MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Влада в Україні це невігластво, корупція і злочинне недбальство…

30.04.2009   
Інна Сухорукова

Гірко і соромно дивитись, як наші можновладці ганьблять Україну. Здається, це робиться навмисно. Але, якщо б навмисно  - це було б не так лячно. Взагалі, раціональна сила, навіть спрямована на підрив інтересів і іміджу держави, може бути в такий самий раціональний спосіб подолана. А от бардак, невігластво, корупція і злочинне недбальство в діяльності посадовців, та коли ще це все разом і системно – як це подолати? Надії на вибори вже немає – гравці на політичному полі ті ж самі.

От і бачимо, як повага і зацікавленість світу в Україні змінилася на, в кращому випадку, байдужість та роздратованість. І як цьому не бути? Генеральна прокуратура існує тільки для того, щоб обслуговувати інтереси правлячих кланів. Своїх і чужих. Тому і висилають з України молдован, білорусів, китайців, узбеків, чеченців - на муки, смерть та катування. Чиновники на місцях, співробітники прокуратури, міліції добре знають, що нічого їм не зроблять київські можновладці: ані Президент, ані Верховний Суд України або  прокуратура. Просто тому, що не захочуть сваритися з сусідніми режимами. І це – демократія? Україна, начебто, позиціонує себе, як демократична, європейська країна. Принаймні, її так репрезентують і Президент, і Прем’єр, і голова Верховної Ради. Але на самміті в Брюсселі, коли Президент Ірана закликав знищити Ізраїль, представники усіх демократичних країн покинули засідання, і наочно показали, що вони не мають намірів сприяти неонацизму. Навіть російський міністр закордонних справ, який самміт не покинув, висловив однозначне засудження екстремізму. Можна не сумніватись, що наші  звільнені міністри закордонних справ - і Огризко,  Тарасюк  - вчинили б так само, як і міністри європейських країн.

Але ми дозволяємо собі існувати без голови МЗС! І це в такий скрутний час всесвітньої кризи, коли на МЗС покладається найсерйозніша відповідальність! Той, хто поїхав на самміт в Брюссель, якийсь заступник міністра, виправдовував себе тим, що втомився, спав і нічого не чув. Дуже смішно, якби не було так сумно і бридко. Україна в черговий раз отримала гучного ляпасу. Але не сподіваюсь, що це примусить Верховну Раду обрати дієвого і кваліфікованого голову МЗС. Невже ВР думає про Україну? Як би хтось з перших осіб справді був патріотом України, а не вважав, що його патріотизм усьому світу засвідчили одягання вишиванок і святкування національних урочистостей, наші правоохоронні органи ніколи б не насмілились нахабно, як останні потвори, видавати біженців до країн, де їх очікують муки і смерть. А скільки разів таке було?  

Останній огидний випадок із  молдовськими опозиціонерами, яких  заарештували в Одесі і видали  молдовським комуністам, є  дуже показовим. Але в Молдові хоча б немає смертної кари. А горезвісна екстрадиція узбеків – членів організації  Хизбут Тахрір у 2005 році – моє перше і найгостріше розчарування в демократичних намірах наших супердемократів – там виправдань у влади ніяких. В Узбекистані є смертна кара, політичних опонентів і катують, і вбивають. Те ж саме – у Чечні, куди з того ж Криму вислали чеченців. Чи в Одесі та Криму українські закони не діють? А де вони, взагалі, діють? І чи можуть вони діяти, коли наше законодавство, починаючи з Конституції України, настільки суперечливо, що законослухняний чиновник або правоохоронець, просто збожеволіє, якщо дотримуватиметься кожної букви закону.

Ще скоріше збожеволіють лікарі, бо вітчизняне законодавство з охорони здоров’я суперечать самому собі й іншим законодавчим актам, а також Конституції України буквально в кожному положенні. Тому його просто зазвичай ігнорують. Отже, знаходячись в такому безмежному правовому полі, де ростуть самісінькі будяки, не варто сподіватись на нормальне існування, на працюючу економіку і хоч будь-який соціальний захист. Не варто сподіватись, що держава когось захистить. Вона не захищає своїх громадян – що вже казати про іноземців, які шукають притулку в демократичній Україні.

Довго так бути не може: Україна постійно коливається на межі існування, і як демократична держава, і як територіально цілісна країна. Але політики, усі без виключення, навіть не беруть це до уваги. Вони поводять себе, що дітлахи дошкільного віку, які сваряться через іграшку. На жаль, їх іграшки - або людські долі, або сама Україна.

Ставлячи собі питання – хто винний в черговій екстрадиції, наразі – молдован, починаєш не з правоохоронців і влади Криму, а з високопосадовців Києва. Риба загниває з голови. Безвладдя в Україні досягло такої межі, що будь-яка місцева влада робить буквально що хоче, бо знає – боятись абсолютно нічого. Особливо на сході і півдні, де громадська думка не є такою визначеною, як на заході країни. От Україна і отримує ляпас за ляпасом, а ми, опустивши руки, за цим спостерігаємо. Чи надовго у людей – цей терпець?

 Поділитися