MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Коментар до Постанови Апеляційного суду м. Києва від 13 січня 2010 року

16.11.2013   
Євген Захаров
Цінність Постанови є ілюзорною. Є законні підстави для поновлення розслідування, складання списку всіх репресованих за спротив організації штучного голоду, хто не був реабілітований, і провести судовий процес з метою їх реабілітації.

Згідно з частиною другою статті 58 Конституції України «ніхто не може відповідати за діяння, які на момент їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення». Ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, законодавець не імплементував другу частину статті 7 Конвенції, яка фактично дозволяє в деяких випадках ретроактивну дію Конвенції про геноцид («Ця стаття не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями»). Отже, статтю 7 не можна застосувати, оскільки у випадку колізії між нормою міжнародного договору та нормою Конституції має діяти норма Конституції. Відповідно до Конституції України, застосувати Конвенцію про геноцид 1948 року до злочину, скоєного в 1932–1933 рр., неможливо. Таким чином, хоча ми довели в першій частині цього видання, що штучний голод в період листопад 1932 р. – серпень 1933 р. має всі ознаки злочину геноциду, назвати цей злочин геноцидом неможна.

Взагалі кажучи, СБУ не могла порушувати й кримінальну справу за ознаками злочину геноциду, передбаченого ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу (КК) України. КК України жорстко забороняє порушувати принцип зворотної сили закону. Згідно з частиною третьою статті 3 КК України «злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом». А за нормою частини другої статті 4 КК України, яка регламентує чинність закону про кримінальну відповідальність у часі, злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. Кримінальний кодекс УСРР 1927 року, який діяв у 1932–1933 рр., не відносив геноцид до кримінально караних діянь, а отже, не встановлював відповідальності за його вчинення. Самого слова «геноцид» тоді ще не існувало.

Проте СБУ могла порушити кримінальну справу за фактом масової смерті селян від голоду в 1932–1933 рр. або провести розслідування причин масової смерті і без порушення кримінальної справи. Жодних заперечень проти рішення держави провести таке розслідування бути не може.

Судячи з результатів розслідування, воно було проведене на високому рівні в усіх областях країни, охоплених голодом, і дало багато матеріалів, які розкрили величезну трагедію українського народу. Проте в кінці 2009 року воно фактично було призупинено – на мій погляд, з політичних причин: був страх, що після виборів новий Президент України змінить пріоритети і не буде підтримувати цей процес встановлення історичних фактів і надання їм правової оцінки. Фактично було вирішено надати правову оцінку масовій смерті від голоду в 1932–1933 рр. ще до виборов нового Президента.

25 грудня в межах розслідуваної кримінальної справи була порушена кримінальна справа за ознаками злочину геноциду проти 7 обвинувачених – Сталіна Й. В., Молотова В. В., Кагановича Л. М., Постишева П. П., Косіора С. В., Чубаря В. Я. і Хатаєвича М. М. За результатами досудового слідства вже 29 грудня була винесена постанова про передачу справи до Апеляційного суду міста Києва для розгляду. 31 грудня цю постанову було погоджено із заступником Генерального прокурора України Я. М. Голомшою. Зауважимо, що ніякого «погодження» з прокурором кримінально-процесуальне законодавство не передбачає: прокурор має вивчити справу і передати її до суду. Проте в цей же день кримінальна справа була передана Службою безпеки до Апеляційного суду, і її прийняв в порядку черговості суддя палати з кримінальних справ М. В. Скавронік.

Вже 13 січня суддя в попередньому засіданні суду ухвалив Постанову про закриття кримінальної справи у зв’язку зі смертю підсудних. Проте ця Постанова більше схожа на вирок: в ній докладно переказані обставини злочину, докази організації та вчинення підсудними геноциду частини української національної групи; перелічені способи та механізми здійснення геноциду; наведені з висновку органу досудового слідства показання численних свідків, які підтверджують організацію та вчинення геноциду; наведені речові докази вини всіх підсудних – архівними документами, що підписані ними особисто, та які свідчать про виконання на місцях рішень вищого керівництва більшовицької партії, а також здійснення експорту збіжжя з країни в 1932–1933 роках; наведені висновки судово-медичних експертиз, проведених за архівними документами щодо реєстрації смертей; обґрунтована зворотна дія статті 442 КК України на період вчинення в Україні злочину геноциду шляхом Голодомору 1932–1933 років.

Ухвалення такої Постанови є не властивим для попереднього розгляду справи суддею, як це випливає зі змісту статті 237 Кримінально-процесуального кодексу України в редакції 1960 року. В попередньому засіданні суддя зазвичай не перевіряє правильність кваліфікації діяння, яке ставиться в провину обвинуваченому, не торкається питання обґрунтованості обвинувачення. Ці питання – правильність кваліфікації, достатність доказів – розглядаються на наступних стадіях судового процесу. Фактично суддя ухвалив цю Постанову, тільки спираючись на матеріали слідства, не розглядаючи справу по суті, не заслуховуючи свідків, не розглядаючи докази вини. Не було реалізовано право на захист обвинувачених, не була забезпечена змагальність сторін. Суддею не проводилося і не могло бути проведене всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи. За цих обставин цінність Постанови є ілюзорною.

Такий підхід до судового процесу знецінив результати розслідування, проведеного Службою безпеки, тоді як була можливість провести повноцінний судовий процес.

СБУ склала список керівників вищих партійних і радянських органів, ОДПУ та ДПУ УСРР та список документів, підписаних ними особисто, які призвели до штучного голоду і обумовлювали репресії проти тих, хто намагався опиратися цій політиці. СБУ склала також список керівників і співробітників місцевих органів ДПУ УСРР, прокуратури, органів юстиції обласного та районного рівнів в усіх областях України – Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Київській Молдавській автономній ССР, Одеській, Харківській, Чернігівській, і список документів зі створених фігурантами цих списків кримінальних справ проти селян, які чинили опір в різних формах – спротив хлібозаготівлям, допомога іншим голодуючим, намагання сховати хліб та інших. Вивчення цих кримінальних справ дозволяє визначити злочинний характер дій партійних, радянських органів та органів юстиції, ступінь відповідальності кожного службовця і реабілітувати кожного репресованого, хто ще досі не реабілітований. Загалом ці списки включають 136 організаторів та виконавців штучного голоду і політичних репресій на всесоюзному, всеукраїнському, обласному та районному рівнях.

Саме в цьому полягає можливість не закривати справу, оскільки обвинувачені померли. Список обвинувачених мав би включати усіх 136 службовців, а справу треба було б розглядати по суті з метою відновлення доброго імені та реабілітації репресованих селян та службовців – відповідно до п. 8 статті 6 КПК України в редакції 1960 року.

Крім 136 організаторів та виконавців Голодомору та політичних репресій у якості суб’єкта злочину має бути розглянута держава СРСР в цілому. Хоча Конвенція про геноцид передбачає відповідальність за нього тільки фізичних осіб, Міжнародний кримінальний суд у справі Боснія та Герцеговина проти Сербії і Чорногорії ухвалив рішення, що держава може бути суб’єктом цього злочину. Суд встановив , що «події, які відбулися у Сребрениці, мають бути кваліфіковані як геноцид, Сербія порушила свої зобов’язання щодо запобігання злочину геноциду»[1]. Радянська держава не тільки не запобігала геноциду, але й була його організатором, що переконливо доводить розслідування, проведене СБУ.

Підсумуємо. Є законні підстави для поновлення розслідування, складання списку всіх репресованих за спротив організації штучного голоду, хто не був реабілітований, і провести судовий процес з метою їх реабілітації. В межах цього процесу суд може надати кваліфікацію дій держави, її окремих органів та посадових осіб у 1932–1933 рр., спираючись на статтю 232 КПК, відповідно до якої суд зобов’язаний за наявності підстав виносити окремі ухвали (постанови) щодо встановлених під час розгляду порушень закону, причин та умов, що сприяли вчиненню злочину.

Такий судовий процес є необхідним. Чи має керівництво Української держави політичну волю і бажання довести до логічного кінця вивчення та правову кваліфікацію відповідно до принципів права дій, що призвели до величезної трагедії народу?

 

[1] Богдан Футей. Міжнародна юридична відповідальність за геноцид: справедливість у судах». Матеріали конференції, присвяченій Голодомору, 25–26 вересня 2008 р., Київ.

 

 

 

 Поділитися