Європа прокололася
| От і знову лідер білоруської держави Александр Лукашенко обдурив всіх. За кілька тижнів до президентських виборів міжнародні спостерігачі висловлювали сподівання, що країна повільно, але незворотньо відкриватиметься у західному напрямку. Утім, у ніч виборів режим продемонстрував усім своє справжнє обличчя. Міліцейські підрозділи спеціального призначення жорстоко придушили усі акції протесту, майже всіх опозиційних кандидатів у президенти було заарештовано. Одного з кандидатів було побито до втрати свідомості, а пізніше його забрали прямісінько з лікарняного ліжка. Цілу ніч міліціонери і співробітники КДБ вартували під дверима в журналістів і активістів правозахисних організацій, багатьох з них було арештовано. Сотні потрапили до в’язниці тільки за те, що вийшли на вулиці з вимогою вільних виборів. Такі методи поведінки держави викликають спогади про давні, як ми вже думали, забуті часи. Замість сподіваної європейцями демократизації й відкритості до Заходу, Білорусь під керівництвом Лукашенка переживає реставрацію за радянським зразком. Сцени з Мінська затінили навіть російську "керовану демократію" від прем’єр-міністра Путіна. Складається враження, що Лукашенко в боротьбі з демонстрантами значно сильніше орієнтується на Китай. Він уже 16 років править країною, і його правління завжди ґрунтувалося на принципі страху. Те, що відбулося в неділю ввечері на Жовтневій площі в Мінську, аж ніяк не схоже на початок кольорової революції, яку, приміром, пережила Україна в 2004-му році і яка так сильно нажахала можновладців у пострадянських державах. Але протестувальники, принаймні, продемонстрували, що їх більше не вдасться так легко залякати. Навпаки, брутальна реакція державної влади в першу чергу засвідчує невпевненість режиму, який, за всіма ознаками, побоюється втратити свою владу. Водночас останні білоруські вибори продемонстрували, що стратегія Європейської Унії щодо Мінська була провальною. Останніми роками ЄУ намагалася переконати останнього деспота Європи демократизувати свою країну, мотивуючи його привабливими пропозиціями. Здавалося, що момент випав якнайслушніший. Відносини між Мінськом і Москвою відчутно охолонули. І саме цьогоріч у листопаді вперше за останні 15 років німецький міністр закордонних справ відвідав Мінськ. Білорусь могла б отримати від Європейської Унії три мільярди євро, якщо б вибори пройшли справедливо й відкрито. Про це повідомив авторитарному державному лідерові міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський [Radosław Sikorski], котрий гостював у білорусі разом з Ґвідо Вестервелє [Guido Westerwelle – лідер Ліберальної партії Німеччини, міністр закордонних справ і віце-канцлер ФРН – Z.] . Білоруський президент пообіцяв провести вільні вибори – утім, не тільки порушив обіцянку, але ще жорсткіше почав тиснути на опозицію, ніж коли-небудь раніше. Молодий білоруський громадянський рух відреагував з подивом на абсурдну пропозицію, яку європейці зробили деспотові. Замість того, щоб шукати безпосередніх контактів з Лукашенком, Європейська Унія мала б докладати більших зусиль для підтримки громадянського суспільства в країні. Ніч після виборів показала також трагізм цілого покоління в Білорусі, яке відчувало себе частиною Європи, але яке тепер вважає, що Європа кинула його напризволяще. Клаудіа фон Зальцен [Claudia von Salzen] | |