Потьомкінська демократія

У резолюції від 25 лютого 2010 року щодо ситуації в Україні Європейський парламент висловлює сподівання, що нове українське керівництво «залишатиметься вірним європейським цінностям»

Здається, під європейськими цінностями, мається на увазі повага до демократії та верховенства права. Саме ці цінності поставила під загрозу ситуація навколо створення нової коаліції в Україні.  Хотілось би, щоб Європейський Парламент, разом із представниками всіх держав, що досі слідкували за розвитком правової демократії в Україні, звернули увагу на це вкрай актуальне питання, допоки є ще шанс відстояти найцінніші демократичні принципи – повагу до Конституції та народне волевиявлення.

    В резолюції відзначається, що «Україна – країна, що пережила радянське домінування і зробила значний поступ у подоланні його негативних наслідків».  До таких наслідків належать відсутність механізмів забезпечення незалежної судової влади, неповага політиків до принципу розподілу влади та мінімальна довіра громадян до правосуддя. 

Конституційний суд України (КСУ) має визначитися найближчими днями щодо відповідності Конституції Закону про зміни до Регламенту Верховної Ради, себто щодо питання легітимності нинішньої коаліції.  Якщо повідомлення в двох провідних українських ЗМІ відповідають дійсності, то очікуване рішення може підкріпити найгірший цинізм як з боку влади, так і пересічних громадян, і звести нанівець демократичний вибір. Викликає занепокоєння й розповсюджений погляд, що західним країнам набридла нестабільність та напруженість з Росією з приводу України, й вони задовольняться імітацією демократії, не вдаючись до «незручних» запитань.

  Напрошується питання, як усе це узгоджується з відданістю європейським цінностям, і яких висновків неминуче дійдуть політики, громадськість та сусідні держави. Їм навіть між рядків не доводиться читати, адже граничний цинізм ситуації кидається в очі.

У грудні 2004 р. внаслідок юридично сумнівних та політично руйнівних конституційних змін, встановлено систему обрання народних депутатів виключно на пропорційній основі.  Виборці голосують за політичну силу, не за кандидатів. Останніх підбирають, без жодної прозорості чи обговорення, навіть із членами партії / блоку, партійні боси.  Важко уявити подібний стан справ у більшості демократичних країн, і не кажу вже про доволі розповсюджене припущення, що прохідне місце в списку часто надається за гроші чи інші послуги фракціям та їхнім босам.

При подібній системі, як би парадоксально це не звучало, виборцеві залишається надія тільки на фракцію, за яку віддає голос. В ст. 83 Конституції читаємо:

"У Верховній Раді України за результатами виборів на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України".

За умов майже повної анонімності та безвідповідальності кандидатів / нардепів, виборці можуть брати участь у формуванні політики в державі виключно через підтримку одної чи другої партії.  Якщо фракція не дотримається своїх обіцянок, вона позбудеться підтримки виборців. Так власне сталось із соціалістами після їх виходу з коаліції демократичних сил і створення коаліції с Партією Регіонів та комуністами.

  Тепер йдеться про окремих нардепів. Як у 2007 р., так і цього року, виявляється, що надто легко знайти додаткових «тушок» для перетворення політичного ландшафту, навіть коли фракція в цілому виступає проти подібного «узгодження політичних позицій».  Слід наголосити, що про мотиви перебіжчиків за межами коаліції говорять абсолютно відкрито, й не згадуються ідейні чи політичні розбіжності. 

Так само цинічно прогнозують іншій ймовірний результат у разі рішення КСУ, що ті самі слова в Конституції слід тлумачити інакше, аніж півтора року тому. Очікується, що Партія Регіонів швидко позбудеться партнерів по коаліції. Адже комуністи мають певний електорат, чиї погляди повністю ігнорують на свій страх і ризик.  Значно менше клопоту доставляють окремі перебіжчики, які вже дістали своє, заради чого відреклись від своїх зобов’язань та електорату загалом. 

У згаданій резолюції читаємо, що «ЄС сприяє стабільній і демократичній Україні, яка поважає принципи соціальної ринкової економіки, верховенства права, прав людини і захисту меншин і гарантує основні права». 

Стабільність стабільністю, але ситуація, де влада може взагалі не враховувати волевиявлення більшості виборців, демократією не назвеш.  Виборці голосують виключно за фракції, не за окремих депутатів, і останніх не можуть притягти до відповідальності за недотримання слова чи приєднання до партії, якій ті виборці ніколи не віддали би голос.  При нинішньому виборчому законодавстві, рішення КСУ на користь подобного налагодження стосунків в Верховній Раді та розподілу влади змусить виборців до висновку, що немає сенсу взагалі голосувати.  

Невідомо, чому на зустрічі з Президентом 11 березня тільки британський посол заявив про неприпустимість змін до Регламенту, що суперечать Конституції.  Важко собі уявити, щоб виборців їхніх країн влаштовували би зміни, що залишали би їм роль статистів у фільмі під назвою «Потьомкінска демократія».  

Нагадаю, що в вересні 2008 р. Конституційний суд недвозначно підтвердив, що коаліції створюють тільки фракції:

„до складу коаліції депутатських фракцій входять депутатські фракції, які за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій сформували коаліцію депутатських фракцій.”

Це рішення вищого суду України мало силу, коли 10 березня 2010 р. Верховна Рада ухвалила закон, який змінює Регламент ВРУ и дозволяє формувати коаліції з фракцій й окремих депутатів. В силі було й на зустрічі Віктора Януковича з послами, хоча про це наважився згадати лише посол Великобританії, й коли Президент поставив свій підпис.  

Європарламент відмітив, що президентські вибори продемонстрували «здатність України проводити вільні і чесні вибори». До спадщини радянських часів треба віднести фарс виборів із усіма складовими виборчого процесу, але без вибору. Більшість населення відкинула цю спадщину в 2004 р.  Схоже, її зараз цілком свідомо відроджують.

За лічені тижні відбулись заміни на представників чи прихильників Партії Регіонів в усіх гілках влади та ЗМІ. 

На прохання депутатів Партії Регіонів, КСУ має винести рішення до початку візиту Президента в США.  Як відомо, Віктор Федорович сказав, що буде Бога молити за правильне рішення. І не тільки цей диктат щодо терміну ухвалення рішення та його суті, а й його наслідки мають непокоїти всіх, кому не байдужий розвиток України як правової демократії.

У статті Сергія Лещенка на сайті «Українська правда» вельми промовистий заголовок:  «Конституційний суд здався Януковичу».   У статті, серед іншого, читаємо про скрутну ситуацію суддів:

„Зараз, після приходу Януковича, судді з президентського пулу опинилися у непростій ситуації перед простим вибором: або демонструвати лояльність і бути суддею КС весь дев’ятирічний термін повноважень, до 2017 року, – або бути звільненим під надуманим звинуваченням» http://pravda.com.ua/articles/2010/04/1/4904334/

  Тобто, для демократичного глянцу формування нового уряду, судді мають вирішити, що зміни до Регламенту відповідали Конституції. 

Непроста справа, враховуючи слова Конституції та рішення від вересня 2008 р.  Напевно, тому вирішили обійтись без незручних публічних дебатів, а дати свої вердикти в письмовій формі.  Автор пише, що «За словами джерел, у своєму вердикті Конституційний суд зробить наголос на частині 9 статті 83 Конституції, яка говорить про те, що «засади формування (...) коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді встановлюються Конституцією та Регламентом Верховної Ради».

Тобто, якщо Регламент після ухвалення та підписання Гарантом Конституції закону дозволяє коаліції фракцій й окремих нардепів, зможемо пояснити представникам США та іншим членам «великої вісімки» та ЄС, що все гаразд, і ті схвально кивнуть головою.  

Не все так просто, панове. Адже Регламент має відповідати Конституції, а не навпаки, а всі знали, або повинні були знати, 10-11 березня, що Конституційний суд уже виніс рішення з того самого питання.

Який висновок ми повинні собі зробити про вірність європейським цінностям та повагу до верховенства права суддів КСУ, якщо вони спроможуться вбачити в тих самих словах, що вивчали півтора року тому, інше тлумачення?  Та й якщо самі європейці, американці та канадці все ж таки схвалять форму без змісту демократії? 

Звісно неможна не погоджуватися з євродепутатами, що «Україна має зараз розпочати впровадження конституційної реформи для встановлення надійної та ефективної системи стримувань та противаг щоб визначити ясний поділ і наділення повноваженнями Президента, Кабінет Міністрів і Верховну Раду». Однак таку реформу не можна проводити в обхід Конституції та волевиявлення народу.  Потьомкінська демократія й неповага до права ведуть тільки назад, в минулу несвободу.