Бюлетень "Права Людини", 2001, #34

Напередодні Всесвітнього дня захисту прав людини, який відзначається 10 грудня, п’ять громадських організацій Луганщини звернулися до Верховної Ради з закликом призначити розслідування випадку фактичної заборони проведення громадських слухань 8 грудня. На слухання було винесено питання порушення прав луганської громади стосовно участі у місцевому самоврядуванні та корумпованості влади. В обласному краєзнавчому музеї заздалегідь була орендована зала. Проте учасники слухань і запрошені на них депутати Верховної Ради — загалом близько 200 осіб — так і не змогли потрапити до зали. Музей було зачинено, а на вхідних дверях вивішено об’яву про аварію опалювальної системи. Ніхто з працівників музею не вийшов до людей і не дав пояснень. Замість цього до музею прибули два міліціонери з автоматами Калашникова. Мабуть саме вони мали остаточно зашкодити проведенню слухань. Слухання все ж таки відбулися — символічно, що саме в приміщенні телекомпанії "Ефір-1", яка вже півроку бореться за своє існування і за виконання в Луганську законів України.

"Німецька Хвиля" — українська редакція

Коментар "ПЛ":Грубе порушення невід’ємних прав людини на Луганщині стає сумною нормою для цього регіону. "ПЛ" пропонує своїм читачам написати листи на захист телекомпаниії "Ефір-1", а також з приводу вищеописаного інциденту. Листи від Харківської правозахисної групи будуть направлені Президенту України, Генеральному Прокурору, Голові парламентського Комітету з прав людини Г.Удовенко.

Тільки в 2001 році на адресу парламентського Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю надійшло більш 300 заяв і звернень про порушення прав і свобод людини правоохоронними органами, з яких 50 заяв і звернень з приводу застосування психологічного і фізичного насильства. Про це повідомив глава Комітету ВР із питань прав людини Геннадій Удовенко під час парламентських слухань "Про дотримання Україною вимог Конвенції ООН і Ради Європи проти катувань і інших жорстоких, нелюдських чи принижуючих гідність видів поводження чи покарання".

Г.Удовенко також повідомив, що приводом для проведення парламентських слухань стало звернення Уповноваженого ВР з прав людини Ніни Карпачовой до Голови ВР щодо порушень конституційних прав при затримці і проведенні слідства, у яких омбудсмен, зокрема, вказує на випадки "вибивання" показань у ході слідства.

За словами Г.Удовенко, на жаль, такі випадки не поодинокі в Україні. При цьому інформація про застосування катувань важко доступна.

Г.Удовенко повідомив, що Комітет ВР з прав людини не має інформації про вжиті правоохоронними органами заходи щодо припинення випадків застосування насильства в місцях позбавлення волі.

Крім того, Г.Удовенко вважає недоліком те, що подібні випадки залишаються безкарними. Він нагадав, що Комітет ООН закликав Україну ретельно додержуватися норм нового КК України, що визнає катування над людьми важким карним злочином.

Відповідно до довідки Секретаріату Комітету з питань прав людини, протягом останніх років в Україні складається загрозлива тенденція до погіршення показників стану здоров’я осіб, що знаходяться в СІЗО. У 1999 році виявлено 3251 арештований з активною формою туберкульозу, 3332 хворих дермато-венерічними захворюваннями. Кількість осіб, що вмерли в місцях позбавлення волі, збільшилося з 1995 по 1999 р. у 2,3 рази.

Крім хвороб причинами смертності є незадовільне харчування і недостатня медична допомога. Якщо фінансування на харчування в 1996 році складало 57,8% від потреби, то в 1999 — 18,9%, що менш ніж потрібно у 3 рази.

На придбання медикаментів для лікування і на протиепідемічні заходи в 1996 році виділялися кошти в розмірі 68% від потреби, а в 1999 — тільки 6,6% чи майже в 10 разів менше.

04.12.2001 LIGA ONLINE

Олександр Нікулін вже більше року перебуває у нестерпних умовах слідчого ізолятора Кіровограда. Правоохоронні органи не зважають на стан його здоров’я, яке постійно погіршується.

Як відомо, мера Кіровограда мають судити за начебто одержання хабара від одного з місцевих підприємців.

Вже нині попередньо відомо, що справу розглядатимуть у Полтаві. Саме тут працює Валерий Цвигун, колишній прокурор Кіровоградської області, який наприкінці лютого поточного року надав санкцію на арешт кіровоградського мера. Валерій Цвигун очолює прокуратуру Полтавщини.

Вірогідними є і поширені чутки про те, що справу Нікуліна буде розглянуто не раніше, ніж завершаться вибори.

Ігор Столяров

Про це заявила сьогодні директор Центру "Соціальний моніторинг" Ольга Балакірєва. Незважаючи на те, що офіційна виборча кампанія, згідно з Законом про вибори, має розпочатися лише у ніч на 1 січня 2002 року, насправді виборчий процес триває ще з весни, і восени лише активізувався. 29% виборців зазначили, що, може, візьмуть участь у майбутніх парламентських виборах. 48% опитаних упевнено відповіли, що планують взяти участь у виборах, і лише кожен сьомий (14%) громадян заявив, що не братиме участі у виборах, а ще 7% — вагаються. 63% респондентів погодились із твердженням, що "проведення виборів покликане лише створити видимість демократії в Україні, якої насправді у нас немає", і лише 20% вважає, що вибори є "проявом демократичності політичної системи України". Соціолог також зауважила, що аналіз соціального складу опитаних засвідчив: така думка притаманна не якомусь певному прошарку суспільства, прихильникам тієї чи іншої політичної сили чи представникам певного регіону, а є думкою суспільства у цілому.

УНІАН

На наступних парламентських виборах 2002 року спостерігачі Комітету виборців України матимуть проблему, з якою зіткнулись під час президентських виборів. За діючим законодавством члени громадських організацій не можуть бути спостерігачами на виборах, — зазначив прес-секретар Комітету виборців України Олександр Черненко. На минулих виборах цю проблему було вирішено шляхом реєстрації спостерігачів Комітету виборців у якості журналістів газети "Точка зору".

"Медіа Простір"

Політична криза, розпочата подіями 11 вересня, може мати настільки глибокі глобальні наслідки, що уникнути їх не вдасться в жодному віддаленому від США куточку земної кулі. Тому, якщо ми вважаємо себе громадянами світу, необхідно говорити про те, що сталося. Говорити, не розраховуючи на відкриття якоїсь панацеї від насильства. Просто від усвідомлення, що такене повинно повторюватись. Просто тому, що "усі ми в одному човні".

Віримо, що єднання думок та зусиль мільйонів небайдужих людей може змінити хід подій. І справді — "дати Світові шанс".

"КАРФАГЕН ПОВИНЕН БУТИ" . ЗБУДОВАНИЙ.

Голівуд справді зіграв з нами злий жарт: дивлячись на те, як вибухають вежі Всесвітнього торгового центру, неможливо було позбутися враження якоїсь циклопічної сцени, грандіозної містифікації, кіномонтажу. Враження несправжності, неможливості того, що сталося, було майже непереборним. Відчуття щойно перегорнутої сторінки історії людства прийшло лише наступного дня .

Тим не менш усвідомити, що ж і чому сталося насправді, потрібно якнайшвидше. І американцям і усім нам. Але американцям в першу чергу, тому що єдина тепер супердержава визначатиме надто багато у подальшому розвитку світових подій. Тому що в коментарях багатьох ЗМІ не можна не помітити численних спрощень, а в висловлюваннях того ж Президента Дж.Буша — готовності до кроків "швидких і ефективних", тобто, скоріш за усе виключно силових. Ефекти від таких кроків можуть бути непередбачуваними. Емоційно зрозуміти їх можна, виправдати потім — складніше. А визначити невидимого ворога, зрозуміти мотиви його дій, уміти їх попередити — справді складно.

Якщо схематично окреслити ситуацію, перед США вимальовується дві перспективи. Перша — пережити трагедію, перебороти жах (до речі, сам латиномовний термін "terror" перекладається саме як "жах"), покарати причетних до трагедії відповідно до національних та міжнародних норм права, а найголовніше — намагатися окреслити нову модель світобудови, яка б зменшувала дієвість причин, що породжують тероризм як явище. Друга перспектива — просто комусь помститися, тобто відповісти насиллям на насилля, і таким чином надати новий імпульс маятникові чергових злочинів і чергових помст. На першому шляху знайдеться робота і для інтелектуалів, і для моралістів, і для правників, і для відповідальних політиків. Для спецслужб також. Зрозуміло, що перший шлях вимагатиме від Америки "дорослої" виваженості, ґрунтовного аналізу ситуації, вірності цивілізаційним нормам, які американці так завзято пропагують. При виборі другого шляху достатньо примітивного образу ворога і команди "яструбів". Решта — додасться автоматично.

То що ж сталося 11 вересня? Тут, здавалося б, оцінка самоочевидна — сталося потворне вбивство багатьох невинних людей, якому не може бути виправдання, якими мотивами не керувалися б вбивці. Теракт позначив черговий (після Чечні, Балкан, Палестини) обвал цивілізаційного поступу та вартостей, здавалося б, уже визнаних усім людством: гуманізму, ненасилля, права, сталого та безпечного розвитку. Правові, політичні та моральні висновки з цієї трагедії людство ще повинно виробити та усвідомити.

Але хто ж вбивця? І які конкретні особи і режими стоять за явищем, що іменують "міжнародним тероризмом"? Фактів поки що майже нема, тоді як газетних кліше — у надлишку. Найпопулярніше — "ісламський екстремізм". Чому саме ісламський? Чи може у сучасному світі бракує прикладів неісламського екстремізму? Чи теза про неминучість конфлікту між християнською та мусульманською культурами вже кінцеве доведена історичним досвідом? В міркуваннях з цього приводу відомого історика А.Тойнбі багато цікавого (і, ясна річ, не личить дилетанту сперечатися з такими метрами), але саме вживання термінів "протистояння цивілізацій", "конфлікт культур", здається мені, щонайменш, не зовсім коректним. Хтось може розцінити ці міркування, як рожевий ідеалізм, і все ж — різні релігії (культури, цивілізації) мають в собі значно більше спільного, аніж протилежного. Не проблема, що означуються ці спільні риси часто різними словесними формулами, адже завжди при цьому проглядається близький зміст.Чому ж контакт між культурами неодмінно повинен носити конфліктний характер? У чому полягає непримиренність вчень Магомета і Христа?

Та й загалом, як на мене, конкретні носії культури крайнє рідко бувають агресивними. Тотальні війни породжуються не культурами, а їхнім хворобливим переродженням в ідеологеми, що людство не раз "проходило" у 20-му столітті. Абсолютно не претендую на академічність цих викладок, але справа, очевидно, у тому, що традиційні великі культури (а також і релігії: однаково християнство, іслам, буддизм, іудаїзм) зберігають в собі багатовіковий історичний досвід, зв’язок з Природою, потужний позитивно заряджений інтуїтивний імпульс. Якби вони містили потенціал агресії у таких хворобливо-збочених формах, про які сьогодні йдеться, то і самі культури і їхні носії-етноси давно б уже самознищилися. Ідеології ж зростають на мотиваціях конкретного історичного періоду, досить часто — на нездорових амбіціях певного класу, нації, або владної верхівки. В них більше ірраціонального, хоча натовп часто вдається переконати у тому, що саме ця "наша"ідеологія є істиною в останній інстанції. Отже, саме там, де відбувається підміна загальнолюдських вартостей, що є основою будь-якої релігії і культури, на черговий амбіційний "-ізм" виростають деспотії.

Насильство властиве людському роду від часів Каїна. Певною мірою можна говорити і про героїзацію насильства, як елемента мужності, лицарської вдачі (згадаймо хоча б Гомерове: "Гнев, богиня, воспой Ахиллеса, Пелеева сына" — російський переклад Гнедича). Але ніколи до 20-го століття насильство не було настільки сліпим, тотальним, технологізованим, спрямованим на мирних людей, на цілі нації. Більш того, не що-небудь інше, а саме культура завжди створювала систему своєрідних табу, які утримують агресію в межах, що не загрожують продовженню роду людського.

Культури не воюють. Просто інколи зовнішню, знакову, чуттєво-емоційну атрибутику культури, або ж релігії використовують конкретні "вожді" народів для розпалення агресивної ксенофобії, і в кінцевому результаті — для утвердження владних та загарбницьких амбіцій. В кожній з релігій гуманістичний ідеал є визначальним. Кожній — властиво зачудування величчю і гармонією світу, як Божого задуму. Тому релігійна людина не може бути вбивцею. Воюють дикуни — із значно примітивніших мотивацій: за рабів, за "сфери національних інтересів", за надприбутки, нафту врешті-решт. Бог тут явно не винен. Вбивають хворобливі фанатики, осліплені ідеологією, окрім якої у них нема нічого. Початково агресивним є невігластво, і не має жодного значення, вимахує воно в бою тим чи іншим релігійним символом, або ні.

Тому й варто відразу облишити посилання на "релігійний екстремізм" при тлумаченні причин сучасного міжнародного тероризму.

Що ж тоді сталося у 20-у столітті з людством, яких деформацій і чому зазнала свідомість "цивілізованої" людини, чому стали можливі Голокост, братовбивча "романтика громадянської війни", ГУЛАГ, бомбардування Дрездена та Хіросими, теракти в Палестині, і тепер — в Америці?

Відчуття втрати пропорцій сучасною цивілізацією, її чисто ілюзорної стабільності та сили, можливо, найгостріше вловлюють письменники та поети. "Усі ми живемо в полоні хибних уявлень та клопотів. і якщо не почнемо займатися реальним станом Світу, історія нам цього не вибачить",— вважає чеський літератор Іван Кліма. Для більшості ж обивателів сучасність просто сповнена незрозумілих парадоксів. Чому матеріально багате та "освічене" людство не стало автоматично духовно багатим та гуманним? Чому настільки загрозливим виявився темп наукового розвитку у відриві від пошуку морально-етичного? Чому новітні технології в руках недемократичних суспільств із блага перетворилися на інструмент самознищення? Чому урбанізована свідомість вкупі з сучасними інформаційними можливостями викликала навалу уніфікованої ерзац-культури (а від тоталітаризму в культурі — чи далеко до тоталітаризму в суспільстві загалом?) Чому революційне зло в ім’я майбутнього добра і справедливості, як правило, і майбутнє наповнює тільки злом? Обиватель задумується над цими парадоксами після гірких уроків історії. Політик – часто не рахується і з тими уроками. Та ще коли "науково-технічний геній" 20-го століття тільки спинався на ноги, коли лунало "мы наш, мы новый мир построим", поети передрікали майбутнє рокове сп’яніння людства від небувалих технічних та реформаторських можливостей і кризу дегуманізації (нібито усе просто і закономірно: набуває рис культу ставлення до речей, технологій, грошей, порожнього абсолютизованого знання, революційних та політичних ілюзій — девальвується Людина. збільшується її відрив від чогось цілісного, самодостатнього, чим є Бог та Природа. тиражування усього і вся девальвує саме поняття унікальності — і унікальності життя в тому числі). Майже забутий нами М.Волошин іще на початку століття у розгвалтованому революціями Криму писав: "Ступени каждой в области познанья ответствует такая же ступень самоотказа: доля вещества должна уравновеситься любовью" (його поему "Путями Каина", нажаль, тут неможливо дати, як суцільну велику цитату).

Отже, тепер не в останню чергу витоками для глобального сплеску насильства можна вважати варварську спокусу силоміць і водночас переробити світ (разом із ближнім своїм) у відповідності до власних примх, намагання взяти від Землі більше, ніж це можливо і потрібно, та ще — втрату сакрального ставлення до людського життя. Якого вповні не збагнути нікому, яке дається Богом один раз, і ніхто, ні за яких обставин не вправі цього життя відбирати. У дикості коріниться насильство, ніяк не в культурах. Сучасний варвар (неандерталець з комп’ютером) небезпечний тим, що легко привласнює собі зовнішню атрибутику культур та озброюється досягненнями технічного прогресу. І причини дегуманізації світового суспільства (разом з усіма проявами цього явища, у тому числі з тероризмом) — насамперед світоглядного порядку, вони — у деформаціях цивілізаційного розвитку в 20-у столітті. Сучасне людство гостро потребує переосмислення погляду на себе і Природу та ґрунтовної зміни власного способу життя.

Зрозуміло, мої міркування є досить таки загальними і вельми не новими (приміром, думка про те, що подібно до фатальних хвороб тіла існує хворобливий спосіб життя, у тому числі суспільного, висловлювалась іще, здається, Демокрітом за п’ять століть до народження Христа).

Але що ж має протипоставити сваволі терористів сьогоднішній цивілізований світ? Слід думати, боротьба з конкретними терористами — то справа служб безпеки, спецназу та поліції. Якщо в ході трагедії 11 вересня зловмисникам вдалося одночасно вкрасти десять літаків і жоден з випадків викрадення не був попереджений, сам собою напрошується висновок, що якась із перелічених структур елементарно не відпрацьовує витрачені на неї гроші платників податків. На питання, чи може бути визнаною за метод боротьби з тероризмом застосування суто воєнних методів, як мені здається, достатньо інформації дає досвід палестинської кризи (ракетні обстріли ізраїльтянами арабських селищ у відповідь на черговий теракт лише додають аргументів прихильникам терору). У США колосальні військові можливості, але не дай Боже їм бути задіяними проти мусульман у той спосіб, як це було, приміром в Сербії.

Але ж, зрозуміло, ув’язнити певну кількість терористів — то ще не означає подолати тероризм, як такий Сучасний тероризм, порівняно з тероризмом часів Брута чи народовольців — то багатоголовий змій. Ні для кого не секрет, що в терористів 20-го століття є рахунки в міжнародних банках, тренувальні бази найманців, сучасні засоби комунікації, сучасна зброя, політичне лобі (і ймовірно, не лише в урядах так званих "країн-ізгоїв" — цікавий термін, чи не так? — а й у колах цілком респектабельних політиків). Можливо, є й свої люди в спецслужбах і розвідках. В терористів велика армія співчуваючих їм людей — з числа тих, хто постійно голодує, чиї діти помирають через відсутність елементарної медичної допомоги, хто позбавлений можливості отримувати нормальну освіту, хто бачить, як за безцінь вивозиться національне багатство у країни "золотого мільярду". Чим виправдані існуючі колосальні диспропорції економічного та гуманітарного розвитку ? Хтозна, чи далеко ще та Богом покладена межа терпіння і чи не чекає людство глобальний вибух гніву "ізгоїв" ?

Чому так сталося? Чому подвійний стандарт пронизав усі сфери політики? Перед телекамерами декларуються вартості гуманізму, верховенства права, сталого розвитку, справедливості, тоді як дійсними мотиваціями є надприбутки, наркотики усіх видів, владні інтриги, новий поділ світу на сфери впливу, інші неблаговидні речі.Чи не час перекрити канали, що живлять злочинний бізнес та терор? Нема потреби громити банки, ані розпускати ЦРУ, що виплекало феномен бін Ладена — варто лишень змусити їх працювати проти будь-якого тероризму, а не лише проти тероризму чужого. Можливо, досить вже продавати зброю і небезпечні технології за логікою вседозволеності прибутку? Хіба не важливо, у які руки ця зброя попаде? Сьогодні втратили міру у смакуванні кривавих видовищ кінорежисери Голівуду — що за цим? Звичність, майже буденність вбивств на екрані робить майже буденним і справжнє вбивство. "Ефектні", "майстерно зроблені" сцени віртуального насильства прокладають стежку "майстерно виконаним" терактам з тисячами реальних жертв.

Час настійливо вимагає нового рівня всеохоплюючої самоорганізації світового співтовариства, з тим аби витримувати нові темпи розвитку і протистояти новим викликам.Одному з них — глобальному сплеску насильства повинні бути протипоставлені відповідні за масштабом зусилля. Зусилля в основі своїй — творчі, не руйнівні.Зусилля Об’єднаних Націй і структур, згуртованих розумінням того, що немає "наших" або "чужих", "червоних" або "нацистських" (чеченських, українських, польських. і т. ін.) терористів. Є просто терористи, діям яких не може бути виправдання. Є зло, безвідносно до того, вписується воно в чиїсь національні симпатії, міфи, геополітичні пасьянси, або не вписується. Є зло, породжене не ісламом, не ідеєю соціальної рівності, не особливостями будь-якої національної психології, або культури. Просто зло, що, подібно до злоякісної пухлини, виросло в наш час, у домі нашої цивілізації. Наше зло.

Але ж в своєму домі не воюють. Свій дім відбудовують у відповідності до загроз, перед якими він повинен вистояти. Саме так, "Карфаген повинен бути. збудований".Помилки у назві статті нема. Нехай лише вибачить мені римський сенатор Катон вільне поводження з його крилатою фразою. А читач — розміри статті.

Чим ближче до виборів, тим жорстокішою стає боротьба влади із засобами масової інформацією. Сьогодні вперше не вийшла у світ україномовна миколаївська газета "Рідне Прибужжя". Причиною стала публікація в газеті відкритого листа трудового колективу наукового виробничого об’єднання "Машпроект".

Конфлікт між владою та колективом миколаївського виробничого об’єднання "Машпроект" є відомим. На зміну позиції у цьому питанні нічого вплинути не може. Облдержадміністрація планомірно намагається об’єднати "Машпроект" зі ще одним виробничим об’єднанням "Зоря". І це незважаючи на те, що об’єднання може стати фатальним для "Машпроекту", що відомий випуском у світ якісних газотурбін.

Щоби пояснити ситуацію і ознайомити мешканців Миколаївщини з точкою зору колективу "Машпроекту" стосовно тривалого конфлікту, до редакції газети "Рідне Прибужжя" було передано відкритий лист і внесено гроші за його оприлюднення. Але газета в світ так і не вийшла. За кілька днів до заборони до головного редактора газети "Рідне Прибужжя" Галини Парфир’євої звернулися представники обласної державної адміністрації. Вони вимагали ввід неї не друкувати відкритий лист. Редактор не виконала вимогу. І ось результат.

Останні події погодилися прокоментувати у виборчому штабі блоку Віктора Ющенка "Наша Україна". За словами Голови крайової організації НРУ Юрія Діденка: "влада заборонила вихід у світ газети саме тому, що побоюється альтернативної точки зору. Щось подібне відбувалося і відбувається навколо обговорення перспектив добудови Ташлицької ГАЕС.

Як відомо, трудовий колектив виробничого об’єднання "Машпроект" категорично виступає проти приватизації і продажу за безцінь".

Як стало відомо, Голова Миколаївської обласної держадміністрації відвідав сьогодні об’єднання "Машпроект" з метою впливу і реалізації до 15 грудня планів, пов’язаних з приватизацією підприємства.

Ухвалення законопроекту "Про політичну рекламу та політичну агітацію" створить загрозу незалежності діяльності українських ЗМІ, йдеться у заяві, оприлюдненій сьогодні на прес-конференції представниками Незалежної асоціації мовників та Української асоціації видавців періодичної преси.

Як передає кореспондент УНІАН, автори заяви занепокоєні можливістю того, що, як це передбачено порядком денним, 13 грудня Верховна Рада ухвалить цей законопроект (документ було схвалено в першому читанні 7 червня 2001 року — УНІАН), положення якого, на їх думку, суперечать Конституції України та Європейській конвенції з прав людини, оскільки "обмежують права на свободу слова і думки, вільне висловлення поглядів і переконань та вільне волевиявлення". Вони заявляють, що згаданий законопроект обмежує політичну рекламу і політичну агітацію як необхідних елементів демократичного виборчого процесу та вільного волевиявлення громадян, а ухвалення цього закону загрожує вільній діяльності українських ЗМІ.

Зокрема, на думку представників асоціацій, визначення прихованої політичної реклами у ст.2 законопроекту дозволяє трактувати як таку будь-який авторський матеріал, що цілеспрямовано привертає увагу до учасників виборчого процесу, а це, на їх думку, обмежить права ЗМІ подавати будь-яку інформацію про учасників політичного процесу. Передбачене ст.6 право виборчих комісій нарівні із судами вирішувати, чи політична реклама суперечить закону, "неодмінно призведе до зловживання і цензури".

Спровокувати зловживання може також надання виборчим комісіям повноважень "примушувати ЗМІ виділяти безкоштовно друковану площу (ефірний час) для розміщення спростувань".

На думку асоціацій, прийняття цього законопроекту, що містить чимало "занадто загальних та нечітких визначень", стане "благодатним ґрунтом для зловживань", а сам закон стане "ще одним способом тиску на ЗМІ".

УНІАН

7 грудня в Севастопольському Медіа-Центрі, створеному Севастопольською правозахисною групою, відбувся круглий стіл на тему: "Роль журналістів у демократичному суспільстві".

Більш 20 представників друкованих і електронних ЗМІ Севастополя взяли участь у його проведенні, у тому числі редактори, журналісти, засновники ЗМІ, начальник Управління інформації міської держадміністрації Севастополя.

Була висловлена думка, що сьогоднішній стан ЗМІ в регіоні об’єктивно відображає рівень розвитку суспільства. ЗМІ не готові до того, щоб бути кращими, ніж суспільство в цілому, однак оздоровлення ЗМІ повинне привести і до оздоровлення суспільства.

На думку інших учасників круглого столу, роль ЗМІ повинна змінитися й в умовах трансформації суспільства: переходити від ролі колективного агітатора і пропагандиста, яку вони грали при комунізмі, до ролі "сторожового пса демократії", надаючи громадянам інформацію, що викликає суспільний інтерес.

Під час круглого столу обговорювалися найбільш гострі професійні проблеми, з якими стикаються журналісти міста: доступ до інформації, журналістська етика, відсутність технічної можливості для оперативної подачі матеріалів, низька заробітна плата і невисокий рівень професійної підготовки журналістів. Багатьох цікавила проблема використання виборчого підходу державними органами при акредитації представників різних ЗМІ. Власників друкованих ЗМІ обурювало те, що безкоштовні газети витісняють з ринку більш якісну друковану продукцію інформаційного характеру. На думку інших учасників круглого столу, така ситуація нормальна для будь-якого конкурентного середовища, а місцеві ЗМІ не навчилися існувати в умовах вільного ринку.

Було висловлене загальне побажання багатьох учасників організувати в Медіа-Центрі навчальну програму по менеджменту ЗМІ.

Виконавчий директор Севастопольської правозахисної групи Роман Романов і керівник Севастопольського Медіа-Центра Світлана Ранцанц представили учасникам круглого столу програму заходів для журналістів, що будуть організовані і проведені Севастопольським Медіа-Центром у найближчі 2 місяці. Серед них тренінги з журналістської етики, проведення журналістських розслідувань, висвітлення питань, пов’язаних з порушенням прав людини, захистом персональних даних, забезпечення доступу до інформації, навчальний семінар з правових основ діяльності журналістів в Україні.

У зв’язку з майбутніми виборами буде проведена окрема зустріч, присвячена висвітленню передвиборних кампаній у засобах масової інформації. Було вирішено, що обговорення цієї теми і навчальний семінар будуть організовані в другій половині грудня.

Керівник Севастопольського Медіа-Центра Світлана Ранцанц

Усі загальнонаціональні телеканали відмовили партії "Батьківщина" та очолюваному Юлією Тимошенко виборчому блоку у співпраці під час виборів. Такі офіційні відмови, зокрема, надали їй "Новий канал", СТБ, "1+1", УТ-1, "Інтер" та ICTV. Вона пояснює таке ставлення до очолюваного нею блоку прямою вказівкою влади блокувати усі без винятку теле- та відеосюжети про очолювані нею партію та блок.

УНІАН

Державне підприємство "Преса" зірвало передплату газети партії "Батьківщина". За словами Ю.Тимошенко, з 1 січня 2002 року партійну газету "Слово Батьківщини" мали отримувати 1 млн. 300 тис. громадян, для яких партія передплатила газету через ДП "Преса". За її словами, минулого тижня ДП "Преса" без жодних причин розірвало угоду про здійснення ним розповсюдження цієї газети. Ю.Тимошенко також не виключила, що найближчим часом видавництво "Преса України" відмовиться друкувати цю газету. На її думку, все це робиться "за вказівкою влади позбавити очолювані нею партію та блок будь-якої можливості спілкуватися з майбутніми виборцями".

УНІАН

Не є таємницею той факт, що в Одесі, у реальному просторі, нині практично немає незалежних газет. Їх відсутність відчувається нині особливо гостро, адже попереду вибори до Рад різних рівнів. Схоже, нині в Одесі декому не подобається вільна думка, навіть, у віртуальному просторі. Мова йде про утиски проти Інтернет-газети "Одеська загальна газета".

Нині російськомовна "Одеська загальна газета" заблокована одним з міських Інтернет-провайдерів Одеси. Її видавцю повідомили, що одержаний лист від фізичної особи, яка збирається подати до суду за матеріали, поширені в Інтернеті. Хто саме написав лист і який саме матеріал викликав таке "обурення" наразі невідомо. Але вже нині незалежна газета "Юг" зробила висновок, що в Одесі з’явилася перша ластівка — бажання влади "навести лад" у віртуальному просторі. Висновки ці не є випадковими.

"Одеська загальна газета" досить критично висвітлює діяльність деяких посадових осіб в регіоні, в тому числі керівників міста. Крім цього, на сайті "Одеської загальної газети" поширювалися чимало матеріалів опозиційних журналістів. Критичному аналізу піддавалися події в Одесі 1997-1998 років, резонансні злочини та викрадення. Лише через тиждень може стати відомо — хто все таки "замовив" блокування "Одеської загальної газети"? Якщо так станеться — засновник газети має намір провести прес-конференцію. Це буде особливо цікаво напередодні візиту до Одеси групи відомих українських журналістів для проведення конференції з питань дотримання свободи слова в Україні, зокрема, в Одесі.

Тим часом, до остаточного вирішення проблем, які виникли, "Одеська загальна газета" перемістилася у російський віртуальний простір.

Знайти її можливо за адресою: Oog.narod.ru  

Вкотре влада на Полтавщині показала своє справжнє обличчя: не втомлюється говорити про відданість базовим демократичним цінностям, серед яких і свобода слова, а насправді душить її.

28 листопада на нараді сільських, селищних голів та керівників сільгосппідприємств голові Миргородської райдержадміністрації Павлу Кандибі не сподобалася присутність редактора опозиційної газети "Мирго-

родська правда", помічника-консультанта народного депутата Олександра Кулика — Віктора Козоріза. Адже насправді то була зустріч з вірогідним кандидатом у нардепи — начальником Полтавського тампонажного управління ДК "Укргазвидобування" М.Кіліпком, котрий, до речі, свою виборчу кампанію 1998 року розпочав зі скандалу, пов’язаного з порушенням виборчого законодавства — пільгової роздачі цукру пенсіонерам Київського району Полтави. Тож пан Кандиба дав вказівку вивести журналіста із залу, що й зробили, застосувавши фізичну силу, секретар Миргородської райради А.Тринько, начальник управління земельних ресурсів М.Левченко та один з "ефективних сільгоспвласників". З Віктора Козоріза зірвали окуляри, порвали куртку, завдавши людині при виконанні службових обов’язків не лише моральної, а й матеріальної шкоди.

Я зателефонувала П.Кандибі, зажадавши пояснень з приводу інциденту, бо саме за його вказівкою до журналіста було застосовано фізичну силу. Але він сказав, що має право виганяти (саме таке слово було вжито — авт.) журналіста з наради, на яку його не запрошував, бо у фірми можуть бути секрети щодо формування цін, висунення кандидатур та ін.

Думаю, що голова Миргородської райдержадміністрації не обмовився, назвавши орган виконавчої влади "фірмою". Бо саме так його й розглядає, чинячи свавілля, хоча за статусом повинен бути гарантом конституційних прав у районі, а не порушником законів і етики державного службовця.

Полтавський медіа-клуб зробив заяву з приводу брутального факту розправи над колегою на ім’я Президента України, голови Верховної Ради, Генпрокурора України, голови Національної спілки журналістів, начальника Головдержслужби, адже порушено не лише право громадян на суспільно важливу інформацію, а й право журналіста на доступ до джерел інформації, право відвідувати органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а за новим Кримінальним Кодексом перешкоджання професійній діяльності тягне за собою кримінальну відповідальність.

Доводиться констатувати, що свобода слова на Полтавщині під загрозою. Негласно забороняється розповсюдження друкованих видань, точка зору яких різниться від владної, такі газети під різними приводами "витурюють" з видавництв, неугодні телекомпанії "вимикають" з кабельних мереж, підприємцям "рекомендують" давати рекламу тільки у певні видання, журналістів не допускають на сесії рад, а це вже й застосовують фізичну силу. То невже журналісту, йдучи на нараду у владні органи треба з собою брати наряд міліції чи приватних охоронців?

Верховний суд штату Нью-Йорк створив судовий прецедент, що дає онлайновим журналістам такий же правовий захист від обвинувачень в наклепі, якій мають представники офлайнових засобів масової інформації. Рішення прийнято у справі, в якій мексиканський банк National Bank of Mexico звинувачував сайт Narco-

News.com в наклепі. Онлайновий бюлетень NarcoNews займається розслідуваннями і антинаркотичною пропагандою. У випусках на сайті повідомлялося, що президент National Bank of Mexico причетний до торгівлі наркотиками. Прецедент 1964 року "New York Times проти Салівана" визначив в американському законодавстві норму, згідно з якою представники ЗМІ мають додатковий захист на підставі Першої поправки Конституції. Звинуватити в наклепі їх можна тільки у випадку, якщо їх висловлювання будуть визнані зловмисними, це умовно позначено як "найвищий стандарт" для випадків про наклеп. Оскільки Інтернету в ті часи не було, дана норма на мережеві ЗМІ не розповсюджувалася. До нинішнього рішення. Верховний суд вирішив, що випадок з мексиканським банком, відомим також як Banamex, умовам "вищого стандарту" (тобто справжнього наклепу) не задовольняє. В той же час, на думку судді Поли Оманські, NarcoNews.com треба вважати засобом масової інформації, на який розповсюджується додатковий захист Першої поправки. Інформація, що поширюється сайтом, має високу суспільну значущість. Як повідомляє Wired News, журналістська Інтенет-громадськість США з великим ентузіазмом сприйняла рішення суду і розширення захисної дії Першої поправки на мережеву журналістику. А представник Banamex заявив, що все одно не дозволить обмовляти банк.

"Форум"

Відкритий лист українському народу (Про загрозу тоталітаризму і порушення прав людини при проведенні Всеукраїнського перепису населення 2001 р.)

Приймаючи Закон України "Про Всеукраїнський перепис населення", Верховна Рада України виходила з пріоритету дотримання базових прав людини, саме тому чітко були обмежені забаганки вихованих в дусі тоталітаризму чиновників "знати все про кожну особу".

Цим законом був встановлений виключний перелік основних первинних даних, які має надавати кожна персона (персональні дані), СЕРЕД ЯКИХ ВІДСУТНІ прізвище, ім’я чи ініціали, адреса місця проживання чи роботи.

Розширення цього переліку могло статися лише за рішенням Верховної Ради України, але такого рішення не було!

Треба порадіти за те, що наше чиновництво від статистики є дуже ініціативним за рахунок бюджету. Адже переписні листи (форма 2С), які вже віддруковані десятками мільйонів примірників, містять додаткові питання, що виходять далеко за межі Закону України "Про Всеукраїнський перепис населення". Це створює умови для завдання шкоди правам особи, яку описують не статистично, а до подробиць майже інтимного характеру. СБУ повинна позаздрити такій інформації.

Чого, наприклад, варта форма №1, затверджена наказом Держкомстату від 30.03.01 № 175! Це не перепис, це кріпосна відомість: поіменний список проживаючих у приміщенні за точною адресою з причинами відсутності кожного!

Кращого для впровадження диктатури годі й бажати! Де, коли, з ким і, навіть, навіщо ти, конкретно ти, а не статистичний українець, живеш, працюєш тощо.

У зв’язку з небезпекою брутального порушення прав людини в Україні Партія "Зелені ХХІ століття" вимагає від виконавчої влади дати громадянам України роз’яснення щодо незаконності вимог вказувати:

— власне прізвище, ім’я та по батькові; — адресу або інші дані, які можуть пов’язати інформацію, надану вами під час перепису, з вашою особою; — повну назву місця роботи; — місце проживання будь-якої особи (адже прописка скасована Конституційним Судом і Держкомстат не має права вимагати список осіб, які проживають у конкретному приміщенні).

З точки зору Партії "Зелені ХХІ століття", яка ґрунтується на "Загальній декларації прав людини", прийнятій ООН, документація перепису населення містить не тільки демографічні чи соціально-економічні ознаки фізичної особи, а точну ідентифікацію цієї особи, що для статистичного дослідження є зайвим і має на меті замінити прописку та інші тоталітарні засоби слідкування за особою більш досконалими електронними. Проведення перепису в такий спосіб є брутальним порушенням "Загальної декларації прав людини".

Партія "Зелені ХХІ століття" закликає громадян України під час перепису

– не називати своє прізвище, ім’я, по батькові, – не відповідати на всі питання стор. 1 форми №1, – не відповідати на питання № 14, 16, 18б форми 2С.

Партія "Зелені ХХІ століття" звертає увагу всіх громадян України на те, що затверджені Держкомстатом форми переписних листів суперечать Закону України "Про Всеукраїнський перепис населення" і грубо порушують їх конституційні права.

Пам’ятайте, що дані, які ви будете давати, можуть бути використані проти вас!

3.12.2001

Орест Мельников, народний депутат України, Голова партії "Зелені ХХІ століття"

Це випливає з Указу Президента України від 6 грудня, яким введено в дію рішення Ради Національної безпеки й оборони від 31 жовтня 2001 року "Про заходи вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України". Як повідомляє офіційний веб-сайт Президента, Кабінету Міністрів доручено у двомісячний термін розробити законопроект про внесення відповідних змін у законодавство країни, який би передбачав ліцензування. Окрім цього передбачається обов’язкове зберігання провайдерами інформації про Інтернет-трафік впродовж півроку. Про це йдеться в дорученні Президента урядові, яке зобов’язує його у шестимісячний термін подати до Верховної Ради законопроект "Про захист інформації в інформаційно-комп’ютерних системах". Як наголосила близька до Марчука газета "День", на двох останніх засіданнях Ради Безпеки учасники, як вже повідомлялося, дійшли висновку, що телекомунікаційна сфера в Україні дуже криміналізована, а "в інформаційній спостерігаються негативні тенденції, які створюють загрозу національним інтересам країни та шкодять її міжнародному іміджу". Мрії Президента про придушення свободи українського Інтернета, озвучені в РНБОУ, втілилися в Указі від 6 грудня. Тож припиняється видача ліцензій на надання послуг міжміського та міжнародного зв’язку до прийняття закону "Про телекомунікації" та продажу пакета акцій національного оператора зв’язку ВАТ "Укртелеком" промисловому інвесторові. Кабміну належить у місячний термін розробити відповідні пропозиції. На сьогодні ліцензії на надання міжміського та міжнародного зв’язку мають 9 компаній. Ще шість мають бажання придбати такі ліцензії. Виявлені РНБОУ тенденції, акцентовані в Указі Президента від 6 грудня, розглядатимуться також Антимонопольним комітетом, який перевірить дотримання регіональними телекомпаніями антимонопольного законодавства. Контроль за виконанням Указу покладено на секретаря РНБОУ Євгена Марчука, повідомляє Інтерфакс-Україна.

UKROP.com

Матеріал надіслав Роман Романов

"Из 600 южноукраинских ребят, которым пришло время служить в ВС Украины, годными к воинской службе признаны 46 человек. 170 получили отсрочку по учебе и семейным обстоятельствам. Остальные — по состоянию здоровья. Такие неутешительные выводы медкомиссии, сделанные в ходе призывной кампании. "Слабое здоровье наших призывников — наша головная боль, — делится наболевшим городской военком В.Юркевич. — В феврале-марте мы провели приписку к призывному участку 17-летних юношей, будущих призывников. Картина получилась весьма неутешительная: из 500 человек годными к прохождению службы оказались только 112. И есть большие сомнения, что ситуация изменится к лучшему. Первое место среди прочих недугов прочно занимают заболевания желудочно-кишечного тракта: язва, гастрит. Ими страдают почти 80% ребят призывного возраста Немаловажную роль играет в этой ситуации и социальный фактор — такой, как, например, отсутствие средств для полноценного питания, следовательно, и для качественного лечения. Не редкость и дефицит массы тела. На 26 человек, по разным причинам не явившихся для прохождения медкомиссии, дело передано в прокуратуру — за уклонение от прохождения воинской обязанности Двое ребят после прохождения тщательного отбора удостоены чести служить в Президентском полку, двое отправятся к месту службы в Крым, еще двое — в учебное подразделение под Киевом."

("Энергетик" 8.11.01)

Есть у англичан такая радиопередача — "Глядя из Лондона". Не берусь обобщать по всей Украине, но глядя из Южноукраинска, картина неприглядная.

Возможно, комиссару не положено делать выводы (для этого есть начальство), но всякий здравомыслящий читатель за бесстрастным "рапортом" городского военкома увидит печальную картину "мобилизационных резервов".

Конечно, стоит сделать поправку на "сочувствие" местной медкомиссии, на строгость и государственный подход комиссии областной и ее неподкупность по нынешним трудным временам.

В самом деле, в строй для несения службы попадает только каждый 13-й призывник. Годен к прохождению — каждый пятый. Четверо из пяти призывников — язвенники. Из полтысячи человек нет ни одного альтернативщика или пацифиста. Зато хватает уклонистов, есть чем заняться прокуратуре. Радует, что каждый пятый — учится. Но здоровья это, как известно, не прибавляет. Поэтому логично, что в "гвардию" (назовем ее так по старинке) подходит только каждый сотый призывник. И это в городе-спутнике АЭС, где третья часть населения связана со станцией и все эти независимые годы (с двухгодичными перебоями) получали зарплату. Где есть спонсируемый и действующий (!) спорткомплекс и плавбассейн. Где круглый год есть горячая вода и тепло в квартирах.

Так в чем же дело? По-моему, в нездоровом образе жизни.

Вспоминается мать, еще молодая женщина. Когда все вышли из лифта, она поделилась наболевшим: "Чем мне занять 17-летнего парня?" Отвечаю: "Инга, мне известно только одно достойное занятие, ты же знаешь." "Нет-нет, это ему не подойдет!" Не подойдет. Зачем им вера в Бога? Им все больше подходит улица (нет-нет, не футбол — первое дело пацанов 60-х), а покурить-поболтать-побаловаться травкой. Уважаемое дело — сходить на именины, "посидеть" и прочее. А уж про "ящик" да рок и говорить нечего. Само собой. Даже драться меж собой — не дерутся. Лень. Потерянное поколение с затянувшимся до пенсии детством. Конечно, такому призывнику несложно доказать, что он происходит от обезьяны, то бишь, животного происхождения. Так учили, так веруют родители, так удобнее жить. Соответственно, какой может быть патриотизм? Кого это защищать там требуется? Каждый сам за себя. Служба поэтому превращается в муку для новобранца, в ломку в прямом и переносном смысле. В головную боль для командира и неразрешимую задачу для сержанта — сделать из новобранца солдата. Доделать то, что упустили в семье, в школе, в обществе. И, надо сказать, они практически решают эту задачу через "неуставные отношения", иногда со значительным перегибом. А вот с "дефицитом массы тела" да ростом — ничего не поделаешь. Никто не поможет. А на профессиональную армию, как и на многое, нет средств. Прав был Достоевский: гибель народу без слова Божия. Не приведи, Господи, беде случиться. Воевать-то некому.

Правнича комісія наукового товариства ім. Шевченка, фонд "Право для України" та обласна організація товариства "Просвіта" в рамках школи правових знань для журналістів провели семінар "Зміна в законодавстві України про авторські та суміжні права". Як зазначали на занятті, відтепер суб’єктами Закону про авторські та суміжні права стають організації ефірного та кабельного мовлення. Цікаво, що авторське право на інтерв’ю мають і журналіст, і особа, яка дає інтерв’ю. Без згоди останнього інтерв’ю не може бути опубліковане. Володимир Цікало, заступник директора Правничого коледжу наголосив, що з’явилась нова форма твору — службовий — створений на замовлення роботодавця. У роботодавця на твір є майнові права, а автор може лише назвати твір своїм іменем та підписати його. База даних, комп’ютерні програми, повідомлення про новини не є захищені авторським правом.

Радіо "Львівська хвиля"

В 60-е годы в Йельском университете ( http://yale.edu) (США) были проведены так называемые эксперименты Мильграма. Целью экспериментов было изучение степени подчинения среднего нормального человека власти и авторитету. Иными словами, возможность программировать поведение людей, воздействуя на их сознание. Испытуемым цель эксперимента, естественно, не сообщалась, им было сказано, что изучается влияние наказание на эффективность обучения.

Им предстояло играть роль преподавателя, наказывающего ученика с целью добиться лучшего усвоения материала. Ученик находился в соседней комнате и отвечал на вопросы по телефону. При ошибке "учитель" наказывал его электрическим разрядом, увеличивая напряжение при каждой последующей ошибке на 15 вольт. Шкала наказаний предусматривала удары током от 15 до 450 в. Разумеется, "ученик" (его роль играл профессиональный актер) не получал никакого разряда, а лишь имитировал стоны и крики — изучалось поведение "учителя", подчиняющегося столь бесчеловечным указаниям руководителя эксперимента.

При разряде уже в 75 в учитель слышал стоны ученика, при 150 в — крики и просьбы прекратить наказания, при 300 в — отказ от продолжения эксперимента. При 330 в крики становились нечленораздельными. При этом руководитель не угрожал сомневающимся учителям, а лишь говорил безразличным тоном, что следует продолжать эксперимент.

Результаты оказались поразительными. Почти 80% испытуемых дошли до половины шкалы наказаний (стандартное сетевое напряжение 220 в) и более 60% нажали последнюю кнопку, приложив к ученику почти смертельный разряд в 450 в. Большинство людей оказались способны замучить человека чуть не до смерти, слепо подчиняясь эфемерной, фиктивной власти руководителя эксперимента.

Отрывок из журнала экспериментатора: "Один из испытуемых пришел в лабораторию уверенный в себе, улыбающийся — солидный деловой человек. Через 20 минут он превратился в тряпку — бормочущий, судорожно дергающийся, быстро приближающийся к нервному припадку. Он все время дергал себя за мочку уха и заламывал руки. В один из моментов он закрыл лицо руками и простонал: "Боже мой, когда же это кончится!" Но продолжал подчиняться каждому слову экспериментатора и так дошел до конца шкалы напряжения".

Недавно по телевизору мы наблюдали похожую картину — восемь предпоследних героев трясущимися руками, таясь друг от друга, но на глазах у миллионов телезрителей писали имя того, кого считали "недостойным" продолжать борьбу за деньги. Они знали, что "выжить" должен только один, но, если верить телеэкрану, не предполагали, что выживать придется не в борьбе с дикой природой, а тайно убивая тех, с кем сегодня делили еду. Победителем будет тот, кто собственными руками больше десяти раз подписал приговор своим товарищам.

Если верить этому, то телевидение ставит эксперимент, который, по меньшей мере, надо назвать подлым. Из экспериментов Мильграма ясно, что бунт и отказ от эксперимента вряд ли возможен, авторитет "брательника" Бодрова и ОРТ ( http://ortv.ru) подкреплен тремя миллионами рублей.

Как новый миллионер будет жить после со своей совестью — его проблемы, важно другое. Главным российским телеканалом победитель этой игры объявляется не предателем, не десятикратным Иудой, кем он вообще-то окажется по нормальным человеческим законам, а — героем. Тем, кому миллионам телезрителей предлагается подражать, завидовать, стремясь стать таким же, как он. Это нам с вами предлагается аплодировать предательству.

В сознание всей страны одновременно вбивают идеологию подлости, отрицание бескорыстной солидарности, навыки предательства друзей и стиль жизни зоны — "умри ты сегодня, а я — завтра". По телевидению параллельно показывают три передачи на "выживание" по этому мерзкому сценарию — "Последний герой", "Слабое звено" и "За стеклом". Зачем?

Каннибализм, поедание себе подобных, считается уголовным преступлением. И даже не потому, что это убийство. Это убийство не только человека, а — человечности во всех, кто с этим сталкивается. Человек не может быть едой для другого человека, надеюсь, эту истину еще не надо доказывать логическим путем. На свете были племена каннибалов, но они хоть своих не ели. Племенем, в котором сожрать ближнего своего считается доблестью, геройством и победой, делают нас, "цивилизованных" людей.

Широкое исследование, проведенное в Европе, показало, что элита деятелей ТВ не позволяет своим детям и внукам смотреть телевизор, за исключением очень небольшого числа спокойных познавательных программ. Интересно, каково будет жить этим детям и внукам в обществе массовых "последних героев".

Текст статьи на 95% является компилированной цитатой из книги Сергея Кара-Мурзы "Манипуляция сознанием"

http://russ.ru/ist_sovr/sumerki/20011207_iv.html