Більшість ромів з Донбасу виїжджають у нікуди

Віце-президентка міжнародної благодійної організації «Ромський Жіночий Фонд «Чіріклі» Земфіра (Зола) Кондур розповіла DW, з якими труднощами роми стикаються в інших регіонах України: До початку військових дій на Донбасі, за нашими даними, мешкали до 20 тисяч ромів. Близько 9 тисяч із них полишили свої домівки. Ромські посередники (люди, які сприяють комунікації між ромським населенням та державними та іншими інституціями) і зараз там працюють, допомагають охочим евакуюватися, а тим, хто залишається, надають підтримку, інформують щодо можливостей отримати гуманітарну допомогу тощо. У Донецьку вони, окрім цього, сприяють пошуку зниклих безвісти. У Луганській області одна посередниця допомогла вивезти 130 осіб зі Свердловська та знайти для них житло. Серед регіонів, до яких їдуть переселенці, – Харківська, Одеська, Черкаська, Дніпропетровська, Запорізька, Житомирська області. Згідно з нашими даними, більшість переміщених осіб – жінки та діти. Варто зазначити, що роми здебільшого спочатку виїжджають у нікуди. І вже після цього ромські посередники відшуковують цих людей, допомагають їм знайти житло, зв’язуються з волонтерами. Люди загалом явно не очікували побачити таку велику кількість ромів-переселенців з Донбасу. Спрацьовують стереотипи і упередження, місцеві мешканці часто не готові бачити ромів своїми сусідами в такій великій кількості. Приміром, коли ми поселили групу ромів в одному селі Переяслав-Хмельницького району на Київщині в будинку, в якому було відсутнє водопостачання, сусіди відмовлялися давати їм воду – просто зачиняли двері. Окрім цього, і вдень, і вночі до них приходив дільничий, казав, що сільський голова змушує його ходити й перевіряти ситуацію в будинку. Поживши так тиждень, роми виїхали з цього села. Інша ромська родина з Донбасу поселилася просто на вулиці, в одному з парків Києва. Спершу їм порадили виїхати до Київської області, а там сільський голова знайшов для них автобус і вивіз, залишивши на вулиці 55 осіб, кілька родин, багато дітей. Сказав, що їм, мовляв, навпаки варто їхати до великого міста, де буцімто легше знайти роботу й житло. На Харківщині була інша ситуація: люди не змогли знайти житло й поселилися на березі ріки. Через погані умови проживання один чоловік захворів на пневмонію і згодом помер. Загалом багато ромів не можуть навіть зареєструватися як переселенці, адже не мають документів. А ті, в кого вони є, мають чимало проблем із отриманням соціальних виплат, адже мусять надавати довідки, та ще з тих місць, де йде війна. 85 опитаних нами ромських переселенців сказали, що зазвичай не мають грошей навіть на харчі, через що їхні діти голодують. Певну допомогу надають офіс Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини, а також місія Організації об’єднаних націй (ООН) в Україні. Є волонтерські організації, які не мають упереджень щодо ромського населення й допомагають, розуміючи, що у всіх одна біда. Серед них – волонтери з Харкова, а також представники громадянської ініціативи допомоги мешканцям Східної України та Криму «Восток SOS». Та, на жаль, випадки, коли включаються ромські посередники разом з волонтерами, є радше поодинокими. Водночас з боку місцевої влади я поки не бачу якоїсь цілеспрямованої роботи з допомоги ромським переселенцям. Загалом я вважаю, що держава має робити свою роботу… Думаю, що невеличкими проектами тут не обійтись. Потрібна міжнародна донорська допомога ззовні. Приміром, до плану ООН щодо відновлення Донбасу треба окремо включити аспект допомоги сприяння ромським переселенцям. Прогресу можна досягнути лише разом, зусиллями міжнародної спільноти.