | 40 | 3,94 |
| осінь 2000 р. | 27 | 2,01 |
| динаміка | –13 | –1,93 |
Мають відхилення норм поведінки, мали приводи в міліцію, вживали наркотики
Табл.5
| Призов | число осіб | відсоток |
| весна 2000 р. | 16 | 1,58 |
| осінь 2000 р. | 68 | 5,05 |
| динаміка | +52 | +3,47 |
Віднесені до групи ризику, бо мають високу схильність до суїциду
Табл.6
| Призов | число осіб | відсоток |
| весна 2000 р. | 56 | 5,52 |
| осінь 2000 р. | 75 | 5,57 |
| динаміка | +19 | +0,05 |
Приховали хронічну хворобу від медичної комісії, щоб потрапити в армію
Табл.7
| Призов | число осіб | відсоток |
| весна 2000 р. | 25 | 2,46 |
| осінь 2000 р. | 10 | 0,74 |
| динаміка | –15 | –1,72 |
Заявили про те, що не мають жодного бажання служити у збройних силах
Табл.8
| Призов | число осіб | відсоток |
| весна 2000 р. | 5 | 0,49 |
| осінь 2000 р. | 3 | 0,22 |
| динаміка | –2 | –0,27 |
Скільки було спроб утечі з військової частини
Табл.9
| Призов | число осіб | відсоток |
| весна 2000 р. | 3 | 0,29 |
| осінь 2000 р. | 1 | 0,074 |
| динаміка | –2 | –0,216 |
Чи були спроби самогубства, скільки
Табл. 10
| Призов | число осіб | відсоток |
| весна 2000 р. | 1 | 0,1 |
| осінь 2000 р. | 1 | 0,074 |
| динаміка | 0 | –0,026 |
Запитання про суттєвий дефіцит ваги не входили до анкети весняного призову, тому коректного порівняння зробити не можливо. Деякі командири військових частин, відповідаючи на запитання попереднього дослідження (призов весна 2000 р.), писали про те, що такі призовники не в змозі бути повноцінними солдатами, що змусило нас включити це питання до анкет осіннього призову. Дефіцит ваги не є підґрунтям для відстрочки від призову. Але чи доцільно набирати до лав Збройних сил дистрофіків? Є думка, що в армії ці хлопці зможуть поліпшити стан свого здоров’я. Ми з цим категорично не згодні — армія не санаторій. Такі військовослужбовці не можуть нести військову службу. Ми наполягаємо, що для цих хлопців потрібна програма реабілітації, яка б давала змогу після проходження курсу за такою програмою, призвати до Збройних Сил повноцінних солдат, спроможних виконувати бойові задачі. Вважаємо, що Харківська облдержадміністрація та Харківська міська Рада могли б відшукати кошти для того, щоб 50 хлопців пройшли курс медичного обстеження, лікування та реабілітації в умовах санаторіїв, щоб не ганьбити місто й область, направляючи до армії дистрофіків.
Загалом, як видно з порівняльних таблиць, медичний відбір поліпшується, що свідчить про те, що медичні комісії військкоматів розуміють недоцільність призову до Збройних сил хворих. Можемо констатувати, що свідомість членів призовних комісій змінилася: якщо раніше скарги на стан здоров’я розцінювалися, як спроба ухилитися від призову, то зараз більшість таких скарг ретельно перевіряються. Видно також, що суттєво меншому числу призовників удалося приховати хворобу, що теж свідчить про поліпшення якості медичного обстеження. На прохання комітету солдатських матерів додатково обстежити призовників відмов з боку медичних комісій військкоматів за останній час не було. Але є проблеми з якістю обстеження призовників в експертних медичних закладах міста. Особливо це стосується обстеження хворих на алергію. А в деяких медичних закладах з призовників та їх батьків беруть плату за лабораторні аналізи. Вважаємо це неприпустимим. Викликає стурбованість якість обладнання кабінетів функціональної діагностики, медичних лабораторій в деяких експертних медичних закладах. Так, неврологічні функціональні обстеження, зроблені у 20 міській лікарні, МСЧ "Турбоатом" не підтверджуються під час додаткового обстеження у медичних закладах вищого рівня: НДІ ім. Протопопова, обласній клінічній лікарні. Туберкульозний диспансер №1 взагалі не має апаратури для необхідних біохімічних обстежень. Все це знижує рівень медичного обстеження призовників.
З військових частин повідомляють: рядовий Я., що був призваний Московським РВК м. Харкова, перші місяці служби провів на лікарняній койці — остеохондроз грудного відділу з больовим синдромом, сколіоз. Рядовий Р. прибув до військової частини із залишковими явищами гострої пневмонії, а рядовий Т. прибув до місця служби 20.12.2000 р. із наслідками черепно-мозкової травми, яку отримав 23.11.2000 року. Обидва проходили реабілітацію в лазареті. Невже не можна було дочекатися одужання хлопців, а вже потім відправляти їх у військові частини?
Викликає занепокоєння також, те, що деякі хлопці (близько 8%) одразу ж після прибуття до місця служби звернулися по медичну допомогу зі скаргами на застуду, розлади шлунку, що свідчить про несприятливі умови чи то на збірному пункті, чи на шляху слідування. Це потребує додаткової перевірки.
Хворі не повинні потрапляти до лав Збройних сил. Вони не можуть нормально служити, стають об’єктами нестатутних відносин, самовільно залишають військові частини, скоюють самогубство. Особливо небезпечним є призов психічно хворих. При цьому ризику піддається не тільки життя самих хворих, але й життя і здоров’я тих, хто їх оточує. Тому цифри з таблиць 5 і 6 не можуть не викликати занепокоєння. З військових частин повідомляють, що Харківським РВК призвано рядового С., що хворіє на шизофренію, рядові С. (Ленінський РВК) і рядовий Б. (Дергачівський РВК) мають в анамнезі суїцидальні дії, В. (Вовчанський РВК) хворіє на енурез. В’ячеслав С. звільнений з армії за ст. 14б "Психотичні і непсихотичні психічні розлади внаслідок органічного ураження мозку при помірно виражених психічних порушеннях."
Багато наших респондентів відмічають, що збільшилася кількість призовників, які не мають середньої освіти, а деякі, навіть, не закінчили неповної середньої школи, перебувають на обліку в міліції, вживали чи вживають наркотики. "Результати роботи комісії по вивчанню морально-ділових якостей, професійно-фізіологічного відбору показали, що серед прибулих 36% мають IY групу нервово-психічної стійкості, 22% віднесені до групи "ризику", як ті, що мають високу схильність до суїциду, 8% мали приводи в міліцію. З військовослужбовцями, які мають відхилення норм поведінки, і віднесені до групи ризику, організована індивідуальна виховна робота, посилено контроль за їх діяльністю" — пише командир військової частини. А наскільки легшою була би служба офіцерів, якщо в армію потрапляли б тільки здорові фізично і психічно. Вони могли б зосередитися на військовій підготовці своїх підлеглих.
Один з листів хочеться навести майже повністю: ". до нашої частини призвано 161 військовослужбовець — мешканці Харкова та Харківської області. В цілому результатами призову ми задоволені. Переважна більшість призовників в змозі виконувати службові обов’язки в повному обсязі; моральний та фізичний стан новобранців-харків’ян сприяє адаптаційним процесам та процесам входження їх у військові колективи. Але соціально-економічні проблеми в суспільстві характерні і для останнього призову харків’ян. В неповних сім’ях виховувалися більше 40 військовослужбовців, у неблагополучних — 10 військовослужбовців. Пробували до призову наркотичні речовини — 15 військовослужбовців. Мають місце і проблеми з початковою військовою підготовкою в школах та інших навчальних закладах. Ці та інші проблеми, які зазначені в анкеті, необхідно враховувати військовим комісаріатам під час призову". Ще в декількох листах висловлюється незадоволення рівнем фізичного стану призовників і рівнем допризовної підготовки.
Як і при попередньому дослідженні ми отримали й дуже добрі відгуки. Так, з учбової військової частини пишуть: "Доказом якісної підготовки до служби, позитивної мотивації харків’ян до оволодіння військовими знаннями, порядності і надійності є той факт, що 80% харків’ян пройшли відбір та за своїми морально-психологічними, діловими якостями, станом здоров’я допущені і виконують обов’язки по несенню служби зі зброєю. Це самий високий відсоток серед призовників усіх регіонів України осіннього призову 2000 року, які проходять службу в нашій частині."
З одного боку приємно знати, що новобранці з Харкова і Харківської області дещо краще підготовлені до служби в армії, ніж хлопці з інших регіонів України, але з іншого боку, навіщо в армії взагалі люди, яким не можна довірити службу зі зброєю. З попередніх досліджень ми робили висновки, що саме 18-20% призовників не можуть у повному обсязі виконувати військовий обов’язок. Саме ця 1/5 частина призовників становить групу ризику, яка є питним середовищем для нестатутних відносин, самогубств, дезертирства. Нас не втішає той факт, що в інших регіонах становище гірше. І не можна посилатися на "загальне соціально-економічне становище". Якщо кожного року з економіки області виключати 800-1000 осіб, які могли би працювати й годувати себе та свою сім’ю, надсилати їх до армії, в якій вони не те що непотрібні, а просто небезпечні, то це економічного становища не поліпшить. А якщо дивитися ширше, то можна побачити, що нестатутні відносини з армії переносяться до суспільства, повертаючись потім до армії. Цю ланцюгову реакцію необхідно перервати, для чого потрібне оздоровлення і армії, і суспільства в цілому.
Вважаємо, що звіт по моніторингу попереднього призову, який ми направили до Міністерства Оборони, до Харківського обласного військкомату, Харківської облдержадміністрації, Харківської міської Ради був сприйнятий державними структурами з порозумінням. Харківська міська Рада провела сесію, на якій була заслухана доповідь "Про стан підготовки допризовної і призовної молоді м. Харкова до служби у Збройних Силах України" і ухвалила рішення про поліпшення стану цієї підготовки. Харківське міське управління освіти розповсюдило розроблені Харківською спілкою солдатських матерів пам’ятки для допризовників та їх батьків у школах міста. До призовної комісії включені представники нашої недержавної організації із правом дорадчого голосу. Усе це свідчить про те, що до проблем призову до військової служби в Харкові ставляться відповідально і налаштовані на співпрацю з недержавними організаціями. Майже кожна родина так чи інакше пов’язана з армією, тому проблеми армії не можуть не турбувати суспільство. Не дивно, що однією з перших громадських організацій на Україні є організація солдатських матерів.
Харківська обласна спілка солдатських матерів послідовно виступає за створення професійної армії, але доки існує загальний військовий обов’язок, ми будемо наполягати, щоб до Збройних сил потрапляли тільки ті, які здорові фізично і психічно, а також у повній мірі підготовлені до служби.
Армія
Почем фунт базарного места?
Сегодня же речь пойдет о тех частных предпринимателях, которые торгуют на центральном рынке продовольственными товарами.
Сами предприниматели считают, что их проблемы начались с планов дирекции рынка установить холодильники у прилавков, на которых торгуют колбасами, маслом, сырами и другой скоропортящейся снедью. Как потребитель, не могу не одобрить это желание. Собственно, предприниматели тоже не были против. Вопрос у них возник другой: кто должен оплачивать покупку этих самых холодильников?
Читателям надо пояснить, что последний год директора на рынке менялись, как в калейдоскопе. И знали, что люди они здесь очень даже временные. Но, что значит быть временным, руководя предприятием, дневной оборот которого составляет не одну тысячу долларов? Какие уж тут холодильники, хватило бы не забыть себя.
Поэтому администрация рынка потребовала, чтобы холодильники для рынка предприниматели купили за свои деньги. А кто не хочет — вот вам Бог, а вот порог.
Впрочем, администрация рынка требует сегодня от предпринимателей платить за многие другие вещи. Например, оплату аренды весов в тех случаях, когда люди пользуются собственными. Если же два продавца, торгующих рядом, пользуются одними весами, то каждый из них платит, как за отдельные весы. Впрочем, случались совсем уж анекдотические случаи, когда весов у рынка на всех не хватает. Тогда предпринимателям прямо предлагают принести свои … и заплатить за их пользование рынку. Кстати, совсем не мало, 60 грн. в месяц.
Кроме весов продавец продовольственными товарами оплачивает:
аренду находящегося в подвале холодильника — 250 грн. в месяц. Если же холодильник ломается, то и его ремонт;
аренду складского помещения (клетки в подвале) — 200 грн. в месяц;
оплату услуг рынка (так называемая плата за место) — 300 грн. в месяц.
Добавьте сюда платный туалет, платный подъезд машины с продуктами или за тарой к зданию рынка и прочее, прочее.
Если вспомнить, что на центральном торгует примерно две тысячи человек (конечно, не все продуктами питания), то ясно, о каких оборотах здесь идет речь. Только ради Бога не дайте себя обмануть, что будто бы эти деньги рынок зарабатывает для городского бюджета. "Что ты, что ты", — говаривал незабвенный Аркадий Райкин. Рыночный сбор, идущий в бюджет, составляет 2-4 грн. с торгового места в день. Куда идут остальные деньжищи, если дирекция рынка утверждает, что на счете предприятия денег нет? И даже на проведение санобработки помещений (для борьбы с крысами) предлагает … скинуться тем же предпринимателям.
По мнению предпринимателей, цены на рыночные услуги в Северодонецке — одни из самых высоких в округе. Кроме того, предприниматели считают, что в действительности никаких услуг нет, а плата за место - это не более чем назначенный директором рынка размер дани. И вот уже несколько месяцев они пытаются добиться, чтобы предоставили калькуляцию затрат рынка на услуги предпринимателям, которой только и должны определяться размеры платы за услуги. Не дают. Ни на устные обращения, ни на письменные, ни на заявления в прокуратуру и письма в исполком. Страшная северодонецкая тайна — эта самая калькуляция.
Однако вернемся к первоисточнику конфликта, к холодильникам. Кто-то возможно скажет и так: "Правильно требует рынок! Холодильники нужны для торговли продуктами, пусть и покупают те, кто торгует". Не буду спорить, может быть и так. Если бы не одна тонкость. Администрация рынка категорически отказывается подписывать с предпринимателями какой-либо договор на использование или аренду торгового место. Считает, что на рынок делать это не обязан. Примерно в этом духе ответил на коллективное обращение предпринимателей и прокурор города. Что, мол администрация рынка на свое разумение предоставляет или не предоставляет предпринимателю то или другое место для торговли. Хозяин мол, барин. Вы, мол, торговцы, никто, а они, хозяева рынка, все.
Обращаюсь к нормальному, среднему читателю: Вы заплатили бы 2000 гривен за оборудование холодильником торгового места, с которого Вас завтра могут выставить?
Кстати, стоит рассказать и историю с этим письмом, она весьма поучительна. Подписали его 90 человек, торгующих продуктами питания. В письме люди просили защитить их права, и попутно провести проверку финансовой деятельности предприятия. Поскольку, по мнению авторов, здесь вполне может быть, что воруют.
Как водится, проверять письмо пришел работник прокуратуры г.Корявый. Но единственный вопрос, с которым он обращался к подписантам письма— кто писал бумагу? Мои собеседники, не имеющие юридического образования, возмущались. Неужели, мол, г.Корявый не знает, что автором письма является лицо, его подписавшее? Наивные! Господин Корявый закон знает хорошо. Он знает не только закон, но и как его обходят, как используют не с целью защиты прав людей, а чтобы разделаться с неугодными. Не так много времени прошло с тех пор, как главный законозащитник города эксначальник милиции М.Фролов пытался засудить пенсионера А.Новохатского за подписание им коллективного письма-жалобы на Фролова. И суд относился к этим попыткам очень даже благожелательно.
Не получив ответа на самый судьбоносный вопрос — кто писал? — помощник прокурора вначале уединился с директором, а потом и вовсе отбыл, оставив письменный след. В виде разъяснения, незатейливая суть которого — "мордой не вышли, чтобы правду искать". А директору была оставлена еще одна бумага — копия заявления граждан в прокуратуру. Видимо, чтобы директор на досуге выяснил то, что не смог Корявый — кто вредную бумагу написал?
Нет, и г.Корявый, и большинство других работников прокуратуры — грамотные и нормальные люди. Но надо их понимать — не могут они, защищая гражданина, бороться с кланом. Когда ко мне в приемную приходят люди с жалобами на действия властей или связанных с ними "жучков", я им не советую обращаться в прокуратуру. Неблагодарное это дело. Совет один — обращайтесь в приемную Ю.Иоффе, очень часто после этого у народных обидчиков бывают неприятности. И еще думайте, за кого голосуете. Чтобы потом не мучаться, думая, куда обратиться за помощью. Всем нам помогать должен был бы городской совет и городской голова, и если этого не происходит, то думайте, почему и что делать!
Но мы опять отвлеклись от холодильника. Покупать его при отсутствии гарантии, что место останется за тобой — глупо. Конечно, год назад, при прежнем директоре — Малюте — договоров аренды торгового места тоже не было, но тогда предприниматель мог быть уверен в том, что его никто не заберет. И мог смело вкладывать деньги в обустройство. Малюта не была временщиком, она чувствовала себя хозяйкой, и иметь дело с постоянными людьми ей было выгодно. Кстати, и крыс она травила сама, и холодильники ремонтировала, и оборудование для обустройства душевых и туалетных комнат в подвале — завезла. Если что нужно было для рынка — покупала сама, а не принуждала это делать клиентов.
По-другому ведут себя временщики. Весною этого года, под предлогом организации надлежащего торгового соседства, начался "великий передел" торговых мест. Людей начали изгонять с их мест, в лучшем случае — переводить на другие. А на освободившихся появились другие лица, хотя бы и с тем же ассортиментом товаров, что у изгнанных. Возможно, эти новые люди были чем-то близки директору и его команде, возможно — по другой какой причине.
Да и сегодня, когда кого куда надо уже поставили, предприниматель не может быть уверенным в том, что торговое место у него завтра сохранится. По существующим здесь порядкам, место могут отобрать, если предприниматель не появится на торговом месте несколько дней. Например, уедет на отдых или заболеет. Понятно, что в таких условиях предпринимателю не очень хочется покупать холодильник.
Разговор наш был долгим и сумбурным. Как часто у бывает в таких случаях, в кучу валилось все: личные обиды на дирекцию и друг на друга, подозрения в том, что кто-то ворует и требование разоблачить и посадить, жалобы на действительно нарушаемые права. Главное из которых — право на уважение человеческого достоинства, уважение личных и хозяйственных интересов граждан, волею судеб ставших рыночными торговцами.
На мой взгляд, обеспечить эти права достаточно легко. Для этого надо:
обязать рынок заключить договора с торговцами, с оговоренными обязанностями сторон. Тогда люди будут защищены, а их отношения с рынком - равноправными;
содействовать созданию и сотрудничать с профсоюзом рыночных торговцев, это наиболее реальная возможность решать разногласия между ними и властью в конструктивном диалоге;
изгонять из государственных органов чиновников, которые заведомо извращают законы, используют их исключительно как средство против граждан.
Будь я городским головою, то первым делом ввел бы должность городского омбудсмена, единственной обязанностью которого была бы защита законных прав людей. И возбуждение дел по отстранению от должности чиновников, сознательно эти права нарушающих.
Увы, нынешняя северодонецкая власть исповедует другие принципы взаимоотношений с северодончанами: отношение барина со смердами, пахана с мужиками. Конечно, и в таких условиях можно защищать свои интересы, особенно материальные. Можно пойти и униженно и благодарно попросить сюзерена. Он может отказать, а может и смилостивиться. Не потому, конечно, что человек имеет право, предусмотренное законом, а потому что он — добрый барин.
Аналогично городскому голове ведут себя и начальники меньшего ранга. Других, отличных от него по стилю руководства, г-н Грицишин не потерпит. В результате незащищенность человека, его зависимость от прихоти вышестоящих, его преднамеренное унижение — это стиль работы всей системы управления городом. И то, что рассказали мне на центральном рынке — всего лишь один из многочисленных эпизодов безобразного отношения к людям у нас в городе.
Хто винний?
Думки світлі і вдячні
Горбаль М. А. Один із шістдесяти. Спогади на тлі ювілейного року — К.: АртЕк, 2001. — 400 с. : фот.
У Київському міському будинку вчителя 12 вересня 2001 року відбулася презентація книжки відомого правозахисника, члена Української Гельсінкської групи, народного депутата України ІІ скликання Миколи Горбаля (10 вересня йому виповнилося 61 рік). Це дуже ориґінальна книжка, жанр якої Михайлина Коцюбинська визначила як помежівний: мемуари і щоденник 2000-го року. Звідси й назва. Така форма дає багато простору для думки і створює відчуття правди моменту, адже велика правда про кожного з нас складається з правди конкретних моментів. Ця книга займе своє місце в літописі нашого життя.
Євген Сверстюк, який вів цей велелюдний вечір, почав з того, що це, власне, книжка двох Горбалів — Миколи, якому в батьковому сні довелося перейти по сухому червоне море ("Яко по суху пройдоша море Червоне"), і його старшого брата Богдана, нині вже покійного, художника-примітивіста, ім’я якого стало відоме світові всього кілька років тому. Богдановими малюнками щедро ілюстрована книжка.
"Його люди називали блаженним, — сказав Є. Сверстюк, — бо він не дивився на те, на що дивляться люди, але бачив щось глибинніше і суттєвіше. Він був вічно в собі. Обидва сини сільського інтеліґента з села Воловець на Лемківщині Андрія Горбаля (сільський інтеліґент — це завжди краще, ніж добре вишколений інтеліґент) і селянки Теклі нітрохи не схибили супроти традиції і віри батьків, пройшовши пекло ХХ століття.
Про цю книжку, — продовжив Є. Сверстюк, — я би сказав, що вона дуже важлива. Кожен, хто її прочитає чи прогляне — не забуде. Дві її визначальні прикмети: 1) правдивість — про що і про кого б автор не писав. Усе забезпечене сумлінням; 2) автор постійно думає про важливе. У наш час думати про важливе і бачити головне — це дар, який треба цінувати. Це своєрідна мемуаристика: спроба написати щоденник одного року життя на тлі спогадів про минуле. Це свого роду палімпсест: на тлі попередніх текстів автор пише те, що зараз на душі в нього."
Справді-бо: в цій книжці знайдемо живі враження від найважливіших подій "переступного" 2000 року: "парламентської революції" 1 лютого, зникнення Георгія Ґонґадзе, "касетного скандалу" 28 листопада. А поруч — вражаючі картини фізичних і психологічних тортур у політичних і карних таборах за 16 років неволі. Виразно постають перепущені через серце Автора постаті Івана Світличного, Миколи Коца, Івана Сокульського, Бориса Антоненка-Давидовича, Василя Стуса, Гелія Снєгірьова — і все це щира правда. Бо, як зауважив Богдан Горинь, автор виводить і людей, здавалося б, зовсім недостойних його пера, але він ніби "дотягує" їх, щоб і вони були кращими. Автор, як давні праведники, чується приреченим говорити безпощадну правду про сучасників: хтось же в цьому грішному суспільстві мусить дотримуватися абсолютних критеріїв. Зазвичай на таку позицію схвально кивають головами, але охочих жити за нею небагато. Та від цього слово праведника не маліє, не минається і не скасовується. І стосується воно всіх на цій землі живущих, незалежно від того, чують вони його чи ні. Читаючи такі речі, пригадуєш "Подражаніє 11 псалму" Т. Шевченка, який сокрушався серцем:
Мій Боже милий, як то мало
Святих людей на світі стало.
Один на одного кують
Кайдани в серці. А словами,
Медоточивими устами
Цілуються і часу ждуть,
Чи скоро брата в домовині
З гостей на цвинтар понесуть?
"З цієї книжки, — сказав далі Є.Сверстюк, — вимальовується дивний чоловік. Він був тричі репресований, витерпів пекло політичних і побутових таборів, а повернувся звідти просвітленим. Повернувся людиною, яка сповнена любови й довіри до світу і бажання говорити з тим світом. Він не з тих людей, які народилися, щоб сидіти в окопах. Навпаки: він готовий розшукати першого свого слідчого Бідьовку, який за ненадрукований і навіть недописаний вірш "Дума" намотав йому термін, і запропонувати: а чому б нам не написати спільну книжку?
— Я не вмію писати, Миколо Андрійовичу.
— Не лукавте, Григорію Петровичу, у мене зберігся протокол обшуку в Летячому, написаний Вами, — блискуче написаний. Отаким стилем і пишіть, я а напишу, що робилося в моїй застрашеній душі, коли я сидів у вас у підвалах КГБ. А потім усе це разом з’єднаємо в один твір. Ми не маємо права зараз дивитися один на одного вовком. Україна потребує консолідувати націю, і якщо це буде відверта книжка, з неї випливе, хто був зацікавлений, щоб ми були розсварені, щоб убивав брат брата. (с. 131).
Горбаль може розговорити капітана міліції, у кабінет якого його привезли в День прав людини 1978 року, — і вони розлучаються друзями: наступного разу він не обшукав Мальву Ланду, яка привезла Горбалеві тексти в’язнів з табору. Горбаль готовий по-дружньому поговорити з колишнім інспектором відділення міліції Кравченком, з колишнім інженером ракетного заводу Кучмою, з колишнім юрисконсультом заводу "Ленінська кузня" Потебеньком. Але їх позаносило так високо, що вони вже самі себе не пам’ятають і вже не вміють говорити. Моральні оцінки — за найвищими мірками — знайдуть тут на себе і Леонід Кравчук, і "захисник" Василя Стуса та Юрія Литвина Віктор Медведчук, і Суркіс, і Мороз. Цікаво, як вони на них зреаґують?
Є багато людей, які черпають снагу й моральну силу з того, що вони колись зробили. Для в’язня дуже важливо, щоб за ним щось числилося: якщо за ним ходили, то було чому. Якщо про нього говорили західні радіостанції — то було про що. Але якщо чоловік сів нізащо, як Микола, — то він мусив мати опору в якихось святинях минулого. Небагато з нас мали ці святині".
Носіями тих святощів був батько, про якого мати казала: "Твій батько був святий чоловік". Не тільки тому, що молився щодня за великою книжкою, а що жив за законами людського співіснування, викладеними у Святому Письмі, і навчив тих святощів своїх дітей. Тому публіка не була подивована, коли Богдан Тернопільський від імени Патріярха Київського і всієї України-Руси Філарета вручив греко-католикові Горбалеві орден Святого архістратига Михаїла. Він нагороджений як християнин.
"Читаючи цю книжку, я уявив собі, як густо червонітимуть юристи, які судили таких людей, як Микола, як читатиме християнин, пам’ятаючи "І остави нам довги наша, яко же і ми оставляємо довжником нашим", — сказав Миколин краянин, член товариства "Лемківщина" Степан Зеньо. — Але найбільше буде зворушений читач-лемко, бо заново пройде дорогу депортації цієї гілки українського народу, що позбулася батьківщини".
482 тисячі лемків було депортовано в СРСР, а решта 140 тисяч на Великдень (28 квітня) 1947 року були розсіяні по Польщі. Загалом було виселено 622 575 лемків, фізично знищено 4717 осіб. Микола згадав, як вивозили їхню родину, і батько підняв його високо у вагоні: "Дивися, сину: Дніпро! Дніпро!"
Тепер лемки з товариства "Лемківщина" прийшли привітати свого краянина: співали разом з ним його, Горбалевих пісень, написаних їхньою говіркою. Горбаль не народжений був політиком — політиком його зробило КГБ. Він музикант і вчитель музики, але за другого ув’язнення, від роботи в кам’яному кар’єрі йому покорчило пальці,і він уже не береться за інструмент. Співали його пісень сестри Галя і Леся Тельнюк ("Сльози сестер не падуть на землю"), Ганна Солонична ("Цвинтарі"), студентка Віденської консерваторії Оленка Нечай, а фраґменти з книжки читали Кирило Булкін та Галина Стефанова.
Зараз книжок не читають, сказав на завершення Автор. Ось пан Осип Зінкевич, директор видавництва "Смолоскип", каже: "Погано, що не зробили іменного покажчика до книжки". Я кажу: "Погано зробив, що дав зміст. Бо людина погортає книжку: отут про мене. І більше не читає". А якби був покажчик, то й того не читали б. Тому цього надалі не буде: ні змісту, ні покажчика. Я до цього ставлюся з розумінням. Для того й презентації, щоб зацікавити. А що послали мене в ув’язнення — то це була благодать Божа. Бо в Летячому чи в Борщеві ніколи не знав би я Світличного, Стуса, Сверстюка — це тепер визначальні для України постаті."