В’язнів меншає, але проблеми залишаються
25 березня 2014 р. у столичному прес-центрі інформаційного агентства «Українські Новини» відбулась прес-конференція керівника правозахисної організації «Донецький Меморіал» Олександра Букалова на тему «В’язнична система у 2013 році: в’язнів меншає, проблеми залишаються».
Увазі журналістів було представлено тези щорічної доповіді «Дотримання прав ув’язнених в Україні – 2013».
Олександр Букалов навів певні статистичні дані за підсумками минулого року:
В 2013 році в Україні сталося суттєве зниження числа осіб за ґратами: зі 147 112 осіб станом на 01.01.2013 року до 126 937 осіб станом на 1 січня 2014 р. За рік чисельність осіб в місцях позбавлення волі зменшилась на 20 175 осіб або на – 13, 7%. Це зниження сталося як за рахунок ув’язнених у СІЗО – з 30 854 особи до 22 146 осіб або на – 28, 2%, так і за рахунок засуджених – з 114 994 особи до 104 791 особи. Середньомісячний показник зниження загального числа в’язнів складає 1 607 осіб. Показник числа в’язнів на 100 тис. населення для України складає 279, тоді як рік тому – 323 особи.
Чисельність довічно ув’язнених осіб зросла за рік на 68 осіб і склала 1 878 осіб, в тому числі 23 жінки.
Важливим позитивним показником є зменшення числа засуджених у виховних колоніях (для неповнолітніх) – до 893 осіб (рік тому – 1 264 особи), з них саме неповнолітніх 560 осіб.
Як вважає О. Букалов, через значне зменшення числа в’язнів майже знято проблему перевантаженості в’язниць. Ліжка в два поверхи все частіше стають рідкістю. Натомість життя за ґратами змінюється дуже повільно. Це стосується і побутових умов, і ставлення персоналу до засуджених.
Відсутність роботи, аскетичні побутові умови, низький рівень медичних послуг, корупція і тотальна залежність засуджених від персоналу залишаються значними перешкодами для досягнення прийнятних стандартів утримання в’язнів.
Досить критичну оцінку надав О. Букалов діяльності офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. На думку голови «Донецького Меморіалу», Департамент з впровадження національного превентивного механізму на реальну ситуацію із дотриманням прав людини мало впливає.
Говорячи про медичні проблеми в’язничної системи, О. Букалов відмітив, що відомством вживаються певні кроки для поліпшення надання медичних послуг засудженим та особам, взятим під варту, ухвалюються нормативні акти. Проте реальна ситуація змінюється мало, і поліпшення законодавчої бази не позначається відчутно на реальному стані справ. Якщо в ув’язнення потрапила людина із серйозною хворобою, вона має набагато більше шансів для погіршення свого здоров’я, ніж для одужання. Відомство зазначає, що у мешканців СІЗО з’явилась можливість запрошувати за свій кошт лікаря-фахівця з поза меж відомства. Але фактично є низка СІЗО, в яких протягом року немає жодного випадку такого запрошення.
Важливим показником рівня охорони здоров’я у в’язницях є число випадків смерті.
У 2013 році вмерло 911 осіб, в тому числі 144 особи в СІЗО. І хоча цей абсолютний показник менше, ніж у 2012 році, коли вмер 1021 ув’язнений, але якщо взяти до уваги значне зменшення числа в’язнів, то в розрахунку на 1 тис. ув’язнених вмерло у 2013 році більше, ніж торік – 7, 18 проти 6, 94. Цей рівень на 51% більше рівня 2006-2007 років.
Останні 3 роки відмічені сплеском числа випадків самогубств у в’язницях. Якщо протягом 2008-2010 років та й раніше щороку траплялося 40-44 випадки самогубств, то в 2013 році їх сталося рекордне число – 84 випадки, з них 14 в СІЗО. Це означає ріст таких випадків +30% за рік у абсолютних показниках. В розрахунку на 1 тис. ув’язнених цей ріст ще більший – +50% до 2012 року та +130% до рівня 2008-2010 рр. О. Букалов припустив, що така тенденція викликана зменшенням уваги пенітенціарної системи до питань профілактики самогубств.
Також належному рівню надання медичних послуг перешкоджає підпорядкування медичного персоналу керівництву в’язниць.
Щодо стану справ із роботою засуджених, О. Букалов розповів, що виробництво Державної пенітенціарної служби України представлене 112 промисловими, 12 сільськогосподарськими підприємствами установ виконання покарань та 168 майстернями.
З 104 791 засуджених осіб число працездатних складає 63 803 особи, або 60, 9% від загального числа засуджених. До праці залучені 30 297 осіб, або 47, 5% від числа працездатних. Нерідко факт роботи засуджених адміністрацією не оформлюється, що потім породжує конфлікти. Заробітна платня часто вельми низька, у середньому складає приблизно 400 грн., хоча іноді на місяць доходить лише до 100-200 грн., з яких у розпорядженні засудженого залишається 15-25 грн.
Відсутнє соціальне страхування, і засудженим не нараховуються внески за роботу у в’язниці до Пенсійного фонду, же це не передбачено законом. Фактично це є дискримінацією, забороненою Конституцією України.
На думку О. Букалова, залишається архаїчною процедура надання умовно-дострокового звільнення. Це механізм, яким можна суттєво зменшити чисельність в’язнів, то ж щороку відмовляється в УДЗ понад 2-м десяткам тисяч засуджених, і як правило не судами, як належить бути, а адміністрацією установ. Буває, засуджених змушують написати заяви про відмови від полегшення умов тримання.
За даними ДПтСУ, протягом 2013 року звільнилося 43 736 осіб, в тому числі 21 639 осіб звільнено умовно-достроково. І це складає 47, 3% від числа осіб, які формально підпадали під УДЗ.
На жаль, не змінюється ситуація й у царині подання скарг. За даними самої пенітенціарної служби, з поданих до неї скарг на рік підтверджується лише 2-3. А прокуратура, згідно її звітів, знаходить сотні порушень у діяльності установ. Отже, не зрозуміло, чому ж самі засуджені не скаржаться на ті численні порушення, які віднаходить прокуратура?
Однією з важливих проблем є направлення засуджених для відбування покарання далеко від їх місця проживання (що суперечить Європейським в’язничним правилам), а потім відмова перевести ближче до дома. Як зазначив О. Букалов, листування в’язнів тотально перебуває під контролем адміністрації, чим і забезпечується така «чудова» та нереальна статистика скарг.
Деякі зміни до Кримінально-виконавчого кодексу, ухвалені у вересні 2013 р., були спрямовані начебто на гуманізацію умов утримання. Але ці зміни здебільшого стосувалися дуже обмеженого кола засуджених або були дріб’язковими. Навіть були спроби законодавчо заборонити засудженим розмовляти з персоналом установи, тримаючи руки у кишені.
Разом з тим деякі надважливі новації, про які роками йде мова та які виправили б порушення Конституції України, що стосуються десятків тисяч засуджених – такі зміни залишаються поза увагою і законодавця, і керівництва відомства.
Так, зміни до Правил внутрішнього розпорядку не вносяться вже 4 роки після того, як змінились деякі норми КВК і їх треба врахувати в Правилах.
Попри постійні звернення громадськості, залишаються в законодавстві норми, які порушують Конституцію України. Це не тільки не перерахування внесків до Пенсійного фонду працюючим в’язням та не зарахування часу роботи у в’язниці до пенсійного стажу, допоки людина сама не заплатить ці внески. Це ще не оформлення пенсій всім тим в’язням, які отримують право не пенсію під час відбування покарання – і за віком, і за інвалідністю.
І впровадження міжнародних стандартів утримання в’язнів відбувається переважно на папері. Практичній їх реалізації перешкоджає не тільки брак ресурсів та рівень обізнаності з ними персоналу, а й не розуміння керівництвом відомства вимог міжнародних інституцій.
Як вказав О. Букалов, на рекомендації та зауваження Європейського Комітету із запобігання катувань, замість їх виконання та внесення необхідних змін до нормативних актів ДПтСУ відповідає, що ці рекомендації не варто виконувати, бо ж вони суперечать чинним відомчим документам.
У звітах до міжнародних інституцій Україна прикрашає ситуацію, подаючи невірні дані та замовчуючи суттєві проблеми, що існують. Практика Європейського Суду та європейські стандарти та підходи в місцевих прокуратурах зовсім не знайомі
Також, відповідаючи на запитання журналістів, О. Букалов торкнувся проблематики роботи працівників установ виконання покарань. Він відмітив, що брак уваги до проблем персоналу призводить до певного «пофігізму» співробітників до виконання їх обов’язків.
Резюмуючи, Олександр Букалов зауважив, що у 2013 році загальний рівень дотримання прав людини в установах кримінально-виконавчої системи України не зазнав помітних позитивних змін – як через нестачу ресурсів та можливостей, так і значною мірою через брак політичної волі керівництва відомства, яке питання дотримання прав людини вважає менш пріоритетним, ніж турботу про завантаження виробничих потужностей підприємств установ та виконання політичних замовлень влади.
Записав С. Григор’єв