Бюлетень "Права Людини", 2002, #07

Ведучі: Зіновій Фриз та Юлія Жмакіна

Гості: народний депутат України, голова Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з розслідування справи Георгія Гонгадзе та інших резонансних злочинів Олександр Жир, журналіст, кандидат у народні депутати від виборчого блоку "Команда озимого покоління" Микола Вересень (Ситник)

Зіновій Фриз: Ми обговоримо спершу ранкові події у Верховній Раді України. Ось як почув і побачив це наш київський колега Віктор Міняйло.

Віктор Міняйло: Ранкове планерне засідання тривало, а питання щодо спеціального засідання Верховної Ради спікер Іван Плющ на голосування не ставив і, схоже, не збирався. На знак протесту народний депутат Олександр Єльяшкевич окупував парламентську трибуну.

Олександр Єльяшкевич: "Якщо хтось робить вигляд, що нічого не знає, я ще раз повторюю те, що сказав учора на погоджувальній раді: - Кучма вбивця.

Іван Плющ: "Дякую, слово надається народному депутатові."

Однак, кілька народних депутатів, які записалися на виступ, просили передати слово Олександру Єльяшкевичу.

Олександр Єльяшкевич: "Вони все роблять, щоб до 31 березня Україна не дізналася правду. Не вийде, Іван Степанович. Я це заявляю. Я не залишу трибуну, доки не буде спеціального засідання Верховної Ради України. Можете мене винести, вбити ."

Іван Плющ: "Вимкніть мікрофон. Підстав для проведення спеціального, чи ще якогось засідання немає, тому що є затверджений графік роботи сесії Верховної Ради. Я публічно звертався до Олександра Жира, що є час до 4 березня, щоб підготувати матеріали на погоджувальну раду. На жаль, вчора жодного документу не було. Десь о 16 годині надійшов до мене документ. Степан Богданович Гавриш вносить пропозицію, що вони звернулися з листом до Олександра Жира з тим, щоб він, відповідно до регламенту, розробив порядок цього спеціального засідання і разом з регламентним комітетом внесли пропозиції до Верховної Ради.

Якби вони були розроблені, я б виніс їх на ваш розгляд і ви б проголосували чи не проголосували. Але окрім цього листа нічого немає. Що я буду ставити на голосування?

Ігор Шаров, "Трудова Україна": "Шановний Іване Степановичу, шановні колеги. На початку цієї сесії депутатське об’єднання "За єдину Україну" пропонувало знайти таку форму співпраці у парламенті, щоб працювати лише в округах, комітетах та фракціях, тому що було зрозуміло, що робота зведеться до політичних заяв, до "касет" і до створення спеціальних слідчих комісій.

Тому Іване Степановичу, прошу вас перейти до роботи, відповідно до регламенту і порядку денного. Це раз. А по-друге, Іване Степановичу прошу дати розпорядження і зняти портрет Єльяшкевича над гербом на трибуні."

Віктор Міняйло: - "А поки народні депутати України працювали згідно з регламентом і порядком денним Олександр Єльяшкевич як "стійкий олов’яний солдатик" стояв на трибуні.

Зіновій Фриз: "Газета "Українська правда", це інтернетівський часопис, у замітці "Жиру не дали 10 хвилин для слова" написала, зокрема: "Депутати не підтримали пропозицію про надання слова голові Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з розслідування справи журналіста Гонгадзе та інших резонансних справ Олександру Жиру, яка ініціює проведення сьогодні спеціального засідання Верховної Ради".

Пане Жир, Ви, на жаль, не змогли сьогодні сказати те, що хотіли сказати з трибуни Верховної Ради. Ми, звичайно, не можемо дати Вам 10 хвилин, бо для нашого ефірного часу це забагато, але у Вас є зараз можливість сказати те, чого Ви не змогли сказати з трибуни Верховної Ради України. Будь ласка."

Олександр Жир: "Я хотів би усіх повернути до 12 лютого 2002 року, коли відбулося засідання Тимчасової слідчої комісії, на якому було ухвалено рішення, що у разі отримання позитивних висновків експертизи плівок стосовно Єльяшкевича, комісія ухвалює рішення висунути питання про проведення спеціального засідання Верховної Ради, на якому розглянути ситуацію, що є у державі.

Чим це було викликано? По-перше, і ми, до речі, отримали цю експертизу. Експертиза підтвердила, що у розмові стосовно побиття депутата Єльяшкевича, розмові, у якій бере участь міністр внутрішніх справ України на той час Кравченко та Президент України, йде розмова про те, що його треба побити саме так, щоб він більше не піднявся.

Більше того, ми на сьогоднішній день, фактично після цього, не маємо сумніву, що всі записи, які були зроблено, на жаль, є правдивими. На жаль, ми маємо у державі угруповання, а я його особисто називаю злочинне угруповання на чолі з Президентом України.

Ми мали прагнення говорити не лише про ті матеріали, які є сьогодні у записах. На сьогоднішній день, я як голова комісії отримую велику кількість листів із всіх куточків України, отримую докази діяльності цих осіб на чолі з нашим Президентом.

Один із них, це матеріали щодо хабарів, які брали міністр внутрішніх справ Кравченко та інші особи з оточення міністра внутрішніх справ. Ці матеріали підтверджені документально, і я про це вже робив заяву, що я можу довести, що це є, на жаль, також правда. І цих матеріалів безліч. Їх треба розглядати разом. Не можна розглядати, скажімо, лише справу Гонгадзе, або справу Єльяшкевича, і це комом іде один за іншим.

Тому, на наше переконання, ми мусимо провести засідання, якщо не подобається слово "спеціальне", то, скажімо, окреме засідання, на яке запросити Президента України, запросити Генерального прокурора, керівника уряду пана Кінаха, міністра внутрішніх справ, голову Служби безпеки і обговорити ту ситуацію, у якій на сьогоднішній день є Україна.

І саме тому, я хотів би ще раз наголосити, ще вчора у відповідності до всіх вимог регламенту я подав від комісії, маючи доручення від комісії ще від 12 лютого, подав подання до Верховної Ради (як потім було з’ясовано в перерві сьогоднішнього засідання Верховної Ради, воно відповідає всім вимогам)."

Юлія Жмакіна: "Пане Жир, все-таки скажіть, чого ви очікуєте від такого засідання спеціального, не спеціального, якщо от сьогодні Верховна Рада навіть не дала вам можливості виступити."

Олександр Жир: "У Верховній Раді не було частини депутатів чиї картки не голосували. І я переконаний, що завтра у Верховній Раді, а Іван Степанович дав обіцянку, що він завтра винесе це питання на голосування, зберуться депутати, які проголосують за те, щоб надати можливість комісії інформувати Верховну Раду. Це має бути офіційна інформація з трибуни Верховної Ради.

І я хочу звернути увагу, що сьогодні при голосуванні жодного голосу проти того, щоб надати можливість тимчасовій слідчій комісії поінформувати Верховну Раду, не було."

Юлія Жмакіна: "Але спостерігачі зазначили, що так само і не брали участь у голосуванні якраз ті фракції, що нині балотуються за списком "Нашої України". Як ви це пояснюєте?"

Олександр Жир: "Я думаю, що вони були не дуже уважні при голосуванні і завтра вони виправлять цю ситуацію."

Юлія Жмакіна: "У нас є коментар щодо цього народного депутата Тараса Чорновола."

Зіновій Фриз: "Він дійсно висловив Радіо Свобода свою думку з приводу того, що, справді, це виглядає дуже дивно, що більшість представників блоку "Наша Україна", до якого входите і Ви, пане Жир, голосувала проти того, аби надати Вам слово. Справді, це дуже дивно. Втім, послухаємо Чорновола."

Тарас Чорновіл: "Що я можу сказати? Мені просто сумно, що відбуваються такі голосування і сумно, що багато хто з тих людей, хто мав однозначно підтримати цього,. не підтримують, бо є питання для нас абсолютно принципові.

Я боюсь, що незагальна позиція "Нашої України" - це ознака того, що ще на сьогоднішній день немає виробленого узгодженого ухвалення рішень. І це є позиція окремих фракцій, які вирішили перестрахуватися перед виборами від якихось ексцесів, як вони вважають, чи якихось непорозумінь з кимсь. Хоча я до цього ставлюсь дуже болісно, бо я, по-перше, однозначно переконаний, що цей звіт повинен був відбутися, а, по-друге, мені здається, що отакі перестраховування, особливо перед виборами, можуть лише зашкодити.

Люди хочуть чути чисту, реальну пряму позицію. Якщо цієї позиції немає, то можна дуже серйозно тривожитися за результати на виборах."

Зіновій Фриз: "Пане Жир, сьогодні депутати підтримали запит про порушення кримінальної справи проти Кучми. Чи можна вважати, що початок імпічменту Президента Кучми розпочався? Про це, у всякому разі, є багато повідомлень в інтернетівських виданнях."

Олександр Жир: "Для мене є головним на сьогоднішній день - встановлення істини. Для чого я зробив дуже і дуже багато, як і більшість членів тимчасової слідчої комісії.

Моє завдання, щоб Верховна Рада України дала оцінку саме цим діям, щодо яких, на моє переконання і на переконання членів комісії, зібрані матеріали, які є на сьогоднішній день доказом.

Саме тому, початок це, чи не початок імпічменту, не є це зараз головним. Головне, Верховна Рада України повинна ухвалити певні рішення щодо тих матеріалів, які є сьогодні у тимчасової комісії."

Юлія Жмакіна: "А чи не заважають при ухваленні таких рішень заяви: "Кучма вбивця". Все-таки немає доказів, не було суду, немає судових рішень? Чи не заважають, власне, такі гострі заяви цьому?"

Олександр Жир: "Ніхто, ніколи від мене як голови комісії не чув таких заяв. Я як людина розумію Олександра Єльяшкевича. Я розумію тому, що він власне на собі мав можливість переконатися, що є таке наш, на сьогоднішній день,. режим, який встановлено в державі. І, маючи докази про те, що розмови не є монтаж, маючи докази про те, що, так, мова там йшла саме про нього, мова йшла про побиття його, то як людина я його розумію."

Юлія Жмакіна: "Запитання до Миколи Вересня. Миколо, напевно, що ця тема, ця справа, зокрема, щодо журналіста Гонгадзе, у спадок дістанеться наступному парламенту. Як Ви гадаєте, якою, взагалі може бути місія Верховної Ради у цій справі, справі розслідування?"

Микола Вересень: "Я не говорив би про місію Верховної Ради, я говорив би про те, що, на моє абсолютне переконання, раніше чи пізніше правда стане зрозуміла всім. Будуть проведені відповідні слідчі дії і буде названо поіменно тих, хто стоїть за справою і хто був виконавцем цієї справи. У мене немає жодних сумнівів у тому, що це може бути, як пан Жир каже, може ще у цій каденції чи у наступній каденції, може через каденцію, але не буває такого у світі, щоб коли-небудь ми не дізналися б правду.

Я думаю, що порядні люди хочуть, щоб це було швидше, а чиновницький люд, може, хоче, щоб це було пізніше. Але воно не сховається ніде, і воно просякає у суспільну свідомість, і люди починають від маленьких підозр у причетності влади до злочину переходити до більш серйозних підозр. І ці підозри лягають просто там якимсь шаром, нашаровуються одна на одну, і тоді влада стає під підозрою як така. І це дуже соціально небезпечно."

Зіновій Фриз: "Пане Вересень, якщо ви станете народним депутатом, що Ви думаєте необхідно зробити, щоб не через каденцію, а вже наступної каденції з’ясували справу Гонгадзе раз і назавжди?"

Микола Вересень: "Стану я депутатом чи ні, але справа Гонгадзе не буде лежати у якійсь шухляді, далекій від мене, я думаю. Я досить довго і наполегливо буду займатися цією справою у будь-якому разі - чи як депутат, чи як журналіст."

Зіновій Фриз: "Ця тема дуже велика, дуже глибока і, очевидно, її обговоренням в одній передачі тут не обійтися і в наступних передачах, я думаю, мої колеги ще не раз порушуватимуть проблеми, що їх прагне вирішити нинішній склад Верховної Ради."

Вечірня Свобода Київ-Прага, 5 березня 2002 - http://rferl.org

Левка Лук’яненка знає кожен свідомий українець. Його шлях боротьби за незалежність України був справді героїчним. Камера смертників, більшовицькі табори, де замордували Василя Стуса, Валерія Марченка, Юрія Литвина і багатьох інших.

У новітні часи незалежності України Левко Лук’яненко був першим послом України в Канаді. Нині він є Головою Української республіканської партії і заступником голови виборчого Блоку Юлії Тимошенко.

З ним спілкувався наш кореспондент Ігор Столяров.

Ігор Столяров: Я переконаний, що багатьом в Україні та поза її межами було б цікаво почути Вашу точку зору з приводу передвиборчої ситуації в Україні.

Левко Лук’яненко: Складається враження, що влада вирішила відверто порушувати Закон "Про вибори". П’ять проурядових партій, що входять до блоку "За єдину Україну", використали стільки коштів на різні гасла і агітаційні плакати. У містах, селищах, селах розвішано їх тисячами.

Вони відверто порушують Закон, перевищують кошти, виділені на виборчу кампанію. Але їм цього видається замало. Користуючись владним кермом, адже у їхніх руках є практично всі засоби масової інформації, вони не дають спілкуватися з виборцями представникам Блоку Юлії Тимошенко.

Я сьогодні повернувся з виборчого округу № 148, м.Лубни, Полтавської області. Там від Блоку Юлії Тимошенко балотується до Верховної Ради В’ячеслав Білоус. Він вже був раніше депутатом парламенту з 1994 до 1998 року, є політично досвідченою людиною, має дві вищі освіти, відстоює незалежність України. Він є членом Проводу Української Республіканської партії.

У цьому виборчому окрузі йому серед інших протистоїть представник владних кланів - Голова корпорації "Нафта України" Салмін. Так ось. За 100 гривень найняли дівчат, дали їм зошити і вони ходять від хати до хати, записуючи людей, які будуть голосувати за Салміна. Агітатори від влади питають, прохають, а потім і залякують виборців.

Салмін є типовим представником кланових сил, які нині панують в Україні. Всупереч виборчому Законодавству ці агітатори ходять і агітують за Салміна.

Зрозуміло, що на простих селян це може вплинути.

Ігор Столяров: Чи таких випадків є багато?

Левко Лук’яненко: Так. Особливо кричущим є факт, що мав місце у Сумській області.

Голова обласної держадміністрації Володимир Щербань скликав нараду голів райдержадміністрацій та міських голів. З ними було проведено нараду, на якій він сказав, що необхідно проводити найширшу агітацію на підтримку лише блоку "За єдину Україну". І - якщо десь хтось буде недостатньо завзято це робити - їх звільнять з роботи. Він примусив усіх людей, які є державними службовцями, або залежать від фінансування держави, написати заяву, датовану другим квітня цього року з умовою, що, якщо десь за блок "За єдину Україну" проголосують менше половини, то вони підуть у відставку. Ті заяви він обіцяв підписати.

Володимир Щербань наказав головам райдержадміністрацій та міським головам, щоби вони активно боролися і протидіяли агітації представникам національно-демократичних сил і, зокрема, Блоку Юлії Тимошенко. Він наголосив на необхідності "зривати плакати і бити опозиціонерів в морду. А якщо і биття в морду не допоможе тоді - мочити, мочити і ще раз мочити.".

Я розцінюю це як поступовий перехід від демократії до фашизму, бо він в тому і полягає, що правлячий режим починає доводити свою позицію не ідеологічними методами, а кулаком, насильством, а потім і зброєю.

Я категорично протестую.

Ми від Проводу Української Республіканської партії написали заяву до Генерального прокурора України з вимогою порушити кримінальну справу проти голови Сумської облдержадміністрації Володимира Щербаня за порушення виборчого законодавства.

Ще одну заяву направлено до Президента України Леоніда Кучми, в якій ми вимагаємо звільнити Володимира Щербаня з посади Голови обласної державної адміністрації, тому що дії Володимира Щербаня порушують Конституцію України та існуюче законодавство.

У Конотопському виборчому окрузі плакати, листівки радника Голови Української Республіканської Партії з економічних питань Петра Рубана нині зривають і замальовують чорним. Виборчий штаб пана Рубана написав заяву у Центральну виборчу комісію про ці факти.

Ігор Столяров: Враховуючи такі жахливі події, які відбуваються в Україні, чи має перспективи Блок Юлії Тимошенко посісти поважне місце в новому українському парламенті?

Левко Лук’яненко: Загалом люди дуже прихильно ставляться до Блоку Юлії Тимошенко.

Кандидати від блоку, у мажоритарних округах, зокрема від УРП - Петро Рубан, В’ячеслав Білоус, Ігор Бідик (Чернівецька область), Люба Стасів (у Хмельницькій області) користуються величезним авторитетом людей. І вони без сумніву мають перемогти і стати народними депутатами. Але проти них застосовується вже не лише контрпропаганда. Владі нічого сказати проти цих наших кандидатів, і вони застосовують різні брутальні методи.

Приміром, 10 березня 2002 року, вночі невідомі злочинці порізали два колеса приватного авто кандидата у народні депутати України від УРП Люби Стасів. Що це за методи?

Наші люди сміливі. Вони таких дій не бояться, але коли починають різати колеса, то це обмежує можливості нашого кандидата.

Я обурений всім цім і категорично протестую проти таких методів. Вони свідчать про поступовий перехід влади до фашистських методів. І ми, республіканці, нині змушені не доводити свою правоту на зустрічах з виборцями, а вживати заходи, щоби нам колеса не різали, щоби нас не били і так далі.

Нас турбує політика влади, яка прагне за будь яких умов зберегти своє правління в Україні.

Ігор Столяров: На думку багатьох спостерігачів, щось подібне відбувається нині і в Одесі.

За допомогою судів та повної інформаційної блокади намагаються не допустити перемоги кандидата на посаду Одеського міського голови Едуарда Гурвіца. Чиновники будь якими засобами прагнуть не допустити поразки колишнього першого комуніста області Руслана Боделана. Минулого разу цей комуніст прийшов до влади в Одесі за допомогою Кіровоградського обласного суду. Нині так само залучені суди.

Левко Лук’яненко: Це ще більше турбує, бо показує, що, очевидно, ці методи є узгодженими з вищим керівництвом України, з оточенням Президента.

Я, звичайно, обурений тими діями, якими Руслан Боделан прагне продовжити своє правління.

Він відомий як чоловік, який майже 10 років боровся з побудовою Одеського нафтового терміналу. Такі його діє суперечили інтересам України.

Руслана Боделана безперечно давно слід відправити у відставку, усунути від влади.

Тим часом, Едуард Гурвіц стоїть на демократичних позиціях, і я би всіляко хотів, щоби він переміг на виборах Одеського міського голови.

На думку виконавчого директора Севастопольської правозахисної групи Романа Романова, порушення виборчого законодавства з боку органів влади, деяких посадових і службових осіб складають особливу загрозу правам громадян і є спробою держави підкорити собі волю громадян. У розповсюдженому на прес-конференції огляді СПГ "Хід проведення передвиборчої кампанії до Верховної Ради України в Севастополі: факти, що викликають стурбованість" перераховані численні факти порушення Закону України "Про вибори народних депутатів України".

На думку правозахисників, підписавши розпорядження №214-р від 10.02.2002, Голова Севастопольської міської державної адміністрації (СМДА) Леонід Жунько вийшов за межі своїх повноважень і не виконав вимог Закону України "Про вибори народних депутатів України" (Ст.52 ч.8), створив перешкоди для вільного ведення передвиборної агітації, як це передбачено Ст.51 ч.1 цього Закону. Як результат, через втручання органів влади були знищені агітаційні матеріали виборчого блоку Віктора Ющенка "Наша Україна". В цей час інші партії і блоки продовжують використовувати аналогічні засоби зовнішньої реклами. Так, тролейбуси комунального підприємства "Севтролейбус" оздоблені назвами блоку "За Єдину Україну!", біля стадіону "Чайка" розміщений щит з назвою і символікою СДПУ(о).

Найбільшу кількість матеріалів, що носять прихований рекламний характер, було розміщено в газеті "Слава Севастополя", де лише за лютий можна виділити більш десяти публікацій з прихованою політичною рекламою, з яких нескладно визначити, що найбільші симпатії газета виказує до СДПУ(о) і кандидатів від блоку "За єдину Україну!". Деякі номери настільки перенасичені передвиборними агітаційними матеріалами, що на висвітлення інших подій міського життя не залишається газетної площі. Наприклад, візит до міста В. Ющенка міській газеті вдалось приховати. Таким чином, редакція обмежує своїх читачів у праві на інформацію, оскільки за свої гроші передплатники газети одержують не інформацію, а пропагандистсько-агітаційні матеріали про кандидатів, партії (блоки).

Аналізуючи факти активної участі у передвиборній агітації органів державної влади і місцевого самоврядування міста, посадових і службових осіб, Р. Романов крім вимог закону України "Про вибори народних депутатів України", ще й нагадав стандарти ОБСЄ: "Уряд не повинен зловживати державними ресурсами, людськими і матеріальними, для підтримки кандидатів правлячої партії чи партій. Наприклад, урядові машини, офіси і телекомунікація не повинні використовуватися в цих цілях, за винятком випадків, коли всі кандидати мають до них рівний доступ".

Більшість магазинів, перукарень та інших установ міста розмістили у своїх вітринах плакати блоку "За єдину Україну!". У приватних бесідах їхні керівники і співробітники не приховують, що зробили це не по своїй волі, а за вказівкою органів влади. У передвиборну кампанію активно втягнені багато комунальних підприємств міста.

Найбільшу небезпеку вільному волевиявленню виборців являє собою залучення в передвиборну кампанію правоохоронних органів. Працівники міліції активно збирають підписи на підтримку блоку "За єдину Україну!" і його кандидатів. Так, на адресу СПГ надійшли звернення громадян про те, що співробітники міліції зверталися до них із пропозицією поставити свій підпис на спеціальному бланку про те, що він/вона проголосує за список блоку "За єдину Україну!". Сам передплатний бланк являє собою таблицю, що не має найменування, куди заносяться прізвище, ім’я, по батькові, адреса і підпис.

Аналогічні скарги надійшли на адресу СПГ від водіїв автомобілів, яких зупиняли співробітники ДАІ і після перевірки документів, установивши адресу, пропонували поставити підпис у підтримку кандидата від блоку "За єдину Україну!" по округу №225, заступника голови СМДА Віктора Заічко.

Поганий приклад показав своїми діями голова адміністрації президента України і лідер блоку "За єдину Україну!" Володимир Литвин, який, прибувши в Севастополь на службовому транспорті і зі службовою охороною, провів низку агітаційних зустрічей, використовуючи таким чином, кошти державного бюджету. Одна з зустрічей відбулася в штабі ВМС України, що порушує Ст.56 п.2 Закону України "Про вибори народних депутатів України", де сказано про заборону на відвідування військових частин окремими кандидатами в депутати.

Відзначаючи факти протиправного використання учасниками виборчої кампанії персональних даних громадян України, серед інших зазначено, що жителі Севастополя почали отримувати поздоровлення з днем народження від кандидатів, партій (блоків). Зокрема, такі поздоровлення були отримані від кандидата в депутати від блоку "За єдину Україну" по 224 округу Івана Вернидубова. Ці випадки вимагають особливої уваги, оскільки, розсилання вітальних листівок проводилося за рахунок коштів і від імені Державної податкової адміністрації в Севастополі, керівником якої є пан Вернидубов. Крім того, податкова адміністрація має базу даних єдиного державного реєстру платників податків, що містить відомості про фізичних осіб. На податкову адміністрацію законом покладений обов’язок по збереженню конфіденційності цих даних, з метою недопущення протиправного використання їх на шкоду правам і інтересам громадян. Такі дії глави податкової служби в Севастополі і кандидата в депутати від блоку "За єдину Україну!" Івана Вернидубова можуть бути основою для зняття його з реєстрації, у відповідності зі Ст.49 ч.3 п.11 Закону України "Про вибори народних депутатів України", і порушення кримінальної справи по ознаках Ст.182 Кримінального Кодексу України (втручання в приватне життя).

Привітання ж севастопольців з днем народження від Кримського відділення Партії Зелених викликають законні питання про незаконність добутих ними конфіденційних даних.

Серйозну тривогу правозахисників викликає пасивність у відношенні порушень виборчого законодавства з боку кандидатів, партій (блоків), що беруть участь у виборах. Незважаючи на те, що закон надає значні можливості по захисту своїх прав, учасники виборчої кампанії дуже слабко використовують можливості закону, віддаючи перевагу розповідям про порушення замість правових дій. Це, на думку СПГ, є однією з причин тих порушень, що виникають у ході передвиборної кампанії.

За матеріалами огляду СПГ за програмою "Прозорі вибори-2002".

Повна версія - за адресою: http://ukrlife.bravepages.com/main/TRIBUNA/view_.html  

Секретариат Европейского суда по правам человека - это орган, созданный на основании главы 3 Правил (в другом переводе Регламента) Суда. Задачей Секретариата, как это установлено в Правилах, является помощь в работе Суда, ответы на корреспонденцию, сопровождение архива. Однако, работа Секретариата даже в указанных рамках оказывает немалое влияние на принятие Судом тех или иных решений. Автор совершенно не хочет сказать, что Секретариат определяет решения Суда или предрешает их, однако в составе Секретариата работают т.н. "юридические секретари" (для Украины это Дмитрий Супрун), т.е. люди, которые "ведут" дело от начала до конца, и которые, вероятно, лучше кого бы то ни было в Суде знакомы с тем или иным делом. Судья-докладчик по делу всегда в своих докладах опирается на выкладки, представляемые секретарями и, если что-либо в подготовленных документах его не устраивает, судья обязательно сначала посоветуется с секретарем, прежде чем представлять материалы в Комитет или Палату Суда.

Таким образом, работа юридических секретарей Суда простираются значительно дальше тех функций, которые выполняют секретари в украинских судах, и заключаются в досудебной подготовке дела, предварительной оценке вопросов допустимости, сборе необходимого фактического и юридического материала по делу.

Все вышеизложенное имело своей целью показать читателю, что изменения в процедурах Секретариата, даже очень небольшие и для постороннего взгляда совсем незаметные, могут иметь вполне ощутимые последствия для работы Суда.

Изменению подвергся достаточно обширный круг процедур, однако, мы рассмотрим только две из них, те, что непосредственно касаются заявителя. Во-первых, по новым правилам отменяется знаменитое "warning letter" или письмо-предупреждение. Ранее в том случае, если секретари полагали, что представленное заявление по каким-либо основаниям является неприемлемым - они должны были сообщить об этом заявителю и указать основания неприемлемости. Это правило было обязательным.

Эта процедура имела целью дать возможность заявителю исправить допущенные ошибки или отозвать заявление. Однако, во всяком случае по отношению к Украине, эффективность ее была крайне невысока: бесконечно малое число заявителей после письма забирали свои заявления. Так же очень немногие действительно смогли исправить свои заявления настолько, чтобы сделать их приемлемыми. Единственное более или менее реально работавшее письмо - было письмо о неисчерпании национальных средств защиты, в некоторых случаях заявители действительно смогли, опираясь на это письмо, исчерпать необходимые (по старой системе первая и кассационная, по новой первая, апелляционная и кассационная) национальные судебные инстанции. Однако, число таких заявителей не могло исправить общей безрадостной картины. Единственным результатом было то, что данная процедура вызывала достаточное количество проклятий на головы юридических секретарей и обвинений их в разнообразных, но неизменно коварных планах и заговорах против заявителей.

По новой процедуре такого письма не будет. Т.е. заявитель может получить одно из следующих писем:

письмо, сообщающее о поступлении в Суд предварительного заявления и содержащее общие правила обращения в Суд, а также форму, которую надо заполнить для подачи заявления;

письмо с просьбой предоставить дополнительные материалы или информацию, если юридический секретарь полагает, что предоставленных заявителем материалов недостаточно для постановления решения;

письмо с подтверждением полученных материалов;

письмо о регистрации заявления и передаче его на рассмотрение Докладчику.

Следует отметить, что для тех заявителей и юристов, которые воспринимали "warning letters" не как "отписку какого-то там секретаря", а как серьезную работу ответственного должностного лица, результаты которой могут значительно повлиять на окончательное решение Суда, эта отмена создает значительные трудности. Теперь не будет подсказки - как Суд воспринимает заявление, и соответственно намного труднее будет корректировать содержание заявления по ходу разбирательства. Теперь придется значительно глубже прорабатывать изначальную аппликационную форму для того, чтобы с самого начала подать заявление, максимально точно отражающее нарушения Конвенции и убеждающее персонал Суда, что соблюдены все правила подачи петиции и основания к признанию заявления неприемлемым отсутствуют.

Вывод можно сделать такой: если Вы, как заявитель, получили письмо, подтверждающее регистрацию заявления, без предварительного предупреждающего письма - не спешите радоваться и собирать чемоданы для поездки в Страсбург, вполне возможно, что в отношении Вашего заявления уже работает новая система и Вы еще можете получить определение Суда о неприемлемости Вашего заявления.

Второе изменение, как мне кажется, должно очень порадовать украинских заявителей. Оно состоит в том, что решения Суда теперь будут поступать к ним на том языке, на котором велась с ними переписка. Дело в том, что ранее решения и определения Суда направлялись заявителям только на английском или французском языках (официальных языках Совета Европы). И бывали случаи, когда украинские заявители, не разобравшись в том, что же собственно написано в решении (а решения по Украине в подавляющем большинстве случаев о неприемлемости заявления) обращались к государственным исполнителям с требованием исполнить в принудительном порядке решение Европейского суде по правам человека. Такие казусы заставили Суд пересмотреть процедуры Секретариата и обязать его предоставлять решения на языке, понятном заявителю.

Таким образом, описанные изменения, несомненно будут интересны заявителям, поэтому, полагаем, их описание не будет незамечено читателями "ПЛ".

Комментарий "ПЛ":Мы благодарны нашему эксперту, члену ХПГ Ивану Лищине, который теперь работает в Секретариате Европейского суда, за информацию, так сказать, из первых рук. Надеемся, что Иван и дальше будет делиться с нами своими впечатлениями и новостями.

Однако один момент в его тексте, на наш взгляд, нуждается в обсуждении. Действительно ли после "малой судебной реформы" кассационная инстанция стала эффективным средством правовой защиты и до обращения в Европейский суд необходимо подавать кассационную жалобу? Это утверждение представляется верным только для приговоров, определений и постановлений апелляционного суда, принятых им как судом первой инстанции. В этом случае, согласно первой части ст.394 УПК, дело рассматривается с обязательным уведомлением прокурора и лиц, указанных в ст.384 УПК. А, согласно второй части ст.394, дела с кассационными жалобами и представлениями на судебные решения и постановления апелляционного суда, принятые им в апелляционном порядке, рассматриваются кассационным судом в составе трех судей с участием прокурора. Суд своим определением разрешает вопрос о назначении дела к рассмотрению с обязательным уведомлением лиц, указанных в ст.384 УПК, или отказывает в удовлетворении кассационной жалобы, кассационного представления. Таким образом, трое судей могут отказать в рассмотрении кассационной жалобы на основании рассмотрении жалобы с участием прокурора и без участия защиты. На наш взгляд, дискреционная власть суда здесь слишком велика, и поэтому кассационную инстанцию нельзя признать эффективным средством правовой защиты. Именно по таким мотивам не было признано эффективным средством правовой защиты рассмотрение Верховным Судом жалоб в порядке надзора. Вспомним, что до решения Европейского суда о неприемлемости жалобы Кириченко и В.Ф.Бойко, и В.Г.Буткевич и многие ученые-правоведы утверждали, что для исчерпания всех внутренних средств правовой защиты надзорную инстанцию пройти необходимо. Многие заявители из-за этого потеряли возможность обращения в Европейской суд из-за того, что истек срок в 6 месяцев для подачи жалобы. Не повторится ли эта история опять?

Евгений Захаров

1. Урядова інформація з обмеженим доступом

Аналіз доступу до урядової інформації показав, що органи виконавчої влади використовують для засекречування інформації грифи секретності "для службового користування", "не для друку", "опублікуванню не підлягає". Ці грифи є незаконними, оскільки законом вони не визначаються, не визначений також ніякими нормативними актами порядок роботи з документами з грифами "не для друку", "опублікуванню не підлягає". Інструкція ж про порядок роботи з документами з грифом ДСК написана в дусі "старих добрих часів" тоталітарного режиму і практично закриває доступ до таких документів.

Ми спробували встановити, наскільки широко застосовуються незаконні грифи. Ми проаналізували всі документи, прийняті декількома центральними відомствами в 2000 і 2001 р., з метою установити кількість документів з цими грифами. Для цього була використана комп’ютерна правова система "Ліга". Результати представлені в табл. 1. Легко побачити, що найбільше кількість документів із зазначеними грифами приймають Президент України і Кабінет міністрів, причому Президент використовує гриф "опублікуванню не підлягає", Кабінет міністрів - гриф "не для друку", а відомства - в основному гриф ДСК. Крім того, усі документи з грифом ДСК мають у базі назву, з якої, принаймні, зрозумілий зміст документа. Документи ж із грифами "не для друку" і "опублікуванню не підлягає" мають тільки номери і дату прийняття - таким чином, неможливо зрозуміти, що саме міститься в цих документах. Правда, в окремих рідких випадках, коли документ з’являється в тематичних рубриках, він входить туди з назвою. Так, наприклад, з’ясувалося, що розпорядження Кабінету міністрів №411-р від 13.09.2001 має відношення до пенсій. Але які ж відомості про пенсії повинні засекречуватися від громадян України? Насправді, важко собі уявити яку-небудь інформацію про пенсійне забезпечення, що не цікавить громадськість. Крім того, закон "Про державну таємницю" забороняє засекречувати інформацію, що стосується прав і свобод громадян. Оскільки ступінь таємності відомостей із грифом "не для друку", мабуть, нижчий за ступінь таємності, що є державною таємницею, то документи, що містять інформацію, яка стосується прав і свобод людини, не повинні мати цей гриф. А інформація про пенсії, безумовно, стосується прав людини. З тієї же причини не можна було ставити грифа на документ № 709/94 від 30.11.94, що, як з’ясувалося, має відношення до ідентифікаційних номерів.

Табл.1

Викликає велике здивування надання Департаментом з питань виконання покарань грифа "не для друку" "Правилам внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ" (наказ №10 від 6 травня 2000). Як же ці правила будуть виконуватися, якщо їх не можна довідатися? Можливо, доступ до документів із грифом "не для друку" набагато ширше, ніж до документів із грифом ДСК, але про це залишається тільки гадати.

Табл.2

Велика кількість безіменних документів, прийнятих Президентом і Кабінетом міністрів, спонукало нас з’ясувати динаміку їхнього прийняття за більш тривалий період. Виявилося, що грифи "не для друку" і "опублікуванню не підлягає" застосовувалися вже 1994 р. ще до дострокових парламентських і президентських виборів. Дані про кількість документів з цими грифами, прийнятих в період 1994 - 2001 р.р., зведені в табл. 2, а на малюнку зображений графік їхнього розподілу у % від загальної кількості протягом цього періоду. Очевидні сплески прийняття таких документів і Президентом, і Кабінетом міністрів. Хоча чіткої кореляції між сплесками немає, найчастіше вони збігаються з періодами виборчих кампаній і проведення всеукраїнського референдуму. Звертає на себе увагу також те, що саме Президент України засекречує значно більшу кількість документів, ніж Кабінет міністрів чи будь-яке інше відомство.

У приватній бесіді один з чиновників, що працює в Адміністрації Президента, сказав, що документи з грифом "опублікуванню не підлягає" стосуються призначень на посаду, і, мовляв, кого це може цікавити, навіщо витрачати папір на опублікування. Це нехитре пояснення важко прийняти на віру, особливо з огляду на приведені вище приклади використання грифів секретності для документів, що мають пряме відношення до прав людини. Очевидно одне: чиновники, як і раніше, самі вирішують, що потрібно знати громадськості, а що їй буде нецікаво, і позбавляють суспільство інформації на свій розсуд.

2. ІНФОРМАЦІЙНІ ЗАПИТИ ДО ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Для перевірки можливості отримання урядової інформації ми вирішили спробувати зібрати дані для підготовки річного звіту про стан з правами людини в Україні.

ХПГ і наші партнери, учасники правозахисної мережі, звернулися в серпні 2001 р. у різні центральні та регіональні органи влади із запитами про надання інформації за 1998, 1999, 2000 р.р. і першу половину 2001 р., що необхідна для підготовки звіту.

Ми запросили дані про смертність та її причини, про число самогубств, дані про прожитковий мінімум і мінімальний споживчий кошик, про структуру одержання пенсії (скільки осіб одержують пенсію до ЗО гривень, від ЗО до 50, від 50 до 70 і т.д.), дані про зарплату в різних галузях промисловості і бюджетній сфері, про структуру безробіття; дані про стан медичної допомоги; дані про середню і вищу освіту; про страйки і голодування; дані про стан навколишнього середовища; про смертність у Збройних Силах України та її причини; дані про рівень і структуру злочинності, судову статистику, кількість прохань про помилування і кількість вдоволених прохань; дані про кількість пенітенціарних установ, про хвороби і смертність в них, про кількість хворих на туберкульоз і СНІД у країні в цілому й у пенітенціарних установах, дані про витрати на утримання ув’язнених, дані про легальних і розкритих нелегальних мігрантів, про кількість біженців, про кількість представників репресованих народів та інші.

Для того, щоб послати коректні запити, ми провели попередній огляд інформаційних джерел, що публікують таку інформацію - статистичних щорічників, що видаються Державним комітетом статистики, періодичних видань міністерств і відомств, таких, як "Вісник Верховного Суду України", "Вісник Конституційного суду України", "Офіційний вісник України" та інші. Одним з найбільш важливих джерел, що дають багатий ґрунт для міркувань, була комп’ютерна правова система "Ліга", яка містить законодавчі й інші нормативно-правові акти.

Узагальнивши результати цього аналізу, ми надіслали запити до Адміністрації Президента, Міністерство юстиції, Міністерство праці і соціальної політики. Міністерство охорони здоров’я, Міністерство освіти, Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ і всі його регіональні Управління, (Автономна республіка Крим, 24 області, м.м. Київ і Севастополь), Генеральну прокуратуру і всі її регіональні Управління (Автономна республіка Крим, 24 області, М.М.Київ і Севастополь), Службу безпеки України, Державний комітет статистики, Державний департамент з питань виконання покарань, Державний департамент у справах національностей і міграції, Комісію при Президентові України з питань помилування й інші відомства.

Згідно зі ст.ст.32-34 Закону "Про інформацію" інформаційні запити повинні вивчатися відомствами протягом 10 днів, і протягом цього терміну державний орган повинний письмово сповістити автора запиту про те, що запит буде вдоволений, або що запитувана інформація не підлягає передачі для ознайомлення. При цьому відмовлення повинне бути вмотивованим. Запити повинні задовольнятися протягом місяця. Якщо відповідь на запит не може бути підготовлена у місячний термін, то державний орган зобов’язаний повідомити про відстрочку задоволення запиту, вказати причини, з яких запит не може бути вдоволений у встановлений законом термін, і вказати дату задоволення запиту.

Результати запитів у МВС і Генеральну прокуратуру та їхні регіональні органи розглядаються нижче. Що ж стосується інших відомств, то жоден державний орган з тих, куди ми зверталися, не відповів протягом 10 днів, що запит буде вдоволений чи в задоволенні запиту буде відмовлено. Лише з Міністерства юстиції, Державного департаменту з питань виконання покарань і Державного департаменту по справах національностей і міграції ми одержали задовільну відповідь протягом місяця. З порушенням термінів прийшли відповіді з Міністерства праці і соціальної політики, Міністерства внутрішніх справ, СБУ, Міністерства освіти (після повторного запиту), Комісія при Президентові України з питань помилування. Зовсім не відповіли нам Міністерство оборони, Міністерство охорони здоров’я. Самі ж відповіді неповні, і часто нам рекомендували звертатися в інші відомства, насамперед у Державний комітет статистики. Дійсно, усі державні органи передають інформацію в Держкомстат відповідно до затверджених форм. Однак ми зверталися у відомства, що збирають і обробляють інформацію з їх профілю і запитували переважно саме ту інформацію, що не міститься в статистичних щорічниках.

Змістовні відповіді ми одержали з Міністерства юстиції, Державних департаментів з питань виконання покарань і по справах національностей і міграції. Так, Міністерство юстиції надіслало узагальнені кількісні дані про бюджетне фінансування обласних, районних (міських) і військових судів (див. табл. З, мізерні суми красномовно, на наш погляд, свідчать про реальне, а не деклароване, ставлення виконавчої влади до судової), кількості суддів, притягнених до дисциплінарної відповідальності і звільнених з посади (відповідно в 1997 р. - 122 і 2, в 1998 р. 117 і 4, в 1999 р. - 118 і 5, в 2000 р. - 173 і 9), в перші 6 місяців 2001 р. - 56 і 11), кількості засуджених за наклеп (в 1998 р. - 123 особи, в 1999 р. - 98, в 2000 р. - 102, в 1-му півріччі 2001 р. - 49, при цьому було позбавлено волі 3 особи в 1998 р. і 5 осіб в 1999 р.).

Табл.З

Табл.З

Державний департамент з питань виконання покарань відповів на наші запитання відносно фінансування кримінально-виконавчої системи (в 1998 р. заплановано бюджетом 227.5 млн. грн., реально надано 180.6 млн. грн., в 1999 р. - відповідно 216.6 і 203.3 млн. грн., в 2000 р. - заплановано й реально надано 204.4 млн. грн., а за перші 9 місяців 2001 р. - відповідно 156.3 і 154.7 млн. грн.), смертності в місцях позбавлення волі, в тому числі від туберкульозу (1998 р. - 2108, 1999 р. - 2969, 2000 р. - 2222, перші 6 місяців 2001 р. - 865 осіб, в тому числі від туберкульозу, відповідно, - 725, 1133, 715 і 300), кількості самогубств серед ув’язнених і засуджених, а також персоналу установ (відповідно 1998 р. - 59 і 6, 1999 р. - 45 і 4, 2000 р. - 31 і 8, перші 6 місяців 2001 р. - 13 і 4 осіб).

З Міністерства освіти прийшла відповідь тільки з департаменту вищої освіти, більша ж частина питань залишилася без відповіді. На наш повторний запит заступник державного секретаря Міністерства освіти та науки Г.Науменко відповів, що на деякі наші запитання можна знайти відповідь в Держкомстаті, решта запитуваних даних міністерством не збирається. Правда, до листа були додані досить інформативні статистичні довідники самого міністерства. Своєрідними непрямими відповідями на наші запити можна вважати дії державних органів: так, СБУ розсекретило "Звід відомостей, що складають державну таємницю" після нашого запиту про законність підстав для присвоєння Зводу грифа "таємно" і жвавого листування та телефонних переговорів з цього приводу; міністр внутрішніх справ Юрій Смирнов оголосив дані за 2001 р. про порушення законності співробітниками органів внутрішніх справ (186 осіб притягнуто до кримінальної, і близько 50 тисяч осіб - до дисциплінарної відповідальності) - за нашими спостереженнями, такі дані раніше не обнародувалися; Комісія при Президентові України з питань помилування з осені 2001 р. регулярно інформує пресу про кількість помилуваних нею засуджених.

У цілому, на наш погляд, ставлення державних органів до виконання Закону України "Про інформацію", який зобов’язує надавати всім зацікавленим особам інформацію про свою діяльність, відверто зневажливе. Це свідчить, насамперед, про те, що органи державної влади, як і раніше, фактично не звертають уваги на суспільство, яке доручило їм виконання визначених функцій і вправі запитувати про їхнє виконання. Особливо яскраво це проявилося у відповідях на запити про незаконні дії співробітників правоохоронних органів.

(Закінчення у наступному номері)

15 березня в Севастополеві завершив роботу дводенний семінар "Міжнародне і національне законодавство стосовно принципів демократії і прав людини", який організований Міністерством оборони України разом з Міжнародним товариством прав людини за підтримкою Європейської Комісії ЄС і ОБСЄ.

Під час семінару були прочитані лекції з правової тематики і надані соціально-правові консультації для військовослужбовців Севастопольського гарнізону і членів їхніх родин. У заході брали участь представники Міжнародного товариства прав людини, міністерств України, органів виконавчої влади міста.

Як повідомили Центру "ЛІГА" у прес-службі Міністерства оборони України, цей семінар проводився в рамках проекту "Розвиток демократії і прав людини в Збройних Силах України". У ході реалізації цього проекту до 2004 року планується провести в Україні з залученням висококваліфікованих фахівців із країн Європейського Союзу 30 семінарів з офіцерами Збройних Сил і прочитати 20 лекцій для слухачів і курсантів військових навчальних закладів. Також планується підготувати і видати поліграфічну продукцію по визначеній проблематиці для всіх категорій військовослужбовців.

LIGA ONLINE 15.03.02

Народы, которые представляют собой сумму "я",
мне как-то ближе, чем народы, представляющие собой частицу "мы".
Станислав Ежи Лец

Давно хотел написать Вам, уважаемая редакция бюллетеня "Права людини", да все времени не находилось. И вдруг, как гром среди ясного неба, ".адреси тих, хто не надішле листа, ми будемо змушені виключити із списку розсилки." Поэтому спешу сообщить, что я читал, читаю и, надеюсь, в будущем буду читать "ПЛ", причем делаю это с пользой не только для себя, но и для 8-12 человек, которым регулярно даю ознакомиться с новыми номерами. Знаете, при всем многообразии печатной продукции и теле- радио источников информации, я полностью доверяю только двум: Вашему бюллетеню и радиостанции Би-Би-Си, потому что они объективны и незаангажированы. Радио "Свобода" мне тоже нравится, но там чувствуется, "кто заказывает музыку", и меня, признаться коробит, когда ведущие с пеной у рта доказывают, что все, что исходит от России, - грязное, плохое, негативное.

Телеканалы давно превратились в сливные ямы информационных помоев, газеты. они тоже все "чьи-то", т.е. выражают точку зрения заказчиков. Тем интереснее читать материалы в бюллетене, который не является партийным агитатором и пропагандистом.

Поэтому, если Вы найдете возможность, прошу Вас и в будущем снабжать меня информационной, можно сказать, духовной пищей.

В свою очередь, хочу поделиться мыслями по поводу одной идеи, которая меня давно волновала. Да все не было "нагоди".

Я хотел бы привлечь внимание к проблеме стереотипов, которые глубоко засели в массовом сознании и являются преградой на пути к достижению толерантного отношения людей к друг другу Я выделил бы стереотип под условным названием "они" или "мы", что часто тождественно и одинаково вредно.

Объединяя людей по какому-либо признаку (нацио-нальности, расе, вере, возрасту, полу, весу, месту жительства и т.д.), такой "объединитель" нивелирует в своем сознании массу других, менее явных, но от этого отнюдь не менее значимых, характеристик каждого из них (характер, настроение, увлечения, темперамент, стиль поведения, образованность - и это не образование, а именно образованность.). Таким образом, складывается превратное суждение о целой группе людей, каждый из которых - личность, индивидуальность. Например: все украинцы - хитрые, все евреи - умные, все артисты - богатые, все дети - плаксивые, все старики - ворчливые, все программисты - зануды, все предприниматели - ограниченные. Из целого сонма подобных стереотипов, я лично выделил бы только два, которые справедливы, правда, при одном условии. Это: 1) все негры - черные (да, но степень черноты у всех разная); 2) все женщины - красивые (да, но не все мужчины смелые).

Вспоминается первый рэп-хит на территории бывшего СССР. Когда-то несравненная София Ротару пела: "Я, ты, он, она - вместе целая страна!" Действительно, народ каждой страны представляет собой сумму "я", а не скопище "мы" и "они".

Мне кажется, по меньшей мере, странным, когда кучка "человеков" присваивает себе право выступать от имени целого ряда классов, социальных, возрастных групп, профессий. То и дело звучит с экранов: "мы - молодежь", "мы - шахтеры", "мы - ветераны", "мы - безработные" и т.п. Справедливым было бы, если бы после такого заявления стояли подписи тех, кто претендует на собирательное "мы". Тогда логичнее выглядели б такие высказывания: "Мы - 6 учителей."

Пока у нас в стране людей будут делить на группы, классифицировать, раскладывать по полочкам - взаимопонимания в обществе не будет. Необходимо понять, что "мы" или "они" не существуют! Каждый человек неповторим и непостоянен. Сегодня он молодой, завтра он - пожилой, сегодня он безработный, завтра - бизнесмен, сегодня он благородный, завтра - негодяй, сегодня он любит, завтра - ненавидит. Да, в конце концов сегодня он - он, а завтра - она

Человека нужно ценить и уважать всегда, потому что он - Человек! Вне зависимости от того, к какому роду, племени, к какой партии, профессии он относится.

Вони звернули увагу на небезпеку виникнення авторитарної диктатури, на згортання ліберальних реформ та відродження імперського культу сили. Звернення підписали вдова академіка Сахарова Олена Боннер, письменники Аркадій Ваксберг, Олександр Ткаченко, Фелікс Свєтов, священник Гліб Якунін, а також інші відомі російські правозахисники та депутати. Керівник московського громадського Центру імені Сахарова Юрій Самодуров, який теж підписав документ, одним реченням стисло відобразив головну ідею звернення: "Ми кажемо про таку собі повзучу реставрацію сталінізму." Автори звернення вказують на те, що в Росії формується централізований поліцейський режим, іде відновлення принципів імперської держави, відроджується державний контроль за діяльністю ЗМІ є і все це, на їхню думку, спирається на нереалізовані сподівання на політичну та економічну свободу. Автори документу вважають, що чеченська політика Росії засвідчує "небезпеку перетворення нинішнього політичного режиму на систему фашистського типу".

"Німецька Хвиля" - українська редакція