«Стягувачі» та «боржники» при виконанні рішень судів про заборону мирних зібрань
Як пише «Економічна правда», в незалежній Україні, в разі загострення політичної чи економічної ситуації прийнято протестувати толерантно: ставити намети з табличками «приймальня народного депутата», голодувати, споруджувати сцену, співати пісень, тощо…
Відповідно й українська влада, забороняючи мирні зібрання, на відміну, наприклад, від братньої Білорусії, де протестуючих просто «пакують» в автозаки, часто подекуди «розбавляючи» маніфестантів перехожими та журналістами, намагається надати цим заборонам та виконанням цих заборон, «законний» вигляд.
Жодна з акцій по «розгону» будь якого наметового містечка на Майдані або будь-де, провадиться як правило, на підставі судового рішення, та проходить за участі Державної виконавчої служби, на яку покладається примусове виконання рішень судів.
Проте в чинному законодавстві існують певні колізії, які, на мою думку, не дають жодних підстав для примусового виконання Державною виконавчою службою подібних виконавчих документів, виданих на підставі рішень судів про заборону мирних зібрань, у тому вигляді, в якому ми їх звикли бачити.
Так, відповідно до статті 182 КАС України, у разі задоволення вимог позивача – органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування в інтересах національної безпеки та громадського порядку, якщо суд визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей, він приймає постанову, в якій зазначає спосіб обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.
Як правило, резолютивна частина такої постанови викладається таким чином «…встановити обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання, пікетування, шляхом заборони (ГО, партії, фізичній особі, тощо) на проведення масових заходів з ХХ місяця року по ХХ місяця року включно, на Європейській площі та Майдані Незалежності та на вул. ХХХ». Також в постанові суд зазначає про її негайне виконання.
Згідно зі статті 257 КАС, примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статей 258, 259 КАС України, за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, видається 1 виконавчий лист, який в свою чергу, має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».
Ось тут і починається саме цікаве. Відповідно до статті 8 Закону України «Про виконавче провадження», сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.
Перше питання що може виникнути:що ж робити державному виконавцю, якщо виявиться що боржником – організатором акції є громадська організація, яка легалізована шляхом повідомлення і не є юридичною особою?
Виявиться що у виконавчому документі боржник є, а у виконавчому провадженні боржника бути не може!
Також, відповідно до статті 11 того ж Закону, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
У виконавчому листі, виданому на виконання постанови адмінсуду про встановлення обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання, пікетування, шляхом заборони (ГО, партії, фізичній особі – організатору тощо) проведення масових заходів, прості громадяни, які беруть в них участь, не є та не можуть бути зазначені, відповідно вони не є боржниками у виконавчому провадженні та, відповідно, жодні виконавчі дії їх стосуватися не можуть!
Їх не мають права за цим рішенням відтісняти, виганяти з цих вулиць чи майданів, розбирати або руйнувати їхні намети...
Далі розберемось які виконавчі дії можуть стосуватись саме боржників, тобто організаторів акцій.
Стаття 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець (після накладення штрафу, повторної перевірки стану виконання рішення), організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом.
У разі ж, якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф, відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.
На мою думку, про те, що примусове виконання «може бути проведено без участі боржника», і про «організацію виконання держвиконавцем відповідно до повноважень, наданих законом», в даному випадку і мови не може бути, оскільки, відповідно до статті 32 Закону, заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі, якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;
2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;
4) інші заходи, передбачені рішенням.
Ну не може в будь-якому випадку виконання судового рішення про заборону боржнику (партії чи ГО) вчиняти певні дії, фактично перетворитися у санкціонований державними виконавцями розгін, за допомогою спецпідрозділів, зібрання мирних беззбройних громадян, які не є та не можуть бути боржниками у такому виконавчому провадженні.
Хоча від країни, в якій Державна виконавча служба свого часу виконувала в примусовому порядку рішення суду про зупинення указу Президента (і як вона його зупиняла?!), можна очікувати всього, що завгодно...
Андрій Авторгов, кандидат юридичних наук