MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

«Казус Кличка» або «не зареєструють, знімуть…»

16.01.2014   
Олександр Северин, к.ю.н, правовий радник ІЦ «Майдан Моніторинг»
Днями Арсеній Яценюк напевно добряче порадував табір Януковича, сповістивши, що єдиного кандидата у першому турі майбутніх президентських виборів не буде и((http://pravda.com.ua/news/2014/01/5/7009062/).. Подано це було під таким соусом: «Пояснення дуже чітке – одного не зареєструють, другого знімуть, третього отруять. Тому сьогодні виставляти одну мішень, яка буде знищена за 15 місяців до виборів, – це неправильно». Як на мій погляд, якщо озвучене Яценюком «дуже чітке пояснення» є спільною позицією опозиційного тріо, це свідчить передусім про небажання кожного з них ставати в очах Януковича головним супротивником, а саме це якраз і є неправильним. Неможливо перемогти Віктора Федоровича, сильно його тим не засмутивши. Неможливо перемогти режим, не ставши заздалегідь в очах більшости суспільства живою антитезою режиму. Неможливо, врешті, перемогти цей режим, не набувши в очах чиновництва, апаратників, можливих перекиньчиків з іншого табору іміджу і репутації людини, з якою можна і варто розмовляти. А відповідальність, розподілена на трьох, у політиці є невідповідальністю і невідповідністю викликам.

Цей текст не про те, хто саме має стати єдиним опозиційними кандидатом. І не про те, чи Віталій Кличко є оптимальною кандидатурою з-поміж трьох. І не про те, чи не може єдиним кандидатом стати хтось четвертий. Текст про те, що поширена теза, ніби кандидатом не може бути Віталій Кличко бо його «не зареєструють» чи то «знімуть» – то від лукавого.

Згідно з частиною другою ст.103 Конституції України «Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх років та володіє державною мовою». Стаття 7 Закону України «Про вибори Президента України» це повторює, переставляючи слова: «Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років», та додає:

«Проживання в Україні за цим Законом означає:

1) проживання на території в межах державного кордону України;

2) перебування на судні, що перебуває у плаванні під Державним Прапором України;

3) перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України, служба в дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України, міжнародних організаціях та їх органах;

4) перебування на полярних станціях України;

5) перебування у складі формування Збройних Сил України, дислокованого за межами України;

6) перебування громадян України за її межами відповідно до чинних міжнародних договорів України».

Отже, ані Конституція ані виборчий закон не пояснюють, як строк проживання в Україні обчислюється, як переривається, поновлюється тощо, нічого не кажучи і про безперервність проживання. Нічогісенько.

Тож, кажучи про «не зареєструють, знімуть», посилаються на свіжу норму Податкового кодексу: «у випадку, якщо особа має право постійного проживання на території іноземної країни, вона вважається такою, що не проживає в Україні» (абзац другий п.170.11.1). Кличко, як відомо, має право постійного проживання у Німеччині і сплачував там податки.

За ст.14 спеціального виборчого закону «підготовка і проведення виборів Президента України регулюються Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Центральну виборчу комісію», іншими законами України, постановами Верховної Ради України про призначення виборів Президента України, а також іншими актами законодавства, прийнятими відповідно до цього Закону». Таким чином, виборчий закон припускає, що питання організації і проведення виборів можуть регулюватися, не лише ним самим, але й «іншими законами», а Податковий кодекс також за природою є законом, законодавчим актом. «Але є одне але», (як каже Майкл Щур з Торонто) – щоби мати хоч якийсь стосунок до виборів, «інший закон» повинен містити в собі конкретні норми, які б стосувалися виборів (як, наприклад, вказаний закон про ЦВК). І вже принаймні – не «самоусуватися» прямим текстом від виборчої тематики.

Натомість стаття 1 Податкового кодексу визначає сферу його дії так:

«1.1. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу».

Все. Податковий кодекс регулює і визначає це, тільки це, нічого крім цього, не маючи абсолютно жодного стосунку до правовідносин, які виникають у сфері реалізації громадянами виборчого права, зокрема – і щодо виборів президента. Від всіх інших питань, окрім прямо і виключно вказаних у процитованих абзацах, кодекс «самоусунувся». І кого той кодекс вважає, а такого не вважає «особою, що не проживає в Україні», має значення лише для «відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів».

Тож з внесенням до Податкового кодексу тих змін для виборів, для виборців і для кандидатів нічого не змінилося. Крапка.

Автор не учора народився і цілком розуміє, що за сучасного пацанського султанату писані правові норми то одне, а по-пацанськи трактована «доцільність» – зовсім інше і домінантне, тож якщо когось «не зареєструвати» чи «зняти» (про опцію «отруїти» тут не будемо) сильно захочуть, то буде прийняте рішення і буде спроба рішення виконати. Проте це було б відверто «по бєспрєдєлу», на тому ж рівні сваволі і державного хамства, як скасування виборів взагалі чи то відверта зразково-показова системна фальсифікація.

Тотальна громадянська непокора – єдина належна відповідь в усіх тих випадках. Не будучи морально, організаційно та ресурсно готовими до такої відповіді, не варто сподіватися засмутити межигірського султана. А будучи готовими – нема чого боятися. І чи виходити всією громадою на майдани через оголошення фальсифікованих результатів чи трохи раніше через усунення з виборів єдиного опозиційного кандидата – нема, зрештою, особливої різниці.

 Поділитися