Життя циганське
Тільки в одному Калуші живе близько 400 циган. В районі їх значно більше, а тих, що в області, взагалі складно перелічити. Їхня присутність, як правило, заважає людям, вони хочуть, аби ті пішли геть. Правда, куди їм йти – ніхто не порадить.
Циганам, як з’ясувалося, теж не солодко. Вони чекають підтримки. Представники влади запевняють – вона буде. Однак, поки що це тільки слова.
Виселити або помити
Щороку у село Добровляни Калуського району[1] приїздить багато циган, які оселяються на берегах річки Лімниці. Одні живуть тут тиждень, інші місяць, ще інші – роками. Останніх селяни вже знають поіменно. І, як каже голова села Марія Василів, з ними ще можна дати раду. Проте кожного разу циган стає все більше. Люди проти такого сусідства бунтують. А сільська рада нічого не може зробити.
«Взимку там було кілька сімей, – розповідає пані Марія, – вони більш-менш керовані, навіть попри те, що п’ють багато. От прийшов до мене калуський барон та секретар і ми поїхали до них. Питаю, чи їм добре, кажуть, що добре. Питаю, чи їм потрібна допомога, кажуть, та що ви, пані, яка ще допомога. Нам нічого не треба. Тоді я спитала, хто має робити їм порядок? Там і пляшки, і ганчірки. А за територією обрив і знову банки, склянки, тарілки…»
На початку весни в Добровлянах поселилися інші цигани. За ними вслідкувати було складніше. Звідки приїхали і чи довго планують тут жити, ніхто не знав. А в травні на лівому березі річки, в корчах, на ділянці водозабору поселилася третя партія. «Це санітарна зона, – зауважує Марія Василів, – там навіть ходити не можна, а щоб корову випасати, то і мови не може бути. А вони там на якомусь острівці поселилися і за три дні так закапарили, ніби жили місяць. Навіть туалету собі зробити не можуть, ходять під кожен кущик».
Приблизно місяць тому на правому березі Лімниці поселилася вже четверта партія. Ці осіли на відпочинковій зоні. Люди обурюються. Вимагають у голови села терміново їх виселити. «Які люди не їдуть з міста, то всі виходять з автобуса і одразу йдуть в сільську раду нарікати, – продовжує голова села.– Бо в автобусі мусять впритул стояти до циган, а по тих воші лазять. Кажуть, що не можуть через них відмовитися від громадського транспорту. І вимагають: або виселяти, або заставити їх помитися».
Люди кажуть, що цигани ходять селами і вишукують металобрухт. Вдень розглядаються, а вночі крадуть. Одні спокійні, інші – агресивні. Останні можуть собі дозволити прийти на дискотеку і підняти дебош або смітити під магазином. Продавці не раз ловили їхніх дітей, коли ті крали з холодильника морозиво.
«Не знаю, що це таке: злізлися всі цигани в наше село, – каже Марія Василів.– І головне, що вони один другого не знають. Одні мадярські, інші румунські, ще інші чернівецькі»…
Нагельовані цигани
Продавець продуктового магазину в Добровлянах Наталя вважає, що цигани зле не харчуються. «Дітям вони майже нічого не купують, – каже вона.– Бо добре не можуть розрахувати гроші. Спершу купують сигарети, потім водичку, горілку, а якщо лишаються гроші, то купують дітям печиво. Мушу добре пильнувати, бо одна приходить і щось замовляє, а інші вже біля холодників крутяться. А ще, буває, просять продати їм в борг. А потім дуже довго віддають. Мене легше впросити їм продати без грошей, ніж чекати, аби віддали».
За словами Наталі, буває прийдуть до магазину, то так гарно виглядають: чистий одяг, «нагельоване» волосся, вимиті, то за зовнішністю ніколи би і не сказав, що то циган…
У таборі «Репортер» застав тільки постійних. Решта – виїхали. Правда, чи надовго, сказати ніхто не може. Живуть вони біля сміттєзвалища, коли ми приїхали, саме там і порпались. Говорити не хотіли. Запевнили, що це тільки їм зашкодить.
«Не треба нас фотографувати, – непривітно зустріла нас Еріка, – ми не крадемо, не заважаємо. Люди думають, що всі цигани однакові. Але це не так. Ви теж різні. Є і росіяни, і українці погані. Так і з циганами. Якщо хтось краде, то ви думаєте, що всі крадуть. Є такі цигани, що ходять просять, але в нас таких нема. Ми всі з одного села, а інших ми не знаємо, У нас навіть мова інша».
З часом розговорилися. Виявляється, приїхали вони із села Бадалово Берегівського району Закарпатської області. Найстарший з них Імре, каже, що живе тут 10 років. На вогні якраз вариться обід, жінка чистить дрібну, як горошок, молоду картоплю, а поруч юнак плете кошик. Каже, щодня носить кошики на базар. Скільки плетуть за день, не розповідають, кажуть лиш, що продають за 20 грн.
Виглядає, що життям задоволені. І головне їхнє бажання – аби ніхто не чіпав. Мріють, щоб діти ходили в школу, щоб їм допомогли із працевлаштуванням. «Я раніше був будівельником, – сказав Імре, – а дружина – дояркою, ми всякі роботи знаємо». А ще кажуть, що в селі є якийсь старий закинутий будинок і хотіли би там оселитися…
Влада відмазується
Щоб виконати бажання людей і виселити циган із території села (хоча би тих приїжджих, кочуючих – авт.), голова села звернулася із листами до голови Калуської РДА, у міліцію та екологічну службу. Наразі чекає відповідей. Правда, виселити циган з одного місця, щоб вони оселилися в іншому – не вихід. Їм треба запропонувати щось інше. Принаймні так вважає циганський барон Володимир Макула. Аби об’єднати циган, він створив громадську організацію «Барон». Секретар цієї організації Йосип Макула запевняє, що основна їхня ціль – опікуватися циганами району.
Барон розказує, що ситуація плачевна. Адже в Калуші прописано по 24 людини на одній квартирі, де ані газу, ані світла. Проте просити милостиню все одно не йдуть. «Зайдіть в Калуш на базар і подивіться, чи хоча б один циган просить? Нема таких, – каже Володимир Макула.– Я це все підняв, почистив місто від них. Зараз тільки ваші просять, каліки абощо. Я сам вашим кидав».
Барон запевняє, що сил та фінансів опікуватися всіма він не має. Але знає, як можна вийти із ситуації. Мовляв, хоче зробити кузню і навчити циган виготовляти ковані вироби. Для цього потрібне вільне приміщення, а без сприяння влади не обійтися. Відтак, вони вже і до голови міста ходили, і до голови РДА – але жодного результату.
«Я хотів взяти земельні ділянки, щоб побудувати кузню та житло, – продовжує барон.– Вони б жили поряд і я би міг їх контролювати. Мали би нормальний туалет, могли б помитися. А ще хотів школу для них відкрити. Бо там дорослі неграмотні, не те що діти. А влада відмазується».
Голова Калуської РДА Василь Петрів каже, з баронами зустрічався кілька разів. «Вони пропонують дати їм на викуп якусь кузню подалі від села, аби там працювати і жити, – розповідає Петрів.– У нас по селах є порожні приміщення, вони обходили, дивилися, зараз вибирають».
Натомість барони запевняють, що жодних приміщень їм ніхто не показував, бо міська влада запропонувала землю на аукціоні, а районна – відправила у сільські ради. «В кожному селі голови сільрад ніби не проти, – каже барон.– Але роблять схід села, а люди проти. Я не привіз циган із Африки чи Америки, більшість з них мають калуську прописку. Тому я зберу усі матеріали, де мені уся влада відмовляє, і відвезу у Київ. А потім все це облишу».
Людей можна зрозуміти. Знайти бажаючих жити посусідству з циганами непросто. Проте вони і так живуть поруч, їздять з нами одним транспортом, ходять в одні і ті ж магазини… А якщо дати їм шанс впорядкувати їхнє життя? Поселити подалі? Може, заважатимуть менше.
[1] ІваноФранківська область.