MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Катування священників, знищення храмівЄвген Захаров: 99% затриманих росіянами пройшли через катування, попри вік та стать‘Катування вчинялися з такою жорстокістю, що призводили до смерті’, — Комісія з розслідування порушень в УкраїніДворівнева система тортур: катування українців у Харківській області під час окупаціїРосгвардійцю, якого заочно судять за катування мешканців Херсона, оголосили нову підозру‘Масові побиття та катування’, — звіт за результатами моніторингового візиту до Олексіївської виправної колонії №25 Катування та рабська праця: Росія планує побудувати десятки нових в’язниць для українців — APНачальника Росгвардії та його підлеглих заочно судитимуть за катування мешканців ХерсонаКатування українських військовополонених та цивільних ув’язненихЯдерний тероризм, катування у корекційному садочку, резолюція Європарламенту — підсумки тижня‘Відпустиш дроти — тобі кінець’: мешканець Балаклії розповів про катування у полоні Злочин без строку давності: поки правоохоронці знаходять нові катівні, в Україні набув чинності закон про посилення відповідальності за катуванняЗасуджені за катування: в Україні вперше винесли вирок за воєнні злочини, скоєні в окупованому КримуЗа 5 металічних стовпчиків — 5 років катування без ліків і операції? Якщо ви вчинили катування і залишилися на свободі ― це не ваша заслуга, а наша роботаПідозрюваний у катуваннях полонених «Ізоляції», можливо, втік з України – ҐратиКонвенція ООН проти катувань та відповідальність за катування: анонс вебінарів ХПГ 27 і 29 липняНа Донбасі катують з обох боків, — нова доповідь ООНAppeal of human rights organizations to the UN Special Rapporteur on Combating Torture regarding the shameful response of the Government of Ukraine to the CPT report on the results of the ad hoc visit in August 2020Звернення правозахисних організацій до Спеціального доповідача ООН по боротьбі з катуваннями щодо ганебної відповіді уряду України на доповідь СРТ про результати візиту ad hoc в серпні 2020 року

Доповідь Українському Уряду щодо візиту в Україну, здійсненого Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (КЗК) з 1 по 10 грудня 2012 р.

22.09.2013   
5 вересня КЗК оприлюднив переклад доповiдi, здiйснений Державною пенiтенцiарною службою України. Оскiльки переклад частково спотворений i перетворює змiст оригiналу на протилежний, експерт ХПГ Вадим Човган зробив новий переклад, який ми пропонуємо читачевi.

Альтернативний переклад виконав Вадим Човган, Харківська правозахисна група

An alternative translation is performed by Vadym Chovgan, Kharkiv Human Rights Protection Group

Український уряд дозволив публікацію цієї доповіді та власної відповіді на неї. Урядова відповідь знаходиться у документі CPT/Inf (2013) 24.

Страсбург, 5 вересня 2013 року

________________________________________________________

 

ЗМІСТ

Копія листа про передачу доповіді КЗК

I. ВСТУП

А. Строки візиту і склад делегації

B. Контекст візиту та відвідані установи

C. Отримані делегацією консультації

D. Проведена співпраця

1. Співробітництво,спрямоване на полегшення роботи делегації

2. Співробітництво, спрямоване на ефективне виконання рекомендацій, зроблених Комітетом

Е. Негайні зауваження у відповідності до статті 8, пункту 5 Конвенції

II. ВСТАНОВЛЕНІ ПІД ЧАС ВІДВІДУВАННЯ ФАКТИ ТА ЗАХОДИ, ЩО ПРОПОНУЮТЬСЯ

А. Поводження з ув’язненими, які відбувають покарання у виправних колоніях:

1. Катування та інші форми неналежного поводження співробітників або при їх підбурюванні

2. Заходи по боротьбі з катуваннями та іншими формами неналежного поводження:

a) активні зміни на найвищому рівні і розробка етичної культури серед співробітників пенітенціарних установ

b) поліпшення стосунків між персоналом та засудженими

c) посилення ролі медичного персоналу у профілактиці неналежного поводження

d) більш чітке визначення меж та покращення навчання щодо застосування фізичної сили, «спеціальних засобів» і гамівних сорочок та забезпечення кращої реєстрації їх застосування

e) забезпечення ефективності розслідування випадків можливого неналежного поводження

f) розвиток ефективного національного превентивного механізму

B. Інші питання додаткового характеру

1. Становище жінок і чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі

2. Застосування дисциплінарних та ізоляційних заходів

3. Медичне забезпечення засуджених, хворих на туберкульоз, у лікарні виправної колонії №89 у Дніпропетровську

4. Становище Юлії Тимошенко в Центральній клінічній лікарні №5 в Харкові

ДОДАТОК I :

Список рекомендацій КЗК, коментарі та запити про надання інформації

 

ДОДАТОК II:

Список національних органів і організацій, з якими зустрілася делегація Комітету

 

ДОДАТОК III:

Фотографії об’єктів знайдених делегацією КЗК поряд з кабінетами оперативних офіцерів у виправній колонії №81 у Стрижавці (Вінницька область)

 

Щодо супроводжуючого листа так само як і відповіді української влади на доповідь Комітету – див. переклад Державної пенітенціарної служби, який є порівняно адекватним (прим. перекл.).

 

 

 

I. ВСТУП

А. Строки візиту і склад делегації

1. Відповідно до статті 7 Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводження чи покарання (далі «Конвенція»), делегація Комітету здійснила візит в Україну з 1 по 10 грудня 2012 року. Комітет вважає візит таким, який «вимагається в кожному конкретному випадку» (див. статті 7, пункт 1 Конвенції)[i].

2. Візит був проведений за такими членам КЗК:

– Латіф Хусейнов, голова комітету (голова делегації)

– Марія Дефініс Гояновіч

– Ілвія Пуче

– Вінсент Тєіc

За допомоги представника Секретаріату Комітету Йохана Фрістеда, та за сприяння:

– Алан Мітчелл, лікар, колишній начальник Департаменту охорони здоров’я В’язничної служби Шотландії, Великобританія (експерт)

– Денис Даниленко (перекладач)

– Вадим Кастеллі (перекладач)

– Дмитро Копилов (перекладач)

– Лариса Сич (перекладач).

 

B) Контекст візиту і відвідані установи

3. Основною метою візиту була перевірка того як відносяться до ув’язнених, які відбувають покарання (у тому числі довічне ув’язнення) у виправних колоніях. Для цього делегація відвідала чотири виправні колонії, які розташовані в трьох різних частинах країни – в Дніпропетровській, Харківській та Вінницькій області. У Дніпропетровській області, делегація здійснила візит повторного характеру до виправної колонії №89, де поводження з ув’язненими викликало особливу занепокоєність під час першого візиту Комітету в 2009 році. У Харківській області, делегація відвідала Олексіївську виправну колонію №25 для чоловіків і Качанівську виправну колонію №54 для жінок. Це дало можливість ознайомитися зі становищем жінок, які засуджені до довічного позбавлення волі в колонії №54, та Юлії Тимошенко, яка під час візиту знаходилась у Центральній клінічній лікарні №5 Укрзалізниці у м. Харкові.[ii] У Вінницькій області делегація відвідала виправну колонію №81 у м. Стрижавка.

4. За місткості в 1250 місць у виправній колонії №89 у Дніпропетровську під час візиту в загальній складності утримувались 834 ув’язнених[iii], включаючи 38 засуджених до довічного ув’язнення і 44 ув’язнених, які утримуються в умовах підвищеної безпеки або посиленого контролю у секторі максимальної безпеки. Що стосується в’язничної лікарні для хворих на туберкульоз засуджених, розташованої на території колонії, то в ній трималось 364 пацієнти за наявності 800 місць.

Розташована в північній частині міста Харкова (Дзержинський район), Олексіївська виправна колонія №25 є установою з середнім рівнем безпеки для засуджених чоловіків, які раніше відбували покарання. Її перші будівлі було побудовано в 1959 році. За місткості в 1476 місць в ній під час візиту утримувалось 1611 засуджених. Качанівська виправна колонія №54 розташована в південній частині міста Харкова (Комінтернівський район). Вона прийняла перших ув’язнених в 1944 році і в 1957 році стала трудовою колонією для жінок. В теперішній час це установа із мінімальним рівнем безпеки для засуджених жінок, що раніше не відбували покарання. В ній також утримуються в окремому блоці середнього рівня безпеки, жінки, які відбувають довічне ув’язнення. Під час візиту було в ній утримувалося 920 жінок (включаючи 21 засуджену довічно) при місткості у 820 місць.

Виправна колонія №81 знаходиться в селі Стрижавка, недалеко від міста Вінниці, є виправною колонією з середнім рівнем безпеки для засуджених-чоловіків, що раніше відбували покарання у виді позбавлення волі ​​. Вона була введена в експлуатацію в кінці 1950-х. За місткості у 1249 місць (у тому числі 100 місць у в’язничній лікарні), під час візиту в ній утримувалося 1118 ув’язнених (у тому числі 87 хворих у лікарні).

С) Консультації, отримані делегацією

5. Наприкінці візиту делегація зустрілася з Інною Ємельяновою, першим заступником Міністра юстиції і виконуючим його обов’язки, та Олександром Лісіцковим, головою Державної пенітенціарної служби України. Комітет радий відмітити, що на зустрічі змогла бути присутньою Валерія Лутковська, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

 Крім того, делегація консультувалася з Віктором Пшонкою, генеральним прокурором та з Григорієм Середою, заступником Генерального прокурора.

 У ході візиту делегація зустрілася з представниками неурядових організацій та інших осіб, які активно працюють в галузях, що становлять інтерес для КЗК.

Список національних органів і організацій, з якими зустрілася делегація, викладено у додатку II до цієї доповіді.

 

D) Проведена співпраця

 1. Співробітництво, спрямоване на полегшення роботи делегації

6. У ході візиту делегація КЗК отримала хороший рівень співпраці з боку центральних органів влади. Як стало відомо, що Державна пенітенціарна служба поінформувала підконтрольні установи про мандат Комітету. Делегації було також надано ​​ списки установ та всі необхідні облікові дані для полегшення роботи делегації. Комітет хотів би висловити свою вдячність за допомогу, надану його делегації посадовою особою із зв’язків, призначеній українським урядом зі сторони Міністерства юстиції, Назарові Кульчицькому.

7. Проте, співпраця з делегацією зі сторони персоналу у відвіданих закладах в кращому випадку може бути описаною як невиважена.

У Дніпропетровській та Вінницькій областях, делегація отримала відносно швидкий доступ до виправної колонії №89 та Стрижавської виправної колонії №81 і була забезпечена відповідною документацією. Крім того, запити про надання інформації були відразу задоволені. У той же час, викликає серйозну занепокоєність те, що співробітники Стрижавської колонії №81 намагалися з’ясувати зміст розмов із засудженими, з якими спілкувалася делегація. Крім того, пенітенціарним офіцерам було сказано в подальшому опитувати тільки заляканих засуджених, попереджаючи їх бути обережними у майбутньому з тим, що вони кажуть делегації[iv].

У Харківській області рівень співпраці з делегацією був найгіршим з часів першого візиту Комітету до України у 1998. Делегації довелось довго чекати для отримання доступу до Качанівської виправної колонії №54 та Олексіївської виправної колонії №25, зокрема, у зв’язку із застосуванням безпрецедентно тривалої і надзвичайно надмірної перевірки з приводу безпеки (наприклад, більш ніж одну годину на другий день візиту в колонію №54). Крім того, як було повідомлено, засуджені, яким була визначена роль надавати допомогу співробітникам, були проінструктовані співробітниками установи, не скаржитися і навіть не спілкуватися з делегацією; не дотримання цих вимог, за повідомленою інформацією, могло б призвести до покарання (наприклад, працювати більше годин у майстерні або поміщення до дисциплінарного ізолятора у колонії №54 або навіть суворих тілесних покарань в колонії №25).

Декілька ув’язнених також вказали, що вони були фізично обмежені у можливості наближення до делегації (або іншими засудженими, які, як було проінформовано, мали це робити, або ж окремим засудженим було наказано займатись певними видами діяльності). У колонії №25 співробітники також намагалися за допомогою різних засобів запобігти створенню клімату довіри між ув’язненими та делегацією (наприклад, неодноразові втручання у спілкування співробітниками). Крім того, засуджені заявили, що вони були проінформовані при прийомі до колонії №25, що вони будуть піддані відео – та аудіо спостереженню під час їх перебування в цьому закладі в той час як делегація була проінформованою тільки про відеоспостереження в дисциплінарних ізоляторах. Засуджені тому мали всі підстави вважати, що делегація не змогла б гарантувати конфіденційність їхніх розмов. У колонії №54 персонал та засуджені, що допомагали персоналу, безсумнівно, допитували засуджених, щодо бесід з делегацією. До того ж, в ряді випадків делегації було надано ​​неточну інформацію персоналом колонії (наприклад, про використання відеоспостереження в приміщенні, де утримується Юлія Тимошенко в Центральній клінічній лікарні №5 у Харкові).

Комітет повинен підкреслити, що дії, про які йдеться в цьому пункті, є однозначним порушенням різних положень Конвенції. Комітет закликає українську владу вжити рішучих заходів для забезпечення того, щоб такі дії не вчинялись в ході майбутніх візитів в Україну.

Комітет хотів би також хотів би отримати детальну інформацію від української влади щодо використання аудіопрослуховування в пенітенціарних установах, включаючи копії відповідних нормативних актів.

8. У відвіданих колоніях, зокрема, у виправній колонії №25 і №81, протягом усього візиту загальна атмосфера була напруженою і очевидною була атмосфера залякування. Багато опитаних засуджених висловили побоювання з приводу дій у відповідь персоналу та / або засуджених, що допомагають персоналу, після завершення візиту. Деяким з цих засуджених після їх першого спілкування з делегацією, як стверджувалось, погрожували працівники установи.

Наприкінці візиту делегація висловила серйозну занепокоєність у зв’язку з безпекою засуджених, з якими вона спілкувалась і вимагала вжити термінових заходів на найвищому рівні, щоб запобігти будь-якому залякуванню чи заходам у відповідь відносно цих засуджених, у тому числі за рахунок чіткого повідомлення всім в’язничним співробітникам, що будь-які такого роду заходи будуть суворо покарані.

У листі від 18 січня 2013 року українська влада вказала, що з метою забезпечення безпеки засуджених, опитаних делегацією, було звернуто увагу всіх співробітників на нещодавно прийняті етичні стандарти[v].

У той же час, Комітет був поінформований, що в контексті запитів, зазначених у пунктах 11 і 35, органи прокуратури не знайшли жодних доказів попередніх інструктувань, що давались засудженим, щоб вони не скаржилися, погроз або дій у відповідь стосовно тих, хто скаржився делегації у відвіданих установах. Це не розвіює занепокоєння КЗК. Деякі засуджені сказали делегації, що їм ясно дали зрозуміти, що персонал знає про їхні скарги делегації і що їм доведеться зіткнутися з наслідками (у тому числі «шкодою їх здоров’ю») за те, що вони сказали. Інформація, зібрана в ході візиту про інциденти, які сталися після попередніх візитів КЗК, додала правдоподібності побоюванням, які були висловлені відповідними засудженими[vi]. Крім того, після візиту в Україну у 2012, Комітет продовжує отримувати повідомлення про залякування засуджених (у тому числі погрози смертю) співробітниками пенітенціарних установ [vii] внаслідок їх спілкуванням з делегацією і подальшими розслідуваннями, проведеними у цих установах після їх відвідування.

Мова йде про проблему, що стосується самої суті обов’язку, що покладається на національну владу, щодо співпраці з Комітетом з приводу застосування статті Конвенції (див. статтю 3). Оскільки Комітет в ряді випадків ясно дав зрозуміти, що залякування або будь-які дії у відповідь щодо особи до або після її контакту з однією із своїх делегацій є однозначним порушенням вищевказаних зобов’язань і може призвести до того, що КЗК у відповідності до своїх повноважень зробить публічну заяву[viii]. Комітет далекий від переконаності в тому, що українська влада вжила необхідних заходів для запобігання таким діям. Тому у зв’язку з цим він вирішив почати процедуру, передбачену статтею 10, пункту 2 Конвенції[ix].

2. Співробітництво щодо ефективного здійснення рекомендацій Комітету

Принцип співробітництва, викладений у статті 3 Конвенції, також вимагає, щоб були прийняти рішучі заходи у відповідь на рекомендації Комітету. У доповідях Комітету за результатами попередніх візитів були висловлені побоювання щодо поводження з засудженими, які відбувають покарання у деяких виправних колоніях, і він зробив ряд рекомендацій щодо вирішення цієї проблеми. Обнадійливі зрушення в цій області були помічені у Дніпропетровській виправній колонії №89. Однак ці зрушення затьмарюються інформацією, зібраною в інших відвіданих колоніях, де явище неналежного поводження з ув’язненими залишається серйозною проблемою.

Становище довічно ув’язнених також було предметом давнього діалогу між КЗК та українською владою. Висновки делегації під час візиту в 2012 році свідчать, що були прикладені зусилля для покращення умов, в яких відбувають покарання жінки засуджені до довічного позбавлення волі. Разом з тим основні рекомендації, які зроблені у минулому Комітетом щодо довічно позбавлених волі чоловіків, все ще мають бути виконані.

 КЗК закликає українську владу вжити дієвих заходів, на основі детальних планів дій, щоб поліпшити ситуацію у світлі рекомендацій Комітету, що були зроблені в цій та попередніх доповідях.

Е. Невідкладні зауваження за статтею 8, пунктом 5 Конвенції

10. У ході зустрічей, що відбулися наприкінці візиту в Києві, делегація КЗК представила свої попередні зауваження першому заступнику і виконуючому обов’язки Міністра юстиції, а також Генеральному прокурору. У цих зауваженнях делегація посилалася на статтю 8, пункт 5, Конвенції та зробила безпосереднє застереження щодо Олексіївської виправної колонії №25 у Харкові та Стрижавській виправній колонії №81. Була висловлена серйозна занепокоєність щодо поводження з засудженими, які відбувають покарання в обох установах.

Делегація вимагала щоб:

I) органи прокуратури здійснили без затримки, на національному рівні, ефективне розслідування за фактом поводження із засудженими з боку персоналу цих двох колоній;

II) компетентні органи вжили превентивних заходів, щоб викорінити практику неналежного поводження з засудженими зі сторони співробітників установ або ув’язнених, з якими вони разом відбувають покарання, за підбурюванням персоналу в цих двох установах, в тому числі за допомогою надання, на регулярній основі, жорсткого повідомлення про «нульову терпимість» неналежного поводження усім пенітенціарним співробітникам, що працюють в цих колоніях;

III) перші результати проведених слідчих дій та відомості про превентивні заходи, що передбачаються чи були здійснені, були надані КЗК протягом одного місяця.

11. У листі від 18 січня 2013 року, українська влада повідомила КЗК про підсумки розслідування щодо поводження з ув’язненими, що утримуються у відвіданих пенітенціарних установах, в тому числі виправних колоніях №25 і №81, а також інших заходів, здійснених чи передбачуваних. Вони також надали їх реакції на попередні зауваження делегації з питання про становище Юлії Тимошенко. КЗК буде розглядати всю цю інформацію далі в доповіді.

II. ВСТАНОВЛЕНІ ПІД ЧАС ВІДВІДУВАННЯ ФАКТИ ТА ЗАХОДИ, ЩО ПРОПОНУЮТЬСЯ

А. Поводження з засудженими, що відбувають покарання у виправних колоніях

1. Катування та інші форми неналежного поводження персоналом та за їхнього підбурювання

12. У Дніпропетровській області делегація ознайомилася з поводженням з засудженими-чоловіками у виправній колонії №89. Під час свого попереднього візиту в цю установу в 2009 році КЗК отримав численні повідомлення про неналежне поводження із засудженими з боку персоналу, зокрема, у секторі максимального рівня безпеки. Дещо зі стверджуваного неналежного поводження мало серйозний характер[x].

Висновки делегації під час візиту в 2012 році показують, що спостерігається однозначне поліпшення, що стосується поводження персоналу із засудженими. Виявилося, що пенітенціарні та прокурорські органи як на центральному так і на регіональному рівнях, приділяли більше уваги становищу засуджених, що утримуються в секторі максимального рівня безпеки і що здійснені заходи почали приносити певні результати. Більшість засуджених, з якими спілкувалася делегація вказали на істотні зміни у відношенні персоналу до них, зокрема, після звільнення персоналу або його переведення в інше місце роботи внаслідок попереднього візиту КЗК. Це має тільки вітатись.

13. Єдиний, відносно недавній насильницький епізод у секторі максимального рівня безпеки, щодо якого засуджені дуже експресивно висловлювались під час опитування стосувалося стверджуваного надмірного застосування сили і «спецзасобів» (наприклад, кийків) членами загону спеціального призначення [xi] 5 липня 2011 року у камерах високого рівня безпеки (так звана «Тюрма»). Члени загону, як стверджувалось, були одягнені у захисний костюм і маски, без ідентифікаційних номерів на їх уніформах, вивели майже всіх ув’язнених за межі своїх камер, примусили їх розставити руки та ноги або лежати в коридорі чи на прогулянкових двориках, і ногами та / або кийками наносили удари більшості з них. Варто відзначити, що опитані ув’язнені були задоволені превентивними заходами влади, які вона здійснила після їх скарг, і підкреслили відсутність подібних інцидентів надалі.

14. Тим не менш, делегація отримала кілька надійних тверджень про побиття оперативними співробітниками і старшими членами персоналу, а також з боку інших ув’язнених за підбурюванням персоналу, зокрема в лікарні колонії №89. Неналежне поводження нібито зазвичай полягало в ударах руками, ногами та / або ударами палицею. У ряді випадків, члени делегації-медики спостерігали ознаки тілесних ушкоджень, що підтверджують звинувачення з боку засуджених з цих питань.

Новий начальник колонії був повністю обізнаний про невирішені проблеми щодо поведінки персоналу, і висловив прихильність до викорінення неналежного поводження з засудженими в цьому закладі. При прийнятті до виконання своїх обов’язків, він ясно дав зрозуміти співробітникам, що будь-яка інформація, яка вказує на неналежне поводження, буде направлена до органів прокуратури. Начальник підкреслив, що його загальний підхід полягав в приділенні особливої уваги середньо – і довгостроковим заходам, спрямованим на досягнення чіткої зміни менталітету співробітників установи, і розробці нових методів роботи, а не в пошуку одноразових рішень (наприклад, звільнення).

15. У Харківській області, делегація зіткнулася з труднощами в оцінці вірогідності заяв засуджених, які хвалили ставлення до них персоналу відвіданої колонії, з урахуванням відомостей про наявні вказівки посадових осіб або засуджених, що допомагають персоналу, щоб засуджені не скаржилися делегації[xii].

Незважаючи на це, у делегації склалося загальне враження, що поводження з засудженими не було предметом стурбованості у виправній колонії №54 в

м. Харкові. Вона не отримала жодних скарг від жінок, які довічно позбавлені волі, про поведінку персоналу в секторі середнього рівня безпеки і тільки чули дуже небагато індивідуальних відгуків щодо неналежного поводження стосовно жінок, які відбувають строки покарання в інших частинах установи. Ці випадки в основному полягали у словесних образах та ляпасах членами персоналу-чоловіками в головному внутрішньому дворі або в камерах. Стверджуване застосування сили з боку співробітників проти Юлії Тимошенко під час її переведення до Центральної клінічної лікарні №5 у Харкові 20 квітня 2012 таким чином, представляються як виняткове рядом опитаних засуджених, які до цих пір пам’ятають, як вона кричала, коли її виводили з колонії ввечері того ж дня. В окремому інтерв’ю в клінічній лікарні №5, Тимошенко заявила, що була побита співробітниками, в основному в область живота, що їй викручували руки і вона кричала від болю[xiii].

16. Також, джерелом серйозної стурбованості Комітету є ситуація засуджених у виправній колонії №25 у Харкові. Із того, що дізналася делегація чітко випливає висновок про те, що неналежне поводження з засудженими чоловіками зі сторони співробітників або засуджених, яким відводиться роль допомоги пенітенціарному персоналу, було далеко не рідкістю. Крім того, багато заяв про неналежне поводження, отриманих від засуджених, які утримувалися чи вже звільнилися з колонії №25, стверджують поводження такою ступеню суворості, що воно може розглядатись як катування (наприклад, важкі побиття, часто в поєднанні з обливанням засуджених водою під тиском з пожежного крана[xiv] або під час перебування одягненими у гамівну сорочку; занурення голови у воду до самого задихання; застосування наручників, по яким потім вдаряли молотком, щоб змусити їх піднятися до передпліч; сексуальне зґвалтування з підбурювання персоналу). Стверджуване неналежне поводження, в основному, як вказувалося, здійснювалися в кабінетах оперативних співробітників (які розташовані в адміністративній будівлі) або в приміщеннях засуджених з господарського обслуговування в межах дисциплінарних ізоляторів та приміщеннях камерного типу (ДІЗО / ПКТ) або в першому прогулянковому дворику при ДІЗО / ПКТ (де, як стверджувалось, гучно включалося радіо, щоб заглушити крики тих, хто зазнавав неналежного поводження).

17. У Вінницькій області висновки делегації дають підстави вважати, що засуджених у виправної колонії №81 у Стрижавці регулярно піддавали фізичному неналежному поводженню працівники оперативної служби та служби нагляду та безпеки, в тому числі вищі посадові особи, та / або співув’язнені за підбурювання персоналу (зокрема, засуджені з господарського обслуговування). Стверджуване неналежне поводження в основному полягало в ударах руками, ногами, ударами дерев’яними палицями, палицями, загорнутими в папір / харчову плівкою або дерев’яним веслом, що використовується на кухні, які наносилися в кабінетах оперативних співробітників в адміністративній будівлі колонії, а також в побитті співробітниками, яке відбувалося в кабінетах, розташованих на КПП №2 або побитті співробітниками чи засудженими з господарського обслуговування в приймальному відділенні. У деяких випадках стверджуване неналежне поводження було такої тяжкості, що воно може бути кваліфіковано як катування (наприклад, сильні побиття, тривале застосування наручників у незручних позах, обливання засуджених водою під тиском, коли вони знаходилися тривалий час на вулиці в зимню пору).

Делегація була завалена письмовими скаргами, від засуджених, яких опитували окремо, щодо застосування наручників з приковуванням до металевої труби протягом декількох днів підряд на КПП 2 (місцеві називають це місце «мавпятник»)[xv], він знаходиться перед головним кабінетом), і на те, що змушені були їсти, знаходячись в наручниках, з тарілки, що знаходилася на підлозі ("як собака», як висловилися кілька засуджених, що зустріла делегація), засуджені також висловлювали зауваження щодо відмови у доступі до туалету. Комітет також отримав багато скарг на застосування одиночного ув’язнення на строк до декількох днів, у щільно зажатих наручниках в одній із невеликих кімнат, розташованих в підвалі медичної частини[xvi].

У деяких випадках, вказувалося також на надмірне застосування сили працівниками з «внутрішнього загону спеціального призначення» (з числа персоналу установи. – прим. перекл.)[xvii] після відмови ув’язнених пройти огляд у коридорах.

У ряді випадків делегація зробила медичні спостереження і виявила інші свідчення, що узгоджуються з отриманими скаргами. Делегація також сфотографувала об’єкти, які були знайдені недалеко від кабінетів оперативних співробітників. Вони повністю співпадали з їх описом засудженими (див. Додаток III). Пояснення керівництва про те, що ці предмети використовувалися в якості підпорок для рослин були явно непереконливими.

18. У делегації склалося враження, що у виправних колоніях №25 і №81 неналежне поводження з ув’язненими стало майже звичайним способом підтримки порядку і боротьби з тюремною субкультурою. Засоби, що використовувалися співробітниками, частково спираючись на групу засуджених із відведеною їм допоміжною роллю, були, очевидно, спрямовані на отримання покірної поведінки від усіх засуджених вже з перших днів після їх прийому до установи. Через це період прийому описувався як особливо травмуючий досвід. Засуджені, як стверджувалося, були змушені здійснювати фізичні вправи до виснаження, незалежно від стану їх здоров’я, і піддавалися різним провокаціям зі сторони персоналу (наприклад, засуджених примушували мити підлогу або туалети після того як співробітники забруднювали її). Засуджені, що відмовлялися або, будучи не в змозі дотримуватися «щоденного режиму», як стверджувалося, піддавалися поводженню, описаному в параграфах 16 і 17. Щодо тих, що були виокремленні персоналом як такі, що могли викликати проблеми у в’язниці, виникав підвищений ризик бути підданим фізичному неналежному поводженню з боку співробітників та / або засуджених з господарського обслуговування.

Особливу стурбованість викликають скарги від декількох засуджених, відповідно до яких вони були спеціально проінструктовані співробітниками для нападу або надмірного тиску на інших засуджених. Ці засуджені, як стверджувалося, були б піддані погрозам, що у разі відмови від виконання інструкцій персоналу, вони втратять шанси на умовно-дострокове звільнення, залишаться незахищеними від нападу засуджених, які, можливо, захочуть заподіяти їм шкоду та / або будуть побиті персоналом. В одному з випадків згаданий засуджений, як стверджувалося, мав попередню домовленість з членами персоналу щодо нападу на іншого ув’язненого в обмін на його переведення до іншої пенітенціарної установи.

2. Заходи по боротьбі з катуваннями та іншими формами неналежного поводження:

а) стимулюючі зміни на найвищому рівні та розвиток етичної культури пенітенціарного персоналу

19. У своєму листі від 18 січня 2013 року, українська влада повідомила КЗК, що після його візиту у 2012 році було здійснено ряд заходів з метою вдосконалення та стимулювання професійної етики в Державній пенітенціарній службі та забезпечення більш ефективної реалізації прав засуджених.

Зокрема, 19 грудня 2012 року був прийнятий Кодекс етики пенітенціарного персоналу, з урахуванням принципів, викладених у Європейському Кодексі етики для співробітників пенітенціарних установ[xviii]. Він був поширений серед всіх співробітників пенітенціарних установ. Новий кодекс містить положення, що стосуються обов’язків співробітників, у тому числі оперативних співробітників, не допускати ні за яких обставин застосування катувань та інших форм неналежного поводження з ув’язненими[xix]. Крім того, українська влада надала КЗК список заходів, спрямованих на зміцнення правового захисту засуджених та підслідних, які були ухвалені 25 грудня 2012 року. Ці заходи включають в себе інформаційно-просвітницькі кампанії щодо міжнародних стандартів, які стосуються належного поводження з засудженими.

20. КЗК схвалює ці заходи. Разом з тим Комітет повинен підкреслити, що слід приділити особливої ​​уваги ситуації в окремих виправних колоніях. Той факт, що поведінка співробітників у виправній колонії №89 перебувала під пильною увагою звичайно має відношення до покращень, які були помічені під час візиту в 2012 році. У світлі висновків делегації, ситуація, що спостерігалася у виправних колоніях №25 і №81, також вимагає особливої ​​уваги і заходів в майбутньому.

21. КЗК закликає українську владу вжити додаткових заходів по боротьбі з катуваннями та іншими формами неналежного поводження у виправних колоніях і, зокрема:

– продовжувати розробляти, поширювати і контролювати виконання норм та інструкцій щодо обов’язків співробітників пенітенціарних установ стосовно поводження з засудженими під час відбування покарання. Всім членам персоналу повинно бути рішуче нагадано, у тому числі під час первинного навчання та підвищення кваліфікації, що вони ніколи не повинні здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких дій, пов’язаних з катуваннями або іншими формами неналежного поводження, ні за яких обставин, в тому числі, за розпорядженням начальника, і що вони повинні, навпаки, поважати і охороняти фізичне, сексуальне та психологічне здоров’я всіх ув’язнених, у тому числі від нападів з боку інших засуджених[xx]. Належна поведінка членів пенітенціарних установ щодо в’язнів має виховуватися шляхом здійснення вагоміших заходів з вимагання від працівників усіх пенітенціарних установ заважати колегам піддавати засуджених неналежному поводженню і доповідати, належним чином про всі випадки неналежного поводження за участю колег. Це передбачає наявність чіткої лінії звітності, а також прийняття захисних заходів для впровадження концепції «законослухняний громадянин» (мова йде про необхідність так званої системи «доносів» – прим. перекл.);

– проявляти максимальну пильність, що стосується поводження з засудженими, які відбувають покарання у виправній колонії №25 у Харкові та виправній колонії №81 у Стрижавці, і довести до відома всіх зацікавлених осіб, зокрема керівників, оперативного персоналу та персоналу відділу нагляду та безпеки, що працюють в цих установах, що будь-який пенітенціарний працівник, який буде вчиняти чи буде пособником у неналежному поводження буде притягнутий до відповідальності;

– підтримувати нове керівництво виправної колонії №89 у Дніпропетровську у своїй прихильності до викорінення неналежного поводження з засудженими з боку співробітників або за їх підбурювання, зокрема в медичній частині установи;

– переконатися, що керівництво виправної колонії №54 регулярно нагадує співробітникам, що працюють в житловій зоні для жінок, які відбувають позбавлення волі на певний строк, що будь-які форми неналежного поводження з ув’язненими (у тому числі словесні образи) не допускаються;

– покращити підготовку співробітників підрозділів спецпризначення, які відвідують пенітенціарні установи, з метою забезпечення того, що фізична сила і «спеціальні засоби», застосовувалися лише тоді і тією мірою, яка абсолютно необхідна для підтримки безпеки і порядку, а не як форми покарання.

Комітет також хоче підкреслити, що він проти одягання масок членами загону спеціального призначення в пенітенціарних установах. Комітет визнає, що з оперативних та / або міркувань безпеки, можуть бути необхідними захисні шоломи. Тим не менш, необхідно забезпечити, щоб завжди можна було здійснити подальшу ідентифікацію бійців відповідними органами та засудженими не тільки за допомогою чіткого розрізняльного знака, а й за чітко виділеним ідентифікаційним номером на кожній формі / шоломові. Крім того, втручання такого типу повинні записуватися на відео (наприклад, портативними камерами, як частиною обладнання відповідних пенітенціарних офіцерів). КЗК рекомендує, щоб українська влада вжила необхідних заходів з огляду на ці зауваження.

Комітет також хотів би отримати копії нормативно-правових та регуляторних актів, що стосуються загонів спеціального призначення, які діють в пенітенціарних установах.

b. Поліпшення стосунків між персоналом та засудженими

22. Деякі співробітники пенітенціарних установ, з якими зустрілися під час візиту в 2012 році, вважали, що заходи по боротьбі з неналежним поводженням у виправних колоніях повинні йти нога в ногу із значною зміною в теперішньому стані відносин між персоналом і засудженими. Виявилося, що співробітниками робляться спроби для взаємодії з різними категоріями в’язнів у виправній колонії №89, в тому числі, в дільниці посиленого контролю (наприклад, деякі засуджені вказували, що «персонал почав говорити з нами і ставитися до нас, як до людських істот»).

У той же час, делегація сама мала змогу пересвідчитись під час візиту, що взаємодія між персоналом і засудженими найчастіше обмежується суворим мінімумом і підхід персоналу міг би навіть бути описаний як мілітаристський. Вищі посадовці пенітенціарних установ говорили з засудженими тільки для того, щоб віддавати накази, вони рідко зверталися до конструктивного діалогу з ними. Засуджені були зобов’язані тримати руки по швах під час прямого контакту зі співробітниками або, коли це стосувалось засуджених з господарського обслуговування, звітувати у дусі підлеглого. Такий підхід був особливо помітний в колонії №25 у Харкові, де персонал був тієї думки, що військова дисципліна є хорошою і для ув’язнених та проілюстрував це, показуючи засуджених, які стояли по стійці смирно під дощем у двориках, і відразу після запитання персоналу чи є якісь скарги кричали в один голос «ні».

Вичерпні знання утримуваних у колонії в цілому були у невеликої частини працівників пенітенціарної установи, а також у засуджених призначених допомагати та доповідати персоналу.

Не дивно, що деякі засуджені, опитані у ході візиту, відчували, що єдиним засобом примусити співробітників, щоб їх почули було голодування або завдання собі тілесних ушкоджень.

На думку Комітету, загальний підхід до взаємодії між персоналом і засудженими має бути принципово змінений. Комітет рекомендує українській владі вжити заходів для поліпшення процедури найму та професійної підготовки всіх співробітників пенітенціарних установ з метою підготовки їх до прийняття нового типу відносин із засудженими, а також рухатися у напрямку створення динамічного, а не суто статичного підходу до забезпечення безпеки і порядку[xxi]. Мають бути вжиті особливі заходи для розробки спеціалізованої підготовки для співробітників, що працюють з певними категоріями засуджених (наприклад, жінками, засудженими до довічного позбавлення волі, засудженими, які утримуються в умовах високого рівня безпеки або посиленого контролю, засудженими з особливими потребами здоров’я).

23. Той факт, що співробітники, що працюють у безпосередньому контакті з ув’язненими, як правило, носили при собі відкрито «спеціальні засоби» (наприклад, гумові кийки, наручники) явно не сприяло створенню позитивних відносин між персоналом і ув’язненими. КЗК повторює, що носіння працівниками пенітенціарних установ «спеціальних засобів» в межах житлової чи робочої зони повинно бути прихованим і не видним для оточуючих.

24. Кілька співробітників, з якими спілкувалася делегація, пояснили, що обмеженість взаємодії між персоналом і ув’язненими пояснюється малою кількістю присутніх співробітників в житлових та робочих зонах. Дійсно, делегація відзначила, що це була спільна риса відвіданих установах. В якості ілюстрації, делегація була проінформована про те, що у виправній колонії

№81 на одного співробітника протягом дня було від 60 до 100 ув’язнених під його особистою відповідальністю, з урахуванням періодичної допомоги двох або трьох інших співробітників, які патрулювали різні локальні зони, де проживають засуджені. Не більше, ніж 18 співробітників контролювали близько 1100 ув’язнених.

Крім того, частина обслуговуючого персоналу працює 24 години на добу (з перервою на відпочинок до чотирьох годин). У колонії №89 увага делегації була привернута тим фактом, що деякі члени персоналу іноді були на роботі строком до двох днів підряд для того, щоб впоратися з робочим навантаженням (наприклад, замінити колег на лікарняному, додаткові обов’язки із супроводу засуджених). Як вказувалось, особливо важким було становище персоналу з невеликим досвідом роботи.

У цьому контексті делегації було пояснено, що персоналу не залишалось іншого вибору, окрім як покладатися на відібрану групу ув’язнених, щоб впоратись із збереженням належного порядку у пенітенціарних установах.

25. КЗК повинен ще раз підкреслити, що брак кадрів та / або спеціалізованого персоналу та впровадження системи, яка сприяє зменшенню можливостей прямого контакту з ув’язненими, підвищує напругу між персоналом і ув’язненими та заважає виникненню динамічної безпеки. Крім того, Комітет вважає, що вищезазначена модель 24-годинної зміни негативно позначається на професійних стандартах працівників.

У той же час, практика делегування повноважень засудженим, щоб вони допомагали персоналу зберігати контроль над ув’язненими є скасуванням відповідальності за порядок та безпеку, які повинні входити до сфери повноважень співробітників пенітенціарних установ, і піддає слабких ув’язнених ризику зловживань з боку співзасуджених.

КЗК рекомендує, щоб українська влада провела поглиблений аналіз кількості та / або розстановки співробітників пенітенціарних установ у житлових приміщеннях та робочих зонах у виправних колоніях і, при необхідності, переглянула відповідні правила. У цьому контексті слід переглянути систему 24-годинних змін для працівників пенітенціарних установ. Негайно мають бути вжиті заходи для забезпечення того, щоб жоден співробітник не був зобов’язаний працювати на двох або більше змінах.

Водночас, Комітет рекомендує українській владі вжити заходів для забезпечення того, щоб жоден ув’язнений не був поставлений в таке положення, щоб він мав владу над іншими ув’язненими.

26. Відносини між персоналом і ув’язненими повинні бути окрім всього іншого спрямовані на сприяння соціальній реінтеграції ув’язнених, надаючи їм можливість позитивно використовувати свій час у в’язниці[xxii]. Тим не менш, в більшості відвіданих виправних колоній, відносини між персоналом і ув’язненими були надмірно орієнтовані на продуктивність використання їхньої праці[xxiii]. У цьому контексті, у колоніях №№25, 54 і №81 делегація отримала численні скарги від ув’язнених на персонал або ув’язнених, які призначені допомагати персоналу установ виконання покарань, що вони здійснюють надмірний тиск на них, щоб змусити їх працювати значно більше, ніж передбачену кількість годин незалежно від їх стану здоров’я (наприклад, до 14 годин на день сім днів на тиждень в колонії №25, більше 16 годин на день, з невеликими перервами, і сім днів на тиждень в колонії №54 для жінок; іноді до двох або трьох восьмигодинних змін поспіль в колонії №81). Опитані ув’язнені вказали, що вони були змушені підписати письмову згоду працювати понаднормово, без належної реєстрації та компенсації. Це частково пов’язано з неможливістю для ув’язнених виконати план, який вважали нереалістичним багато ув’язнених.

Комітет рекомендує, щоб відносини між персоналом і засудженими у виправних колоніях були спрямовані на сприяння соціальній реінтеграції ув’язнених, прогрес безпеки для звільнення і зниження ризику рецидиву після звільнення за допомогою програми доцільної діяльності з урахуванням їх індивідуальних потреб. Що стосується, зокрема, роботи, то інтереси ув’язнених не повинні бути підпорядкованими цілі отримувати фінансовий прибуток від праці в установах виконання покарань (див. Правило 26.8 Комітету Міністрів Ради Європи Рекомендації (Rec (2006) 2) державам-​​членам щодо Європейських в’язничних правил, що прийнята 11 січня 2006)[xxiv].

27. Як це було і в минулому, делегація отримала ряд звинувачень співробітників у корупції (наприклад, вимагання в’язничною адміністрацією плати для того, щоб сприяти умовно-достроковому звільненню, подвійна система бухгалтерського обліку щодо оплачуваних робіт ув’язнених).

У своїй відповіді на доповідь за результатами візиту у 2009 році українська влада надала інформацію про боротьбу з корупцією в рамках пенітенціарної системи, у тому числі про застосування санкцій. Комітет також зазначає, що нещодавно прийнятий Кодекс етики для працівників пенітенціарної системи містить ряд положень, що стосуються корупції серед персоналу. Комітет хотів би отримати оновлену інформацію про вжиті заходи по боротьбі з корупцією серед персоналу Державної пенітенціарної служби та інших причетних до її діяльності органів (у тому числі про застосування санкцій в цій області).

с. посилення ролі медичного персоналу у профілактиці неналежного поводження

28. Багато раз КЗК звертав увагу на важливий внесок, який може зробити в’язничний медичний персонал у профілактику неналежного поводження під час ув’язнення.

У своєму листі від 18 січня 2013 року українська влада посилається на нові інструкції, що зобов’язують медичних працівників скласти звіт, що містить докладний опис відповідних травм, включаючи їх розміри та розташування, коли ув’язнений демонструє травми для експертизи,. Засудженим повинна бути надана його копія. Крім того, про той факт, що були зареєстровані тілесні ушкодження має бути повідомлено прокурору в письмовій формі протягом 24 годин і він повинен бути зареєстрований у спеціальному журналі[xxv].

29. Це позитивні зрушення. Проте, на практиці у виправних колоніях спостерігається невеликий або взагалі відсутній прогрес. Багато ув’язнених скаржилися, що доступ до медичного персоналу відбувався із затримками або у ньому навіть відмовляли, після заяви про неналежне поводження. Коли засуджені отримували доступ до медичних працівників, лікарська таємниця часто не дотримувалася (наприклад, в кабінеті були присутні члени немедичного персоналу), травми, що свідчили про неналежне поводження, як вказувалось, не були зареєстровані, а заяви ув’язнених проігноровані. Спілкування делегації з медичними співробітниками додало правдоподібності цим звинуваченням; в ході візиту, деякі члени медичного персоналу пояснили, що на них здійснювався серйозний тиск з боку керівництва колонії з метою, щоб вони не реєстрували травми і не виконували свої обов’язки. Також викликає стурбованість, що оперативний персонал, як стверджувалось, мав доступ до медичних висновків / тверджень, зроблених засудженими під час медичних оглядів.

Вивчення медичної документації також показало, що їх описові частини були часто поверхневими. У деяких випадках, було очевидним, що медичний персонал навмисно записував неправдиву інформацію (наприклад, про самоушкодження).

30. На думку Комітету, поточна бездіяльність медичного персоналу є пособництвом у неналежному поводженні з ув’язненими у виправних колоніях. КЗК закликає українську владу забезпечити право ув’язнених на ефективні та швидкі огляди медичними працівниками під час їхнього перебування у в’язниці, особливо після випадку насильства, і що всім відповідним працівникам було надано додаткові інструкції і відповідну підготовку щодо медичних оглядів ув’язнених. Зокрема, щоб:

– усі медичні обстеження ув’язнених проводилися поза межами чутності і, якщо тільки медичний працівник не бажає іншого в кожному конкретному випадку, поза межами видимості немедичного персоналу;

– запис, що складений після медичного обстеження ув’язненого повинен містити : (1) повний звіт про заяви особи, які мають відношення до медичного обстеження (у тому числі опис його / її стану здоров’я та будь-яких тверджень про неналежне поводження), (2) повний облік об’єктивних медичних висновків, заснованих на ретельному вивченні (включаючи відповідні аналізи травми) і (3) висновки медичного фахівця у світлі (1) та (2), що свідчить про відповідність тверджень об’єктивним медичним висновкам;

– будь-які заяви відповідних ув’язнених у контексті таких обстежень, об’єктивні медичні спостереження та медичні висновки не повинні бути доступними для немедичного в’язничного персоналу або інших ув’язнених (медичний персонал, що проводив обстеження ув’язнених, може інформувати відповідних співробітників щодо основної інформації, яку їм необхідно знати про стан здоров’я ув’язненого, у тому числі про ліки, які він приймає і специфічні ризики для здоров’я);

– щоразу, коли фіксуються травми, які відповідають твердженням засуджених про неналежне поводження (або якщо вони навіть за відсутності звинувачень, свідчать про неналежне поводження), запис повинен доводитися до відома органів прокуратури, незалежно від бажання самого ув’язненого. В той же час, ув’язнені та їх адвокати, якщо такі є, повинні мати право на отримання копії відповідного висновку. Медичні працівники (як і засуджені) не повинні піддаватися у будь-якій формі неправомірному тиску чи репресіям з боку адміністрації, коли вони виконують цей обов’язок.

Комітет повинен також підкреслити, що коли ув’язнений демонструє травми, які свідчать про неналежне поводження або робить заяви про таке поводження медичному персоналу, він чи вона повинні бути негайно оглянуті лікарем, який має офіційну підготовку для проведення судово-медичних експертиз.

 Крім того, з метою підвищення професійної незалежності медичного персоналу, який працює у пенітенціарних установах, КЗК рекомендує вжити заходів для перегляду адміністративного підпорядкування медичного персоналу адміністрації колонії. Загалом, необхідно звернути більшу увагу на участь Міністерства охорони здоров’я в наданні медичних послуг у в’язниці.

d) більш чітке визначення меж та покращення навчання щодо застосування фізичної сили, «спеціальних засобів» і гамівних сорочок та забезпечення кращої реєстрації їх застосування

31. Застосування фізичної сили, «спеціальних засобів» (наприклад, наручників, гумових або пластикових кийків, сльозогінного газу) і гамівних сорочок щодо ув’язнених детально регулюється inter alia статтею 106 Кримінально-виконавчого кодексу та пунктами 59 – 61 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі «Внутрішні правила»).

На думку Комітету, деякі з цих норм залишають шляхи для зловживань (наприклад, співробітники пенітенціарних установ мають право застосовувати фізичну силу, кийки і сльозогінний газ під час «переведення до ДІЗО / ПКТ, одиночної камери («карцеру»)... якщо співробітники мають підстави вважати, що ув’язнені можуть завдати шкоди собі або іншим»)[xxvi]. Крім того, Комітет вважає, що підстави, за яких може бути застосована сила, повинні бути чітко визначені у нормативних актах [xxvii] стосовно кожного виду сили, що, здається, не зроблено стосовно фізичної сили, кийків і сльозоточивого газу[xxviii].

Комітет рекомендує, щоб українська влада переглянула нормативну базу щодо застосування фізичної сили, «спеціальних засобів» і гамівних сорочок з урахуванням висновків делегації і висловлених вище зауважень, а також забезпечити співробітників пенітенціарних установ поліпшеною підготовкою з цих питань. Зокрема, повинно бути чітко визначено, що:

– коли не можна уникнути застосування наручників до ув’язненого, вони ні за яких обставин не повинні бути надмірно зажатими і повинні застосовуватися тільки до тих пір поки це є абсолютно необхідним. Крім того, ув’язнений ніколи не повинен бути прикутим наручниками до фіксованих об’єктів; а в разі, якщо засуджений вчиняє дуже сильний та агресивний опір, відповідну ​​особу краще має піддати уважному нагляду у відповідному приміщенні. У разі, якщо поведінка обумовлена станом здоров’я ув’язнених, працівники пенітенціарних установ мають звернутися за медичною допомогою і слідувати інструкціям спеціалістів в галузі охорони здоров’я;

– дубинки повинні використовуватися тільки, коли є небезпека для життя чи здоров’я, і тільки коли вона є безпосередньою;

– сльозоточивий газ не повинен бути частиною стандартного укомплектування персоналу і не повинен використовуватися в обмеженому просторі.

32. Комітет із задоволенням відмічає, що, на додаток до даних, що містяться в особових справах засуджених, у відвіданих установах вівся спеціальний журнал випадків застосування сили, «спеціальних засобів» і гамівних сорочок. Проте, як випливає зі спілкування делегації з ув’язненими і співробітниками, а також із вивчення окремих журналів та інших відповідних матеріалів, застосування сили, «спеціальних засобів та / або гамівної сорочки в багатьох випадках, взагалі не фіксувались. У деяких інших випадках відсутні, як видається,, важливі дані (наприклад, час, протягом якого були застосовані наручники, щодо регулярного огляду, чи було необхідним подальше застосування наручників, чи був і коли був запрошений спеціаліст в галузі медицини для огляду засудженого).

 Коротко кажучи, висновки делегації вказують на те, що реєстрація застосування сили, «спеціальних засобів» і гамівних сорочок не може вважатися справді надійною. Комітет рекомендує приділяти особливу увагу забезпеченню того, щоб будь-яке застосування сили, «спеціальних засобів» та / або гамівної сорочки стосовно засуджених систематично і належним чином фіксувалось у відповідних звітах і журналах.

e) забезпечення ефективності розслідування випадків можливого неналежного поводження

33. Комітет підкреслив у минулому важливість ефективного розслідування будь-якої інформації про неналежне поводження і, при необхідності, застосування відповідного покарання. Це, безумовно, має стримуючий ефект щодо тих, хто схильний до застосування насильства у поводженні з ув’язненими.

Для того, щоб критерії, яким повинні відповідати розслідування випадків можливого неналежного поводження, могли бути кваліфіковані як «ефективні», вони були встановлені в обширній практиці прецедентного права Європейського суду з прав людини і були виділені у 14-ій Загальній доповіді КЗК. Зокрема, розслідування має бути ретельним, воно повинно проводитися оперативно і швидко, а особи, відповідальні за проведення розслідування, повинні бути незалежні від осіб, причетних до подій.

 34. Як зазначено в пункті 10, делегація КЗК зробила безпосереднє спостереження відповідно до пункту 8 статті 5 Конвенції, і звернулася із запитом, щоб органи прокуратури провели без затримки, на національному рівні, ефективне розслідування поводження з ув’язненими персоналом в Олексіївській виправній колонії №25 у Харкові та Стрижавській виправній колонії №81.

 У зв’язку з цим делегація підкреслила, що прокуратура, мабуть, зіткнулася з відсутністю довіри з боку ув’язнених у цих двох колоніях. Більшість опитаних ув’язнених не сприймали місцеві органів прокуратури, як неупереджені і вважали, що скаржитися їм є марною справою або навіть може мати негативні наслідки для них.

35. У своєму листі від 18 січня 2013 року українська влада повідомила КЗК, що органи прокуратури провели розслідування поводження з ув’язненими в чотирьох колоніях, які були відвідані разом з представниками інших контрольних органів, громадянськості та органів охорони здоров’я. Майже всі ув’язнені, що утримуються в цих колоніях, були опитані шляхом письмових запитів[xxix]. Близько 700 ув’язнених, що утримуються в колоніях №25 і №81 були допитані за участі членів контрольних органів та громадськості. Крім того, в колонії №25, близько 100 ув’язнених були оглянуті судово-медичним експертом. Положення ув’язнених, що утримуються у відвіданих Комітетом колоніях, було також розглянуто комісією Державної пенітенціарної служби з 13 по 19 грудня 2012 року, до якої входили також сторонніх партнерів[xxx].

 Українська влада стверджує, що жодних доказів недавніх випадків неналежного поводження з ув’язненими у відвіданих колоніях не було знайдено: не було отримано ніяких скарг про неналежне поводження від опитаних ув’язнених, у засуджених, що були піддані судово-медичній експертизі у колонії №25, не було виявлено ніяких тілесних ушкоджень, так само не було знайдено ніяких медичних чи інших доказів в медичній документації в колоніях №25 та №81 і ніяких порушень не було виявлено під час вивчення журналів про застосування сили, «спеціальних засобів» і гамівних сорочок. У той же час, комісія Державної пенітенціарної служби отримала в колонії №81 скарги на «нетактовне поводження» і на погрози застосування сили співробітниками, які вже не працюють в установі.

36. Комітет схвалює оперативність реакції української влади на невідкладні зауваження делегації. Він також високо оцінює зусилля, щодо включення представників громадянського суспільства і сторонніх органів в процес. Однак все вказує на те, що слідство не відповідає критерію ретельності.

По-перше, ясно, що прокурорські і пенітенціарні співробітники хотіли отримати результати протягом дуже короткого періоду часу (тобто протягом десяти днів після візиту), що призвело до використання методів сумнівної цінності під час проведення розслідування (наприклад, письмові консультації з максимумом ув’язнених, із зазначенням висновків делегації). З інформації, що представлена делегацією у своїх попередніх зауваженнях наприкінці візиту, в процесі таких консультацій повинен враховуватися ризик залякування ув’язнених з боку співробітників, однак, нічого для подолання цього ризику, очевидно, не було зроблено. Як і слід було очікувати, КЗК отримав повідомлення про те, що ув’язненим було суворо рекомендовано персоналом робити лише позитивні зауваження у відповідь на ці запити, а це вже саме по собі ставить під сумнів ефективність розслідування.

Крім того, інформація, що наявна в розпорядженні Комітету, ясно показує, що українська влада не змогла завоювати довіру ув’язнених і співробітників, які могли б забезпечити корисну інформацію. І це не дивно. У ході своїх розслідувань, прокурори, були очевидно у супроводі членів місцевого персоналу, в тому числі пенітенціарних офіцерів, які, як стверджувалося, брали участь в недавніх випадках неналежного поводження, і, наскільки відомо, не намагались особисто поспілкуватись із засудженими.

Слід зазначити, що результати вищезазначених запитів були також засновані на записах, які були визнані частково ненадійними делегацією[xxxi].

Комітет рекомендує, щоб було знову відкрите розслідування, з урахуванням цих зауважень і критеріїв ефективного розслідування, згаданих у пункті 33.

37. Що стосується справи за підозрою в неналежному поводженні з Юлією Тимошенко, описаної у пункті 15[xxxii], слід нагадати, що в листі від 27 квітня 2012 КЗК просив, щоб українська влада надати інформацію про результати попереднього або остаточного розслідування за фактом передбачуваного неналежного поводження з боку пенітенціарних співробітників під час її переведення до Центральної клінічної лікарні №5 у Харкові 20 квітня 2012 року.

 У своєму листі від 4 травня 2012 року українська влада вказала, що ця справа була досліджена обласним управлінням пенітенціарної служби та органами прокуратури. Вони підкреслили, що Тимошенко скаржилася на перше неналежне поводження з боку співробітників 23 квітня 2012 (тобто через кілька днів після передбачуваного інциденту), коли її відвідувала обласна прокуратура, після повернення в колонію №54. У ході подальшого розслідування були допитані понад 80 осіб, у тому числі свідків. 24 квітня 2012 пані Тимошенко показала травми голови у медсанчастині та двом іншим членам медичного персоналу (лікарю і медсестрі), які склали відповідні звіти. Тимошенко двічі відмовилася проходити судово-медичну експертизу 24 і 26 квітня 2012 року[xxxiii]. 24 квітня 2012 року обласне управління пенітенціарної служби дійшло висновку, що ніякого порушення законодавства під час її перевезення в клінічну лікарні №5 не було. 3 травня 2012 органи прокуратури відмовили в порушенні кримінальної справи стосовно співробітників виправної установи за відсутності складу злочину.

38. Комітет високо оцінює оперативність органів прокуратури при проведенні розслідування після того як вони отримали скаргу про неналежне поводження з пані Тимошенко. У той же час, висновки делегації під час візиту в 2012 році підняли питання щодо того чи зробили компетентні органи рішучі зусилля з метою з’ясувати, що сталося.

Зокрема, в той час як українська влада підкреслює, що Тимошенко ніколи не скаржилася на неналежне поводження з боку персоналу до 23 квітня 2012 року, причини для затримки доступу до неї адвоката протягом двох днів після інциденту залишаються незрозумілими. Крім того, делегація отримала повідомлення, що принаймні деякі з подальших зустрічей з адвокатом піддавалися аудіопрослуховуванню[xxxiv].

Серйозне занепокоєння викликають матеріали, які отримані делегацією під час візиту 2012, згідно з якими потенційні свідки у даній справі були залякані, примушені відкликати свої заяви на підтримку версії Тимошенко щодо цих подій або були переведені в інші пенітенціарні установи. Це говорить про те, що прокурори не прийняли всіх необхідних заходів, щоб допитати всіх потенційних свідків і не переконалися чи були заяви опитаних осіб зроблені добровільно.

* **

39. КЗК не може зробити висновок, що вимоги «ефективного» розслідування були виконані у вищезазначених випадках. З одного боку, виявилося, що прокурори в своїх рішеннях щодо відмови в порушенні кримінальної справи надто ґрунтувались на матеріалі, представленому Державною пенітенціарною службою. З іншого боку, відсутність довіри, яка висловлена багатьма опитаними ув’язненими, до здатності та намірів органів прокуратури проводити розслідування, які гідні цієї назви, у випадках передбачуваного неналежного поводження з боку пенітенціарних співробітників (або співкамерників за підбурювання персоналу) повинні бути прийняті до уваги. Під час візиту у кінці 2012 року делегація підняла це конкретне питання перед Генеральним прокурором.

На думку Комітету, якщо орган, що відповідає за розслідування цього типу, хоче користуватися громадською довірою, то він повинен бути не лише незалежним, але також демонструвати цю незалежність від пенітенціарних та інших правоохоронних органів.

Комітет рекомендує без зволікань здійснити заходів для того щоб створити національні спеціалізовані підрозділи, роль яких полягатиме у проведенні розслідувань на всій території країни щодо справ, пов’язаних з можливим неналежним поводженням з боку співробітників пенітенціарних установ (чи з їх підбурювання) або будь-яких інших службових осіб (наприклад, міліції), і забезпечити їх власним персоналом для оперативного проведення розслідування. Крім того, Комітет рекомендує, в середньостроковій перспективі, вивчити питання про доцільність повного відокремлення таких підрозділів від прокуратури з метою створення справді незалежного спеціалізованого органу для розслідувань цього типу[xxxv].

40. Комітет повинен підкреслити, що необмежений доступ ув’язнених до адвокатів може внести вклад у «ефективність» перевірки тверджень про неналежне поводження. У цьому контексті, має дотримуватися вимога конфіденційності побачень із захисниками. Очевидно, адвокат в змозі надати відповідні консультації і вжити потрібних заходів, коли його клієнт стверджує про недавні випадки неналежного поводження. У цьому розумінні, Комітет стурбований твердженнями деяких ув’язнених, що вони були змушені відмовитися від свого права на доступ до адвоката, зокрема, в колонії №25[xxxvi].

Комітет рекомендує, щоб українська влада вжила заходів для забезпечення ефективного здійснення права ув’язнених на отримання юридичної допомоги від адвокатів або інших відповідних фахівців у галузі права. Зокрема, доступ ув’язнених до адвокатів повинен бути швидким і повинен включати право відповідних засуджених спілкуватися з ними в приватній обстановці (наприклад, без аудіопрослуховування або без присутності представників в’язничного персоналу).

41. Комітет бажає підкреслити, що відсутність змоги забезпечити ефективний захист можливих жертв і потенційних свідків неналежного поводження може серйозно вплинути на будь-які зусилля, спрямовані на встановлення фактів, осіб, відповідальних за неналежне поводження, і притягнення їх до відповідальності. Комітет рекомендує вжити заходів для забезпечення ефективного захисту можливих жертв і свідків неналежного поводження з боку співробітників пенітенціарних установ чи з їх підбурювання, коли цього вимагають обставини, та з належним урахуванням рекомендацій Комітету міністрів ради Європи Rec (2005) 9 про захист свідків та осіб, які співпрацюють з правосуддям і Rec (2006) 8 про допомогу потерпілим від злочинів.

f) розвиток ефективного національного превентивного механізму

42. У своєму листі від 18 січня 2013 року українська влада звернула увагу КЗК на останні кроки щодо розробки національного превентивного механізму з тим, щоб виконати свої зобов’язання в рамках Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (ФП-КПК)[xxxvii]. Українська влада вибрала вирішила започаткувати цей орган за моделлю «Омбудсмен плюс» (тобто за рахунок розширення вже існуючих функцій парламентського уповноваженого з прав людини, щоб вони охопили мандат національного превентивного механізму із залученням представників громадянського суспільства), а також прийняла зміни до закону про парламентського уповноваженого з цього приводу[xxxviii]. Було створено експертну раду, яка включає в себе представників НУО та була введена в дію в рамках Секретаріату Парламентського уповноваженого. Вона провела свою першу нараду в січні 2013 року.

43. Як зазначалося раніше, той факт, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини взяв участь у зустрічі делегації наприкінці її візиту з першим заступником міністра і виконуючим обов’язки міністра юстиції було кроком вперед. Це згодом дозволило Уповноваженому відправити до пенітенціарних установ, які відвідала делегація, моніторингові групи для того, щоб простежити за питаннями, що стурбували делегацію. Тим не менш, виявилося, що час і обмеженість ресурсів не дозволили здійснити поглиблене вивчення поводження з ув’язненими в даних установах.

Особливу увагу слід приділяти забезпеченню, в тому числі за допомогою Ради Європи, допомоги для того, щоб національний превентивний механізм відповідав основним вимогам, викладеним у ФП-КПК, і в подальшому конкретизованим Підкомітетом з попередження катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (SPT) у його Керівних принципах для національних превентивних механізмів (незалежність, кваліфікованість та досвід, питання ресурсів і т.д.).

B. Інші питання додаткового характеру

1. Становище жінок і чоловіків, що засуджені до довічного позбавлення волі

44. У ході візиту у 2012 році делегація ознайомилася з положенням 21 жінки, засуджених до довічного позбавлення волі, що утримуються в секторі середнього рівня безпеки виправної колонії №54 у Харкові, і 38 довічно позбавлених волі чоловіків у секторі максимального рівня безпеки у Дніпропетровській виправній колонії №89. Він також зустрів одного довічно ув’язненого в медичній частині виправної колонії №81.

 45. Після внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу в 2010 році, національний мінімум житлової площі на одного ув’язненого був збільшений до 4 м² у виправних і виховних колоніях[xxxix]. Це крок у правильному напрямку.

 Однак під час візиту в 2012 році виявилося, що цей стандарт не завжди дотримується в гуртожитках / камерах, в яких жили жінки і чоловіки, що відбувають довічне ув’язнення. Наприклад, в колонії №54 чотири жінки були розміщені в гуртожитку розміром близько 12 м². Проте, такий стан справ було полегшено політикою відкритих дверей в рамках свого сектору. У колонії №89, становище чоловіків було ще гіршим. Як приклад, троє чоловіків проводили більшу частину свого часу замкненими у камері площею близько 10 м² (включаючи туалет в камері) і оснащеній чотирма ліжками.

Комітет рекомендує, щоб українська влада вжила заходів для забезпечення повною мірою мінімального стандарту не менше 4 м² житлової площі на одного ув’язненого в усіх гуртожитках та камерах, де тримаються ув’язнені, що відбувають довічне ув’язнення. У зв’язку з цим, українська влада повинна:

– розглянути як першочергове питання стосовно рівня наповненості в кожному з гуртожитків / камер, де утримуються довічно ув’язнені (тобто число ліжок на гуртожиток / камеру), з урахуванням мінімального стандарту 4 м², а також переглянути загальну офіційну місткість відповідних блоків. Площа, яку займають санітарні вузли / туалети в камерах не повинні враховуватися;

– перевіряти на регулярній основі у всіх виправних колоніях фактичну житлову площу на одного ув’язненого, який відбуває довічне позбавлення волі у гуртожитках / багатомісних камерах.

 Що стосується одномісних камер, то будь-які камери такого типу повинні становити не менше 6 м² (без урахування площі, займаної в камері туалетом) і слід звертати увагу на те, щоб гарантувати, що вони мають ширину не менше 2 метрів між стінами.

46. Комітет із задоволенням відмічає, що матеріальні умови утримання жінок, засуджених до довічного позбавлення волі в колонії №54, значно покращилися з часів візиту в 2005 році[xl]. Під час візиту 2012 року гуртожитки, в яких утримувалися жінки, були в хорошому стані, добре обладнані і включали повністю відокремлені санітарні вузли. Крім того, в колонії №89 делегація відзначила, що в камерах були проведені певні ремонтні роботи.

 Тим не менш, в обох установах доступ до природного освітлення і вентиляції був дещо обмеженим і ув’язнені не могли бачити за межами своїх гуртожитків / камер, більше того, в багатьох відвіданих гуртожитках / камерах до вікон були прикріплені непрозорі жалюзі з оргскла та / або у вікна було вставлене матове скло. Цей недолік був особливо проблематичним у колонії №89 так як чоловіки, що довічно позбавлені волі, проводили майже весь день у своїх камерах. Крім того, в колонії №89 туалети в камерах були тільки частково відділені. Комітет рекомендує вжити заходів:

– для покращення доступу до природного освітлення і вентиляції в гуртожитках / камерах для довічників в колоніях №54 та №89;

– переглянути облаштування вікон в обох установах з тим, щоб дозволити ув’язненим бачити за межами своїх гуртожитків / камер;

– для того, щоб в камерах для довічно позбавлених волі в колонії №89 туалети були повністю відділеними (тобто до стелі).

Крім того, Комітет закликає українську владу продовжувати свої зусилля щодо поліпшення стану ремонту камер для довічників в колонії №89.

47. Майже всі засуджені, що відбували довічне ув’язнення, мали доступ принаймні до одногодинної прогулянки на свіжому повітрі щодня, за винятком одного довічно позбавленого волі, який перебував в лікарні колонії №81. Прогулянкові дворики, побачені делегацією були, серед іншого, оснащені устаткуванням для відпочинку, але були занадто малими, зокрема, в колонії №89 (близько 16 м²). Комітет рекомендує, щоб прогулянкові дворики для довічно ув’язнених у виправній колонії №89 бути збільшені таким чином, щоб дозволити нормально здійснювати фізичні вправи. Крім того, в колонії №81 повинні бути вжиті заходи, щоб гарантувати, що будь-які довічно ув’язнені, які лікуються в медчастині і кому дозволяє здоров’я, мали доступ до одногодинної прогулянки на день.

48. Що стосується зайнятості, то 12 жінок працювали у швейній майстерні, призначеній для них. Тим не менш, для них не існувало ніякої іншої діяльності. Що стосується чоловіків довічників, то вони утримувалися у своїх камерах 23 години на добу, без програми зайнятості, яку можна було б назвати такою. Єдиною можливістю для чоловіків, щоб взяти участь в організованих заходах було переведення у звичайний гуртожиток для засуджених (див. пункт 54). Комітет знову закликає українську владу розробити програму цілеспрямованої діяльності для ув’язнених, засуджених до довічного позбавлення волі (у тому числі робота, навчання, зібрання, спортивні і культурні заходи, а також цільові програми реабілітації).

49. КЗК з заклопотаністю відзначає, що ніякого перегляду надмірних заходів безпеки, що застосовуються до довічно ув’язнених чоловіків, не було проведено з часів попередніх візитів. До ув’язнених цієї категорії продовжували систематично застосовувати наручники під час виведення з камери супроводжуючим персоналом, який завжди повинен був бути в супроводі працівника кінологічної служби та сторожової собаки. Сторожові собаки, як вказувалось, залишалися без намордника, а іноді спонукалися до гавкання.

 Комітет знову закликає українську владу забезпечити, щоб систематичне застосування наручників довічно ув’язнених чоловіків при виведенні їх з камер було припинено у виправній колонії №89 у Дніпропетровську, а також у будь-яких інших установах, де утримуються засуджені до довічного позбавлення волі. Застосування наручників повинно бути винятком на підставі індивідуальної та всебічної оцінки ризику та потреб, що проводиться спеціально навченим персоналом.

 Крім того, сторожові собаки не повинні постійно використовуватися при виконанні обов’язків, пов’язаних з прямим контактом з ув’язненими у в’язниці. Комітет рекомендує поставити крапку на систематичній практиці використання службових собак у вищевказаних обставинах. При необхідності, у відповідні нормативно-правові акти мають бути внесені зміни.

50. Заходи безпеки, що застосовуються до довічно ув’язнених чоловіків, які потребують медичної допомоги, також викликають схвильованість Комітету. Як правило, довічники оглядались лікарем з числа медичного персоналу через грати своєї камери. Коли потребувалось супроводження до медичних установ за межами сектору максимального рівня безпеки, як стверджувалось, засуджені змушені були дуже довго чекати (наприклад, протягом декількох днів у разі необхідності невідкладної медичної допомоги) у зв’язку з існуванням вимоги, щоб такі ув’язнені супроводжувалися лише членами загонів спеціального призначення. Крім того, без сумнівів, довічно ув’язнені перебували в наручниках під час всіх медичних консультацій[xli], а також при отриманні стоматологічної допомоги. До того ж, не дотримувалася лікарська таємниця під час медичних обстежень або процедур так як при цьому був присутній немедичний персонал.

Спеціальні заходи безпеки можна було б застосовувати для специфічних випадків, однак, звичай обстеження ув’язнених через грати є явно невиправданим. Крім того, практика утримання довічників в наручниках під час медичних консультацій / при наданні стоматологічної допомоги принижує гідність цих ув’язнених, заважає розвитку належних відносин між медичним персоналом і пацієнтом та може також бути шкідливою для проведення об’єктивного медичного обстеження. Комітет знову закликає українську владу покласти край цій практиці в пенітенціарних установах де утримуються чоловіки, які відбувають довічне ув’язнення. Робиться також посилання до першого підпункту, першого абзацу, параграфа 30 щодо лікарської таємниці.

51. Делегація також відмітила, що співробітники продовжували утримувати довічників в камері під час зустрічі з адвокатами або іншими фахівцями. Такий підхід може розглядатися як нелюдське і принижуюче гідність як для ув’язнених так і для відповідних фахівців. КЗК закликає українську владу принципово переглянути цей підхід. 

52. Утримання всіх жінок і чоловіків, які відбувають довічне ув’язнення, під постійним відеоспостереженням у своїх камерах є ще одним прикладом занепокоєння Комітету. У колонії №89, делегація відмітила, що в одній камері навіть туалет знаходився в межах охоплення відеоспостереженням.

 КЗК згоден, що відеоспостереження в камерах може бути корисною гарантією в окремих випадках, наприклад, коли людина вважається такою, що викликає стурбованість щодо ризику членоушкодження або самогубства, або якщо є конкретні підозри, що засуджений здійснює в камері певні дії, які можуть поставити під загрозу безпеку. Проте, будь-яке рішення про застосування відеоспостереження стосовно конкретного засудженого повинно завжди ґрунтуватися на індивідуальній оцінці реальних ризиків і повинні переглядатися часто та на регулярній основі. Необхідно також вжити заходів для забезпечення того, щоб ув’язнені підлягали відеоспостереженню із гарантією розумного ступеня конфіденційності під час використання ними туалету / санвузла.

 Відеоспостереження є серйозним втручанням у приватне життя ув’язнених і робить режим ще більш репресивним, зокрема, при застосуванні протягом тривалого часу. Відповідно, Комітет виступає проти систематичності встановлення відеоспостереження в камерах і вважає, що ресурси, що виділяються на такі установки, можуть бути використані з більшою користю шляхом взаємодії персоналу з ув’язненими, які представляють високий ризик. Коли встановлюються камери відеоспостереження, в’язні повинні бути детально проінформовані про це. Крім того, важливо, щоб відповідні записи зберігалися протягом не менше 48 годин у всіх випадках і невизначений строк у разі, якщо трапиться певний інцидент.

Комітет рекомендує, щоб українська влада переглянула використання відеоспостереження в камерах пенітенціарних установ і прийняла детальні регулятивні норми, з урахуванням цих зауважень.

53. Що стосується контактів із зовнішнім світом, то після візиту в 2009 році з метою збільшення кількості допустимих побачень до одного короткострокового візиту до чотирьох годин кожні три місяці були внесені зміни до законодавства[xlii]. Крім того, під час візиту склад делегації не отримував будь-яких скарг від довічно позбавлених волі на те, що вони утримувалися в наручниках. Це є поліпшенням. Тим не менш, право на побачення залишається занадто скромним. Крім того, довічно позбавлені волі були все ще позбавлені права на тривалі побачення і короткострокові побачення дозволялись лише з близькими родичами та завжди відбувались в кабінках та через скляну перегородку. КЗК закликає українську владу внести подальші зміни до законодавства з метою приведення права довічно ув’язнених принаймні до такого самого рівня, що мають засуджені, що утримуються в умовах мінімального безпеки[xliii]. Будь-які обмеження (наприклад, організація побачень через перегородку, обмеження категорій відвідувачів, заборона тривалих побачень і т.д.) повинні бути суворо необхідними і застосовуватися на основі індивідуальної оцінки ризиків.

 Комітет із задоволенням відзначає, що були зроблені зусилля для поліпшення доступу до телефонних дзвінків. Багато ув’язнених вказали, що вони могли отримувати / здійснювати телефонні дзвінки (до 15 хвилин) раз на тиждень. Проте, довічно ув’язнені повинні були залишатися в наручниках при використанні телефону. Робиться відсилання до рекомендації, що міститься в параграфі 49, що стосується оцінки індивідуального ризику та потреб.

54. У контексті попередніх візитів КЗК піддавав критиці систематичне роздільне тримання довічно ув’язнених, що передбачено в українському законодавстві. Після візиту в 2009 році були внесені зміни до Кримінально-виконавчого кодексу з тим, щоб засуджені до довічного позбавлення волі, після оцінки їх індивідуальної поведінки, переводились із камер на двох до багатомісних камер, а також для участі в організованих заходах (освітні, культурні, спортивні та розважальні заходи) після п’ятнадцяти років позбавлення волі, а з багатомісних камер до звичайних жилих приміщень після п’яти років позбавлення волі[xliv].

Ряд співрозмовників делегації під час візиту в 2012 році (у тому числі співробітників) вважає, що не було жодних підстав для утримання багатьох ув’язнених, що відбувають довічне позбавлення волі, окремо від інших ув’язнених. Проте, норма щодо окремого тримання довічно ув’язнених залишається [xlv] і нові правові положення передбачають занадто малий обсяг дискреційних повноважень Державної пенітенціарної служби стосовно цього питання. Комітет повинен підкреслити, що розділення засуджених до довічного позбавлення волі завжди має бути результатом всебічної і постійної оцінки ризиків та потреб на основі індивідуальної програми відбування покарань. Комітет рекомендує, щоб українська влада знову переглянула законодавство і практику щодо роздільного тримання засуджених до довічного ув’язнення, з урахуванням висловлених зауважень.

2. Застосування дисциплінарних та ізоляційних заходів 

55. Українське законодавство передбачає різні дисциплінарні / ізоляційні заходи впливу на засуджених, поведінка яких може нести або несе загрозу порядку або безпеці. Найбільш суворими заходами цього типу, які можуть застосовуватися в’язничною адміністрацією, можуть варіюватися від поміщення в дисциплінарний ізолятор (ДІЗО) на строк до 15 днів (10 днів для жінок)[xlvi] до ізоляції в профілактичних цілях у «приміщеннях камерного типу» (ПКТ)[xlvii] на строк до трьох місяців або в дільницю посиленого контролю (ДПК)[xlviii] на строк до трьох місяців, який може бути поновлений. У в’язничної адміністрації є також можливість перевести засудженого до виправної колонії / сектору із вищим рівнем безпеки.

Тим не менш, можливості розсуду в’язничної адміністрації надмірно обмежуються законом. Кілька категорій засуджених автоматично утримуються в умовах максимальної безпеки та поміщаються в ізоляцію в профілактичних цілях протягом тривалого строку після вироку суду і лише з урахуванням вчинених ними злочинів. Комітет повинен нагадати свою принципову позицію, що рішення, що стосуються зміни рівня безпеки для засуджених, а також ізоляційні заходи з профілактичними цілями не повинні оголошуватися – або встановлюватися на розсуд суду – як частина покарання. Рішення про те чи потрібно застосовувати певний рівень безпеки або ж ізоляційних заходів з профілактичними цілями повинно залежати тільки від тюремної адміністрації та здійснюватися тільки на підставі індивідуальної оцінки ризиків і не повинно бути частиною кримінального покарання. Комітет підтверджує свою рекомендацію про те, що з цього приводу мають будуть внесені зміни у відповідні нормативні положення.

56. Як витікає з висновків делегації під час візиту в 2012 році відповідні в’язничні адміністрації були в цілому виваженими у підході до обрання дисциплінарних заходів чи адміністративної ізоляції у виправних колоніях №54 і №89[xlix].

 З іншого боку, поміщення до дисциплінарного ізолятора і / або адміністративної ізоляції в профілактичних цілях, як видається, було надмірним у виправних колоніях №25 та №81. Делегація відзначила що в колонії №25 за перші одинадцять місяців 2012 року засуджені поміщались в ДІЗО 651 раз та 91 раз до ПКТ, а також було 369 поміщень в ДІЗО і 50 поміщень в ПКТ за той же період в колонії №81. Вивчення журналів в обох установах показало неодноразові випадки поміщення в ДІЗО на повторювані періоди, що загалом тривало до 30 днів без перерви між цими періодами. Заходи з дисциплінарної ізоляції (ПКТ) нерідко застосовувалися щодо ув’язнених у відповідь на дрібні правопорушення (наприклад, 10 днів дисциплінарного ізолятору за те, що «не вчасно ліг спати»). У ряді випадків накладення дисциплінарного стягнення або застосування профілактичних заходів ізоляції були однозначно невиправданими (наприклад, 15 днів дисциплінарного ізолятора або на три місяці ПКТ за те, що «відмовився вийти на зарядку»; 15 днів дисциплінарного ізолятора за те, що «висловлював незадоволення з приводу умов утримання»).

 Крім того, за результатами вивчення записів поміщень в ДПК з’ясувалося, що обґрунтування для прийняття рішень про поміщення до цієї дільниці, а також його продовження, як видається, були стереотипними і повторюваними (наприклад, «не виявив готовності до самокерованої соціально-правомірної поведінки»[l]).

Як результат, деякі засуджені утримувалися в ДІЗО, ПКТ і / або ДПК протягом тривалого часу (наприклад, більше року в цілому) з твердою впевненістю, що застосування цих заходів не було пов’язано із вимогами безпеки, надійності та дисципліни, а було спрямовано на надмірне обмеження їх прав.

Отримані результати викликають ще більше занепокоєння з огляду на те, що це не було рідкістю для слідчих органів порушувати кримінальну справу стосовно відповідних засуджених у зв’язку із цими порушеннями і так само не було рідкістю продовження судами строків ув’язнення (строком до трьох років) на підставі статті 391 Кримінального кодексу (злісна непокора).

57. У світлі вищесказаного КЗК закликає українську владу переглянути підходи, яких дотримуються керівництво виправних колоній №25 і №81, що стосується поміщення в ДІЗО, ПКТ і ДПК, з метою забезпечення, щоб будь-які заходи такого типу ґрунтувалися на принципах пропорційності, законності, звітності, необхідності і недискримінації. У зв’язку з цим відповідним органам влади повинно бути чітко нагадано, що:

– заходи, що стосуються поміщення засудженого в ДІЗО, ПКТ або ДПК, завжди необхідно застосовувати протягом якомога коротшого періоду часу, після того, як з-поміж іншого, буде взята до уваги думка засудженого, і лише за умови надання йому копії рішення, яке містить причини поміщення і базову інформацію про його права, в тому числі наявні засоби для оскарження відповідного рішення в незалежному органі;

– санкція, що полягає в поміщенні у дисциплінарний ізолятор завжди повинна відповідати тяжкості і характеру вчиненого порушення (порушень);

– рішення засудженого здійснювати або не здійснювати його права не повинно піддаватися дисциплінарному стягненню. Зокрема, не може бути й мови про те, що відмова займатися фізичними вправами у вказаний день або незадоволення умовами утримання розглядались як дисциплінарний проступок;

– у разі якщо засудженого декілька разів під ряд піддають дисциплінарному стягненню у виді поміщення в ДІЗО тривалістю понад 15 днів (10 днів для жінок), кожні 10/15 днів повинна бути здійснена належна пауза перед новим застосуванням дисциплінарного стягнення ;

– повинен розроблятися план для кожного засудженого, що поміщається до ПКТ або ДПК, з метою вирішення проблем, які виникають в процесі перебування в таких умовах.

Повинні бути здійснені заходи для забезпечення того, щоб з моменту прийняття рішення про розміщення в ПКТ або ДПК, щонайменше після першого місяця їх відбування був здійснений перегляд цих санкцій.

3. Медичне забезпечення ув’язнених, хворих на туберкульоз, у лікарні виправної колонії №89 у Дніпропетровську

58. Візит 2012 року надав можливість проконтролювати надання медичної допомоги в лікарні виправної колонії №89 у Дніпропетровську. Делегація відзначила, що число хворих знизилося до 364 на момент візиту в 2012 році (в порівнянні з 571 пацієнтом більш ніж три роки тому). Це надало можливість повного дотримання національного стандарту щодо обов’язкових 5 м² житлової площі на одного пацієнта. 

59. Як і у 2009 році протитуберкульозні ліки розподілялися відповідно до методу DOTS. Медичні кабінети та обладнання були, як правило, належними. Тим не менш, медичний персонал зіткнувся із відсутністю протитуберкульозних препаратів другого порядку та антиретровірусних препаратів для лікування ВІЛ-інфекції[li]. Комітет рекомендує вжити необхідних заходів щодо усунення цих недоліків.

60. Медичний персонал лікарні залишався належно укомплектованим. Він складався з 41 лікаря (у тому числі головного лікаря, його заступника, 30 лікарів, що працюють повний робочий день і різних медичних фахівців, які працюють не на повну ставку), п’ять фельдшерів і три медсестри. Два лікаря і один фельдшер були присутні цілодобово. Незважаючи на цю відносно сприятливу з точки зору кадрових ресурсів ситуацію, медичний персонал для виконання різних медичних завдань надто сильно покладався на використання засуджених, що працювали санітарами.

У цьому зв’язку, Комітет глибоко стурбований неприпустимим станом справ, що був виявлений делегацією у відділенні інтенсивної терапії, де розміщалися пацієнти, хворі на туберкульоз і часто із спів-захворюванням на ВІЛ, що доживали свої останні дні. Тим не менш, пацієнти цього відділення обслуговувалися не кваліфікованим персоналом, а іншими засудженими-санітарами, яким були визначені такі завдання, які повинні виконуватися тільки медичним працівником (наприклад, давали таблетки та кололи уколи, а також ставили капельниці). Це тим більше неприпустимо з огляду на те, що ці засуджені-санітари також хворіли на туберкульоз і самі потребували належної турботи.

Комітет рекомендує, щоб українська влада вжила термінових заходів для збільшення кількості кваліфікованих медичних працівників, що займатимуться пацієнтами у відділенні інтенсивної терапії, з тим щоб забезпечити їм необхідний фізичний і психологічний догляд наприкінці життя і створити умови для того, щоб про цих людей піклувалися в атмосфері поваги до людської гідності. Загалом, Комітет рекомендує припинити практику використання засуджених-санітарів для виконання медичних завдань у лікарні виправної колонії №89.

61. Також викликає стурбованість те, що пацієнтам, які доживають останні дні, не дозволялося отримувати будь-які побачення. Комітет рекомендує українській владі вжити заходів для того, щоб пацієнтів, які близькі до смерті, змогли відвідувати родичі.

 У зв’язку з цим Комітет повторює, що стосовно засуджених, яким в короткостроковій перспективі робляться невтішні, фатальні прогнози, підготовка подань для їх дострокового звільнення за станом здоров’я спеціальною медичною комісією повинна виконуватися без затримок. Такі подання повинні швидко розглядатися в судах з презумпцією на звільнення.

4. Становище Юлії Тимошенко в Центральній клінічній лікарні №5 в Харкові

62. У ході візиту в 2011 році Комітет розглянув становище деяких ув’язнених у Київському слідчому ізоляторі (СІЗО), зокрема, Валерія Іващенка, Юрія Луценка та Юлії Тимошенко. У своїй доповіді про відвідування, Комітет переконливо закликав українську владу вжити всі необхідні заходи для забезпечення того, щоб у майбутньому всі ув’язнені, які потребують лікування / огляду фахівцем, переводилися у лікарню на волі без невиправданої затримки.

 Під час візиту у 2012 делегація знову дослідила становище Юлії Тимошенко, яка проходила лікування в спеціальній охоронюваній палаті в клінічній лікарні №5 у Харкові. Її лікування здійснювалося в значній мірі під наглядом лікарів з берлінського клінічного центру Шаріте (Німеччина).

63. Під час переговорів в кінці візиту делегація КЗК вказала, що надання медичної допомоги Юлії Тимошенко в клінічній лікарні №5 не вимагає окремих зауважень. Тим не менш, він заклопотаний з приводу недоліків лікарської таємниці у зв’язку з наявністю немедичних співробітників під час медичних консультацій і нагадав українській владі, що медичні обстеження і процедури повинні завжди проводитися поза межами чутності та, якщо тільки медичний працівник не бажає іншого в кожному конкретному випадку, поза межами видимості немедичного персоналу. У зв’язку з цим, Комітет зауважує, що до його візиту конфіденційність медичних процедур була швидше за все порушена шляхом розміщення відеороликів в Інтернеті, на якому щодо пані Тимошенко здійснюються медичні процедури в лікарні.

64. Делегація також підкреслила, що заходи безпеки, які застосовувалися до пані Тимошенко, не можуть вважатися пропорційним. Ці заходи включали в себе використання постійного відеоспостереження протягом декількох місяців поспіль [lii] і постійної присутності співробітника пенітенціарної служби у своїй кімнаті (на додаток до нагляду співробітниками пенітенціарної служби за всією територією, що охороняється). У зв’язку з цим делегація висловила позицію Комітету стосовно розміщення ув’язнених під постійним відеоспостереженням[liii].

 У своєму листі від 18 січня 2013 року, українська влада повідомила КЗК, що для того, щоб контролювати поведінку Тимошенко, були встановлені технічні засоби контролю і відеоспостереження відповідно до статті 103 Кримінально-виконавчого кодексу[liv], за винятком приміщень, які використовувалися для зустрічей адвокатами або приміщень, призначених для медичних процедур та санітарних прибудов. Українська влада підкреслила, що відеоспостереження за пані Тимошенко здійснювалося виключно жіночим персоналом і що відеозапис при цьому не проводився. Крім того, вона посилається на рішення від 30 жовтня 2012 Окружного адміністративного суду м. Києва, який встановив, що відеоспостереження було законним.

65. На жаль, українська влада не надала інформацію про будь-які індивідуальні оцінки реальних ризиків, які могли б виправдати використання відеоспостереження в колонії №54 або в лікарні, а також постійну присутність співробітників пенітенціарної служби для спостереження за пані Тимошенко в лікарняній палаті. Судова оцінка рішення, прийнятого пенітенціарною службою щодо використання відеоспостереження не вирішує цієї проблеми.

Комітет зазначає, що окрім постійної присутності співробітника в кімнаті було встановлено не менше трьох камер, на додаток до інших шести камер за межами палати (наприклад, в коридорі). Незрозумілою була також наявність інших камер, що працювали в інших палатах на момент відвідування (наприклад, в приміщенні, призначеному для медичних процедур), а також який орган відповідав за спостереження цими камерами (наприклад, в кімнаті, де персонал контролював монітори)[lv].

Крім того, делегація отримала твердження, що в кімнаті пані Тимошенко були встановлені чотири інші, приховані відео – та / або аудіозаписуючі пристрої (у тому числі в санітарному вузлі)[lvi]. Він також отримав з різних джерел достовірні твердження, відповідно до яких спостереження біля моніторів могли вести не тільки співробітники жіночої статі.

Незалежно від достовірності цих тверджень Комітет вважає надокучливими і невиправданими заходи безпеки, що застосовувались протягом тривалого періоду часу щодо пані Тимошенко[lvii].

66. Делегація також дізналася, що пані Тимошенко не мала доступу до прогулянок протягом приблизно року ні в колонії №54 ні в клінічній лікарні №5 в Харкові, так як їй не було надано належної допомоги коли вона бажала здійснювати прогулянки.

Крім того, пані Тимошенко зазнавала серйозних труднощів у здійсненні свого права на побачення і телефонні дзвінки в колонії №54. До певного моменту вона продовжувала стикатися з аналогічними перешкодами в клінічній лікарні №5 у Харкові.

 67. Якщо говорити про більш позитивні речі, то матеріальні умови у камерах в колонії №54 і в клінічній лікарні №5 були на високому рівні.

* **

68. Забезпечення матеріальних умов такого рівня, тим не менш, ніколи не повинно тлумачитися як підстава для неналежних втручань до лікарської таємниці, приватного життя, на яке ув’язнений має право, право на доступ до прогулянок на свіжому повітрі та надання можливості належних контактів із зовнішнім світом. Кожне таке втручання викликає заклопотаність. Кумулятивний ефект цих втручань в даному випадку є явно неприйнятним. КЗК наполегливо закликає українську владу вжити негайних заходів для забезпечення того, щоб дотримувалася лікарська таємниця Юлії Тимошенко, щоб заходи безпеки, що застосовуються до неї, не були більшими, ніж це суворо вимагається обставинами, щоб вона користувалася ефективним правом доступу до щоденних прогулянок на відкритому повітрі, а також щоб вона на практиці у повному передбаченому законом обсязі могла здійснювати контакти із зовнішнім світом.

ДОДАТОК 1

Список рекомендацій КЗК, коментарі та запити про надання інформації

Співпраця

рекомендації

Українській владі вжити рішучих заходів для забезпечення того, щоб дії, описані у параграфі 7, не повторювались в ході майбутніх візитів в Україну (параграф 7).

запити на інформацію

щодо аудіопрослуховування в пенітенціарних установах, включаючи копії відповідних нормативно правових актів (пар. 7)

Поводження з ув’язненими, що відбувають покарання у виправних колоніях

рекомендації

українській владі вжити додаткових заходів по боротьбі з катуваннями та іншими формами неналежного поводження у виправних колоніях і, зокрема:

· продовжувати розробляти, поширювати і контролювати виконання норм та інструкцій щодо обов’язків співробітників пенітенціарних установ стосовно поводження з засудженими під час відбування покарання. Всім членам персоналу повинно бути рішуче нагадано, у тому числі під час первинного навчання та підвищення кваліфікації, що вони ніколи не повинні здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких дій, пов’язаних з катуваннями або іншими формами неналежного поводження, ні за яких обставин, в тому числі, за розпорядженням начальника, і що вони повинні, навпаки, поважати і охороняти фізичне, сексуальне та психологічне здоров’я всіх ув’язнених, у тому числі від нападів з боку інших засуджених. Належна поведінка членів пенітенціарних установ щодо в’язнів має виховуватися шляхом здійснення вагоміших заходів з вимагання від працівників усіх пенітенціарних установ заважати колегам піддавати засуджених неналежному поводженню і доповідати, належним чином про всі випадки неналежного поводження за участю колег. Це передбачає наявність чіткої лінії звітності, а також прийняття захисних заходів для впровадження концепції «законослухняний громадянин» (мова йде про необхідність так званої системи «доносів» – перекл.);

· проявляти максимальну пильність, що стосується поводження з засудженими, які відбувають покарання у виправній колонії №25 у Харкові та виправній колонії №81 у Стрижавці, і довести до відома всіх зацікавлених осіб, зокрема керівників, оперативного персоналу та персоналу відділу нагляду та безпеки, що працюють в цих установах, що будь-який пенітенціарний працівник, який буде вчиняти чи буде пособником у неналежному поводження буде притягнутий до відповідальності;

· підтримувати нове керівництво виправної колонії №89 у Дніпропетровську у своїй прихильності до викорінення неналежного поводження з засудженими з боку співробітників або за їх підбурювання, зокрема в медичній частині установи;

· переконатися, що керівництво виправної колонії №54 регулярно нагадує співробітникам, що працюють в житловій зоні для жінок, які відбувають позбавлення волі на певний строк, що будь-які форми неналежного поводження з ув’язненими (у тому числі словесні образи) не допускаються;

· покращити підготовку співробітників підрозділів спецпризначення, які відвідують пенітенціарні установи, з метою забезпечення того, що фізична сила і «спеціальні засоби», застосовувалися лише тоді і тією мірою, яка абсолютно необхідна для підтримки безпеки і порядку, а не як форми покарання (пар. 21).

– Українській владі здійснити необхідні заходи для того, щоб члени загону спеціального призначення не одягали маски під час втручання в пенітенціарні установи, щоб завжди можна було здійснити подальшу ідентифікацію бійців відповідними органами та засудженими не тільки за допомогою чіткого розрізняльного знака, а й за чітко виділеним ідентифікаційним номером на кожній формі / шоломові. Крім того, втручання такого типу повинні записуватися на відео (наприклад, портативними камерами, як частиною обладнання відповідних пенітенціарних офіцерів) (пар. 21).

– Українській владі вжити заходів для поліпшення процедури відбору та професійної підготовки всіх співробітників пенітенціарних установ з метою підготовки їх до прийняття нового типу відносин із засудженими, а також рухатися у напрямку створення динамічного, а не суто статичного підходу до забезпечення безпеки і порядку. Мають бути вжиті особливі заходи для розробки спеціалізованої підготовки для співробітників, що працюють з певними категоріями засуджених (наприклад, жінками, засудженими до довічного позбавлення волі, засудженими, які утримуються в умовах високого рівня безпеки або посиленого контролю, засудженими з особливими потребами здоров’я) (пар. 22).

– Українській владі провести поглиблений аналіз кількості та / або розстановки співробітників пенітенціарних установ у житлових приміщеннях та робочих зонах у виправних колоніях і, при необхідності, переглянула відповідні правила (пар. 25).

– Українській владі негайно вжити заходів для забезпечення того, щоб жоден співробітник не був зобов’язаний працювати на двох або більше змінах (пар. 25).

– Українській владі вжити заходів для забезпечення того, щоб жоден ув’язнений не був поставлений в таке положення, щоб він мав владу над іншими ув’язненими (пар. 25).

– щоб відносини між персоналом і засудженими у виправних колоніях були спрямовані на сприяння соціальній реінтеграції ув’язнених, прогрес безпеки для звільнення і зниження ризику рецидиву після звільнення за допомогою програми доцільної діяльності з урахуванням їх індивідуальних потреб. Що стосується, зокрема, роботи, то інтереси ув’язнених не повинні бути підпорядкованими цілі отримувати фінансовий прибуток від праці в установах виконання покарань (пар. 26);

– українській владі забезпечити право ув’язнених на ефективні та швидкі огляди медичними працівниками під час їхнього перебування у в’язниці, особливо після випадку насильства, і що всім відповідним працівникам було надано додаткові інструкції і відповідну підготовку щодо медичних оглядів ув’язнених. Зокрема, щоб:

· усі медичні обстеження ув’язнених проводилися поза межами чутності і, якщо тільки медичний працівник не бажає іншого в кожному конкретному випадку, поза межами видимості немедичного персоналу;

· запис, що складений після медичного обстеження ув’язненого повинен містити : (1) повний звіт про заяви особи, які мають відношення до медичного обстеження (у тому числі опис його / її стану здоров’я та будь-яких тверджень про неналежне поводження), (2) повний облік об’єктивних медичних висновків, заснованих на ретельному вивченні (включаючи відповідні аналізи травми) і (3) висновки медичного фахівця у світлі (1) та (2), що свідчить про відповідність тверджень об’єктивним медичним висновкам;

· будь-які заяви відповідних ув’язнених у контексті таких обстежень, об’єктивні медичні спостереження та медичні висновки не повинні бути доступними для немедичного в’язничного персоналу або інших ув’язнених (медичний персонал, що проводив обстеження ув’язнених, може інформувати відповідних співробітників щодо основної інформації, яку їм необхідно знати про стан здоров’я ув’язненого, у тому числі про ліки, які він приймає і специфічні ризики для здоров’я);

· щоразу, коли фіксуються травми, які відповідають твердженням засуджених про неналежне поводження (або якщо вони навіть за відсутності звинувачень, свідчать про неналежне поводження), запис повинен доводитися до відома органів прокуратури, незалежно від бажання самого ув’язненого. В той же час, ув’язнені та їх адвокати, якщо такі є, повинні мати право на отримання копії відповідного висновку. Медичні працівники (як і засуджені) не повинні піддаватися у будь-якій формі неправомірному тиску чи репресіям з боку адміністрації коли вони виконують цей обов’язок (пар. 30).

· коли ув’язнений демонструє травми, що свідчать про неналежне поводження або робить заяви про таке поводження медичному персоналу, він чи вона повинні бути негайно оглянуті лікарем, який має офіційну підготовку для проведення судово-медичних експертиз (пар. 30);

· вжити заходів для перегляду адміністративного підпорядкування медичного персоналу адміністрації колонії (пар. 30);

· українській владі переглянула нормативну базу щодо застосування фізичної сили, «спеціальних засобів» і гамівних сорочок з урахуванням висновків делегації і висловлених у параграфі 31 зауважень, а також забезпечити співробітників пенітенціарних установ поліпшеною підготовкою з цих питань. Зокрема, повинно бути чітко визначено, що:

· коли не можна уникнути застосування наручників до ув’язненого, вони ні за яких обставин не повинні бути надмірно зажатими і повинні застосовуватися тільки до тих пір поки це є абсолютно необхідним. Крім того, ув’язнений ніколи не повинен бути прикутим наручниками до фіксованих об’єктів; а в разі, якщо засуджений вчиняє дуже сильний та агресивний опір відповідну особу краще має піддати уважному нагляду у відповідному приміщенні. У разі, якщо поведінка обумовлена станом здоров’я ув’язнених, працівники пенітенціарних установ мають звернутися за медичною допомогою і слідувати інструкціям спеціалістів в галузі охорони здоров’я;

· дубинки повинні використовуватися тільки, коли є небезпека для життя чи здоров’я, і тільки коли вона є безпосередньою;

· сльозоточивий газ не повинен бути частиною стандартного укомплектування персоналу і не повинен використовуватися в обмеженому просторі (пар. 31);

– приділити особливу увагу забезпеченню того, щоб будь-яке застосування сили, «спеціальних засобів» та / або гамівної сорочки стосовно засуджених систематично і належним чином фіксувалось у відповідних звітах і журналах (пар. 32);

– знову відкрити розслідування щодо поводження із ув’язненими у виправних колоніях №24 та №81, з урахуванням зауважень, зроблених у параграфі 36, а також критеріїв ефективного розслідування, згаданих у пункті 33 (пар. 36);

– без зволікань здійснити заходи для того щоб створити національні спеціалізовані підрозділи, роль яких полягатиме у проведенні розслідувань на всій території країни щодо справ, пов’язаних з можливим неналежним поводженням з боку співробітників пенітенціарних установ (чи з їх підбурювання) або будь-яких інших службових осіб (наприклад, міліції), і забезпечити їх власним персоналом для оперативного проведення розслідування (пар. 39);

– в середньостроковій перспективі, вивчити питання про доцільність повного відокремлення таких підрозділів від прокуратури з метою створення справді незалежного спеціалізованого органу для розслідувань цього типу (пар. 39);

– українській владі вжити заходів для забезпечення ефективного здійснення права ув’язнених на отримання юридичної допомоги від адвокатів або інших відповідних фахівців у галузі права. Зокрема, доступ ув’язнених до адвокатів повинен бути швидким і повинен включати право відповідних засуджених спілкуватися з ними в приватній обстановці (наприклад, без аудіопрослуховування або без присутності представників в’язничного персоналу) (пар. 40);

– вжити заходів для забезпечення ефективного захисту можливих жертв і свідків неналежного поводження з боку співробітників пенітенціарних установ чи з їх підбурювання, коли цього вимагають обставини, та з належним урахуванням рекомендацій Комітету міністрів ради Європи Rec (2005) 9 про захист свідків та осіб, які співпрацюють з правосуддям і Rec (2006) 8 про допомогу потерпілим від злочинів (пар. 41).

коментарі

– якщо носіння працівниками пенітенціарних установ «спеціальних засобів» в межах житлової чи робочої зони є необхідним, то повинно бути прихованим і не видним для оточуючих (пар. 23);

– необхідно звернути увагу на необхідність відміни системи 24-годинних змін для працівників пенітенціарних установ (пар. 25);

– необхідно звернути увагу на більшу участь Міністерства охорони здоров’я у наданні медичної допомоги у в’язницях (пар. 30);

– Особливу увагу слід приділити забезпеченню, в тому числі за допомогою Ради Європи, допомоги в тому, щоб національний превентивний механізм відповідав основним вимогам, викладеним у ФП-КПК, і в подальшому конкретизованим Підкомітетом з попередження катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (SPT) у його Керівних принципах для національних превентивних механізмів (незалежність, кваліфікованість та досвід, питання ресурсів і т.д.) (пар. 43).

запити на інформацію

– копії нормативно-правових та регуляторних актів, що стосуються загонів спеціального призначення, які діють в пенітенціарних установах (пар. 21);

– оновлена інформація про вжиті заходи по боротьбі з корупцією серед персоналу Державної пенітенціарної служби та інших причетних до її діяльності органів (у тому числі про застосування санкцій в цій області) (пар. 27).

Інші питання додаткового характеру

рекомендації

· українській владі вжити заходів для забезпечення повною мірою мінімального стандарту не менше 4 м² житлової площі на одного ув’язненого в усіх гуртожитках та камерах, де тримаються ув’язнені, що відбувають довічне ув’язнення. У зв’язку з цим, українська влада повинна:

· розглянути як першочергове питання стосовно рівня наповненості в кожному з гуртожитків / камер, де утримуються довічно ув’язнені (тобто число ліжок на гуртожиток / камеру), з урахуванням мінімального стандарту 4 м², а також переглянути загальну офіційну місткість відповідних блоків. Площа, яку займають санітарні вузли / туалети в камерах не повинні враховуватися;

· перевіряти на регулярній основі у всіх виправних колоніях фактичну житлову площу на одного ув’язненого, який відбуває довічне позбавлення волі у гуртожитках / багатомісних камерах (пар. 45).

– одномісні камери, та будь-які камери такого типу повинні становити не менше 6 м² (без урахування площі, займаної в камері туалетом) і мати ширину не менше 2 метрів між стінами (пар. 45).

здійснити заходи:

· для покращення доступу до природного освітлення і вентиляції в гуртожитках / камерах для довічників в колонії №54 та 89;

· переглянути облаштування вікон в обох установах з тим, щоб дозволити ув’язненим бачити за межами своїх гуртожитків / камер;

· щоб в камерах для довічно позбавлених волі в колонії №89 туалети були повністю відділеними (тобто до стелі) (пар. 46);

– щоб прогулянкові дворики для довічно ув’язнених у виправній колонії №89 бути збільшені таким чином, щоб дозволити нормально здійснювати фізичні вправи. Крім того, в колонії №81 повинні бути вжиті заходи, щоб гарантувати, що будь-які довічно ув’язнені, які лікуються в медчастині і кому дозволяє здоров’я, мали доступ до одногодинної прогулянки на день (пар. 47);

– українській владі розробити програму цілеспрямованої діяльності для ув’язнених, засуджених до довічного позбавлення волі (у тому числі робота, навчання, зібрання, спортивні і культурні заходи, а також цільові програми реабілітації) (пар. 48);

 – українській владі забезпечити, щоб систематичне застосування наручників довічно ув’язнених чоловіків при виведенні їх з камер було припинено у виправній колонії №89 у Дніпропетровську, а також у будь-яких інших установах, де утримуються засуджені до довічного позбавлення волі. Застосування наручників повинно бути винятком на підставі індивідуальної та всебічної оцінки ризику та потреб, що проводиться спеціально навченим персоналом (пар. 49);

– покінчити із практикою використання службових собак при вказаних у параграфі 49 обставинах. За необхідності, у відповідні нормативно-правові акти мають бути внесені зміни (пар. 49);

– українській владі переглянути організацію побачення довічно позбавлених волі із адвокатами або іншими фахівцями з урахуванням висловлених у параграфі 51 міркувань (пар. 51);

 – українській владі переглянути умови використання відеоспостереження в камерах пенітенціарних установ і прийняти детальні регулятивні норми, з урахуванням висловлених у параграфі 52 зауважень (пар. 52);

– українській владі внести подальші зміни до законодавства з метою приведення права довічно ув’язнених принаймні до такого самого рівня, що мають засуджені, що утримуються в умовах мінімального безпеки. Будь-які обмеження (наприклад, організація побачень через перегородку, обмеження категорій відвідувачів, заборона тривалих побачень і т.д.) повинні бути суворо необхідними і застосовуватися на основі індивідуальної оцінки ризиків (пар. 53)[lviii];

– українській владі знову переглянула законодавство і практику щодо роздільного тримання засуджених до довічного ув’язнення, з урахуванням висловлених у параграфі 54 зауважень (пар. 54);

– відповідні законодавчі положення щодо рівнів безпеки та ізоляційних заходів для попереджувальних цілей повинні бути змінені у відповідності до висловлених у параграфі 55 зауважень (пар. 55);

– українській владі переглянути підходи, яких дотримуються керівництво виправних колоній №25 і №81, що стосується поміщення в ДІЗО, ПКТ і ДПК, з метою забезпечення, щоб будь-які заходи такого типу ґрунтувалися на принципах пропорційності, законності, звітності, необхідності і недискримінації. У зв’язку з цим відповідним органам влади повинно бути чітко нагадано, що:

· заходи, що стосуються поміщення засудженого в ДІЗО, ПКТ або ДПК, завжди необхідно застосовувати протягом якомога коротшого періоду часу, після того, як з-поміж іншого, буде взята до уваги думка засудженого, і лише за умови надання йому копії рішення, яке містить причини поміщення і базову інформацію про його права, в тому числі наявні засоби для оскарження відповідного рішення в незалежному органі;

· санкція, що полягає в поміщенні у дисциплінарний ізолятор завжди повинна відповідати тяжкості і характеру вчиненого порушення (порушень);

· рішення засудженого здійснювати або не здійснювати його права не повинно піддаватися дисциплінарному стягненню. Зокрема, не може бути й мови про те, що відмова займатися фізичними вправами у вказаний день або незадоволення умовами утримання розглядались як дисциплінарний проступок;

· у разі якщо засудженого декілька разів під ряд піддають дисциплінарному стягненню у виді поміщення в ДІЗО тривалістю понад 15 днів (10 днів для жінок), кожні 10/15 днів повинна бути здійснена належна пауза перед новим застосуванням дисциплінарного стягнення ;

· повинен розроблятися план для кожного засудженого, що поміщається до ПКТ або ДПК, з метою вирішення проблем, які виникають в процесі перебування в таких умовах (пар. 57);

– повинні бути здійснені заходи для забезпечення того, щоб з моменту прийняття рішення про розміщення в ПКТ або ДПК, щонайменше після першого місяця їх відбування був здійснений перегляд цих санкцій (пар. 57).

повинні бути здійснені заходи для вирішення проблеми відсутності протитуберкульозних препаратів другої лінії, а також антиретровірусної терапії для ВІЛ-інфікованих у лікарні виправної колонії №89 (пар. 59);

– українській владі вжити термінових заходів для збільшення кількості кваліфікованих медичних працівників, що займатимуться пацієнтами у відділенні інтенсивної терапії, з тим щоб забезпечити їм необхідний фізичний і психологічний догляд наприкінці життя і створити умови для того, щоб про цих людей піклувалися в атмосфері поваги до людської гідності (пар. 60);

– покласти край практиці використання засуджених-санітарів для виконання медичних завдань у лікарні виправної колонії №89. (пар. 60);

– українській владі вжити заходів для того, щоб пацієнтів, які близькі до смерті, змогли відвідувати родичі. Крім того, стосовно засуджених, яким в короткостроковій перспективі робляться невтішні, фатальні прогнози, підготовка подань для їх дострокового звільнення за станом здоров’я спеціальною медичною комісією повинна виконуватися без затримок. Такі подання повинні швидко розглядатися в судах з презумпцією на звільнення (пар. 61);

– українській владі вжити негайних заходів для забезпечення того, щоб дотримувалася лікарська таємниця Юлії Тимошенко, щоб заходи безпеки, що застосовуються до неї, не були більшими, ніж це суворо вимагається обставинами, щоб вона користувалася ефективним правом доступу до щоденних прогулянок на відкритому повітрі, а також щоб вона на практиці у повному передбаченому законом обсязі могла здійснювати контакти із зовнішнім світом (пар. 68).

коментарі

– українська влада заклякається продовжувати її намагання покращити стан ремонту в камерах для довічно позбавлених волі в колонії №89 (пар. 46).

 

ДОДАТОК II

А. Органи виконавчої влади

Міністерство юстиції

Інна Ємельянова Заступник та виконуючий обов’язки міністра

Назар Кульчицький Урядовий уповноважений по справах Європейського суду з прав людини та уповноважений зі зв’язків з КЗК

Світлана Колишко Голова департаменту міжнародного права та співпраці

Віталій Тихонович Голова департаменту міжнародної співпраці та  протокольного відділу, міжнародного права та співпраці

Роман Ємець Провідний спеціаліст департаменту міжнародної співпраці  та протокольного відділу, міжнародного права та співпраці

Державна пенітенціарна служба 

Олександр Лісіцков Голова

Сергій Сидоренко Заступник голови

Владислав Клиша Виконуючий обов’язки заступника голови

 

Міністерство внутрішніх справ ділу зі зв’язків з  громадськістю відносин

В. Прокурорські органи

Віктор Пшонка Генеральний прокурор

Григорій Середа Заступник Генерального прокурора

Олег Карпенко Виконуючий обов’язки голови Головного відділу з нагляду за дотриманням законності при  виконанні судових рішень в кримінальних справах  та інших примусових заходів

Олександр Приходько Голова Головного відділу з міжнародної правової  співпраці

Олександр Мрихін Прокурор Вінницької області

Геннадій Тюрін Прокурор Харківської області

Маргарита Велкова Голова відділу по зв’язкам з громадськістю

С. Офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Валерія Лутковська Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

Юрій Бєлоусов Голова департаменту з розвитку Національного  превентивного механізму

D. Неурядові організації

Харківська правозахисна група

 

 

ДОДАТОК III

Фотографії об’єктів, знайдених делегацією КЗК поряд з кабінетами оперативних співробітників у виправній колонії №81 у Стрижавці (Вінницька область)  (параграф 17 доповіді)

 

[i] Усі доповіді щодо попередніх візитів КЗК до України, а також релевантних відповідей Уряду були опубліковані та доступні на сайті КЗК: www.cpt.coe.int

[ii] Становище жінок, засуджених до довічного позбавлення волі в колонії №54 було вперше досліджено КЗК протягом свого періодичного візиту до України у 2005 році. Що стосується пані Тимошенко, то Комітет під час свого попереднього візиту в Україну в 2011проконтролював забезпечення її медичною допомогою коли вона перебувала в Київському СІЗО.

[iii] Коротко опис цієї установи може бути знайдений у параграфі 118 доповіді за результатами візиту у 2009 році (CPT/Inf (2011) 29).

[iv] Декілька засуджених у лікарні виправної колонії №89 також засвідчили схожі дії з боку окремих працівників колонії

[v] Детальніше див. у пункті 19

[vi] Як приклад, засуджений, з яким зустрілися в 2012 році, який також був опитаний в ході візиту в Україну у 2005 році заявив, що він піддавався жорстоким побиттям після від’їзду делегації в 2005 році і був змушений кричати іншим засудженим, в той час як йому наносилися удари, що він ніколи більше не буде скаржитися до КЗК. Іншого опитаного засудженого було незабаром після візиту Комітету до України у 2009 році переведено в іншу колонію, де він був жорстоко побитий під час прийняття за те, що він поскаржився делегації Комітету.

[vii] КЗК отримав скарги про те, що міліція також мала відношення до таких дій.

[viii] Див. між іншим параграф 7 доповіді КЗК щодо візиту в Україну у 2005 році (CPT/Inf (2007) 22) і параграф 40 19-ої Загальної доповіді (General Report).

[ix] У статті 10, пункті 2 зазначається: «Якщо Стороні не вдається співпрацювати або відмовляється поліпшити ситуацію у світлі рекомендацій Комітету, Комітет, після надання Стороні можливості викласти свою позицію, може більшістю у дві третини голосів своїх членів зробити публічну заяву з даного питання».

[x] Для додаткових деталей, див. параграф 78 доповіді 2009 року (CPT/Inf (2011) 29)

[xi] Цей загін часто називали «спецназом» або «мосназом» (Російська абревіатура для загонів спеціального призначення або міжрегіональних підрозділів спеціального призначення

[xii] Дивитись параграф 7

[xiii] Ця справа було суб’єктом продовжуваного діалогу між КЗК та українською владою. Для додаткових деталей див. параграфи 37 та 38

[xiv] Російською «Брандспойт»

[xv] Англ. “Monkey pen”

[xvi] Кімнати, що офіційно розраховані на утримання протягом кількох годин, були обладнані тільки лавками.

[xvii] Члени цього загону, напевно, є членами персоналу в колонії №81, спеціально для швидкості їхнього втручання у разі їхнього виклику. Вони були, очевидно, були одягнені у шоломи, підшоломники та мали при собі дубинки. Як стверджувалося, на їх формі не було жодних ідентифікаційних номерів.

[xviii] Див. рекомендацію Комітету міністрів Ради Європи CM/Rec(2012)5 від 12 квітня 2012

[xix] Див. inter alia пункти 3.4.1., 4.2.1 та 4.2.4 нового кодексу.

[xx] Див. пункти 12 та 13 Європейського кодексу етики пенітенціарного персоналу

[xxi] Динамічна безпека це розвиток персоналом позитивних відносин із засудженими, заснованих на стійкості та справедливості в поєднанні з розумінням їх особистого становища та будь-яких ризиків, які представляють окремі засуджені.

[xxii] Дивитись параграфи 1 та 22 Європейського кодексу етики в’язничного персоналу

[xxiii] Тим не менш делегації було пояснено, що товари тюремних магазинів є важливим ресурсом доходу для нормального функціонування колоній.

[xxiv] Далі по тексту «Європейські в’язничні правила»

[xxv] Наказ Міністерства юстиції №710/5/343 від 10 травня 2012

[xxvi] Підкреслення додано

[xxvii] Див. з цього приводу, правило 65 Європейських в’язничних правил

[xxviii] Див. параграф 61 Правил внутрішнього розпорядку

[xxix] Виняток становлять лише жінки в колонії №54 для жінок у Харкові, де допитувалися лише довічно позбавлені волі

[xxx] Робиться посилання до Наказу Голови державної пенітенціарної служби України №375-12 від 12 грудня 2012 та Наказ №840-OD-12 від 12 грудня 2012 щодо створення комісії / робочої групи для дослідження становища засуджених.

[xxxi] Див. параграфи 29 та 32

[xxxii] КЗК зауважує, що ці питання вирішувалися Європейським судом з прав людини в контексті заяви №49872/11, поданої 10 серпня 2012 року

[xxxiii] Разом з тим варто зауваження те, що пані Тимошенко, очевидно, домагалась медичного обстеження (включаючи судово-медичне обстеження) щодо її ініціативи 23 квітня 2012 року

[xxxiv] Наприклад, так звані конфіденційні розмови, які розглядалися як такі, що ідуть далі, ніж розслідування кримінальних справ, що стосуються пані Тимошенко були, очевидно, вирізані пенітенціарним персоналом.

[xxxv] Див. з цього приводу рекомендацію в параграфі 20 доповіді щодо візиту в 2009 році (CPT/Inf (2011) 29)

[xxxvi] Доступ до адвоката або інших відповідних фахівців регулюється статтею 107 Кримінально-виконавчого кодексу України

[xxxvii] Україна ратифікувала Факультативний протокол 19 вересня 2006 року

[xxxviii] Закон №5409-VI, яким були внесені зміни до Закону України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 2 жовтня 2012 року

[xxxix] Стаття 115 Кримінально-виконавчого кодексу, зі змінами, внесеними законом №. 1828-VI від 21 січня 2010 року

[xl] Протягом візиту 2005 року відповідні засуджені тимчасово утримувалися у ДІЗО та ПКТ установи (див. параграф 108 документу КЗК CPT/Inf (2007) 22).

[xli] Засуджені стверджували, що вони іноді роздягались у їхніх камерах перед тим як до них застосовувалися наручники і їх відводили до лікаря.

[xlii] Стаття 151 (5) Кримінально-виконавчого кодексу, зі змінами, внесеними законом №. 1828-VI від 21 січня 2010 року

[xliii] Тобто щонайменше одне короткострокове побачення протягом чотирьох годин один раз на місяць і одне тривале побачення до 72 годин кожних три місяці

[xliv] Стаття 151-1 Кримінально-виконавчого кодексу, яку було додано законом №. 1828-VI від 21 січня 2010 року

[xlv] Відповідно до статті 150 (2) Кримінально-виконавчого кодексу, зі змінами, внесеними законом №. 1828-VI від 21 січня 2010 року засуджені до довічного позбавлення волі повинні були отримуватися окремо від інших засуджених.

[xlvi] Стаття 132 (1) Кримінально-виконавчого кодексу

[xlvii] Приміщення камерного типу (україномовна фраза в оригіналі. –  прим. перекл.)

[xlviii] Дільниця посиленого контролю (україномовна фраза в оригіналі. –  прим. перекл.). Див. також розділ II.C.4. доповіді комітету за наслідками візиту в 2009 році (CPT/Inf (2011) 29).

[xlix] Для прикладу, 94 поміщення до ДІЗО було зареєстровано за перших 11 місяців 2012 року в колонії №89. Тривалість застосування цього заходу варіювалася від 1 до 15 днів залежно від вчиненого правопорушення.

[l] Див. статтю 94 (4) Кримінально-виконавчого кодексу

[li] Під час візиту в 2012 році, від 80 до 90 пацієнтів, хворих на туберкульоз були ВІЛ-позитивними і більшість з них хворіло на СНІД, з них від 20 до 30 отримували лікування антиретровірусною терапією.

[lii] Пані Тимошенко була поміщена під постійне відеоспостереження з часу її прийняття до Центральної клінічної лікарні навесні 2012. Варто також зауважити, що вона також піддавалася цьому заходу протягом попередніх місяців у колонії №54; у зв’язку з цим, делегація звернула увагу, що її кімната все ще була обладнана відеокамерами в цій установі.

[liii] Див. щодо цього параграф 52

[liv] Відповідно до статті 103 Кримінально-виконавчого кодексу адміністрація колонії має право на використання аудіо-відео, електронних та інших технічних засобів для попередження втеч та інших правопорушень, попередження порушення внутрішнього порядку, як це передбачається законом та для отримання необхідної інформації щодо поведінки засуджених.

[lv] Делегація не змогла переконатися чи відтворювали монітори зйомку цієї камери і не отримали відповіді який орган влади був відповідальним за неї.

[lvi] У зв’язку з цим, як стверджувалось, від пані Тимошенко вимагалось припинити писати під час її перебування в санітарному вузлі.

[lvii] Має бути також зауважено, що кімната, в якій утримувалася пані Тимошенко, очевидно, обшукувалася чотири рази на день. Також, як стверджувалось, окремі засуджені були зобов’язані доповідати персоналу зміст будь-яких розмов із пані Тимошенко.

[lviii] Тобто щонайменше одне короткострокове побачення на місяць і одне тривале побачення до 72 годин кожних 3 місяці.

 

 Поділитися