Права людини в Україні - 2008. 9. Свобода мирних зібрань

[1]

За даними Міністерства внутрішніх справ (МВС), 2008-го року кількість масових зібрань зменшилася порівняно з 2007-м роком. Проте за даними моніторингу дотримання права на мирні зібрання, який уже кілька років поспіль проводить Інститут «Республіка», кількість порушень цього права з боку державних органів та органів місцевого самоврядування 2008-го року збільшилась.

1.  Загальна характеристика мирних зібрань

Зменшення кількості зібрань та їх учасників (на 25, 6% та 30, 5% відповідно) відбулося за рахунок зменшення числа мітингів, які мали політичний характер (кількість таких мітингів зменшилась на 86, 4%, а кількість їх учасників – на 91, 4%, тобто майже в 11 разів!). Проте така статистика зовсім не свідчить про зменшення громадської й політичної активності українців. Просто 2007-го року відбулися дострокові парламентські вибори і весною того року різноманітні політичні сили організували масові заходи (в основному – в Києві) як «за», так і «проти» Указів Президента про розпуск Верховної Ради України, а восени ці ж політики провели масштабні акції в усіх регіонах у рамках передвиборчої кампанії.

2008-го ж року відбулися лише кілька локальних виборчих кампаній (найбільш масштабна з них – дострокові вибори мера Києва й Київської міської ради в травні). Як правило, учасники подібних акцій беруть у них участь за певну плату від організаторів (за інформацією преси– від 50 до 100 гривень за «робочий» день), а деякі з учасників мітингів устигають взяти участь у заходах різних, іноді протилежних за ідеологією, політичних сил. Тому зменшення числа мітингів політичного характеру не може бути показником зменшення громадянської активності українців.

Значно більше на активність українських громадян може вказувати число мітингів соціально-економічного характеру, які громадяни організовують для захисту своїх інтересів без участі політичних партій. Кількість таких заходів у 2008-му збільшилась порівняно з 2007-м на 11, 7%, хоч кількість їх учасників зменшилась на 40, 1%.

Характерно, що за кількістю як політичних, так і соціально-економічних заходів перед ведуть Автономна республіка Крим та місто Київ. Це пояснюється тим, що столиця – місце зосередження владних інституцій, які є головним адресатом вимог протестуючих. А громадська активність у Криму – результат акцій кримських татар, які протестують проти дій місцевої влади та виступають за дотримання їхніх соціально-економічних прав як репатріантів (зокрема, за справедливий, на їхню думку, розподіл майна і землі). Натомість за кількістю заходів релігійного характеру перед традиційно ведуть західні райони України.

Нижче наведено таблицю Департаменту громадської безпеки МВС, яка вказує кількість зібрань у 2008-му році та кількість їх учасників, з розбивкою за регіонами та категоріями зібрань (класифікацію зібрань зроблено ДГБ МВС).

Характеристика мирних зібрань за даними Департаменту громадської безпеки МВС України

2.  Правове забезпечення свободи мирних зібрань

Протягом 2008-го року не було прийнято жодного правового акту, який би регулював свободу зібрань. Таким чином, як і раніше, свобода мирних зібрань регулюється лише статтею 39 Конституції України, яка встановлює «декларативний» (повідомчий) порядок реалізації свободи зібрань, а також те, що обмежити цю свободу може лише суд і лише за певних обставин.

Між тим, і досі існує практика ухвалення органами місцевого самоврядування «Положень», які регулюють реалізацію свободи зібрань у тих чи інших містах. Раніше такі «Положення» були скасовані судами або відмінені місцевими радами в Києві, Львові, Сумах та інших містах. Проте в інших містах (наприклад, Харків, Херсон, Запоріжжя) такі «Положення» продовжують діяти, хоч вони прямо суперечать Конституції.

2007-го правозахисники добилися скасування судом подібного положення в місті Дніпропетровську[2], яке було найбільш «драконівським» з усіх, які приймала місцева влада. Важливо, що суд тоді у своєму рішенні вказав: органи місцевого самоврядування не можуть (відповідно до статті 92 Конституції України) ухвалювати рішення, які регламентують реалізацію громадянських прав. Проте вже 10 квітня 2008-го року, не дивлячись на Конституцію та рішення суду, Дніпропетровський міськвиконком прийняв нове «Положення», яке повторює багато неконституційних тез «Положення» попереднього.

У травні Кабмін вніс до парламенту проект закону «Про порядок організації і проведення мирних заходів»^[3]. Цей проект розроблявся Мін’юстом. При цьому враховувалися численні зауваження громадськості та експертів Ради Європи^[4]. Текст законопроекту багато разів змінювався. У результаті до парламенту потрапив текст проекту, що істотно звужує чинний об’єм свободи мирних зібрань і погіршує ситуацію. Зокрема, всупереч Конституції, за проектом Кабміну забороняється проводити мирні зібрання, про які не було повідомлено місцеві органи влади, запроваджується поняття «уповноважений органу державної влади», який без рішення суду і фактично на свій розсуд отримує право «припиняти» зібрання. Також законопроект установлює додаткові, порівняно зі ст. 39 Конституції, підстави для обмеження свободи зібрань у судовому порядку.

Тобто, версія проекту, що потрапив до парламенту суперечить рекомендаціям Венеціанської комісії Ради Європи та правозахисних організацій, зокрема, УГСПЛ.

3.  Судова практика щодо обмеження свободи мирних зібрань

Втім, неконституційність згаданих «Положень» певною мірою компенсувалася необов’язковістю їх виконання. Так, місцева дніпропетровська влада протягом 2008-го року не забороняла мітингів і демонстрацій на підставі свого рішення від 10 квітня 2008 року. А інші органи місцевого самоврядування та місцеві органи державної виконавчої влади, подаючи до судів позови про заборону мирних зібрань, аргументували їх не пунктами своїх «Положень», а пунктами частини 2 статті 39 Конституції України, тобто тим, що ці зібрання є «загрозою» національній безпеці, правам або здоров’ю громадян. Або ж аргументували за допомогою нечинного в Україні Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року «Про порядок організації проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій СРСР».

Як правило, суди задовольняли вимоги влади і зібрання забороняли. Причому в кількох випадках суди фактично створювали своєрідні зони, вільні від Конституції, ліквідувавши там право на мирні зібрання й заборонивши проводити там будь-які акції будь-кому на тривалий термін.

Так, 27 червня Ужгородський міськрайонний суд прийняв рішення тимчасово (до 31 серпня) заборонити проведення мітингів і пікетів на майдані перед будівлею Закарпатської облдержадміністрації.

Суд виніс рішення задовольнити позов прокурора міста Олександра Стратюка, який у своїй заяві посилався на згаданий Указ Президії Верховної Ради СРСР. Прокурор Стратюк звернувся з таким позовом до суду на прохання Закарпатської облдержадміністрації, керівники якої поскаржилися, що наметове містечко об’єднання пенсіонерів «Астрея», встановлене в центрі Ужгорода 4 червня, заважає роботі чиновників. Характерно, що кілька десятків учасників акції мали плакати із гаслами «Кумів Балоги на нари», «Балога, поверни народу вкрадені землі» та «Вимагаємо відставки керівників криміналізованих правоохоронних структур». Віктор Балога – колишній губернатор Закарпаття, а нині – Голова Секретаріату Президента України.

3 липня Одеський окружний адміністративний суд (суддя – Світлана Корой) за позовом Комінтернівської райдержадміністрації Одеської області заборонив противникам вступу України до НАТО проводити будь-які акції біля селища Чорноморське протягом місяця (поки там триватимуть військові навчання «Сі бриз»). Коли учасники антинатівських протестів не підкорилися рішенню суду, 7 липня представники міліції на чолі із заступником начальника ГУ МВС Одеської області Д. В. Фучеджі та начальником управління громадської безпеки ГУ МВС В. І. Тасмасісом вирішили припинити це мирне зібрання. Кілька протестантів, у тому числі й жінки, були госпіталізовані, кілька – затримані. Проте місцевий суд 9 липня 2008 року не знайшов підстав для притягнення затриманих до адміністративної відповідальності й вони були звільнені. Таким чином, антинатівські протести, організовані опозиційною Прогресивною соціалістичною партією України, тривали й далі, втім, як тривали далі й навчання «Сі бриз». Симптоматично, що мітинги на підтримку НАТО, організовані в той же час в Одесі прихильниками президента, не викликали спротив ні в місцевої влади, ні в міліції, ні в судів.

Серед інших варто відзначити неодноразові протягом 2008-го року заборони окружним адміністративним судом м. Києва зібрань у столиці.

Так, кілька разів протягом року суд за поданням Київської міської держадміністрації (КМДА) забороняв акції обдурених вкладників компанії «Еліта– Центр», яка здійснила чи не найбільш зухвалу в Україні будівельну аферу. Можливо, судові проблеми вкладників пояснюються тим, що свої заходи вони планували або біля приміщення Секретаріату Президента України, або біля будівлі КМДА.

Також згаданий суд 21 листопада за поданням КМДА заборонив марш «ніщебродів»– противників соціально-економічної політики столичного мера Леоніда Черновецького.

Суд також заборонив заплановане кількома проурядовими організаціями 22 листопада святкування річниці подій листопада-грудня 2004-го року, які привели до влади президента Ющенка. Суд мотивував своє рішення тим, що цього дня в центрі Києва відбуватимуться інші заходи (згідно з Указом Президента 22 листопада відзначається день пам’яті жертв голодомору 1932-33 років).

Таким чином, ми змушені констатувати, що як і раніше, у справах про свободу зібрань суди залишаються залежними від місцевої та всеукраїнської влади. Загалом, 2008 року порівняно з попередніми роками ніякого прогресу в ставленні місцевих влад та судів до права громадян України на мирні зібрання не відбулося.

4.  Дії міліції під час мирних зібрань

У грудні 2007-го року за результатами дострокових парламентських виборів було сформовано новий уряд. Посаду міністра внутрішніх справ удруге зайняв Юрій Луценко, а його заступником, який курує питання громадської безпеки став Олександр Савченко, відомий придушенням акцій протесту «Україна без Кучми» 2000-2001 років. І якщо 2007-го року, за часів міністра Василя Цушка та його заступника Василя Фатхутдінова, намітилися позитивні тенденції в ставленні міліції до свободи зібрань, то 2008-го року ми змушені відзначити збільшення порушень права громадян на мирні зібрання з боку органів внутрішніх справ.

Аналіз дій правоохоронців під час мирних зібрань свідчить про принаймні чотирьох різновидів порушення ними свободи мирних зібрань та положень українського законодавства.

Незаконне застосування сили

Сталося дуже багато випадків, коли міліція або приватні охоронні фірми за повної бездіяльності міліції застосовували силу і спеціальні засоби проти учасників мирних зібрань:

Ø 16 березня міліція застосувала силу й затримала близько 10 учасників пікету противників забудови території Жовтневої лікарні Києва. Їм удалося звільнитися лише після того, як за них заступився, із застосуванням нецензурної лайки колишній перший заступник міністра МВС Геннадій Москаль[5].

Ø 7 червня міліція уже після завершення акції затримала 9 учасників протесту проти забудови території на вул. Уманській, 14. Ішлося про порушення проти них кримінальної справи за ст. 296 Кримінального кодексу України (хуліганство), але після втручання правозахисників та Уповноваженого з прав людини Ніни Карпачової, всіх звільнили.

Ø 2 жовтня на вул. Первомайського в Києві охоронна фірма застосувала силу до противників незаконної, на думку протестантів, забудови.

Ø 17 жовтня міліція розігнала акції протесту в Криму проти розподілу земельних ділянок та в Києві проти рейдерського захоплення приміщення громадської організації, затримано 27 громадян.

Ø 18 жовтня міліція в Києві силою припинила заборонений судом марш прибічників УПА, під час чого було затримано 142 особи. При цьому використовувався слізогінний газ.[6]

Ø 9 листопада міліція розігнала протест проти підвищення транспортних тарифів під київською мерією, під час чого було затримано 11 громадян.[7]

Міліція застосовувала також силу щодо вболівальників футбольних команд «Дніпро» в Олександрії, «Арсенал» у Львові, «Шахтар» у Донецьку та «Металург» у Запоріжжі. Число затриманих і побитих тут налічується сотнями. Якщо врахувати, що ми перелічили лише найбільш резонансні події, то вимальовується чітка тенденція – протягом року, а особливо його останніх місяців, правоохоронці стали більш жорстко, порівняно з попередніми періодами, реагувати на зібрання громадян.

Щодо деяких з названих подій було проведено перевірку законності дій правоохоронців самою міліцією і прокуратурою (на вимогу громадськості). І лише щодо інциденту на вул. Первомайського внутрішнє розслідування, проведене головним управлінням МВС у Києві, встановило наявність порушень з боку міліціонерів – 15 з них отримали дисциплінарні стягнення, а охоронна фірма була позбавлена ліцензії. Кримінальних справ порушено не було. Щодо інших інцидентів − міліціонери з управління внутрішньої безпеки МВС не побачили у діях своїх колег з департаменту громадської безпеки жодних порушень. Слідом за ними й прокурори, базуючись на матеріалах внутрішнього розслідування міліції, не побачили підстав для прокурорського реагування.

Утім, така реакція, а точніше, відсутність реакції, не означає, що дії міліціонерів були законними і що вони не потребують оцінки з боку правозахисників. Зрештою, влада завжди виправдовує дії своїх силовиків.

Отже, коли саме, згідно з українським законодавством, міліція має право застосовувати силу до демонстрантів? Стаття 12 Закону «Про міліцію», яка має назву «Умови і межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї», визначає наступне:

«Міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби й вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених цим Законом.

Застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров’ю громадян чи працівників міліції».

Із названих вище випадків, міліціонери не представлялися і не попереджали про свої наміри під час подій 16 березня, 7 червня, 17 жовтня, 9 листопада та в усіх інцидентах з футбольними уболівальниками. Більше того, 17 жовтня представники міліції відмовилися спілкуватися з учасниками акції протесту, коли ті хотіли вияснити, чого, власне, міліціонери хочуть. В інших випадках (на вул. Первомайського та біля Жовтневої лікарні) міліціонери не припинили застосування сили проти демонстрантів з боку працівників охоронних фірм та «невідомих» осіб, дії яких прямо підпадали під визначення статті 296 Кримінального кодексу – групове хуліганство.

Щодо затриманих громадян працівники міліції складали протоколи за статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (злісна непокора законним вимогам працівників міліції). Але про яку непокору вимогам взагалі можна говорити, якщо ці вимоги, законні чи незаконні, навіть не були озвучені?

Те, що застосування сили з боку міліції та затримання учасників мирних акцій були незаконними, підтверджується такими фактами.

Затриманим учасникам протесту 17 жовтня (27 громадянам) не було висунуто жодного звинувачення, щодо них не було складено жодного протоколу, і всі вони за годину були звільнені з Голосіївського райвідділу міліції. Більше того, працівники «Беркуту», які, власне, і проводили затримання, відмовились писати рапорти про порушення з боку протестантів. Згодом, коли справа набула розголосу, міліцейське керівництво вирішило сфабрикувати протоколи за статтею 185, інакше б виходило, що громадяни були затримані безпідставно. Такі протоколи щодо 10 учасників акції (ніхто із затриманих не має інформації, що проти них порушено адміністративну справу, а, отже, хто ці 10 громадян – не відомо) були складені і спрямовані до суду. У зв’язку з порушенням вимог законодавства щодо складання протоколів, суд повернув їх до райвідділу міліції. Подальша доля цих протоколів невідома.

Отже, під час затримання та складання протоколів працівники міліції порушили законодавство. Проте цей факт так і не отримав відповідної реакції ні у керівництва МВС, ні у прокуратурі.

Під час затримання учасників протесту проти підвищення тарифів 9 листопада, міліціонери, очевидно, врахували свої попередні помилки і склали протоколи щодо порушення учасниками зібрання статті 185 КпАП. Тоді 12 громадян (11 затриманих і не затриманий журналіст інтернет-видання «Українська правда») за рішенням Шевченківського райсуду отримали від 1 до 3 діб адмінарешту. Характерною особливістю цього судового процесу була відмова суду заслухати свідків інциденту. Єдиним доказом для суду, виявляється, є міліцейський протокол.

Але свідків було б варто заслухати. Тоді б судді дізналися, що серед затриманих як 9 листопада, так і 17 жовтня, більшість складали громадяни, які не брали участь в протестах, а просто знаходились поруч. Наприклад, 17 жовтня міліція затримала працівника громадської організації «Спілка малих і середніх приватизованих підприємств», який мав нещастя під час проведення акції протесту працювати у своєму кабінеті, що знаходився поруч із місцем проведення акції.

Бездіяльність

Під час проведення мирних зібрань міліція зобов’язана забезпечити громадський порядок і припинити дії тих, хто заважає проведенню зібрання чи навіть застосовує силу. Проте міліція неодноразово просто спостерігала за провокаціями на адресу учасників зібрання чи нападами на них. Таке траплялося неодноразово в Одесі на мітингах праворадикальних сил проти встановлення пам’ятнику Катерині Другій, на інших публічних заходах на півдні країни. 27 листопада невідомі особи застосували силу до учасників протесту проти забудови території Жовтневої лікарні в Києві. Присутня при цьому міліція мовчки спостерігала за побиттям.

Незаконне припинення мирних зібрань

Зрештою, йдеться не лише про незаконне застосування сили з боку правоохоронців, але й про порушення ними свободи мирних зібрань, гарантованої статтею 39 Конституції України та статтею 11 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. Конституція визначає, що обмежити свободу зібрань може лише суд. У всіх названих нами випадках судових рішень про обмеження чи заборону мітингів чи демонстрацій не було. Не було й реальної загрози вчинення злочинів чи масових безпорядків. Отже, міліція, розганяючи акції, і, таким чином, припиняючи їх без відповідного рішення суду, діяла з порушенням Конституції та статті 11 Європейської конвенції про захист прав людини.

Більше того, 18 жовтня міліція вимагала від учасників демонстрації, прихильників УПА змінити маршрут, повідомлений ними заздалегідь Київській міській державній адміністрації, і проти якого ні КМДА, ні суд не мали ніяких заперечень. Очевидно, вимоги міліції були незаконними, оскільки, таким чином, від організаторів вимагалося порушити правила проведення мітингу всупереч поданому повідомленню про його проведення.

22 липня представники СБУ разом з місцевою міліцією завадили антинатівській акції в місті Генічеськ Херсонської області. Про цю акцію було належним чином повідомлено, судової заборони акції не було. Проте акція не відбулася через брутальне втручання силових структур, зокрема, затримання одного з організаторів акції, звільненого незабаром після втручання правозахисних організацій без пред’явлення жодних звинувачень з боку МВС або СБУ.

Незаконна протидія діяльності журналістів

І останнє за порядком, але не за значенням. Під час цих тотальних розгонів і затримань, міліція – представник влади, яка проголосила своїм пріоритетом свободу слова, − найбільше «уваги» приділяла журналістам. Показувати правоохоронцям журналістські посвідчення й носити на грудях журналістські «бейджики» було марно. 17 жовтня затримано 8, а 9 листопада – троє журналістів, які виконували свої професійні обов’язки на місці акцій протесту. 2 жовтня виконання своєї роботи для одного з журналістів обернулося зламаною рукою. З усього видно, що сьогодні міліція найбільше боїться інформації про свою діяльність, а порушення свободи слова і прав журналістів стали з відома керівництва МВС повсякденною нормою.

Журналістові «Української правди» Віталію Селику дали добу адмінарешту за непокору законному розпорядженню міліції (стаття 185 Кодексу про адміністративні правопорушення). Селика затримали в неділю біля будинку Київської міської адміністрації, коли він вирішив постежити за акцією протесту проти підвищення тарифів на проїзд у комунальному транспорті. Підійшовши до місця події, журналіст побачив як зіштовхнулися дві міліцейські машини і поплескав у долоні. Після цього його затримав міліціонер.[8]

Ураховуючи вищенаведене, можна стверджувати, що в діях міліції під час незаконного розгону акцій протесту та затримання їх учасників, є ознаки злочинів, передбачених статтями 340 (незаконне перешкоджання проведенню мітингів і демонстрацій), 170 (перешкоджання законній діяльності об’єднань громадян), 171 (перешкоджання професійній діяльності журналістів), 364 (зловживання владою), 365 (перевищення влади або службових повноважень) Кримінального кодексу України.

У більшості випадків, указаних у цьому розділі, зібрання здебільшого носили не політичний, а соціальний характер. І часто міліція була на боці влади або забудовників.

5.  Міліція і громадськість

На відміну від 2007-го року, коли на пропозицію і за участі громадськості МВС проводило розслідування порушень свободи зібрань, 2008-го всі такі пропозиції керівництво міліцейського відомства проігнорувало. Навіть тоді, коли рішення про розслідування інцидентів, які відбулися в жовтні – листопаді прийняла Громадська рада при МВС .

Окрім того 2008-го року керівництво МВС проігнорувало розроблені 2007-го Департаментом громадської безпеки разом з представниками Громадської ради МВС «Методичні рекомендації щодо забезпечення охорони правопорядку під час проведення масових заходів і акцій». Натомість 2008-го були затверджені «Методичні рекомендації. Теоретичні та організаційні основи попередження та припинення групових порушень громадського порядку і масових заворушень», зміст яких полягає не в тому, яким чином міліціонери мають захищати право громадян на мирні зібрання, а в тому, як протидіяти акціям протесту.

Уже на початку 2009-го року МВС провело в Криму міліцейські навчання знову ж не на тему забезпечення органами внутрішніх справ прав громадян, а на тему, як застосовувати проти демонстрантів слізогінний газ та світло-шумові гранати.

6.  Рекомендації

1)  Затвердити Наказом Міністра МВС та зареєструвати в Міністерстві юстиції «Методичні рекомендації із забезпечення охорони правопорядку під час проведення масових заходів та акцій», розроблені спільно з представниками громадських організацій

2)  Створювати комісії у МВС за участю представників громадськості для розслідування інцидентів під час мирних зібрань, що виникли за участю правоохоронних органів. Висновки цих комісій мають бути оприлюднені.

3)  Провести навчання працівників спеціальних підрозділів та патрульно-постової служби правоохоронних органів з метою забезпечення ними громадського порядку при проведенні мирних зібрань, охороні учасників мирних зібрань, підстав і умов використання ними спеціальних засобів і фізичної сили, а також забезпечити незалежний контроль за реалізацією їхніх повноважень під час проведення мирних зібрань.

4)  Перекласти українською мовою рішення Європейського Суду з прав людини за статтею 11 Європейської конвенції захисту прав людини та основоположних свобод, що стосуються свободи мирних зібрань та передати ці переклади в усі окружні адміністративні суди, Вищий адміністративний суд та Верховний суд України.

5)  Ураховуючи практику Європейського суду з прав людини, розробити навчальний курс і провести навчання суддів усіх окружних адміністративних судів щодо практики застосування статті 11 Європейської конвенції з прав людини в судовій практиці щодо подань органів влади про заборону мирних зібрань.

6)  Верховному Суду України доцільно узагальнити практику рішень судів у справах про обмеження права на мирні збори та демонстрації.

7)  Прийняти законопроект про проведення мирних зібрань, розроблений українськими правозахисними організаціями, у якому враховується практика Європейського суду з прав людини та позитивна практика демократичних країн. При цьому, слід урахувати, що проект Кабміну № 2450 від 6 травня 2008 року[9] не відповідає міжнародним стандартам[10] і Конституції.

8)  Органи місцевого самоврядування та державної влади (зокрема, у Харкові, Херсоні, Запоріжжі та Полтаві) повинні скасувати свої рішення щодо затвердження Положення про порядок проведення мирних зібрань та використання «малих архітектурних форм», привести інші свої рішення у відповідність до вимог Конституції України та статті 11 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Прокуратура повинна опротестувати в судовому порядку такі рішення місцевих органів влади в разі відсутності реакції з їхнього боку.

9)  Уповноваженому Верховної ради України з прав людини доцільно більше уваги звертати на порушення місцевими органами влади та правоохоронними органами права на мирні збори.

10) Організаторам мирних зборів рекомендуємо оскаржувати в судовому порядку рішення судів першої інстанції про обмеження права на мирні зібрання, а також незаконні дії правоохоронних органів.

[1] Підготовлено Володимиром Чемерисом, Інститут «Республіка», член Правління УГСПЛ.

[2] Дивіться рішення суду тут: «Правозахисники домоглися скасування Рішення Дніпропетровської міської ради, котрим обмежувалася свобода мирних зібрань» // Сайт УГСПЛ, 6 квітня 2007 року, https://helsinki.org.ua/index.php?id=1175879506.

[3] Проект закону № 2450 від 6 травня 2008 року, http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=32431.

[4] Див. англійською рекомендації Венеціанської комісії Ради Європи щодо цього проекту: «European commission for democracy through law (Venice commission) joint opinion on the draft law on peaceful assemblies in Ukraine», http://helsinki.org.ua/en/index.php?id=1162206184.

[5] Дивіться відеоролик цих подій: http://youtube.com/watch?v=-jThHiPCcH0.

[6] Найдено подтверждение использования Беркутом газа против сторонников УПА // Интернет-издание «Корреспондент.net», 22 октября 2008 года, http://korrespondent.net/ukraine/events/623158/?p=3&mode=DESC, а також по цій події: http://korrespondent.net/ukraine/events/620934, http://korrespondent.net/ukraine/events/619196. Також дивіться відеоролик з цієї події: http://korrespondent.net/video/ukraine/623049. Інформація про заборону зібрання: https://helsinki.org.ua/index.php?id=1223979834.

[7] Дивіться відеозапис цієї події: http://youtube.com/watch?v=Mp7C5Naiex4.

[8] Журналісту «УП» дали добу арешту за плескання в долоні біля мерії // Сайт УГСПЛ, 10 листопада 2008 року, https://helsinki.org.ua/index.php?id=1226319349.

[9] Проект закону № 2450 від 6 травня 2008 року, http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=32431.

[10] Див. англійською рекомендації Венеціанської комісії Ради Європи щодо цього проекту: «European commission for democracy through law (Venice commission) joint opinion on the draft law on peaceful assemblies in Ukraine», http://helsinki.org.ua/en/index.php?id=1162206184.