З початку війни лікарі-волонтери з організації FRIDA безоплатно працюють на прифронтових територіях. За півтора року вони встигли надати допомогу тисячам цивільних. У цьому інтерв’ю вони розповідають про свою роботу в Бахмуті та інших гарячих точках, переосмислення внутрішніх цінностей і людей, яких їм вдалося врятувати.

30 серпня — Міжнародний день жертв насильницьких зникнень. Розмовляємо з керівницею харківської приймальні ХПГ адвокаткою Тамілою Беспалою про те, як це — переписуватися зі слідчим комітетом РФ і шукати українських зниклих безвісти в російських телеграм-каналах.

Юрій Серьогін — житель Дмитрівки на Київщині. Початок війни він застав на роботі у Києві, два дні чоловік пішки повертався у рідне село, а коли дійшов — потрапив в окупацію. Будинок і все майно Юрія знищив артилерійський снаряд.

26 серпня відбулася зустріч, під час якої герої книги “Голоси війни. Маріуполь”, маріупольчани, правозахисники і журналісти зібралися разом, аби вкотре згадати місто незламних людей, про яких можна писати нові й нові книги.

28 серпня ініціатива T4P презентує подання до МКС щодо геноциду, вчиненого Росією в Маріуполі. Про перспективи цього документа говоримо з одним із його авторів, експертом Харківської правозахисної групи Михайлом Романовим.

Максим Вайнер працював у міжнародній бригаді, яка займалася медичною евакуацією на бахмутському напрямку. Вони намагалися евакуювати поранену після обстрілу жінку, коли російська ракета влучила у їхню машину. Максим отримав численні поранення, а його напарник — американський медик-волонтер Піт Рід — загинув.

Військова медикиня з Маріуполя проявила в російському полоні дива відваги, перевершивши сюжет відомого художнього фільму.

Картини художника Матвія Вайсберга стали ілюстраціями нашої нової книги про Маріуполь. Він говорить, що війна стала для нього найбільш продуктивним періодом, нарікає на міський простір і вважає, що ми повинні робити більше для просування сучукрмистецтва у світі.

Леонід Ремига керував однією з лікарень у місті Херсон на початку російського вторгнення. За відмову співпрацювати з окупантами головлікар був змушений пройти катівню росіян.

“Спалені автівки, вбиті жінки, чоловіки…”, — розповідає про наслідки російської окупації житель села Дмитрівка Руслан Косян. Чоловік не захотів залишати свій дім і потрапив в окупацію. Попри ризик, він розвозив допомогу в багатостраждальні Бучу, Мощун та Бородянку. Одного разу Руслану довелося виганяти росіян зі свого подвір’я.

На початку повномасштабної війни спокійне життя мешканців села Стоянка на Київщині перетворилося на пекло. Росіяни бомбили село з літаків, снайпери розстрілювали людей на дорогах, катували та вбивали у власних будинках. Мешканка села — пані Олена розповідає, що вони практично не могли вийти з льоху через сильні обстріли.

Патрік Лавлесс приїхав до Бучі одразу після звільнення і допомагав бучанському моргу сортувати трупи, бачив та відчував наслідки того, що коїли росіяни. Побачене вразило його настільки, що він не може це забути.

24 друковані історії маріупольців про життя в оточеному місті, зібрані Харківською правозахисною групою, доступні для купівлі у Книгарні “Є”.

Чому зґвалтування — це далеко не єдиний вид сексуального насильства? Як стереотипи і віктімблеймінг заважають фіксувати злочини, і чому жінкам не потрібно боятися свідчити? Говоримо із психологом Наталією Поцелуєвою.

“Що день, що ніч — були однакові. Ми їх дуже боялися, я їх і зараз дуже боюся”, — каже мешканка Залісся Віра Кайдан, яка дев’ять днів ховалася від росіян у чужому підвалі. Побачивши людину на вулиці, росіяни стріляли у повітря, а коли родина намагалася евакуюватися, запевняли їх, що село обстрілюють українці.

Ірина Коваленко відзначила золоте весілля та займалася мирними справами, якими зазвичай займаються сільські жителі. Пані Ірина ніколи не могла подумати, що так звані “брати” прийдуть вбивати та руйнувати будинки. Їй довелося виїжджати з окупації у розстріляній росіянами машині, а коли жінка повернулася, побачила згарище та розруху.

Антона Коваленка витягли з льоху й змусили возити цеглу зі свого двору, щоб загородити вікна в будинках, де росіяни облаштували штаби. Йому довелося ховати розстріляного у машині цивільного. Коли він вивозив бабусю в евакуацію, росіяни каталися на танках та краденій техніці навколо колони цивільних машин і лякали людей шумовими гранатами.

Розповідаючи про свою історію, Ірина Ковальчук не може стримати емоцій. Пережитий страх все ще не відпускає жінку. Її зятів забрали в полон і відпустили побитих, а дитина та племінниця сильно злякалися, коли росіяни з автоматами увірвалися до їхньої хати у пошуках зброї.

24-го лютого 2022-го року Валерій Ковінько з родиною виїхали зі столиці до свого будинку в селище Стоянка Бучанського району, сподіваючись, що там буде безпечніше. Село опинилося у сірій зоні: з одного боку — ЗСУ, з іншого — росіяни. Найстрашнішими, каже чоловік, були бомбардування російської авіації.

Село Дмитрівка у Бучанському районі Київської області було частково окуповане на початку російського вторгнення. 30 березня 2022 року біля села відбулася вирішальна танкова битва, яку називають прикладом мужності та згуртованості українців. Село було звільнено. Ольга Токій зізнається, що якби росіяни зайшли на її половину села, вона попросила б розстріляти її відразу.