Кримінальні переслідування, що порушують свободу вираження поглядів
Але студенти скачали листівку з сайту «Фронта змін» та роздрукували декілька примірників на власному принтері. Міліція порушила кримінальну справу за ч. 2 статті 296 КК України (групове хуліганство, санкція — до 4 років позбавлення волі), запобіжний захід — підписка про невиїзд. Ректор ХНТУ сказав, що хлопці нормально вчаться і взагалі характеризуються позитивно, але якщо вони будуть засуджені навіть умовно — їх відрахують, бо «нам інженери із судимістю не потрібні». Внаслідок бурхливої суспільної реакції справу закрили, але така реакція правоохоронців є симптоматичною.
Нещодавно було порушено декілька кримінальних справ в різних регіонах країни за тією ж статтею КК за облиття фарбою білбордів із зображенням президента.
У 2011 році було ще декілька кримінальних справ з обвинуваченням у хуліганстві. В Запо¬ріжжі Був засуджений до двох років з відстрочкою вироку місцевий свободівець Юрій Гудименко, який пофарбував пам’ятник Феліксу Дзержин¬ському. Дев’ятьох членів «Тризубу» обвинуватили в хуліганстві за відпиляння голови бюсту Йосифа Сталіна 28 грудня 2010 року біля офісу Запорізького обкому компартії України. Гудименко і тризубівці провели декілька місяців в Запорізькому СІЗО. При передачі справи до суду прокуратура перекваліфікувала обвинувачення на умисне знищення майна, що належало комуністам.
29 березня 2011 року в Києві була заареш¬тована 20-річна студентка Ганна Сінькова. Їй пред’явили обвинувачення за статтею 297 КК («наруга над могилою») за те, що вона разом з іншими дівчатами засмажила яєчню на Вічному вогні у Парку слави. Дівчина таким чином бажала висловити протест проти безглуздого, на її думку, спалення газу на підтримання тоталітарної радянської символіки замість того, щоб витрачати ці кошти на ще живих ветеранів. Печерський районний суд відправив Ганну на час слідства у СІЗО, де вона була декілька місяців. На знак її підтримки троє хлопців розіграли підсмаження яєчні на Вічному вогні.
Легко уявити собі людей, які сприймуть цей вчинок, як особисту образу, оскільки пам’ять про загиблих в Другу світову війну є для них святою. Як мінімум, молоді люди страждають на поганий смак. Але чи є адекватною і пропорційною реакція держави — кримінальне переслідування і позбавлення волі — у відповідь на такий шокуючий спосіб вираження своїх поглядів? Наскільки коректно вважати Вічний вогонь могилою? Скільки ми знаємо випадків, коли будують дороги на кістках, не звертаючи уваги на те, що вони йдуть через кладовища, хіба це не наруга над могилою? Знову вибіркове кримінальне переслідування...
28 березня 2013 року Апеляційний суд Сумської області розглядав апеляційну скаргу Володимира Никоненка на вирок, винесений 14 січня Зарічним районним судом міста Суми — один рік обмеження волі за ч. 2 статті 296 Кримінального кодексу (КК) України (хуліганство).
Саме так районний суд кваліфікував дії Никоненка, який разом з Ігорем Ганненком вночі 8 червня 2011 року розмалювали стіни споруд в Сумах на стадіоні «Ювілейний» та декількох вулицях. Никоненко за допомогою заздалегідь виготовленого трафарету малював чорним кольором обличчя людини, а Ганненко ставив крапку червоного кольору на чолі. Никоненко в судовому процесі назвав цю крапку кришнаїтською цяткою, але суд вирішив, що це імітація сліду від кулі. Суд назвав нанесені зображення «образливими» та «непристойними». Зауважимо, що ані під час слідства, ані під час суду жодна людина не намагалася з’ясувати, чиє обличчя зображене на трафареті і, відповідно, на малюнках, хоча це обличчя вочевидь схоже на обличчя Президента України. Ігор Ганненко отримав покарання 1 рік та 8 місяців позбавлення волі так само за ч. 2 статті 296 КК, але апеляційну скаргу не подавав.
В апеляційній скарзі Никоненка стверджувалося, що його дії неправильно кваліфіковані судом як хуліганські, оскільки відбувались у нічний час, у відсутність будь-яких осіб, не супроводжувались вигуками та нецензурною лайкою. Усе це виключає ознаку хуліганства — «грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом». Жодна фізична чи юридична особа не заявила про те, що відносно них був вчинений злочин, у справі відсутні потерпілі та відсутні будь-які шкідливі наслідки. Все м. Суми розмальоване різного роду графіті, в тому числі і нецензурного характеру, але це нікого не обходить та не переслідується в кримінальному чи адміністративному порядку. Тому вирок відносно Никоненка В. В. необхідно змінити та закрити відносно нього справу за вчинення хуліганства. Дії Никоненка носили характер дрібного правопорушення.
Прокуратура подала зустрічну апеляційну скаргу на вирок, в якій вимагала більш жорсткого покарання для Никоненка — 1 рік позбавлення волі, Ганненка — 2 роки позбавлення волі.
Апеляційний суд не задовольнив обидві апеляційні скарги та залишив у силі вирок суду першої інстанції. Питання, хто зображений на малюнку, так само не розглядалося. Вирок набув законної сили. Никоненко має намір подати касаційну скаргу.
Доречно згадати, що суд першої інстанції розглядав й інші епізоди за участі Ганненка, у яких Никоненко не брав участі і взагалі, за його словами, не знав.
У грудні 2010 року Ганненко та ще двоє молодиків обкидали поліетиленовими пакетами з фарбою світло-коричньового кольору фасад будівлі Сумського благодійного єврейського центру «Хесед Хаїм». У квітні 2011 року вони ж кинули у фасад цієї ж будівлі скляні цоколі з чорною фарбою. 29 серпня 2011 року Ганненко з другом написали HOME! і поруч намалювали свастику на гуртожитку для іноземних студентів. Після того вони розбили вікно, підпалили димову шашку і вкинули її до кімнати гуртожитку, де знаходилися три студентки з Нігерії. Розпочалася пожежа, згоріли меблі, ліжка та інше майно Сумського університету, особисті речі та кошти студенток. Ідучи додому, Ганненко малював надписи на асфальті та стінах споруд — «ЧУРКИ ДОМОЙ,
NS-WP.WS», «BLACK SHIT GO HOME NS-WP.WS».
Двоє посправників Ганненка отримали 2 роки позбавлення волі за ч. 2 та ч. 4 статті 296 КК. Оскільки вони знаходилися під вартою в СІЗО під час слідства та суду, вони вже мають у вересні цього року вийти на свободу. Ганненко був на підписці про невиїзд, суд врахував, що на час скоєння злочину він ще був неповнолітнім. Зауважимо, що покарання могло бути значно суворішим, якби слідство і суд розглядали їхні злочини за статтею 161 КК України як скоєні на ґрунті ненависті.
Дії обвинувачених у херсонській, запорізьких та київських справах та справі Никоненка були ні чим іншим, як вираженням своїх поглядів. Цікаво провести паралель цих форм вираження поглядів із значно більш зухвалою формою — спаленням державного прапора на знак протесту проти політики держави. Відповідно до статті 65 Конституції України шанування її державних символів є обов’язком громадян України, а стаття 338 КК карає за публічну наругу над державними символами України або іноземної держави. Інша ситуація в США, де стандарти свободи вираження поглядів значно вищі.
Практика спалення державного прапора отримала поширення в США в період масових протестів проти спалення державного прапора або наругу над ним як кримінальний злочин. Після застосування цих законів справа дійшла до Верховного суду США. У 1989 році Верховний суд США у своєму рішенні у справі «Техас поправкою до Конституції США, і отже, всі закони, що забороняють подібні дії, неконституційні. Президент США Джордж Буш, який відстоював протилежний погляд, поставив перед конгресом питання про прийняття спеціального федерального закону, який встановлює кримінальну відповідальність за наругу над прапором. Закон був ухвалений. Проте Верховний суд США одразу визнав його антиконституційним, оскільки закон порушував право американців виражати свої погляди.
Ми також можемо скористатися європейськими механізмами захисту прав людини: свободу вираження поглядів захищає стаття 10 Європейської конвенції. Дії обвинувачених у хуліганстві та нарузі над могилою підпадають під захист цієї статті. А дії агентів держави у відповідь є втручанням у здійснення права на свободу вираження поглядів і, у відповідності зі статтею 10, це втручання має бути пропорційним, заснованим на законі і необхідним у демократичному суспільстві.
У перелічених справах пропорційність втручання та необхідність у демократичному суспільстві є вочевидь недотриманими, а законність втручання держави є сумнівною.
Коли Йосифа Бродського спитали про його уявлення про ідеальну державу, він відповів: насамперед має бути абсолютна, без будь-яких обмежень, свобода слова. По-друге, зображення перших осіб держави — не більше, ніж на грошах.
Солідаризуючись з великим поетом, додамо, що, якщо керівники держави погоджуються на те, що їх обличчя вміщують усюди крупним планом, то вони мають бути готові до таких ексцесів з боку тих, хто незадоволений їхніми діями (а люди, незадоволені діями влади, будуть завжди). І це значно краще, коли люди висловлюють своє невдоволення в такий, а не якийсь інший спосіб.