ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ЗАОХОЧЕННЯ ТА СТЯГНЕННЯ ДО ОСІБ, ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Важливу роль у здійсненні виховного впливу на засудженого покликані забезпечувати і заходи заохочення та стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі. При цьому не можна не враховувати й того, що факт застосування до засудженого заходів заохочення або стягнення може бути підставою для висновку про ступінь виправлення засудженого і юридичного обґрунтування рішення про застосування до засудженого відповідних елементів прогресивної системи відбування покарання, які в залежності від його поведінки мають наслідком зменшення або збільшення обсягу встановлених правообмежень.
Застосування заходів заохочення і стягнення буде ефективним та дозволить досягнути поставленої перед ними мети лише за умов, якщо цей процес буде відповідати вимогам обґрунтованості та законності.
Обґрунтованість застосування заходів заохочення і стягнення полягає в тому, що основною підставою для прийняття рішення про їх застосування повинна бути обєктивна оцінка поведінки засудженого під час відбування покарання (безперечно з врахуванням й інших чинників – попередньої поведінки, особи засудженого та ін.).
Під законністю застосування заходів заохочення і стягнення необхідно розуміти суворе дотримання уповноваженими особами вимог кримінально-виконавчого законодавства щодо процедури їх застосування.
Практика застосування заходів заохочення та стягнення свідчить, що ані КВК України, ані відомчі нормативні акти у існуючій редакції не розмежовують чітко компетенцію начальника колонії та його заступника у цій сфері, та не дають зрозумілої та вичерпної відповіді на питання щодо форми застосування заходів заохочення і стягнення вказаними посадовими особами. І тому у практиків найчастіше виникає питання: у формі якого саме документу – постанови чи наказу допускає їх застосування закон, та хто з посадових осіб (начальник колонії чи його заступник) наділений відповідною компетенцією. Існуючі недоліки та прогалини законодавства не сприяють формуванню однозначної дисциплінарної практики і потребують вжиття адекватних заходів щодо їх усунення.
Проаналізуємо норми КВК України, які регламентують застосування заходів стягнення до засуджених. Системний аналіз змісту норм дозволяє дійти наступного висновку. Начальник відділення соціально-психологічної служби (далі – СПС) наділений компетенцією застосувати виключно в усній формі лише стягнення у виді попередження, догани та призначення засуджених на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії. Начальник виправної колонії, особа, як виконує його обовязки, та заступник начальника мають право застосовувати ці ж заходи стягнення як в усній, так і в письмовій формі, а всі інші заходи стягнення – виключно у письмовій формі. Начальник установи або особа, яка виконує його обовязки, може застосувати будь-який, із передбачених у ст. 132 КВК України захід стягнення, а його заступники – ті ж самі, за виключенням дисциплінарного штрафу, скасування поліпшених умов тримання, поміщення до ДІЗО, карцеру і переведення до ПКТ. Отже, стосовно компетенції та розмежування усної і письмової форми застосування заходів стягнення все зрозуміло. Проте на питання, в якій саме письмовій формі повинні застосовуватися заходи стягнення цими посадовими особами виправної колонії, КВК України чіткої та однозначної відповіді не дає. Частини 7 та 8 ст.134 КВК України містять пряму вказівку лише на те, що стягнення у виді: дисциплінарного штрафу, поміщення засудженого до ДІЗО, карцеру або переведення до ПКТ застосовуються виключно за постановою начальника, або особи, яка виконує його обовязки. Правова ж регламентація документальної форми інших видів стягнень у КВК України не передбачена взагалі. І лише на рівні відомчого підзаконного нормативного акту Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі – Департамент) – Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, що затверджені наказом Департаменту №275 від 25.12. 2003 р. (далі – Правила), передбачена норма (п.81), яка зазначає, що застосування заходів заохочення і стягнення оформляється постановами або наказами уповноважених на те посадових осіб і відсилає нас до додатків 27 та 28 до Правил. Але цей пункт не містить жодних розяснень, які саме з заходів застосовуються (оформляються) постановою, а які – наказом. Додатки № 27 та 28 містять лише зразки відповідних постанов начальника колонії про застосування заходу заохочення (№ 27) та накладення дисциплінарного стягнення (№28). Якщо розмірковувати логічно, виходячи з того, що кримінально-виконавче право є публічною галуззю права і їй притаманний принцип – дозволено лише те, що передбачено законом, можна припустити, що всі інші види стягнень (крім зазначених у ч.ч. 7,8 ст.134 КВК України) повинні застосовуватися начальником виправної колонії (або особою, яка виконує його обвязки) виключно у формі наказу. Проте пункт 82 Правил (Надання та скасування права засудженим на поліпшені умови тримання) свідчить, що це не зовсім так. Норми цього пункту хоча й прямо не вказують на форму застосування стягнення у виді скасування поліпшених умов тримання, проте опосередковано все ж таки її визначають – відсилають нас до додатку 30 Правил, в якому наведений зразок постанови начальника колонії про застосування цього виду стягнення. Така форма застосування цього заходу стягнення, безперечно, є логічною, оскільки переведення засуджених на поліпшені умови тримання здійснюється виключно за постановою начальника.
Отже, можна дійти висновку, що про застосування заходів стягнення у виді: скасування поліпшених умов тримання, дисциплінарного штрафу, поміщення засудженого до ДІЗО, карцеру або переведення до ПКТ начальник виправної колонії (або особа, яка виконує його обовязки) повинен виносити постанову, а стосовно всіх інших видів стягнень – видавати наказ. Оскільки заступники начальника колонії не наділені компетенцією по виданню наказів по установі, вони можуть застосовувати заходи стягнення (для яких передбачена письмова форма) виключно у формі постанов.
Проведений аналіз свідчить про суттєві недоліки чинного кримінально-виконавчого законодавства.
До речі, попередній Виправно-трудовий кодекс України (далі – ВТК) регламентував це питання доволі повно та чітко. Зокрема норми, закріплені у частинах 1,6-8 ст. 71 ВТК України чітко визначали: які саме заходи стягнення застосовувалися тільки за постановою начальника (і відповідно належали до його виключної компетенції), а які саме – за його наказом. Вказані норми також дозволяли чітко розмежувати компетенцію начальника колонії і його заступника.
Що ж стосується норм КВК України, які регламентують застосування заходів заохочення до осіб, позбавлених волі, то вони викликають у практиків та науковців більше запитань, аніж можуть дати відповідей. Проаналізуємо ці норми. Частина сьома ст. 131 КВК України визначає, що заохочення у виді подяки і дострокового зняття раніше накладеного стягнення застосовуються усно або письмово, а всі інші заохочення – тільки письмово. Частина перша ст. 135 КВК України передбачає, що в межах виправної колонії правом застосувати заходи заохочення наділені: 1) в обсязі, передбаченому ст.130 КВК України – начальник колонії, або особа, яка виконує його обовязки; 2) заступник начальника колонії і начальник відділення СПС – в межах, передбачених частинами 2 та 3 цієї статті. Стосовно компетенції начальника відділення СПС питань не виникає, оскільки ч.3 ст.135 КВК України однозначно встановлює, що ця посадова особа може застосовувати виключно в усній формі подяку та дострокове зняття раніше накладеного ним стягнення. Зовсім же інший стан справ маємо щодо компетенції заступника начальника колонії. Частина 2 ст. 135 КВК України, до якої відсилає нас ч.1 цієї ж статті, містить норму, яка проголошує, що заступник начальника колонії користується таким же, як і начальник цієї колонії, правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, за винятком накладення дисциплінарного штрафу, скасування поліпшених умов тримання, поміщення засудженого в ДІЗО або карцер, переведення засудженого до ПКТ (ОК). Граматичне тлумачення цієї норми та порівняльний аналіз з ч.1 ст.135 КВК дозволяє зробити єдиний і парадоксальний висновок – заступник начальника колонії згідно КВК України має право застосовувати всі заходи заохочення, передбачені у ст.130 КВК України, і його повноваження в цій сфері нічим не відрізняються від повноважень начальника колонії. Отже, чинний КВК України не тільки не містить жодної норми стосовно визначення документальної форми застосування заходів заохочення начальником колонії (чи особи, яка виконує його обовязки) та його заступником, а й передбачає норму про тотожність обсягу їх компетенції в цій сфері. Адже вже на перший погляд стає зрозумілим, що застосування таких заходів заохочення як: нагородження грошовою премією, цінним подарунком, надання дозволу на отримання додаткового побачення, додаткової телефонної розмови, додаткового витрачання грошей та збільшення тривалості прогулянки повинно належати до виключної компетенції начальника установи, або особи, яка виконує його обвязки. Не дають вичерпної та однозначної відповіді на ці питання й Правила, у п.81 яких лише зазначається, що застосування заходів заохочення оформляється постановами або наказами уповноважених на те посадових осіб. Проте знову таки, у яких саме випадках і ким саме виноситься постанова, а в яких випадках – видається наказ начальника, ця норма не деталізує і відсилає нас до додатку 27 Правил, в якому наведений лише зразок постанови начальника установи про заохочення.
В цілому ж, проведене нами дослідження дає підстави для формулювання наступних висновків:
1. Однією із умов підвищення ефективності виховного впливу дисциплінарної практики на процес виправлення засуджених є суворе дотримання вимог закону уповноваженими посадовими особами щодо порядку застосування заходів заохочення і стягнення та їх форми, яка повинна закріплюватися виключно на рівні закону.
2. Чинне законодавство, містить цілий ряд прогалин та суперечностей, щодо визначення документальної форми застосування заходів заохочення і стягнення начальником колонії та його заступником, а також чіткого розмежування компетенції цих посадових осіб щодо застосування заходів заохочення..
З метою усунення існуючих прогалин та вдосконалення чинного законодавства, пропоную внести до КВК України наступні зміни та доповнення:
1. Доповнити статтю 134 КВК України після частини восьмої двома новими частинами наступного змісту:
9. Скасування поліпшених умов тримання, передбачених статтями 138-140 і 143 цього Кодексу здійснюється за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обовязки.
10. Інші заходи стягнення застосовуються за наказом начальника колонії, або особи, яка виконує його обовязки. Заступник начальника колонії при застосуванні заходів стягнення виносить постанову.
Частини 9-15 ст.134 КВК України вважати частинами 11-17.
2. Доповнити статтю 131 КВК України частинами восьмою та девятою наступного змісту:
8. Застосування заходів заохочення у виді: додаткового короткострокового або тривалого побачення; дозволу на додаткову телефонну розмову; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; дозволу додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до 15% мінімального розміру заробітної плати; збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки до двох годин – здійснюється за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обовязки.
9. Інші заходи заохочення застосовуються за наказом начальника колонії, або особи, яка виконує його обовязки. Заступник начальника колонії при застосуванні заходів заохочення виносить постанову.