Як програти інформаційну війну
Ніхто не заперечить посилену увагу, яка приділяється Україні як Росією, так і світовими ЗМІ з початку конфлікту між Росією та Грузією. Втім, жодної одностайності немає відносно причин такої честі. Деякі висновки та тривожні паралелі з Україною, щоправда, напрошуються на тлі відстоювання Росією свого права «захищати своїх» громадян, де би вони не перебували» та щедрої роздачі паспортів РФ мешканцям Південної Осетії. Є й інші аспекти, адже офіційна Москва та російські ЗМІ майже з першого дня війни звинувачують Україну в постачанні в Грузію зброї й стверджують, що члени націоналістичної організації УНА-УНСО брали участь у воєнних діях.
Безумовно, потрібно більше інформації, але з огляду на регулярність подібних звинувачень, варто звернути увагу на слова Джона Далгізена (John Dalhuisen), автора нового звіту «Міжнародної Амністії» під назвою «Цивільні на лінії вогню: Грузинсько—російський конфлікт» В інтерв’ю Радіо Свобода, у відповідь на запитання щодо участі українців, він заявив, що «Ми не маємо ніяких доказів, які б підтвердили або спростували їх участь».
Звинувачення щодо постачання військової техніки повторяє народний депутат від Партії Регіонів Валерій Коновалюк, який чомусь очолює нібито незалежну парламентську комісію, яка має розслідувати звинувачення. Про одну з численних заяв на цю тему, висвітлених в українських та російських ЗМІ, та чергову реакцію СБУ, поговоримо нижче.
Цей шановний орган влади вперше продемонстрував свою пильність у зв’язку з показом фільму про війну. Якщо є якісь правила, за якими грають сторони інформаційної війни, нам, непосвяченим, про них не повідомляють. Проте без жодного сумніву є загальноприйняті правила дипломатичного етикету, а сам фільм і його запланований показ свідчили, щонайменше, про разючий брак дипломатичної тактовності. Жодного злочину, звичайно, але варто відмітити.
Про фільм – «Війна 08.08.08. Мистецтво зради» – розповідає оглядач «Телекритики» Євген Булавка: «Головні тези майже 50-хвилинної стрічки: агресію за підтримки США підступно почала Грузія, війна була вигідна кандидату в президенти від Республіканської партії Джону Маккейну. А ще – Україна причетна до війни не лише поставками зброї, а й тим, що участь у подіях на Кавказі нібито брали члени праворадикальної організації УНА-УНСО. Доказів не наводиться, якщо не вважати такими сказані ще до початку війни слова одного з активістів УНА-УНСО про те, що члени організації готові вирушити на Кавказ, щоб підтримати Грузію»
З погляду на подальші події важко сказати, що більше вражає: повна відсутність того, що робить новини новинами, тобто, нової інформації, чи факт, який через крик ми легко забуваємо. Такі постачання самі по собі не обов’язково є незаконними, та й участь деяких громадян України у конфлікті, навіть якби підтвердилась, свідчить, перепрошую за банальність, лише про участь деяких громадян України у конфлікті. На breaking news теж не тягне. ..
Фільм можна за бажанням завантажити тут: http://russia.ru/about/ (разом із інформацією про спецпроекти «За Путина», «Что нам делать с Сакаашвили», «МГУ решил украинский вопрос» та масою спецматеріалів). Запланований на 12 листопада показ фільму в київському готелі Хаятт за підтримки російського посольства та за участю нардепа Валерія Коновалюка викликав гнів і обурення Міністерства закордонних справ України. На жаль, офіційний Київ не обмежився протестом посольству РФ у Києві, яке він звинуватив у організації «провокаційної антиукраїнської акції». Обурилась й СБУ, яка звернулась до адміністрації готелю з листом. Жодних вульгарних слів про заборону, звичайно, не було, просто лист із застереженням проти провокацій біля готелю. Жодної заборони, але показ фільму відмінили.
Перед будь-якою дією завжди доречно зважати всі плюси та мінуси її наслідків, й визначати, чи не переважає неминуча шкода від неї ймовірні втрати від бездіяльності. Фільм висуває серйозні звинувачення, при тому жодних доказів не наводить. Тобто, фактично нічим не відрізняється від звиклих матеріалів більшості російських телеканалів і інших ЗМІ з початку війни. Як би ми не називали лист СБУ, він призвів до скасування заходу, який мав шанс стати жалюгідною імітацією події, замість прикладу непотрібного та небажаного втручання державного органу. Вже запізно, але не краще було би оприлюднити відкрите звернення до російського посольства з проханням надати можливість висловити альтернативну точку зору? Йдеться про зменшення ймовірної шкоди, а тут жодного значення не має, що російське посольство не пішло би назустріч. Тим гірше воно би виглядало.
Якщо згадані заходи непокоять лише своїм невмінням передбачити абсолютно передбачуване, то події, що безпосередньо торкнулися діяльності журналістів, уже по-справжньому тривожать. 18 листопада співпрацівники СБУ здійснили виїмку серверів в офісі провайдерської фірми сайту Daily-UA. За репортажем газети Комерсант-України, прес-служба СБУ мотивувала виїмку слідчими діями в рамках кримінальної справи, порушеної за фактом розголошення державної таємниці. Проблема в тому, що кримінальну справу порушили не цього тижня, не проти журналістів, а 22 жовтня, у зв’язку з публікацією в Інтернеті копії листа "Укрспецекспорту" з грифом таємності і коментарю до нього нардепа Валерія Коновалюка. Державні експерти вважають, що матеріали містять засекречену інформацію. «Комерсант-Україна» пише, що минулого тижня пан Коновалюк був викликаний на допит у СБУ як свідок у згаданій справі. Він згодом показав журналістам копію листа генерального директора держкомпанії "Укрспецекспорт" Сергія Бондарчука президентові Віктору Ющенку від 4 жовтня 2005 року. З цього документу випливає, що держкомпанія, за дорученням президента "вивчила можливість постачання в Грузію одного зенітно-ракетного комплексу (ЗРК) "Бук-М1" шляхом зняття його з бойового чергування". Якщо така пропозиція є прийнятною, автор листа просить президента дати відповідні доручення Генштабу та Кабміну, щоб один дивізіон ЗРК "Бук-М1" включили у перелік надлишкового майна Міноборони.
Це не перший раз за останні місяці, коли державні органи звертають увагу на ЗМІ в рамках розслідування звинувачень, які в жодному випадку не можуть бути висунуті журналістам, які просто передавали отриману інформацію. Нещодавно у Генеральній Прокуратурі довго допитували журналіста Сергія Лещенка у справі про отруєння Віктора Ющенка. Допитували, власне, про інтерв’ю, яке журналіст брав у Давида Жванії. Якщо йдеться про якісь навмисні спроби залякування журналістів, треба чітко зазначити, що таке поводження є абсолютно неприпустим. З іншого боку, принаймні проглядається якась, бодай викривлена, логіка.
А так, насправді важко асоціювати дії згаданих органів влади з будь-якими розумовими зусиллями. ЗМІ тепер кишать матеріалами та здогадами щодо неадекватної реакції СБУ та інформації, яку пан Коновалюк збирався оприлюднити. Це висвітлило ганебний факт, що дотепер багато документів суспільної значимості засекречують. Та й звичайно, зводить нанівець обґрунтований скепсис відносно нещадного напливу звинувачень в найрізноманітніших гріхах з російського боку і заяву «Міжнародної Амністії». Чого домагалась СБУ, ніяк не зрозумію, але чого домоглась, ясно – дедалі більше людей повторюють заяложений вислів, що немає диму без вогню.
Якщо всі слова про інформаційну війну мають право на існування, то слід пам’ятати, що мова йде про серйозного супротивника, й озброїтися треба як належно. Назву два види зброї, брак яких ми дедалі частіше відчуваємо: неухильного дотримання принципів правової держави, та й банальної готовності керуватися здоровим глуздом.