MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Гречка як рудимент історії

04.11.2014   
Наталка Ковальчук
«Портрети комуністичних вождів» в Україні скидаються у фургон історії ще й досі. Недарма минулі вибори ознаменувалися «ленінопадом», який прокотився по всій країні. Але чи «скинули» ми остаточно саму більшовицьку ідеологію, котра за десятиліття свого існування принесла стільки біди нашому народу?

Недавно під час перегляду телевізійної реклами прийшла одна несподівана думка. У рекламі йшлося, що в котрійсь з торговельних мереж нібито здешевіла гречка. Оскільки саме ця крупа в Україні асоціюється з підкупом виборців, то раптом подумалося, що навіть такий побутово-політичний момент не що інше, як важка спадщина комуністичного часу.

Гречана крупа в Радянському Союзу була великим дефіцитом. Коли «викидали» у продаж гречку, то за нею вишиковувалися значні черги. ЇЇ «діставали по-блату». Переплачували за неї. І навіть використовували у вигляді подарунка. Тож, мабуть, саме тому політична технологія з використанням гречки як елементу підкупу електорату виявилася такою живучою.

Нинішні позачергові парламентські вибори, незважаючи на всю непросту обстановку, у яких відбувалися, стали, очевидно, найчеснішими за останні років п'ятнадцять. Найперше у плані підкупу виборців.

Можливо, це навіть символічно? І слідом за очищенням українського парламенту від комуністичної ідеології у минуле відійде і передвиборча «гречка» як рудимент старої історії.

Однак те, що носії комуністичної ідеології опинилася сьогодні поза парламентськими стінами, навряд чи дає привід для самозаспокоєння. Досвід недалекого минулого свідчить, як непросто позбавлятися отих самих радянських рудиментів.

Скажімо, важко відповісти на питання, чому, наприклад,   7 листопада – дата, якою засвідчено момент «жовтневого перевороту», приходу до влади  більшовицької системи,   дуже довго залишалася «червоним днем» календаря в незалежній Україні?

Адже вже в останній період існування Радянського Союзу ми самі з великою долею скептицизму ставилися до «радянських надбань», попри всю «політичну штукатурку» комуністичної пропаганди. І на жовтневі демонстрації виходили найчастіше з примусу, а не за власним бажанням, і намагалися якомога скоріше добігти до її закінчення, щоб «скинути портрети «вождів» у фургончик, який стояв для цієї мети десь за рогом вулиці.

«Портрети комуністичних вождів» в Україні скидаються у фургон історії ще й досі. Недарма минулі вибори ознаменувалися «ленінопадом», який прокотився по всій країні.

Але чи «скинули» ми остаточно саму більшовицьку ідеологію, котра за десятиліття свого існування принесла стільки біди нашому народу? Чи не замайорять і нинішнього року до дати «жовтневого перевороту» де-небудь в українських містах радянські знамена, у червоному кольорі яких чимало української безневинної крові?

Хотілося б відповісти на це питання ствердно. Та поки у найвіддаленішому селі стоїть пам’ятник Леніну, поки у своїх великих містах ми ходимо по вулицях, які носять імена посібників більшовицької системи, залишається небезпека комуністичного реваншу. І, очевидно, ми це повинні розуміти.

Так, на волевиявленні 26 жовтня 2014 року народ України засвідчив свій європейський вибір. Але якщо подивитися у вимірі історії, то вибір на користь європейських цінностей, ми робили вже не раз. Це було і 1 грудня 1991 року, коли на Всеукраїнському референдумі із  90-відсотковим результатом підтримали Акт проголошення незалежності. І під час президентських виборів 2004 року.

Кожен раз ми отримували шанс жити по-новому. Та реалізувати наміри виявилося непросто. Бо ми все оглядалися у минуле, боячись сміливо подивитися у очі майбутньому. Ці «оглядки» не минулися даремно. Вони значною мірою стали живильним грунтом для російської агресії, початої спочатку в Криму, а потім на сході України.

26 жовтня 2014 року ми знову отримали цей шанс. Хоча, мабуть, сказати отримали не зовсім правильно. Вибір українського народу скоріше вписується у тезу, виголошену колись президентом США Джоном Кеннеді: «Не запитуй, що твоя країна зробила для тебе, запитуй, що ти зробив для своєї країни».

Образно кажучи, мільйони українців взяли свою молоду країну, як дитину, за руку і вивели до світлої дороги з глухого кута, в якому вона опинилася. Дуже хочеться сподіватися, що нам вдасться не тільки постояти на краю цього шляху, а піти ним далі.

 Поділитися