MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

‘Суди’ над полоненими: у ‘ДНР’ до тривалого ув’язнення засудили десятьох ‘азовців’Як наука опирається тиранії. Дайджест російських протестівСудилища тривають: у ‘ДНР’ 33 українських воїнів відправили за ґрати на строки до 29 років‘Чорна рота’ беркутівців і ‘медіаполіцейські’ в РФУ Білорусі помилували Романа Протасевича Іржа як державна політика. Дайджест російських протестівПікети, підпали та інші форми ‘дискредитації армії’ — дайджест російських протестівДержава проти школярок та пенсіонерок — дайджест російських протестівTwitter та YouTube не видаляють російську пропаганду «Горіновська» стаття, «криваві» фонтани, весілля в чорному – дайджест російських протестів18 лютого – головне за деньКрим: російські правоохоронці затримали активіста Едема Дудакова15 лютого – головне за деньЗа прояви антисемітизму встановлено кримінальну відповідальністьЕкспрес-огляд законотворчої діяльності Верховної Ради України ІХ скликання. Огляд № 60. Найважливіші законопроекти, зареєстровані в парламенті за період 01.02.2021 ‒ 28.02.2021 Частина 1 15 грудня – головне за деньЗаява про неприпустимість маркування екологічних активістів екотерористами19 серпня – головне за день«Українська демократія є напівосвіченою, розгнузданою, недисциплінованою й нетрадиційною…»26 травня – головне за день

Міліцейське полювання

24.10.2008   
Георгій Кобзар
«Запам’ятайте найпростіші правила: Ні в якому разі не впускайте до своєї оселі осіб... зовнішності та нізащо не встановлюйте з ними контакт». Це не неонацистська маячня, а... міліцейська «пам’ятка»

«Запам’ятайте найпростіші правила: Ні в якому разі не впускайте до своєї оселі осіб української зовнішності та нізащо не встановлюйте з ними контакт. Не реагуйте на будь-які їхні прохання…». Шановний читачу, ви можете уявити собі подібну писанину в якому-небудь ЗМІ?! А якщо замінити в цих «найпростіших правилах» слово «української» на «російської» або «єврейської»? – скажете: маячня, якісь ксенофобські, людиноненависницькі висловлювання, на які здатні лише неонацисти.

Так от, не дивуйтесь, але наведена вище цитата була надрукована у газеті… «Іменем закону», щоправда, мова в статті, що вийшла у рубриці «Анатомія шахрайства», йшла не про українців, а про так званих «осіб романської зовнішності», простіше кажучи – ромів, або, як прийнято їх називати – циган. Автор, якого хворобливе завзяття сподвигло на написання цього «опусу», навіть не визначився з тим, як назвати своє писання, адже в друкованому вигляді воно поіменоване як «Ромальське полювання», а в Інтернет-версії це «полювання» вже перетворюється на «Романське» (НЕ див.! http://imzak.org.ua/index.php/N41-08/m1223881795).

Це, однак, не завадило «журналісту» провести через всю статтю чітку лінію, сенс якої полягає саме у тому висновку, який він «народив» (мабуть, у тяжких муках) наприкінці матеріалу, а ми процитували спочатку. Цигани – шахраї, махінатори та крадії, тримайтеся від них подалі! – немов би волає з газетних шпальт черговий захисник правопорядку та оспівувач етнічної дискримінації «в одному флаконі». Дуже простий, примітивний спосіб для створення образу ідеального ворога: підібрати факти, що свідчать про зловмисницькі дії представників певної національності, видати це за виразну тенденцію та ще й подати у вигляді такої собі «пам’ятки» з того, як не потрапити до пасток, що на кожному кроці нібито розставляють ці «кримінальні нацмени».

При цьому чітко вираженим є підхід, за якого така примітивщина не використовується по відношенню до представників національностей, які є переважаючою більшістю в країні або регіоні: ви ніколи не побачите статтю, в якій би було зібрано матеріали про злочини та правопорушення, скоєні самими лише українцями (з чітким зазначенням національності зловмисників) або росіянами, хоча співзвучних мазанин про «кримінальників-кавказців» або ромів чи то африканців – бозна скільки.

Ми не намагаємося заперечувати той факт, що серед циганів є такі, хто промишляє шахрайством (а хіба серед представників інших народів немає волоцюг?!). Але не можна ж стригти всіх під одну гребінку! Хтось торгує на ринку дублянками або взуттям, хтось грає та співає у полупрофесійних або професійних музичних театрах, але ж чимало ромів навчаються або працюють поряд з іншими членами суспільства (хоча останні про це іноді навіть і не здогадуються). Лише одна риса виділяє циганів на тлі інших найманих робітників: вони намагаються бути підкреслено дбайливими, тому що знають про негативний стереотип, що існує у свідомості мешканців колишнього СРСР. Гіркий досвід підказує їм, як легко виявитися без вини винними в будь-якій конфліктній або неординарній ситуації.

Нагадаємо, що згідно з переписом 1989 року кількість ромів в Україні становила 47 900. Результати перепису 2001 року такі: 47 600 громадян нашої країни вказали на ромське етнічне походження, з них 14 000 були мешканцями Закарпаття. Відношення суспільства до ромів залишається негативним, соціологічні опитування свідчать, що упередження до ромів є більш розповсюдженими, ніж до осіб, що належать до інших національних меншин.

Така ж ситуація склалася й у сусідній Російській Федерації: на думку членів Європейської комісії з боротьби з расизмом і нетерпимістю, у Росії самою гнобленою нацменшиною є цигани (Названа самая угнетаемая нация в России). Про це заявив віце-голова комісії Майкл Хед: «Циган, як і кавказців, в 20 разів частіше зупиняють співробітники правоохоронних органів, ніж людей слов’янської зовнішності, підозрюючи їх у якійсь протиправній діяльності».

Можна багатотомні видання написати про зловживання, корупцію, порушення законності та прав людини з боку працівників міліції (про що, до речі, постійно повідомляють ЗМІ та правозахисники; див., наприклад: Похож на иностранца – правонарушитель). Але ніколи нікому й на думку не спало написати щось на кшталт: «Побачивши особу міліцейської зовнішності, обходьте її 10-ю дорогою, не вступайте з нею в контакт...». Адже тисячі правоохоронців кожного дня, ризикуючи своїм життям, відстоюють закон і правопорядок в державі.

Чому ж тоді в міліцейській газеті, що носить таку промовисту назву – «Іменем закону» – з’являються матеріали, які, м’яко кажучи, не роблять честі представникам відомства, що саме покликане стояти на сторожі честі й гідності всіх мешканців України? Що це – правове невігластво журналістів від МВС чи потурання так званим настроям мас? Або свідоме використання мови ворожнечі тими, хто сприйняв у спадок ще тоталітарну ментальність сталінських часів, коли карали за провину (іноді навіть уявну) не конкретних людей, а цілі народи та соціальні верстви.

Сподіваюсь, що простий здоровий глузд та людське сумління мусять підказати як правоохоронцям, так і «акулам комп’ютерного набору», що працюють в різноманітних ЦОСах, ВЗГ та міліцейських ЗМІ про необхідність відмови від розповсюдження матеріалів, які дають негативну оцінку представникам певних етнічних груп. Адже правопорушення здійснюють конкретні люди (які, зачасту, мають багатоетнічне походження), а не народи. Мова ворожнечі повинна зникнути зі шпальт правоохоронних видань!

 

«Журналіст не має права акцентувати увагу на расовій, етнічній приналежності, політичних і релігійних переконаннях суб’єкта інформації… Особливо цей принцип належить до матеріалів про злочини, коли згадування приналежності підозрюваного чи злочинця до якоїсь релігійної, етнічної або іншої меншини може викликати негативне ставлення до цих груп.»

(Витяг з «Декларації основних принципів роботи журналістів

 у поліетнічних суспільствах»,

ухваленої на зустрічі журналістів південних регіонів України

23-24 квітня 2001 року)

 Поділитися