Бюлетень "Права Людини", 2001, #32
Порядочно ли наше общество? День пам’яті жертв голодомору Катування та жорстоке поводження
Україна отримала двійку в Комітеті ООН з прав людини КОМІТЕТ ООН ПРОТИ КАТУВАНЬ Проти катувань Право на приватність
Міжнародна правозахисна Організація "Репортери без кордонів" звертає Увагу на політичне підґрунтя закриття телекомпанії "Ефір - 1" Журналісти закликають до дотримання етичних норм Громадянське суспільство
Система бессистемности или виртуальная жизнь невиртуальных нас Погляд
Открытое письмо к международной общественности
Конституція і права людини
Порядочно ли наше общество?
Больше года прошло после исчезновения Георгия Гонгадзе, скоро минет год, как разразился кассетный скандал. Открытое политическое противостояние окончилось поражением оппозиции. Инстинкт власти оказался у Президента сильнее, чем инстинкт свободы у всех украинских политиков. В экстремальной ситуации Леонид Кучма продемонстрировал колоссальную активность, он сумел привлечь на свою сторону многих потенциальных противников. Всем своим собеседникам он говорил то, что от него хотели услышать, давая обещания, которые крайне трудно выполнить, но главное ведь - обнадежить, выиграть время, а чем объяснить возможные неудачи в будущем, всегда найдется. В этом ряду указы о земельной реформе, указ о свободе прессы, обещание воинам УПА признать их воюющей стороной, поддержка бывших политзаключенных, шаги, направленные на объединение православных церквей и многое-многое другое. Даже визит Иоанна-Павла II стал политической победой Президента.
И вот наше сервильное "порядочное общество" успокоило себя версией о происках враждебных спецслужб и предпочитает игнорировать вопросы, на которые на самом деле по-прежнему нет убедительного ответа. Причастен ли Леонид Кучма и другие высшие должностные лица к исчезновению Георгия Гонгадзе? Используются ли спецслужбы для борьбы с оппозицией и прессой, и как именно? На чем основано обвинение Президента и его окружения в коррупции и разворовывании национального достояния? Кто и что есть наша высшая политическая элита, и неужели высшие должностные лица именно т а к общаются друг с другом? От этих мрачных вопросов не спрячешься, они, как свинцовые гири, задерживают наше движение, не дают возможности, как говорится, жить и работать. Будучи директором общественной правозащитной организации, вот уже почти год я не могу заставить себя писать, хоть это и бывает необходимо, обращения к Президенту, который согласно 102 статье Конституции является гарантом прав и свободчеловека. Я вообще с трудом заставляю себя писать слово "Президент" с прописной буквы. Но Бог с ними, с моими рефлексиями. Позволительно спросить иное: кем являемся мы, что представляет собой наше общество, можем ли мы себя уважать, если мы соглашаемся терпеть руководство страны, не убедившись в его непричастности к преступлениям? Тем более, что весь ход расследования дела Гонгадзе только усиливает сомнения. А неутомимый майор все подбрасывает и подбрасывает новые обвинения, усиливая у одних уверенность в преступности и аморальности высшей власти, а у других - убеждение в том, что тайная операция по дискредитации Украины продолжается.
Поставленные и другие подобные вопросы должны быть сняты. Этим и объясняются попытки привлечения независимых экспертов как противниками, так и сторонниками Президента. Но, на мой взгляд, такие экспертизы, как проведенная частным агентством "Kroll" (по заказу партии "Трудовая Украина"), оказывают Президенту медвежью услугу - настолько неубедительны ее выводы. Чего стоит хотя бы такой довод агентства: Кучма отрицает, что делал приписываемые ему критические высказывания, а с другими участниками бесед встретиться не удалось; более того, Президент утверждает, что его слова были смонтированы и вырваны из контекста и нет свидетелей, которые могли бы ему возразить. Но ведь на самом деле не также никого, кто мог бы его в это поддержать. С другой стороны, Тарас Чорновил, Михаил Сирота и другие узнали свой голос в записи и вспомнили разговоры, которые велись, а Президент подтвердил истинность фрагментов записей, сказав, что у него такой "лексикон разговора". Таким образом, какая-то часть записей Мельниченко фальшивкой не является! В итоге проблема остается открытой: либо все записи истинны, либо пленки майора представляют собой смесь действительных и сфальсифицированных разговоров.
Поскольку уже стало ясно, что техническая экспертиза пленок не решит проблему, наиболее адекватным, на мой взгляд, с правовой точки зрения методом ее решения является независимое парламентское расследование с целью установить истинность событий, о которых сообщают пленки. Специальная парламентская комиссия, которая будет его проводить, должна получить самые широкие полномочия (именно из-за их отсутствия и была малоуспешной работа комиссии под руководством Александра Лавриновича). Это расследование не должно оставлять вопросов и отчет о нем должен быть опубликован. И больше всех в этом должен быть заинтересован Леонид Данилович Кучма, ибо только таким образом может быть доказана его непричастность к исчезновению Георгия Гонгадзе и другим преступлениям, в которых он обвиняется вместе с некоторыми другими высшими должностными лицами. Его же противодействие расследованию будет только усиливать подозрения, поскольку фактически будет означать, что ему есть что скрывать. В целом независимое парламентское расследование - достойный выход из грязной ситуации и с точки зрения имиджа страны на Западе, поскольку там независимое парламентское расследование - обычная практика. Приведу только один пример. Когда в 1989 году случайно обнаружилось, что полиция Швейцарии прослушивала телефонные разговоры адвоката, возник так называемый "каталожный скандал". Была создана специальная парламентская комиссия, которая установила, что политическая полиция десятилетиями тайно вела досье на депутатов парламента от оппозиции, журналистов, профсоюзных лидеров, правозащитников, подслушивая их телефонные разговоры - таких досье было несколько тысяч. Тогда парламентом был принят специальный закон о прослушивании телефонных разговоров, предусмотрен контроль за действиями полиции и уведомление людей, которых прослушивали, о факте прослушивания, если подозрения полиции оказались необоснованными.
Одним из предметов парламентского расследования должно стать также использование исполнительной властью в политических целях силовых структур - органов МВД, СБУ, прокуратуры, налоговой милиции и других. Даже та небольшая часть записей, которая опубликована, дает богатую пищу для размышлений. Лично меня более всего интересует существование тайных спецслужб, деятельность которых не регулируется законом, принятым парламентом, и которые, по версии Мельниченко, выполняют специальные задания, например, физическое устранение неугодных людей (помните голос на пленке: "В мене є такий підрозділ, методи їхні, в них ні моралі, нічого немає"?). Существование таких структур в государстве, которое называет себя демократическим, цивилизованным и правовым, совершенно недопустимо. Тем не менее, в некоторых странах такие структуры создавались (Испания), а в убийстве своих политическихпротивников и сейчас обвиняют президента Беларуси Лукашенко. К сожалению, даже недолгое десятилетие существования нашей страны дает основания полагать, что тайные спецслужбы существовали и, возможно, действуют и сейчас; что ими проводились и проводятся тайные операции, недопустимые в правовом государстве, и неприемлемые для законно действующих спецслужб. На сей счет в стране циркулирует множество слухов и загадочных историй, часть которых кажутся вполне правдоподобными. Некоторые из них в качестве примера и иллюстрации того, что, собственно, должна расследовать парламентская комиссия, я хотел бы привести. Я отдаю себе отчет в том, что привожу данные, для подтверждения которых только моей информации недостаточно, но считаю, что обязан это сделать ввиду важности проблемы.
1. Когда была принята программа борьбы с коррупцией "Чистые руки", одновременно была создана тайное подразделение, задачей которого была борьба с организованной преступностью в правоохранительных органах. Было это в пору недолгой дружбы Президента с Григорием Омельченко, который якобы и возглавлял это подразделение. Никаких нормативных актов, регулирующих его работу, не было, но, вроде бы, оно было прикомандировано к Генеральной прокуратуре. Косвенно эти сведения подтверждает информация, ставшая известной в ходе разбирательства одного уголовного дела в Харькове. В этом процессе наша организация поддерживала подсудимого К., обезоружившего пьяного мужчину, который требовал у продавщицы киоска пиво и угрожал ей пистолетом. Пьяный мужчина оказался полковником СБУ Ч., он заявил, что его избили и забрали табельное оружие. В ходе судебного процесса выяснилось, что подразделение, в котором служил Ч., было ранее сокращено, а сам он был откомандирован в распоряжение Центрального управления СБУ. Тем не менее, Ч. носил с собой пистолет ПМ, выданный СБУ, и недействительное удостоверение, которое он сдал в Управление СБУ по Харьковской области только после этой истории. Согласно справке Гострудсберкассы Ч. был пенсионером с тех пор, как его подразделение сократили. На вопрос судьи, как же он получал зарплату, если он пенсионер, Ч. ответил, что он работает в секретном подразделении, занимающемся борьбой с организованной преступностью, и "получает пенсию как зарплату". На запрос о существовании такого подразделения был получен ответ из Управления по работе с личным составом СБУ, в котором говорилось, что никаких параллельных, не предусмотренных законами Украины, штатных организаций СБУ, занимающихся вопросами борьбы с организованной преступностью, не существует. Вто же время начальник реально существующего подразделения, где служил Ч., находившегося в Харькове по определенному адресу и располагавшего служебным автомобилем, заявил в суде, что их подразделение секретно и находится в распоряжении Генеральной прокуратуры. Генеральная прокуратура на запрос суда о месте работы Ч. ответа не дала.
2. Впервые о существовании государственных киллеров я услышал летом 1998 г. в интервью радио "Свобода" бывшего министра юстиции Сергея Головатого. Через несколько недель было совершено покушение на жизнь известного оппозиционного политика Сергея Одарича, заявившего, что он не имеет никаких связей с бизнесом, и что у него есть только один оппонент, кому это было бы выгодно - Президент Кучма. По моим наблюдениям, эти заявления не вызвали никакой реакции властных структур и общества, не последовало на них никаких комментариев и опровержения. 24 октября 1998 г., выступая в Харькове в Национальном университете внутренних дел на семинаре, посвященном 50-летию Всеобщей декларации прав человека, где было несколько депутатов Верховной Рады и других хорошо осведомленных людей, я привел этот пример и сказал, что должно быть сделано убедительное опровержение данного заявления, в противном случае есть основания считать, что Украина превратилась в полицейское государство. Хорошо помню смущение президиума семинара и зала, но никто мне не оппонировал. В кулуарах один из депутатов сказал мне, что возбуждено уголовное дело о клевете против С.Головатого, однако в дальнейшем я ничего о судьбе этого уголовного дела не слышал.
3. В 7-м и 8-м эпизодах из первого, ставшего известным, фрагмента записей майора Мельниченко звучат голоса, похожие на голос Леонида Кучмы и голос тогдашнего начальника СБУ Леонида Деркача, и речь идет об оппозиционных изданиях, в частности, о газете, которую выпускает в Кременчуге Григорий Омельченко, с карикатурами на действующего Президента. Среди прочего, звучало такое: "Ты не знаешь методы вашей работы что ли, как это делается во всем мире" и "Так шо, це не може служба безпеки разом з прокуратурою порушити кримінальну справу?" Имелся в виду кременчугский еженедельник "Информационный бюллетень", который поддерживает Григория Омельченко и жестко выступает против Леонида Кучмы. Действительно, газета подвергалась сильному давлению, была попытка возбудить против газеты уголовное дело, типографии одна за другой отказались печатать тираж, причем не только в Полтавской области, а и в соседних областях и в Киеве. Как утверждала главный редактор газеты Тамара Просяник, за ней была установлена постоянная слежка, ее телефон прослушивался, а в Киеве весь готовый тираж 39-го номера газеты был вывезен из типографии сотрудниками СБУ. Честно говоря, я вначале не поверил Тамаре Просяник, уж слишком фантастичными выглядели ее обвинения в адрес СБУ в совершении грубых правонарушений. Однако я имел возможность убедиться, что права была Тамара, когда тираж еще одного готового номера этой газеты был незаконно изъят сотрудниками СБУ по тому же сценарию уже в другом месте. Полагаю, что эти эпизоды вполне могли бы быть расследованы.
Следует заметить, что в настоящее время и парламентский, и внепарламентский контроль за законностью действий СБУ и других правоохранительных органов крайне слабый, и потому нам остается уповать только на личные качества руководителей этих органов. Будем надеяться, что с возвратом Владимира Радченко, который ранее старался не допускать участия СБУ в политической борьбе, СБУ будет действовать законно.
В итоге, на вопрос, вынесенный в заглавие этого текста, трудно ответить однозначно. Общество расколото: большая его часть, дорожа личным благополучием и относительной свободой, предпочитает закрывать глаза на преследование оппонентов Президента, произвол и беззаконие, меньшая же часть не хочет мириться с этим. Однако оппозиция, как и Президент, не хочет опираться на право, а только на политтехнологии, ее действия часто бессодержательны и разрушительны. Девизом оппозиции можно считать вольтеровское "Раздавите гадину!", но нынешний status quo определяют вовсе не исключительно личные качества Леонида Кучмы. На мой взгляд, главной задачей общества должна стать смена существующей политико-правовой системы, главные принципы которой - безответственность и бесконтрольность, из чего и вытекает реальная возможность превращения первых лиц страны в монстров. Однако, даже сама по себе смена политико-правовой системы не будет ничего стоить, пока мы не осознаем, что наш главный враг порой - мы сами, и что моральная и открытая политика должна стать нашей повседневной практикой. Только тогда, по-моему, можно будет рискнуть назвать наше общество порядочным.
День пам’яті жертв голодомору
Однак, ви не дізнались би про це, живучи в Україні. В Нью-Йорку ви могли б відвідати меморіальну службу в Соборі Св. Патріка. В Канаді ви могли би взяти участь в такій службі майже в кожному великому місті. Пам’ятники жертвам Голодомору стоять перед Міськими Радами у Вінніпегу та Едмонтоні - пам’ятники більші і помітніші ніж Київський монумент, встановлений біля Михайлівського Собору. Президент Сполучених Штатів Білл Клінтон поклав вінка до цього пам’ятника під час свого візиту до Києва у червні 2000 року.
В Україні церемонії відзначення дня пам’яті жертв Голодомору обмежені до квапливого покладання вінків, урочистих концертів та академічних конференцій. Дійсно, Голодомор отримав вдосталь уваги під час другого туру президентських виборів 1999 року, коли передвиборча кампанія Президента Кучми звелася до протиборства з лідером комуністів Петром Симоненком. Насправді ж, усі антикомуністичні інфо-активісти згадують той час із гордістю, адже ж контрольовані державою інформаційні джерела надавали їм весь потрібний ефір та простір. Однак, окрім того політично-доцільного часу, Голодомор так і не отримав належної загальнонаціональної уваги.
Президент, уряд та Верховна Рада могли б взяти приклад із зобов’язання, яке взяло на себе керівництво Ізраїлю: подбати про те, щоб майбутні покоління євреїв, та й усе людство, ніколи-ніколи не забуло про Голокост. В 1953 році Кнесет створив Яд Вашем та Організацію (вшанування) героїв та мучеників Голокосту. У квітні кожного року Ізраїль вшановує пам’ять мучеників та героїв Голокосту (Йом Хашоа на Івриті).
Яд Вашем є державною агенцією, відповідальною за Йом Хашоа. На веб-сайті День Голокосту описаний так: "Центри розваг зачиняються, по всій країні відбуваються пам’ятні церемонії. Церемонії транслюються по телебаченню. Відзначаючи початок цього дня, Президент держави Ізраїль та Прем’єр-міністр, чиновники, ті, хто пережив Голокост? та їхні сім’ї збираються разом із широкою громадськістю взяти участь у меморіальних церемоніях. Того ранку церемонії починаються звуком сирен, які звучать протягом двох хвилин по всій країні. В цей час припиняється вся робота, зупиняються перехожі на вулицях і машини на дорогах, всі стоять у мовчазному зосередженні, вшановуючи пам’ять жертв Голокосту."
В інших місцях, таких як школи, військові бази, муніципальні установи та офіси, також відбуваються меморіальні церемонії. У цей день телебачення і радіо транслюють передачі про Голокост. За кілька останніх років інші країни та єврейські громади у світі запровадили відзначення Йом Хашоа, аби вшанувати пам’ять жертв Голокосту.
Що ж відбувається 24 листопада в Україні? "Щось буде, - запевняє голос жінки із Державного комітету інформації, - але ми поки що не отримали урядового розпорядження." Власне, Комітет з питань інформаційної політики та Комітет у справах релігій при підтримці Міністерства культури започаткували день пам’яті жертв Голодомору. Однак, ані в приймальні міністерства, ані в приймальні голови комітету ніхто не зміг надати інформацію щодо запланованих заходів на 24 листопада. "Спробуйте задзвонити за цим номером, можливо там знають." І так далі.
Звичайно, не варто розраховувати, що керівництво України візьметься наслідувати досвід Ізраїлю. Однак, держава могла б використати мотив вшанування пам’яті жертв Голодомору для відродження національної української ідентичності. Це не повинно звучати як "подивіться, як ми, бідні українці, страждали." Повідомлення можна було б сформулювати як обіцянка на майбутнє: "Ми, українці, ніколи не дозволимо Голодомору та сталінському терору повторитися на українській землі."
Таким чином, вшанування пам’яті жертв Голодомору та просвітницька діяльність з цієї теми може відіграти важливу роль у зростанні ще й досі не сформованої національної "ідеї" та "ідентичності".
"Більшість націй має свої рани, завдані їм історією, пам’ять про них є важливою частиною того, що складає відчуття того, ким вони є, і що складає їхню ідентичність", - писав професор Джеймс Мейс у своїй колонці газети "День". Мейс у другій половині 80-х років працював директором американської урядової комісії у справах українського Голодомору. Він зібрав та опублікував три томи усних свідчень історії Голодомору.
Деякі українці страждають від того, що Мейс визначає як "історична амнезія", коли голосують за кандидатів від Комуністичної партії на президентських виборах. Серед них 7500 жителів Севастополя, які на початку цього року підписали петицію про зведення монументу нікому іншому як Йосипу Сталіну. В травні цього року мер Севастополя Василь Пархоменко заявив, що виконає це прохання. Щоправда, наприкінці вересня міська рада змінила рішення.
Продовжуючи тезу Мейса щодо національних хвороб, за симптомами чотиримісячного мовчання, вищим посадовцям країни на загал, можна було б поставити діагноз "масової історичної шизофренії". Керівники державної адміністрації, можливо, зіграли визначну роль при зміні рішення, однак, вони не подбали публічно висловити своє "фе" щодо зведення монументу Сталіну на українській землі. Адже ж саме це і необхідно було зробити. Громадське засудження, яке чітко пролунало з Луганська до Львова, було б добрим знаком того, що, принайменше, є спроби вилікуватися від хвороби.
Інший приклад докорінного роздвоєння колективної української особистості, можна побачити в аргументації прийняття Земельного Кодексу українським парламентом. "Ленін обіцяв віддати землю селянам - ми здійснюємо його обіцянку". Приватне землеволодіння повинно компенсувати шкоду, завдану радянською системою, і, ймовірно, буде абсолютною протилежністю сталінської примусової колективізації. Ось цьому варто поаплодувати.
Але, посилаючись на Леніна, нардепи можливо, намагалися бути дотепними та запозичити трохи комуністичного пафосу. Втім, такий підхід до справи виявляє також закоренілий і явний авторитет комуністичних лідерів. Таке повідомлення подає змішані сигнали і так уже заплутаній свідомості громадян. І ніяким чином не допомагає провести чіткий розподіл між сучасністю та тоталітарним минулим.
Коли ж нарешті Україна засудить сталінський терор і назавжди розірве пуповину, яка зв’язує її з комуністичним минулим? 24 листопада - ідеальна нагода для такого історичного кроку.
Катування та жорстоке поводження
Україна отримала двійку в Комітеті ООН з прав людини
Саме такого висновку, як на мене, можна дійти, розглядаючи підсумки розгляду Комітетом ООН з прав людини п’ятої періодичної доповіді України (четверта періодична доповідь розглядалася в 1995 році) про заходи для реалізації зобов’язань відповідно до Міжнародного пакту ООН про громадянські та політичні права. І справа навіть не в тому, що поважні західні інституції в черговий раз наголошують на тому, що в нашій країні збережена система використання катувань для отримання зізнань, і що покарати правоохоронців, які вчиняють цей злочин, дуже важко, що журналістів переслідують і залякують, що інститут альтернативної служби необґрунтовано обмежений тощо. Суттєво, Комітет з прав людини включив процедуру спостереження, яка вимагає від держави періодично доповідати про заходи щодо реалізації наданих Комітетом рекомендацій. Черезрік Україна мусить повідомити про реальні кроки на вирішення проблем з побутовим насильством проти жінок, жорстокістю міліції відносно ромів та іноземців з темним відтінком шкіри, з расистськими та антисемітськими діями та публікаціями, встановленням ефективної системи нагляду за поводженням з затриманими, із зменшенням тривалості "тимчасового запобіжного заходу" (72 години, зауважимо, що це потребує зміни 29 статті Конституції), забезпеченням свободи пересування відповідно до 12 статті Пакту, ефективним захистом проти дискримінації. Застосування цієї процедури і дає підстави стверджувати, що стан з правами людини в Україні викликає стурбованість.
Нижче ми друкуємо висновки Комітету щодо п’ятої періодичної доповіді. Привертає увагу один з останніх пунктів - про оприлюднення висновків і рекомендацій Комітету та обов’язковість поширення періодичного звіту серед громадськості. Останнє вкрай актуальне: наша держава, на жаль, не має звички оприлюднювати свої звіти перед міжнародними інституціями про виконання своїх зобов’язань в царині прав людини. Сподіваємося, що ця практика буде змінена, насамперед тому, що українська громадськість вимагатиме публічності підготовки звітів.
ВИСНОВКИ Й РЕКОМЕНДАЦІЇ КОМІТЕТУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ООН
CCPR/CO/73/UKR Original: English
Сімдесят третя сесія
5 листопада 2001
Попередня невідредагована версія
УКРАЇНА
Комітет розглянув п’яту періодичну доповідь України (CCPR/C/UKR/99/5) на своїх 1957-ій, 1958-ій і 1959-ій засіданнях (CCPR/C/SR. від 1957 до 1959), проведених 15 і 16 жовтня 2001 року. На своїх 1971-ій і 1972-ій зустрічах, проведених 24-ого і 25-ого жовтня 2001 року, він сформулював такі висновки і рекомендації.
А. ВСТУП
Комітет вітає детальний звіт, вчасно представлений Україною. Однак, на жаль, хоча звіт і надає інформацію щодо юридичних норм і нормативних актів, що врегульовують зобов’язання, передбачені Пактом, він має прогалини в інформації щодо впровадження Пакту на практиці. Комітет звертає увагу на обов’язок з боку Держави надати додаткову письмову інформацію у відповідь на запит Комітету.
В. ПОЗИТИВНІ АСПЕКТИ
Комітет висловлює свою високу оцінку значних змін, які мали місце в Україні з часу подання останньої доповіді. Ці зміни встановлюють позитивні конституційні та юридичні рамки для подальшого впровадження прав, що містяться в Пакті.
Комітет вітає прийняття нової Конституції в червні 1996 року, яка містить юридичне визнання прав і свобод людини.
Комітет вітає скасування смертної кари, включаючи воєнний час. Комітет сподівається, що Держава ратифікує Другий факультативний протокол.
Комітет з задоволенням відзначає неперервні зусилля Держави щодо реформування свого законодавства, в тому числі новий Закон України "Про біженців" 2001 року, Закон України "Про імміграцію 2001 року, (повна назва: Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо боротьби з нелегальною міграцією" - Ред.), Закон України "Про громадянство України" 2001 року і декриміналізацію наклепу. Комітет також вітає створення нового Конституційного Суду, прийняття нового Кримінального кодексу, набуття чинності нового законодавства, що стосується захисту прав людини, і створення системи апеляційних судів.
7. Комітет вітає створення інституту омбудсмена (Уповноваженого Верховної Ради з прав людини - Ред.), наділеного обов’язком захисту прав людини в Україні.
С. ЗАУВАЖЕННЯ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ
8. Комітет стурбований тим, що у випадку колізії між правами, передбаченими Пактом, і національними законами вони [закони] могли б мати пріоритет. Ні через вивчення звіту Держави, ні під час обговорення з делегацією Комітет не зміг отримати чітке розуміння того, як може бути вирішено потенційні конфлікти між правами, передбаченими Пактом, і національними законами.
Держава повинна гарантувати ефективне здійснення всіх прав, передбачених Пактом, у відповідності до статті 2 Пакту, в тому числі через незалежні і безсторонні суди, створені на основі закону, що діють у відповідності до статті 14.
9. Незважаючи на визнання того, що був деякий поступ у досягненні рівності жінок і чоловіків у політичному і громадському житті, Комітет залишається стурбованим тим, що рівень представництва жінок у Парламенті й на вищих посадах як в публічному, так і в приватному секторах залишається низьким.
Держава повинна вжити відповідних заходів на виконання своїх зобов’язань за статтями 3 і 26 таким чином, щоб підвищити представництво жінок в парламенті і на вищих посадах, як в публічному, так і в приватному секторах. Держава повинна розглянути застосування позитивних заходів, в тому числі освітніх заходів, спрямованих на підвищення статусу жінок у суспільстві.
Комітет з занепокоєнням відзначає, що в Україні побутове насильство проти жінок залишається проблемою.
Держава повинна вжити позитивних заходів, в тому числі через прийняття і виконання відповідного законодавства і навчання поліцейських, а також підвищення чуйності населення щодо захисту жінок від побутового насильства.
Комітет виражає занепокоєння, що за умов надзвичайного стану, як це передбачено статтею 64 Конституції України, право на свободу думки згідно статті 34 Конституції і право на свободу віросповідання може бути обмежене у спосіб, несумісний з умовами статті 4 Пакту.
Держава повинна гарантувати, що рамки її надзвичайних повноважень під час надзвичайного стану сумісні зі статтею 4 Пакту, беручи до уваги Загальний Коментар Комітету №29.
Комітет з занепокоєнням звертає увагу на те, що омбудсмен серйозно недоотримає ресурси.
Держава повинна надати в подальшому людські і матеріальні ресурси омбудсмену, відповідні для того, щоб дозволити йому ефективно виконувати свою роботу.
Комітет стурбований твердженнями про переслідування з боку поліції, зокрема щодо ромської меншини та іноземців.
Держава повинна вжити ефективних заходів для того, щоб знищити усі форми поліцейського переслідування, і створити незалежний орган влади для того, щоб розслідувати скарги проти незаконних дій поліції. Він повинен вживати заходів проти тих, хто несе відповідальність за такі незаконні дії.
Комітет жалкує, що делегація не надала необхідної інформації про заходи, вжиті для боротьби з расистськими і антисемітськими діями і публікаціями, і про ситуацію щодо єврейських цвинтарів, знищених за нацистської окупації.
Від держави вимагається надати інформацію, необхідну Комітетові до останнього строку, який визначений в параграфі 25.
Держава повинна вжити ефективних заходів для того, щоб запобігати расистським й антисемітськім діям і карати їх, і поінформувати Комітет про вжиті заходи до останнього строку, який визначений в параграфі 25.
Комітет залишається стурбованим щодо збереження широко розповсюдженого використання правоохоронцями катування і жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання затриманих.
Держава повинна встановити більш ефективну систему нагляду за поводженням з усіма затриманими для того, щоб гарантувати, що їхні права, які передбачено статтями 7 і 10 Пакту, захищені повною мірою. Держава повинна також гарантувати, що усі твердження про катування ефективно розслідуватимуться незалежним органом для того, щоб люди, які будуть визнані відповідальними, були покарані, а жертви отримали відповідну компенсацію. Вільний доступ до адвоката чи лікарів повинен бути гарантований на практиці відразу після затримання і впродовж усіх стадій дізнання та слідства. Затримана особа повинна мати можливість негайно повідомити членів сім’ї про затримання і місце утримання. Усі заяви з твердженнями затриманих, котрі були затримані з застосуванням насильства, повинні тягти за собою розслідування, і такі твердження ніколи не можуть використовуватися як докази, окрім тільки як докази катування.
Комітет стурбований повідомленнями про залякування і знущання (дідівщину) щодо молодих солдатів, призваних в Збройні сили, старшими солдатами, що в деяких випадках призвело до смерті, випадків самогубств і дезертирства.
Держава повинна посилити заходи, спрямовані на те, щоб покінчити з цією практикою і притягти до суду правопорушників, а також вжити заходів через навчання і тренінги у своїх Збройних силах для того, щоб знищити цю негативну звичку, яка сприяє таким методам.
Комітет залишається стурбованим щодо припустимої тривалості взяття під варту як "тимчасового запобіжного заходу" (до 72 годин), під наглядом правоохоронних органів і перш, ніж затримані поінформовані щодо обвинувачень, висунутих проти них, а також про практику продовження періоду такого затримання до 10 днів у деяких випадках на вимогу прокурора. Така практика несумісна зі статтею 9 Пакту. Комітет також стурбований тим, що не існує ефективного механізму контролю щодо такої затримки.
Держава повинна вжити всіх необхідних заходів для зменшення тривалості такого затримання і поліпшення судового нагляду для того, щоб гарантувати відповідність Пакту. Комітет також просить надати детальну інформацію про склад, спосіб призначення, функції і повноваження "органу дізнання", згадуваного делегацією, так само як і інформацію щодо його чинної практики.
Комітет залишається стурбованим щодо продовження практики торгівлі жінками в Україні.
Держава повинна вжити заходів для боротьби з цією практикою, в тому числі через судове переслідування і покарання відповідальних за це осіб, і забезпечити цілковите дотримання статті 8 Пакту.
Комітет стурбований продовженням існування системи прописки, яка є несумісною з правом на свободу пересування і вибору місця проживання, передбачених статтею 12 Пакту.
Держава повинна скасувати систему внутрішніх дозволів і забезпечити цілковите виконання положень статті 12 Пакту.
Комітет з занепокоєнням відзначає інформацію, надану державою, щодо того, що відмова від військової служби з мотивів переконань прийнятна тільки у випадку релігійних переконань, і тільки стосовно певних релігій, що містяться в офіційному списку. Комітет стурбований тим, що це обмеження є несумісним із статтями 18 і 26 Пакту.
Держава повинна розширити підстави в законі для відмови від військової служби в силу переконань таким чином, щоб він застосувався без дискримінації, щодо усіх релігійних вірувань і інших переконань, і щоб будь-яка альтернативна служба, яка вимагається від осіб, що відмовляються від військової служби, здійснювалася у недискримінаційний спосіб.
Комітет стурбований з приводу залякування і переслідування, особливо урядовцями, правозахисників.
Держава повинна вжити заходів, спрямованих на те, щоб припинити залякування і переслідування правозахисників. Повідомлення про випадки залякування і переслідування повинні бути швидко досліджені.
Комітет стурбований повідомленнями про залякування і переслідування журналістів. Він також стурбований відсутністю критеріїв для надання чи позбавлення ліцензій на електронні засоби масової інформації, на кшталт теле- і радіокомпаній, що має негативний вплив на здійснення свободи висловлювань і преси, передбаченої статтею 19 Пакту. Його також турбує, що система урядових субсидій для преси може використовуватися для придушення свободи висловлювання.
Держава повинна гарантувати, що журналісти можуть здійснювати свою діяльність без побоювання зазнати судового переслідування, й повинна утримуватися від їхнього переслідування і залякування для того, щоб дати повною мірою реалізувати право на свободу висловлювань і преси, передбачену статтею 19 Пакту.
Держава повинна вжити ефективних заходів з тим, щоб чітко визначити в законі функції і компетенцію Державного комітету зв’язку країни. Рішення Державного комітету зв’язку повинні підлягати судовому контролю.
Держава повинна гарантувати, що встановлено чіткі критерії виплати і позбавлення урядових субсидій пресі для того, щоб уникнути виплати таких субсидій з метою придушення критики уряду.
23. Комітет виражає своє занепокоєння стосовно нечіткого і невизначеного поняття "національні меншини", яке є домінуючим чинником у законодавстві Держави щодо національних меншин, але не охоплює повністю сферу статті 27 Пакту. Комітет також стурбований повідомленнями про випадки дискримінації і переслідування людей, що належать до меншин.
Держава повинна гарантувати, що всі члени етнічних, релігійних і мовних меншин задовольняються ефективним захистом від дискримінації, і що члени цих громад можуть задовольнятися своєю власною культурою і використовувати свою власну мову у відповідності зі статтею 27 Пакту.
D. ПОШИРЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ПАКТ
24. Комітет закликає Державу оприлюднити текст цих висновків та рекомендацій відповідними мовами і просить, щоб наступна періодична доповідь була широко поширена серед громадськості, включаючи неурядові організації, що працюють в Україні.
25. Відповідно до правила 70 (5) Процедурних правил Комітету Державу просять надати протягом 12 місяців інформацію про кроки, зроблені для вирішення проблем, піднятих в параграфах 10, 13, 14, 15, 17, 19, 23 з цих висновків та рекомендацій.
26. Комітет просить Державу надати її шосту періодичну доповідь до 1 листопада 2005 року.
Переклад ХПГ
© 1996-2001
Офіс Верховного комісара ООН з прав людини
Женева, Швейцарія
КОМІТЕТ ООН ПРОТИ КАТУВАНЬ
CAT/C/XXVII/Concl.2 Original: English
Двадцять сьома сесія 21 листопада 2001
12 - 23 листопада 2001 НЕВІДРЕДАГОВАНА ВЕРСІЯ
РОЗГЛЯД ДОПОВІДЕЙ, ПОДАНИХ ДЕРЖАВАМИ-УЧАСНИЦЯМИ ЗГІДНО ЗІ СТАТТЕЮ 19 КОНВЕНЦІЇ
ВИСНОВКИ Й РЕКОМЕНДАЦІЇ КОМІТЕТУ ПРОТИ КАТУВАНЬ
УКРАЇНА
1. Комітет розглянув четверту періодичну доповідь України (CAT/C/55/Add.1) на своїх 488-му, 491-му і 499-му засіданнях (CAT/C/SR.488, 491 і 499) і сформулював такі висновки та рекомендації.
A. ВСТУП
2. Комітет вітає пунктуальне подання четвертої періодичної доповіді України. Він відзначає, що доповідь не було подано у повній відповідності до Посібника Комітету з підготовки державами періодичних доповідей. Комітет також звертає увагу на те, що доповідь, головним чином, посилається на юридичні положення, і в ній бракує детальної інформації щодо деяких статей Конвенції, так само як і інформації щодо виконання рекомендацій, винесених після вивчення третьої періодичної доповіді. Однак, Комітет хотів би високо оцінити місткі й інформативні усні відповіді, надані делегацією держави-учасниці під час розгляду доповіді.
B. ПОЗИТИВНІ АСПЕКТИ
3. Комітет з прихильністю відзначає:
(a) Триваючі зусилля держави-учасниці, спрямовані на перетворення свого законодавства, в тому числі прийняття нового Кримінального кодексу, що містить статтю, яка кваліфікує катування як специфічний злочин, формування нового Конституційного Суду, набуття чинності нового законодавства, що стосується захисту прав людину і прийняття нового Закону "Про імміграцію".
(b) Що, хоча Україна - не є учасницею ні Конвенції щодо статусу біженців 1951 року, ні її Протоколу, вона прийняла новий Закон "Про біженців" у червні 2001, що притримується, між іншим, визначення "біженця" цією Конвенцією. Комітет також вітає прийняття у січні 2001 року нового Закону "Про громадянство", що дозволяє колись висланим особам повернутися в Україну й набути громадянства України.
(c) Усунення з Закону "Про державну таємницю" відповідальності за поширення фактів щодо порушень прав людини.
(d)Скасування смертної кари.
(e) В доповідь включено інформацію, що, відповідно до Закону від 5 листопада 1998 року, Україна визнала компетенцію Комітету, як це передбачено статтями 21 і 22 Конвенції.
(f) Створення інституту Уповноваженого з прав людини (Омбудсмена), який несе відповідальність за захист прав людини в Україні, який може відвідувати і має повний доступ до всіх місць, де перебувають особи, позбавлені волі.
(g) Гарантії, надані Главою делегації, що звіти Європейського комітету з запобігання катуванням щодо трьох відвідувань, які відбувалися в 1998, 1999 і 2000 роках, відповідно, будуть опубліковані.
C. ПИТАННЯ, ЩО ВИКЛИКАЮТЬ СТУРБОВАНІСТЬ
4. Комітет виражає свою стурбованість наступним:
(a) Численними випадками, які вказують, що катування усе ще регулярно практикується в державі-учасниці, і що, за повідомленням Уповноваженого з прав людини, 30 % ув’язнених є жертвами катування.
(b) Примусовою депортацією чотирьох узбецьких громадян, членів узбецької опозиції, щодо яких існував високий ризик того, що вони зазнають катувань і чия справа була суб’єктом невідкладного звернення Спеціального Доповідача ООН з питань катування.
(c) Тим, що судді засідають у новосформованому "Координаційному комітеті боротьби зі злочинністю" разом із представниками Міністерства внутрішніх справ, що суперечить принципу поділу влади і може впливати на незалежність правосуддя.
(d) Численними вироками, що базуються на зізнаннях, і критерієм для просування по службі слідчих, який, як твердять, включає кількість розкритих злочинів, що може вести до застосування катувань і жорстокого поводження з затриманими чи підозрюваними, для того щоб змусити їх "зізнатися".
(e) Відмовою частини органів влади провести негайне, безстороннє і повне розслідування тверджень про такі дії, піддати суду і покарати відповідальних за це осіб.
(f) Інформацією, отриманою Комітетом про те, що родичі й адвокати інформуються про затримання тільки після того, як заарештовану особу передано з міліції до слідчого ізолятору (СІЗО), процес, що звичайно займає не менше ніж два тижні. Комітет також стурбований тим, що бракує чітких юридичних положень про точний час, коли затримана особа може реалізувати своє право на адвоката, право на медичний огляд і право повідомити членів родини щодо її затримки.
(g) Тривалістю досудового затримання, яке може відповідно до закону тривати до 18 місяців, але яке практично може бути продовжене до трьох років, адміністративним затриманням - до 15 діб і затриманням "осіб, яких запідозрене у занятті бродяжництвом" - на строк до 30 діб.
(h) Довгостроковими тюремними вироками за ненасильницьке поширення ідей і інформації.
(і) Повідомленнями про погрози і переслідування, включаючи жорстоке поводження щодо незалежних журналістів і інших осіб, які піднімали питання про зловживання з боку посадових осіб.
(j) Переповненням і браком доступу до основних гігієнічних засобів і адекватного медичного обслуговування, так само як високим рівнем туберкульозу в установах виконання покарань (УВП), ізоляторах тимчасового утримання (ІТУ) та СІЗО.
(k) Недоліком відповідного навчання поліцейського і тюремного персоналу щодо їхніх обов’язків у відповідності до закону і щодо прав затриманих.
(l) Тим, що незважаючи на певний досягнутий поступ, в Збройних силах усе ще широко практикуються випадки залякування і знущання (дідівщина) над новобранцями.
D. РЕКОМЕНДАЦІЇ
5. Комітет рекомендує державі-учасниці:
(a) Вжити ефективних заходів для запобігання актів катування і жорстокого поводження на своїй території, з огляду на постійні повідомлення про те, що катування усе ще регулярно практикуються.
(b) Внести Генеральному секретарю ООН своє повідомлення щодо визнання компетенції Комітету у відповідності до статей 21 і 22 Конвенції і вилучення свого застереження стосовно статті 20.
(c) Щоб принцип, який міститься у статті 3 - не висилати, не повертати чи не видавати особу, туди де їй може загрожувати застосування катувань -неухильно дотримувався компетентними органами влади держави-учасниці.
(d) Установити свою юрисдикцію на випадки катувань, навіть якщо правопорушник - не громадянин держави-учасниці, але перебуває на будь-якій території, що знаходиться під її юрисдикцією, і у цьому випадку не видавати його.
(e) Пояснити і врегулювати іноді суперечливі положення, що стосуються часу, коли затримана особа має право на адвоката, і гарантувати, що це право використовується з моменту затримання.
(f) Гарантувати, що існує юридична заборона на проведення допиту затриманого без присутності адвоката за його вибором.
(g) Вжити відповідних заходів для того, щоб гарантувати незалежність судової влади і адвокатури, так само як і об’єктивність прокуратури у виконанні їхніх обов’язків у відповідності до міжнародних стандартів.
(h) Гарантувати на практиці абсолютну повагу до принципу неприпустимості свідчень, отриманих через катування.
(і) Вжити ефективних заходів для встановлення цілком незалежного механізму оскарження для того, щоб гарантувати негайні, незалежні і повні розслідування щодо тверджень про катування, включаючи численні детальні твердження, отримані від різних неурядових організацій, як національних, так і міжнародних.
(j) Вжити ефективних заходів для покращення умов в УВП, ІТУ та СІЗО, включаючи простір, засоби й санітарні умови, і встановити систему їхнього інспектування незалежними спостерігачами, результати якого повинні бути опубліковані.
(k) Скоротити поточний 72-годинний термін досудового затримання, протягом якого затримані можуть утримуватися в камерах до того, як постати перед суддею.
(l) Прискорити процес навчання правоохоронного і медичного персоналу, стосовно їхніх обов’язків, щодо поваги прав і гідності осіб, позбавлених волі.
(m) Вжити ефективних заходів по запобіганню і покаранню торгівлі жінками і інших форм насильства проти жінок.
(n) Прийняти більш ефективну систему для припинення практики залякування і знущання (дідівщини) у Збройних силах через навчання й освіту, переслідування у судовому порядку і покарання правопорушників.
(o) Встановити процедуру для забезпечення відшкодування жертвам катування, включаючи справедливу й адекватну компенсацію.
(p) Продовжити програму проти туберкульозу в УВП, ІТУ та СІЗО.
(q) Широко поширити в країні висновки й рекомендації Комітету на усіх відповідних мовах.
Переклад Харківської правозахисної групи
Проти катувань
Варто зауважити, що четверта періодична доповідь й інші подібні документи готуються державними органами без участі громадськості, не публікуються і не обговорюються. На нашу думку, процес звітування держави перед контрольними інституціями ООН, Ради Європи й інших міжнародних інституцій обов’язково має бути публічним.
Звіт підготовлено на підставі отриманої нами офіційної інформації, аналізу українського законодавства, досвіду роботи ХПГ з надання допомоги громадянам, чиї права порушені, повідомлень неурядових організацій України (Севастопольської та Вінницької правозахисних груп, регіональних відділень асоціації "Зелений світ", Донецького і Львівського "Меморіалу", Луганського суспільного комітету захисту конституційних прав і свобод громадян, Луганського відділення Комітету виборців України, Комітету "Гельсінкі-90", Української секції Міжнародного суспільства прав людини, регіональних відділень Союзу солдатських матерів України й інших організацій) і публікацій у пресі про факти катувань і жорстокого поводження з особами, підозрюваними у вчиненні злочину, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, а також військовослужбовцями, біженцями й іншими особами. Огляд цих джерел інформації приведено у додатку до звіту, виданому окремою 272-сторінковою книгою "Проти катувань. Огляд повідомлень про жорстоке поводження і застосування катувань". ХПГ надіслала звіт російською і англійською мовами та додаток до нього до Комітету ООН проти катувань й інші міжнародні правозахисні інституції, які вивчають проблему застосування катувань.
Для того, щоби дати огляд міжнародних механізмів запобігання катуванням і продемонструвати їхню дію на прикладі України, ХПГ підготувала ще одну книгу - "Проти катувань. Міжнародні механізми запобігання катуванням і жорстокому поводженню", в якій надруковані Європейська конвенція захисту прав людини та основних свобод та Протоколи до неї, матеріали щодо звернення до Європейського суду з прав людини, Європейська конвенція запобігання катуванням та нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, Конвенцію ООН проти катувань, третю періодичну доповідь України 1997 року і матеріали її обговорення в Комітеті проти катувань, коментарі до неї, підготовлені "Міжнародною Амністією" та українськими правозахисними організаціями, четверту періодичну доповідь України.
Для висвітлення проблеми застосування катувань в Україні напередодні розгляду четвертої періодичної доповіді в Женеві ХПГ разом з Інформаційним офісом Ради Європи в Україні організувала і провела в Києві 17-18 жовтня семінар "Європейські стандарти стосовно запобігання катуванням і жорстокому поводженню та вдосконалення українського законодавства". Цей захід фінансувався Директоратом з прав людини Ради Європи та Національним фондом підтримки демократії (США). В семінарі взяли участь представник Директорату Тетяна Термачіч та експерт Ради Європи багаторічний співробітник Європейського Комітету запобігання катуванням Марк Келлі. 19 жовтня ХПГ провела прес-конференцію в Інформаційному прес-центрі IREX ПроМедіа, присвячену проблемі застосування катувань в Україні.
У конференції взяли участь 4 іноземця (два представника Ради Європи, представники посольств США та Франції) та 88 громадян України, представників державних і недержавних інституцій. 46 з них - правники, серед них 13 викладачів юридичних ВНЗ (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Академія СБУ, Університет внутрішніх справ, Інститут адвокатури при Київському університеті імені Тараса Шевченка, Національний університет "Києво-Могилянська Академія", Інститут правничих студій), 3 працівника Академії правових наук і 7 адвокатів. 18 учасників - держслужбовці, серед них 7 представників міністерства юстиції України, 3 - СБУ, 2 - апарату Уповноваженого з прав людини, по 1-му представнику від Адміністрації Президента, Міністерства оборони, МВС, Генеральної прокуратури, Департаменту з питань виконання покарань, Головної податкової інспекції. 37 учасників - активісти неурядових правозахисних організацій, 16 - журналісти, в тому числі представники журналу "Право України", журналу "Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі" та газети "Юридичний вісник України".
Кожний учасник семінару отримав інформаційні матеріали, зазначені вище.
Семінар почався з виступу Тетяти Термачіч, яка зазначила актуальність теми, що розглядається, і важливість зусиль неурядових організацій, спрямованих на збір, оприлюднення і аналіз даних про застосування катувань в Україні. Темі співробітництву України з Радою Європи була присвячена доповідь директора Інформаційного офісу Ради Європи в Україні Олександра Павличенка. Різні аспекти діяльності Європейського Комітету запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню були висвітлені в доповідях Марка Келлі та Володимира Євінтова, віце-президента Комітету, доктора юридичних наук. Марк Келлі наголосив на тому, що українська держава не дала згоди на публікацію жодного з трьох звітів Комітету про візити в Україну в 1998, 1999, 2000 роках. Така позиція держави, зауважив пан Келлі, псує її репутацію в Європі й підсилює негативне ставлення до України, як до країни, яка не хоче досягти прогресу в галузі прав людини. В іншій доповіді Марк Келлі дав огляд практики європейського суду з прав людини по статті 3 Європейської конвенції захисту прав людини та основних свобод, яка захищає свободу від катувань та жорстокого поводження. Судовій практиці по статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність) були присвячені доповіді виконавчого директора Севастопольської правозахисної групи Романа Романова та головного редактора журналу "Практика Європейського суду з прав людини. рішення. Коментарі" кандидата юридичних наук Юрія Зайцева. Доцент Національної юридичної академії кандидат юридичних наук Олександр Толочко розповів про напрямки вдосконалення кримінально-процесуального законодавства. Він звернув увагу присутніх на те, що право на доступ затриманого до лікаря в законодавстві навіть не згадується, і законопроекти, що готуються також не містять відповідних норм. Євген Захаров зробив короткий огляд Конвенції ООН проти катувань та її виконання в Україні.
Учасники семінару були солідарні в тому, що проблема застосування катувань потребує пильної уваги як державних органів, так і суспільства, що необхідні зміни в законодавстві і практиці, зокрема, введення незалежного органу для розслідування скарг на застосування катувань, законодавча заборона проведення допиту затриманих без адвоката і використання судом зізнання, отриманих за допомогою катування, як доказів та інші.
ПЛ друкує резюме звіту, підготовленого ХПГ, та попередню версію документу "Висновки і рекомендації Комітету ООН проти катувань", який був прийнятий Комітетом 21 листопада. В повному обсязі звіт ХПГ і матеріали обговорення четвертої періодичної доповіді України в Женеві 14-15 листопада ми плануємо надрукувати у другому виданні книги "Проти катувань. Міжнародні механізми запобігання катуванням та жорстокому поводженню".
КАТУВАННЯ В УКРАЇНІ: ЖОРСТОКО Й КОЖНОГО ДНЯ
З часу розгляду третьої періодичної доповіді в квітні 1997 р. в Україні відбувся ряд позитивних змін. Конституційним судом визнано, що страта суперечить Конституції, замість неї введено довічне ув’язнення. Катування визначене як окремий склад злочину в новому Кримінальному кодексі України, що вступив в силу з 1 вересня 2001 р. Новий Кримінальний кодекс розширив застосування санкцій, не пов’язаних з позбавленням волі, що дозволяє сподіватися на зменшення кількості ув’язнених у майбутньому. Зусиллями правозахисних організацій проблема катувань і жорстокого поводження стала привертати значно більшу увагу засобів масової інформації, особливо "Дзеркала тижня" й "Кієвських вєдомостєй" .
У той же час не можна не бачити, що повідомлення про катування в Україні під час дізнання і попереднього слідства учащаються, а дії міліції стають більш жорстокими. Відомі факти смерті в результаті катувань. Як і раніше відсутня система незалежного розслідування скарг на жорстокі дії працівників органів внутрішніх справ. Службові розслідування проводяться тим же відомством - МВС, і їх важко назвати безсторонніми й ефективними, домогтися ж порушення кримінальної справи прокуратурою украй важко. Судовий контроль за діяльністю правоохоронних органів ніяк не можна визнати ефективним, а громадський контроль, як і раніше, залишається дуже слабким.
На жаль, часто жорстоке поводження і застосування катувань, які забороняються статтею 28 Конституції України, залишаються безкарними чи, що ще гірше, сприймаються як норма.
Такими порушеннями статті 28 Конституції України й Конвенції проти катувань, що мають систематичний, масовий характер, є, на наш погляд:
катування і жорстоке, нелюдське поводження з особами, підозрюваними в здійсненні злочину, в період проведення дізнання і попереднього слідства;
умови утримання в слідчих ізоляторах (СІЗО), ізоляторах тимчасового утримання (ІТУ) і деяких установах виконання покарань (УВП);
так звані нестатутні відносини в армії ("дідівщина"), коли старослужбовці знущаються із солдатів першого року служби і принижують їх.
Харківська правозахисна група підготувала коментар до четвертого періодичного звіту і додаток до нього - 272-сторінкову книгу, де даний огляд повідомлень про жорстоке поводження і застосування катувань. Наведені дані про 174 конфлікти під час дізнання і досудового слідства, у яких, на наш погляд, дії співробітників міліції можна кваліфікувати як застосування катувань, причому в 26 випадках катування привели до смерті підозрюваних, і дані про 27 конфліктів, дії міліції в яких можна кваліфікувати як жорстоке і нелюдське поводження. Найчастіше недозволені методи для "добування" визнань застосовуються на стадії дізнання, ще до пред’явлення обвинувачення. Домогтися покарання працівників міліції за незаконні дії дуже важко. В описаних 202 випадках вдалося домогтися осуду винних тільки в найбільш голосних і очевидних ситуаціях, при цьому тільки 17 працівників міліції були позбавлені волі, практично усі по статті 166 КК "Перевищення влади чи службових повноважень". За заявою Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Ніни Карпачової, за 11 місяців 2000 р. Львівська обласна прокуратура порушила 14 кримінальних справ із приводу застосування катувань до ув’язнених, однак до суду дійшло тільки 7 таких справ. Зате 129 скарг на протиправні дії працівників міліції залишилися без відповіді. А в Харківській області до обласного управління МВС в 2000-му році було подано 575 таких скарг, 50 з них знайшли своє повне підтвердження, 102 - часткове, до дисциплінарної відповідальності притягнуто 76 співробітників, засуджено за посадові злочини 3 особи.
На нашу думку, ситуацію на краще змінили би законодавчі заборони проводити допити затриманих і арештованих без участі захисника та використання судом в якості доказів зізнання, дані внаслідок катування.
Залишається дуже гострою проблема переповненості СІЗО і деяких УВП, хоча будуються нові СІЗО і вводяться в експлуатацію нові камери. Дані за станом на 1 січня 2001 р., приведені тодішнім начальником Державного департаменту з питань виконання покарань Іваном Штанько, такі: у 180 установах Департаменту містилося 222,3 тис. чоловік, у тому числі в 128 установах виконання покарань - 171 тис. засуджених, у 11 колоніях для неповнолітніх - 3,3 тис. підлітків, у 32 СІЗО - 46,2 тис. осіб й у 8 лікувально-трудових профілакторіях - 1,8 тис. чоловік. Однак, поки що кількість засуджених, що надходять щорічно в установи виконання покарань, значно перевищує кількість вивільнюваних, і не допомагають навіть амністії, у ході яких звільняється щорічно в середньому 35 тис. чоловік. Так, наприклад, у 1999 р. було позбавлено волі 83 399 чоловік, а звільнилося 60,2 тис. чоловік. Число осіб, термін покарання яких менш ніж три роки, складав усі ці роки близько 59%. Поки що репресивний характер кримінально-правової політики в цілому зберігається. Недарма кількість виправдувальних вироків усі ці роки стійко тримається на рівні 0,33-0,35%, і, як і раніше, частка засуджених на термін до 3 років, що містяться в УВП, складає близько 30% від загального числа тих, що відбувають покарання. Іншою причиною жорстоких умов утримання позбавлених волі є катастрофічно недостатнє фінансування, особливо якщо врахувати, що кількість персоналу СІЗО й УВП не може бути менше третини від кількості позбавлених волі. Вартість утримання одного в’язня приблизно складала у 1998 р. 70 грн. на місяць, в 1999 р. - 78 грн. на місяць, в 2000 г. - 77 грн. на місяць, в 2001 г. - 115 грн. на місяць. Проте існуючі об’єктивні причини жорстоких умов утримання не можуть бути визнані як виправдання такої ситуації.
Хоча установи виконання покарань стали більш відкритими, ніж раніше, кримінально-виконавча система залишається все ж таки загалом закритою. Наприклад, з засудженими важко поспілкуватися віч-на-віч. І коли отримуєш скарги на жорстоке поводження з засудженими з того чи іншого УВП, важко зрозуміти, що саме відбулося. Звернення до керівництва Департаменту з питань виконання покарань результатів не дає: звичайно "факти не підтверджуються", а у автора листа неприємності посилюються. Необхідно ввести інспектування таких УВП комісіями, до яких разом з працівниками Департаменту, прокуратури і апарату Уповноваженого ВР з прав людини входили б члени недержавних правозахисних організацій.
Як і раніше, гострою є й проблема "дідівщини". Хоча, за нашими спостереженнями, випадків нестатутних відносин усе-таки стало менше. Про це неодноразово писалося й у пресі. Так, наприклад, за словами начальника Головного управління виховної роботи міністерства оборони Олексія Проценко, з 1995 р. по 2000 р. число злочинів, пов’язаних з нестатутними відносинами, знизилося на 69%. На наш погляд, поліпшення ситуації сталося насамперед внаслідок принципової позиції Міністерства оборони, що уважно розслідує всі скарги, активно і доброзичливо співробітничає з правозахисними організаціями, зокрема, з регіональними відділеннями Союзу солдатських матерів. Представники громадських організацій можуть відвідувати військові частини, зустрічатися із солдатами, командирами, проводити опитування і т.д. Словом, керівництво Міністерства оборони не замовчує проблеми, а прагне їх обговорювати. Про такий рівень відкритості в кримінально-виконавчій системі можна тільки мріяти.
А ось органи прокуратури не поспішають повідомляти про свої успіхи в нагляду за законністю дій правоохоронних органів. Так, на наш запит до Генеральної прокуратури про кількість працівників органів внутрішніх справ, які були засуджені за статтями 166 та 175 КК України 1960 року,нас чемно відправили за відповіддю до Міністерства юстиції. Більшість обласних прокуратур на запити стосовно кількості скарг на незаконні дії працівників органів внутрішніх справ в 1998 - 2000 pp. і першій половині 2001 р., кількість задоволених скарг і кількість працівників, яких було притягнуто в зв’язку з цим до дисциплінарної відповідальності взагалі не відповіли, грубо порушуючи закон "Про інформацію". А прокуратури Севастополя і АРК відповіли, що ця інформація не розголошується, оскільки має гриф "Для службового користування". Отже, дані про те, які правопорушення скоюють працівники міліції - за наші кошти! - становлять таємницю, що охороняється законодавством. Цікаво, що більшість обласних управлінь МВС, на відміну від прокуратури, на ці питання таки відповіло. Вимальовується цікава картина, яка заслуговує на окрему публікацію. Взагалі, складається враження, що нове керівництво МВС дійсно хоче змінити ганебну ситуацію з застосуванням катувань на краще. Про це, зокрема, свідчить спільний квітневий наказ МВС та Департаменту з питань виконання покарань про заходи щодо контролю за дотриманням законності. Проте, зазначимо, необхідний контроль з боку незалежного органу. Прокуратура, вочевидь, ці функції сьогодні виконує погано.
Для виправлення ситуації необхідна зміна діючого законодавства і правозастосовчої практики:
уточнити кваліфікацію катування в КК України відповідно до визначення катування, даного в ст.1 Конвенції ООН проти катувань;
домогтися того, щоб усі затримані особи інформувалися про їхні права, у тому числі право оскаржити жорстоке поводження;
забезпечити негайне повідомлення близьким про затримання;
законодавчо заборонити допитувати затриманих і заарештованих без участі адвоката;
законодавчо обмежити підстави для попереднього затримання;
законодавчо обмежити терміни перебування під вартою на всіх стадіях розслідування і судового процесу, зокрема, знизити максимальний термін попереднього ув’язнення з 18 до 9 місяців і обмежити сумарний час перебування під вартою у період слідства і суду до двох років, після чого перебування під вартою повинно бути замінене на інший запобіжний захід, який не припускає позбавлення волі;
законодавчо заборонити суду використовувати як доказ зізнання, зроблені під катуваннями;
прийняти новий Кримінально-процесуальний кодекс, який забезпечує право на захист на всіх стадіях карного процесу й ефективний судовий контроль над дізнанням і слідством;
забезпечити своєчасний, неупереджений медичний огляд осіб, які заявляють про застосування до них катувань чи підданих катуванням;
провести незалежну правову експертизу відомчих нормативних актів в області дізнання, попереднього слідства і виконання покарань;
змінити судову практику, набагато ширше застосовувати міри покарання, не пов’язані з позбавленням волі;
прийняти новий Виправно-трудовий кодекс, який відповідає міжнародним стандартам для пенітенціарних установ;
зняти гриф ДСК з інформації про скарги на дії правоохоронних органів і про результати розгляду цих скарг, публікувати ці дані з інтервалом один раз у 6 місяців;
ввести в програму професійної підготовки співробітників правоохоронних органів і військовослужбовців курс прав людини, і зокрема, вивчення документів про катування і жорстоке поводження;
ознайомити персонал правоохоронних органів і офіцерів української армії з положеннями Конвенції проти катувань;
розширити правові основи судового і цивільного контролю за діяльністю правоохоронних органів.
Право на приватність
Міжнародна правозахисна Організація "Репортери без кордонів" звертає Увагу на політичне підґрунтя закриття телекомпанії "Ефір - 1"
У Луганську розпочала роботу делегація міжнародної правозахисної організації "Репортери без кордонів". Правозахисники мають намір особисто ознайомитися із ситуацією, що склалася довкола закриття місцевої телекомпанії "Ефір-1", і захоплення силою передавача станції. Представники організації "Репортери без кордонів" зустрілися з колективом компанії та з чотирма журналістами, які з 14 листопада голодують на знак протесту проти, як вони вважають, незаконних дій місцевої влади. За словами правозахисників, "ефірівці нині перебувають у стані справжньої облоги". Перед вікнами редакції, яку журналісти не залишають і на ніч, цілодобово чергує міліцейська машина. Про перші враження розповідає член делегації правозахисної організації "Репортери без кордонів" Андрій Сайчук: "Вже зараз можна з певністю казати про те, що захоплення передавача станції було здійснено незаконно. Метою поїздки було з’ясувати, чи можна тут говорити, власне, про політичний підтекст. З того, що ми маємо, з того, що ми бачили, ми можемо сказати, що насамперед підґрунтя тут було політичним".
Журналісти закликають до дотримання етичних норм
Для цього Комісія закликала усіх українських журналістів підписати Звернення "Журналісти - за чисті вибори". У документі викладені основні етичні принципи, якими слід керуватися під час виборчих перегонів. На сьогодні Звернення підписали понад 200 журналістів. Серед них і закарпатські працівники мас-медіа - Віталій Жугай, Юрій Клованич, Олександр Гаврош та інші. Деякі учасники конференції сприйняли ініціативу як противагу діючій Спілці Журналістів України і виступили з її гострою критикою, однак ініціатори будь-які "антиспілчанські" настрої відхиляють. Це, зокрема, підтверджується членством у комісії Ігоря Лубченка, Голови СЖУ.
Ініціатива першочерговим своїм завданням бачить розширення регіональної мережі, для чого проводитиме виїзди в окремі області. Однією з перших стане, очевидно, Закарпатська, де представники комісії мають намір зустрітися з місцевими журналістами та представниками органів місцевого самоврядування. Головною ж метою діяльності комісії є надання їй юридичних повноважень у сфері дотримання засобами масової інформації етичних норм. Це б дозволило суттєво зменшити тиск представників місцевої влади (виконавчої, судової, правоохоронних органів) на ЗМІ та надало б можливість журналістам самим з’ясовувати, наскільки їхні вчинки відповідають етичним нормам та букві закону. До речі, подібні комісії ефективно діють у північноєвропейських країнах. Вони мають першочергове право розглядати претензії до ЗМІ, надавати і відбирати прес-карту - своєрідний професійний атестат журналіста. Саме тому в цих країнах вкрай мала кількість судових позовів до газет та телерадіокомпаній.
Громадянське суспільство
Система бессистемности или виртуальная жизнь невиртуальных нас
А ведь не только силовые структуры у нас не работают. Вот бы какой-нибудь международной организации устроить слушания по медицинской помощи населению в Украине, по образованию или социальной помощи населению или, или, или. За какую нитку не потяни, за что не возьмись - начнет раскручиваться нечто весьма неприглядное - и так в любой государственной структуре.
Наши структуры либо мало бездеятельности, либо функционируют на саморазрушение, как медицинское ведомство, о проблемах которого мы уже много раз писали. Частично это происходит и в системе образования, а в ряде крупных городов, таких, как Харьков, который занимал 4-е место по величине и промышленному производству в СССР, идет развал всей коммунальной инфраструктуры, плохо функционируют социальные службы. Можно бы назвать этот всеобщий развал системы переходным периодом, если бы у кого-то существовал четкий план перехода от одной системы к другой. На сегодняшний день такая структурная цель есть только у МО, объявившего постепенный переход ВС Украины на контрактную основу, и имеющего план этого перехода.
В других ведомствах перемены носят характер кампаний, спорадически возникающих, и так же внезапно и безрезультатно заканчивающихся. Например, переход к 11-классному, а теперь к 12-классному образованию в большинстве случаев приводит к тому, что дети приучаются к "виртуальному" восприятию действительности: переходя из 3-го класса сразу в 5-ый, юные граждане нашей страны не могут не задать себе вопрос - почему нужно иметь 11 классов или 12, а не 10? Это самый примитивный пример реформирования, которого на самом деле нет. В то же самое время, школы ощущают острейшую нехватку современных учебников, средств на ремонт и т.д. Также виртуальна и наша бесплатная медицина. Множество проектов и предложений по реформированию системы никак не помогает улучшить качество и количество медицинских услуг, которые наши больные могут получить бесплатно в лечебных учреждениях, даже в случаях острой необходимости. В Харькове, например, в больнице № 4 скорой медицинской помощи больные жалуются на то, что им приходиться платить даже за средства первой помощи по жизненным показаниям.
Также "буксует" социальная служба, что особенно наглядно видно на примерах психохроников, которые слишком часто лишаются жилья, пенсий и т.д., причем, все это происходит вне поля зрения органов опеки и попечительств.
Итак, мы имеем государство явно антисоциальное, как правило, не имеющее рычагов для решения важнейших жизненных проблем своих граждан. Исключения редки и удивляют. Слишком часто нефункциональность объясняется экономическим кризисом, однако, скудное бюджетное финансирование никак не объясняет отсутствие плана реформирования отдельных структур, который должен включать в себя и поиск средств для реформы, а затем и функционирования структуры в новом качестве. Более того, немногие экономисты и политологи сходятся на том, что не экономический кризис является причиной нефункциональности государственных структур, а наоборот, при нормальных темпах реформ, мы бы имели совершенно другую экономическую ситуацию в стране.
Принимая правила игры, которые диктует Совет Европы, Украина реформирует законодательство, отменяет смертную казнь, принимает новый Уголовный, Уголовно-процессуальный и Земельный кодексы и т.д. Однако, системный кризис дошел до такого уровня, что представляется невозможным изменить что-то просто на уровне принятия новых законов. В судебной практике отмечается повышение числа жалоб граждан, которые пытаются через суд отстаивать свои права, однако, также увеличивается число неисполненных судебных решений, что, вообще, беспрецедентно в правовом государстве.
Государство жизнеспособно ровно в той мере, в которой - функционально, т.е. в той мере, насколько оно дает возможность своим гражданам нормально существовать в их социальном слое. Представитель любой социальной группы в нашей стране не живет, а выживает, преодолевая препятствия, чинимые государственными структурами, не просто плохо функционирующими, а направленными на сдерживание естественного развития своих систем. Это показатель того, что мы имеем дело не с застоем, а со своеобразным аутоиммунным государственным недугом, который ведет к регрессу не только своих структур, но и общественного сознания. Психиатры и социологи отмечают резкий всплеск депрессивных состояний среди всех слоев граждан, о резком увеличении числа самоубийств постоянно сообщает и пресса, и социологи. Мы имеем исторический пример, когда данное социальное заболевание было названо именно так: Великая депрессия. Всем известно, что это явление наблюдалось в США в начале - середине 30-х годов ХХ века, и было преодолено при помощи структурных реформ с приходом к власти президента Рузвельта. Кризис перепроизводства, предшествующий "Великой депрессии", так называемый "дикий рынок" был также опасен для государства, как и сверхрегулирование в социалистических странах. Однако, гибкость демократических институтов позволила преодолеть кризис, в отличие от структурных кризисов в социалистических странах.
В Украине мы не имеем аналогов происходящему (разве что будем сравнивать положение в Украине с другими странами СНГ). Государственное регулирование у нас осуществляют аутичные, замкнутые на своих интересах и не мыслящие масштабами всего государства ведомства, которые, к тому же, разъедает коррупция.
В качестве примера можно привести ту же армию, которую обвиняют в развале и беспорядке, забывая, что от 18 до 20 % военнослужащих, которых посылает на службу местная власть, не способны исполнить свои обязанности, то ли из-за состояния здоровья, то ли по социальным причинам. В данном случае (эту цепочку очень просто проследить), - военное ведомство становится заложником местной плохо функционирующей медицины, системы образования, и, конечно, экономической отсталости. Взяв каждое ведомство в отдельности, можно проследить, как страдает структура во взаимосвязи с другими - так же плохо функционирующими.
Мы не можем назвать то, что происходит в нашей стране "Великой депрессией", т.к. слово "Великая" предполагает годы и годы предшествующего процветания. Однако, можно сказать, что мы имеем дело с тотальной депрессией как государственных институтов, так и общества, граждан, которые повседневно и во всех сферах существования сталкиваются со множеством мелких или крупных трудностей, мало преодолимых уже в силу их количества. Украина - государство молодое. Однако, молодому государству должна быть присуща пассионарность, а не депрессия. Необходимы однонаправленные усилия, в массе бескорыстные, большой части граждан для преодоления кризиса, для развития государственных структур.
В посттоталитарных странах в этом плане у людей плохая гражданская наследственность. За десятилетия жизни при советской власти они перестали ощущать себя личностями, правовыми субъектами, имеющими права и обязанности перед обществом. Можно было бы предположить, что ряд политиков, резко критикующих состояние дел в стране, возьмется за преодоление создавшейся ситуации. Слишком очевидно то, о чем мы пишем. Слишком явно проявляется системный кризис. Однако и наши политические партии во многом призрачны. Большинство граждан как бы не замечает их существования (исключение составляют коммунисты, которые опираются на ностальгирующий электорат, но они уж точно не предложат ничего нового). К сожалению, политические партии, которые объединяют наиболее активных членов общества, страдают посттоталитарным синдромом безответственности в вопросах государственного строительства. Это касается даже правых и либеральных партий, не говоря уже о левых. Не хочется говорить о пагубных последствиях такого партийного аутизма, - насколько он преодолим будет ясно в процессе и после грядущих парламентских выборов. А вот дефицит граждан, который очевиден, может сыграть в этом процессе самую негативную роль, т.к. именно посттоталитарный синдром безучастности и невключенности мешает партиям раскрыться и действовать, реально опираясь на свою программу и намерения.
К выборам третьего украинского парламента мы приходим с неутешительными результатами, несмотря на ряд необходимых для государственного строительства законов. Они - эти законы существуют как бы отдельно от нас.
А граждане Украины все еще являются учениками четвертого - "виртуального" класса. Скорее бы нам стать пятиклассниками!
Погляд
Открытое письмо к международной общественности
Благодаря усилиям белорусской общественности в конце 1980-х гг. именно в Беларуси впервые на территории Советского Союза было начато следствие по факту массовых репрессий советской власти против народа. В 1988-1989 гг. государственная комиссия во главе с генеральным прокурором Беларуси подтвердила, что в Куропатах похоронены десятки, а возможно , и сотни тысяч людей, расстрелянных советскими карательными органами. Таким образом, не только была открыта правда про преступные деяния советской власти, но появилась возможность увековечить память ее жертв. С того времени тысячи людей приходят в Куропаты к Кресту Страданий как к символическому памятнику всем пострадавшим от коммунистического режима, поскольку , как показали исследования в общих куропатских могилах лежат не только белорусы, но и представители других народов: поляки, литовцы, украинцы, русские, евреи, латыши. Здесь установлен крест памяти от Объединения поляков Беларуси. В 1994 г. во время своего визита в Беларусь президент США Клинтон посетил Куропаты; тогда же в мемориале появился памятный знак от имени американского народа.
К сожалению, за все последующие года власти так и не позаботились о достойном увековечивании памяти погибших. Более того, все это время, особенно после избрания в 1994 г. Лукашенко на пост президента, в стране практиковалось замалчивание событий 1930-1940-х годов, а прокоммунистические круги при поддержке властей делали попытки оправдать действия советских карательных органов. Например, чтобы доказать, что в Куропатах находятся останки жертв фашистского режима периода второй мировой войны, военной прокуратуре Беларуси было поручено провести в 1997-1999 гг. новое расследование. Результаты его до сих пор засекречены и не известны белорусской общественности.
Вопрос о строительстве новой кольцевой дороги вокруг Минска начал активно обсуждаться в начале 1990- гг. В 1993 г. была разработан проект ее расширения в обход Куропатов, а саму реконструкцию планировалось провести в 2003-2005 гг. Но 10 января 2000 г. Совет Министров Республики Беларусь приняла постановление "О мерах развития кольцевой дороги вокруг г. Минска в 2000-2005 гг." и из всех существующих проектов реконструкции выбрал тот, который затрагивал границы мемориального кладбища, объяснив свое решение экономическими мотивами: выбран самый дешевый проект. Летом этого года появилось распоряжение Лукашенко ускорить строительство кольцевой дороги. Таким образом, работы начались без общественного обсуждения выбранного проекта. Более того, его исполнители нарушили требования Закона Республики Беларусь "Об охране историко-культурного наследия", начав работы без предварительных археологических исследований и без надзора со стороны специалистов и археологов. Благодаря усилиям общественных организаций строительство в Куропатах почти сразу было остановлено. Была создана общественная инициатива "За спасение мемориала Куропаты", которая добилась проведения круглого стола с исполнителями проекта реконструкции дороги. Но и до сегодняшнего дня, несмотря на протесты и соответствующие действия, общественности существует реальная угроза, что дальнейшая судьба памятника будет решаться без ее участия.
Проблема Куропат обострила вопрос об отношении сегодняшних государственных структур Республики Беларусь к охране национального историко-культурного наследия. Общественность неоднократно обращала внимание на систематическое разрушение памятников белорусской истории и культуры, особенно досоветского периода, во время проведения строительства и прокладывания коммуникаций, при осуществлении несовершенной реставрации. К уничтоженным в советского время десяткам памятников добавляются новые. Так, например, в исторической части Минска на протяжении десятилетий разрушаются и заменяются "муляжами" оригинальные здания. Несмотря на протесты общественности в октябре этого года в Минске был разрушен памятник ХІХ века - здание синагоги наул. Димитрова. Не получив соответствующей консервации, разрушаются замки в Новогрудке, Гольшанах, Ружанах, Косове. К этому списку можно добавить десятки других адресов уничтоженных или изувеченных памятников истории и архитектуры Беларуси. Из этого следует, что сегодняшние власти не выполняют обязательств, которые взяло на себя белорусское государство, подписав ряд международных актов по защите всемирного культурного наследия.
Общественная инициатива "За спасение мемориала Куропаты" выражает свой протест в связи с новыми фактами уничтожения исторических и культурных памятников Беларуси. Мы обращаемся к международному сообществу с просьбой высказать свою солидарность и поддержать нас в отстаивании права белорусского народа на свою историческую память.
С уважением,
от имени общественной инициативы "За спасение мемориала Куропаты" 38 подписей