MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Євген Захаров про Оленівку: ‘Правду в таких історіях приховати неможливо’Премію імені Георгія Ґонґадзе отримали фотожурналісти Мстислав Чернов та Євген МалолєткаЄвген Захаров: «Я сподіваюсь, що після перемоги Україна зміниться на краще, але за це треба буде боротися»Євген Захаров: Коли наступали росіяни, ув"язнених звільнили і вони пішли давати відсіч вороговіСуд дозволив оголосити в міжнародний розшук Євгена БражніковаЄвген Захаров: Держава не має права вирішувати за людей, як їм жити, де працювати та зароблятиВимагаємо припинити недопуск адвокатів до клієнтів – Євген ЗахаровРФ: Верховний суд РФ залишив вирок Євгену Каракашеву чиннимЄвген Захаров: Катування – це практика «руского міра», що тягне нас назад«Те, що видають за реформу, насправді реформою не є», – Євген Захаров про пенітенціарну систему (ВІДЕО прес-конференції)Україну можуть позбавити безвізу через катування в СБУ, - Євген ЗахаровЄвген Захаров: Захист прав цивільного населення в зоні АТО.Коментар до інтерв’ю Євгена Захарова з приводу останньої заяви Ініціативної групи «Першого грудня»Євген ЗАХАРОВ: Політичні еліти Україну завжди зраджувалиВідтяти радянський «хвіст»: шість порад франківцям від відомого правозахисника Євгена ЗахароваЄвген Захаров на презентаціі доповіді Підкомітету ООН з попередження катуваньВиставка «Мустафа Джемілєв і українські шістдесятники: солідарна боротьба за спільну свободу»У Криму померла українка, якій відмовили в меддопомозі – Євген ЗахаровІнтерв’ю з Євгеном Захаровим на ЕспресоТВТому, що є Воїни Світла…

Та слово правди не піде у вічність…

03.12.2014
Наталка Ковальчук

Кажуть, коли народжується людина, у небі загоряється зірка. А коли відходить в інший світ, – зоря згасає.

Ось і в українському небі згасла зоря. Ім’я її - Євген Сверстюк. Звичайно, найщиріші і найтепліші пам’ятні слова про нього сьогодні говорять ті, хто близько знав Євгена Олександровича, спілкувався з ним за життя.

Але хочеться сказати і своє особисте – від імені покоління тих, чий, вихований радянською системою світогляд, почав змінювати зокрема й завдяки Євгену Сверстюку.

Це був 1990 рік.  Ще цілком успішно працювала радянська ідеологічна машина, але крізь комуністичний туман вже проривалися подихи свіжого вітру. Принаймні, в Україні. І ось у жовтневому номері журналу «Радянська жінка» з’являється публікація: Євген Сверстюк. «На мамине свято».

Серед традиційних журнальних матеріалів того часу вона була несподіваною, незвичною і незвичайною. І прочиталася на одному подиху

У передмові зазначалося, що цю статтю, первинна назва якої «На свято жінки», видано як антирадянську у суді над автором. І це теж додавало відчуття якоїсь особливої гостроти правди і щирості у сприйнятті написаного. Такою була моя перша «зустріч» з Євгеном Сверстюком.

Той номер журналу і зараз, коли пишу ці рядки переді мною. І не буду казати, що до цього часу зберігся він випадково, якимсь дивом, бо насправді зберегла його саме через згадану публікацію.

Вже пізніше, коли твори українських шістдесятників почалися з’являтися відкрито, прийшло нове знайомство з творчістю Євгена Олександровича через книгу «Блудні сини України». Есе, літературно-критичні статті і виступи автора, вміщені в ній, справді, несли «правду, вистраждану життям». І це вони великою мірою примусили задуматися над «моральністю» тих цінностей, які вкладалися соціалістичною системою у наші голови, починаючи з дитсадка.

Задуматися, і зрозуміти, що є інший світ, що іншим має бути ставлення до людини і до її життя. Взагалі, багато що зрозуміти…

Сьогодні, коли переживаємо такі непрості часи, дослухаймося ще раз до того, кого без перебільшення можна назвати совістю народу, і хто вже відійшов у вічність. Це саме те слово правди, про яке, очевидно, можна говорити як про духовний заповіт Євгена Сверстюка своєму народові:

«…А майбутнє, та сонячна нива, на яку ми віками зносили наші молитви, найкращі вірування і останні надії – обіцяє нам стократ відродити зерна всетворящої любові під навалами всегноящої байдужості та всеспопеляючої ненависті – добрі зерна, які ми нині в поті чола кинемо в ріллю.

В поті чола – в землю, як у безвість… З дитинно ясною вірою, що «Зійдуть і ростимуть, і у люди вийдуть!»…

 

 Поділитися