MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Мирова угода допомогла жінці не втратити дах над головою

02.06.2013   
Юрій Чумак
Племінник заявив К., що вона не має жодних прав на дім, в якому мешкає, та повинна його звільнити. Але, завдяки втручанню правозахисників, племінник змушений був піти на мирову угоду з К.

K. раніше проживала в Харкові, але в грудні 1997 року, коли стареньким батькам стала потрібна її допомога, переїхала до їхнього будинку, розташованого в селищі Малинівка Чугуївського району. В цій оселі К. проживала з батьками (щоправда, без реєстрації) та доглядала за ними.

Після смерті батьків, у 2008 році залишилася спадщина у вигляді житлового будинку. Спадкоємцями першої черги стали К. та її рідний брат Петро. Він зібрав усі прaвовстaновчi документи на житловий будинок i пообіцяв, що спадщину на житловий будинок оформить на двох.

К. повірила своєму братові. Вона була впевнена, що має право власності на 1/2 житлового будинку, зареєстроване у встановленому законом порядку, адже постійно проживала у спадковому будинку разом з батьками на момент їх смерті та після того.

У 2010 р. помер і Петро. Після смерті останнього, його син В., що є людиною заможною та впливовою, заявив К., що вона не має жодних прав на дім, в якому мешкає, та повинна його звільнити, оскільки «вбитий горем племінник» має намір продати будинок.

Звернувшись до нотаріуса Чугуївської державної нотаріальної контори, К. дізналася, що її брат Петро свого часу подав заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори, не повідомивши, що він не є єдиним спадкоємцем після смерті батька, прийняв спадщину та одержав свідоцтво про право на спадщину за законом.

У видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно К. було відмовлено у зв’язку з тим, що у встановлений законом строк для прийняття спадщини вона не звернулася до Чугуївської державної нотаріальної контори, а для отримання спадщини як спадкоємець, що фактично проживав зі спадкодавцем, відсутні докази її проживання разом з батьками на момент смерті.

Опинившись перед «перспективою» на старості років залишитися без даху над головою, К. вимушена була звернутися до «Центру правової інформації та консультацій» Чугуївської правозахисної групи.

Голова ЧПГ адвокат Роман Лихачов пояснив заявниці, що, відповідно до ч. 3 ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Таким чином, саме постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є підставою для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, а не лише реєстрація за адресою місця проживання спадкодавця.

Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв’язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

А це, як виявилося, може бути підтверджено 3-ма свідками (сусідами). Тому правозахисник Лихачов порадив К, звернутися до суду й допоміг скласти позовну заяву, в якій вона вимагала встановити, що фактично прийняла спадщину, яка складається з будинку, та визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку.

Племінник, який раніше готовий був викинути на вулицю рідну тітку, несподівано зіткнувшись у суді з чіткою юридичною аргументацією представника позивачки, змушений був піти з нею на мирову угоду.

Сторони домовились про те, що відповідач В. відшкодує позивачці К. грошові кошти в сумі 39 965 грн., яка є еквівалентною 5 000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України (фактично – половину вартості спірного будинку). Також вони дійшли згоди щодо повного та остаточного врегулювання будь-яких питань, пов’язаних із підставами та предметом позову К. до В. та Чугуївської державної нотаріальної контори як третьої сторони. Сторони підтвердили, що вищевикладені умови мирової угоди «породжують настання бажаних наслідків, які відповідають їх дійсним інтересам».

І, за рекомендацією представника К. Романа Лихачова, сторони подали до суду клопотання з проханням: постановити ухвалу про визнання мирової угоди, укладеної між ними та закрити провадження по справі за позовом К.

18 травня Чугуївський міський суд Харківської області виніс відповідну ухвалу. К., одержавши гроші від племінника, отримала змогу придбати собі невеличку домівку у селі.

Коментар фахівця. Роман Лихачов, голова ЧПГ, член Харківської правозахисної групи:
Чинне цивільне процесуальне законодавство врегульовує порядок укладання та схвалення мирових угод. Відповідно до ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України, мирова угода укладається сторонами судового провадження, має на меті врегулювати спір на основі взаємних поступок кожної із сторін та стосується виключно прав і обов’язків громадян та предмету позову.
Суд, до ухвалення рішення у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди, зобов’язаний роз’яснити сторонам наслідки такого рішення, а також перевіряє, чи не суперечать умови мирової угоди чинному законодавству, чи не порушують права, свободи та інтереси інших осіб, чи дії представника узгоджуються з інтересами особи, яку він представляє, і у певних випадках може відмовити у визнанні мирової угоди.
Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди.
І в певних категоріях цивільних справ укладання мирової угоди є одним з найбільш ефективних способів вирішення спору шляхом досягнення компромісу між сторонами судового провадження.

 Поділитися