MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Війна і свобода совісті: чи можна відмовитися від служби у ЗСУ через релігійні переконання? Говоримо із дослідником релігії і права Дмитром Вовком та директором ХПГ Євгеном ЗахаровимУ США говорять про ‘системність’ злочинів Росії на фоні визнання її державою-терористом з боку НАТОУ Куп’янську-Вузловому знайшли тіло чоловіка, ймовірно закатованого російсськими військовимиЗвіт за результатами моніторингового візиту до ДУ “Софіївська виправна колонія (№45)” та Софіївської багатопрофільної лікарні №45 філії ДУ “Центр охорони здоров’я ДКВСУ” в Дніпропетровській та Донецькій областяхЄвген Захаров про Оленівку: ‘Правду в таких історіях приховати неможливо’З плакатом проти орвеллівської держави – дайджест російських протестів«На багатоповерхівку з людьми скинули авіабомбу» У Миколаєві ракета влучила у багатоповерхівку: четверо загиблихГімн, розділ Конституції та пісня про Бандеру напам’ять – в Кропивницькому покарали агітатора «за рускій мір» Премію імені Георгія Ґонґадзе отримали фотожурналісти Мстислав Чернов та Євген Малолєтка«Мій тато перебуває у полоні в російських військових» – юристка Тома Горбачевська«Збирали сніг, топили і готували на ньому їжу» – багатодітна мама з МаріуполяСотня врятованих з «Азовсталі» маріупольців вже у Запоріжжі. Окупанти штурмують заводЄвген Захаров: «Я сподіваюсь, що після перемоги Україна зміниться на краще, але за це треба буде боротися»Кількість загиблих на Краматорському вокзалі зросла до 50Обстріл Краматорського вокзалу: близько 30 загиблихУ Маріуполі працюють російські мобільні крематорії – міська радаРедактор «Нової газети» Дмитро Муратов передає Нобелівську Медаль на користь українських біженцівЄвген Захаров: Коли наступали росіяни, ув'язнених звільнили і вони пішли давати відсіч вороговіРФ: жінка, що з’явилася у програмі Першого каналу з антивоєнним плакатом, зникла

Тому, що є Воїни Світла…

26.02.2015   
Наталка Ковальчук

У білоруській мові є такий вислів «на ростанях», тобто, як сказали б ми українською, – на роздоріжжі.

Однак український аналог, здається, все ж не передає всіх тих смислових відтінків, які звучать у білоруській. Адже тут вчувається ще й слово «розставання».

Про сьогоднішнє наше українське життя також до певної міри можна сказати саме по-білоруськи: на ростанях…

Бо ми й, справді, на нелегкому шляху до утвердження нових для нас загальнолюдських цінностей ніби зупинилися на якийсь час на роздоріжжі, аби розстатися зі своїм радянським, пострадянським минулим.

Та біда в тому, що на цьому перехресті нас підстеріг ворог. І тому зав’язався тут бій. Війна, на яку доводиться проводжати рідних – і розставатися з ними. Іноді назавжди. Навічно…

Однак саме у цьому бою ми нарешті починаємо розуміти, яка велика духовна сила є у нашого народу, наскільки прагнемо позбутися тоталітарного ярма, котре гнобило Україну століттями.

І тому сьогодні відбувається багато таких подій, коли не вистачає слів, аби передати всі наші емоції – і радісні, і тривожні, і гіркі.

Врешті, про це далі…

«Я НЕ МОЖУ ІНАКШЕ!»

Колись прочитала, що в давнину у козаків був військовий прийом, який називався – «скеля».

Це коли у бою траплялося так, що навала ворогів переважала козацькі сили. Тоді, спішившись з коней, ставали воїни у коло – плечем до плеча, і дивлячись у вічі ворогу, безстрашно билися. У тій січі могли загинути всі. Але дуже часто сильніший за кількістю противник не витримував відчайдушного психологічного тиску і відступав.

Врешті, в українській історії не раз пліч-о-пліч піднімався народ за своє право жити гідно. Так сталося і рік тому під час Революції Гідності.

Та й сьогодні це почуття єднання також не зникло. Саме воно виводить нас на площі і вулиці міст і сіл на такі урочисті патріотичні заходи як Марш Миру, і на зустрічі з воїнами, що повертаються з зони антитерористичної операції, і на гіркі поминальні молитви за вбитими у війні на сході України.

Якось гостро відчувалося воно і недавно, коли згадували річницю подій на Майдані, поминали героїв «Небесної сотні». Імена тих, хто поліг на Інститутській, згадували під час багатьох меморіальних заходів, що відбувалися по всій країні.

Також українці і в соціальних мережах ділилися своїми спогадами про Майдан, враженнями від пережитого. Розповідали й про те, як поминають в Україні воїнів «Небесної сотні».

І часто, дуже часто, у цих розповідях зустрічалися слова, що і зрілі люди, і ті хлопчики, які своїми грудьми захистили тих, хто стояв на Майдані, казали рідним, що вони не можуть інакше, що мусять бути там, де вирішується доля країни.

Так, вони навічно вписали свій рядок у її долю і в нашу спільну історію. І тепер нам, тим, кого вони захистили, залишається лише промовляти їм за це слова вдячності і вічної пам’яті.

Вони можуть бути й такими, які присвятив своєму синові Євгену Котляру, полеглому на Майдані Герою «Небесної сотні», його батько харків’янин Микола Котляр:

Моя кровинка, я горжусь тобой
В тылу не ждал огонь заградотряда
,
Ты мог уйти. Ты принял этот бой,
Хотя свистели роем пули рядом.
Когда на землю падали друзья
:
 – С фанерками нельзя в такую драку! -
Казалось
, — даже выстоять нельзя,
Вы поднялись
, и Вы пошли в атаку
Я б так не смог. Немногие б смогли.
Склоняюсь к дорогому изголовью.
Вы гордость, совесть, честь своей земли,
И землю эту Вы полили кровью
.
Прости, я снова плачу, мой герой.
Ты принял не спонтанное решенье.
Как ты мне нужен здесь, сейчас, живой
Я ненавижу жертвоприношенья.

(Николай Котляр — сыну)

КОЛИ ЗВУЧИТЬ МУЗИКА ВОЇНІВ

В Україні сьогодні проходить чимало акцій на підтримку української армії. Практично кожен день ми дізнаємося про своїх співвітчизників, які допомагають нашому війську матеріально, фінансово.

Але ось з’явився зовсім несподіваний проект – «Музика воїнів». У його рамках демонструвалося вже кілька вражаючих відео. На одному музикант у камуфляжі виконує Гімн України на віолончелі, на іншому – Духовний Гімн України звучить на бандурі. Зовсім недавно зазвучала у проекті й «Місячна соната» Бетховена у виконанні гранатометника з батальйону «Донбас» з позивним «Піаніст», котрий пройшов Іловайський котел, полон…

Та, мабуть, треба сказати, що і цей, як його тепер називають, культурний фронт, теж виріс з того вогняного реального фронту, що розбурхався на сході України. Адже це там, після вогню з «градів» і «смерчів», ворожих обстрілів з гранатометів, у хвилини тиші бійці почали писати свою музику, розміщати її у мережі.

«Я, можливо, втрачу життя своє», - співає молодий «кіборг» серед руїн Донецького аеропорту. «Не буди лихо», – застерігають українські військові-зенітники своєю пісню, яку самі ж і написали.

Таких прикладів можна наводити багато. Тому, що, на жаль, особливістю цієї війни став ще й той факт, що захищати свою землю зі зброєю в руках пішло чимало талановитих українців, тих, кого зазвичай прийнято називати елітою нації, її інтелектуальним потенціалом.

І коли знайома бібліотекарка розповідає, що на прохання волонтерів збирають книги для воїнів, бо там, на лінії фронту, вирвані чужою злою волею з нормального життя, відірвані від цивілізації, люди просять привезти книги, і коли, звідтіля, з фронту, надходить повідомлення, що українського бійця від ворожої кулі врятував томик Гете, всю несправедливість цієї війни починаєш відчувати гостріше.

Приходить розуміння того, що, без перебільшення, кращі сини і доньки України захищають нашу батьківщину ціною власного життя. Вони воюють не тільки за Донбас чи Луганщину. А й за те, щоб який-небудь «вася пермяков» – російський солдат зі зброєю в руках, не зміг зайти в українську хату на Полтавщині, Київщині, Житомирщині, будь-де, і не почав стріляти в мирних людей, як сталося це недавно у Вірменії…

За те, щоб були у нашому житті такі випадки, про який почула недавно. У звичайній харківській маршрутці хлоп’я років 5-6 несподівано почало собі співати. Співав малий популярну нині пісню про «Воїнів світла». Багатьох дорослих це вразило, бо мелодія рок-групи Ляпіс Трубецькой в нас асоціюється зовсім не з дитячими подіями.

Та, врешті, саме тому, що Україна має своїх Воїнів Світла, воно, це маля, може співати собі у міській маршрутці усе, що йому заманеться.

.

 

 

 

 

 Поділитися