Персональні дані українців стали не тільки товаром, але й зброєю у кланових "розборках"

Цих подій було дві. Перша,- це "рекомендація" МВС, спрямована до "Укрзалізниці" про нагальну необхідність вказувати у проїзних документах паспортні дані пасажира. Друга,-- це детективна історія навколо Державного підприємства "Інформаційний центр" (Держінформюст), яке керує 26 реєстрами, які охоплюють всі сфери життєдіяльності громадян та юридичних осіб. З першою подією все доволі зрозуміло: МВС руками "Укрзалізниці" прагне створити собі зручний інструмент для "роботи". Властиво, що обґрунтуванням необхідності міліціонери називають боротьбу з тероризмом та "позитивний" досвід Росії та Білорусі,- зразкових демократичних країн. Правозахисники та опозиційні політики рішуче проти запозичення "передового досвіду", адже прекрасно розуміють, що не про запобігання терору дбають "правоохоронці". Історія ж друга віддзеркалює чи не всі основні вади нашого сьогодення. Від правового нігілізму до тотальної корупції. Нагадаємо, що у липні 2013 року з’явилися повідомлення про те, що паспортні дані українців пішли "на золото", і будь хто охочій зробити незаконну оборудку, за скромні гроші, може отримати для цього будь яку кількість паспортних даних, включно з ксерокопіями. Нині ж, коли протягом кількох днів державні реєстри були недоступні, а доля даних, що знаходяться в тих реєстрах незрозумілою, постало питання: а чи здатна, в загалі, наша держава виконати Закон "Про захист персональних даних"? Здатна,- це і може, і хоче. Бо як не допустити оприлюднення публічної інформації, що стосується депутатів, чиновників, розпорядження бюджетними коштами, державним та комунальним майном,- так тут Закон "Про захист персональних даних" стає щитом. А щоби припинити торгівлю персональними даними,- так він і не працює. Отже, 1 жовтня 2013 року багато хто з українців не зміг скористатись нотаріальними послугами тому, що зв’язок з низкою державних реєстрів зник, і коли він відновиться ніхто з відповідальних осіб не міг сказати напевно. Була розповсюджена інформація про злам системи, потім інформація про рейдерське захоплення Держінформюсту, і тільки 4 жовтня СБУ офіційно заявила, що до персональних дані, що знаходяться в реєстрах, якими керує Держінформюст ніхто сторонній доступу не мав, себто "на золото" вони не підуть. Про причини подій навколо і в середини Держінформюсту написано багато. Лейтмотивом публікацій у ЗМІ є версія про те, певні клани та певні особи не поділили бюджетні, на які існує (і які, м’яко кажучи, недобросовісно витрачає) Держінформюст. Ця версія є цілком ймовірною з огляду на недавні зміни у керівництві Міністерства юстиції. Але "пересічного українця" кланові "розборки" не обходять. Його непокоїть і лякає перспектива втратити своє скромне майно, або "заборгувати" астрономічну суму через те, що або хакери дані реєстру "підрихтували", або якісь рейдери Держінформюст з усіма реєстрами захопили та дані знищили, або ж якісь шахраї за копіями його документів обдурили якийсь банк... Поновлення доступу до реєстрів, запевнення СБУ в цілісності реєстрів, звичайно, так сяк вгамувало пристрасті. Але гіркий осад ця історія залишила. Держава вкотре продемонструвала своє нехтування фундаментальними правами людини та свою повну перед громадянами безвідповідальність.