MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Поговоримо про це?

21.07.2008   
Олександр Северин
1058 порушень закону главою держави напевно вартують серйозної розмови

Ми обрали справедливість, бо не може беззаконня стати нормою в державі,

де було тисячу років тому було укладено кодекс законів Руська правда...

Наш вибір породив високі сподівання. Вони справедливі. Вони абсолютно реальні...

Стіна, яка відділяє посадовця від людей, буде зруйнована.

Віктор Ющенко. Інавгураційна промова, січень 2005.

Маючи класичну комбінацію з часу та натхнення, а також сяку-таку здатність до наративу, всяку історію можна інтерпретувати дуже по-різному, і у розмаїтті цих інтерпретацій історії успіху та історії поразки то лише дві поодинокі крайнощі. Врешті, зазвичай одна і та сама історія для якогось – очевидний успіх, для когось – явна поразка, а найліпше влаштувався той, котрий виставляє оцінки і розставляє, як Бог (чи дідько – можливі варіянти) на душу покладе, акценти. Слід визнати, що узявшись, разом з іншими завзятцями, розгачувати греблю «секретних матеріялів» влади в Україні та наквецюючи на клавіятурі відповдні тексти, мені важко було уникати споскуси поєднання позиції гравця та позиції судді щодо цих питань Напевно вже – я цього і не уникав, зокрема – і у текстах, присвячених «секретним матеріялам» президентів України (чи то пак Президента, оскільки ведеться не конче про персоналії як про інститут. Щоправда, не знеособлений, а за вітчизняних умов дуже персоналізований). З іншого боку – навряд чи він те читав, правда ж? Так саме не пам’ятаю, щоби він публічно коментував тематику x-files, якщо не вважати за такі публічні коментарі листи від працівників президентського секретаріату1 та виступи президентського представника у судовій залі.

Як би там не було, виглядає доречним і справедливим навіть у перманентному герці громадянина з владою утриматися і від парамілітарної риторики і від категоричного «все і негайно», зверненого до глави держави і спробувати якщо не поставити себе на його місце (що було б дещо нахабно без виборів, присяги та інавгурації), то спробувати зрозуміти якщо не логіку, то мотиви дій і бездіяльности. Тим більш, що з «негайно» вже не склалося.

Навряд чи Віктору Ющенку варто закидати нещирість у його майданних та постмайданних заявах, зокрема – щодо винесеного в епіграф, це взагалі чи не найщиріша людина в українському політикумі, добре це для України чи зле. Я анітрохи не сумніваюся, що стоячи на Майдані чи то випускаючи наполоханих голубів у київське небо на інавгурації, він вправді був переконаний, що «не може беззаконня стати нормою» і що «стіна, яка відділяє посадовця від людей, буде зруйнована». Проте, як виглядає, для того стіна мала розсмоктатися сама по собі. Стіна розсмоктуватися не схотіла.

Ющенку, як відомо, дісталася від попередників важка спадщина, з котрою потрібно було щось робити – викинути на смітник, запхати до далекої шухляди про всяк випадок чи то залишити на почесному місці десь поруч з президентським штандартом. До такої спадщини входила і запроваджена майстром міжкрапельного маневрування Леонідом Кравчуком далекого 24-го грудня 1991 року практика надання правовим актам глави держави грифів «опублікуванню не підлягає» та «не для друку», не передбачених жодним законом (і навіть підзаконними нормативними актами) і тому – незаконних.

Леонід Макарович, вірний рідній совєцькій традиції закритости влади від суспільства, приховав 120 своїх указів та розпоряджень, Леонід Данилович, творчо ту традицію розвиваючи, наплодив аж 894. Віктор Андрійович з дати своєї інавгурації протримався без засекречування своїх актів 5 днів – вже 28-го січня 2005 року новообраний Президент видав два укази під незаконною позначкою.

Я переконаний, що це не було його злою волею, а роль зіграла просто неуважна до проблеми інерція – так, мовляв, є, чому б тому і не бути надалі. На жаль, тоді Президент не приділив уваги питанню, як така інерційність співвідноситься з його ж шляхетними заявами і, хочеться сподіватися, такими ж намірами.

Натомість несподівана (як на «постмайданні» очікування) подія не пройшла поза увагою правозахисників – 31.01.05 на сайті «Майдан» було розміщене відкрите звернення співголови Харківської правозахисної групи Євгена Захарова стосовно припинення практики незаконного засекречування нормативно-правових актів2. Невдовзі під зверненням з’явилося шість сотен підписів небайдужих. Ефект не був миттєвим: тодішній державний секретар О.Зінченко відреагував відпискою3 протягом січня-березня 2005 року Президент видав ще 37 засекречених актів, але з квітня по грудень того року – тільки 4. Останній такий документ побачив світ 03.04.06. Отже, на загал Віктор Ющенко у такий спосіб порушив закон 44 рази:

1.  Указ Президента, від 2005.01.28, № 116/2005

2.  Указ Президента, від 2005.01.28, № 117/2005

3.  Указ Президента, від 2005.02.10, № 221/2005

4.  Указ Президента, від 2005.02.10, № 222/2005

5.  Указ Президента, від 2005.02.10, № 223/2005

6.  Указ Президента, від 2005.02.11, № 225/2005

7.  Указ Президента, від 2005.02.11, № 226/2005

8.  Указ Президента, від 2005.02.11, № 227/2005

9.  Указ Президента, від 2005.02.11, № 228/2005

10.  Указ Президента, від 2005.02.11, № 242/2005

11.  Указ Президента, від 2005.02.12, № 251/2005

12.  Указ Президента, від 2005.02.12, № 252/2005

13.  Указ Президента, від 2005.02.12, № 253/2005

14.  Указ Президента, від 2005.02.12, № 254/2005

15.  Указ Президента, від 2005.02.12, № 255/2005

16.  Указ Президента, від 2005.02.12, № 256/2005

17.  Указ Президента, від 2005.02.12, № 257/2005

18.  Указ Президента, від 2005.02.12, № 258/2005

19.  Указ Президента, від 2005.02.12, № 259/2005

20.  Указ Президента, від 2005.02.12, № 260/2005

21.  Указ Президента, від 2005.02.12, № 261/2005

22.  Указ Президента, від 2005.02.12, № 262/2005

23.  Указ Президента, від 2005.02.14, № 263/2005

24.  Розпорядження Президента, від 2005.02.19, № 64/2005-рп

25.  Указ Президента, від 2005.02.21, № 292/2005

26.  Указ Президента, від 2005.02.23, № 316/2005

27.  Указ Президента, від 2005.02.23, № 317/2005

28.  Указ Президента, від 2005.02.23, № 318/2005

29.  Указ Президента, від 2005.02.23, № 319/2005

30.  Указ Президента, від 2005.02.23, № 320/2005

31.  Указ Президента, від 2005.02.23, № 321/2005

32.  Указ Президента, від 2005.02.23, № 322/2005

33.  Указ Президента, від 2005.02.25, № 340/2005

34.  Указ Президента, від 2005.03.01, № 394/2005

35.  Указ Президента, від 2005.03.01, № 393/2005

36.  Указ Президента, від 2005.03.10, № 458/2005 (втратив чинність)

37.  Указ Президента, від 2005.03.17, № 484/2005

38.  Указ Президента, від 2005.03.17, № 489/2005

39.  Указ Президента, від 2005.03.18, № 491/2005 (втратив чинність)

40.  Указ Президента, від 2005.04.18, № 663/2005

41.  Указ Президента, від 2005.05.18, № 815/2005

42.  Указ Президента, від 2005.08.23, № 1203/2005

43.  Указ Президента, від 2005.10.19, № 1466/2005

44.  Указ Президента, від 2006.04.03, № 283/2006

Після 3-го квітня 2006 року жодного акта під незаконним грифом «Опублікуванню не підлягає» (або його аналогом – «Не для друку») не з’явилося, з чого можна було констатувати ефективність проведеної кампанії громадянського тиску і, водночас, казати про конструктивне ставлення Ющенка до розуміння і вирішення порушеної проблеми.

«Можна було» – на той момент і розглядаючи тільки аспект припинення видання таких актів. Однак другою пов’язаною проблемою, не розв’язаною дотепер, залишається неоприлюднення вже виданих під таким грифом актів. Достукатися до Віктора Андрійовича виявилося, м’яко кажучи, непросто.

На відповідний інформаційний запит до нього від 06.05.05 адресат не відреагував (чим на той момент ще здивував), змусивши вдатися до судового позову про визнання його бездіяльности протиправною. Непереможний і легендарний Печерський суд м.Києва, котрий до створення у столиці Окружного адміністративного суду розглядав позов за підсудністю, 12-го вересня 2005 року визнав за належну відповідь документ-відмову, підписаний клерком секретаріату, дарма що той документ був вперше показаний автору запиту безпосередньо у суді. Пізніше Апеляційний суд м.Києва з цим погодився. Не знаю, відомо про це Ющенку чи ні, але, на мій погляд, такий висновок є для Президента, застосовуючи його ж лексику, дещо «принизливим». Простий тест на демократію4 для Ющенка було провалено, хоча, дуже можливо, що навіть без його найменшої участи.

Надалі: тоді як Міністерство юстиції часів уряду Єханурова листом №С-32705-22 від 21.01.06 визнало, що «надання нормативно-правовим актам грифів обмеженого доступу, що не передбачено законодавством, є порушенням прав громадян», а 23.02.06 – надало перелік засекречених документів уряду Януковича, секретаріат Президента продовжував обстоювати в суді правоту своєї відмови (мабуть «тому що послідовний»). Це, дякуючи тому ж Печерському суду, не було важко – постановою від 11.05.06 відмову було визнано правомірною, а запит – взагалі не запитом.

У вересні 2006-го, враховуючи очевидну вже складність з комунікацією «громадянина ordinaris» з главою держави (думаю, незабутній Василь Кисельов з його «він ніхто – простий громадянин» має підстави тішитися), було зроблено спробу актуалізувати відповідні питання у порядку «добровільно-примусовому», тобто через суд – шляхом подання позову про видання таким, що не відповідає закону і є нечинним одіозного п.7 кучміного указу №503 від 10.06.07. Цей пункт передбачає, що «акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, що не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу» (очевидно, що в такому разі суспільство не має жодної змоги проконтролювати наявність «загального значення»). Норма є дуже органічною для розвиненого кучмізму, живою антитезою якого потрапив на помаранчевий Майдан Віктор Ющенко. Відтак, у останнього мала з’явитися можливість просто визнати правоту позову, не виглядаючи в очах інерційно-совкового істеблішменту надто ініціятивним руйнатором засад. Не знати, чи та можливість з’явилася насправді – тобто чи дізнався Президент про існування позову, чи від цієї інформації його вберегли пильні «секретарі». Радше, погодьтеся, друге. За нормально функціонуючого державного механізму мав би дізнатися. Але ж...

У будь-якому разі президентський представник позова не визнав, а той самий Печерський суд вирішив главу держави не турбувати і, «вважаючи невстановленим факт порушення прав позивача» (десяток відмов у наданні інформації з посиланням на цей Указ для тих печерських суддів – не порушення прав, а законність і верховенство права, мабуть – не громадянський інтерес), у позові відмовив, а Апеляційний суд м.Києва дивною ухвалою, що посилається на обгрунтування правомірности оспорюваної норми власне на саму норму, надав тому рішенню чинности.

В очікуванні розгляду справи касаційною інстанцією – Вищим адміністративним судом України (провадження нещодавно розпочате) на «Майдані», а потім – і у вигляді рекомендованої кореспонденції, з’явився відкритий лист5 до Президента з вельми романтичним, як виявилося, закликом до Ющенка власною волею знешкодити кучміну «нормоспадщину». Навряд чи і цей лист побачив свого належного адресата – реагували на нього (соло, а не дуетом) керівник Головної служби інформаційної політики СП пані Л.Мудрак та пан І.Пукшин, сподобившись на трьох сторінках не сказати по суті нічогесенько. Врешті, а що вони могли сказати, не будучи (ні соло ні дуетом) Президентом України?

Ще раніше монологічність опосередкованого президентським секретаріатом «спілкування» з главою держави у формі численних запитів було перервано 25.06.07 заступником керівника Головної служби інформаційної політики СП А.Масальським, який листом №17-15/609 сповістив, що «Президентом В.Ющенком було прийнято рішення відмовитися від присвоєння грифу обмеженого доступу нормативним актам за підписом Глави держави. Громадяни України мають можливість ознайомитися із всіма офіційними документами за підписом Президента України на президентському веб-сайті (http://president.gov.ua/documents )». Тоді хотілося аплодувати, але на практиці все знову виявилося не так райдужно. Пан Масальський погрішив проти істини (можливо, сам того не відаючи) в обох своїх твердженнях.

Вже за два дні після написання паном Масальским тих оптимістичних рядків Президент видав Указ №578 «Для службового користування», а 06.08.07 – ще два укази «ДСК» – №694 та №695.

Відтоді рецидивів президентської «криптотворчости» помічено не було – аж до 18 червня 2008 року, коли з’явилося щось «для службового користування» під № 567/20086. Але при цьому на офіційному сайті Президента дотепер відсутні правові акти, видані Президентом Ющенко під грифами «опублікуванню не підлягає» та «не для друку» – ентузіасти можуть спробувати пошукати.

Крім того, можливости пошуку офіційних документів на президентському сайті (він же – «офіційне інтернет-представництво Президента України») обмежуються 2005-2008 роками, попри тяглість інституту президентства з 1991-го року і, таким чином, наявність більш ніж значного доробку президентського нормотворення, у т.ч. – і «засекреченого».

Коли «Майдан» врешті домігся від уряду Тимошенко заяв про зняття незаконної позначки «не для друку» з кабмінівських актів, виявилося, що багато з них не містять нічого і близько схожого на державні секрети, вони, будучи оприлюдненими, для влади радше є просто «соромицькими», як то «деякі питання оплати праці суддів» (http://maidanua.org/static/news/2007/1207560112.html), передача ДУСі готелю (http://maidanua.org/static/news/2007/1207722828.html), безмитного вивезення з України якогось «б’юїку» (http://maidanua.org/static/news/2007/1208252732.html), чи перелік вельможних клієнтів (пацієнтів?) будинків відпочинку тієї ж ДУСі (http://maidanua.org/static/news/2007/1208501434.html).

Нема підстав вважати, що докорінно іншою виявиться і ситуація з актами Президента. Так, на офіційному сайті годі шукати, наприклад, акти з питань діяльности Державного управління справами, включно з виданими власне Віктором Андрійовичем указами №33 від 21.03.07, №128 від 19.02.07 та №780 від 12.05.05. У чому сенс їх неоприлюднення на цьому сайті – бозна, адже їх можна знайти на сайті самої «ДУСі» та у базі сайту Верховної Ради України – вони стосуються змін до Положення про ДУС. Але на жодному з цих офіційних ресурсів не вдається відшукати «споріднені» Укази №474 від 21.03.00, №278 від 23.02.00, №860 від 25.09.02 та власне Положення про ДУС, затверджене Указом №1180 від 17.02.02 – з усіх слідів – лише безрадісне «текст не для друку».

Оце і все «громадяни мають можливість ознайомитися». І очевидно, що позаяк (цитую визнання з листа Управління охорони державної таємниці Служби безпеки України №26/6-8579 від 19.11.077) «чинним законодавством України не передбачено застосування грифів обмеження з позначками «опублікуванню не підлягає» та «не для друку» то не існує ні жодних правових правових підстав для приховування від суспільства правових актів з такими позначками, ні жодних правових перешкод для їх оприлюднення тут і зараз. Було б бажання.

Хто cаме, який зловмисник, найбільше завинив у недоступности на сьогодні для українців інформації про зміст 1058-ти актів глав держави Україна – невідомо. Я не впевнений у тому, що Президент Ющенко про це щось знає, рівно як не впевнений і у протилежному. Не мені судити, як секретаріат виконує інші функції, але димну завісу там ставити вміють досконало, та і з інформаційними фільтрами все більш ніж гаразд 8 Врешті, питання «хто винен» в контексті є у будь-якому разі риторичним – напевно якщо б Президент хотів, щоби було інакше – було б інакше. Головним питанням є інше класичне – «що робити», а відповідь на нього – робити те, що і завжди. Домагатися правди.

У мене є давня громадянська мрія, сумнівної здійснюваности. Вивести всіх переповнених (за їхніми словами) взаємним компроматом та кулуарно-підкилимними таємницями політиків і владоможців всіх кольорів і орієнтацій на Майдан і змусити їх одного за одним оприлюднити все таємне, розповісти про приховане, вивалити докази і повитрушувати килими – для дзену. А є бажання більш реалістичне – дочекатися цього принаймні від когось одного, але не як звичне пустопорожнє «блаблаблання» на камеру, а з конкретикою і доказами. Такий оригінал напевно заслужив би як народне визнання, так і одностайну сугубу ненависть братів і сестер во «еліті» – навіть якби йшлося не про, скажімо так, «матеріальне», а про «процедурне» – себто зміст негласних домовленостей, справжні інтенції персоналій та політичних сил, актуальні «понятія» тощо.
Мені виглядає, що у разі, коли нерозкриття президентських ікс-файлів є вислідом не цілеспрямованої волі Ющенка, а його свідомої (чи підсвідомої) бездіяльности, воно походить з небажання бути «порушником конвенції», прагненням нікого не образити, не зачіпити, якщо лишее це в очах Президента не є крайньою необхідністю чи не виправдано неприйнятною для Ющенка поведінкою відповідного суб’єкта. Пам’ятаєте: схоже що в ідеальному світі Віктора Ющенка стіни мають самі розсмоктуватися, а проблеми та зіткнення інтересів – м’яко і неконфліктно зникати безпосередньо від його промов (зрештою, це принаймні не гірше за непереборне прагнення пробивати стіни головою, особливо – чужою).

І тому, у перспективі поновлення і розвитку кампанії за оприлюднення всіх актів Президентів України, прихованих від суспільства під незаконними грифами (чи, як дещо сором’язливо кажуть владці – «позначками») обмеженого доступу хотілося б переконати Віктора Ющенка, що розкриття цієї інформації буде насамперед його власною історією успіху, success story.

Добре б якось нагадати йому перечитати власні слова, винесені в епіграф цього тексту.

Примітки.

1 На це навіть є певні «правові підстави» – запрошую читати далі за текстом про рішення Печерського районного суду м.Києва від 12.09.05.

2 Євген Захаров: Відкрите звернення до Президента В.А.Ющенка стосовно припинення практики незаконного засекречування нормативно-правових актів:

http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_petit&key=1107202424&first=1141234669&last=1137520400

3 Перша відписка... http://alliance.maidanua.org/node/268

4 Простий тест на демократію для Президента Ющенка: http://maidan.org.ua/static/mai/1121432640.html

5 Відкритий лист до Президента України: http://maidan.org.ua/static/mai/1185537355.html

6. Своєю чергою Кабінет Міністрів України з початку 2008 року видав 13 актів «ДСК»: http://maidanua.org/static/news/2007/1216031373.html

7 У тому ж таки листі наголошується: «СБ України як спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці, відповідно до вимог Закону України «Про державну таємницю» за безпідставне чи незаконне засекречування (надання інформації або її матеріальним носіям грифів секретности «особливої важливости», «цілком таємно» чи «таємно») вживаються заходи, передбачені статтею 39 закону ["Про інформацію"] та статтею 212-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення». Чи не очевидно, що аналогічні «заходи» мали б вживатися і за використання незаконних грифів/позначок обмеженого доступу?

8 Мешканцям. Від начальника ЖЕКу: http://maidanua.org/static/mai/1191326822.html

Читайте також: Хроніки секретомахії: Х-files по-українськи: http://maidanua.org/static/mai/1204984673.html

http://maidan.org.ua/static/mai/1216552740.html

 Поділитися