16. ПРАВО ВЛАСНОСТІ
1. Загальний огляд
Важливість забезпечення права власності, як одного із ключових прав людини, визначена у міжнародних угодах з прав людини, відповідно до яких кожна людина має право володіти майном як одноосібно, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Україна, на жаль, є досить далекою від того, щоб гарантувати право людей на володіння, користування і розпорядження своєю власністю. Більш того дуже часто сама держава стає основним порушником права на власність.
Система реєстрації прав на нерухоме майно в Україні є однією із основних проблем у забезпеченні гарантій цього права. Реформи у цій сфері здійснюються вкрай повільно, і до сьогодні основні елементи цієї реформи не впроваджені у життя. У 2012 році і надалі не було одного органу, відповідального за реєстрацію прав власності на нерухоме майно, єдиної зрозумілої процедури і єдиного реєстру, який був би відкритий для громадськості. Все це сприяє тому, що право власності людей на об’єкти нерухомості залишається і до сьогодні достатньо ілюзорним.
Також залишаються проблеми із забезпеченням прав власності інвесторів, які вклали свої кошти у будівництво, та спадкоємців, які намагаються успадкувати об’єкти незавершеного будівництва. Внаслідок недоліків у законодавстві тисячі людей не можуть захистити своє право на власність.
Крім того, є питання щодо обмеження можливості оскарження недійсних правочинів, що призводить до зменшення гарантій непорушності права власності.
Попри ухвалення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» ситуація з виконанням рішень національних судів, які захищають власність, залишилася надзвичайно складною. Незважаючи на те, що цей закон набуває чинності вже з початку наступного року, багато з його положень неможливо буде застосувати, оскільки немає необхідних змін до іншого законодавства, яке регулює цю сферу. І крім того, до сьогодні немає жодних гарантій виділення необхідного фінансування для заходів, які передбачені цим законом.
Потрібно зазначити, що надалі існують проблеми із застосуванням Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності». Особливо у контексті достатньо розмитих визначень суспільної потреби і суспільної необхідності у цьому законі, що призводить до численних конфліктних ситуацій при викупі земель.
Невирішеною залишається також ситуація з існуванням мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. 2012 року знову не прийняте необхідне законодавство, яке потрібне для становлення ринку землі, а відповідно, мораторій не буде знятий.
Важливо відмітити, що у 2012 році продовжують існувати значні проблеми щодо порушення прав власності органами внутрішніх справ. Зокрема, Державтоінспекцією при затриманні транспортних засобів з подальшим доставлянням їх на платні спеціальні майданчики чи стоянки та протиправні стягнення коштів за надання примусових послуг.
А отже, незважаючи на певні спроби держави вдосконалити законодавство з метою забезпечити дотримання права власності, цих дій державних органів поки що недостатньо для того, щоби суттєво змінити ситуацію у цій сфері.
2. Гарантії права власності
Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно
Свідченням проблемності вітчизняної системи реєстрації прав на нерухомість можуть слугувати слабкі позиції України в рейтингу Doing Business-2012. За зручністю реєстрації прав власності наша держава посіла непочесне 166-те місце із 183 країн (за рік — зниження на одну сходинку). За підрахунками експертів, щоб зареєструвати власність в Україні, потрібно витратити 117 днів, що майже в чотири рази більше, ніж у країнах Європи та Центральної Азії (33 дні).[2]
До сьогодні у системі реєстрації прав на нерухомість в Україні існують серйозні проблеми. Реформування цієї системи, яке триває вже не один рік, поки що не приносить конкретних якісних зрушень у цій сфері.
Зокрема, залишається проблема множинності органів, які задіяні в цій системі. Функції реєстрації прав на нерухоме майно мають БТІ, Державне агентство земельних ресурсів, яке видає документи на землю, та Міністерство юстиції України, що веде реєстр прав власності на нерухомість та іпотеки.
Здавалося б, влада пішла шляхом зосередження функції реєстрації в одному центрі. У 2010 році Верховна Рада ухвалила в новій редакції Закон України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а в 2011-му Кабмін прийняв постанову «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно». Суть зазначених документів зводилася до створення нового органу, підпорядкованого Міністерству юстиції України, що отримує виключне право реєстрації об’єктів нерухомості, — «Укрдержреєстру».
Повноцінно почати виконувати свої реєстраційні функції «Укрдержреєстр» мав ще з 1 січня 2012 року. Але не склалося з низки причин, і старт було перенесено на 1 січня 2013 року. Номінально так сталося у тому числі через організаційні чинники (питання кадрового, матеріально-технічного забезпечення). А реально також через те, що не всі інтереси у владних групах вдалося збалансувати.
Свідченням того, що влада не розставила всі крапки над «і» в питанні реєстрації прав на нерухомість, був законопроект депутатів Ю.Мірошниченка та А.Пінчука №10140 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно». Його лейтмотив — «усунення дублювання функцій між органами різної відомчої приналежності» щодо реєстрації прав на земельні ділянки. По суті, законодавці хочуть переглянути Закон України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який передбачав зосередження цієї функції лише в Міністерстві юстиції України.
Водночас, незважаючи на ці законодавчі ініціативи, певні кроки у питанні єдиного державного органу, відповідального за державну реєстрацію прав на нерухоме майно було зроблено. Так, відповідно до Указу Президента України № 965/2011 від 5 жовтня 2011 р., який набирає чинності з 1 січня 2013 року, повноваження Держземагенства в частині державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельні ділянки припиняються. Тобто за Держземагентством залишиться функція державної реєстрації самої земельної ділянки, як об’єкта нерухомості в Державному земельному кадастрі. У свою чергу «Укрдержреєстр» здійснюватиме державну реєстрацію права власності та інших речових прав на земельні ділянки.
Також було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно», який спрямований на вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно. Зокрема, цим законом передбачається можливість подання документів на державну реєстрацію прав як у паперовій, так і в електронній формі шляхом запровадження механізму їх подання державним кадастровим реєстратором; наділення нотаріусів повноваженнями державного реєстратора прав на нерухоме майно, які виникають у результаті вчинення нотаріальних дій, а саме – здійснення нотаріусами державної реєстрації прав власності, реєстрація яких була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, при вчиненні нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва, а також державної реєстрації прав у результаті вчинення нотаріальної дії з такими об’єктами. Визначено також порядок взаємодії органів державної реєстрації прав з органами державної виконавчої служби.[3]
Але в той же час продовжують існують ризики порушення права на мирне володіння своїм майном при реформуванні системи техінвентаризації майна. Так, на сьогодні у парламенті зареєстровано два законопроекти «Про технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна». Автори першого — №10286 — депутати Ю.Воропаєв, С.Осика, О.Черноморов, другого — №10286-1 — урядовці на чолі з М.Азаровим.[4] Суть документів принципово різна. Якщо нардепівський варіант фіксує нинішній статус-кво та закріплює за комунальними підприємствами БТІ виключне право надання послуг технічної інвентаризації, то кабмінівський пропонує вивести на цей ринок приватні структури — юросіб і фізосіб-підприємців.
«Прийняття регуляторного акта забезпечить усунення монополії комунальних підприємств у сфері технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, створення прозорого та конкурентного середовища у вказаній сфері», — запевнив уряд у пояснювальній записці до свого законопроекту.
За логікою речей, конкуренція на ринку має вилитися для споживачів у підвищення якості обслуговування та зниження його вартості. Але чи буде так? БТІ-спільнота малює перспективи у темних тонах — послуги здорожчають, у системі пануватиме хаос, що призведе до масового руйнування будівель.
«Якщо депутатський законопроект передбачає затвердження тарифів на послуги з технічної інвентаризації органами місцевого самоврядування, то приватні підприємства згідно зі своїм статутом будуть встановлювати захмарні ціни. Крім того, знизиться якість надання послуг у зв’язку з відсутністю кваліфікованих кадрів і навчальних програм з їх підготовки», — прогнозує голова Асоціації БТІ «Укртехінвентаризація» Леонід Черненко. Він вважає: послуги з техінвентаризації здорожчають ще й через те, що «приватники» отримуватимуть ліцензії в Мінрегіонбуді. «Так закладаються корупційні ризики. Мабуть, хто більше заплатить, той і одержить ліцензію. Та потім ці гроші будуть забирати в замовників технічної інвентаризації», — пророкує Л.Черненко.[5]
Як звертає увагу директор аналітичного центру «Правовий захист БТІ» Дмитро Павленко, до 1 січня 2013 року БТІ зобов’язані передати інвентарні справи до архівів «Укрдержреєстру», через що, мовляв, приватні структури працюватимуть наосліп — через відсутність «бази порівняння» вони не зуміють встановити, чи відбувалися якісь зміни в об’єктах нерухомості. А це вже простір для зловживань. «Більш як 60% нерухомості — з великим відсотком зносу. Коли будинки почнуть сипатися на голови перехожих, запізно буде виправдовуватися, — констатує Д.Павленко. — Вилучення функцій обліку нерухомого майна у місцевої влади свідчить про бажання зацікавлених осіб обнулити дані щодо нерухомості, узаконивши існуючі самочинні будівлі».
Прибічники збереження нинішніх позицій БТІ не виключають і можливості зростання кількості випадків шахрайства, що може призвести в тому числі до втрати власниками своєї нерухомості. «Щоб перевести архіви в електронний вигляд, потрібні роки часу і мільйонні суми. А це якраз і спростить дії шахраїв, які спеціалізуються на захопленні чужої власності. Передбачено, що таких структур у кожному місті може бути чи то десять, чи то двадцять. Простіше чи складніше буде сфальсифікувати документи? І те, що сьогодні є в поодиноких випадках і не завжди з вини БТІ, далі буде дуже просто і масово. Кількість нападів на квартири літніх людей значно зросте», — очікує Л.Черненко.[6]
Потрібно зазначити, що 5 червня 2012 року урядовий законопроект був відхилений Верховною Радою України, натомість був прийнятий депутатський законопроект №10286 «Про технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна». Водночас у липні Президент України наклав вето на цей закон, і він зараз знаходиться із відповідними пропозиціями на розгляді Верховної Ради України. І одним із основних зауважень Президента стало те, що цей закон зберігає монополію існуючих комунальних підприємств – бюро технічної інвентаризації на здійснення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, а встановлення Законом різних вимог до суб'єктів господарювання, що здійснюватимуть один вид діяльності, а також неможливість здійснення такої діяльності фізичними особами – підприємцями фактично є створенням привілеїв для бюро технічної інвентаризації – комунальних підприємств у здійсненні зазначеного виду господарської діяльності.
А отже, цей важливий аспект системи державної реєстрації прав на нерухоме майно залишається досить проблемним, зокрема і через те, що на рівні держави відсутнє єдине бачення реформування системи техінвентаризації майна.
Проблемою залишається і те, що реєстри, де знаходиться інформація про майнові права в Україні залишаються закритими. І на відміну від багатьох розвинутих країн, де з метою зменшити корупцію цей реєстр робиться відкритим, в Україні подібні ініціативи навряд чи колись знайдуть підтримку, адже в такому разі широкий загал разом дізнається, хто володіє колишніми державними дачами і шикарними маєтками в Конча-Заспі та Пущі Водиці.
Правове регулювання прав власності об’єднань співвласників багатоквартирних будинків
Існування неефективної державної системи реєстрації прав власності на нерухоме майно, а також складності в здійсненні своїх прав об’єднаннями співвласників багатоквартирних будинків становить значну проблему в реалізації права на мирне володіння своїм майном. У 2012 році ця проблема набула особливого розвитку у зв’язку із спробами держави на законодавчому рівні врегулювати цю сферу.
Так, Верховною Радою України 15 березня 2012 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо об'єднань співвласників багатоквартирного будинку», який мав на меті покращити умови для управління своїми будинками об’єднаннями співвласників багатоквартирних будинків(ОСББ).
Водночас, цей закон містив цілий ряд проблем, які могли б стати суттєвою перешкодою в здійсненні своїх прав власності ОСББ. Зокрема, за думкою Голів об’єднань співвласників багатоквартирних будинків України він не тільки зробив би неможливим створення нових ОСББ в Україні, а й поставив би вже існуючі ОСББ під загрозу знищення через суттєві протиріччя та неузгодженості в тексті документу.[7]
З цим погодився Президент України Віктор Янукович, який застосував у квітні 2012 року право вето до закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо об'єднань співвласників багатоквартирного будинку».
Зокрема, було зазначено, що передбачені в законі механізми не сприятимуть вирішенню нагальних питань створення та діяльності об'єднань співвласників багатоквартирного будинку, є недосконалими і концептуально невиваженими, не захищають повною мірою права власників житла, а саме:
- положення Закону створюють ризики порушень конституційного права власності, можуть призвести до неконтрольованого відчуження від об'єднань співвласників багатоквартирного будинку земельних ділянок, на яких розташовані жилі будинки;
- Закон не враховує норми цивільного та земельного законодавства, звужує, порівняно з нормами Цивільного кодексу України та чинного Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» обсяг прав співвласників спільного майна у багатоквартирному будинку, що є порушенням статті 22 Конституції України;
- Закон не забезпечує вирішення існуючих проблем створення об'єднань співвласників багатоквартирного будинку у новозбудованих будинках, удосконалення відповідних процедур організації діяльності таких об'єднань у будинках старої забудови, не врегульовує питання щодо дальшої діяльності об'єднань співвласників багатоквартирного будинку, утворених до набрання ним чинності на інших, ніж передбачено цим Законом, засадах, що може негативно позначитися на правах власників жилих та нежилих приміщень у таких багатоквартирних будинках;
- низка положень Закону може призвести до штучного зростання тарифів на відповідні комунальні послуги, що негативно позначиться на інтересах співвласників багатоквартирних будинків;
- Закон містить внутрішні неузгодженості, суперечності, прогалини у правовому регулюванні, що надасть можливість недоброчесним виконавцям його норм на свій розсуд вирішувати питання, пов'язані зі створенням та діяльністю об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, а також створює ризики неоднакового застосування Закону.
З цими зауваженнями, погодилася і Верховна Рада України, яка 25 травня 2012 року зняла цей закон із розгляду.[8]
Гарантії захисту права власності на корпоративні права
Незважаючи на те, що Закон України «Про акціонерні товариства» значною мірою покращив гарантії захисту права власності на корпоративні права, у цьому році знову не обійшлося без суттєвих корпоративних конфліктів у цій сфері.
Практика застосування Закону України «Про акціонерні товариства» виявила також чимало прогалин у цьому нормативно-правовому акті. Зокрема, суперечливою є вимога закону про обов’язковість визначення у статуті акціонерного товариства наслідків невиконання зобов’язань з викупу акцій, оскільки відповідно до положень Цивільного кодексу України правові наслідки невиконання зобов’язань можуть встановлюватися лише законом або договором.
Недосконалими можна також назвати положення закону щодо вчинення товариством правочинів, щодо яких є зацікавленість. Так, якщо більшість членів наглядової ради є пов’язаними між собою особами, наглядова рада позбавляється права приймати рішення про вчинення правочину акціонерним товариством із зазначеними посадовими особами та їхніми афілійованими особами. Рішення про вчинення такого правочину можуть прийняти лише загальні збори.
Зазначені вимоги Закону України «Про акціонерні товариства» можуть поставити під загрозу ефективну діяльність акціонерного товариства, адже цілком логічним є те, що пов’язані між собою акціонери, які контролюють акціонерне товариство, формують цей орган управління товариства та зацікавлені в ефективному управлінні його майном.
З метою недопущення порушень прав акціонерів та забезпечення прозорої й ефективної роботи товариства можливим виходом із зазначеної ситуації є закріплення на законодавчому рівні права попереднього схвалення загальними зборами вчинення товариством протягом року визначених правочинів, щодо яких є зацікавленість.
Аналіз судової практики, що склалася за результатами розгляду корпоративних спорів після прийняття Закону України «Про акціонерні товариства», дає змогу стверджувати, що ситуація поліпшується, хоча залишається ще багато проблемних аспектів.
Одним із дискусійних питань, що виникли після прийняття Закону України «Про акціонерні товариства», стало питання визначення підстав для визнання значного правочину, вчиненого з порушенням установленого порядку недійсним.
Попри те, що порядок укладання значних правочинів детально врегульований Законом України «Про акціонерні товариства», жодна норма ані цього Закону, ані будь-якого іншого нормативного акта не визначає правових наслідків його порушення, в тому числі можливість визнання такого правочину недійсним. У даному випадку суди за аналогією застосовують положення статті 72 Закону України «Про акціонерні товариства», яка передбачає можливість визнання правочину, в якому є заінтересованість, недійсним через порушення процедури його укладання. Але при цьому постає питання, з яких підстав визнавати значний правочин недійсним, як такий, зміст якого суперечить законодавству (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України), або такий, що вчинений особою без достатнього обсягу дієздатності (частина 2 статті 203 Цивільного кодексу України). Наразі однозначної позиції з цього питання, в тому числі у суддів, немає.[9]
Важливо зазначити, що слабкість захисту прав власності показують і наявність досить великих корпоративних конфліктів в Україні у 2012 році, зокрема як приклад можна навести корпоративний спір «Союз-Віктану» та ситуація з Nemiroff.[10]
У випадку «Союз-Віктану» йдеться про стягнення Родовід Банком активів цієї збанкрутілої горілчаної компанії. Банк намагається в судовому порядку стягнути з майна компанії активів на загальну суму майже 400 млн грн. Суд уже наклав арешт на один із флагманських брендів компанії — ТМ Medoff, що належить зараз британському підприємцеві Нілу Сміту. Останній назвав дії Родовід Банку «рейдерством» і заявив про готовність відстоювати свої інтереси в міжнародних судах.[11]
Ситуація із торговою маркою Nemiroff показує слабкості системи захисту права власності в Україні. Зокрема, у цьому випадку проблема виникла у мажоритарних акціонерів у зв’язку з довготривалими перешкодами в управлінні цієї компанією, які створювались міноритаріями. Тільки у вересні 2012 року Вищим адміністративним судом України було прийнято рішення, що підтверджує неправомірність дій міноритарних акціонерів компанії Nemiroff, спрямованих на блокування прийняття корпоративних рішень мажоритаріїв. Також 28 серпня 2012 року окружний суд Нікосії (Кіпр) скасував раніше винесену заборону на підставі позову міноритарних акціонерів компанії Nemiroff, що не дозволяла кіпрським холдинговим компаніям групи приймати рішення й здійснювати дії, спрямовані на зміну керівництва українських дочірніх підприємств групи.[12]
Невиконання рішень суддів, що захищають власність
У березні 2012 року Європейський суд з прав людини вкотре підкреслив гостроту проблеми невиконанні рішень національних суддів в Україні. І вказав, що навіть після ухвалення пілотного рішення у справі Юрія Іванова, українська держава не вжила заходів щодо ліквідації цієї проблеми. Також було зазначено, що 2500 подібних випадків в даний час знаходиться на розгляді суду. Крім того, Європейський суд прийняв рішення про поновлення розгляду аналогічних заяв, що стало важливою оцінкою діяльності держави щодо вирішення проблеми невиконання судових рішень.
І тільки після того, як Європейським судом з прав людини було відновлено провадження у справах з Україні щодо невиконання рішень національних судів державою, було зроблено кроки, які спрямовані на вирішення цієї проблеми. Так, було доопрацьовано законопроект «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», зокрема, вилучено із нього положення, які обмежували соціально-економічні права. Варто зазначити, що це було зроблено не для того, щоб прислухатися до зауважень громадянського суспільства, а тому, що ці правові норми вже були вміщені в інші закони. І 5 червня 2012 року цей Закон був прийнятий Верховною Радою України і підписаний Президентом України.
Позитивним моментом відповідного закону є введення процедури регресного відшкодування сум, які були виплачені за рахунок бюджетної програми. Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону кошти, виплачені за рішенням суду про стягнення коштів згідно з цим Законом, вважаються збитками державного бюджету. Відшкодування відповідних збитків здійснюється посадовою чи службовою особо, через чиї винні дії відбулася виплата компенсації. Водночас, враховуючи те, що відповідний Закон передбачає порядок списання коштів з рахунків окремих осіб та виплату компенсації за рахунок бюджетної програми, невизначеним залишається питання, в якому випадку буде здійснюватися реалізація права регресної вимоги: у випадку стягнення з рахунку окремих суб’єктів чи у випадку здійснення компенсації. Є й інші питання щодо практичних моментів застосування положень цього закону щодо регресного відшкодування, зокрема, пов’язаних із формулюванням об’єктивної сторони правопорушення конкретної посадової чи службової особи.[13]
Також положення закону щодо запровадження механізму реагування на тривале невиконання рішень суду хоч і визначають можливість компенсації за невиконання рішення національного суду, але розмір цієї компенсації встановлено на незначному рівні (3% річних). І це може стати суттєвою перешкодою ефективному застосуванню цього механізму. Навіть, якщо порівняти цей розмір відповідальності із рівнем інфляції (у державному бюджеті на 2012 р. Міністерством фінансів України прогноз інфляції закладений на рівні 7,9%.), то стає зрозумілим, що ця відповідальність не стане стимулюючим фактором для вчасного виконання рішень судів. Більше того, державі буде більш вигідним заплатити цей мінімальний розмір компенсацій, ніж виконати рішення суду.
Крім того, державою не була надана відповідь на основну проблему невиконання рішень, що захищають власність, а саме щодо фінансування виконання вже прийнятих рішень національних судів, де відповідачем є держава. І тих рішень, що будуть прийматися національними судами в подальшому, котрі зараз розглядаються. Мова у цьому випадку йде про тисячі рішень, котрі через невиконання, рано чи пізно опиняться на розгляді в Європейському суді з прав людини, що потягне безумовний обов’язок держави сплачувати ці кошти. І хоча законом визначили можливість грошового відшкодування за спеціальною бюджетною програмою, фактично, це свідчить лише про виділення з бюджету певної суми коштів для покриття таких витрат. Але, на жаль, відповідний Закон не встановлює, в якому розмірі буде здійснюватися фінансування такої бюджетної програми.
Ще однією суттєвою проблемою прийнятого закону є те, що у ньому є положення згідно з яким Кабінет Міністрів України визначає перелік документів, необхідних для подачі до Держказначейства, аби отримати відсуджені кошти. І це негативно позначиться на правах пільговиків. На думку колишнього першого заступника міністра праці та соціальної політики Павла Розенка, незрозуміло, яким буде цей перелік документів, і чи не доведеться пільговику доводити, що він «придатний для польотів в космос». Він також висловив думку, що даним законом «держава узаконила право не виконувати рішення судів».[14]
Але найважливіше, що незважаючи на, те, що даний закон набуває чинності з 1 січня 2013 року, фактично його положення можливо буде використовувати лише з 2014 року. У прикінцевих положеннях закону визначено, що Кабінет міністрів України має підготувати та подати до Верховної Ради України до 1 січня 2014 року пропозиції про внесення змін до законів України, що випливають із цього закону. А це означає, що прийнявши цей закон, держава відклала вирішення цієї системної проблеми щонайменше на рік, оскільки не зможуть його положення працювати без відповідних змін до інших законів і підзаконних актів. А враховуючи, що законопроект може розглядатися Верховною Радою не один рік, то найбільш ймовірніше, що механізми, закладені у законі, невідомо коли запрацюють. А отже, і надалі невідомо, коли і як будуть виконуватися рішення національних судів, де відповідачем є держава.
Одним із підтверджень того, що уряд ніяк не готовий до набрання чинності Законом «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», є відповідь Державного казначейської служби України на запит громадської організації «Ветерани війни – інваліди Чорнобиля» в якому зазначається, що на вересень 2012 року цей державний орган не має будь-яких роз’яснень щодо застосування вищенаведеного закону.
Низка важливих системних проблем, які вимагають термінового вирішення, є і щодо виконання рішень судів виконавчою службою. Зокрема, удосконалення Державної виконавчої служби потребує вжиття таких заходів: необхідність заохочення державних виконавців забезпечувати ефективне виконання судових рішень; підсилення гарантій незалежності державних виконавців від зовнішнього втручання; гарантування безпеки державних виконавців під час виконання ними службових обов’язків; вироблення ефективних механізмів виконання судових рішень як національних судів, зокрема, у справах проти держави, так і рішень Європейського суду з прав людини; покращення добору кадрів до Державної виконавчої служби.[15]
Проблеми у реалізації гарантій права власності у сфері будівництва
Важливою проблемою є забезпечення права власності інвесторів об'єктів, будівництво яких «заморожене». На сьогоднішній день тільки у Києві з різних причин зупинено будівництво більше 50 житлових будинків загальною площею більше 1 млн. кв. м (приблизно 12 тисяч квартир).[16]
За словами голови КМДА Олександра Попова, відновлювати будівництво часто заважає складний законодавчий механізм. «Закон забороняє втручатися органам місцевої влади в інвестиційну діяльність суб'єктів господарювання. І по цьому питанню ми офіційно звернулися до уряду з проханням змінити законодавство, щоб ми могли допомагати вирішувати проблеми мешканців.»
Як приклад, можна показати проблеми, з якими стикнулися інвестори житлового будинку у м. Києві по вул. Сім'ї Сосніних, 4-А. Зокрема, у цьому випадку 650 сімей, які інвестували кошти в будівництво будинку по вул. Сім'ї Сосніних, і 250 сімей – інвесторів будівництва будинку по вул. Старонаводницькій, не можуть одержати свої квартири, оскільки впродовж 5 років питання про добудову будинку не вирішується. Потрібно зазначити, що цей комплекс будинків мав бути введений в експлуатацію ще у 2006 році.
Складність ситуації показує, що навіть Київська міська державна адміністрація 12.09.2012 року змушена було прийняти розпорядження, в якому зобов’язала Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та комунальне підприємство з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ» вжити заходів для завершення будівництва житлових будинків на вул. Сім'ї Сосніних, 4-а у Святошинському районі м. Києва та інженерних мереж до цих будинків.
За словами виконавчого директора Всеукраїнської громадської організації «Асоціація допомоги постраждалим інвесторам» Тетяни Яковенко, найбільш поширені проблеми, з якими стикаються інвестори, які вклали кошти в будівництво житла, це шахрайство, неякісне виконання обов'язків забудовником, забудовники-«клони», рейдерство, вибіркове ставлення забудовників до об'єктів будівництва, ребрендинг забудовника з метою приховати погану репутацію, банкрутство забудовників, подвійний заробіток на іпотеці, нецільове використання коштів, а також «сімейний бізнес» забудовників.
«Практика свідчить, що банкрутство забудовника є катастрофою для людей, які вклали кошти. Якщо забудовник визнається банкротом і виключається з єдиного державного реєстру, то інвестори на худий кінець залишаються зі своїм недобудом, з яким нічого не можна зробити. Вони мають якісь майнові права, але для того, щоб відновити будівництво, потрібні права на землю, дозвіл на будівництво, якісь потужності», – пояснила Т.Яковенко.[17]
Для того, щоб право власності таких людей було захищене, має бути законодавчо захищена інвестиція і визнано за людиною майнове право на об'єкт, що будується, з тим, щоб у разі негативного розвитку подій власники цих майнових прав мали можливість стати господарями свого, хай і недобудованого, об'єкту, і далі взаємодіяти з державою у вирішенні цих питань.
Ще однією із проблем є наявність значних складнощів при оформлення прав власності при спадкуванні об’єктів, які за життя не встигли ввести в експлуатацію або оформити право власності на збудоване ними житло чи інші споруди. Сприяє цьому і суперечлива судова практика. Так, сьогодні на такі об’єкти нотаріуси й досі відмовляють у видачі свідоцтва про право на спадщину саме як на нерухоме майно у зв’язку із відсутністю на нього правовстановлюючих документів. І в одних випадках суди першої інстанції з різних причин (відсутність власне спору та, як наслідок, потенційного апеляційного оскарження рішення, прагнення допомогти людям вийти із «патової» ситуації, з інших міркувань) задовольняють зазначені позовні вимоги спадкоємців та, відповідно, визнають право власності на це спадкове майно саме як на об’єкти нерухомого майна. Таких випадків поки що більшість. Проте достатньо відповідачу або будь-якій зацікавленій особі, не залученій до участі у справі, прав якої стосується це рішення, оскаржити його в апеляційному порядку, і можна стверджувати напевно, що таке рішення суду першої інстанції буде скасоване.
А в інших же випадках суди відмовляють у задоволенні таких позовних вимог. Часто ці позови суди спочатку залишають без руху, а потім повертають без розгляду (рішення в ЄДРСР: № 15793542 від 24.05.2011 р., №16780204 від 22.02.2011 р.).[18]
Така ситуація потребує негайного вирішення, оскільки залишаються незахищеними права власності цих людей.
Обмеження можливості оскарження недійсних правочинів
У кінці 2011 року скасовано норми щодо більш тривалої позовної давності, яка застосовувалася до вимог про визнання недійсним правочину (зокрема, договору), вчиненого під впливом насильства або обману (було 5 років), до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину (наприклад, до договорів, які є недійсними в силу закону, позовна давність була 10 років).
Важливим є те, що скасовані гарантії у вигляді збільшеного строку позовної давності були встановлені законодавцем у зв’язку із необхідністю захисту від порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення і пошкодження майна або незаконного заволодіння ним, тобто від правопорушення, яке містить ознаки злочину. Доцільно звернути увагу на те що у вказаній нормі йшлося не про сам нікчемний правочин, а про наслідки нікчемного правочину, які тривалий час можуть бути прихованими, в зв’язку з чим законодавцем і встановлювався десятирічний строк для подання позову із згаданих вище підстав. Тепер цих додаткових гарантій для власника немає.
Більше того, скасовано норму, відповідно до якої позовна давність не поширювалася на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Потрібно зазначити, що ця правова норма була засобом реалізації норми ч. 5 ст. 13 Конституції України, яка покладала на державу обов’язок по забезпеченню захисту усіх суб’єктів права власності. І фактично забравши її, держава послабила гарантії захисту саме приватного власника.
Як зазначають адвокати, зокрема Леонід Тарасенко (компанія Юридичний Холдинг): «Якщо раніше власник міг звернутися до суду і вимагати захисту свого порушеного права власності в будь-який час (якщо йшлося про визнання незаконним рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, яке порушувало право власності), тепер матиме лише три роки (загальна позовна давність) для цього». «Крім того, вкотре вражає законодавча техніка, оскільки Верховна Рада України, приймаючи зміни до процесуального законодавства, «під шумок» без будь-якого обґрунтування (в пояснювальній записці до вказаного законопроекту нічого про це не сказано) скасовує кілька норм щодо позовної давності. Очевидно, що ця норма спрямована на узаконення тих задавнених рішень органів влади, які порушують право власності. Право власності стає не таким вже й непорушним, оскільки одна з гарантій його непорушності скасована».
3 Діяльність органів влади щодо обмеження права власності
Викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб
У 2012 році державою було зроблено спробу покращити законодавче регулювання викупу земельних ділянок для суспільних потреб про які згадувалося у доповідях правозахисних організацій.[19] Зокрема, 5 вересня 2012 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо припинення права користування земельними ділянками при відведенні їх для суспільних потреб».
Парламент визначив цим законом, що розмір викупної ціни на земельну ділянку встановлюється рішенням органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, який здійснює її викуп, або встановлюється за рішенням суду.
Крім того, Верховна Рада визначила, що земельні ділянки для суспільних потреб можуть викуповуватися не тільки за кошти державного та місцевих бюджетів, а й за кошти юридичних осіб, які ініціювали відчуження такої ділянки для суспільних потреб. Депутати визначили, що розмір викупної ціни на земельну ділянку встановлюватиметься рішенням органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, який здійснює її викуп, або встановлюється за рішенням суду.
Також з часу набуття чинності цим законом договір оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності може бути розірваний у разі прийняття рішення про відведенні її для суспільних потреб. До цього моменту дана норма поширювалась лише щодо викупу для суспільних потреб земельних ділянок, що знаходяться у приватній власності .
Водночас, цими змінами не було вирішено одну з основних проблем Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», яка полягає у нечіткості визначень суспільної потреби і суспільної необхідності, фактичне дублювання переліку їх об’єктів.
Зокрема, як зауважує Генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) Володимир Лапа, існує ризик, що місцеві органи діятимуть в інтересах ініціатора викупу земельної ділянки. Тим самим будуть ущемлені інтереси суб'єктів, які обробляють цю землю. «Наприклад, фермер взяв в оренду землю на 10 років, купив у виробництво сільськогосподарської продукції техніку, добрива, господарські приміщення. А тут з'являється третя особа, яка ініціює вилучення орендованої ділянки для суспільних потреб. Перелік мотивів для суспільних потреб достатньо широкий – від місць відпочинку та об'єктів природоохоронного значення до створення зоопарку», – розповів керівник УКАБ.[20]
Наявність конфліктних ситуацій при застосуванні законодавства у сфері викупу земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності тільки підкреслюють серйозність проблеми.
Так, продовжується конфлікт із викупом земельних ділянок у Львівській області з мотивів суспільної необхідності для транспортної розв'язки, яка будувалась до Євро-2012.
Війна за землю біля новозбудованого стадіону триває вже близько двох років. Задля будівництва кільцевої дороги поблизу нового стадіону Львівська обласна державна адміністрація вирішила викупити земельні ділянки. Землі скуповували за ціною 625 гривень за сотку, що в 40 разів менше ринкової. Як коментує місцева преса, цей процес відбувався «добровільно-примусово». У такий спосіб загалом було викуплено 15 гектарів землі.
Низка мешканців розпочали справжню битву за свою власність: рівноцінний обмін їм не пропонували, а ціна була надто заниженою. Тоді обласна державна адміністрація вирішила відібрати землі за рішенням суду, мотивуючи суспільною необхідністю. Згодом під тиском громади місцева влада таки відмовилася від своїх намірів і відкликала позовну заяву. До Євро-2012 підготувалися у Львові і без конфліктної кільцевої розв’язки.
Водночас на цьому суперечка, однак, не завершилася. Як з’ясувалося, у 2012 році, майже через 6 місяців після закриття судом справи про примусове вилучення земельних ділянок «Дирекція з підготовки до «Євро-2012» оскаржила у Вищому адміністративному суді це закриття справи. І як наслідок справу відправили на повторний розгляд до Львівського апеляційного адміністративного суду. Як зауважив представник землевласників Андрій Петришин, про судове засідання в Києві ніхто з власників земель навіть не здогадувався. «Це якесь безглуздя, – обурюється Петришин. – Дороги таки не будували, суспільної потреби немає, чемпіонат завершується, а землі й надалі хочуть забрати». Він не виключає, що землею, як «ласим шматком» біля стадіону, зацікавилися конкретні впливові приватні особи, а не держава.»[21]
Навіть Львівська обласна рада 15 травня 2012 року звернулася до Кабінету Міністрів України та Генеральної прокуратури України щодо захисту власників земельних ділянок поблизу футбольного стадіону по вул. Стрийській-Кільцевій дорозі у Львові від протиправних посягань.[22]
Також, прикладом проблем у цій сфері є ситуація щодо викупу для суспільних потреб земельних ділянок у Броварах з метою покращення безпеки дорожнього руху, які привели до конфліктної ситуації між власниками земельних ділянок і Броварською міської радою. Так, власники цих земельних ділянок не були проінформовані про виникнення такої необхідності і прийняття рішення про викуп цих земельних ділянок, а також у цьому випадку існує цілком реальна можливість покращення ситуації з безпекою дорожнього руху на цій ділянці і без викупу цих земельних ділянок. У цій ситуації також яскраво видно, що розмитість визначень у законодавстві приводить до різного тлумачення цих понять на практиці. [23]
Питання щодо адекватності викупу земельних ділянок піднімалось і у справі про викуп будинку на вул. Шевченка, 1 у центрі Львова, який міськрада планує зносити під трамвайну колію.[24]
Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення
Як вже неодноразово зазначалось у доповідях правозахисних організацій, становлення повноцінного ринку земель сільськогосподарського призначення (одним із важливих елементів якого є вільна їх купівля-продаж) — одна із найпекучіших проблем земельної реформи в Україні, що торкається інтересів усього суспільства і його майбутнього. Також ця проблема стосується і захисту права на мирне володіння майном багатьох людей, які живуть в нашій державі.
На сьогодні в Україні діє мораторій на продаж сільськогосподарські землі, термін дії якого закінчується 1 січня 2013 року.
На початку жовтня 2012 року депутати не підтримали пропозицію подовжити цей мораторій ще на рік, а також ухвалили у першому читанні закон про ринок землі та закон про створення Державного земельного банку. Останній закон був підписаний Президентом України. Оглядачі розцінили це як підготовку до запровадження повномасштабної приватизації сільськогосподарської землі в Україні.[25]
Потрібно зазначити, що проблеми у становленні повноцінного ринку земель є достатньо складними і комплексними. З одного боку справді власники земельних ділянок, які не займаються її обробкою і не живуть у селі, опинилися в становищі, коли вони мають власність, але не мають змоги нею розпоряджатися. Це новітня форма кріпацтва – прив’язування людей до власності, якою вони не мають можливості користуватися», – заявив під час круглого столу перший заступник голови Державного агентства земельних ресурсів України Артем Кадомський.[26] Також багато експертів наголошувало, що в Україні відбувається «тіньова» приватизація землі.
Водночас, з іншого боку законодавство у цій сфері залишається недосконалим. Прийнятий у першому читанні Закон України «Про ринок земель» викликає дуже багато питань, і на сьогодні відсутня єдність у багатьох ключових питаннях цього закону. Крім того, у зв’язку із недоліками у законодавстві є досить суттєві ризики скупівлі землі олігархами й іноземцями, спекуляції землею, корупції.
Соціологічне дослідження, проведене Центром Разумкова, наочно продемонструвало, що більшість громадян України наразі проти ринку земель. Воно ж таки відобразило, що пересічні українці не вельми добре обізнані із земельним питанням.[27]
Важливо сказати, що до Верховна Рада України вирішила повернутися до питання про мораторій у законопроекті № 11315 «Про внесення змін до Земельного кодексу України», який був внесений на розгляд вже після не голосування за мораторій. Цей законопроект продовжує дію мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення до набрання чинності закону про обіг сільськогосподарських земель, й існує велика ймовірність, що він буде прийнятий і підписаний до кінця 2012 року.
Введення тимчасовий адміністрацій у банках
У квітні 2012 року Національний банк України після тривалої перерви знову відновив практику введення в банки тимчасових адміністрацій. Піонером став харківський банк «Базис», співвласником якого є опальний опозиціонер, колишній губернатор Харківщини Арсен Аваков. Травень теж не радував хорошими новинами. Так, 17 травня, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) повідомив про переведення в категорію тимчасових учасників (крім банку «Базис») ще двох фінустанов – Інтербанку (м. Київ) та Унікомбанку (м. Донецьк).
Багато вкладників не змогли повернути свої депозитні внески, хоча термін дії договорів закінчився. Як правило, службовці банківських установ пояснювали, що тимчасовим адміністратором введений мораторій на повернення депозитних внесків, тобто введено відстрочення платежів за борговими зобов'язаннями банку перед вкладниками.
Потрібно зазначити, що введення тимчасовою адміністрацією режиму мораторію на задоволення вимог кредиторів (вкладників) не надає право банку не виплачувати депозитів.
У Законі України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що обмеження щодо виконання своїх обов’язків банком не поширюється на виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Потрібно зазначити, що до сьогодні деякі із проблемних банків не видають депозити, строк по яких закінчився, інші виплачують депозити із встановленням лімітів зняття грошових засобів, переводять депозит на картковий рахунок, пояснюючи це недостатністю коштів, і фактично таким способом продовжують користування чужою власністю.
Порушення прав власності органами внутрішніх справ (ОВС)
Форми та методи протиправного позбавлення громадян власності та створення перешкод у користуванні власністю з боку співробітників міліції дуже різноманітні, залежно від посади та належності до підрозділу. Вагома частка порушень припадає саме на підрозділи Державтоінспекції, що є наслідком законодавчо дозволеної практики забезпечувати свою діяльність за рахунок недержавних джерел фінансування, невідповідності нормативно-правової бази, що регламентує діяльність цього органу.
Актуальність цієї проблеми підкреслює відсутності ефективних механізмів контролю з боку громадськості щодо протидії порушенням права власності в діяльності ОВС.
За дослідженням, яке провело Асоціація моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органах до найбільш поширених порушень права власності в діяльності ОВС слід віднести:
— заволодіння власністю громадян співробітниками міліції шляхом крадіжок, розбійних нападів, грабежів, вимагань, убивств та скоєння інших злочинів загальнокримінальної спрямованості;
— протиправні затримання транспортних засобів (далі — ТЗ) з подальшим доставлянням їх на платні спеціальні майданчики чи стоянки та протиправні стягнення коштів за надання примусових послуг, пов’язаних із транспортуванням та зберіганням протиправно затриманих ТЗ;
— протиправні стягнення коштів за надання примусових послуг, пов’язаних із транспортуванням та зберіганням затриманих ТЗ;
— примушування громадян до передачі співробітникам міліції майна та коштів у результаті шахрайських дій;
— протиправні стягнення нічим не передбачених платежів при здійсненні адміністративних та дозвільних процедур (проходженні технічних оглядів, реєстрації ТЗ, прийманні державних іспитів на допуск до керування ТЗ, погодженні архітектурних проектів, наданні дозволів на рух ТЗ, видачі бланків довідок-рахунків, актів приймання-передавання ТЗ, номерних знаків тощо);
— протиправні стягнення коштів під приводом надання інформаційних послуг (наявності чи відсутності заборгованостей за оплатами штрафів тощо);
— протиправні стягнення штрафів за постановами, що не підлягають виконанню;
— створення умов для позбавлення громадян власності у вигляді вимагання й отримання хабарів;
— фальсифікації матеріалів стосовно скоєння протиправних дій з подальшим заволодінням власністю громадян шляхом шахрайства чи вимагання хабарів;
— фальсифікація матеріалів, унаслідок якої громадяни в подальшому позбавляються власності у вигляді протиправного стягнення штрафів;
— протиправне вилучення майна в результаті здійснення кримінальних і адміністративних процедур та неповернення вилученого майна в результаті привласнення чи втрати;
— протиправна організація діяльності суб’єктів господарювання в приміщеннях ОВС, спрямованої на безпідставне заволодіння коштами громадян (підрозділи підприємств МВС України «Інформ-Ресурси» та «Документ-Ресурси» тощо).
— примушування фізичних та юридичних осіб до здійснення внесків на рахунки благодійних фондів «сприяння ОВС» та інші види «благодійної допомоги» ОВС.[28] [29]
Рекомендації
1) Створити прозору й ефективно працюючу систему державної реєстрації прав на нерухоме майно.
2) Удосконалити захист прав власників земельних ділянок, створити механізми протидії силовому захопленню цих земель, прийняти законодавчі акти, які б урегулювали основні аспекти функціонування ринку землі.
3) Здійснити заходи щодо вирішення проблеми невиконання рішень національних судів, що захищають власність, у тому числі вдосконалити судовий контроль за виконанням рішень судів, а також припинити дію мораторіїв щодо примусового продажу майна державних підприємств. Крім того, забезпечити якнайшвидшу реалізацію положень ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і виділення достатніх фінансових ресурсів на його виконання.
4) Сприяти прозорості і спрощенню процедур здійснення будівництва житла, а також забезпечити дотримання прав інвесторів у цій сфері.
5) Забезпечити ефективне правове регулювання прав власності об’єднань співвласників багатоквартирних будинків
6) Удосконалити правове регулювання проведення діяльності акціонерних товариств, з метою недопущення здійснення протиправного захоплення підприємств і організацій в Україні, а також виникнення корпоративних конфліктів.
6) Здійснити врегулювання проблеми вилучення земель і житла з мотивів суспільної необхідності в чіткій відповідності до Конституції і взятих Україною на себе міжнародних зобов'язань.
7) Забезпечити існування ефективного механізму захисту прав власників у «проблемних» банках, у яких введена тимчасова адміністрація.
8) Здійснити заходи щодо недопущення порушень прав власності з боку органів внутрішніх справ.
[1] Підготовлений М.Щербатюком, УГСПЛ
[2] Реформа БТІ: що далі в ліс?.. Василь Пасочник «Дзеркало тижня. Україна» №21, 08 червня 2012 http://dt.ua/ECONOMICS/reforma_bti_scho_dali_v_lis-103489.html
[3] Анатолій Лещенко: продавець та покупець нерухомості матимуть справу тільки з нотаріусом http://epravda.com.ua/publications/2012/06/11/326006/
[4] Кабмін пропонує скасувати монополію БТІ з 2013 року Дзеркало тижня 11 квітня 2012 http://news.dt.ua/
[5] Реформа БТІ: що далі в ліс?.. Василь Пасочник «Дзеркало тижня. Україна» №21, 08 червня 2012 http://dt.ua/ECONOMICS/reforma_bti_scho_dali_v_lis-103489.html
[6] Реформа БТІ: що далі в ліс?.. Василь Пасочник «Дзеркало тижня. Україна» №21, 08 червня 2012 http://dt.ua/ECONOMICS/reforma_bti_scho_dali_v_lis-103489.html
[7] Голови ОСББ просять Януковича заветувати маразматичний законопроект http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/4f7312d2275c2/
[8] Рада відхилила закон про ОСББ http://news.finance.ua/ua/~/1/0/all/2012/05/25/280050
[9] Судова практика: Активований напрямок http://jurist.ua/?article/112
[10] Іноземних інвесторів відлякує від України безкарність несумлінних позичальників http://news.dt.ua/
[11] Родовид Банк держит марку http://kommersant.ua/doc/1996894
[12] Мажоритарії Nemiroff повернули контроль над "Алко Інвест" http://community.hiblogger.net/vse_o_reiderstv/1356829.html
[13] Гарантії держави щодо виконання судових рішень http://soter.kiev.ua/publications/state_guarantees_execution_court_decisions
[14] Колишній перший заступник міністра праці та соціальної політики Павло Розенко http://economics.unian.net/ukr/detail/130130
[15] 5-те сесійне засідання РГ "Виконання судових рішень як складова права на справедливий суд" http://niss.gov.ua/articles/781/
[16] У столиці заморожено будівництво 50 житлових будинків http://news.liga.net/
[17] Хто господар недобудованої квартири? http://unian.ua/
[18] Сергій КОСТЮКОВИЧ Право власності на спадкове майно: існуючі проблеми та шляхи вирішення http://yurincom.com/
[19] Доповідь про права людини в Україні 2011 http://helsinki.org.ua/index.php?id=1332325240
[20] Нова норма «земельного» закону розблокує викуп ділянки для суспільних потреб – експерт http://ukrinform.ua/
[21] Земельні конфлікти: «під прикриттям» «Євро-2012» http://myland.org.ua/index.php?id=3454&lang=uk
[22] Конфлікт навколо транспортної розв’язки біля «Арени Львів» триває у суді http://zik.ua/ua/news/2012/05/16/348699
[23] Для чиїх «суспільних потреб» у броварчан примусово відчужують приватні земельні ділянки? http://pravo-znaty.org.ua/
[24] Львівська влада хоче знести будинок під розв’язку, не запропонувавши гідної заміни http://zik.ua/ua/photoreport/2012/09/19/369214
[25] Рада наблизилась до продовження мораторію на продаж землі http://bbc.co.uk/
[26] Дмитро Калинчук Українці звикли до мораторію на продаж землі http://tyzhden.ua/Economics/48336
[27] Дмитро Калинчук Українці звикли до мораторію на продаж землі http://tyzhden.ua/Economics/48336
[28] Питання діяльності ОВС України щодо дотримання прав власності: стан та актуальні проблеми. Асоціація моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органах. http://umdpl.info/files/docs/1330624392.pdf
[29] Моніторинг забезпечення права власності в діяльності ДАІ МВС України: аналіз порушень та пошук шляхів вирішення проблеми. Асоціація моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органах. http://umdpl.info/files/docs/1330624468.pdf