MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Права людини в Україні 2011. XI. СВОБОДА ОБ’ЄДНАНЬ (АСОЦІАЦІЙ)

21.03.2012   

[1]

1. Загальний огляд

Ситуація зі свободою об’єднань поступово погіршується у порівнянні із попередніми роками. Це пов’язано із загальним погіршенням середовища для діяльності громадських організацій, зокрема, збільшення тиску з боку органів влади та зменшення можливостей співпраці з органами влади.

Загалом українське законодавство не відповідає міжнародним стандартам і в значній мірі необґрунтовано обмежує свободу об’єднань. Проте частково це згладжувалося позитивною адміністративною практикою, котра не використовувала на повну усі законодавчі обмеження. Але слід відзначити й поступове погіршення практики останніми роками, зокрема, збільшення перевірок з боку легалізуючих органів, а також збільшення вимог при реєстрації чи перереєстрації громадських організацій, котрі не передбачені законодавством.

Громадянське суспільство перебуває в очікуванні нового законодавства для громадських і благодійних організацій. Відповідні два проекти законів були на стадії прийняття протягом року[2].

1 листопада 2010 року розроблений громадськими експертами проект закону «Про громадські організації» № 7262-1 був поданий до Верховної Ради України народними депутатами Юрієм Мірошниченко (Партія регіонів), Сергієм Подгорним (БЮТ), Андрієм Шевченком (БЮТ), Юрієм Литвином (Блок Литвина), Олесею Оробець (Блок «Наша Україна-Народна самооборона»), Андрієм Пінчуком (Партія регіонів)[3]. Першим результатом громадської кампанії на його підтримку стало прийняття законопроекту у першому читанні 17 травня 2011 року. Цей проект закону[4]:

—  розширює цілі створення громадських організацій;

—  розширює коло учасників громадських організацій;

—  спрощує процедури реєстрації та внесення змін до статутів громадських організацій;

—  надає право самостійно визначати територію своєї діяльності;

—  знімає обмеження щодо видів діяльності громадських організацій.

Проте підготовка законопроекту до другого читання постійно затягувалася. Причина криється у робочій групі парламентського Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, робота якої над законопроектом досі не дала результату. Показово, що за півтора місяці роботи з 18 статей законопроекту робоча група спромоглася розглянути лише п’ять, при цьому повністю змінивши їхнє формулювання.[5]

Очевидно, що залишається можливість спотворити текст законопроекту й прийняти його в редакції, що не відповідатиме інтересам громадянського суспільства.[6] Проте цілком можливий й інший сценарій розвитку ситуації у позитивний бік.

2. Створення об’єднань

Існує багато перешкод для створення об’єднань, зокрема, громадських організацій. Ситуація погіршується не тільки окремими нормами закону про об’єднання громадян, що порушують міжнародні стандарти, але й відсутністю визначення чітких підстав для відмови у реєстрації. Загалом, процедура реєстрації є недостатньо чіткою, що дозволяє органу легалізації безпідставно не реєструвати об’єднання громадян чи затягувати таку реєстрацію на багато місяців.

Офіційна статистика по країні відмов у реєстрації відсутня. Але відмов за різними оцінками експертів достатньо багато. На практиці найчастіше вам повернуть документи на доопрацювання без надання рішення про відмову, що зменшує кількість відмов у реєстрації, проте по суті суперечить законодавству.

Наявною є статистика тільки щодо діяльності Державної реєстраційної служби (раніше ці функції виконував Мін’юст). За даними цієї служби за 2011 рік було[7]:

—  зареєстровано: 81 громадську організацію (62 всеукраїнські громадські організації, 19 міжнародних громадських організацій); 11 політичних партій; 28 благодійних організацій (12 всеукраїнських благодійних організацій, 16 міжнародних благодійних організацій); 3 структурні осередки громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні; 15 символік громадських об’єднань;

—  легалізовано шляхом повідомлення про заснування 20 об’єднань громадян;

—  скасовано записів про реєстрацію 5 об’єднань громадян;

—  зареєстровано (взято до відома) зміни до статутних документів 164 організацій;

—  відмовлено: 42 організаціям у легалізації/реєстрації; 39 — у реєстрації змін.

Як видно лише з цієї статистики, у понад 40% випадків надається офіційна відмова у реєстрації чи легалізації, а якщо врахувати кількість неформальних відмов через «повернення документів на доопрацювання», то цифра буде значно більшою. Також цілком логічно припустити, що такі дані центрального легалізуючого органу є значно кращими від даних на місцях, де відсоток реєстрації є значно більшим.

Всеукраїнська громадська організація «Жіночий рух «ФЕМЕН» повідомила Державну реєстраційну службу про своє заснування шляхом письмового повідомлення. 12 вересня 2011 року Державна реєстраційна служба відмовила у реєстрації, хоча законодавство не передбачає підстав та навіть теоретичної можливості відмови у реєстрації громадської організації, що реєструється шляхом повідомлення. За законом їх мали зареєструвати і у випадку наявності підстав звернутися до суду про заборону їхньої діяльності. Але не менш дивною стало обґрунтування цього рішення. Цитуючи частину першу статті 36 та частину третю статті 24 Конституції України, держреєстратор зазначив, що «…мета діяльності Об’єднання в частині об’єднання жінок у захисті своїх прав і в боротьбі проти дискримінації жінки в суспільстві, може сприйматися як така, що закликає до порушення громадського порядку або прав і свобод інших людей». Така відмова є достатньо абсурдною, щоби її коментувати, але вона показує, з наскільки незаконними вимогами може зустрітися людина при реєстрації своєї громадської організації. При цьому, таку відповідь надав центральний орган з легалізації, що загалом формує адміністративну практику з цього питання.

Наведемо й інший достатньо характерний приклад із реєстрацією Полтавської молодіжної громадської організації «Молодіжне громадське об’єднання «Наш шлях». 22 липня 2011 року їй було відмовлено у реєстрації Головним управлінням юстиції у Полтавській області, оскільки організація не завірила заяву про реєстрацію нотаріально, а також положення її статуту начебто не відповідали законодавству. Зокрема, було вказано, що:

—  статут містить положення, що організація є юридичною особою, хоча вона такою стає з моменту реєстрації (виключно текстуальна несуттєва розбіжність);

—  мета щодо здійснення благодійної та наукової діяльності не узгоджувалася із законами про благодійництво та благодійні організації та про наукову й науково-технічну діяльність (тобто, на думку реєстратора, громадська організація не має права займатися цими видами діяльності, що є більш ніж суперечливим);

—  не враховано вимоги ч. 2 та ч.4 статті 98 Цивільного кодексу щодо скликання загальних зборів та ліквідацію об’єднання (загалом, достатньо дивними є вимоги щодо дублювання тих чи інших норм законодавства у статуті, оскільки статут не суперечив цим нормам).

4 жовтня 2011 року цій організації було повторно відмовлено у реєстрації, при чому перелік нових недоліків тих же самих установчих документів виріс втричі. Так, реєстратор вважав, що організація не має права брати участь в охороні пам’яток історії, археології, культури, оскільки це суперечить законодавству. Але найбільш дивовижною стала наступна підстава для відмови:

«п. 2.4.4. щодо проведення виставок, ярмарок не відповідає розподілу «Суб’єкти виставкової діяльності» Концепції розвитку виставково-ярмаркової діяльності, затвердженою Постановою КМУ від 22.08.2007 року № 1065, оскільки організаторами виставок і ярмарок є центральні та місцеві органи виконавчої влади, а також суб’єкти господарювання всіх форм власності, основна діяльність яких пов’язана з організацією і проведенням виставок».

Очевидно, що усі перелічені підстави для відмови у реєстрації об’єднання суперечать міжнародним стандартам та й навіть не цілком узгоджуються з національним законодавством. Проте такі безпідставні відмови є масовим явищем.

Також багато проблем створено на стадії внесення змін до статутних документів громадської організації чи простої зміни керівника організації. Фактично, при цій процедурі Мін’юст проводить повну перевірку організації, що суперечить законодавству. Ось один із таких прикладів.[8]

ВМГО «Українська асоціація студентського самоврядування» 3 вересня 2010 року подала документи до органу легалізації - Міністерства юстиції - щодо внесення змін до відомостей про керівництво центральних статутних органів організації. 25 жовтня 2010 року Міністерством юстиції наказом № 2615/5 було відмовлено у взятті до відома цих змін.

Процедура «взяття до відома інформації про зміну керівних органів об’єднання громадян» та виконання такого обов’язку громадськими організаціями передбачені Наказом Міністерства юстиції. Ним же передбачено здійснення «правової експертизи» документів. Звернення до Міністерства є передумовою звернення до державного реєстратора щодо внесення цих змін в єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців[9]. Хоча ні Закон «Про об’єднання громадян», ні Закон «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», а також Постанова КМУ № 140 від 26.02.1993 р. «Про затвердження Положення про порядок легалізації об’єднань громадян» не передбачають попередніх звернень до органів легалізації при внесенні в реєстр інформації про керівника. Характерно, що для підприємницьких організацій процедура є значно простіша.

Незважаючи на незаконну, взагалі кажучи, подібну процедуру, розглянемо цей випадок далі. У правовому висновку Мін’юсту вказується, що правовою експертизою встановлено, що подані Асоціацією документи не відповідають вимогам законодавства. У тому числі, «поданий до Мін’юсту витяг з протоколу засідання Генеральної асамблеї Асоціації від 03.09.2010 р. не відповідає вимогам частини другої статті 19 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Як вказується у висновку, заявники мали подати примірник оригіналу або нотаріально засвідчену копію рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміну зазначених осіб та/або завірену в установленому порядку копію розпорядчого документа про їхнє призначення. Також вказується, що документи засвідчені С., як Головою Секретаріату Асоціації, проте оскільки інформації до Міністерства про зміну Голови Секретаріату не надходило, це суперечить законодавству. Зазначається, що за матеріалами реєстраційної справи Асоціації відповідно до рішення правління від 17.01.2009 р. Головою Секретаріату є М. Ще однією підставою для відмови у взятті до відома інформації про зміну керівника стало те, що «до Міністерства юстиції України не подано документів, що підтверджують дотримання норм статуту Асоціації, зокрема, протокол засідання Правління Асоціації, на якому приймались рішення відповідно до пункту 5.2.3.1. статуту Асоціації», також вказується, що це «унеможливлює здійснення на підставі статті 25 Закону «Про об’єднання громадян» контролю за дотриманням статуту Асоціації».

Відмова ілюструє, що при взятті до відома інформації про зміну керівних органів чи реєстрації внесених змін до установчих документів органи легалізації наділені можливістю вимагати будь-які документи щодо діяльності організації, та фактично подати «повний пакет для реєстрації». Очевидно, що орган легалізації загалом не вправі визначати законність чи незаконність рішень об’єднання громадян.

Законом «Про об’єднання громадян», Постановою КМУ «Про затвердження Положення про порядок легалізації об’єднань громадян» не передбачено при поданні документів щодо реєстрації інформації про нового керівника обов’язку громадських організацій подавати документи про внутрішню статутну діяльність, наприклад, протоколи засідань органів управління (окрім протоколів загальних зборів (конференції, з’їзду), коли це стосується зміни статуту чи зміни керівника), що фіксують зміни тих чи інших членів органів управління. Також органи легалізації не наділені повноваженнями при взятті до відома інформації про зміну керівника вимагати рішення інших органів управління громадської організації, додаткові документи, окрім тих, які передбачені для вчинення реєстраційної дії щодо зміни керівника.

Відповідно до статті 25 Закону «Про об’єднання громадян», на яку посилаються у правовому висновку, органи, що проводять легалізацію об’єднань громадян, здійснюють контроль за додержанням ними положень статуту, представники цих органів мають право бути присутніми на заходах, що проводяться об’єднаннями громадян, вимагати необхідні документи, одержувати пояснення. В статті Закону не вказується, що такий контроль органи легалізації вправі чи повинні здійснювати при тому, коли подаються документи про зміну керівника, тим паче така процедура взагалі не передбачена цим Законом «Про об’єднання громадян». Не передбачено й іншими законодавчими актами, що при вчиненні цих дій органи влади проводять перевірку діяльності організації чи мають право вимагати додаткові документи.

Фактично практика стала такою, що при вчиненні дій щодо взяття до відома інформації про зміну керівника, присутнє право вимагати інші додаткові документи про діяльність громадської організації, які не передбачені нормами чинного законодавства, чи розпочинати перевірку діяльності організації. Однак, така адміністративна практика є втручанням у внутрішні питання громадської організації, що є порушенням Європейської конвенції про захист прав людини. Не кажучи вже про те, що ця практика в принципі суперечить законам України.

3. Тиск на організації, їхніх лідерів та членів

З 2010 року значно зросла кількість випадків тиску чи переслідування громадських організацій чи їхніх керівників. За нашими даними інформація про такі дії органів влади надходила щодо Фундації регіональних ініціатив, Української асоціації студентського самоврядування, ВМГО «Демократичний альянс», Центру правового захисту одеситів, громадської організації «КЛАС», Незалежної студентської профспілки «Пряма дія», ВО «Тризуб», ВО «Свобода», Меджлісу кримськотатарського народу та інших[10].

У вересні 2011 року Голови райдержадміністрацій, Голови міст, селищні та сільські голови отримали листи з облдержадміністрацій із «дорученням» терміново почати здійснювати моніторинг суспільної діяльності громадських організацій. Як зазначалось в «дорученнях»:

«зважаючи на зростання суспільно-політичної активності в регіоні появу громадсько-політичних новоутворень, що ставлять за мету проведення провокативної політичної діяльності, прошу звернути особливу увагу на оперативність інформування управління про заплановані та проведені у районах та містах області заходи із соціально-політичних питань.

Терміново посилити роботу з органами місцевого самоврядування на предмет моніторингу подання громадсько-політичними об’єднаннями та окремими громадянами заяв (повідомлень) про заплановане проведення акцій протесту, мітингів, зборів громадян, розповсюдження друкованої продукції.

Посилити відслідковування статутної діяльності осередків політичних партій та громадських організацій, які мають політичний ухил (збори, конференції).

Невідкладно інформувати управління про заплановане проведення, хід та результати вказаних заходів.

Довідка повинна містити не загальні фрази, а вичерпну інформацію про хід та результати заходу: прізвища та посади організаторів, кількість та категорії учасників, гасла, прапори, список виступаючих та основні тези виступів, оцінка діяльності влади, реакція місцевої влади (хто з керівників місцевих органів влади зустрівся з учасниками акції, що вирішили), результати (резолюція учасників акції, направлені листи до керівництва дер­жави, області), заплановані подальші дії, участь в акції народних депутатів, лідерів обласного рівня.

Уся розповсюджувана друкована продукція агітаційного та політичного змісту сканується та невідкладно передається в управління в електронному форматі».

Така увага з боку органів влади може розцінюватися, звісно, по різному, але «відстеження статутної діяльності» на практиці часто призводить до тиску на громадську організацію, діяльність якої не подобається владі. Насправді мова йде про збір інформації про організації та активістів, котрі проводять діяльність, що не підтримує дії уряду. Після цього у таких активістів чи організацій часто виникають проблеми з правоохоронними чи легалізуючими органами, керівництвом підприємства чи ВНЗ тощо.

Нижче наведемо окремі випадки тиску та переслідувань.

3.1. «Справа Демократичного Альянсу»

12 червня 2010 року співробітник СБУ, який представився старшим лейтенантом Юрієм Скрилем, без попереднього офіційного запрошення провів зустріч з головою Миколаївського обласного осередку ВМГО «Демократичний Альянс» Юлією Гречкою, на якій розпитував про діяльність організації та безпосередньо про акцію «Вихід з демократії: Пароль 2450» та з’ясовував можливість подальшої співпраці.

15 червня 2010 року представники СБУ (представився як Олександр Рибалка) та МВС провели зустріч із організатором акції «Вихід з демократії: Пароль 2450» у м. Черкасах, головою Черкаського обласного осередку організації Таїсією Плахутою. Співробітники правоохоронних органів передзвонили й попросили активістку Демократичного Альянсу спуститися у двір будинку, де й відбулася зустріч.

У кінці липня 2010 року голова Чернігівського обласного осередку Ігор Андрійченко отримав телефонний дзвінок із пропозицією про зустріч від співробітника СБУ. Активіст Демократичного Альянсу попросив надіслати йому офіційне запрошення. Тоді, чоловік, який представився працівником СБУ, поставив декілька запитань про діяльність осередку, в тому числі про кількість членів, що стоять на обліку.

21 вересня 2010 року співробітник СБУ, який представився Євгеном Володимировичем, подзвонив на домашній телефон попереднього керівництва Черкаського обласного осередку Демократичного Альянсу та провів неофіційну зустріч з Віталієм Луциком, який входив до попереднього складу Правління місцевої організації Демократичного Альянсу у Черкасах. Саме його домашня адреса до сьогодні зазначена в якості юридичної в реєстраційних даних осередку. На зустрічі представник СБУ намагався отримати інформацію щодо джерел фінансування організації як на місцевому, так і центральному рівні.

5 листопада у Харкові співробітник СБУ провів неофіційну зустріч із активістом «Демократичного Альянсу». Працівник СБУ цікавився діяльністю обласного осередку організації та детально розпитував про його керівництво. Ще одна подібного характеру зустріч була зафіксована 6 березня 2011 року.

СБУ повідомила громадську організацію «Демократичний Альянс» про те, що зустрічі з її активістами відбувались «виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України».

3.2. «Справа Андрія Федосова»

У 2009-2010 роках Кримська республіканська організація Всеукраїнської організації інвалідів та споживачів психіатричної допомоги «ЮЗЕР», керівником якої є Андрій Федосов, провела моніторинг дотримання прав інвалідів та споживачів психіатричної допомоги в шістьох державних психіатричних лікарнях Криму. В результаті моніторингу були виявлені серйозні порушення прав людини. У квітні 2010 року Андрій Федосов оприлюднив інформацію на своїй сторінці Фейсбук про намір подати заяву прокурору про умови існування хворих в трьох психіатричних закладах, які він відвідав на минулому тижні. Після цього почав отримувати телефонні дзвінки з погрозами.

Зокрема, за словами правозахисника, 25 квітня 2010 року він отримав два телефонні дзвінки. Чоловік, який представився Ніколаєм Васільєвічем, але не повідомив свого прізвища, попередив, щоб він не подавав заяву. В іншому випадку, за його словами, здоров’я Андрія Федосова може бути під загрозою. За даним фактом правозахисник повідомив прокурора про погрози та виїхав з Криму у цілях безпеки.

У травні 2010 року на нього напали невідомі та побили. Міліція відмовилася зареєструвати його заяву та не вжила ніяких дій для розслідування злочину.

У липні 2010 року його було затримано на день у зв’язку зі злочином, ймовірно скоєним 10 років тому. Таким чином, на момент його скоєння самому Андрію Федосову було 15 років. 20 вересня 2010 року з нього було знято обвинувачення у зв’язку із доведенням факту перебування його на момент скоєння злочину у закритій дитячій лікарні.

8 жовтня 2010 року начальник Євпаторійського МВ МУ МВС України в АР Крим О. Осадчий надіслав вимогу Голові Всеукраїнської громадської організації інвалідів-користувачів психіатричної допомоги „ЮЗЕР» Руслану Імерелі надіслати йому копії фінансових та бухгалтерських документів організації, а також документацію по проекту, що виконувався цією організацією. Даний запит був зроблений з метою перевірки цілей використання коштів за проектом моніторингу порушень прав людини в психіатричних закладах АР Крим.

У листопаді 2010 року у Андрія Федосова різко погіршився стан здоров’я. Його офіційний діагноз: «Мієлопатія та в’ялий парез нижніх кінцівок». Андрій Федосов не відчував ніг і був прикутий до ліжка.

Восени 2011 року на Андрія Федосова був вчинений повторний напад та побиття. Належного розслідування цього випадку не відбулося й міліція відмовила у порушенні кримінальної справи.

Вимушений переховуватися від нападників, він переїхав за кордон, де у січні 2012 року отримав статус біженця.

3.3. «Справа Юрія Косарева»

Ввечері 22 травня 2011 року у селі Волнухіно подружжя Косаревих разом із знайомими Сергієм Ігнатьєвим та його дружиною Іриною смажили шашлики у подвір’ї будинку, який належав Юрію Косареву, члену громадської організації «Луганська правозахисна група».

До цього у рамках своєї діяльності 5 травня 2011 року Юрій Косарев написав скарги у різні інстанції про порушення в трудового та екологічного законодавства ВАТ «Успенський кар’єр».

До будинку під’їхав джип чорного кольору (номера ВВ 1122 ВХ), із якого вийшло троє чоловіків. Після розмови з ними Юрій Косарев повідомив, що приїжджали керівники ВАТ «Успенський кар’єр», які вимагали припинення його діяльності («мутить робочих») та погрожували йому неприємностями.

Через деякий час до будинку під’їхали дві машини: попередній джип та білі «Жигулі», із яких вийшли троє чоловіків у міліцейській формі. Дружина Юрія, Ірина Косарева стверджує, що один із них, підходячи до них, тримав пістолет у витягнутій руці.

«Вони хотіли забрати Юру, але він не погоджувався, вимагав повістку, адже на наступний день, 23 травня вранці мало бути розслідування у Лутугінській прокуратурі за матеріалами про незаконну діяльність «Успенського кар’єра». Юрій пропонував зустрітися вранці і все з’ясувати в Лутугіно. Потім один із міліціонерів сказав по телефону: «Может валить его нах?», — повідомила Ірина Косарева. Ця сцена була знята на відео та виставлена на сайті «Lugansk. Медіа стиль».

Потім міліціонери повалили Ю. Косарева, надягли на цього наручники та почали бити його ногами. У побитті приймали участь чоловіки із джипу (Гапоненко Олександр Олександрович та його охоронець Андрієвський Н.В.). На захист Ю. Косарєва вступив С. Ігнатов.

Із матеріалів заяви Ю. Косарева до Європейського суду з прав людини: «Вони відмовились показати документи, я повідомив їх, що в разі відмови надати документи, підтверджуючі те, що вони є працівниками міліції, і мають відповідне розпорядження суду, я маю право відповідно до існуючого законодавства не пустити їх на територію своєї власності та оборонятись в разі їх незаконного проникнення. Замість цього вони вдерлись на територію моєї приватної власності, повалили мене на землю, наділи наручники і почали лупцювати руками та ногами».

Юрій Косарев, Сергій Ігнатов та його дружина Ірина були затримані та відвезені до Лутугінської прокуратури, Ірина Косарева втекла. По поверненні до Луганська вона написала заяву в Луганську обласну прокуратуру.

Зі скарги до прокуратури свідка Ірини Бімбат: «Мене привезли до Лутугінської прокуратури. Потім мене, Косарева, Ігнатова, працівників міліції Мельникова та ще двох працівників міліції повезли на медичне обстеження до Лутугінської міської лікарні. Там я побачила Юрія Косарева. На його обличчі були видимі пошкодження: крововиливи, шишки. Він скаржився на біль у ділянці ребер. Я не бачила видимих травм чи ушкоджень у людей у міліцейській формі. Я почула, як один із міліціонерів дорікнув товаришу — у нього під час експертизи у крові був виявлений алкоголь. Потім цього працівника міліції виключили із списку потерпілих, яких нібито побили Ігнатов та Косарев».

Зі звернення Сергія Ігнатова до Європейського суду з прав людини: «Мене без моєї згоди відвезли в Лутугінський районний відділ внутрішніх справ УМВС України в Луганській області. Косарев Юрій декілька раз визивав швидку допомогу. На ньому були видимі сліди побоїв, він скаржився на те, що в нього болить голова та зламані ребра». Юрій Косарев стверджує, що медичних працівників до нього не пустили. За його словами, міліціонери боялися, що на його тілі залишилися сліди побоїв.

22 травня 2011 року до Лутугінського РВ МВС України надійшли три виклики зі скаргами на хуліганські дії зі сторони Юрія Косарева. Проти нього було порушено дві кримінальні справи за статтею 342 (опір працівникові правоохоронного органу) та статтею 345 (погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу).

Начальник Центру громадських зв’язків УМВД України у Луганській області Тетяна Погукай офіційно заявила, що Юрій Косарев умисно виставив той фрагмент відео, який був йому вигідний. «Чому на цьому відео не показано, як він та його друзі накинулися на співробітників міліції та били їх?». Також Тетяна Погукай припустила, що Юрій Косарев накинувся на співробітників міліції у зв’язку з тим, що знаходився у нетверезому стані. «Він сам спровокував конфлікт. Навіть на його відео це видно, — там, де він з лопатою стоїть», — вважає вона.

У відповіді № 6/6-2984 від 21 червня 2011 року за підписом Ю.С. Казанського, заступника начальника департаменту кадрового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України, на звернення Д. Снегірьова, президента БФ «Підтримки українських ініціатив», зазначено, що: «…Відомості, викладені на сайті «Lugansk. Медіа стиль» у матеріалі «Может валить его нах?» Луганскую милицию обвиняют в исполнении бандитского «заказа» знайшли своє часткове підтвердження у частині грубої та нетактовної поведінки з боку окремих працівників міліції Лутугинського РВ під час спілкування з Косаревим Ю.М., за що їх притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Матеріали перевірки направлено до Прокуратури Лутугинського району для прийняття рішення відповідно до вимог законодавства України». Водночас у відповіді зазначається, що в ході проведеної перевірки встановлено, що Юрій Косарев погрожував Н.В. Андрієвському фізичною розправою. Відповідно до документу Ю. Косарев та С. Ігнатов: «здійснили спротив та нанесли легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження» співробітникам міліції. У відповіді названі прізвища не трьох, а двох співробітників міліції, — Потапіна О.Г. та Мельникова О.С.»

Ірина Імбат повідомила про тиск на неї, як на свідка. «Мене допитував слідчий прокуратури Мельник С.В. Він сказав, що йому власник каменоломні дав 3 тис. доларів за те, що він посадить Косарева. І якщо я не скажу, що Косарев напав на міліціонерів, він і мене посадить на п’ять років за напад на міліціонерів».

9 червня у Лутугінському суді відбулися попередні слухання по справі Юрія Косарева та Сергія Ігнатова, на яких було винесено обвинувальний вирок. На момент проведення попереднього слухання обоє звинувачених знаходилися у лікарні СІЗО (Ю. Косарев після виснаження в результаті голодовки, С. Ігнатову зробили операцію). На засідання не пустили офіційних спостерігачів від «Луганської правозахисної групи» — помічника депутата Анатолія Ягоферова Андрія Василенка і правозахисницю Ірину Олейникову.

За словами Ірини Косаревої, до кабінету судді зайшли співробітники Лутугінського РВ МВС України О. Мельников та О. Потапін. Потім до судді зайшов представник Лутугінської прокуратури. Офіційні спостерігачі чекали початку судового засідання декілька годин. Згодом суддя Василій Шпичко повідомив їх, що слухання вже пройшло та постанова винесена.

Обвинувачені під час слухання справи планували подати клопотання про зміну запобіжного заходу та про залучення до справи нових свідків, але не мали такої можливості з огляду на проведення слухань у їх відсутність. Ірина Косарева подала скаргу на суддю.

Луганська обласна прокуратура у своїй відповіді на інформаційний запит стверджує, що за результатами розслідування прокурором затверджений обвинувальний вирок Ю. Косареву та С. Ігнатову та справа направлена до суду для розгляду по суті. У той же час у відповіді зазначено, що після розгляду заяви Ю. Косарева про побиття його робітниками міліції, Лутугінський відділ МВС та прокуратура відмовили йому у порушення кримінальної справи проти міліціонерів.

Ю. Косарев та С. Ігнатьєв подали заяви до Європейського суду з прав людини.

4. Тимчасова заборона видів діяльності та ліквідація об’єднань

Мін’юст продовжив подання судових позовів щодо ліквідації політичних партій.

24 листопада Мін’юст повідомив про анулювання свідоцтв про реєстрацію Партії Радикального Прориву, Політичної партії «Прагматичний вибір», Партії Мусульман України, Зеленої партії України та Партії розбудови, Партії правозахисту. Це було зроблено на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва. Свідоцтва анульовано з-за того, що указані партії не висували своїх кандидатів на пост Президента України у 2004, 2010 роках, кандидатів у народні депутати України на чергових виборах до Верховної Ради України у 2002, 2006 роках та на позачергових виборах у 2007 році. Стаття 24 Закону «Про політичні партії в Україні» визначає, що у разі невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років, орган, який зареєстрував політичну партію, має звернутися до суду з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва[11]. Однак такі підстави для ліквідації є достатньо сумнівними з точки зору міжнародних стандартів та статті 11 Європейської Конвенції про захист прав людини.

Також у 2011 році продовжився розгляд чи не єдиної справи про заборону діяльності громадської організації.

9 листопада Вищий адміністративний суд України задовольнив касаційну скаргу прокуратури Харківської області щодо позову про примусову ліквідацію громадської організації «Євразійська спілка молоді». Нагадаємо, Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 6 листопада 2008 р. постановив ліквідувати ГО «ЄСМ». Організація подала апеляційну скаргу. Харківський апеляційний адміністративний суд 6 липня 2009 року скасував рішення про ліквідацію та прийняв рішення про відмову в задоволенні позову. Рішення поки що недоступне в реєстрі, але раніше цей процес був ініційований за формальними ознаками, зокрема, не перебування за офіційним місцем реєстрації організації, а також порушення територіального статусу організації. Зокрема, організацію звинувачували в тому, що, будучи зареєстрованою у Харківській області, вона здійснювала пікет СБУ, а також в тому, що під час дії тимчасової заборони організації вона фактично провела декілька своїх акцій.[12] Усі ці підстави розпуску організації не відповідають Європейській конвенції про захист прав людини.

5. Рекомендації

1. Змінити чинний закон «Про об’єднання громадян», прийнявши закон «Про громадські організації», що повинен відповідати вимогам Європейської конвенції про права людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Рекомендації Комітету Міністрів держав-членів Ради Європи «Про правовий статус неурядових організацій в Європі» (СМ/Rec(2007)14).

2. Виключити статтю 186-5 Кодексу про адміністративні правопорушення, що встановлює відповідальність за керівництво чи участь у незареєстрованих об’єднаннях громадян.

3. Внести зміни до закону про видавничу діяльність з метою дозволити неприбутковим організаціям, а не тільки підприємствам, засновувати видавництва й здійснювати видавничу діяльність.

4. Привести у відповідність до європейських стандартів адміністративну практику Реєстраційної служби України та інших легалізуючих органів влади щодо легалізації об’єднань громадян.

5. Ретельно розслідувати випадки переслідувань громадських активістів та об’єднань громадян.

 

 

[1]    Підготовлено Володимиром Яворським, членом Правління УГСПЛ. У розділі також використані матеріали та коментарі Тетяни Яцків, Центр громадської адвокатури (м. Львів).

[2]    Дивіться більше про кампанію щодо прийняття нового закону на сайті: www.gromzakon.org.ua/

[3]    Дивіться проект закону тут: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=38911

[4]    Дивіться більш докладно: Лакмусові папірці європейської інтеграції: новий закон про громадські організації, «Дзеркало тижня. Україна» № 17, 13 травня 2011, http://dt.ua/POLITICS/lakmusovi_papirtsi_evropeyskoyi_integratsiyi_noviy_zakon_pro_gromadski_organizatsiyi-80950.html.

[5]    «Ухвалення закону «Про громадські організації» в цьому році може бути зірвано», www.gromzakon.org.ua

[6]    Громадськість закликає владу не спотворювати законопроект про громадські організації, 24-09-2011, Теле­критика, http://telekritika.ua/news/2011-09-24/65991

[7]    Дивіться: Підсумки діяльності Державної реєстраційної служби України за 2011 рік, http://drsu.gov.ua/ show/1625

[8]    Інформацію та її аналіз надано Тетяною Яцків, Центр громадської адвокатури (м. Львів).

[9]    Відповідно до Наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Наказу Міністерства юстиції України від 27.02.2007 р. № 23/74/5 «Про затвердження Регламенту передачі Міністерством юстиції та його територіальними органами даних про юридичних осіб».

[10]   Дивіться окремо більш докладно інформацію: Проміжний звіт УГСПЛ «Переслідування громадянського суспільства в Україні в 2011 році», http://helsinki.org.ua/index.php?id=1321888005.

[11]   Анульовано свідоцтва п’яти партій, Прес-служба Міністерства юстиції України, 24.11.2011, http://minjust.gov.ua/0/news/37660.

[12]   Більше про цю справу дивіться в доповіді «Права людини в Україні — 2009–2010» та «Права людини в Україні — 2008».

 Поділитися