Українські форми нетерпимості
Починаючи із 2006 року, українські та міжнародні організації заявляють про поширення ксенофобії й расизму в нашій державі та відсутність адекватної реакції з боку органів влади. Експерти з тривогою вказують на швидкий розвиток одразу кількох негативних тенденцій у сфері міжнаціональних стосунків.
Сюди можна віднести зростання кількості злочинів, пов’язаних із насильством на ґрунті расової, етнічної та релігійної ненависті; хворобливу мігрантофобію в свідомості громадян, яку ще більш розпалюють ЗМІ та заяви чиновників; дедалі гостріші взаємини між умовними «словянами» та кримськими татарами в Криму.
За спостереженнями, здійсненими в межах проекту «Без кордонів» Центром «Соціальна дія», з 2008р. по вересень 2011р. расистські та ксенофобські сайти українського сегменту Інтернету не лише поширюють ненависть, а й координують діяльність окремих індивідів та груп, дають приклади для наслідування, і намагаються поширювати ксенофобські погляди за межі ультраправих кіл.
Що стосується інформаційного простору, то на сьогодні одним із негативних явищ є феномен кіберненависті (відповідно до Євопейської конвенції, під кіберненавистю – cyberhate – розуміють поширення або надання доступу до матеріалів расистського чи ксенофобського змісту шляхом комп’ютерних систем). Дуже часто молодь стає жертвою пропаганди екстремізму і, як наслідок, виконавцем злочинів на ґрунті ненависті. Чимало ресурсів, особливо соціальні мережі, акумулюють значну кількість відвідувачів і можуть виступати як інструменти трансляції кіберненависті. Окрім того, інформація та обговорення в Інтернеті можуть спричиняти агресію у реальному житті, що виливається у напади ультра правих на іноземців, представників меншин, правозахисників та антифашистів.
Спостерігається також таке явище, як трансформація риторики ультраправих організацій в мережі. Змінюється характер гасел - від закликів щодо домінування влади "білих" до захисту ідентичності. Навіть такі поняття як «расист», «націоналіст» замінюються на нове – «ідентитор» , тобто борець за збереження ідентичності.
Вячеслав Ліхачев, Конгрес національних громад України, звернув увагу на ріст субкультурних ідей у праворадикальній сфері, пов’язаних із пропагандою здорового способу життя, пропагондою проти вживання алкоголю та наркотиків. Як зазначив експерт, це тема, на яку дуже добре ультраправі роблять публічні акції і яку дуже часто позитивно висвітлюють ЗМІ. У статистиці за 2010 рік було зафіксовано вбивство у результаті нападу на ґрунті ненависті: у одній із областей України двоє молодих людей, виступаючи за здоровий спосіб життя без алкоголю та наркотиків, вирішили ще більше активізувати свою справу – боротись із причиною поширення наркоманії, та вбили ромську жінку, яку за етнічною ознакою вбивці розпізнали як «наркодилершу». Ромів можна віднести до найбільш уразливих етнічних груп. Дуже часто навіть респектабельні ЗМІ не гидують експлуатацією стійких негативних стереотипів, подаючи узагальнений портрет всього народу в образі наркоторговця та шахрая.
Також експерт звернув увагу на ще одну форму нетерпимості (найбільш загострену форму ксенофобії в Україні) – «Ісламофобію», яка з кожним роком набирає більше обертів та стає більш серйознішою. Уже можна говорити про цілеспрямовану антитатарську й ісламофобську інформаційну кампанію. Російськомовні кримські видання друкують величезну кількість матеріалів, які відверто спрямовані на розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Популярні місцеві видання формують у читача картину протистояння між «носіями російсько-православної цивілізації» та «мусульманами». Дуже часто така ксенофобія виплескується у формі образ, актів вандалізму, фізичних нападів.
У суспільстві складається певний серйозний «ісламський та мігрантофобський» консенсус, який є великою загрозою для майбутнього у нашому суспільстві, підсумував В.Ліхачев.
Наталя Беліцер, Інститут демократії імені Пилипа Орлика, наголосила на серйозності проблеми ісламофобії як в сучасному світі, так і в Україні.
Потужна змова ісламофобів полягає в тому, що вдаючись до рішучих дій проти імміграційних мусульманських громад, вони переконані, що забезпечують не просто існування своєї ідентичності, а реальне майбутнє нащадків. Тому, коли експерти почали аналізувати справжні причини «норвезького злочину», то дуже велика увага була приділена інтернет-сегменту крайніх правих у скандинавських країнах, Великої Британії та інших європейських державах. І що саме така ісламофобія призвела до жахливого злочину, і що два роки тому британські експерти, офіційних та антитерористичних структур, вже наголошували та попереджали свої уряди - у боротьбі із тероризмом варто змінювати акценти та приділяти значно більше уваги радикальним екстреміським течіям. Тобто, не варто недооцінювати загрозу ще й з іншого боку.
Що стосується України, то багато в чому офіційні крайні праві копіюють з одного боку західних колег, вливаючись в їхнє русло, з іншого боку, перебувають під впливом, і часто консолідуються з російськими ксенофобами, включно із ісламофобами.
Експертка висловила таке припущення, що протягом останніх років, можливо в рамках підготовки до Євро 2012, основний акцент досліджень заходів медійних кампаній проти ксенофобії зосереджений виключно на українських правих: “Моє припущення полягає в тому, що хоча будь-кого з присутніх запитати чи є в Україні таке явище як українофобія, то мабуть кожен скаже - є. Але чи це є предметом обговорення, дослідження, проекту, публічної дискусії... ? Мабуть переважна більшість скаже, що ні. Сама гіпотеза полягає в тому, що такий підхід може збільшити ту саму базу соціальної підтримки знизу... гасел, дій, запитів українських правих, тобто відчуття «нас ніхто не захищає, нас українців, нас всі ображають, нас звинувачують, а де ж є ми самі, і хто нас захистить». Виявляється - ось ці крайні праві, які є в своїх гаслах захисниками українського. Що далеко не так. І друге в цьому плані зауваження, це ісламофобія та ксенофобія в значно ширшому контексті».
Наталя Беліцер проілюструвала на яскравому прикладі саме роль ЗМІ, не лише українських, російських, а й західних у дуже потужній ісламофобській кампанії. Йдеться про вбивство цього року 19-річної К.Корень в селі Радянському у Криму. Перша інформація, яка одразу з’явилась у пресі, абсолютно нічого не згадувала про іслам чи шаріат. На другий день з’вились уже радикальні заголовки - «Ісламісти забили камінням дівчину по законах шаріату», «Мусульманський екстремізм в Криму». Через кілька днів цю тему, із заголовком такого ж змісту, використала британська газета Daily Mail, що викликало у читачів ксенофобські відгуки у форумах. 2 червня 2011р. детальний аналіз дослідників виявив, що даний злочин не має абсолютно ніякого релігійного ісламського підгрунтя, і згодом авторитетне видання замінило свою статтю. Проте така дезінформація, “misinformation chain”, уже пройшла повне коло. Як наслідок, всі українські, зокрема кримські, та російські ЗМІ почали атаку, свідомо чи несвідомо нехтуючи спростуванням та посилаючись на авторитетне британське видання. І, як стверджує експертка, це яскравий приклад кампанії масової дезінформації ЗМІ, коли спростування уже не в силах знівелювати завдану шкоду.
Експерти наголосили на необхідності вирішення проблеми культурної репрезентації у масовій свідомості держави. Для цього варто почати із реформ системи освіти: потрібно забезпечити навчання задля виховання в суспільстві поваги до прав людини та толерантності. Влада повинна визнати серйозність проблеми та виступити на всіх рівнях проти будь-яких проявів расизму та ксенофобії, а політики у свою чергу мають уважно слідкувати за своїми публічними виступами та не допускати мови ворожнечі, особливо в політичній агітації чи пропаганді.
Проект “Моніторинг проявів расової й етнічної ворожнечі чи нетерпимості в українському сегменті Інтернету: поширення мови ворожнечі та заклик до нетерпимості (мова ворожнечі як зброя для правої риторики)” та презентоване однойменне видання (автори: І.Федорович, С.Ковбасюк, В. Ліхачев, М.Буткевич) здійснені ГО Центр “Соціальна дія” в межах відповідного проекту, за підтримки програми “Верховенство права” Міжнародного фонду “Відродження”.
Додатки :Дослідження ( cyberhate_2011.pdf, 850 Kb )