Чи можна міліції доручати державну міграційну політику?

Зміни у сфері державної міграційної політики в Україні назріли давно. Тому не можна не вітати дії глави держави, направлені на внесення порядку. Створення окремого відомства, яке регулювало б державну політику у сфері міграції, - напрошується саме собою.

Здатність профільного державного комітету ефективно працювати в цій сфері, на жаль, викликає сумніви. Власне, ще перетворення Держкомнацміграції в Держкомнацрелігії мало на увазі поступову передачу функцій комітету з роботи в цьому напрямку іншим відомствам. Кадрове сум’яття, обмежене фінансування і претензії з боку Міністерства внутрішніх справ об’єктивно утрудняли роботу Держкомнацміграції протягом останнього року.

Проте конкретне рішення Ради національної безпеки і оборони, введене в дію указом Президента, не ідеальне з цілого ряду причин. Основна претензія стосується фактичного підпорядкування органу, що здійснює державну політику у сфері міграції, Міністерству внутрішніх справ.

Такий варіант активно обговорювався і лобіювався керівництвом МВС (за підтримки віце-прем’єра Олександра Турчинова) з початку 2008 року. Ініціатори цього проекту посилалися, зокрема, на досвід деяких розвинених країн, в яких сфера міграції знаходиться у віданні міністерств внутрішніх справ. Проте проблема полягає в тому, що в цих країнах МВС - цивільний орган, і власне "поліцейський", "кримінальний" напрямок у ньому - це лише один із департаментів.

Наше ж МВС успадкувало свою структуру з радянських часу і практично цілком є "кримінальною поліцією". Передача їм державної міграційної політики приведе до того, що вся діяльність у цій сфері, де безумовно назріла необхідність стратегічних змін, зведеться до "боротьби з нелегальною міграцією"

Ця боротьба, як відомо, була одним із чотирьох пріоритетних напрямів діяльності МВС у 2008 році. На практиці це означає, що "операція "Мігрант", яка полягає в основному в перевірці документів всіх нещасливих власників неслов’янських рис обличчя і немало сприяє поліпшенню матеріального положення рядових співробітників патрульно-постової служби, стане перманентною.

Виступи і міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, і його радника Геннадія Москаля, який найактивніше коментує проблеми міграції (і який є, наскільки можна судити, основним претендентом на керівництво "окремим центральним органом виконавчої влади з питань міграції"), вказують на те, що для них вся державна міграційна політика полягатиме саме в максимальному обмеженні кількості приїжджих до України.

Деякі експерти звертають увагу на те, що насправді за "перетягуванням" різними відомствами повноважень з контролю за міграцією стоїть фінансове питання: зараз за підтримки Євросоюзу виділяються значні кошти на облаштування пунктів тимчасового утримання. Абсолютно недопустимо, щоб делікатна і важлива для держави тема міграційної політики ставала просто розмінною монетою в боротьбі за контролем над освоєнням грошових потоків.

В’ячеслав Ліхачов, редактор інформаційного бюлетеня "Антисемітизм, ксенофобія і права національних меншин в Україні"