Права людини в Україні 2011. XIV. ПРАВО НА УЧАСТЬ У ВІЛЬНИХ ТА ЧЕСНИХ ВИБОРАХ ТА РЕФЕРЕНДУМАХ У 2011

[1]

1. Загальний огляд

Права громадян на участь у виборах та референдумах протягом 2011 р. реалізовувалося у чотирьох площинах.

По-перше, під час безпосередньої участі у виборах. В 2011 році відбулося близько півтори тисячі позачергових та проміжних виборів до органів місцевого самоврядування різних рівнів.

По-друге, у спробах ініціювати та провести три загальнонаціональних та близько десятка місцевих референдумів. Відзначимо, що у 2011 р. ми зафіксували проведення лише двох місцевих референдумів. Інші спроби реалізувати своє право на місцеві референдуми були невдалими.

По-третє, у захисті у судах різних інстанцій громадянами своїх виборчих прав та права на участь у референдумах. В минулому році відбулося більше двох сотень судових процесів, що стосувалися захисту прав, які порушувалися під час минулорічних місцевих виборів 2010 р. або виборів, які відбулися у 2011 р. чи під час спроб організувати референдуми.

Вчетверте, під час активної підготовки нового виборчого законодавства про вибори народних депутатів.

У 2011 р., за відомостями Державного реєстру виборців[2], який надавав відповідним виборчим комісіям списки виборців для організації голосування, станом на середину листопада було проведено 1 361 вибори, а на кінець року було заплановано ще 135
виборів.

Найбільшу кількість раз (1 066) у 2011 р. обиралися під час проміжних виборів депутати сільських та селищних рад. На другому місці за своєю кількістю були позачергові вибори селищних та сільських голів (178). Далі у порядку зменшення: проміжні вибори депутатів районних рад (3,9%), міських рад (1,8%), рад міст районного значення (1,7%), позачергові вибори міських голів (0,6%), проміжні вибори депутатів АРК і обласних рад (0,4%) та районних у місті рад (0,2%) (дивися таблицю 1). За самими приблизними розрахунками, під час проведення цих виборів реалізувати своє виборче право могли близько 4–5 млн. виборців.

Табл. 1. Кількість виборів до органів місцевого самоврядування станом на листопад 2011 р.

Джерело: Відділ реєстру виборців www.drv.gov.ua

Примітка: до кінця 2011 р. було заплановано ще 135 виборів

Вивчивши звіти громадських спостерігачів, повідомлення ЗМІ та судові рішення, що стосуються виборів, ми можемо зробити наступні висновки.

Кількість порушень виборчих прав громадян на місцевих виборах 2011 р. була на порядок нижчою, ніж кількість порушень на місцевих виборах 2010 р.

На окремих виборах спостерігалися ті ж самі порушення, які відбувалися й під час минулорічної загальнонаціональної кампанії по виборам до органів місцевого самоврядування: проблеми зі списками виборців, відмова у реєстрації кандидатів, їхніх довірених осіб, спроби, у тому числі незаконні, зняти кандидатів з реєстрації, факти незаконної агітації, підкупу виборців, порушень під час голосування та підрахунку голосів. Але ці порушення носили не системний, а епізодичний характер, та залежали від політичної ситуації у конкретній територіальній громаді та від економічних чинників (наприклад, якщо громада мала у своїй власності цінні земельні ділянки, то на позачергових виборах голів в цих громадах спостерігалися порушення прав виборців).

Абсолютна більшість виборів відбувалася у спокійній обстановці, без значних порушень, ці вибори проходили поза увагою громадськості і, переважно, без активного втручання адміністративного ресурсу.

Загалом, в Єдиному державному реєстрі судових рішень[3] ми виявили 82 судові справи, що стосувалися вирішення спорів на виборах 2011 р. (дивися таблицю 2)

Табл. 2. Проблеми з місцевих виборах 2011 р., які розглядалися в судах

Таблиця складена на підставі відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень станом на 2 грудня 2011 р.

Примітки: 1. Вибори враховані станом на початок грудня 2011 р.

         2. Рахувалися не види виборів, а кількість судових справ, у тому числі апеляції

Аналіз судових рішень виявив, що на всіх стадіях виборчого процесу були факти порушень виборчих прав громадян.

Найбільш розповсюдженими стали проблеми із списками виборців (17,1%), відмови виборчих комісій реєструвати кандидатів та зняття з реєстрації кандидатів (21,9%), що призводило до порушень принципу доступності та загальності виборів.

До окремої групи ми включили рішення судів, які за формальними ознаками відмовлялися розглядати скарги по суті фактів порушень (9,8%), а також судові розгляди бездіяльності виборчих комісій, які відмовлялися належно розглянути заяви про порушення виборчого законодавства (6,1%).

На наш погляд, тим самим порушувався принцип ефективності та справедливості системи оскарження під час виборів.

Інші порушення виборчих прав складають досить незначну частку, на відміну від виборчої кампанії 2010 р.

2. Право на вільні і чесні вибори

2.1. Списки виборців залишаються джерелом порушень

Середня явка виборців під час голосувань на проміжних та позачергових виборах зазвичай не перевищує 20–30%, а під час деяких проміжних виборів явка виборців становила взагалі усього 3%[4]. Але, не зважаючи на це, одна з найбільш гострих проблем, з якими громадяни зверталися до суду під час виборчого процесу, стосувалася їхньої відсутності у списках виборців (17,1%).

Це були звернення виборців до суду в день голосування і, у зв’язку із протиріччями у законодавчих актах, виборці не змогли реалізувати своє право на участь у виборах. Так, ч. 2 ст. 33 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (далі — Закону України «Про місцеві вибори») говорить про те, що «у день голосування зміни та уточнення до уточненого списку виборців вносяться виключно на підставі рішення суду». А у відповідності до вимог ч. 3 ст. 173 КАС України, позовну заяву про уточнення списку виборців може бути подано не пізніш як за два дні до дня голосування. Плутанина виникає на рівні понять «список виборців», «попередній список виборців» та «уточнений список виборців», усе це потребує роз’яснень законодавця, щоб вирішити цю гостру проблему та надати можливість судам в день голосування включати виборців до списку своїм рішенням.

Відділи реєстру виборців протягом року проводили значну роботу для подолання проблем у списках виборців. Як зазначав на початку 2011 р. член ЦВК Олександр Шелестов, за весь час функціонування автоматизованої системи Реєстру виборців (з 2009 р.) було виявлено майже мільйон можливих кратних включень виборців, та за результатами перевірки знищено 930 598 записів кратних включень виборців.[5]

Протягом 2011 р. ЦВК прийняло двадцять шість постанов, якими доручила органам ведення Державного реєстру виборців у зв’язку із виявленими відділами реєстру випадків кратних включень виборців, знищити зайві записи. Лише у жовтні — початку листопада було знищено близько восьми тисяч таких записів.[6]

Треба зазначити, що самі відділи опинилися в тяжкому фінансовому становищу. В більшості регіонів у зв’язку із впровадженням адміністративної реформи на початку року намітилася тенденція скорочення штатної кількості співробітників відділів ведення Державного реєстру виборців. У цій ситуації 4 травня 2011 р. Всеукраїнська громадська організація Комітету виборців України навіть вимушена була зробити публічну заяву на захист співробітників органів ведення Державного реєстру виборців.

У цій Заяві, зокрема, говорилося: «Від виборів до виборів КВУ відмічає покращення якості списків виборців, в першу чергу завдяки сумлінній роботі більшості співробітників органів ведення Державного реєстру, які дуже часто працюють в мінімальному від необхідного складі. Разом з тим, Державний реєстр виборців все ще далекий від досконалості. Тому будь-яке скорочення співробітників цих органів обов’язково погіршить якість самої бази даних виборців».

Комітет виборців України закликав обласні та районні державні адміністрації, міські ради, у складі яких працюють органи Державного реєстру, дотримуватись встановленої Кабінетом Міністрів штатної кількості органів ДРВ та відмовитись від спроб їхнього скорочення, бо, на думку громадських спостерігачів, ці дії «безпосередньо вплинуть на якість списків виборців і, відповідно, на дотримання виборчих прав громадян».[7]

2.2. Відмова місцевої влади фінансувати виборчий процес —
новий вид порушень виборчих прав

Зміна виборчого законодавства та повернення на місцевому рівні змішаної системи призвело до появи нових видів порушень виборчих прав громадян. Так, згідно з Законом України «Про місцеві вибори», з Державного бюджету фінансується проведення чергових, позачергових та перших місцевих виборів. Фінансування проміжних виборів в одномандатних округах покладено на місцеві бюджети. Виборчі комісії різних рівнів в минулому році вимушені були щонайменше тричі (у м. Слов’янську Донецької області, у м. Городище Черкаської області, у Плесецькій сільській раді Васильківського району Київської області) звертатися до суду, щоб примусити органи місцевого самоврядування профінансувати виборчий процес. У всіх випадках суди були на стороні виборчих комісій та вставали на захист виборчих прав громадян.

2.3. Виборчі комісії активно застосовували свої повноваження відмовляти
у реєстрації або знімати з реєстрації кандидатів

Ця обставина залишається поширеним джерелом порушень прав. Майже 22% всіх судових виборчих спорів, які виникли навколо місцевих виборів у 2011 р., пов’язані з активним застосуванням виборчими комісіям своїх повноважень відмовляти у реєстрації кандидатам та їхнім довіреним особам, а також знімати з реєстрації кандидатів у випадках наявності кількох попереджень за порушення виборчого законодавства. При цьому попередження часто виносилися за будь-які, навіть дуже дрібні порушення виборчого законодавства чи навіть за порушення, які від імені кандидата здійснювали невідомі особи. Подібна ситуація виникла у жовтні 2011 р. із представником КПУ, кандидатом в депутати Верховної Ради АР Крим по одномандатному мажоритарному виборчому округу № 13 на проміжних виборах депутата Верховної Ради АР Крим.

Виборча комісія своїм рішенням від 31 жовтня встановила факт повторного порушення цим кандидатом виборчого законодавства та зняла його з реєстрації. Підставою для такого рішення стали агітаційні листівки цього кандидата, які були наклеєні на будинку, що є пам’яткою історії. Лише через тиждень, 7 листопада, за кілька днів до голосування, Окружний адміністративний суд АРК, після дослідження всіх обставин справи, взяв до уваги той факт, що напередодні виявленого порушення було пограбовано офіс КПУ в Сімферополі, і тому не можливо однозначно стверджувати те, що листівки на пам’ятці історії клеїли за дорученням кандидата у депутати. Вони могли бути розміщенні невідомими особами, щоб спровокувати зняття представника КПУ з реєстрації. На цій підставі рішення виборчої комісії про зняття кандидата з реєстрації було визнано незаконним.[8]

Ми фіксували застосування виборчими комісіями цієї практики під час проведення тих виборів, які відбувалися в умовах політичного протистояння або гострої конкуренції. Іноді пояснити подібні рішення виборчих комісій можна було лише двома причинами: заангажованістю окремих виборчих комісій на користь конкретних кандидатів або їхнім низьким рівнем підготовки.

Наведемо ще кілька фактів. Так, 13 листопада 2011 р. Новоолександрівська сільська виборча комісія Запорізького району Запорізької області відмовила громадянці у реєстрації кандидатом на посаду сільського голови на тій підставі, що громадянка подала для реєстрації серед інших документів власну декларацію про майновий стан та доходи, а не довідку з податкової служби про цю декларацію, як того вимагають зміни до Закону про вибори, які вступили у силу після прийняття Податкового кодексу України. Замість того, щоб попросити надати довідку з податкової, виборча комісія відмовила громадянці у праві балотуватися на посаду сільського голови. Запорізький районний суд Запорізької області 17 листопада скасував це незаконне рішення виборчої комісії.[9]

18 листопада, в останній день подання документів про реєстрацію кандидатів на посаду міського голови Вишневого Києво-Святошинського району Київської області міська виборча комісія відмовила у реєстрації відразу восьмим кандидатам. Причина відмови, як повідомляє телеканал «24»[10], це помилки в поданих документах. В інформаційному повідомленні йдеться, що «усі восьмеро кандидатів у мери, яким відмовлено, є представниками опозиційних партій». Суд за позовом одного з кандидатів — представника «Європейської партії» Юрія Лісничого — визнав рішення виборчої комісії про зняття пана Лісничого неправомірним. У повідомленні далі йдеться, що виборча комісія збирається оскаржувати це рішення. Приводяться характерні слова незареєстрованого кандидата:

«Навіть, якщо вони мене зареєструють, якщо я виграю цей суд, вони зареєструють мене 26-го, рішення видадуть на руки 27-го, в мене не буде ні членів дільничної комісії, ні спостерігачів, не буде відкрито рахунку, фактично, я буду позбавлений в повній мірі скористуватися конституційним правом на ведення якоїсь агітації».

На відміну від минулорічних виборів, значну частину подібних, м’яко кажучи, суперечливих рішень, пізніше скасовували суди.

2.4. «Обов’язковим» атрибутом «резонансних» виборів були
й порушення прав спостерігачів

За повідомленнями Комітету виборців України, 13 листопада під час проміжних виборів депутата Верховної Ради АРК у виборчому окрузі № 13 (Сімферополь) керівництво окремих дільничних виборчих комісій всупереч виборчому законодавству, обмежувало пересування спостерігачів по території виборчих дільниць. Так, на дільниці № 48 комісія прийняла рішення про встановлення так званої «робочої зони», в яку не мали права заходити ні журналісти, ні спостерігачі. Аналогічна ситуація була зафіксована і на 59-ій дільниці. Там спостерігачам та ЗМІ відвели найдальший кут приміщення, заборонивши наближатися до столів членів комісії.[11]

На щастя, подібні випадки у 2011 р. були поодинокими.

Таким чином, під час проведення місцевих виборів 2011 р. зафіксовані незначні порушення виборчих прав громадян, які у більшості випадків рішеннями судів були відновлені. Але у зв’язку із швидкоплинним виборчим процесом дуже часто громадяни не могли брати повноцінної участі у виборах.

2.5. Прийняття закону про вибори народних депутатів відбувалося
без широкого обговорення та у непрозорій спосіб

17 листопада 2011 р. народні депутати України конституційною більшістю голосів ухвалили Закон про вибори народних депутатів. За цей закон проголосувало 366 депутатів, зокрема Партія регіонів — 187, КПУ — 24, Народна партія — 20, група «Реформи заради майбутнього» — 19, позафракційні — 18, «БЮТ-Батьківщина» — 62, НУНС — 36.

Основою прийнятого закону став законопроект, підготовлений Робочою групою на чолі з міністром юстиції Олександром Лавриновичем і вже розглянутий Венеціанською комісією. На початку листопада була створена Тимчасова спеціальна комісія з метою пошуку компромісу щодо різних проектів закону, які були зареєстровані у парламенті.

На вимогу опозиції, були внесені поправки, які, на їхню думку, знижують ризики фальсифікації виборів. Водночас «політичні» питання — пропорційно-мажоритарна система, прохідний бар’єр у 5%, заборона на участь блоків у виборах — залишилися в запропонованому владою варіанті.[12]

Прийняттю нового виборчого закону передував досить драматичний процес. Громадськість та представники незалежного експертного середовища, намагаючись вплинути на розробку законодавства до парламентських виборів 2012 року, створили Громадський консорціум виборчих ініціатив та організували широке відкрите обговорення виборчої реформи. В публічних дискусій, в фокус-групах, в експертному опитуванні взяло участь 1 359 експертів з усіх регіонів України[13]. Їхні думки і досвід — це безцінний матеріал, — зазначив голова Правління ВГО КВУ Олександр Черненко. Але їхні думки не були враховані ні Робочої групою на чолі з міністром юстиції Олександром Лавриновичем, ні Тимчасовою спеціальною парламентською комісією, ні самими народними депутатами при голосуванні.

Голова Правління Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська, коментуючи підсумки діяльності Робочої групи, відзначила:

«Президент, оголосивши широке експертне обговорення, виніс виборчу реформу поза парламент, але як такого обговорення запропонованої мажоритарно-пропорційної системи не відбулося й досі. Така тенденція шкодить легітимності процесу та викликає недовіру до його результатів».

Голова Правління КВУ Олександр Черненко відзначив:

«Хоч у рекомендаціях Венеціанської комісії було вказано на доцільність запровадження пропорційної системи відкритих регіональних списків, нам знову хочуть нав‘язати систему, яка дискредитувала себе під час попередніх виборчих кампаній»[14]

«Найбільш проблемні точки виборчих перегонів 2012 р. — це процес нарізки округів, складання списків виборців, організація голосування і встановлення його результатів. Також існує вірогідність тиску на ЗМІ та складності оскарження в судах порушень виборчих комісіях. Але найголовніший ризик — це змішана система, яка зумовлюватиме вплив адмінресурсу на результати виборів», — відзначив директор правових програм Лабораторії законодавчих ініціатив Денис Ковриженко.

Представники громадськості вважають, що, не зважаючи на всі суперечливі норми, новий закон про вибори не стане перешкодою проведенню чесних та демократичних виборів. Наприклад, таку думку висловила Голова Правління Громадянської мережі «ОПОРА» Ольга Айвазовська. Але це буде лише за умови не втручання влади у виборчий процес. Як результат ми можемо не отримати реальної конкурентної виборчої боротьби: «Завдяки адміністративному ресурсу можна організувати попередню зачистку округів від популярних кандидатів. Методи можуть застосовуватися різні: від переслідування правоохоронних та податкових органів до залякування на побутовому рівні. Тож, велика доля відповідальності за результат лежатиме на керівництві країни».[15]

3. Право на участь у референдумах

3.1. Народна ініціатива у ініціюванні всеукраїнських референдумів є фікцією

У минулому році громадяни нашої країни спробували ініціювати проведення трьох загальноукраїнських референдумів.

Ініціатори першого всеукраїнського референдуму хотіли запропонувати громадянам України висловити свою ставлення до чотирьох питань:

«1. Чи підтримуєте ви дострокове припинення повноважень Верховної Ради України VI скликання?

2. Чи підтримуєте ви проведення дострокових виборів до Верховної Ради України в період 60 днів з дня оголошення результатів волевиявлення громадян на Всеукраїнському референдумі за народною ініціативою?

3. Чи підтримуєте ви дострокове припинення повноважень Президента України Януковича Віктора Федоровича?

4. Чи підтримуєте ви проведення дострокових виборів Президента України в період 60 днів з дня оголошення результатів волевиявлення громадян на Всеукраїнському референдумі за народною ініціативою?».

Ініціатори другого референдуму планували поставити на обговорення наступні питання: «Чи підтримуєте ви пенсійну реформу, а саме збільшення пенсійного віку для жінок до 60 років, для чоловіків до 65 років?»

Представники третьої ініціативи проведення всеукраїнського референдуму планували винести на всеукраїнське обговорення питання: «Чи підтримуєте Ви заборону купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення і пов’язане у зв’язку з цим внесення відповідних змін до Земельного кодексу України?» (зміст цього питання в деяких випадках відрізнявся).

Збори по створенню ініціативних груп відбулися у всіх регіонах країни. Найбільш масовою була ініціатива по проведенню всеукраїнського референдуму щодо виявлення ставлення громадян до заборони купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення.

Всі ці ініціативи зазнали перешкод з боку влади та не були реалізовані. Ми можемо розділити всі наявні перешкоди на шляху ініціювання всеукраїнських референдумів на три групи.

Перешкоди першої групи: заборона проведення зборів громадян для створення ініціативних груп (Бровари Київської області, Вільногірськ Дніпропетровської області, Чернівці та інші).

Перешкоди другої групи: відмова посадових осіб місцевого самоврядування подати документи по створенню ініціативних груп з проведення всеукраїнського референдуму за народної ініціативи до ЦВК, як того вимагає законодавство (Дніпропетровськ, Нова Одеса Миколаївської області, Ізюм Харківської області та деякі інші).

Але найбільший «удар» взяла на себе ЦВК, яка протягом року відмовила у реєстрації ста шістнадцяти ініціативним групам по проведенню всеукраїнських референдумів.

Таким чином, протягом кількох років наші громадяни не можуть реалізувати своє право на проведення всеукраїнських референдумів за народною ініціативою.

3.2. Місцеві референдуми можливі лише із доброї волі місцевої влади

За відомостями Державного реєстру виборців, у 2011 р. відбулося усього два місцевих референдуми, один з яких було визнано недійсним.

За нашими далеко не повними підрахунками, щонайменше одинадцять спроб провести місцеві референдуми у 2011 р. завершилися невдачами. З них п’ять разів пробували ініціювати місцевий референдум мешканці Чернівців, два рази — мешканці міста Первомайський Харківської області, а також активні мешканці Одеси, Луганська та Олександрівська, Херсона, Дніпрорудного Запорізької області.

У всіх випадках представники місцевої влади відмовлялися під різними приводами реєструвати ініціативні групи та надавати їм дозвіл збирати підписи городян для ініціювання місцевого референдуму.

Представники ініціативних груп безрезультатно оскаржували рішення представників влади в апеляційних судах. Необхідно звернути увагу на те, що судді відмовляли представникам ініціативних груп, використовуючи протилежні доводи.

Так, Чернівецький окружний адміністративний суд своєю ухвалою від 30 червня 2011 р.[16], посилаючись на те, що статтею 174 КАС України врегульовані особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності під час проведення виборів чи референдумів, а саме: відповідно до ч. 6 ст. 172 КАС України позовні заяви може бути подано до адміністративного суду у п’ятиденний строк з дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності, залишив заяву ініціативної групи мешканців міста Чернівці без розгляду у зв’язку із пропуском терміну подання позовної заяви. Це рішення підтвердив 4 липня Вінницький апеляційний адміністративний суд.[17]

Запорізький окружний адміністративний суд на цій же підставі своїм рішенням від 18 листопада 2011 р. залишив без розгляду позов ініціативної групи мешканців міста Дніпрорудний Запорізької області.[18]

А Одеський апеляційний адміністративний суд в аналогічній ситуації із ініціативною групою виборців з Херсона у своєму рішенні від 11 липня 2011 р. зробив протилежний висновок: «Отже, ініціативна група місцевого референдуму набуває статусу суб’єкта виборчого процесу чи процесу референдуму тільки з дня одержання свідоцтва про реєстрацію, тому висновок суду першої інстанції щодо розгляду справи за позовом ініціативної групи з особливостями, визначеними КАС України для розгляду спорів, пов’язаних з виборчим процесом та процесом референдуму — є помилковим».[19] В результаті Одеський апеляційний адміністративний суд скасував рішення Херсонського окружного
адміністративного суду, яке зобов’язувало Херсонського міського голову зареєструвати
ініціативну групу.

Найбільш драматично розвивалися події в Чернівцях[20] У 2011 р. територіальна громада міста Чернівці п’ять разів намагалася ініціювати проведення місцевого референдуму. У всіх випадках місцева влада не дала можливості не тільки провести референдум, але не дозволила навіть розпочати збір підписів на підтримку народної ініціативи. Причиною цього були нібито процедурні порушення під час проведення зборів громадян, на яких піднімалося питання про місцевий референдум. Для того, щоб відмовити у реєстрації ініціативної групи або унеможливити оскарження у суді факту відмови, застосувалися різноманітні засоби: від ретельних перевірок списків та протоколів, проведення відеозапису зборів ініціативних груп до надання неналежно оформлених відмов, що утруднювало судове оскарження та гальмувало вирішення справи по сутті.

Ось як коментує ситуацію в Чернівцях адвокат Центру громадської адвокатури Леонід Тарасенко:

«Ініціативна група місцевого референдуму не має права звертатися до суду, оскаржуючи відмову міського голови в її реєстрації, бо цю ініціативну групу не зареєстровано. При цьому ігноруються вимоги чинного законодавства, відповідно до яких ініціативна група є створеною з моменту її обрання на зборах громадян, і після цього вона подає необхідні документи міському голові для отримання права збирати підписи громадян на підтримку референдуму. Без такої реєстрації ініціативна група просто не матиме права збирати такі підписи, але вважатиметься створеною».

Таким чином, ми можемо констатувати, що представники місцевої влади в різних куточках України систематично порушують основні принципи народовладдя, викладені в Конституції України та Законі України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» і не дають можливості своїм громадам навіть ініціювати референдуми. Представники влади активно перешкоджають проявам безпосередньої демократії.

4. Висновки

У 2011 році абсолютна більшість виборів відбувалася у спокійній обстановці без значних порушень та проходила поза увагою громадськості і, переважно, без активного втручання адміністративного ресурсу. Фіксувалися окремі порушення, які не носили системного характеру.

Головними джерелами порушень стали низький рівень підготовки виборчих комісій, їхня ймовірна заангажованість на користь конкретних кандидатів, недосконалість виборчого законодавства, які дозволяли виборчим комісіям зловживати своїми повноваженнями, наприклад: не реєструвати кандидатів або знімати їх з реєстрації за дрібні порушення.

З’явилися нові види порушень виборчих прав, а саме відмова місцевої влади фінансувати проміжні вибори.

Більшість цих порушень вдавалося подолати завдяки судовим позовам. Судова система під час малочисельних виборчих спорів 2011 р. спрацювала у більшості випадків ефективно.

Відділи Державного реєстру виборців продовжили роботу по вдосконаленню списків виборців, хоча самі органи Держреєстру перебували під загрозою скорочення штатів та обмеження фінансування.

Слід зазначити, що прогалини, зокрема щодо включення виборців у списки в день голосування, в різних законодавчих актах становили джерело порушень прав виборців на участь у голосуванні.

Однією з найголовніших проблем з дотриманням виборчих прав в Україні у 2011 р. залишається неможливість виборців реалізувати свої права на участь у ініціюванні та проведенні всеукраїнських та місцевих референдумів за народною або місцевою ініціативою.

Групи громадян, які намагаються ініціювати проведення референдумів, з року в рік стикаються із систематичними перешкодами як на місцевому, так й всеукраїнському рівнях.

Однією з найголовніших подій 2011 р. стало прийняття нового Закону «Про вибори народних депутатів України». Прийняття цього Закону не було обумовлено об’єктивною необхідністю та вирішувало виключно політичні потреби влади.

Не зважаючи на власні обіцянки, представники влади не провели широкого публічного обговорення реформи виборчого законодавства, а результати обговорення, яке було проведено громадськістю, проігнорували.

Не зважаючи на відсутність прозорості та публічності при прийнятті закону про вибори, за нього проголосувала конституційна більшість у Верховній Раді. Відзначимо, що на думку представників громадськості, новий закон про вибори, не зважаючи на всі суперечливі норми, не стане перешкодою для проведення чесних та демократичних виборів за умови не втручання влади у виборчий процес.

Широке застосування адміністративного ресурсу під час виборчого процесу 2012 р. стане головною загрозою для чесних, вільних та прозорих виборів.

Ми в черговий раз констатуємо, що влада не бажає враховувати абсолютну більшість рекомендацій, які пропонуються громадськістю. Як результат, з року в рік порушуються виборчі права громадян.

2012 рік буде черговим викликом для української влади та суспільства. Лише об’єднавши зусилля, ми зможемо зменшити кількість порушень виборчих прав громадян.

5. Рекомендації

1. Ми наголошуємо, що конче назріла необхідність найскорішого законодавчого врегулювання процедури проведення всеукраїнських та місцевих референдумів. Необхідно максимально обмежити можливість влади перешкоджати волевиявленню громадян шляхом участі у референдумах.

2. Необхідно передбачити достатнє фінансування та державну підтримку подальшому вдосконаленню Державного реєстру виборців. Спроби обмежити фінансування та скоротити штати відділів Державного реєстру є недопустимими.

3. Залишається критично важливим надання виборцям, які не потрапили до списку виборців з різних причин, можливості за рішенням суду реалізувати своє конституційне право на участь у виборах.

4. Потрібно продовжити роботу над кодифікацією виборчого законодавства. Необхідно відмовитися від політичної доцільності, провести широке громадське обговорення, залучивши до нього широке коло організаторів виборчого процесу, науковців, представників спеціалізованих громадських організацій. У Виборчому кодексі врахувати негативний досвід виборчих кампаній 2009–2010 рр. та уніфікувати розрізнені і суперечливі виборчі закони.

5. Залишається актуальним вдосконалення практики оскарження порушень виборчого законодавства. Ми вважаємо, що можливість повертати скарги суб’єктам виборчого процесу, спираючись на формальні, технічні підстави, у випадку, коли суть питання є зрозумілою з матеріалів, які подають скаржники, в існуючій ситуації є серйозною перешкодою до поновлення виборчих прав громадян.

6. Залишається не вирішеним питання підвищення кваліфікації членів виборчих комісій всіх рівнів. Необхідно вводити постійне навчання та відсів тих, хто цього навчання не пройшов.

7. Найголовнішим завданням залишається необхідність забезпечення невтручання представників влади у виборчий процес.

8. Правоохоронним органам необхідно більш ретельно перевіряти інформацію про випадки порушень виборчих прав громадян.