Обережно! Доступ закривається…
Британському письменнику і журналісту Гіблерту Честертону належать слова про те, що кожен хоче, аби його інформували чесно, безпристрасно, правдиво – в повній відповідності з його поглядами. Українські реалії такі, що навряд коли-небудь наше суспільство, зокрема, й за роки незалежності, отримувало справді чесну, безпристрасну і правдиву інформацію з усіх питань, що стосуються розвитку держави і діяльності її інститутів.
А сьогодні характерною особливістю України можна назвати ще й обмеження доступу до інформації. Причому, на «закриті двері» доводиться натикатися не тільки тоді, коли йдеться про приватні структури, котрі традиційно прикриваються посиланням на комерційну таємницю, а й у разі звертання за даними, необхідними для здійснення професійної журналістської діяльності, до державних, комунальних установ та організацій, органів державної влади та місцевого самоврядування.
Так, з певного часу все важче вдається отримати потрібні відомості, навіть тоді, коли вони не становлять жодної державної таємниці.
Якщо раніше вистачало спілкування у телефонному режимі, то тепер ситуація інша. На прохання надати ті чи інші дані, доволі часто доводиться чути: «Надсилайте офіційного листа від редакції». Намагання пояснити, що підготовка і очікування відповіді на письмове звернення тільки зволікатиме час тоді, коли для матеріалу інформація потрібна невідкладно, як то кажуть, саме «тут і зараз», успіху не приносять. Співрозмовники посилаються на зайнятість, або відверто говорять, що їм дали вказівку «зверху» нічого працівникам ЗМІ не повідомляти без дозволу керівництва.
Закінчуються фіаско спроби домовитися про особисте інтерв’ю, коли йдеться про теми проблемні, а тим більше критичні чи такі, що викликають конфлікти на суспільному рівні.
Скажімо, найчастіше таємницею за сімома печатями залишаються дані про діяльність у комунальній сфері. Тобто відомості про наявність та інвентаризацію нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальних громад, інформація про здійснення діяльності підприємствами різних форм власності у сфері торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування на умовах оренди в об’єктах комунальної власності, про прибутки чи збитки, котрі приносить спільне майно громаді. Практично неможливо знайти оперативні дані з цих питань і у відкритому доступі на офіційних Інтернет-ресурсах.
Що ж, у результаті виходить достоту так, як сказав американський письменник Генрі Уілер Шоу: «Чим менше ми знаємо, тим більше підозрюємо». І підозри ці небезпідставні.
Скажімо, непросто дізнатися й про те, як використовуються на місцях кошти Державного бюджету. Невипадково колегія Рахункової палати у жовтні 2012 року, розглянувши результати аналізу формування і здійснення видатків, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам на органи місцевого самоврядування, була змушена визнати, що фінансування місцевих рад непрозоре.
Наше суспільство бурхливо реагує і на питання, пов’язані з земельним законодавством. І теж не без причини. Практично немає у відкритому доступі інформації щодо цієї важливої сфери. Образно кажучи, практично «з-під землі» доводиться видобувати відомості, коли йдеться про конкретні земельні питання. І це стосується не тільки ситуації зі столичною землею, котра вже «набила оскомину». «Роток на замок» беруть навіть керівники невеликих сільських територіальних громад, очевидно, керуючись тим принципом, що у справах земельних «мовчання – золото».
Врешті, що говорити про відкритий доступ до актуальних суспільних тем, якщо на місцевому рівні навіть оголошення про чергову сесію міської чи районної ради не містять порядку денного, як і завчасно розроблених і запропонованих громаді проектів рішень майбутнього депутатського зібрання? Або про який доступ до інформації взагалі може бути мова, якщо місяцями на офіційному Web-ресурсі «висить» вибачення за те, що «сайт на розробці» або «на оновленні»?
Якщо згадати ще один мудрий вислів про те, що кожна людина може прийняти рішення, маючи достатній обсяг інформації, то чи не спрямована сьогоднішня ситуація в Україні на те, щоб залишати нам все менше ресурсів для отримання інформації, а відтак і для прийняття відповідальних громадянських рішень. Адже тим, хто не може прийняти власне рішення, керувати набагато простіше.