Циган? До криміналу!
Те, що галичани циган не полюбляють – ні для кого не секрет! Стереотипи «циган-конокрад-злодій», «циганка-ворожка», «цигани дітей крадуть» – з покоління в покоління насаджуються недовченими галицькими ґаздами у свідомість шовіністично-плеканих нащадків. Тому анітрохи не дивує, що львівські правоохоронці, виховані у дусі ромофобії, охоче списують на представників народу всі свої галицькі «висяки». Бо ж чітко усвідомлюють свою безкарність (народ бо підтримує!) та мають підставу сподіватись, що «цигани свого відкуплять», бо ніхто їх не захищатиме!
Зокрема, саме так сталося на початку вересня минулого року у Львові, коли вночі на подвір’я ромської родини Білих–Матюшенко вдерлись галицькі злодюжки. Причому невипадково залізли, бо ж один зі злодіїв – наполовину ром – знав напевне, що у цій родині сталася біда, помер родич у Росії, і господарі поїхали на похорон…
Проте не так сталося, як гадалося! Потерпілі мали намір виїхати лише НАСТУПНОГО ДНЯ. Тож були вдома та почули, як хтось ламає металеві ворота, і що на подвір’я зайшли двоє кремезних чоловіків, котрі почали виламувати замок у автівці, що стояла на подвір’ї. Господарі вибігли на подвір’я, зчинили галас, почалася шарпанина. Причому якщо нападників було двоє, та ще й міцної статури, озброєних монтировкою, якою вони й зламали ворота, то на боці потерпілих – лише дві беззахисні жінки, двійко дітлахів та господар будинку зі зламаною рукою у гіпсі. Коли злочинці помітили, що через крик господарів повизирали з вікон сусіди – вони хутко вискочили з подвір’я та стрибнули у таксі, що чекало на них за декілька метрів далі. Та втекли з місця злочину. Чисельні свідки – понад десять осіб! – стверджують, що відбулося все це близько другої години ночі.
Головна помилка потерпілих – що вони ОДРАЗУ ж не викликали міліцію! Але це й не дивно. Знаючи ставлення правоохоронців до циган – годі було сподіватись від них допомоги, люди пережили стрес, вдома плакали перелякані діти. Та й не хотілося писати заяву на знайомого, хоч наполовину, але «свого»! Адже нічого вкрасти не встигли, нікого не вбили – і слава Богу!
Проте недарма кажуть, що добрими намірами вимощена дорога до пекла! Ледь дочекавшись ранку, знервований господар поїхав на автосервіс ремонтувати розкурочене авто. А вже о 12:30 – знов-таки через паркан! – почала перестрибувати якісь «черепашки-ніндзя», у масках, чорному одязі, поклали всіх на підлогу та перевернули у будинку все догори дриґом! Як з’ясувалось згодом, це доблесні правоохоронці шукали вбивцю, бо близько ШОСТОЇ ранку на сусідній вулиці було знайдено труп невідомого чоловіка. Зі слів таксиста, який нібито знайшов труп та викликав «швидку та міліціянтів, загиблий міг бути вбитий… господарем будинку, який хотів пограбувати!
Як пояснили переляканим жінкам у Шевченківському РВВС м. Львова, де їх тримали майже добу, їх родича підозрюють у вбивстві. Хоча фото загиблого їм не показували, і по нинішній час вони не знають – чи це та особа, що о ДРУГІЙ ночі вдерлась до них на подвір’я, чи хтось інший…
Подальші події нагадують скоріш дешевий вестерн, аніж діяльність стражів порядку. Чисельні погроми – обшуки у членів родини, друзів, знайомих. Неодноразові безпідставні багатогодинні «Затримання для дачі пояснень». Залякування, як основна «слідча дія».
Змінилось у Львові міліцейське керівництво, але не змінились наміри міліціянтів зробити з потерпілих – злочинців, з побитого нападниками чоловіка – вбивцю. Бо ж національність підходяща, а вперта родина на грошенята не колеться! Які є підстави так вважати? Донині не опитані свідки події, котрі бачили, як зловмисники виламували ворота, як кричали, кличучи на допомогу господарі будинку, як втекли та від’їхали на таксі грабіжники. Їх показів немає у матеріалах справи! Заява потерпілих ромів про спробу пограбування дуууже ретельно вивчалась міліціянтами, і аж 12.09.11 р. надійшла відповідь за підписом начальника Шевченківського РВВС В. Р. Уланова про те, що «у порушенні кримінальної справи стосовно невідомих осіб за ст. 296 ККУ (хуліганство) відмовлено за відсутністю в їх діях складу злочину»!
У своєму бажанні змусити родину цигана «йти домовлятись», правоохоронці перевершили самі себе 13.02.2012 р., коли зранку перестріли доньок підозрюваного, двох малолітніх дівчаток 14 та 11 років, фактично викрали їх на очах однолітків, затягли до автівки і з 9 ранку до 16:00 утримували у райвідділі, намагаючись з’ясувати місце перебування їх батька. Відпускали на їх адресу непристойні жарти, довели дітей до істерики… Згодом у райвідділ знову силоміць привезли дружину на тещу підозрюваного Ю. Матюшенка, котрих також протримали до обіду, намагаючись щось вивідати. За участі адвоката людей вдалося звільнити, проте діти вже вдруге отримали стрес від спілкування зі стражами порядку! Дівчат довелося скерувати на лікування до психолога, не виключено, що вони потребуватимуть і психіатричної допомоги.
Як прокоментував ситуацію адвокат родини Білих–Матюшенко, у Шевченківському РВВС м. Львова йому пояснили, що не мали наміру порушувати закон, а затримання малолітніх дітей підозрюваного здійснили працівники карного розшуку Львівського обласного УВС м. Львова.
Цікаво, чи знає новий очільник львівської міліції про ромофобію своїх підлеглих? Чи виправдовує ця страшна хвороба катування малолітніх дітей?
P. S. После нашей публикации о нарушении конвенции прав ребенка сотрудниками Шевченковского РВВС г. Львова (чит. выше) реакция правоохранительных органов была еще более неожиданной!.. 16 февраля 2012 года двое малолетних дочерей подозреваемого Ю. Матюшенко с удивлением обнаружили на заборе своего дома объявление о розыске своего отца, якобы убившего человека. Такими же объявлениями была «украшена» дорога детей от дома до школы (26 объявлений!), а также двери самой школы. Стоит ли говорить, какой стресс перенесли дети, когда перед началом занятий и учителя, и одноклассники стали их расспрашивать, кого же убил их отец? Когда прибывший на место происшествия журналист фиксировал на фото- и видеокамеры все эти «украшения», вслед за ним ездила темная иномарка с тонированными стеклами и сильно загрязненными (до нечитабельности) номерами! Когда же журналист позвонил по телефону 102, то в Шевченковском РВВС г. Львова пояснили, что этих объявлений они не расклеивали, поскольку оно находится на доске объявлений в райотделе. Один из указанных в объявлении телефонов оказался номером уголовного розыска Франковского РВВС, славящегося на весь город «заказными» делами, второй номер – уголовного розыска областного УВС. Кто и зачем терроризирует малолетних детей, доводя их до нервного срыва, никто из правоохранителей пояснить журналисту так и не смог.
P. P. S. Пока готовилась статья, журналисту на мобильный позвонил следователь областного УВС г. Львова и сообщил, что о данном инциденте ему ни чего не известно.