МВС УКРАЇНИ ТА ПРАВА ЛЮДИНИ

Протягом 2013 року ОВС України продовжували виконувати роль «комплексного» порушника прав людини, оскільки реформування стратегічних завдань, принципів роботи та структури цього найбільш чисельного правоохоронного органу так і не були вирішені державою. В той же час, негативні тенденції в діяльності МВС України, отримуючи подальший свій розвиток, одночасно сприяли усвідомленню їх суспільством й активізацію громадського контролю за діями правоохоронців.

Серед найбільш системних недоліків діяльності ОВС можна виокремити наступні.

Відмова від реформування

Законом від 2002 р. загальна чисельність МВС була визначена у 324 400 осіб, в тому числі – 240 200 осіб т.зв. «атестованого» (рядового та начальницького) складу, тобто осіб, які мають спеціальні звання та носять форму. Окремо до складу МВС входять внутрішні війська,   штатна чисельність яких на 30 грудня 2005 р. була встановлена у 33300 осіб, у тому числі 32700 військовослужбовців.[1]

Таким чином, у 2005 р. на 100 тис. населення приходилося 577 працівників ОВС/військовослужбовців, які могли виконувати функцію охорони громадського порядку із застосуванням табельної зброї та спецзасобів. Цей показник у 1, 9 рази перевищував середню кількість поліцейських на 100 тис. населення європейських країн (300 поліцейських), а також у 2, 6 разів перевищував кількість, рекомендовану ООН – 222 поліцейських на 100 тис. населення.

Обраний курс на євроінтеграцію дозволив Україні дещо скоротити кількість «людей у погонах», через що 21.11.2013 р. В. Захарченко повідомив про фактичну наявність в МВС 171 тис. посад рядового та начальницького складу.[2] Разом із 27 210 військовослужбовцями внутрішніх військ це склало 198 210 осіб, які носять форму та мають спеціальні або військові звання. Проте й така кількість у 1, 5 рази перевищувала середній європейський показник та була майже вдвічі більшою, ніж передбачали рекомендації ООН.

Усього ж у 2013 р. ОВС України нараховували 261 тис. осіб, включаючи персонал внутрішніх військ, курсантів та цивільних службовців. При 21 млн. 840 тис. осіб економічно активного населення це означає, що кожний 83 працюючий громадянин сьогодні отримує зарплату від МВС України.

Серед численних проектів реформування МВС остання спроба пов’язана з  проектом закону «Про поліцію» від 03.07.2012 та навіть презентацією нової поліцейської форми.[3] За основу проекту були взяті рекомендації Координаційного центру з провадження економічних реформ при Президенті, які не передбачали жодних суттєвих змін у функціонуванні МВС, окрім «поглинання» останнім підрозділів Міністерства надзвичайних ситуацій.[4] Проект був розроблений у виключно корпоративній манері, без обговорення та консультацій із громадськістю. Передбачалося, що реформа МВС розпочне здійснюватися наприкінці 2012 р., відразу після набрання чинності нового КПК України.

13 квітня 2013 р. закінчився встановлений президентом крайній термін, коли міністри МВС та Мінюсту повинні були надати розроблену концепцію реформування, оскільки Україна зобов’язалася перед Радою Європи реформувати правоохоронні органи до 2015 р. Проте після зустрічі О. Лавриновича (Мінюст), В. Захарченка (МВС) та В. Януковича у квітні 2013 р. було заявлено, що реформа МВС переноситься на 2015 р. Цю позицію не змінили згодом навіть масові протести у суспільстві, викликані жорстокістю міліції стосовно учасників «Врадіївської ходи» та Євромайдану.

Мілітаризована модель діяльності

Попри перехід Збройних сил України на контрактну основу та скасування з 2014 р. строкової служби для юнаків, МВС залишило призов до внутрішніх військ. Додатково, для підвищення якості комплектування внутрішніх військ призовниками, МВС України у 2013 р. запровадило закріплення військових частин за навчальними закладами з метою «організації військово-шефської роботи з військової професійної орієнтації і патріотичного виховання молоді».[5] Крім того, турбота МВС щодо виразно мілітаризованої спрямованості виховання учнів жодним чином не узгоджується з курсом на розбудову цивільно-сервісної моделі МВС, заявленим з 2011 р.

Якщо скасування призову засвідчило впевненість Збройних сил подолати потенційну зовнішню небезпеку в разі її виникнення, то дії МВС навпаки – продемонстрували невпевненість у можливості виконання покладених на міліцію функцій без постійного залучення військових формувань. Тим самим для населення України окреслилася загроза опинитися заручниками в ситуації, коли МВС, маючи власні збройні сили, непідконтрольні міністру оборони, може постати самостійним гравцем в реалізації воєнної доктрини держави. Тим більше, що на озброєнні внутрішніх військ МВС знаходяться не лише легка стрілецька зброя та броньована техніка, але й гранатомети, зенітні засоби, артилерійські прилади, разом із артилерійськими, мінометними та гранатометними боєприпасами[6].

Крім того, події 2013 р. привернули увагу суспільства до того факту, що «традиційне» залучення внутрішніх військ МВС для охорони громадського порядку не лише є морально неприпустимим в умовах мирного часу, але й прямо суперечить ст.17 Конституції, згідно з якою «…військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян». Зважаючи на те, що війська у сучасній державі мають досить специфічне призначення, на рівні парламенту та уряду було поставлене питання щодо виведення військових формувань зі складу МВС України та передачі їх під юрисдикцію Міністерства оборони.[7]

Разом з широким використанням на власний розсуд власних військових підрозділів, МВС протягом 2013 року продовжувало дотримуватися переважно мілітаризованої тактики при охороні громадського порядку. Попри набутий під час «Євро-2012» досвід безконфліктного управління масовими акціями, в 2013 р. працівники ОВС під час супроводження мирних зібрань демонстрували зразки здебільше жорсткого реагування, аналогічного умовам масових заворушень. Це включало в себе численні припинення мирних зібрань у випадку незначних порушень громадського порядку з боку окремих учасників зібрань; демонстративну готовність перейти до більш рішучих силових заходів; екіпірування особового складу за схемою, передбаченою лише для ситуації масових безладів; широке затримання учасників мирних зібрань в ситуаціях, що не давали для цього очевидного приводу; активний збір оперативної інформації стосовно учасників мирних зібрань.

Навіть у публічних промовах міністра МВС до особового складу слово «активіст» використовувалося як рівнозначний синонім словам «штурмовики» та «провокатори», на яких треба звертати особливу увагу[8].

У вересні 2013 р. одним з наслідків означеної мілітаризованої моделі діяльності стали наполегливі пропозиції МВС щодо внесення Укрзалізницею паспортних даних в квиток пасажира. Аргументуючи необхідність цього кроку захистом прав громадян та боротьбою з тероризмом, МВС посилалося на необхідність «пошуку осіб, які представляють оперативний інтерес» та «виявлення осіб, на яких виставлено сторожовий контроль».[9] При цьому МВС України проігнорувало той факт, що юридичного визначення зазначених термінів в українському праві просто не існує, а використання так званого «сторожового контролю» у практиці російських правоохоронців Європейський суд визнав незаконним ще у 2011 р., оскільки цим порушується право на приватність ("Шимоволос против Российской Федерации"[10]).

Непрозорість фінансової діяльності

Згідно зі ст. 24 ЗУ «Про міліцію» фінансування і матеріально-технічне забезпечення міліції здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів, які надходять на підставі договорів від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

Проте наразі виконання цих положень закону є проблемним з двох причин. По-перше, бюджетне фінансування МВС щорічно не перевищує 40% від встановленого обсягу. По-друге, в українському праві не існує юридичного роз’яснення щодо суті «джерел, не заборонених законодавством», якими можуть користуватися правоохоронні органи.

Тривалий період МВС намагається вирішити ці проблеми двома шляхами. Найпростішим є збільшення щорічних заявок на державне фінансування, внаслідок чого бюджет МВС з 11 млрд. 167 млн. грн. в 2009 р. зріс до 15 млрд. 056 млн. грн. у 2013 р. У 2014 році, замість того, щоб спромогтися вирішити системну проблему хронічного недофінансування, МВС знов пішло традиційним шляхом, попросивши надати на власні потреби ще більше коштів платників податків – у розмірі 18, 3 млрд. грн.

Водночас, завдяки максимальній закритості від громадського контролю фінансової складової, в діяльності МВС мають місце резонансні випадки витрат бюджетних коштів. Так, в листопаді 2013 р. харківське управління ДАІ уклало угоду щодо придбання трьох машин представницького класу марки «Тойота-Камрі» не лише за ціною найбільш повної їх комплектації, але й переплативши 36486 грн. додатково[11].

Інший шлях покриття дефіциту фінансування полягає у запровадженні широкого спектру платних адміністративних послуг МВС та формування т.зв. «спеціального фонду». Процедури діяльності останнього, як показали дослідження 2011 р., є непрозорими для населення та пов’язані з системними порушеннями права власності громадян (вимагання «благодійних внесків», необґрунтовано завищені тарифи, монопольність ціноутворення, відсутність стандартів послуг). Завдяки цим обставинам спеціальний фонд щорічно може накопичувати суми до 2, 5 млрд. грн., з яких згодом МВС частково покриває нестачу бюджетного фінансування[12].

Як свідчать результати опитування в 10 обласних центрах України, кожен третій громадянин (33, 9%), який отримував адміністративні послуги від ОВС, вважає таку систему неефективною через черги, складність та заплутаність процедур; труднощі з пошуком достовірної інформації про процедуру, платежі, контакти фахівців. Щорічно від недосконалостей адміністративних послуг ДАІ та дозвільної системи МВС потерпає щонайменше 2 млн. громадян.

Експерти стверджують, що існуюча схема обслуговування громадян в МВС фактично перебуває поза межами законодавчого регулювання, що створює сприятливе підґрунтя для зловживань та маніпуляцій. Лише за реєстрацію та перереєстрацію транспортних засобів вимушені були дати хабара 28, 8% опитаних, ще 17, 3% – за видачу посвідчення водія на право керування транспортними засобами.

Неадаптовані до вимог державних законів відомчі акти не мають запобіжників від корупції, бюрократичної байдужості та халатності посадовців. Непрозорість процедури, залучення до надання послуг комерційних структур-посередників, запровадження супутніх платних послуг, відсутність контролю за якістю їх надання перетворили українську міліцію з органу захисту прав споживачів адміністративних послуг на одного з найбільших порушників у цій сфері[13].

Непідзвітність громадянському суспільству

Формально виконуючи вимоги законодавства стосовно відкритості інформаційної політики та роботи консультативно-дорадчих органів, МВС України в цілому не змінило своєї закрито-упередженої політики у стосунках з громадськістю.

12.03.2013 був зареєстрований наказ МВС №230 про оновлений порядок проведення службових розслідувань. Текст цього документу, не зважаючи на чисельні пропозиції НУО та рекомендації експертів, повністю ігнорує можливість участі у процесі розслідування заявника, потерпілого від незаконних дій працівників ОВС. Відповідно до положень наказу, потерпілий може бути лише опитаний по суті заяви, проте не має права залучати адвоката чи експерта, ознайомлюватися з матеріалами розслідування, надавати додаткові матеріали та навіть отримувати вичерпну відповідь про результати розслідування.

27.05.2013 наказом МВС № 509 було скасовано діяльність мобільних груп з моніторингу забезпечення прав і свобод людини в діяльності ОВС – єдину форму громадського контролю за міліцейськими місцями несвободи, що діяла з 2006 року. Наказ був підготовлений потайки, без обговорення із громадськістю та без пропозиції альтернативних форм громадського контролю за діяльністю міліції. Представники МВС пояснили скасування наказу розробкою національного превентивного механізму проти катувань (НПМ) в Офісі омбудсмана, ігнорувавши той факт, що НПМ є формою парламентського, а не громадського контролю. До того ж сама ідеологія НПМ передбачає сприяння різним формам громадського контролю за діяльністю органів влади.

Протягом 2013 р. громадськими спостерігачами фіксувалися численні порушення принципу підзвітності суспільству в роботі працівників ОВС під час публічного виконання ними службових обов’язків. Зазвичай це знаходило свій прояв у відмовах, всупереч вимогам ЗУ «Про міліцію», назвати свої прізвища та посади при спілкуванні з громадянами, незаконних заборонах проведення фото- та відеозйомки з метою уникнути персональної ідентифікації.

Найбільш помітно проблема анонімності та непідзвітності працівників ОВС окреслилася під час проведення мирних акцій.

Так, під час мирного зібрання біля межигірської резиденції Президента України 15 квітня 2013 року громадські спостерігачі зафіксували групу осіб в однаковому чорному форменому одязі та без будь-яких розпізнавальних знаків. Дані люди були одягнені у бронежилети, мали при собі гумові кийки, рації та інші спецзасоби пасивного захисту. Група діяла у співпраці з працівниками ГУМВС України в Київській області, підрозділом міліції «Беркут», а також особами у цивільному одязі із засобами відеофіксації та раціями. Група активно перешкоджала проведенню мирного зібрання, заважала вільному пересуванню учасників, а згодом, без будь-якого попередження, разом із іншими працівниками ОВС України, блокувала частину мітингувальників, взявши їх у кільце без будь-яких вимог чи пояснень. Крім того, невідомі особи у чорній уніформі затримали одного з активістів мирного зібрання та доставили його до службового автобусу ОВС. На офіційні запити усі правоохоронні відомства України заперечували приналежність невідомих осіб до числа їх працівників. Лише після 5 місяців тривалого листування ГУ МВС України в Київській області мусило визнати, що невідомі особи були працівниками їхнього підрозділу «Беркут».[14]

Події силового розгону «Врадіївської ходи» та Євромайдану лише акцентували цю проблему після того, як Генеральний прокурор визнав, що слідство навіть за наявності відеоматеріалів виявилося не в змозі ідентифікувати конкретних працівників «Беркуту», що незаконно та вкрай жорстоко побили учасників мирного зібрання[15].

Корупція серед особового складу ОВС

Незаконне отримання посад та спеціальних звань, як чи не єдиний вид «внутрішньої» корупції в ОВС до 2005 р., наразі поступилося розвинутій системі «тарифів», що охоплює практично усі сфери діяльності працівників ОВС.

Завдяки відкритому зверненню до міністра працівників УДАІ УМВС у Кіровоградській області, у травні 2013 р. стало відомо, що кожен екіпаж ДАІ має здавати керівництву із зібраних хабарів 400 грн. щодня, а  вихідні дні та відпустки продаються керівником місцевої роти ДПС за 250 грн. та 3 тис. грн. відповідно[16]. Одночасно до міністра звернулися й працівники ДАІ в Тернопільській області, за словами яких кожний екіпаж після зміни повинен здавати гроші в сумі не менше 500 доларів США, а також щотижневі та щомісячні здачі «тіньової виручки» для керівників усіх рівнів районних ДАІ[17].

У відкритому листі працівників Бахчисарайського РВ було опубліковано факт примушування начальником райвідділу до здачі 5-6 тис.грн. з кожної служби[18]. У вересні 2012 року схожу заяву робила половина особового складу сумського «Беркута», поскаржившись на здирництво керівництва, після чого в «Беркуті» влаштували переатестацію та переведення ініціаторів листа до інших підрозділів.

Викладені системні недоліки обумовили вчинення працівниками ОВС низки злочинів та правопорушень, за наслідками яких МВС, як визнав міністр, отримало протягом 2013 р. близько 195 тисяч звернень громадян стосовно неправомірних дій правоохоронців – практично по одній скарзі на кожного атестованого працівника ОВС[19]. Протягом 9 місяців 2013 р. органами прокуратури було розслідувано 11176 кримінальних проваджень стосовно працівників ОВС та направлено до суду 429 кримінальних проваджень стосовно 547 працівників міліції.

Основними складовими «міліцейської» злочинності залишаються корупційні дії та незаконне застосування насильства, насамперед – в ході проведення слідчих дій.

Незважаючи на введення державної системи безоплатної вторинної правової допомоги та гарантованого надання адвокатів усім затриманим, несумлінна частина працівників ОВС досить швидко адаптувалася до нових умов. Опитування адвокатів протягом 2013 р. констатувало широке використання працівниками ОВС незаконних дій – фальсифікація часу затримання, проведення досудового розслідування та збору доказів щодо особи, не інформуючи її про це; перешкоджання інформуванню адвоката, несвоєчасне інформування адвоката про проведені слідчі дії, вчинення тиску на людей з метою відмови від послуг адвоката, здійснення тиску на самого адвоката. На ці негативні явища суттєво не вплинули й відомчі заходи МВС[20].

У 2013 р. ЗМІ повідомило про 68 випадків насильства з боку правоохоронців, а також про 9 смертей громадян, що сталися внаслідок перебування в установах ОВС або спілкування з працівниками міліції.

Влітку 2013 року троє оперуповноважених та заступник начальника сектору карного розшуку Мелітопольського міськрайвідділу міліції, за допомогою електрошокера змушували 26-річного жителя району зізнатися в крадіжці. Пізніше на тілі потерпілого було виявлено 30 термічних опіків. Після події всі четверо правоохоронців дружно звільнилися з міськвідділу міліції. Спочатку їх дії кваліфікувалися як «перевищення службових повноважень», але в підсумку колишнім міліціонерам вручили повідомлення про підозру у «катуваннях, вчинених за попередньою змовою групою осіб». Рішенням суду для обвинувачених обрано запобіжний захід у вигляді застави. Двоє колишніх міліціонерів за тимчасову свободу внесли 80 мінімальних зарплат (97 тисяч 440 гривень), ще двоє – 57 тисяч 350 гривень. Свою провину колишні правоохоронці повністю заперечують.[21]

За фактами жорстокого поводження органами прокуратури за 9 місяців 2013 р. було здійснено досудове розслідування у 3031 кримінальному провадженні стосовно працівників ОВС. З них за ст. 365 КК України (перевищення влади) – 2638 проваджень, за ст. 364 (зловживання владою) – 192 та за ст. 127 (катування) – 48 проваджень. Проте до суду з обвинувальними актами були направлені лише 49 кримінальних проваджень стосовно 96 працівників міліції. З них 43 провадження щодо 80 осіб за ст. 365 КК України (перевищення влади) та 5 проваджень щодо 15 працівників міліції за ст. 127 (катування).

Як видно із наведеного розподілу порушених проваджень, органи прокуратури продовжують кваліфікувати більшість фактів жорстокого поводження як зловживання владою або перевищення влади, старанно уникаючи ст. 127 (катування). Така хибна практика вже тривалий час приховує реальний масштаб проблеми катування, що не сприяє кримінальному переслідуванню насильства з боку правоохоронців. Хоча лише в 2013 році, згідно з рішеннями Європейського суду, в якості компенсації за жорстоке поводження з боку міліціонерів держава мала виплатити 1 млн. 210 тис. грн.

2013 рік, завдяки широкій хвилі протестних акцій (12% яких відбулися з приводу незаконних дій правоохоронних органів), виявив нові особливості порушень прав громадян на реалізацію мирних зібрань. Перша особливість стосується незабезпечення належної медіації працівників ОВС з організаторами та учасниками мирних зібрань. Переважна більшість звітів активістів НУО констатувала, що в 2013 р. взаємодія ОВС України та учасників мирних акцій обмежувалася інформуванням про маршрути пересування та з’ясуванням факту подання заявки на проведення заходу.

В умовах же потенційних конфліктів функції медіації та ведення переговорів з учасниками акцій цілеспрямовано ніхто не виконував через відсутність спеціально підготовлених фахівців ОВС. А окремі випадки взаємодії та медіації мали місце, радше, в силу особистих якостей окремих правоохоронців, ніж в силу нормативно-правових вимог МВС України. Крім того, поодинокі групи спостереження та медіації від ГУМВС, УМВС продовжують бути укомплектованими виключно чоловіками, що категорично не відповідає гендерній політиці сучасної України.

Друга особливість пов’язана із широким залученням провладними політичними силами найманців-спортсменів, які вчиняли насильницькі дії стосовно мітингуючих у більшості областей України[22]. При цьому характерною для правоохоронців рисою стало те, що під час провокаційно-силових акцій працівники міліції намагалися «не помічати» незаконних дій найманців та ставитися до порушень закону з їх боку відверто поблажливо.

Ужгородські "тітушкі" побили журналістів в будівлі міськради

На День Ужгорода 28 вересня у приміщенні Ужгородської міської ради охоронці мера і хлопці в спортивних костюмах побили журналістів і дівчат-студенток і погрожували їм вбивством. Міліція під керівництвом заступника начальника міліції громадської безпеки Ужгородського МВ УМВС В'ячеслава Григор'єва, присутні при цьому, не захищали журналістів і не робили спроб зупинити або затримати нападників[23].

"Тітушкі" жорстоко побили активістів "Батьківщини" та "Свободи": міліція навіть не намагалася їх затримати,

25.10.13 на Харківщині під час протесту під міськрадою Чугуєва проти незаконного виділення землі невідомими спортсменами-"тітушками" були жорстоко побиті активісти ВО «Свобода» та «Батьківщини». 10 молодих людей спортивної статури ламали вудки з партійними і державними прапорами, розбили фотоапарат співробітниці прес-служби та завдали тілесні ушкодження кільком активістам. Міліція навіть не намагалася затримати нападників[24].

Викладені вище недоліки та негативні тенденції найбільш наочно проявилися під час подій Євромайдану, коли силовими акціями спецпідрозділів міліції та внутрішніх військ були незаконно спричинені тілесні ушкодження близько 200 учасникам мирного зібрання та працівникам ЗМІ. Причиною цього стала низка непрофесійних та незаконних дій з боку МВС:

-           некомпетентна оцінка ситуації та дій учасників зібрання як таких, що потребують виключно масового застосування фізичної сили;

-           тактика силового впливу ОВС обиралась непрофесійно, внаслідок чого безпідставно постраждали як мітингувальники, так й самі правоохоронці;

-           «ситуації втручання» здійснювалися з грубими порушеннями вимог законодавства, встановленої тактики дій, правил використання спецзасобів.

Як результат, працівники ОВС та внутрішніх військ масово калічили мирних людей чисельними ударами по забороненим для ударів ділянкам тіла гумовими кийками, ногами та кулаками замість того, щоб стабілізувати обстановку шляхом блокування та вилучення з натовпу провокаторів. Замість передбачених міжнародними стандартами засобів медіації та дистанційного впливу працівники «Беркуту» діяли без попередження та виключно врукопашну, що в рази підвищувало ризик травмування з обох сторін. Частина працівників «Беркуту», всупереч закону, мала при собі холодну зброю[25].

Практично усі затримані констатували ігнорування працівниками «Беркуту» не лише їх права на зв’язок з рідними та повідомлення адвоката, але й надання  першої медичної допомоги. Одночасно були зафіксовані факти жорстокого поводження з військовослужбовцями внутрішніх військ, які через злочинну недбалість командирів були вимушені перебувати дві години без належних засобів захисту в ситуації зіткнення з агресивними провокаторами, а також тривалий час стояти в групах загородження без змін для обігріву, внаслідок чого частина військовослужбовців отримала травми та обмороження кінцівок.

Перебіг подій дозволив також констатувати причетність працівників ОВС до організації провокацій стосовно учасників Євромайдану як особисто, так й шляхом сприяння незаконних дій найманців-«тітушок»[26].

РЕКОМЕНДАЦІЇ

1.                  Парламенту України ініціювати розробку оптимальної моделі реформування МВС України з одночасним розрахунком перерозподілу державного та місцевих бюджетів, формуванням експертних груп з питань реформування та запровадженням постійних консультацій з громадськістю.

2.                  Врегулювати протиріччя, що виникають на рівні конституційних положень стосовно доцільності залучення військових формувань (внутрішніх військ) до охорони громадського порядку в умовах мирного часу та відсутності надзвичайних ситуацій, що обумовлюють необхідність використання військових підрозділів.

3.                  Уряду України активізувати діяльність щодо створення Державного бюро розслідувань, передбаченого Кримінальним процесуальним кодексом. Враховуючи, що до функцій Державного бюро має бути включено розслідування скарг на незаконні дії працівників міліції, цей орган має відповідати п’ятьом принципам, встановленим практикою Європейського суду, а саме: незалежності, адекватності, оперативності, громадського контролю та участі жертви у провадженні. Доцільно було б передбачити у структурі Державного бюро окремий відділ щодо розслідування смертей осіб в місцях позбавлення волі, а також смертей осіб внаслідок застосування летальної сили агентами держави.

4.                  Уряду України розглянути можливість запровадження системи спільного з неурядовими організаціями моніторингу діяльності МВС, з більш широким залученням громадськості та неурядових організацій до роботи у дорадчо-консультативних органах МВС України, експертних та тимчасових робочих групах, не обмежуючись існуючими формами у вигляді громадських рад.

5.                  Уряду України вдосконалити механізм державної статистики таким чином, аби передбачити окремий статистичний облік злочинів, які включають в себе елементи катування, передбачені статтею 1 Конвенції проти катувань та інших видів жорстокого, нелюдського та такого, що принижує гідність поводження та покарання, та обов’язкову періодичну публікацію цих статистичних даних.

6.                  Уряду України врегулювати правові засади та механізми надання адміністративних послуг підрозділами МВС України, передбачивши їх прозорість, захист від монопольних та корупційних ризиків, чітку систему стандартів якості послуг та контролю за їх наданням.

7.                  Міністерству юстиції передбачити реалізацію широкого спектру нормотворчої діяльності, спрямованої на:

-        внесення змін у положення статті 127 КК України (катування) для того, щоб вона відповідала вимогам Конвенції ООН проти катувань;

-        можливість ініціювання та проведення самостійних громадських розслідувань за підтримки Офісу омбудсмана щодо інцидентів, які виникли за участю представників правоохоронних органів;

-        врегулювання умов залучення до охорони порядку під час мирних зібрань співробітників органів внутрішніх справ без форменого одягу;

-        належної ідентифікації кожного працівника правоохоронних органів під час виконання ним своїх обов’язків у форменому одязі;

-        зменшення обсягу дискреційних повноважень представників правоохоронних органів щодо обмеження свободи мирних зібрань.

8.                  Міністерству юстиції спільно з МВС України нормативно врегулювати процедуру службових розслідувань за скаргами громадян таким чином, аби найповніше гарантувати захист права потерпілої особи на справедливий та ефективний розгляд. При цьому, зокрема, передбачити:

-                повноправну участь заявника у проведенні службового розслідування за його зверненням (ознайомлення з матеріалами розслідування і їх оцінювання, присутність при проведенні опитування фігурантів розслідування, можливість надання додаткових матеріалів на будь-якому етапі розслідування тощо);

-                можливість заявника залучати до службового розслідування адвоката чи іншого спеціаліста в області права, правозахисників, незалежних експертів;

-                можливість відсторонення працівника ОВС від виконання своїх обов’язків на період проведення службового розслідування (у необхідних для забезпечення його об’єктивності випадках);

-                реалізацію заходів по захисту від тиску з боку працівників міліції  заявника та інших фігурантів службового розслідування.

9.                  МВС України ініціювати аналіз відомчих нормативно-правових документів в сфері забезпечення громадського порядку і безпеки громадян під час реалізації громадянами права на свободу мирних зібрань з метою реалізації рекомендацій, викладених у «Європейському кодексі поліцейської етики», Декларації «Про поліцію», Керівних принципах ОБСЄ зі свободи мирних зібрань.

10.             МВС України вдосконалити систему менеджменту для гарантування ефективної взаємодії керівників ОВС з учасниками мирних зібрань, забезпечивши обов’язкове дотримання гендерного паритету при формуванні груп медіації.

11.             Проаналізувати ефективність та при необхідності оновити систему навчання працівників спеціальних підрозділів та патрульної служби МВС в галузі дотримання прав людини під час забезпечення громадського порядку при проведенні мирних зібрань, охороні учасників мирних зібрань та основ медіації, підстав і умов використання працівниками ОВС спеціальних засобів і фізичної сили.

Доручити МВС України розробити основні стандарти забезпечення масових заходів з урахуванням їх інтенсивності, потенційної небезпеки, економічної доцільності та інших факторів, забезпечивши при цьому дотримання принципів недискримінації та пропорційності у разі необхідності обмеження свободи мирних зібрань, забезпечення вільного проведення спонтанних мирних зібрань.