Передачі та посилки засудженим
22 травня 2008 року Конституційний Суд України своїм рішенням №10рп/2008 визнав такими, що не відповідають Конституції України пункти 36 – 100 розділу 2 Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. У тому числі визнані неконституційними пункти 70 і 71 Закону „Про Державний бюджет України на 2008 рік”. Цими пунктами були внесені зміни до статті 112 Кримінально-виконавчого кодексу України, в частині зняття обмежень на отримання засудженими посилок, передач та бандеролей.
Відповідно до пункту 6 цього рішення, після набуття ним законної сили ніхто не має права знову встановлювати факти або правовідносини, стосовно яких воно було винесено. Воно носить загальнообов’язковий та преюдиціальний характер.
Частиною 2 статті 152 Конституції України передбачено, що закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з дня оприлюднення рішення Конституційного Суду від 22 травня 2008 року, засуджені виправних колоній мінімального рівня безпеки на протязі року мають право отримувати 7 посилок (передач) і 4 бандеролі; на середньому рівні безпеки – 6 посилок (передач) і 4 бандеролі; на максимальному рівні безпеки – 5 посилок (передач) і 2 бандеролі; довічно ув’язненні – 2 посилки (передачі) і 2 бандеролі, а ув’язнені можуть отримувати посилки і передачі відповідно до абзацу 5 частини 1-ї статті 9 Закону України „Про попереднє ув’язнення”.
28 травня 2008 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №530. Пунктом 13 цієї Постанови встановлено, що кількість посилок (передач) і бандеролей, що одержуються засудженими, які відбувають покарання у виправних та виховних колоніях та кількість посилок (передач), що одержуються відповідно до статті 9 Закону України „Про попереднє ув’язнення” особами, взятими під варту, не обмежується.
На сьогоднішній день існують: Кримінально-виконавчий кодекс України та Постанова Кабінету Міністрів України, які одночасно, але по-різному регулюють право засуджених на одержання посилок (передач) та бандеролей.
Вважаємо, що небезпека такого явища криється в тому, що при одночасному існуванні різних правових норм, які регулюють одні і ті ж правовідносини (право засуджених на одержання посилок (передач) та бандеролей), співробітникові надається право вибирати для застосування ті положення – або Кримінально-виконавчий кодекс, або Постанова Кабінету Міністрів, – які на його думку для нього є найбільш прийнятними. Це неминуче призведе до порушення прав і законних інтересів засуджених, створить можливості корупційних дій зі сторони певного кола персоналу.
Громадські організації, які займаються захистом прав і законних інтересів засуджених, неодноразово пропонували внести зміни до чинного Кримінально-виконавчого кодексу, якими б зняли обмеження щодо кількості телефонних дзвінків, короткострокових і тривалих побачень, а також кількості посилок(передач) і бандеролей.
Не зважаючи на вказівки Генеральної прокуратури стосовно дотримання виконання норм КВК щодо кількості посилок (передач) і бандеролей, що одержуються відповідно до статей 112, 138, 139, 140, 143 і 151 до статі 9 Закону України „Про попереднє ув’язнення” керівництвом ДДУПВП в усній формі дана вказівка регіональним Управлінням, а ті, відповідно, керівникам кримінально-виконавчих установ, видавати посилки і бандеролі без обмеження, тим самим штовхаючи керівників виправних колоній та СІЗО до дій, які можуть стати підставою для притягнення до відповідальності.
Отже, на сьогодні існує парадоксальна ситуація: Конституційний суд скасував прогресивний нормативний акт парламенту, який був спрямований на забезпечення прав засуджених.