Стабільний демонтаж демократії
Події навколо формування уряду в Україні розгорталися в такому карколомному темпі, що на докладний аналіз стану прав людини в Україні в одночасно оприлюдненій доповіді Держдепартаменту США мало хто звернув уваги. Втім, і бажання його читати не виникало на тлі поведінки західних країн, які вирішили заплющити очі на очевидні антидемократичні та протиконституційні дії. Важко інакше пояснити відсутність бодай дипломатичних слів сумніву минулого тижня на зустрічі послів країн G8 та ЄС із Президентом України, коли останній повідомив про свій намір підписати зміни до Регламенту Верховної Ради, які напряму суперечать Конституції.
Як відомо, 9 березня 2010 р. Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення змін до ст. 61 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України». Літер, як завжди, багато, але суть проста: тепер Регламент ВР дозволяє народним обранцям формувати парламентську коаліцію з фракцій й з окремих депутатів.
Що це ніяк не узгоджується з 83-ю статтею Конституції, 235 народних депутатів не бентежило. На жаль, не виключено, що нардепи не вважають за потрібне перечитувати Конституцію, але, здавалось би, неможна бути Гарантом непрочитаної угоди з громадянами. З тими самими громадянами, що обирають своїх представників, та вправі очікувати, що обранці не змінять правил гри, закріплених в Конституції.
Не вперше виникає суперечка щодо тлумачення відповідних положень Конституції. В двох рішеннях 2008 р. Конституційний суд повторив висновок, що коаліцію формують фракції, не окремі депутати.
„Зазначений аналіз дає підстави для висновку, що Конституція України визначила суб’єктів формування коаліції депутатських фракцій – депутатські фракції. Отже, якщо депутатська фракція – це група народних депутатів України, обраних за виборчим списком відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій), то до складу коаліції депутатських фракцій входять депутатські фракції, які за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій сформували коаліцію депутатських фракцій.” (http://ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=19872)
Чи Регламент, ухвалений простою більшістю народних депутатів, може скасувати положення Конституції? Конституційний суд має вирішити це, здається, риторичне запитання.
Не зайве поставити інше запитання: чи насправді це має значення? Можливо, даремно чіпляємось за букву Конституції, тим самим заважаючи шляхетній справі пошуку стабільності й виходу з кризи? Схоже, саме слово „стабільність” так магічно подіяло на послів у середу, та й при кризі такого масштабу, хто від стабільності відмовиться?
Після місяців блокування парламенту та інших дій, спрямованих на що завгодно, тільки не на стабільність, слабо віриться в подібні мотиви. Втім, навіть якщо припускаємо, що все так, ціна зависока, бо йдеться не тільки про чергове порушення положень Конституції.
При пропорційній системі виборці голосують за фракцію, не за окремого депутата. Незважаючи на регулярні обіцянки, жодна політична сила досі не пропонує відкритих списків кандидатів, тому виборцям залишається тільки покладатися, якщо не на мудрість лідерів політичної сили, котрій він віддає свій голос, то принаймні на їх інстинкт самозбереження. Єдиний шанс впливати на політику держави полягає в підтримці певної фракції.
Саме цю надію 9-10 березня відібрали у українських громадян. Адже, згідно з новим Регламентом, більшість депутатів в одній фракції може бути проти певної коаліції, а коаліція таки сформується, бо знайдуться важелі, щоб приманити окремих депутатів. Доказів злочинності не маємо, але підстав уважати, що йдеться тільки про радикальну зміну політичних поглядів теж мало.
Та й навіть при такому переосмисленні політичних основ, велике питання, чи депутати справді вправі сильно спотворити волевиявлення населення.
Хотілось би спитати послів із США, Канади чи країн ЄС, чи мирились би вони із ситуацією, де проголосувавши, скажімо, за фракцію з чіткою антикомуністичною позицією, комуністи пришли до влади, бо окремих депутатів намовили, за допомогою невідомо якої мотивації, вийти з антикомуністичної фракції? Це при тому, що виборці жодного впливу не мають ані на підбір кандидатів, ані на їхню політичну кар’єру в майбутньому. Запитання, щоправда, є настільки риторичним, що відверто вражає готовність послів кивати головою, коли Гарант Конституції України їх проінформував про намір відібрати у виборців цю тінь політичного впливу.
Ніхто не відмовляє депутатам в праві голосувати за велінням власної совісті, але їх приватний вибір не повинен повністю спотворювати волевиявлення народу. У вищезгаданому рішенні Конституційного суду все дуже чітко визначено: депутатські фракції, які за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій сформували коаліцію депутатських фракцій.” Виборці обирають фракції, не окремих кандидатів, й тільки фракції відповідають за дії, що викликають у виборців незадоволення.
За відвертими проявами зневаги до принципів правової демократії спостерігали протягом тижня. Напередодні призначення Василя Цушка міністром економіки Генпрокурор заявив, що закрив кримінальну справу щодо цього колишнього Міністра внутрішніх справ. Поступали й інші сигнали, що свідчать про злагоджену діяльність нібито незалежних органів влади. Чи це сприяє стабільності, наразі невідомо, але цілком ясно, які висновки щодо ролі правосуддя можуть собі робити громадяни.
Змінивши Регламент та заручившись мовчанням представників іноземних держав, ніщо не заважало вчорашній парламентській опозиції сформувати новий уряд. Судячи зі списку міністрів, лідерам менш за все заважали міркування щодо волевиявлення народу на останніх виборах. Річ не тільки в тому, що при досить такі розколотій країні немає навіть натяку на спроби представити інтереси мешканців Заходу України.
Призначення деяких міністрів вражає своєю цинічною байдужістю до багатьох громадян, які навряд чи проголосували за партію влади, але ще не позбавлені права на волевиявлення та депутатів, які дбають і про їх інтереси.
Призначено Міністром внутрішніх справ Анатолія Могильова, котрий „прославився” розгоном - на прохання міськради - мирної та законної демонстрації в Судаку, застосуванням підрозділів "Беркут" та побиттям кримських татар під час знесення будівель підприємців на плато Ай-Петрі, не кажучи про багато їм написаних публікацій, де стосовно кримських татар використовує ту саму мову ворожнечі, про недопущення якої йдеться в Плані заходів МВС України щодо протидії расизму та ксенофобії на період до 2012 р.
Призначення Дмитра Табачника Міністром освіти й науки вже викликало стільки обурення, що немає потреби наводити докази, які би підтвердили оцінку Мирослава Мариновича, що це „ляпас усьому українству”.
Натомість зупинимось на одній ймовірній зміні, за ініціативу якої змагаються Д. Табачник та
Віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань Володимир Семиноженко. Останній вже встиг заявити про намір відмінити обов’язкове зовнішнє незалежне оцінювання та ввести додаткові вступні іспити. Відомо, що Табачник теж виступає проти цієї важливішої реформи, покликаної протистояти корупції та забезпечувати рівний доступ до вищої освіти. Нескладно уявити собі, яким це буде ударом для абітурієнтів, та й для всіх, хто прагне нарешті вилізти з болота корупційних схем та оборудок.
Бісить нахабний цинізм цього обраного депутатами міністра. Заявивши про ймовірний демонтаж системи зовнішнього оцінювання на кшталт тих, що існують в усіх розвинених демократіях, він посмів наступне сказати: (мовою оригіналу) „Передо мной стоят задачи стратегического плана – создать проект, который поможет определить место Украины в мире, учитывая все особенности и преимущества нашего государства.”
Подібні „реформи” дійсно визначать місце України в світі, ось у чому біда, разом з тим, що депутати без жодного мандату від народу захотіли демонтувати те, що насправді сприяє рівним правам та євроінтеграції.
Треба сподіватися на незаангажоване та послідовне рішення Конституційного суду. Хотілось би побачити таку ж послідовність з боку західних країн. Зрозуміло, що для Європи на першому місці залишаються стабільні постачання газу. Всі зацікавлені в стабільності й припиненні нищівної боротьби за владу, але не коштом найважливіших основ демократії. Перші кроки влади демонструють прописну істину: коли допускаєш зневагу до правил гри, кінця немає поступкам й годі потім вимагати повагу до громадян та верховенства права.