Україна тоне. Проте траєкторію ще можна змінити

У довгоочікуваному прояві твердості лідери ЄУ цього тижня скасували запрошення президенту України Віктору Януковичу взяти участь у важливих зустрічах, призначених на сьогодні у Брюсселі. Щось слабше було б поблажливо неадекватною відповіддю на скандальне засудження у стилі путінського режиму політичного опонента Януковича Юлії Тимошенко до семи років позбавлення волі, 120 мільйонів фунтів штрафу і трирічної заборони на обіймання державних посад після тюремного ув’язнення.

Скасування запрошення (або "перенесення" візиту) підіймає цікаве запитання, де буде Янукович в четвер. На початку цього тижня на запитання про його запланований візит у Брюссель, він нібито сказав: "Я летітиму у четвер у цьому напрямку у будь-якому випадку... я не збираюся нікого впрошувати. Якщо треба, я полечу далі". Далі? Цей загадковий коментар, ймовірно, стосується його запланованого візиту на Кубу і до Бразилії. Але, можливо, на його ментальній карті, це означає приземлення у Москві? ЄУ не повинна дозволити себе шантажувати неявною погрозою, до якої часто вдаються у Києві: «Якщо ви не приймете нас такими, якими ми є, ми скочимо у ліжко до Росії». Насправді, хоча в Україні скористалися путінськими методами використання правосуддя для розв’язання політичних проблем, сам Владімір Путін теж незадоволений вироком Тимошенко. Її начебто засудили за корупційну газову угоду з його країною, Росією. (Корупційна газова угода? З Росією? Хто б це міг чути про таку річ.)

Ніхто не більше стурбований усім цим, ніж західний сусід України, Польща, яка була найпослідовнішим другом України і її захисником в ЄУ. Символічним виразом цієї дружби є те, що Польща і Україна спільно приймають чемпіонат з футболу Євро-2012. Варшава скористалася своїм першим терміном ротаційного головування у ЄУ, намагаючись не допустити того, щоб східних сусідів Унії повністю забули через напругу у єврозоні і ажіотаж навколо Арабської весни.

Частково саме через Варшаву Янукович надіслав європейським лідерам приватні повідомлення про ймовірні поступки у справі Тимошенко - таким чином заперечуючи доброчесні запевнення у незалежності українських судів. Власна партія президента запропонувала скасувати парламентом чи внести поправки до норми про економічні злочини, згідно з якою її засудили. Вирок Тимошенко, таким чином, був політичним фолом, що робить сумнозвісний удар головою Зінедіна Зідана під час фінального матчу Чемпіонату світу 2006 року найвищим прикладом джентльменської чесної гри.

Контраст між траєкторіями цих двох сусідніх країн не може бути гострішим. Коли Україна проводила свій показовий процес, Польща проводила парламентські вибори у нормальніший, спокійніший спосіб - навіть нудний - ніж чимало західноєвропейських країн. Вони привели до поновлення повноважень уряду абсолютно раціональної, хоча й хронічно сором’язливої щодо реформ, партії поміркованих правоцентристів, Громадянської платформи, в коаліції з партією дрібних фермерів, лідера якої рідко можна побачити без iPad. Економіка країни зросла на 3, 8% у минулому році. Її уряд поки що самовпевнено справляється зі скромними завданнями ротаційного головування в ЄУ.

Переліт до Варшави нині виглядає так само як переліт до Мадриду чи Риму, за винятком того, що існує менша ймовірність зустріти розлючених антикапіталістичних протестувальників та знервовані загони поліції, що спеціалізується на вуличних заворушеннях. Країні як і раніше не бракує параноїдального стилю у політиці: зовсім недавно лідер консервативної націоналістичної опозиції Ярослав Качиньскі вдався до фарсової інсинуації про те, що Ангелі Меркель якось допомогли стати канцлером Німеччини її зв’язки зі Штазі. У Польщі досі поширена більше, ніж вона заслуговує на це, бідність, особливо у східних і південно-східних регіонах країни, де підтримка Качиньського є найсильнішою. Але напрям руху прямий. За будь-якими раціональними оцінками, історія Польщі з моменту її оксамитової революції у 1989 році, є великим успіхом.

Порівняйте її з Україною та відчуйте контраст, якщо брати за точку відліку Помаранчеву революцію 2004 року. Ставши особистим свідком цього надихаючого моменту, я сподівався, що Україна наздоганятиме Польщу у демократичних перетвореннях, так само як було з оксамитовою революцією. Так сподівалося чимало поляків, не кажучи вже про багатьох українців. Ці надії - наші, і, що набагато важливіше, їхні - не виправдалися. Життя багатьох окремих українців покращилися. У багатьох аспектах вони є вільнішими. Але політична та економічна системи загрузли у корупції, бандитизмі та неефективності.

У 2010 році в Індексі сприйняття корупції Transparency International Україна посідала 134-е місце, поряд із Зімбабве. (Польща посідає 41-е місце, обходячи Італію і Грецію.) І, щоб нагадати вам, президент, який щойно намагався усунути політичного опонента, посадивши її, є тою самою людиною, спроба якої сфальсифікувати результати президентських виборів 2004 року викликала Помаранчеву революцію. (Популярним анекдотом у той час було те, що Янукович хоче отримати третій термін - перші два з яких були тюремними, отриманими за кримінальні правопорушення у молодості.) Але причиною цього є також те, що переможці Помаранчевої революції, в тому числі Тимошенко, принесли великі розчарування, будучи при владі - і теж не були янголами.

Звідки це жахливе розходження траєкторій двох країн, значна частина яких належала до тих самих імперій чи держав протягом тривалих періодів історії? Дехто вказує на різні зовнішні обставини: набагато слабше тяжіння до ЄУ і сильніша рука Росії, особливо на російськомовному сході Україні. Інші вказують на економічний чинник - так начебто його можна було б якось відокремити від політики і права. Інші ж вказують на глибокі культурні чинники. Йдучи по стопах покійного Семюела Гантінгтона, ці вульгарні гантінгтоніанці натякають, східна, православна культурна спадщина України якимось чином прирікає її на поразку демократії, натомість, західна, католицька спадщина Польщі є передумовою успіху демократії у ній.

В усіх цих теоріях є зерно правди. ЄУ прохолодно ставиться до України - і немало старих членів ЄУ із Західної Європи потайки радіють, коли Україна безглуздо дискваліфікує саму себе. Процвітаючий приватний сектор Польщі, поштовх для розвитку якого дали мільйони поляків, які працювали і вчилися на Заході, відіграв важливу роль у перетвореннях у цій країні. Незвично дивитися на те, як кордони давно померлих імперій оживають на електоральних картах посткомуністичних демократій, в тому числі зовсім недавно на електоральній карті Польщі. Але ані географія, ані економіка, ані культура не роблять чиюсь долю неминучою.

Як чудово зауважив американський політик і мислитель Деніел Петрік Мойніген: “Головною істиною консерваторів є те, що саме культура, а не політика, визначає успіх суспільства. Головною істиною лібералів є те, що політика може змінити культуру і врятувати її від самої себе”. Добра політика, добрі конституції і добрі суди можуть, з урахуванням часу і вдачі, змінити течію річок. Деградовані, п’яні, корумповані суспільства - яким Польща, можливо, здавалася випадковому відвідувачу 40 років тому - можуть стати сучасними, відкритими, демократичними. Ліберали роблять теж ставки на те, що православні, ісламські і азійські суспільства теж можуть трансформувати себе.

Це не просто роздуми спостерігача-філософа, це урок для політики ЄУ. У посткомуністичних країнах Східної Європи, відомий афоризм Білла Клінтона слід урізноманітнити. "Це політика, дурню". Політика та верховенство права. Справа Тимошенко є важливою, тому що в ній зв’язок між політикою та законом є власне протилежним до бажаного. Ось чому ЄУ не повинна потурати цьому, до чого вона схильна. І якщо президент Янукович захоче злітати ще далі - наприклад, на Камчатку - ми повинні побажати йому щасливої дороги.

Автор: Тімоті Ґартон Еш [Timothy Garton Ash]
Джерело: As Poland shines, Ukraine sinks.Yet both their trajectories can be changed The Guardian, 20.10.2011
Зреферував Омелян Радимський, Західна аналітична група