Бюлетень "Права Людини", 2002, #05

Дніпропетровська обласна організація партії "Яблуко" розповсюдила заяву, в якій наведено інформацію про нараду, що відбулася у Дніпропетровському міськвиконкомі 19 лютого. За даними "Яблука", на нараду були зібрані представники фірм, що займаються розміщенням зовнішньої реклами. Як йдеться в заяві, заступник голови Дніпропетровського міськвиконкому Євген Заєць заявив бізнесменам: "До 31 березня не мусить бути жодної політичної реклами на вулицях Дніпропетровська, крім реклами блоку "За єдину Україну!".

Дніпропетровщина вже визначилася зі своїм вибором - це блок "За єдину Україну!", до якого належать наші видатні земляки". Згідно з "квотами", встановленими міськвиконкомом, фірма, якій належать 70 біг-бордів, мусить безкоштовно надати під рекламу блоку "За єдину Україну!" 10 з них. Як зазначає "Яблуко", натякаючи на наслідки невиконання вказівки, Є.Заєць заявив: "Ми з вами давно працюємо. Маю надію, ви хочете працювати і після 31 березня".

Обласна організація партії "Яблуко" заявила протест проти тиску на підприємців і порушення демократичних норм і має намір звернутися до всіх інстанцій. "Не дамо перетворити Дніпропетровщину на заповідник політичного терору і свавілля чиновників", - наголошується в заяві.

УНІАН, 21.02.2002 (http://razom.org.ua/events/?news_id=1046 )

Першою жертвою Одеської міської територіальної виборчої комісії став помічник народного депутата України Віктора Шишкіна, голова обласної організації партії "Собор" та заступник Голови виборчого "Блоку Юлії Тимошенко" - Федір Нарійчук. Йому відмовлено у можливості виборювати у 27-у виборчому окрузі Одеси мандат депутата міської Ради на тій підставі, що "він не працює і не проживає у згаданому виборчому окрузі".

Представники багатьох політичних партій і громадських організацій в Одесі висловлювали своє занепокоєння з приводу складу міської виборчої комісії, сформованої, на їхню думку, мером Русланом Боделаном з порушеннями Конституції України та чинного законодавства. У Жовтневому районному суді тривалий час розглядався і позов партій - "Батьківщина", "Реформи і Порядок", "Народний Рух України", "Конгрес Українських Націоналістів", Одеської Правозахисної Академії та інших. Позов відхилили.

І ось результат.

На думку одеського адвоката Володимира Пасічного: "Це є порушенням чинного законодавства, яке регулює питання виборів до місцевих Рад".

Тим часом, сам Федір Нарійчук назвав дії територіальної виборчої комісії свавіллям.

"Поведінку і дії "кишенькової" виборчої комісії не важко було передбачити. Можу висловити думку, що скоріше за все тиску будуть піддаватися всі кандидати до Рад різних рівнів, які не подобаються міському голові Одеси Руслану Боделану", - вважає пан Нарійчук.

Він має намір оскаржити згадане рішення комісії у суді. Хоча надій на справедливе рішення залишається мало.

До речі, Федір Нарійчук був представником позивачів у Жовтневому районному суді Одеси, які вимагали змінити склад "сформованої з порушеннями Закону" Одеської міської територіальної виборчої комісії.

24 лютого працівники Київського райвідділу міліції Одеси намагалися перешкодити проведенню агітаційного заходу на користь Блоку Юлії Тимошенко. Міліціанти намагалися затримати активіста блоку Володимира Гуменюка і доставити його до райвідділу.

Здійснити свавілля міліції не вдалося лише завдяки втручанню народного депутата України Віктора Шишкіна.

На думку заступника голови обласного виборчого штабу Блоку Юлії Тимошенко Федора Нарійчука, "в Одесі передвиборча кампанія триває у жахливих для опозиції умовах."

Політичні партії та блоки, прихильні до Президента України та місцевої влади, мають в Одесі набагато більше можливостей.

На жаль, рекламу Блоку Юлії Тимошенко на жодному з телеканалів не приймають, пояснюючи це перспективою бути одразу закритим чи позбавленим ліцензії.

У зверненні блоку до Центральної виборчої комiсiї міститься прохання терміново вжити заходів для забезпечення рiвних умов доступу всiх партiй i виборчих блокiв до ЗМI. Блок зазначає, що на телеканалах "УТ-1", "Iнтер", "ICTV", "1+1" щодня "багато разiв поширюється позитивна iнфор-

мацiя i демонструються передвиборнi рекламнi ролики партiй i блокiв - "За єдину Україну", СДПУ(О), Партiї зелених України, "Жiнок за майбутнє", "Демсоюзу", "Яблука". Блок, як сказано в документi, направляв звернення керiвництву НТКУ, телеканалiв "1+1", "Iнтер", "ICTV", "Но-

вий канал", каналу "СТБ" про розмiщення своєї передвиборної реклами, але цi звернення залишилися без належної реакцiї з боку керiвництва каналiв. "Така позицiя керiвництва телеканалiв позбавляє нас наших конституцiйних прав, грубо порушує виборче законодавство i пiдтверджує те, що з боку Адмiнiстрацiї Президента має мiсце заборона на розмiщення будь-якої позитивної iнформацiї про наш блок на загальнонацiональних телевiзiйних каналах", - сказано у зверненнi. У документi також зазначається, що "бездiяльнiсть Центральної виборчої комiсiї щодо грубих порушень виборчого законодавства змушує нас звернутися до Верховного Суду України i вiдповiдних мiжнародних iнститутiв". Представники блоку збираються спробувати розмiстити рекламу блоку в регiональних ЗМI, у тому числi, на каналах радiо.

Інтерфакс-Україна

26 лютого цього року в Харкові у кіноконцертному залі "Україна" мала відбутися зустріч голови блоку БЮТ (або як влучно називають цей передвиборчий блок в народі "Б’юті", що англійською означає мила, красива - ред.) Юлії Тимошенко з виборцями. Харківський передвиборчий штаб Юлії Тимошенко вчасно склав договір оренди і сплатив відповідні кошти - 3 тисячі гривень. Ніяких перешкод для виступу кандидата в народні депутати не передбачалось - саме минулого тижня в цьому залі зустрічалася з виборцями Наталія Вітренко. Але для пані Юлії двері кіноконцертного залу "Україна" виявилися зачиненими. За повідомленням голови спілки політв’язнів Анатолія Здорового, який є членом передвиборчого штабу БЮТ, керівництво залу розірвало договір про оренду і відмовило Юлії Тимошенко у наданні приміщення згідно з розпорядженням облдержадміністрації, яка, в свою чергу, отримала відповідні вказівки з Києва. За іншими відомостями, у проведенні зустрічі п.Тимошенко з виборцями відмовили згідно з рішенням узгоджувальної комісії міськвиконкому.

На нашу думку, немає особливого значення хто саме приймав таке рішення, бо його дуже важко назвати розумним і виправданим. Зустріч з представниками блоку БЮТ Юлією Тимошенко і Анатолієм Матвієнко відбулася просто неба перед кіноконцертним залом "Україна". Зустріч перетворилася в мітинг, який тривав майже весь день, і в деякі години, за оцінками присутніх, тут збиралося до 3 тисяч осіб.

Юлія Тимошенко повинна подякувати владі за добру рекламу, а ми в черговий раз змушені констатувати, що до правової держави і чесних виборів нам в Україні ще дуже далеко.

До речі, ті, хто прийшли на цю зустріч і були ще невпевнені, чи віддадуть свій голос за блок БЮТ, після такого ставлення влади не тільки до Юлії Тимошенко, а й до тих громадян України - виборців, які намагаються зробити свій вибір свідомо - тепер визначилися, і їх голоси вже на користь блоку БЮТ.

Голова Харківської обласної держадміністрації Євген Кушнарьов так прокоментував цю ситуацію агентству Укрінформ: "Тимошенко було відмовлено провести зустріч з виборцями у кіноконцертному залі "Україна" тільки тому, що цей зал непризначений для проведення зустрічей з політичними діячами". Отож, тепер харків’яни перебувають у стані повного нерозуміння, бо всім відомо, що взагалі цей зал використовується під час наїздів російської попси. От і гадаємо, невже Євген Кушнарьов вважає, що народний депутат України, голова ПСПУ Наталя Вітренко не політик, а співачка на кшталт Маші Распутіної?

Сумно, панове.

У боротьбі зі свободою слова влада на Миколаївщині активізувалася саме напередодні парламентських виборів 2002 року. Нині у регіоні відбувається таке, про що навіть подумати раніше не могли. У всіх випадках жертвам утисків складнощі пояснюють "технічними причинами".

Свободу слова і ставлення місцевої влади до демократії у Миколаївській області яскраво проілюстрували підсумки візиту лідера блоку "Наша Україна" Віктора Ющенка. Досить лише сказати, що вперше в історії обласного телебачення за п’ять хвилин до початку прямого ефіру за участю Віктора Ющенка - телевізійний ефір було вимкнено. Мешканці Миколаївщини протягом 20 хвилин спостерігали на екранах телевізорів, на всіх телеканалах, одне мерехтіння.

Лише наполегливість Віктора Ющенка і готовність його вийти в прямий ефір пізніше - змінили ситуацію. Чиновники похитнулися і "технічні проблеми" на телебаченні було усунено, а пан Ющенко мав можливість поспілкуватися з виборцями.

На думку активістів блоку "Наша Україна", регіональна влада повністю залучила до боротьби з опозицією адміністративний ресурс, тисне на незалежні засоби масової інформації.

Проблеми нині має і всеукраїнська газета "Україн-

ський Південь", яка видається у Миколаєві.

За словами її головного редактора Юрія Діденка, "лише частину накладу газети зі звітом про перебування в області Віктора Ющенка було віддруковано. Після ознайомлення з матеріалами газети обласного керівництва, прихильного до блоку "За єдину Україну", друк другої частини накладу газети було припинено знову ж таки "внаслідок технічних проблем".

Причини негараздів Юрій Діденко пояснив таким чином: "Газета постійно подає матеріали не лише з Миколаєва, але і з Одеси та Херсона. Ми намагаємося об’єктивно висвітлювати реалії, які сьогодні маємо у нашому житті. У більшості випадків це не подобається владним чиновникам, які чинять будь які перешкоди з метою зриву виходу у світ української за духом і мовою газети "Український Південь".

Не часто ми ходимо в кіно, тому запрошення на презентацію фільму "Коли я повернусь.", що відбулася 31 січня в Київському Кінопалаці, я прийняла із задоволенням. Півгодинна стрічка виробництва Фонду регіональних ініціатив, Міжнародного фонду "Відродження", Інтерн’юз Україна розповідає про хлопця, який після двох років життя на волі повертається до зони разом із знімальною групою, щоб показати зону тим, хто ніколи там не був. Історія злочину, за який герой фільму Ігор отримав строк, дана пунктиром. Але з розповіді головного герою - а він був присутнім на презентації, - можна зрозуміти, що знайомих дівчат Ігоря побили і намагалися згвалтувати. Нападники запропонували вирішити справу миром і просили не подавати заяву до міліції, а взяти гроші. Після деяких вагань дівчати вирішили, що гроші взяти доцільніше, і під час передачі цих грошей їх було затримано. Так жертви стали злочинцями. Ігор не уточнював - хто саме сказав, що у нього був пістолет (якого в нього насправді не було), але це свідчення для хлопця стало фатальним. Його було затримано, після допиту у місцевому УБОЗі він зізнався у всьому, що було потрібне обвинуваченню, і опинився за (ратами.

І ось знімальна група в зоні: розмови з в’язнями, побут, харчування. Одразу відчувається довіра і щирість, з якою в’язні й персонал ставляться до авторів фільму, з усього видно, дуже симпатичних людей. Камера фіксує ряди ліжок, що нагадували б піонерський табір, якби до них не були прикріплені таблички зі статтями Карного Кодексу: 140, 140, 229 - крадіжки, розповсюдження наркотиків. В їдальні свіжий хліб (голос за кадром розповідає, що хліб печуть самі в’язні, тому він такий добрий), густа баланда. Наступний кадр - засуджені п’ють міцний чай і розмовляють про те, що будуть робити, коли повернуться? Ці хлопці рано чи пізно повернуться на волю. Яким буде їх життя, чи зможуть вони знайти своє місце в суспільстві, чи не потраплять вони знову до зони. Це й повинно було стати темою дискусії, що відбулася після перегляду стрічки.

На презентацію фільму були запрошені працівники Державного Департаменту з питань виконання покарань, журналісти, представники НУО, що працюють в цій галузі, колишні в’язні. Був присутнім Голова комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин пан Удовенко, якому й було надане перше слово у дискусії. Геннадій Йосипович, зазначивши важливість теми, зауважив, що мабуть, колонія готувалася до зйомок, тому й виглядає дуже пристойно. Він продемонстрував хліб, що йому передала під час парламентських слухань Інна Іванченко, дружина засудженого, який передав цій хліб із Криворізького СІЗО. Г. Й. Удовенко, процитувавши з бюлетеню "Права людини" повідомлення про те, що в Україні велика кількість ув’язнених не становить загрозу для суспільства, зазначив, що ми тільки на початку шляху реформування судової системи. У своєму виступі представник Департаменту пан Вербенський зауважив, що колонія, яка була показана у фільмі не є зразковою, і що до зйомок там особливо не готувалися, тому ми побачили звичайні будні звичайної установи з виконання покарань. Він зазначив, що за останні 10 років в Україні не було побудовано жодної нової колонії, а реконструйована тільки одна - у Білій Церкві, за підтримки Швейцарської Конфедерації. Працівники Департаменту не задоволені бюджетом, який не може забезпечити достатній рівень утримання в’язнів, наприклад, на медикаменти передбачається 14 гривень на одну особу на рік, що, як дуже дипломатично зазначив пан Вербенський, "не повністю відповідає реаліям життя". Департамент заборгував постачальникам харчування 70 млн. гривень. Зараз відбувають покарання 20 тис. осіб - за вбивство, 19.2 тис. - за умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, 19.7 тис. - за розбій, 900 осіб - за бандитизм. За вироками, що вступили в законну силу, мають довічне ув’язнення 606 осіб. Про цю останню категорію в’язнів Департамент хвилюється найбільше, тому що їх кількість зростає - суди щорічно виносять близько 120-130 вироків "довічне ув’язнення", а бюджет не передбачає збільшення коштів на їх утримання, надто дороге, як на думку представників Держдепартаменту. Наприкінці свого виступу М.Г. Вербенський сказав: "У нас немає секретів. Журналістам ми не відмовляємо". Правда, згадав виняток, коли російський телеканал хотів знімати жінку, яка убила свою дитину, але ця жінка відмовилася зустрічатися з журналістами. Презентований фільм пан Вербенський оцінив високо, особливо відзначивши, що автори не гналися за "смаженими фактами". (Цікаво, а що би сказали працівники УБОЗу?)

Деякі журналісти заперечували тезі, що так легко провести зйомки в колоніях. Представниця НУО з Вінниці, пані Надія ще не може потрапити до жіночої колонії для проведення тренінгів. А київська організація "Київ - рідний дім" працює в установах виконання покарань вже понад 2.5 роки. Голова цієї організації розповіла, що за цей час дещо змінилися проблеми, з якими стикаються соціальні працівники: ще 2 роки тому найголовнішим було нагодувати в’язнів, а зараз найбільшу стурбованість викликає подальша доля тих, що звільнюються. Процес ресоціалізації дуже непростий. Колишні зеки не можуть знайти роботу, суспільство відштовхує їх від себе. Потрібно навчати в’язнів під час відбування покарання професіям, які стануть їм у пригоді на волі.

Представник Інтерн’юз Україна розповів, що знімав у Німеччині фільм про тамтешню тюрму і його вразило ставлення до в’язнів. Там вважають, що ці люди хворі, тому й ставляться до них відповідним чином. Основною метою є повернення їх до нормального життя. З ними працюють психологи. На це працівники Держдепартаменту дуже щиро відповіли, що й вони хотіли би працювати в таких умовах, як їх німецькі колеги. А поки що ставка психолога у Департаменті виділяється з розрахунку на 600 ув’язнених. А присутній на перегляді психолог колонії сказав, що його навантаження ще більше - 750 осіб. Допитливі журналісти з’ясували після нескладних підрахунків, що у Німеччині питома вага ув’язнених на душу населення у вісім разів нижча, ніж в Україні. Виникло слушне питання: чому так, невже ми - нація злодіїв? Знявся ґалас, почулися припущення, що у суспільстві існує романтизація тюрми й тюремного побуту, що такі радіостанції, як "Радіо-Шансон", чи не навмисно криміналізують молодь. "Я можу сказати, чому так багато засуджених", - заявив пан О. Беца з МФВ. І висказав таку думку: "В Україні дуже багато силових структур, в яких працюють молоді амбітні чоловіки. Вони й виправдовують своє існування, знаходячи злочини, навіть там, де їх не було." Тиша, що встановилася під час його виступу знов вибухнула викриками з місць. Згадали справу Антоника, засудженого за вбивство, у вині якого журналісти сумніваються. Зазначили, що його били навіть під час суду. "А звідки ж стільки вбивств, чи їх теж вигадує міліція чи УБОЗ?", - пролунало з залу. Репліка дещо заспокоїла присутніх. Можна було б відповісти, що це не такий вже й вбивчий аргумент, навпаки, кількість вбив-

ств підтверджує попередню думку про "специфічну" роботу силових структур. Бо, якщо за злочин, скоєний одним, сидітиме інший, попередньо оброблений на допиті належним чином, то справжній злочинець, повіривши у свою виняткову недоторканність і безкарність, продовжуватиме свою злочинну діяльність. Але ж цю думку варто було залишити при собі, тому що витоки злочинності - тема значно більша, глибша й складніша, тому й потребує окремої розмови. А дискусія йшла знайомим шляхом. Цікаво, чому це, коли ми зустрічаємося з представниками Департаменту з питань виконання покарань, ми розповідаємо про порушення міліції, чи виказуємо незадоволення судами. А на семінарах суддів завжди йдеться про недоліки законодавства. А може варто скористатися присутністю саме пенітенціарників, щоб з перших рук дізнатися про болючі питання саме цієї системи.

В голові два питання: перше - про гриф "не для друку" на "Правилах внутрішнього розпорядку" та інших документах Департаменту (до речі, про відкритість), а друге. Про це згадують не часто. За рік Харківська правозахисна група отримує близько 400 заяв, з них третина з місць позбавлення волі, більшість стосується перегляду кримінальних справ, але декілька листів, як правило, надісланих минаючи спецчастину, розповідають про рейди ОМОНу, під час яких засуджених б’ють, відбирають одяг, особисті речі. Дуже важко читати такі листи і відчувати свою безпорадність. З одного боку, при зверненні до керівництва Департаменту, чи до прокуратури, потрібно прикладати заяву, з іншого, якщо це зробити, то людину, що написала нам, ми, можливо, наражаємо на великі неприємності. В 2001 році ми отримали три повідомлення про такі випадки. Копію одного листа (прізвище заявника було закрите під час копіювання) наш київський колега особисто передав до Департаменту. Через деякий час ми отримали дуже докладну відповідь про рівень харчування в колонії, про умови для в’язнів, а факти, про які сповіщав заявник, виявлені не були. Ще одне повідомлення надійшло від проповідника-евангелиста, який відвідував в колонії свого одновірця. Проповідник звернувся до голови Департаменту пана Льовочкіна з листом, в якому розповів про відомі йому факти жорстокого поводження із в’язнями. Відповідь - факти не підтвердилися (про це докладніше можна прочитати на сайті: http://statserv.yu.wildpark.net/~ded/Propovedn/Sergij).

Останнє повідомлення, що надійшло восени, я передала пану Льовочкіну під час парламентських слухань з проблеми катувань і жорстокого поводження. Відповіді поки що немає, але можна передбачити, якою вона буде. Жінки зі Спілки матерів ув’язнених у приватних бесідах називають це явище "маски-шоу". То чому б не запитати у представників Департаменту, чи відомі їм таке явище. На дитячі питання взагалі важко відповідати. "Навіщо їх бити, вони ж вже сидять?", - здивувався пан Вербенський. "Это ваше собственное мнение", - відповів С.І. Скоков, начальник управління соціально-психологічної роботи зі спецконтенгентом Держдепартаменту. "Це питання: знаєте Ви про такі випадки, чи ні, якщо знаєте, то поясніть, як таке може бути", - наполягала я. "Ні, таких випадків не було", - відрізав пан Скоков. З залу доносилось: "А в Інтернеті є повідомлення про такі випадки." Хтось був здивованим: чи може таке бути взагалі? Потрібно подякувати ведучій програми, яка запитала, чи знає хто-небудь достовірно про це явище. "Так", - голосно заявив молодий хлопець, соціальний працівник одного з НУО, далі він розповів, що був свідком приїзду спецпідрозділу до колонії в с. Мартусівка. Він знаходився разом з родичами, що приїхали на побачення до відбиваючих покарання у цій колонії (саме був день побачень) і чув крики в’язнів, яких били у зоні. (Після закінчення заходу ми з цим хлопцем познайомились, він назвав своє ім’я, але просив його не друкувати, Бо побоюється, що більше до колонії його не пустять, і він не зможе працювати.) Журналісти поцікавилися у Г.Й. Удовенка, чи буде депутатський запит з цього приводу. "В мене немає таких заяв", - відповів він. Тож повернувшись з Києва, я написала листа Геннадію Йосиповичу, до якого додала копії повідомлень про події в зоні.

Залишається подякувати організаторам цього заходу за те, що на ньому було порушено так багато дуже важливих питань, можливо ми й не отримали відповідей, але всім нам є про що подумати.

Конец 80-х в Запорожье ознаменован взрывом общественной активности в защиту природы. Кампания по отмене строительства мостов через Хортицу, прорыв на страницы газет ранее закрытых сводок о превышении промышленными предприятиями ПДВ вредных и канцерогенных веществ в десятки и сотни раз, оглашение данных о высокой заболеваемости и смертности запорожцев в сравнении со средними по Украине, премьерный показ в крупнейшем кинотеатре города и затем изъятие из проката документального фильма "Усталые города" с Запорожьем в главной роли - взорвали горожан. Кульминацией общественного движения тех лет стал 1-й в Украине массовый экомитинг 5 июня 1988 г. Впервые произошло неформальное объединение экологически мыслящих граждан и появился прообраз будущих официально зарегистрированных НГО - группа "Экологическая перестройка". В следующий период был создан ряд экоНГО - городской детско-юношеский экоклуб (20 декабря 1990 г.), "Союз-Чернобыль", "Чисте повiтря", ассоциация "Экологическое образование" и др.

Координатор АсЭкО В. Шелегеда ([email protected]) сделал для "Экоклуба" ретроспективный анализ общественного участия в планировании и принятии решений властными органами в области экообразования.

Под знаком NB! - комментарии редактора.

С ЧЕГО НАЧИНАЛОСЬ

Начало систематическому взаимодействию между общественностью и различными ветвями власти в Запорожье было положено в 1993-1994 г.г., когда по инициативе депутата экологической комиссии горсовета М.Д.Чернышевой общественные и госбюджетные экоорганизации города были привлечены к созданию общегородской Программы экобезопасности Запорожья на период 1994-2000 г.г.

Эта программа стала первой попыткой объединить усилия общественности, органов власти, предприятий и организаций Запорожья для осуществления конкретных мероприятий, направленных на улучшение экоситуации в городе.

NB! Первая подобная комплексная программа под названием "Биосфера" была принята в 1988 г. - после упомянутого митинга, но оказалась неудачной, во многом популистской и объективно (по причине отсутствия в то время унифицированных методик) не имеющей достаточного научного обоснования и организационных ресурсов, и потому осталась невыполненной. В сфере эковоспитания и образования общественность нередко выполняла отдельные проекты (бесплатно и часто за счет своих средств) в сотрудничестве с органами власти как по собственной инициативе, так и по инициативе горисполкома, экокомиссии горсовета и даже по личной инициативе 1-го секретаря горкома КПУ Ваната П.П.

Общая цель была - не было системности и систематичности, и отсутствовало доверие друг к другу.

В частности, в рамках работы по подготовке программы была создана творческая группа педагогов и экологов-общественников, которую возглавил Исследовательский Центр совершенствования экообразования - РИЦЭО при Индустриальном институте (рук. доцент В.Н.Барякин). Этой группой в 1994 г. разработана комплексная Программа непрерывного экообразования жителей Запорожья.

По мнению координатора программы В.Н.Барякина, ее значительная часть была выполнена в виде декларативных теоретических пожеланий, не подкрепленных конкретными исполнителями и средствами. Тем не менее, программа стала основным нормативным документом, на основе которого осуществлялся процесс взаимодействия общественности и органов власти по совершенствованию и реорганизации как государственного, так и неформального экообразования: 1995 г. - на базе обл. станции юных туристов (ОСЮТур) создан отдел "Экологическое краеведение" как центр внешкольного (неформального) экообразования учащихся области; 1996 г. - при Научно-методи-

ческом центре горУНО (создан в 1994 г.) образована лаборатория "Экообразование", на которую была возложена координация работы учителей, преподающих экологию в школе.

Оба центра в течение 1996-97 г.г. были оснащены компьютерным и множительным оборудованием, позволяющим оперативно разрабатывать и тиражировать необходимую документацию (положения, программы и т.д.). 1995-97 г.г. - разработан и реализован ряд образовательных и просветительских программ АсЭкО, в т.ч.: "Три мачты" (восстановление природных комплексов о-ва Хортицы), "Эколагерь" (полевой практикум для кружковцев-экологов и лидеров детского "зеленого" движения), "Экослет" (слет-форум детско-юношеских экоНГО), "Круглый стол" (семинары-тренинги для активистов природоохранного движения плюс ежемесячный семинар для преподавателей города) и др.; 1996-97 г.г. - начато создание сети опорных дошкольных, школьных и внешкольных учреждений, как центров экообразования и воспитания подрастающего поколения; - с 1995 г. АсЭкО в рамках городской программы совместно с отделом "Экологическое краеведение" ОСЮТур приступила к изданию общественного экобюллетеня "Вестник АсЭкО", а с 1997 г. - журнала "Vita-Жизнь", посвященного анализу и обобщению опыта запорожских педагогов в области эковоспитания детей.

Казалось, созданы все условия для последовательного системного развития в Запорожье и области нового направления педагогической теории и практики - экологического.

NB! Из-за экономии места здесь перечислена лишь часть проектов АсЭкО, выполненных при активной поддержке горисполкома, облУНО, горУНО - те, которые были "плановые", т.е. включены в общегородскую Программу экобезопасности и в значительной степени финансировались из городского экологического фонда. Другие НГО и кружки при школах и внешкольных учреждениях также активно влияли на политику горсовета в области эковоспитания и образования и пользовались достаточным доверием и подержкой. Например, международный проект городского экоклуба и СоЭС по созданию Центра экопросвещения в ландшафтно-парковом комплексе в центральной части города включен сессией горсовета в декабре 1993 г. в число стратегических приоритетов вышеназванной программы (правда, так и остался невыполненным).

К ЧЕМУ ПРИШЛИ

1997 год оказался переломным, если не сказать катастрофическим, для педагогов-экологов Запорожья. Ссылаясь на статьи в Законе об образовании, которые предусматривали "отменить, уменьшить, исключить", горУНО провело ряд действий, которые свели на нет предыдущие усилия экообщественности.

Была реорганизована (фактически уничтожена) лаборатория НМЦ горУНО "Экообразование". Оргтехника лаборатории "канула" в отделах НМЦ, а созданная ею система базовых школьных и дошкольных центров экообразования брошена и запущена. Из 22-х внешкольных учреждений Запорожья кружки эколого-биологической направленности остались только в двух (!).

NB! Вместо разогнанной лаборатории экообразования начальник горУНО Н.Фролов создает отдел психологии образования, который возглавила аспирантка 1-го года обучения ф-та психологии ЗГУ, а в штате - три девушки, студентки 2-3 курсов (это они-то учителей должны учить!).

Догадайтесь, чьи они родственницы?

Не лучше обстоят дела и в области. В отдельных городах (районах) работает 1-2 экокружка (клуба), а в таких как Акимовский, Васильевский, Веселовский, Куйбышевский, Новониколаевский, Ореховский, Пологовский, Приазовский, Розовский их нет совсем.

Администрацией НЗ "Остров Хортица" в 1996 г. в одностороннем порядке полностью и без логического обоснования отменена программа АсЭкО для учащейся молодежи "Три мачты" - изучение, сохранение и восстановление природных ландшафтов о-ва Хортицы. Программа "Три мачты" являлась составной частью общегородской комплексной Программы непрерывного экообразования. Остро встал вопрос о реорганизации (фактически закрытии) отдела "Экологическое краеведение" ОСЮТур.

В этот кризисный момент В.Н.Барякин отказался от своей миссии как координатора общегородской программы, сославшись на бессмысленность работы при сложившейся политической и экономической ситуации.

В 1996 г. по инициативе Госуправления экобезопасности в Запорожской области (начальник А.В.Добровольский) во исполнение министерского приказа создается Общественный экосовет. Основной целью создания Совета декларировалось оказание помощи природоохранным органам в решении экопроблем города и области со стороны экоНГО, усиление влияния НГО на экологическую и социальную политику местных органов власти.

В состав Совета вошли 8 экологических НПО Запорожья, имеющие статус юридических лиц: экоклуб, АсЭкО, ДОП ЗГУ, "Чисте повiтря", "Дочери Земли", обл.УООП, "Союз-Чернобыль", "Наш город - наш дом", а также легализованный через прессу филиал НЭЦУ "Ниневия".

NB! Об экоНПО из др. городов и р-нов области и не вспоминали.

Созданный "сверху" уже после нескольких заседаний Совет фактически прекратил свою работу. Этому способствовали как проблемы внутри самих организаций-членов Совета (многие прекратили активную деятельность), так и снисходительно-пренебрежительное отношение - позиция Госуправления к работе Совета.

Кульминацией общественного движения 80-х годов в Запорожье стал 1-й в Украине массовый экомитинг 5 июня 1988 г. Появился прообраз будущих НГО - группа "За экологическую перестройку". В следующий период был создан ряд экоНГО - городской детско-юношеский экологический клуб (20 дек.1990 г.), "Чисте повiтря", АсЭкО и др. До середины 90-х годов процесс развития эколого-просветительского направления в деятельности НПО шел на фоне развала государственной экономической системы и роста коррумпированности чиновничьего аппарата, но в целом - по нарастающей. Неприятным ударом было увольнение 28 апреля 1993 г. зав. экоотделом обл. станции юных туристов А.Левина по статье за прогул (в день открытия Международной конференции, посвященной 10-летию его экокружка ОСЮТур). Однако на ОСЮТур остались ведущие кружководы-экологи, и в 1995 г. отдел реорганизовался и укрепился, а А.Левин возглавил украинско-российское СП Центр экопросвещения "ХХI век" (СоЭС). В 1997 г. попытка разгона экоотдела дирекцией ОСЮТур повторилась, но снова не удалась. К тому времени госсистема экообразования фактически пришла в упадок, лаборатория экообразования НМЦ горУНО - ликвидирована.

К ЧЕМУ ПРИШЛИ (продолжение)

В этих условиях единственными центрами экообразования и воспитания подрастающего поколения в городе и области стали детско-юношеские общественные экоорганизации и клубы, возглавляемые учителями-энтузиастами.

Несмотря на отсутствие организационной, технической и профессиональной поддержки, на огромную загруженность учителей, они системно и последовательно на общественных началах (т.е. бесплатно), проводили работу по формированию экологической культуры детей и юношества, активизации их участия в процессах национального возрождения, реализации общегородской Программы экобезопасности Запорожья.

Миссию координации и консолидации деятельности школьных и внешкольных экокружков взяла на себя АсЭкО при тесном взаимодействии с Запорожским горисполкомом (городской экофонд - ред.) и международным фондом ИСАР.

За период 1998-2000 г.г. АсЭкО совместно с отделом "Экологическое краеведение" ОСЮТур при поддержке горисполкома реализует серию образовательных и природоохранных проектов и программ для учащейся молодежи, в т.ч.: - эколого-краеведческая экспедиция "Первоцветы Запорожья"; общегородской праздник "День Довкiлля"; полевой эколагерь "Красная книга Запорожья"; эколого-краеведческая экспедиция "Зеленая сеть" - создание сети природно-заповедных территорий; проект "Днепровская Лука" - подготовка научной документации по созданию национального природного парка на территории Запорожской области; экологический слет-форум "Экология - шаг в 21-е столетие"; - издание методического журнала по экообразованию и воспитанию "VITA-ЖИЗНЬ"; проект "Школа общественной инициативы" - проведение семинаров-тренингов для лидеров экоНПО и др.

Т.о., в период 1997-2000 г.г. в Запорожье четко определилась тенденция: осуществление городской программы по экообразованию и воспитанию на общественных началах, силами педагогической общественности и экоНГО.

ЧТО БУДЕТ

В 1999 г. Правительство и Верховный Совет Украины признали сложность экоситуации в Запорожье и необходимость разработки природоохранных мероприятий, направленных на выход города и всего региона из кризиса (постановление Кабмина № 715 от 28.04.99 "О проведении эколого-экономического эксперимента в г.Запорожье на период 2001-2010 г.г.").

В связи с этим городской и областной Советы депутатов приступили к разработке 10-летней "Прог-

раммы выхода Запорожья из экологического кризиса" с привлечением специалистов научных, государственных учреждений и общественных организаций.

Запорожскому горУНО и АсЭкО было предложено войти в состав рабочей группы по разработке раздела программы "Экообразование жителей Запорожья" (Розпорядження мiського голови № 1253 вiд 24.11.2000).

Как и в предыдущие годы, горУНО и облУНО проигнорировали участие в разработке программ - от них не поступило ни одного предложения. На базе АсЭкО была сформирована творческая группа из представителей экоНПО Запорожья, которая к февралю 2001 г. разработала пакет предложений и рекомендаций по экообразованию школьников и учащейся молодежи Запорожья для включения в городскую и областную программы. Среди них: 1) Создание (восстановление) сети экокружков и клубов при школах и внешкольных учреждениях города и области как системы взаимосвязанных научно-методических и профильных центров. В первую очередь такими центрами должны стать внешкольные учреждения (вместо одного кружка рукоделия или рисования, ввести хотя бы один кружок экологического профиля). Сначала - по одному в районе. Затем - в каждом внешкольном учреждении.

Следующий, перспективный, этап - создание подобных центров (кружков) в опорных школах, в каждом образовательном учреждении города и области. Вся система образования - от детского садика до ВУЗа должна ориентироваться на формирование у детей и учащейся молодежи ЭКОЛОГИЧЕСКОГО ИМПЕРАТИВА. 2) Создание общественного экологического ресурсно-методического центра, который бы осуществлял информационную, методическую, ресурсную, консультативную и даже финансовую помощь экоНПО, связь природоохранной общественности с органами власти и государственной системой образования. 3) Создание при Общественном Совете экоНПО (Громадська Рада екоНУО при облдержуправлiннi мiнекоресурсiв) комиссии (творческой группы) по вопросам экообразования населения, которая бы стимулировала процесс реорганизации системы экообразования и воспитания на местах, способствовала включению экопроектов в национальные, региональные и ведомственные планы социально-экономического развития. 4) С учетом существующего опыта, накопленного учреждениями школьной и внешкольной системы образования и экоНПО, разработать и внедрить в учебно-воспитательный процесс учебных заведений серии долговременных комплексных программ, проектов и конкурсов, направленных на вовлечение детей и учащейся молодежи, их родителей, педагогических коллективов в практическую деятельность по улучшению экологической ситуации на местах, на активизацию их творческого потенциала в области экологии. 5) Создание "единиц управления", тематических центров и лабораторий с детально разработанными планами работы по программам и проектам. 6) Создание творческих групп из руководителей детско-юношеских экообъединений, систематическое проведение с ними школ, тренинговых программ, круглых столов и др. мероприятий по обмену и обобщению накопленного позитивного опыта.

К сожалению, следующий этап подготовки - обсуждение и утверждение городской программы, прошел без участия общественности. В результате некоторые пункты программы изменены и сокращены, а два пункта (именно - пп. 1 и 5) вовсе не включены в ее конечный вариант.

Тем не менее, без изменений в городскую программу вошли пункты 5 и 6 Программы и проекты для учащихся. Правда, есть одно НО - их выполнение будет осуществляться, как и раньше, на общественных началах.

Э К О К Л У Б, 02/2002 (261-262), 13 января 2001 г.

Шановні колеги!

Щойно завершився Громадянський Форум українських НУО. Детальніше я напишу, а поки що - чудово, що він взагалі відбувся, і що на ньому було сказано - треба у травні зібратись удруге. Але щодо ефективності обраної форми проведення маю великі сумніви. Я дуже розчарований тим, що ця гора народила мишу - декларацію на одну сторінку, яку з легким серцем підписав би і Михайло Рябець.

Все було організовано так, що учасникам залишалось грати роль масовки. Гроші було витрачено не дуже ефективно, занадто багато помпезності. І зал вартістю 400 долярів за годину - не краще місце для зібрання ГРОМАДСЬКИХ організацій БІДНОЇ країни.

Нічого нового я не почув для себе від пані Мадлен Олбрайт та інших іноземних гостей. Заклики до "free and fair elections" нам зрозумілі, громадський контроль начебто сприяє цьому. Але коли немає громадського контролю за виборчими фінансами, то все інші форми контролю значать небагато.

Якщо не помиляюсь, після минулих виборів на зустрічі з Президентом Кучмою біля сотні бізнесменів, які стали депутатами Верховної Ради, зізнались, що вони витратили для свого обрання більше мільйона доларів кожний. Це означає, що кожний з них або розраховував повернути від свого обрання принаймні у два рази більше, або такою мірою цінує депутатську недоторканність. Використання таких грошей для виборів не може бути законним, але реальна сила їх дозволяє нейтралізувати будь-який контроль.

Здається, багато хто з учасників Форуму мав би на пам’ять знати зміст Закону "Про об’єднання громадян", прийнятий ще у 1992 році. А там є ст.22 ("Політичні партії зобов’язані щороку публікувати свої бюджети для загального відома.") та ст. 26 ("Спеціальна комісія Верховної Ради України, до складу якої входять депутати - представники усіх представлених у парламенті політичних партій, розглядає їх фінансову діяльність за рік і доповідає свої висновки на пленарному засіданні Верховної Ради України.").

Ці норми 10 років не виконуються, а громадськість не смикає з цього питання ні Верховну Раду, ні партії. Мовчать, зокрема, такі потужні спеціалізовані структури як Комітет виборців України та Коаліція "Свобода вибору". Недаремно в одному з виступів прозвучало приблизно таке - ми моніторимо те, що нам дозволяють, критикуємо тих, кого можна і в спеціально відведених місцях.

Отже, якщо фінансового "слона" громадськість не помітила, то треба самокритично оцінювати можливості громадського контролю за чесністю виборів. Я зовсім не заперечую його корисність, але для обговорення питань, з ним пов’язаних, достатньо було зібрати учасників кількох проектів громадського контролю (моніторингу). Саме організації, що здійснюють ці проекти і склали Український моніторинговий комітет.

У виступах же Голови Правління Міжнародного фон-ду "Відродження" пана Григорія Немирі як у газеті "Дзеркало тижня", так і безпосередньо на Форумі йшла мова про зовсім інше - про потребу порядку денного для України від громадянського суспільства. Я, власне, саме за цим прийшов на Форум. Невже громадські організації потрібні суспільству лише під час виборів і лише у ролі контролерів?

Але сам пан Немиря на Форумі говорив про якісь дуже витончені філософські конструкції типу "Якого коліру є демократія?" і сам собі відповідав словами Адама Міхніка - "сірого". Згадав Швейцарію, де 40 років тому жінки ще не мали виборчих прав. Жодного конкретного факту української дійсності, жодної згадки про прецеденти, створені українськими громадськими організаціями! У цій відстороненості пан Немиря зрівнявся з паном Литвином, який для розмови про цілком конкретне українське громадянське суспільство не посоромився передрати досить абстрактну статтю Карозерса про американське громадянське суспільство.

Здійснити продекларовані наміри пана Немирі - обговорити, що саме пропонує громадянське суспільство Україні, не вдалося. Для цього в програмі Форуму не було часу і місця. Мої 14 пропозицій загального змісту нікуди не пішли, хоч я вчасно надав їх оргкомітету, спробував провести їх обговорення на засіданні "Роль мозкових центрів у аналітичному забезпеченні виборчого процесу" і вніс запропоновані там поправки.

Оргкомітет нічого не заперечував, а просто ніяк не реагував. Симптоматично, що і в оголошенні про Форум, і в запрошенні на нього не йшло мови про те, що комусь, кудись можна подати якісь пропозиції.

У більше ніж 90% учасників в списку учасників Форуму були зазначені адреси електронної пошти. Взагалі-то відсоток "інтернетизованості" в спільноті українських громадських організацій є набагато меншим, що свідчить про деякі проблеми з представництвом. Але для цього кола - що заважало, використовуючи електронну пошту, наперед винести на обговорення проекти документів, чи просто поставити питання про порядок денний? Чи треба було б взагалі тоді їхати на Форум організаціям, яким не було чого сказати з запропонованих питань?

Я запитав на круглому столі (семінарі) з використання інформаційно-комунікаційних технологій: - "Чому напередодні цього Форуму не було проведено електронного форуму для узгодження порядку денного та проектів рішень?" Нічого серйозного у відповідь не почув, за винятком того, що "живе спілкування - краще". Воно то краще, але набагато дорожче, та й не завжди доцільне.

Через те я надаю свої пропозиції Вашій увазі і закликаю до їх електронного обговорення. Може, це посприяє роботі наступного засідання Громадянського Форуму у травні. Але я б хотів, щоб цей документ та підсумки його обговорення громадські організації використали вже зараз - у контактах з суб’єктами виборчого процесу.

По кожній з пропозицій може бути надано обґрунтування, але це зроблено так лише з п.4, який викликав найбільше суперечок.

Сподіваюсь на Ваші зауваження та міркування.

ПРОПОЗИЦІЇ ОНОВЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ НА ЗАКОНОДАВЧОМУ РІВНІ В ЧАСТИНІ УМОВ ДІЯЛЬНОСТІ ВЕРХОВНОЇ РАДИ І ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ, ТА ЗВ’ЯЗКУ З ГРОМАДЯНАМИ ТА ГРОМАДСЬКИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ

З метою збільшення прозорості та звітності перед виборцями, а також використання на благо суспільства потенціалу неурядових організацій, пропонується:

1. Покращити баланс між трьома гілками влади - підсилити законодавчим шляхом роль законодавчої та судової гілок через відповідне збільшення пропорцій витрат на них у загальному бюджеті на утримання органів державної влади.

2. Вимагати виконання ст. 22 та ст. 26 закону "Про об’єднання громадян". Твердо обмежити розмір надходжень на політичну діяльність, зокрема на виборні процеси, та дати чіткий механізм суспільного контролю за партійними фінансами. Доповнити Закон "Про благодійництво та благодійні організації" поправками, які забороняють представникам влади входити в керівництво благодійних організацій.

3. В кожному адміністративному районі всі зареєстровані партії мають щорічно в один день звітувати перед громадянами на офіційних громадських слуханнях про свою роботу та роботу своїх представників у Верховній Раді.

4. Закріпити законодавчим шляхом, що на 50% місць у Верховній Раді за партійними списками мають обиратись жінки. Це принесе в парламент збільшення уваги до питань якості життя, збалансованість політичних рішень, зменшить прояви конфронтації. (* - коментар наприкінці).

5. Відповідно до ст. 7 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" законодавчим шляхом передбачити для всіх претендентів в кандидати на депутатську посаду довідку про стан здоров’я, здачу іспиту з основ охорони довкілля та принципів збалансованого розвитку за програмою, затвердженою Міністерством екології, також іспити з прав людини, основ законодавства, економіки та фінансово-бюджетних питань. Щорічно виділяти в бюджеті кошти на організацію екологічного навчання депутатського корпусу та його потенційного резерву з органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

6. Визначати структуру комітетів ВРУ та кількість місць у кожному з них відповідно до потреб суспільства, а не лише за бажанням депутатів. Ці показники мають узгоджуватись парламентом як з виконавчою та судовою гілками влади, так і з громадськістю.

7. Зменшити кількість законопроектів, що розглядаються у Верховній Раді та підвищити їх якість. Всі законопроекти великого принципового значення (на приклад такі, як Земельний Кодекс), мають розглядатися Верховною Радою лише після обговорень у всіх регіонах України на громадських слуханнях, починаючи з районного рівня. Проводити відкриті тендери щодо робіт з розробки законопроектів з можливістю участі в них неурядових організацій.

8. Внести зміни в регламент Верховної Ради відповідно до Оргуської Конвенції, зокрема щодо процедури парламентських слухань з участю громадськості та врахуванні підсумків громадських слухань з обговорюваної тематики при роботі над законопроектами.

9. Для того, щоб громадяни в Україні повсюдно мали можливість бути достатньо поінформованими про законотворчий та бюджетний процеси, щоденно доводити новини роботи ВРУ через розсилки по електронній пошті до кожної районної бібліотеки. Комітетам ВРУ потрібно враховувати пропозиції громадян, що надходять до ВРУ, не лише у паперовій, але і в електронній формі.

10. Законодавчим шляхом врегулювати залучення громадськості до усіх стадій бюджетного процесу: від загального планування та визначення пріоритетів, збору пропозицій, їх оцінювання та конкурсного відбору на тендерах, виконання (зокрема, як контрактори), моніторингу та підсумкового оцінювання виконання бюджетів та його окремих позицій.

11. Створити окремий орган парламентського контролю за дотриманням законодавства, очолюваний спеціально уповноваженим представником ВРУ (омбудсменом) - за прикладом Уповноваженого ВРУ з прав людини.

12. Створити при парламенті Національну Раду зі сталого (збалансованого) розвитку з рівним представництвом державного, бізнесового та громадського секторів у Раді та очолювану омбудсменом ВРУ зі збалансованого розвитку.

13. Встановити залежність заробітної платні депутатів від якості їх роботи, зокрема, від роботи зі зверненнями виборців, в парламентських комітетах, участі в сесійних засіданнях. Комітету з депутатської етики та регламенту щорічно інформувати громадськість про якість депутатської роботи та стан зв’язків парламенту з суспільством, зокрема про дотримання депутатами Закону "Про звернення громадян". Щорічно друкувати та доводити до кожної районної бібліотеки звіт про роботу Верховної Ради з зазначенням доробку кожної фракції, а по можливості, і кожного депутата.

14. Врегулювати питання недоторканності депутатів, Президента, суддів, прокурорів та інших посадових осіб окремим законом, який повинен пройти через широке громадське обговорення. Законодавчим шляхом забезпечити реальні можливості відкликання депутатів виборцями, зокрема через судову процедуру.

* Коментар до п.4. Ця пропозиція викликала найбільше заперечень, через те потребує окремого пояснення. Між тим, вона не зачіпає змагальності на особистій основі в мажоритарних округах (яка в реальності найчастіше означає змагання - у кого більше грошей або "адмінресурсу"). Але вона має змінити практику формування партійних списків, де домінують грошові мішки, партфункціонери та представники влади. Але практично немає відбору до партійних списків за здібностями саме до аналітичної роботи, генерації нових ідей, розв’язання суперечностей через пошук компромісу. Хоча за першим показником у чоловіків більше шансів (від природи у них частіше домінування лівої півкулі головного мозку), за другим ситуація приблизно рівна (між іншим, більшість українських народних пісень, як виявлено серйозними дослідженнями, були створені жінками), то за третім показником жінки явно переважають (права півкуля оперує цілісними образами і шукає гармонію). Міцно вбиті советською практикою у свідомість мільйонів хибні марксистсько-ленінські ідеї "Держава - це апарат насильства" та "Право - воля панівного класу" треба ще довго викорчовувати. Бо вони (і тут марксизм стовідсотково має рацію), оволодівши масами, є страшною матеріальною силою, яка щоденно топче вартості людських прав та верховенства права. Насправді, держава - це апарат регулювання, і насильство потрібно лише тоді, коли інші засоби регулювання не працюють. Право ж є компромісом між волею різних класів, верств та прошарків, хоч найсильніші класи в цьому компромісі мають більше можливостей. Марксистська інтерпретація цих загальних принципів є вірною лише в певних ситуаціях, для сучасності патологічних. Але вона міцно сидить в головах у більшості українських можновладців, і є основою їх самоповаги. Отже, чим більше ти державник, тим більше усіх маєш ґвалтувати - можна і проти марксизму та комуністів, можна і за державну мову, можна і за кредити Всесвітнього Банку, Європейську інтеграцію і навіть за демократію (славетний референдум "за народною ініціативою"). Хамство і неповагу до виборців, до громадян не один раз показували і, начебто, "демократичні" діячі. Жінки в більшості своїй є природним опонентом ідеї ґвалтування, і вже це є достатньою підставою для усіх громадян, щоб шукати способів збільшити представництво жінок у Верховній Раді. Але не через пастки, створені режимом у формі спецпартій жінок, що стараються за майбутнє саме цих (валтувальників. В середині кожної реальної партії достатньо добре розуміють, що своє представництво у Верховній Раді немає сенсу комплектувати "шестьорками". Просто на даний момент в голові у партійних лідерів - зібрати побільше простих і грубих ресурсів, а не якість майбутньої парламентської роботи. Вимога 50% вдарить по цій практиці, бо жінок мало у владі, у великому бізнесі, і навіть серед партапаратчиків. В разі здійснення пропозиції п.4 жінок у Верховній Раді стало б приблизно 30%, що не так вже й страшно!

Поїздка в Португалію мріялася давно і невипадково. Що там в демократичній Європі? Нагадаю читачам, що в Португалії на вересень 2001 року згідно з висновками місцевих аналітиків з Лісабонського інституту зайнятості і професійної підготовки, визначена кількість необхідної робочої сили для країни дуже незначна - по галузям це 60 - 80 тисяч. До цього треба додати, що у країні велика кількість безробітних - на вересень цього року 2 033 600 осіб. І ще до національної проблеми ліквідації безробіття додалася емігрантська хвиля зі східноєвропейських країн, в першу чергу, з України.

Варто врахувати, що за межами Португалії "шукачів щастя" - португальців - більше ніж 3 мільйона, і загальна ситуація в країні має гострі соціально-економічні проблеми.

Результати досліджень дещо здивували громадян Португалії. Виявилося, що у сільському господарстві кількість працюючих доцільно збільшити на 17 %, у сфері готельного бізнесу на 8,5 %, у сфері торгівлі - 6,7% тощо. Чому ж безробітні португальці ігнорують це і від’їжджають на заробітки за кордон? Гадаю, що, перш за все, причини цього явища економічні: наприклад, заробітна платня у Франції в три рази вища ніж в Португалії. І саме цьому з 10 мільйонів працездатних жителів Португалії більш ніж З мільйони мандрують по країнах Європейської співдружності. Всі шукають кращі заробітки. Офіційна статистика свідчить, що Португалія по рівню економічного розвитку займає в Європейському Союзі передостаннє місце, хоча за останні роки в державі відбувається вибух ділової активності.

Цікаві статистичні дані наводить Служба у справах іноземців і охороні кордонів: тільки за вересень цього року ця служба видала майже 87 тисяч дозволів на роботу, і пальму першості тут отримали українці - 29 111 дозволів, а взагалі серед робітників-емігрантів українці на другому місці після бразильців. Практично вся потреба держави в робочій силі вирішена за рахунок іноземців.

Практика говорить за те, що до європейських країн нелегалів потрапляє набагато більше ніж легалів. Формальний перетин кордону не дозволяє чітко контролювати кількість емігрантів. Загальну кількість україномовних і російськомовних громадян встановити важко. Деякі засоби масової інформації в Португалії повідомляють: ".в країні проживає більше ста тисяч російськомовних громадян". З’ясувати чи є серед тих російськомовних українці дуже важко - бо всі українці знають російську мову.

Чутки, вигадки, блиск і муки від мандрів, а також і людські трагедії (в минулому році в Португалії померло 74 українця) тисяч людей - чи не вплинуло це інтригуюче на рішення майбутніх емігрантів. Інколи мрію стихія втілює в життя миттєво. Щось подібне трапилося зі мною.

Майже тиждень тривав мій автомобільний марафон разом з іншими емігрантами-українцями від України до Португалії і закінчився в Лісабоні без вагомих перешкод, хоча після подій в США дещо посилений контроль на таможнях.

Майбутні працівники у країнах Європи вирушають з України як законними, так і незаконними шляхами. Варто уточнити - що ж таке "законні" шляхи? Десятки, якщо не сотні офіційних та неофіційних туристичних фірм пропонують "законним" шляхом виїхати з України. А вся "законність" не йде далі можливості пересікти кордони України, а далі ви залишаєтеся з усіма проблемами наодинці. В Португалії "туристів" зустрічають "працевлаштувачі", які, перш за все збирають з прибулих зелені, а потім найчастіше всього зникають у невідомому напрямку. Потім "туристи" поселяються у пенсау, щось схоже на гуртожиток, у кімнату з двоповерховими ліжками. Якщо роботи немає, то ваша єдина допомога -"гуманітарка". Все це пережили декілька десятків тисяч українців в Португалії.

Далі ви самі шукаєте роботу, вирішуєте проблему легалізації. І отут емігрант повинен здолати важкі перешкоди - не можна працевлаштуватися, якщо ти не маєш легалізації, і неможливо легалізуватися, якщо ти не маєш роботи. Звісно ж, і місцеві роботодавці не зацікавлені в легалізації: це і клопіт з паперами, і відповідні податки, виплати на медичну страховку і т.і. Тому значна кількість українців працює нелегально. І це дуже вигідно місцевим роботодавцям, тому що українці не тільки працюють без контракту, а й працюють якісно та ефективно. Але відсутність контракту призводить до того, що дуже часто українцям не виплачують зароблене і повернути свої "законні" гроші дуже важко. Три брати з Хмельницької області відпрацювали на будівництві декілька місяців, але не отримали ні одного ескудо. Вони звернулися до суду і суд виніс рішення оплатити їхню працю, але далі цього рішення справа не пішла, бо гроші брати так і не отримали.

А ще страшніше, якщо хтось з нелегалів помирає. А таких випадків трапилося вже немало, і офіційний Лісабон звернувся до офіційних осіб України в дуже делікатній формі і запитав: як бути з тими померлими українцями? Поховання одного українця в Португалії обійшлися консульський стороні в 3 тисячі доларів. Що ж робити - возити в оцинкованих гробах, чи ховати у португальській землі? Питання не з простих і зовсім не риторичне. Доля померлих невідома - похоронили, чи їх тіла досить чекають на поховання у холодильнику? Португальські чиновники не дочекалися відповіді від українських чиновників, які вирішили просто не реагувати.

Якби тільки проблеми з померлими. Але багато живих українців не витримують таких умов праці і життя, безгрошів’я і бажають повернутися додому. Але як? Грошей немає, і тому вони "здаються" на милість місцевій владі, а Червоний хрест забезпечує проїзд на рідну землю, але це теж складна справа.

Кілька слів про пограбування наших українців. Складається прикре враження, що "наш рідний" рекет прижився на цих землях не на один день. Відгодовані кати зустрічають нових прибульців, потім з’являються на будівельних майданчиках і встановлюють розмір "данини" з тяжко працюючих хлопців. Ці пограбування носить систематичний характер, та й випадки побиття теж трапляються, після чого часто українці потрапляють до лікарні.

Переважна більшість українських "пілігримів", тікає з рідної країни від безробіття, безгрошів’я та безнадії на краще життя. Внутрішня безнадійність багатьох не відразу дозволяє жертвам економічної розрухи в Україні усвідомити свій поступок. Переважна більшість українських нелегалів замкнулося у собі. Соромно перед собою і від людей. Внутрішній драматизм досягає таких розмірів, що не під силу самому оцінити глибинні наслідки прийнятого раніш на віру рішення. Далеко не всі європейські держави мають змогу задовольнити мрії та задуми емігрантів.

Відкритість простору європейської цивілізації не під силу оцінити тим, хто з вагомим тягарем тоталітарних ідей знаходився в гнітючому стані політичного паркінсонізму. Фрагменти особистого катарсису виявляються тільки тут. Однобокі крайнощі вилилися у загальну байдужість багатьох емігрантів. Очі видають українців скрізь.

Маски бездонної трагедії тисяч мовчазних людей є соціальними. І сума цих трагедій проявляється різними способами, у різних умовах: смертю, комічними і злочинними вчинками. Цей стан розпачу людей зрозуміли місцеві священики і церква в цілому.

У соціальному плані поступки "вільних" громадян на вільній португальській території також спираються на міфи, чутки та розповіді про можливість "озолотитися" в цій державі. Люди, які знаходяться у стані розпачу не тільки з причин мовного фактору, а й нерозуміння соціальних норм західного суспільства, часто порушують ці норми. Ні для кого не є таємницею, що більшість "зайців" у лісабонському метро це емігранти - чорні і білі. Незважаючи на досить помірковані ціни за проїзд, безробітні емігранти усіма засобами вишукують можливості не платити за проїзд та уникнути контролю. Буває, що це приводить до досить шкідливих наслідків. Коли один українець, бажаючи уникнути зустрічі з контролером, кинувся в тунель метрополітену, то припинився рух потягів у чотирьох напрямках і фактично увесь лісабонський метрополітен був паралізований. Страх бути депортованим, свій майбутній економічний успіх втікач поставив вище інтересів тисяч людей, які опинилися у завмерлому потязі метро.

Також масовий характер має явище - десятки і сотні нетерплячих українців здаються в поліцію (звідки їх, як правило, проганяють), намагаючись відбути необхідні для отримання громадянства Португалії п’ять років у в’язниці.

Єдина інституція, яка звернула увагу на нетривіальний стан українців поза кордонами - це церква. Фактично храми, і не тільки в Португалії, а й інших країнах, де мешкають українські емігранти, - це місце, де збираються не тільки віруючі, а й атеїсти. У Лісабоні - це католицький храм на вулиці Аройше. Започаткував духовну діяльність в храмі для українців о.Йосифат (Коваль). Тут місце, де зустрічаються і працюючі, і безробітні українці. Дивовижне злиття духовних цінностей у цьому храмі. Серед віруючих: римо- і греко-католики, православні Київського і Московського Патріархатів. Церква взяла на себе деякі питання регулювання проблем безробітних українців, тому нещодавно Представник Президента Португалії обіцяла приділяти увагу проблемам безробіття та працевлаштування українців.

Рішенням Ватикану, завдяки зусиллям самого Папи Іоана Павла II, один з храмів міста передано общині віруючих українців. Планується, що на кінець цього року з’явиться у Лісабоні українська церква. Своя. Назавжди передано храм українцям, і без усякої метушні і зайвого галасу. 10 січня 2001 року вступив у силу Закон № 4/2001, яким внесені зміни в Закон № 244/98, який регулює правила в’їзду та виїзду, перебування іноземців в країні. Можливо, після цього з’являться якісь позитивні зміни. Особливе обурення українців, які волею обставин, були змушені покинути рідну країну, шукати працю закордоном, викликає ставлення до них української влади. На жаль, і можновладці, і народні депутати, і велика кількість інтелектуалів намагаються не помічати ані проблем працевлаштування українців поза межами України, ані проблем кожної конкретної людини, яка потрапила у таку ситуацію.

Книга (В.Кузьменко, О.Романчук "На пороге надцивилизации" из серии "Гражданское общество" Львов, "Универсум", 2001) дала глубокий анализ событий последнего десятилетия.

Истинной их целью - пишут авторы - было распределение государственной собственности между теми, кто владел ею фактически, но только в виде коллективной собственности. Эта коллективная собственность страны принадлежала великой идее строительства коммунистического общества. В этом плане эта собственность напоминала форму владения в католической церкви, где она номинально принадлежит "Великой идее", то есть Богу.

На этом общность оканчивается, ибо "Великая идея" Бога вечная, а проповедники идеи строительства нового общества постоянно требовали жертв от каждого поколения, откладывали срок воплощения ее в жизнь. Однако жизнь на повестку дня выдвинула требования демократизации общества, на что и была направлена "перестройка", которая по существу была номенклатурной революцией. А цель любой революции - перераспределение и закрепление собственности за новыми собственниками. У нас государственная собственность принадлежала только народу. У нас не было ни среднего класса, ни капитала, который мог бы приобрести собственность и рассчитаться за нее. Поэтому единственный способ - раздать собственность тому, кто ее создал, то есть народу. С этой целью были выпущены государством ваучеры, владение которыми давало право на участие в приватизации предприятий. Намечалось, что, кроме работающих на предприятии, часть собственности получат бюджетники - научные работники, учителя врачи и др

Что же получилось в жизни? "Шоковая терапия", искусственная инфляция, снижение стоимости труда привели к обесцениванию и замораживанию на вкладах денег накопленных населением. Согласно "плану" ваучеры, полученные населением, предполагалось обменять на акции предприятий. В действительности стоимость этого документа скатилась до десятки или обменивалась на бутылку водки.

Далее - новая страница обмана. Различные инвестиционные и трастовые структуры сняли и свою долю, пользуясь остатками доверия населения к государству и его реформам.

Открытые границы для зарубежного товара уничтожили в конкурентной борьбе отечественную легкую промышленность. Началось массовое увольнение работников. Работодатели получили безнаказанную возможность месяцами и годами не выплачивать заработную плату работникам.

Тот факт, что организаторы ваучерных, доверительно-трастовых, инвестиционных и других структур, созданных для обмана, не наказаны, дает повод думать, что они были запланированы.

Говорить о том, что все несчастья, которые свалились на наш народ, являются закономерным следствием переходного периода от одной экономической системы к другой, значит осознанно не видеть (или делать вид - что не видно) заранее запланированной и обдуманной акции захвата общегосударственной собственности. А после этого началась клановая политическая борьба за раздел собственности между партийной номенклатурой, теневой экономикой и организованной преступностью.

"Украина с этой навалой чиновников чем-то напоминает картофельное поле, пораженное колорадским жуком. Тяжело даже представить, во что обходится нашему обществу содержание огромного чиновничьего аппарата и его деятельность", - пишут авторы (стр102).

Обрели собственников крупные предприятия. Но. революция (а следовательно и перераспределение собственности) продолжается дальше. Что осталось нераспределенным, из чего можно еще получать доход? В коммунальном хозяйстве страны есть свои особенности и затруднения в приватизации и обретении новых владельцев. И эта особенность состоит в том, что большинство квартиросъемщиков, обнищали на предыдущем этапе ваучерной приватизации. А выселение из квартир под любым предлогом трудно будет подать как заботу о людях. А предприимчивые, фактические хозяева структур, обслуживающих коммунальное хозяйство, прибыль хотят иметь уже сегодня. (В уставе ассоциации пассажирских перевозчиков г. Никополя записано, что целью их деятельности является получение прибыли. Поэтому и стало возможным выдворение из автобусов неплатежеспособной прослойки общества - пенсионеров.)

Значительная часть жилья в прошлые годы построена за счет государственных капитальных вложений, параллельно строилось ведомственное и кооперативное жилье. И эта государственно-муниципальная собственность, судя по всему, еще ожидает новых хозяев. (Не они ли лоббируют статью о выселении из квартир за неуплату долгов в проектах Жилищного кодекса?)

Рассматривая свое Свидетельство на право собственности на жилье - приватизированную квартиру - не могу отделаться от мысли об аналогии с ваучером. Владение отдельной квартирой в общем доме чем-то похоже на владение каютой на корабле, стоимость проживания в которой будет меняться в зависимости от условий плавания, от владельца (в прокладке курса и управлении владелец каюты-квартиры участия пока не принимает).

Относительно прокладки курса большого корабля (страны) говорить трудно. В конце марта 2002 года его пассажирам предстоит выбор представителей для контроля действий команды

Жизнь требует подумать о том, кто и за какую цену сегодня обеспечивает условия для жизни в отдельной квартире. А для этого необходимо знать кому - будет принадлежать дом в ближайшем будущем, кто готовится стать его владельцем. Давайте посмотрим: кто и на каких условиях обеспечивает нам жизненно необходимые услуги и во что они обходятся в действительности.

Начиная с 1995 года, законодательство Украины настоятельно рекомендует для желающих создание кондоминиумов - объединений владельцев многоквартирных домов. Последний из них - Закон Украины "Про об’єднання співвласниюв багатоквартирного дому", подписанного Президентом 29 ноября 2001 года.

В реформировании жилищно-коммунального хозяйства согласно договору с Агентством Международного развития США с 1995 года принимает участие консультативная фирма "Падко" С ее участием разработаны методики создания объединений владельцев квартир. Недавно проведенным ею исследованием установлено, что почти четверть объема газа, на оплату которого из бюджета выделяются средства для субсидий, уходит неизвестно куда и для кого. Что здесь - халатность в энергосбережении или преступность? Если последнее, то кому и для каких целей оплачивается газ из государственного бюджета?

В коммунальном хозяйстве Украины в 1999 году из общего количества израсходованного газа в 78 млрд м. куб. около 9 млрд м. куб. потребило коммунальное хозяйство (отметим, что 38-ми миллионная Польша в том же году потребила всего 11 млрд. куб.м. газа). Независимо от фирмы "Падко" установлено, что квартиросъемщик минимум в 2-3 раза переплачивает за фактически полученное тепло.

Каким образом при отсутствии приборов учета тепла не только в квартирах и домах, но и в 90 % наших котельных определяется количество тепла реально поступившее к потребителю? По количеству сожженного газа?

Средняя суточная норма потребления воды на человека установлена в 200-250 литров. Давайте подумаем - куда каждый из нас ежедневно выливает 20-25 ведер воды? А ведь плата исчисляется согласно этому нормативу. Относительно качества питьевой воды мы всегда слышим о ее соответствии ГОСТу. Но нигде нельзя найти - каким документом и кем отменен ввод с 01.01.2000 года разработанных Минздравом Санитарных норм и правил, касающихся качества питьевой воды. Можно ли предположить, что, начиная, скажем, с 2005 года, будут созданы условия для обеспечения населения качественной питьевой водой, соответствующей упомянутым санитарным правилам, сколько на это нужно средств?

В 1998 году населению Украины было отпущено 23 млрд. кВт электроэнергии. Официальные потери электроэнергии составили 30 млрд. кВт, хотя неправительственные эксперты оценивают их в 50 млрд кВт. (Выработка эл.энергии украинскими станциями в 1998 г. составила 172,8 млрд. кВт.)

Неужели при такой чудовищной бесхозяйственности (или преступности) можно вести речь о повышении тарифов за электроэнергию для населения?

С повышением коммунальных тарифов растут объемы жилищных субсидий населению, т.е. к масштабному перекачиванию средств из госбюджета на счета коммунальных служб. Кто, в каких источниках найдет достоверные данные по динамике возрастания объемов жилищных субсидий населению (причем - отдельно начисленных и реально выплаченных) в зависимости от роста коммунальных тарифов?

Вспомним, что согласно закону Украины "О прожиточном минимуме", в структуре этого минимума затраты на коммунальные услуги не должны превышать 12%, в 2000 году эти затраты составляли в среднем 105,9 грн/мес при средних зарплате в 263,7 грн. и пенсии 97 грн. - т.е. составили 40% и 109% соответственно, (Эти и вышеприведенные данные - проф. кафедры экологии Донецкого технического университета М. Краснянского).

Почему нашим коммунальникам всегда не хватает денег? По "Правилам предоставления. услуг", которые Укржилкоммунхоз разработал фактически сам для себя, коммунальщики отвечают перед квартировладельцем за свои услуги (воду, тепло и др.) только до ВВОДА В ДОМ, т.е. предоставляют свои услуги фактически ЖЭКу, а плату берут с квартировладельца. А это уже прямое нарушение как Закона о защите прав потребителей, так и Антимонопольного закона. Отсюда вопрос - согласованы ли эти Правила с Антимонопольным комитетом и Комитетом по защите прав потребителей.

Вывод: не будучи владельцем дома. не организовав учет стандартизованными и поверенными приборами потребляемых воды (в том числе горячей), тепла и газа, не ВСТУПИВ в договорные отношения с поставщиком, граждане и дальше обречены оплачивать энергетическую бесхозяйственность коммунальных служб вместе с теневой экономикой.

Организация кондоминиумов должна стать одним из приоритетов в деятельности местной власти с отображением в соответствующих городских программных документах. В бюджете необходимо предусматривать средства на ремонты домов с их передачей новому (фактически - истинному) собственнику.

Готовы ли наши коммунальные структуры к прозрачности и отчетности перед плательщиками? Сейчас в разных вариантах доказывается одно - действующие тарифы не обеспечивают предоставления услуг и приведут к развалу существующих структур. Сегодня - данные лабораторий водоснабжения недостоверны, не соответствуют требованиям Госстандарта, и поэтому не могут использоваться для рассмотрения претензий со стороны потребителя при заключении договора.

В июне 2001 года Верховная Рада Украины, заслушав информацию Кабинета Министров о состоянии и формировании цен и тарифов в жилищно-комму-

нальной сфере, отметила, что деятельность в этой сфере часто грубо нарушает права человека, закрепленные как внутренним, так и международным законодательством. В Постановлении говорится: "Укоренилась практика установления завышенных норм потребления газа, воды, тепла, норм потерь и расходов. Растущие объемы фактических потерь в отрасли перекладываются на потребителя, необходимая работа по их уменьшению не проводится. Формирование тарифов осуществляется не на основе технико-экономических расчетов, а расходным методом, то есть на основе фактических расходов прошлых периодов, размер которых недостаточно обоснован.

К нарушению статьи 3 Конституции Украины привела передача полномочий по установлению тарифов (с сопровождающими требованиями их постоянного повышения {прим.авт.) на водо- и теплоснабжения, водопровод, содержание жилья местным органам власти.

29 ноября Верховная Рада Украины 246 голосами приняла Закон о списании с населения долгов за жилищно-коммунальные услуги, на который 25 декабря Президент наложил вето. Мотивация - списание долгов "нарушает принцип социальной справедливости в отношении той части населения, которая в течении последних лет в условиях жесткого экономического кризиса своевременно выплачивала коммунальные платежи". Кроме того, предполагается, что списание может ослабить платежную дисциплину и приведет к банкротству жилищно-коммунальных предприятий Украины.

Другими словами от этого списания выиграет тот, кто пенсию или заработок тратил в первую очередь на пропитание, а кто платил за услуги - останется "социально обиженным". Такая постановка принципа "социальной справедливости" уводит от проблемы, сталкивая нищих между собой.

Плохи наши дела, если государство и отрасль ориентируется на платежи и поступления от пенсионеров и неработающих, держа курс на повышение тарифов. Кстати, постоянное информационное сопровождение процесса повышения пенсий, оказывает плохую услугу их получателям - дает основание для повышения услуг жизнеобеспечения.

В отношении предприятий, оказывающих услуги, отметим, что до настоящего времени большинство их не приняты в собственность территориальных громад. Областные тепло- и водоснабжающие структуры всячески препятствуют этой передаче, хотя областной формы собственности согласно Конституции сейчас нет.

Пока Кабинетом Министров не будет выполнено требование Верховной Рады обеспечить разработку и формирование тарифов, и этим занимается местная власть, необходим жесткий контроль за этим процессом со стороны представительских органов - местных советов.

Проект закона о списании долгов уравнивает злостных "имущих" неплательщиков с неимущими и не поможет последним. Поэтому вместе с правом на установление тарифов местные органы власти должны получить право списывать или отодвигать срок платежей. Кому как не депутату местного совета приходится сталкиваться с этой проблемой - ему известно кто и почему не платит, с чем идут на прием люди. Только так можно еще сегодня помочь нашим бедствующим людям, прекратив сказки на тему "богатые тоже не платят".

Время стать истинным владельцем своего жилья упускать нельзя. В проектах Жилищного кодекса уже рассматривалась возможность выселения за долги. А разговор с новым владельцем будет коротким, как в частном автобусе - нет денег - иди пешком. "Льготы?" - обращайтесь к государству, которое вам их предоставило.

За всієї скептичності нашого ставлення до різноманітних річниць, ювілеїв, усіляких пишних урочистостей, часом і вони видаються вельми корисними. Причому подібні ритуальні заходи добрі не тільки й не стільки нагодою згадати визначні події чи вшанувати видатних людей, скільки тим, що служать поштовхом до роздумів, осмислення цих подій, усвідомлення їхнього значення та впливу на наше сьогодення.

Під цим оглядом дуже вдалим уявляється черговий проект Харківської правозахисної групи, що разом із видавництвом "Фоліо" до 25-ї річниці створення Української Гельсінкської Групи здійснила унікальне чотиритомове видання "Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод".

Далекою історією здаються з висоти XXI століття події 70-х років віку минулого, з його болючими проблемами ідеологічного, економічного та військового протистояння соцтабору на чолі з СССР країнам Заходу, із загрозою ядерної війни та пошуками шляхів до мирного співіснування й відпруження, що звалося модним тоді словом "детант".

У 1975-му, після тривалих та складних перемовин, тридцять три держави Європи, а також США та Канада підписали у Гельсінкі Прикінцевий акт Наради з безпеки та співпраці в Європі (НБСЄ). Гельсінкською угодою було остаточно закріплено кордони, які склалися в Європі внаслідок Другої світової війни. Крім того, СССР, який на той час уже явно програвав у економічному суперництві, домігся статусу найбільшого сприяння в торгівлі із Заходом. В обмін на це Союз зобов’язався дотримуватися гуманітарної частини Прикінцевого акту, зокрема прав людини, згідно із Загальною декларацією прав людини ООН від 10 грудня 1948 року. Прикінцевий акт НБСЄ прирівнювався до внутрішнього законодавства країни, що давало цілком легальні юридичні підстави боротися з порушеннями прав людини та нації, спираючись на внутрішнє та міжнародне право.

Зрозуміло, що, підписуючи Гельсінкську угоду, брежнєвсько-андроповське керівництво КПСС зовсім не збиралося її виконувати. Але знайшлися "наївні" люди, які сприйняли Прикінцевий акт усерйоз і змусили державу серйозно поставитися принаймні до їхньої діяльності. Першою у травні 1976 року виникла Московська Гельсінкська Група. А 9 листопада 1976 року з ініціативи Миколи Руденка, Петра Григоренка, Оксани Мешко, Олеся Бердника та Левка Лук’яненка було створено Українську Громадську Групу сприяння виконанню Гельсінкських угод.

Українські правозахисники вимагали визнання прав людини та націй державою і явочним порядком почали здійснювати конституційні права на свободу слова, друку, зібрань і асоціацій. Для забезпечення виконання Гельсінкських угод УГГ поставила собі за мету ознайомити громадськість із Загальною декларацією прав людини ООН (що на той час була бібліографічним не перекладеним українською раритетом) і порушила питання про визнання міжнародним співтовариством України, державність якої у складі СРСР була цілковитою фікцією. Група приймала скарги на порушення в Україні прав людини та передавала інформацію про переслідування інакодумців, про місця ув’язнення тощо в засоби масової інформації та урядам держав-учасниць гельсінкського процесу, важачи при цьому не лише добробутом чи роботою, але й свободою, а часом навіть самим життям. За словами голови УГГ Миколи Руденка, ".новизна цього явища полягала в тому, що тоді українські патріоти-інтелігенти вперше заговорили не підпільно, а відкрито, на повний голос, наперекір офіційній ідеології, погрозам, не боячись ув’язнення, розправ: ми заявляємо на весь світ, що ми є, ми знаємо, що ви нас заарештуєте, але все одно будемо говорити правду. Це був прояв мужності". Додамо, не просто мужності - жертовності, самозречення, готовності за свої переконання йти до кінця. Як згадує голова Московської Гельсінкської групи Юрій Орлов, "гебісти ненавиділи українців, здається, сильніше за всіх інших політичних в’язнів". Він же зазначає, що у Пермському таборі № 35, де він відбував свій термін, серед в’язнів переважали українці, втім, як свідчать "відсиденти", те саме було і в інших політичних зонах.

Трохи статистики, яку подає Василь Овсієнко: у члени УГГ за час її існування вступили 43 особи. 24-х з них було засуджено у зв’язку із членством у Групі. Сумарний термін відбутого ними покарання в концтаборах, в’язницях, психушках і на засланні склав 170 років. Загалом же на рахунку 39-и членів Групи - понад 550 років неволі. 5 членів Групи загинуло: Михайло Мельник наклав на себе руки напередодні неминучого арешту, Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко та Василь Стус фактично були вбиті в неволі у таборі № 36 селище Кучино Пермської області Росії. Попри всі страшні переслідування та втрати, УГГ не припинила боротьби і, на відміну від інших груп, скажімо, Московської, не саморозпустилася.

Важко відірватися від історичного екскурсу, адже історія українського руху опору захопливіша за найкарколомніші детективи та моторніша за найвигадливіші трилери. Однак повернімося до видання Харківської правозахисної групи, в якому вперше в Україні публікуються документи та матеріали УГГ.

На думку укладачів, до збірки увійшла значна частина найважливіших матеріалів: основоположні документи УГГ, її меморандуми, інформаційні бюлетені, спільні та деякі індивідуальні заяви членів Групи, матеріали судів над інакодумцями, факсиміле деяких документів, фотознімки. У 1-му томі подається ґрунтовний нарис історії правозахисного руху в Україні, інтерв’ю з головою УГГ Миколою Руденком, біографічні відомості всіх 43-х членів Групи. У 2-му, 3-му, та 4-му томах у хронологічному порядку подано документи УГГ.

Важливість такого видання для сучасної України не потребує, здається, особливих коментарів. Український гельсінкський рух за права людини та національні права, який об’єднав, здається, чи ні всі тодішні опозиційні тоталітарній владі течії та рухи, мав величезне значення. Його вплив на створення незалежної громадської думки, зміну всієї суспільної атмосфери в країні та, в кінцевому висліді, на створення незалежної демократичної української держави ще чекає свого серйозного наукового дослідження. Саме таким дослідженням має прислужитися видання документів УГГ. Необхідне воно й для розуміння та вивчення правдивої новітньої історії України, боротьби ії народу за свої права й незалежність, адже в українському суспільстві й досі панує вкрай недбале ставлення до себе, ущербне почуття меншовартості, невіра у власні сили та в те, що в Україні насправді були герої.

Хоч як це не банально звучить, а все ж слід наголосити, що засвоєння та осмислення досвіду діяльности. УГГ вкрай важливе для формування громадянського суспільства в Україні, правової свідомости його громадян, для утвердження істинної демократії.

За висловом Андрія Амальрика правозахисники вчинили революційний переворот у свідомості стероризованого за попередні десятиліття населення СРСР: у невільній країні вони почали поводитися як вільні люди. На жаль, за десять років незалежности України далеко не всі її громадяни, можливо, ще й через необізнаність із власною найновішої історією, спромоглися на подібне. То ж хай приклад воістину героїчних членів Української Гельсінкської Групи надихне нас на це.

Книжник-ревю,№3 (36), лютий, 2002

Від редакції "ПЛ":4-томник "Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод" отримав третє місце в номінації "Енциклопедія" Всеукраїнського конкурсу "Книжка року".