MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Експрес-огляд законотворчої діяльності Верховної Ради України Бюлетень № 12 Законопроекти, зареєстровані в парламенті за період 02.03.2015 – 06.03.2015

18.03.2015   
Ігор Усенко, Євген Ромінський
Надійшло 112 законопроектів та проектів постанов. З них 40 проектів процедурних постанов, пов’язаних з прийняттям за основу, відхиленням або поверненням на доопрацювання окремих законопроектів, створенням парламентських комісій, наданням згоди на затримання суддів, перейменуванням населених пунктів, зміною адміністративних меж, призначенням виборів тощо. У цьому огляді, за поодинокими винятками, також не коментуються проекти про запровадження податкових пільг, внесення змін до бюджету тощо.

Надійшло 112 законопроектів та проектів постанов. З них 40 проектів процедурних постанов, пов’язаних з прийняттям за основу, відхиленням або поверненням на доопрацювання окремих законопроектів, створенням парламентських комісій, наданням згоди на затримання суддів, перейменуванням населених пунктів, зміною адміністративних меж, призначенням виборів тощо. У цьому огляді, за поодинокими винятками, також не коментуються проекти про запровадження податкових пільг, внесення змін до бюджету тощо.

 

Міжнародно-правові відносини

 

Проект Постанови 2332 від 05.03.2015 (Сироїд О. І.) про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».

У пропонованому тексті заяви констатується, що «Збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалась 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин... Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалась у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні групи проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року)... Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів російських Збройних Сил, зокрема, тих, що входили до складу 9 окремої мотострілецької бригади, 76 та 98 дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації... Незважаючи на досягнення Мінських домовленостей (Мінський протокол від 5 вересня 2014 року, Мінський меморандум від 19 вересня 2014 року і Мінський «Комплекс заходів від 12 лютого 2015 року»), учасником яких є російська сторона і які спрямовані на припинення викликаного російською агресією збройного конфлікту, Російська Федерація з більшою або меншою інтенсивністю продовжує збройну агресію проти України». Далі у заяві перераховуються норми міжнародного права, які порушила Російська Федерація, наводяться приклади шкоди, завданої Україні збройною агресією Російської Федерації. В останній частині заяви констатується, що «Україна як держава, що безпосередньо постраждала від збройної агресії, має право на повернення всіх анексованих і окупованих українських територій, відшкодування всієї заподіяної їй шкоди та притягнення осіб, винних у здійсненні збройної агресії та скоєнні воєнних злочинів і злочинів проти людяності, до кримінальної відповідальності», міститься засудження небажання Російської Федерації припинити акти застосування збройної сили та погрози застосування сили проти України, декларується підтримка дій Президента і Уряду України, Збройних Сил України та добровольчих збройних формувань України щодо спротиву агресії, міститься ряд вимог до Російської Федерації тощо.

Проект 2340 від 06.03.2015 (Кудлаєнко С. В.) про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України (щодо приведення у відповідність окремих положень Регламенту Верховної Ради України із Віденською конвенцією про право міжнародних договорів та Законом України «Про міжнародні договори України»).

Запропоновані зміни мають здебільшого суто редакційний характер. Поглибленого вивчення потребує лише пропозиція вилучити з переліку форм надання законом згоди на обов’язковість міжнародних договорів України, наведеного у частині першій статті 192 Регламенту Верховної Ради України, поняття «затвердження», залишаючи «ратифікація», «прийняття», «приєднання». Ініціатори проекту посилаються при цьому на те, що стаття 12 Закону України «Про міжнародні договори України» визначає, що затвердження міжнародних договорів України здійснюється Президентом або в деяких випадках Прем’єр-міністром України. Водночас закон не містить  жодної згадки про участь парламенту у виконанні цієї процедури, аналогічної згадки немає і в Віденській конвенції про право міжнародних договорів.

 

Проблеми національної безпеки, окупованих територій і АТО

 

Проект 2269 від 02.03.2015 (Президент України) про чисельність Збройних Сил України.

Пропонується затвердити чисельність Збройних Сил України у кількості, яка не перевищує 250 000 осіб, у тому числі 204 000 військовослужбовців. Крім того, визначається, що в особливий період чисельність Збройних Сил України збільшується на кількість особового складу, призваного на військову службу на виконання указів Президента України про мобілізацію, затверджених законами України.

Проект проголосований «за основу та в цілому» 05.03.2015 та направлений на підпис Президенту 11.03.2015.

Проект 2283 від 03.03.2015 (Пашинський С. В.) про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань мобілізації та соціального захисту громадян, які підлягають звільненню з військової служби під час особливого періоду або у зв’язку  з оголошенням демобілізації

Як зазначається в пояснювальній записці, пропонується внести зміни до Кодексу законів про працю України та Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов’язок і військову службу» та «Про відпустки» з метою удосконалення деяких законодавчих положень, пов’язаних із звільненням зі служби військовослужбовців, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийнятих на військову службу за контрактом під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації у зв’язку із рішенням Президента України.

Слід однак зазначити, що пропоновані зміни суттєво виходять за межі зазначеної мети. Зокрема, пропонується скасувати таку норму: «Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності – здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи.» (ст. 49-2 КЗпП України).

Проект 2285 від 03.03.2015 (Кабінет Міністрів України) про внесення зміни до статті 21 Закону України «Про державну таємницю» (щодо режимно-секретних органів).

У короткому за обсягом проекті пропонується з числа підрозділів режимно-секретного органу вилучити підрозділи криптографічний та технічного захисту інформації. Ці підрозділи бути включені до складу РСО відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення проведення мобілізації» № 1169-VII від 27 березня 2014 р. Пропонується повернутися до попередньої редакції статті 21 Закону України «Про державну таємницю».

Проект Постанови 2320 від 05.03.2015 (Алєксєєв С. О.) про необхідність збору та систематизації доказів агресії Російської Федерації та терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» проти України.

Передбачається доручити Генеральному прокурору України створити міжвідомчу слідчо-оперативну групу під керівництвом заступника Генерального прокурора України – Головного військового прокурора України, яка буде відповідати за збір доказів агресії, вчинення злочинів проти миру, безпеки людства та тероризму, планування, підготовки, розв’язання і ведення агресивної війни, посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, а також розпочати досудове розслідування за ст. 110, 437 Кримінального кодексу України.

 

Участь громадян в діяльності органів законодавчої та виконавчої влади

 

Проект 2299 від 03.03.2015 (Президент України) про внесення змін до Закону України «Про звернення громадян» щодо електронного звернення та електронної петиції.

Як зазначено в пояснювальній записці, метою проекту є розширення можливостей реалізації права громадян на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, передбаченого Конституцією України, із застосуванням ефективних новітніх методів, зокрема шляхом електронної петиції та електронного звернення.

Черговий проект на цю тему. Сама ідея безумовно заслуговує на підтримку, але ряд положень проекту не витримує критики. Так, пропонується закріпити, що «електронна петиція до її оприлюднення для збору підписів перевіряється адміністратором відповідного веб-сайту на відповідність установленим цим Законом вимогам». При чому не передбачено жодного засобу контролю за діями «адміністратора», що дає змогу останньому на власний розсуд обирати петиції для розміщення. Не вимагається навіть повідомляти про причини відмови у розміщенні петиції. Не передбачено жодних засобів захисту від інформаційних атак. Розмістити петицію може будь-хто, подаючи будь-які відомості про «ініціатора». Збирання підписів має здійснюватися без урахування країни походження. До цього слід додати вкрай жорсткі вимоги до кількості голосів та строків їх подання, неврегульованість ряду важливих питань щодо петицій до місцевих органів самоврядування, щодо порядку розгляду електронних звернень тощо.

Як видається, замість дієвого засобу впливу з боку громадянського суспільства пропонується фікція, яка з однієї сторони ніби і надає можливість звернутися з болючих питань до влади, а з іншої – є наперед неефективною та легкою для маніпулювання.

Проект Постанови 2313 від 04.03.2015 (Сюмар В. П.) про забезпечення всебічного застосування Закону України «Про доступ до публічної інформації» при інформуванні громадськості про здійснювану Національним банком України політику рефінансування.

Пропонується рекомендувати Національному банку України забезпечити невідкладне оприлюднення на його офіційному веб-сайті повної інформації про всі надані банкам України кредити, у тому числі відповідних рішень Національного банку України (незалежно від їх виду, строку, суми, типу наданого забезпечення, та найменування банку), починаючи з 1 липня 2014 року.

 

Ідеологічні питання

 

Проект Постанови 2271 від 02.03.2015 (Ляшко О. В.) про розслідування діяльності посадових осіб Національного банку України у зв’язку з невиконанням ними посадових обов’язків щодо забезпечення стабільності грошової одиниці України.

У проекті пропонується вважати фактом, що «внаслідок непрофесійної політики керівництва Національного банку України відбулася різка дестабілізація фінансової системи та національної валюти». Відповідно, Президенту України рекомендується ініціювати зміну керівництва Національного банку України, а до Генерального прокурора України звертаються щодо невідкладного проведення розслідування діяльності посадових осіб Національного банку України, зокрема злочинної бездіяльності та недбалості щодо забезпечення стабільності грошової одиниці України тощо. Окремим пунктом проекту пропонується «Генеральному прокурору України у десятиденний строк повідомити Верховну Раду України у письмовому вигляді про виконання цієї Постанови».

Проект 2280 від 03.03.2015 (Міщенко С. Г.) про внесення змін до Закону України «Про Національний банк України» (щодо обмеження зарплат та премій керівництву Національного банку України).

Згідно з пояснювальною запискою, пропонується шляхом виключення відповідних положень із статті 15 та статті 64 Закону України «Про Національний банк України» позбавити Правління НБУ повноважень визначати «форми оплати праці» та «перелік посад працівників, трудовий договір з якими укладається у формі контракту», а на підставі вилучення пункту 14 статті 9 цього ж Закону Рада Національного банку України позбавляється права затверджувати  за  поданням  Правління Національного банку методику визначення заробітної плати Голови Національного банку та його заступників. При цьому у самому проекті не пропонуються ні новий порядок замість скасованого, ні перехідний стан щодо існуючої ситуації. Лише в пояснювальній записці, яка не має нормативного характеру, зазначається, що відповідні повноваження має здійснювати Кабінет Міністрів України.

Як і попередній проект 2271, цей проект має відчутний присмак «пошуку і покарання винних» за економічні негаразди держави, що загалом не є функцією Верховної Ради України

Проект 2314 від 04.03.2015 (Дерев’янко Ю.Б.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання корупції.

У проекті певній категорії осіб пропонувалося «заборонити вести спосіб життя, що не відповідає їх задекларованому майновому стану.» Відповідно пропонувалося встановити адміністративну відповідальність за «ведення способу життя, що не відповідає задекларованому майновому стану».  

Ми не коментуємо ці анекдотичні пропозиції, обмежуючись констатацією, що вже через день  (06.03.2015) проект було відкликано

Проект 2342 від 06.03.2015 (Вілкул О. Ю.) про встановлення мораторію на підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги.

Запропоновано запровадити мораторій на підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та спожиті у побуті природний газ і електроенергію.

Цій же проблеми присвячений і Проект Постанови 2347 від 06.03.2015 (Колєсніков Д. В.) про встановлення мораторію на введення в дію підвищених цін і тарифів для населення на житлово-комунальні послуги та спожиті у побуті природний газ і електроенергію.

З більшості позицій цей та попередній проекти є майже ідентичними. Авторський склад теж дуже схожий (проект постанови містить на два ініціатора більше, а решта п’ять народних депутатів України – ініціаторів співпадає)

У пояснювальних записках до обох проектів зазначається, що вони не потребують  додаткових витрат з Державного бюджету України, що виглядає чистим лукавством. У дійсності ж ініціатори, не вдаючись до глибоких фінансових розрахунків, пропонують уряду знайди кошти для фінансового забезпечення їхньої «ініціативи». За таких умов обидва проекти (чи один проект у двох редакціях) видаються відверто популістськими.

При цьому уряду поставлено завдання «прийняття порядку визначення адміністративно-територіальних одиниць Донецької та Луганської областей, на території яких проводиться (проводилася) антитерористична операція», що загалом не є предметом цього проекту (проектів).

Проект 2344 від 06.03.2015 (Томенко М. В.) про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України (щодо виключення з переліку святкових днів 2 травня – Дня міжнародної солідарності трудящих).

Сутність проекту відображена в його назві. Пояснювальна записка розкриває причини розроблення проекту так: «Слід зазначити, що історія не має достатніх обґрунтувань для святкування саме 2 травня, а з точки зору сьогоднішньої складної економічної ситуації в країні зайвий день відпочинку призведе до значних втрат у економіці. Також варто взяти до уваги, що нещодавно Верховна Рада України ухвалила рішення про встановлення ще одного святкового дня – 14 жовтня – День захисника України. З огляду на те, що встановлено додатковий святковий і неробочий день, вилучення даного свята із переліку святкових днів, встановлених законодавством України, не призведе до порушення балансу робочих і неробочих днів і не суперечитиме частині третій статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, зокрема, права на відпочинок.»

Як видається, 1 та 2 травня вже давно перестали сприйматися в суспільстві як власне святкові. Ці оплачувані державою вихідні дні на початку травня активно використовуються для садіння картоплі або іншої «праці на землі», для відзначення поминальних днів тощо. Заміна 2 травня на 14 жовтня буде не зовсім еквівалентною, оскільки перший вихідний є важливим елементом у комплексі «травневих свят загалом». Враховуючи дні щотижневого відпочинку, працюючі громадяни, як правило, мають у травні 4 вихідних підряд в хорошу пору року, що активно використовуються для поїздок на малу батьківщину, туристичних подорожей тощо. Зайвий поодинокий вихідний у жовтні таких можливостей не відкриває. Тому проект у разі його прийняття матиме негативні ідеологічні наслідки, особливо якщо скасування «травневих вакацій» буде пояснюватися запровадженням Дня захисника України.

 

Відносини між владними суб’єктами

 

Проект 2278 від 03.03.2015 (Ляшко О. В.) про спеціальну тимчасову слідчу комісію Верховної Ради України з розслідування справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Проект доволі докладний і великий за обсягом. Він давно є «на часі» і загалом заслуговує на підтримку. Проте сам текст потребує суттєвого опрацювання у контексті вимог законодавчої техніки і юридичної стилістики. Важливо, щоб положення проекту не виходили за рамки Конституції України і узгоджувалися з чинним законодавством.

Проект 2300 від 04.03.2015 (Гройсман В. Б.) про внесення змін до деяких законів України щодо організації роботи Верховної Ради України.

Проект доопрацьовувався і 11.03.2015 була внесена редакція «на заміну».

Проект передбачає ще більше «прив’язати» депутатів, обраних за виборчими списками політичних партій (виборчого блоку політичних партій), або були висунуті відповідною політичною партією (виборчим блоком політичних партій) в одномандатному окрузі до фракцій, до якої входить ця політична партія. Також пропонується у разі, якщо депутат вже позбавлявся права бути присутнім на пленарних засіданнях через порушення дисципліни та норм етики на пленарному засіданні, при повторному порушенні позбавляти його такого права на строк до 15 засідань.

Усі пропозиції мають доволі дискусійний характер. Так, у першій сесії поточного скликання було всього 18 пленарних засідань, а отже, позбавлення права бути присутнім на 15 пленарних засіданнях фактично означає виключення депутата з активної роботи на цілу сесію.

Проект 2307 від 04.03.2015 (Голубов Д. І.) про внесення змін до пункту 2 розділу ХIV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (щодо визнання таким, що втратив чинність, Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про вибори до місцевих Рад народних депутатів Української РСР» від 27 червня 1979 року № 4830-ІХ).

В пояснювальній записці зазначено таке. В інформаційно-пошуковій системі «Законодавство України» Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про вибори до місцевих Рад народних депутатів Української РСР» від 27 червня 1979 року № 4830-IX вважається чинним, однак після прийняття нових нормативно-правових актів і повною заміною системи правового регулювання відповідних питань, став таким, що не може застосовуватися. Таким чином, припис про втрату чинності вище вказаного Закону може бути зроблений лише в іншому Законі, але беручи до уваги, що і без цього в Україні велика кількість нормативно-правових актів, доцільно зробити припис про втрату чинності в Законі України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», який його замінив (набув чинності 10 липня 2010 року).

Як видається, проблема є надуманою. Відповідно до статті 3 Закону України «Про правонаступництво» від 12 вересня 1991 р. «Закони  Української РСР та інші  акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території  України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України. Тому згаданий закон 1979 р., який стосується неіснуючих нині органів – місцевих Рад народних депутатів Української РСР, безумовно не діє на території України і не потребує окремого скасування. Що ж стосується інформаційно-пошукової системи «Законодавство України», то вона, на нашу думку, не є джерелом офіційної інформації про чинність або не чинність нормативно-правового акта. Очевидні помилки системи просто виправляються адміністратором без спеціального рішення парламенту.

Проект 2317 від 04.03.2015 (Курячий М. П.) про порядок дострокового припинення повноважень народного депутата України.

Як зазначено в пояснювальній записці, мета законопроекту – посилити відповідальність народних депутатів України перед виборцями відповідного виборчого округу та надати можливість виборцям ініціювати процес щодо дострокового припинення повноважень народних депутатів України у разі порушення ними норм та законів України.

У дійсності йдеться про фактичне закабалення депутатів, обраних за списками партій, і встановлення їхньої повної залежності від керівництва цих партій. Крім того, ряд формулювань видаються занадто широкими. Зокрема, серед підстав припинення повноважень названа і така: «невиконання народним депутатом України передвиборчої програми, з якою його було обрано народним депутатом України». Цілковито незрозуміло, за якими критеріями оцінювати таке невиконання і за який період. Зазвичай, оцінка таким діям є політичною і полягає у тому, що депутат має відзвітувати перед виборцями, якщо має на меті переобратися до парламенту і отримати від них належну для переобрання підтримку в день виборів.

Проект 2331 від 05.03.2015 (Ляшко О. В.) про внесення змін до законів України «Про Регламент Верховної Ради України» та «Про комітети Верховної Ради України» (про політичну відповідальність народних депутатів України).

Пропонується посилити залежність депутатів від фракцій, зокрема передбачити заборону виключеним із фракції депутатам переходити до іншої фракції та обіймати посаду, на яку вони були висунені фракцією. Майже повністю повторює окремі положення проекту 2300.

Проект 2339 від 05.03.2015 (Грановський О. М.) про внесення змін до Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» (щодо скасування граничного віку перебування особи на посаді Директора Національного антикорупційного бюро України).

Формально провідна мета проекту – виключити норму, згідно з якою Директор Національного бюро звільняється з посади в разі досягнення ним шістдесяти п’яти  років і відповідно закріпити, що норми Закону України «Про державну службу» щодо граничного віку перебування на державній службі не поширюються на Директора Національного бюро. Крім того, запропоновані ряд технічних змін.

Утім, проект було зареєстровано в час, коли діяльність відповідної Конкурсної комісії щодо визначення кандидатів на посаду Директора Національного антикорупційного бюро України наблизилася до свого завершення. А пункт 2 Прикінцевих положень проекту такого змісту «Особи, які у зв’язку з набранням чинності цим Законом набули права на участь у відкритому конкурсному відборі на зайняття посади Директора Національного антикорупційного бюро України можуть (у випадку, якщо такий конкурсний відбір триває) подати документи до комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Національного антикорупційного бюро України протягом чотирнадцяти календарних днів з дня набрання чинності цим Законом, незалежно від стадії проведення конкурсного відбору» створює передумови для перекреслення усієї попередньої доволі тривалої і копіткої діяльності Конкурсної комісії. Не дивно, що це викликало доволі одностайне несприйняття експертного середовища і рішучий протест Конкурсної комісії, яка закликала парламентарів не підтримувати зазначений проект.

Проект 2267 від 02.03.2015 (Корнацький А. О.) про внесення змін до Земельного кодексу України (щодо децентралізації повноважень із розпорядження землями)

 та Проект 2338 від 05.03.2015 (Корнацький А. О.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення ролі місцевого самоврядування при розпорядженні землями державної власності

Зміст і спрямованість обох проектів цілком визначається їхніми назвами.

Загальна ідея видається плідною, але її реалізація, ймовірно, потребуватиме значно докладнішого регулювання, ніж пропонується в проектах.

 

Права громадян та їх об’єднань

 

Проект 2270 від 02.03.2015 (Лубінець Д. В.) про внесення змін до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Пропонується викласти зазначений закон в новій редакції.

Великий обсяг проекту (47 сторінок, 77 статей) не дає змоги докладно і системно розглянути його в рамках цього експрес-огляду. До того ж, на сайті немає порівняльної таблиці, що суттєво ускладнює пошук авторських новел. Попереднє загальне враження – проект заслуговує на увагу, він менше просякнутий ідеями «адвокатської монополії», ніж проекти аналогічного змісту, які вже внесені до Верховної Ради України.

Проект 2316 від 04.03.2015 (Барна О. С.) про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки).

Проектом пропонується внести уточнення до Податкового Кодексу у питання оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, а саме, розширити пільги зі сплати зазначеного податку шляхом збільшення неоподаткованої площі для квартири/квартир незалежно від їх кількості - до 120 кв. метрів; а для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - до 250 кв. метрів.

Слід зазначити, що ця пропозиція помітно полегшить життя багатодітним сім’ям, яким свого часу надавалося житло відносно великої площі. І до сьогодні це житло доволі часто перебуває у володінні та користуванні слабо соціально захищених категорій населення.

Проект 2324 від 05.03.2015 (Гіршфельд А. М.) про внесення змін до статті 164 Податкового кодексу України (щодо покращення пенсійного забезпечення окремих категорій громадян).

Метою прийняття законопроекту є покращення пенсійного забезпечення окремих категорій осіб. Пропонується внести зміни до підпункту 164.2.19 статті 164 Податкового кодексу України, в яких передбачити, що не підлягають оподаткуванню пенсії інвалідів війни; учасників бойових дій та осіб, прирівняних до них; Героїв Радянського Союзу, повних кавалерів ордена Слави, осіб, що нагороджені чотирма і більше медалями «За відвагу»; громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи;  ветеранів  праці України; дітей війни; інвалідів  І та ІІ групи, жертв  нацистських переслідувань; осіб, яким призначені пенсії за законом «Про наукову та науково-технічну діяльність».

Проект можна оцінити позитивно у контексті дискусійності самої ідеї оподаткування пенсій. Проте він може викликати своєрідну ланцюгову реакцію щодо лобіювання внесення до пільгового списку дедалі більшого числа категорій населення.

 

Кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство, судівництво

 

Проект 2266 від 02.03.2015 (Левченко Ю. В.) про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення порядку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Проектом виключається можливість обрання будь-яких запобіжних заходів, окрім як тримання під вартою, до службових осіб, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про державну службу», осіб, посади яких віднесено до 1-3 категорій посад державних службовців та 1-3 категорій посад в органах місцевого самоврядування, суддів, прокурорів та працівників правоохоронних органів, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні тяжких та/або особливо тяжких злочинів під час їхнього перебування на таких посадах. Крім того, пропонується заборонити суддям визначати розмір застави щодо осіб, які спричинили загибель людини, та до осіб, стосовно яких у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею. Раніше в цих випадках суд мав право встановлювати чи не встановлювати розмір застави.

Як видається, можливість індивідуалізації застосування запобіжного заходу є важливою процесуальною  гарантією справедливості правосуддя, і спроба її обмежити зумовлюється виключно недовірою до сучасної судової системи. Підстави для такої недовіри, звісно, є, але, на нашу думку, спрямованість на формалізацію судового процесу (утвердження «механічного правосуддя») буде більшим злом.

Проект 2284 від 03.03.2015 (Пашинський С. В.) про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо окремих аспектів застосування запобіжних заходів у вигляді застави, тримання під вартою та оскарження окремих рішень у кримінальному провадженні).

Є частково альтернативним попередньому проекту 2266 та Проекту 2086 від 10.02.2015 (Каплін С. М.) (див. Бюлетень № 9).

Як зазначається у пояснювальній записці, проект розроблено з метою удосконалення положень Кримінального процесуального кодексу України щодо застосування таких запобіжних заходів як застава і тримання під вартою, надання можливості оскарження під час досудового розслідування ухвал слідчого судді про зміну запобіжного заходу чи його скасування, скасування арешту майна, продовження строку відсторонення від посади, або відмову в такому продовженні чи його скасуванні, а також можливість апеляційного оскарження ухвал суду про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого, касаційного оскарження ухвали слідчого судді після її перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу задля унеможливлення недобросовісного використання наявних законодавчих механізмів для уникнення кримінальної відповідальності.

При цьому пропонується значно розширити перелік злочинів, підозра (обвинувачення) у вчиненні яких виключає можливість застосування до підозрюваних (обвинувачених) будь-яких інших видів запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, що не видається доцільним з міркувань, наведених вище.

Обґрунтовані сумніви щодо ряду положень проекту висловило ГНЕУ, яке пропонує за результатами розгляду в першому читанні повернути його суб’єкту законодавчої ініціативи на доопрацювання із урахуванням висловлених зауважень та пропозицій.

Проект 2330 від 05.03.2015 (Геращенко А. Ю.) про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо аспектів застосування застави та злочинів, до яких застосовується тримання під вартою).

Ще один проект на актуальну тему. Як і в інших проектах, пропонується значно розширити коло статей КК України, щодо підозрюваних (обвинувачуваних) за якими не допускаються запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту та застави. Крім того, пропонується визначити в КПК України лише найменший розмір застави за кожним з видів злочинів, надаючи право суддям у разі, якщо розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється (обвинувачується) особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється (обвинувачується) особа, перевищує відповідний розмір застави, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує визначені законом розміри.

Проект видається неприйнятним з мотивів, про які йшлося раніше.

Проект 2292 від 03.03.2015 (Чумак В. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заміни довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням.

Проект розроблено з метою захисту прав та законних інтересів засуджених до довічного позбавлення волі шляхом гуманізації порядку призначення та виконання покарання по цьому виду.

Пропозиції вельми цікаві і щонайменше заслуговують на уважний розгляд. Зокрема не можна відкидати і парадоксальну на перший погляд пропозицію про застосування за певних обставин умовно-дострокового звільнення до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

Проект 2309 від 04.03.2015 (Насалик І. С.) про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за порушення законодавства, пов’язане з розкраданням природного газу.

Пропонується доповнити КК України статтею 188-2, в якій передбачити кримінальну відповідальність за викрадення природного газу.

Вже не перший проект, яким кодекс пропонують перетворити на «збірник казусів». Цілковито незрозуміло, навіщо додатково визначати відповідальність за дії, які й так є кримінально караними.

Проект 2325 від 05.03.2015 (Соляр В. М.) про внесення змін до статті 276 Кримінального кодексу України (щодо підвищення ефективності забезпечення безпеки руху та експлуатації транспорту).

Пропонується виключити з кодексу частину 1 ст. 276. На думку авторів, кримінальна відповідальність за статтею 276 Кримінального кодексу України має наставати не за будь-яке абстрактне створення небезпеки, а лише за реальне заподіяння шкоди життю або здоров’ю людини з необережності. Адже, згідно з нині чинною редакцією диспозиції ч. 1 ст. 276 Кримінального кодексу України, небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків гіпотетично становлять практично будь-які порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту (як джерела підвищеної небезпеки), оскільки вони можуть спричинити аварію чи катастрофу.

Ініціатори проекту декриміналізують усі ті випадки, коли людина встигла вискочити «з під колес», або завдяки випадку під час зіткнення не отримала важких ушкоджень. Але ж це жодним чином істотно не зменшує вини правопорушника. Відповідно прийняття цього проекту не лише не покращить, а значно погіршить ситуацію на дорогах, дозволяючи водіям сподіватися «на авось».

 

Культура та освіта

 

Проект 2276 від 02.03.2015 (Ляшко О. В.) про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо створення сприятливих умов для надання освітніх послуг дошкільними та загальноосвітніми навчальними закладами недержавної форми власності).

Проект передбачає звільнення дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів недержавної форми власності від сплати податку на прибуток та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та звільнення дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форм власності і джерел фінансування від плати за землю.

Дискусійними є питання, чи заслуговують дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади недержавної форми власності на особливу підтримку, а також, чи є «недержавними» навчальні заклади комунальної форми власності.

Проект 2295 від 03.03.2015 (Шурма І. М.) про внесення змін до статей 13 і 43 Бюджетного кодексу України (щодо коштів спеціального фонду вищих навчальних закладів).

Пропонується внести зміни до статей 13 та 43 Бюджетного кодексу України, передбачивши: 1) вилучення коштів, отриманих державними і комунальними вищими навчальними закладами від плати за послуги, що надаються згідно з освітньою, науковою та навчально-виробничою діяльністю, із видатків та доходів спеціального фонду бюджету; 2) надання можливості зараховувати ці кошти до позабюджетного фонду та розміщувати їх на поточних та/або депозитних рахунках державних банків.

та Проект 2327 від 05.03.2015 (Фролов М. О.) про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо забезпечення можливості вищих навчальних закладів розміщувати кошти на рахунках установ державних банків).

Пропонується виключити із норм Бюджетного кодексу України положення щодо регулювання Кабінетом Міністрів України порядку розміщення на поточних рахунках у банках державного сектору власних надходжень державних і комунальних вищих навчальних закладів, наукових установ та закладів культури, отриманих як плата за послуги, що надаються ними згідно з основною діяльністю, благодійні внески та гранти у зв’язку із наявністю правового регулювання цих відносин діючим законодавством та належністю функцій із забезпечення такого правового регулювання до компетенції Національного банку України.

Два проекти, об’єднаних спільною ідеєю дещо покращити фінансовий стан вищих навчальних закладів. На заваді їх реалізації стоїть насамперед фіскальний інтерес держави, який в сучасних реаліях є одним із найбільших пріоритетів.

Проект 2333 від 05.03.2015 (Співаковський О. В.) про реалізацію експерименту в навчанні у сфері інформаційно-комунікаційних технологій з метою підвищення рівня компетентностей.

Відповідно до ст. 1 проекту експеримент в проведенні навчання у сфері інформаційно-комунікаційних технологій передбачає надання права вищим навчальним закладам спільно із суб’єктами господарювання та/або експертами у відповідних галузях створювати та реалізовувати додаткові навчальні та практичні методи навчання як основи кластерної моделі розвитку освітнього процесу у вищому навчальному закладі.

Проект цікавий, але викладений явно не юридичною мовою. Викликає сумніви сама потреба в законодавчому регулюванні відповідних відносин. Як видається, проблема цілком вирішується на рівні актів уряду та відомчої нормотворчості.

Проект 2335 від 05.03.2015 (Співаковський О. В.) про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» (щодо забезпечення рівних прав на здобуття вищої освіти).

Пропонується внести зміни до окремих частин ї статей 44 і 45 Закону України «Про вищу освіту», зокрема при прийомі на навчання враховувати результати зовнішнього незалежного оцінювання знань і вмінь вступників «незалежно від року його складання». Також уточнюється порядок проведення ЗНО.

ГНЕУ загалом підтримало законопроект, але висловило слушні зауваження щодо його окремих положень та загального юридико-технічного рівня. Водночас у ЗМІ з’явилися окремі публікації з різкою критикою проекту (див.: Онищенко О. Упорство или упрямство? // Зеркало недели. Украина», 2015, № 9, 13 марта).

Проект 2319 від 05.03.2015 (Ківалов С. В.) про внесення змін до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» щодо визначення статусу юридичних клінік як суб’єктів надання безоплатної первинної правової допомоги.

Пропонується, зокрема: 1) дати визначення поняттю «юридична клініка» (частина перша статті 1); 2) включити юридичні клініки до переліку суб’єктів надання безоплатної первинної правової допомоги (частина перша статті 9); 3) доповнити Закон окремою статтею, яка визначає порядок надання юридичними клініками безоплатної первинної правової допомоги (стаття 12-1).

Загалом проект спрямований на вирішення актуальної для юридичних начальних закладів проблеми. Утім, мабуть, не варто було переобтяжувати проект питаннями, які можуть цілком бути урегульовані підзаконними нормативно-правовими актами.

 

Охорона здоров’я

 

Проект 2162-1 від 02.03.2015 (Мусій О. С.) про лікарські засоби.

Альтернативний проекту 2162 від 17.02.2015 (див.: Бюлетень № 10).

Великий обсяг проекту (68 сторінок) не дає змоги докладно і системно розглянути його в рамках цього експрес-огляду.

 

Проекти з інших питань

 

Проект 2188-1 від 02.03.2015 (Різаненко П. О.) про внесення змін до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (щодо захисту коштів вкладників та інших кредиторів неплатоспроможних банків та відновлення довіри до банківської системи).

Альтернативний проекту 2188 від 20.02.2015 (див. Бюлетень № 10).

Для вирішення дуже актуальної на сьогодні проблеми, як зазначається в пояснювальній записці, пропонується: а) впровадження нових та вдосконалення діючих механізмів виведення неплатоспроможних банків з ринку; б) забезпечення можливості задоволення максимального обсягу вимог вкладників та інших кредиторів (не тільки вкладів до 200 тис. грн.); в) заощадження коштів Фонду, Національного банку України та державного бюджету за рахунок створення дієвих механізмів та сприятливих умов для розширення кола потенційних інвесторів та залучення приватного капіталу до участі у процедурах виведення неплатоспроможних банків з ринку; г) встановлення таких умов діяльності Спеціалізованої установи, які нададуть можливість найбільш ефективно працювати з активами неплатоспроможних банків для задоволення максимального обсягу вимог вкладників та інших кредиторів; д) посилення матеріальної відповідальності власників та керівників неплатоспроможних банків; є) посилення відповідальності працівників Фонду з метою недопущення зловживань в роботі з активами неплатоспроможних банків.

Проект містить 30 сторінок постатейних пропозицій і потребує насамперед експертизи фахівців з банківської справи. До такого висновку дійшло й ГНЕУ, звертаючи водночас увагу на юридичну некоректність редакцій окремих статей проекту.

Проект 2273 від 02.03.2015 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до Закону України «Про акціонерні товариства» (щодо виплати дивідендів акціонерним товариством).

Черговий проект з відомої проблеми. Як визначається в пояснювальній записці, метою запропонованих змін є запровадження єдиного підходу щодо зниження кворуму для всіх акціонерних товариств, удосконалення механізму обрання та діяльності органів акціонерного товариства, забезпечення дієвого механізму виплати дивідендів акціонерним товариством.

Проект отримав загалом позитивний висновок ГНЕУ, хоча і з рядом зауважень.

Проект 2275 від 02.03.2015 (Суслова І. М.) про заборону надання колекторських послуг з виконання грошових зобов’язань фізичними особами.

та Проект 2275-1 від 04.03.2015 (Вілкул О. Ю.) про заборону надання колекторських послуг щодо фізичних осіб-боржників.

Суть першого (основного) проекту зводиться до короткої норми: «Забороняється надання колекторських послуг щодо боржників – фізичних осіб». У подальших статтях лише розкривається зміст використаних термінів та встановлюється юридична відповідальність (конкретні фінансові санкції) за порушення заборони. Заборона має діяти до прийняття спеціального закону, який регулюватиме колекторську діяльність.

Другий (альтернативний) проект викладає ті самі ідеї в більш «юридичному» вигляді, зокрема пропонує більш зважений підхід до застосування фінансових санкцій.

Враховуючи загальне негативне ставлення до колекторської діяльності, пропонована тимчасова її заборона має певну законодавчу перспективу

Проект 2291 від 03.03.2015 (Дерев’янко Ю. Б.) про внесення зміни до розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (щодо заборони відчуження земель, розташованих за межами населених пунктів).

Пропонується доповнити кодекс наступною нормою: «До 1 січня 2016 року забороняється відчуження земельних ділянок державної чи комунальної форми власності, розташованих за межами населених пунктів, а також передача таких земельних ділянок в користування, оренду, суборенду строком понад 3 роки».

Пропозиція заслуговує на обговорення, хоча реалізація її через внесення змін до «Перехідних положень» акта, який вже тривалий час є чинним, видається не зовсім коректною.

Проект 2294 від 03.03.2015 (Безбах Я. Я.) про внесення змін до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (щодо застосування принципу мовчазної згоди в сфері ліцензування).

Суть пропозицій полягає в тому, щоб запровадити принцип мовчазної згоди – принцип, згідно з яким суб’єкт господарювання набуває право на провадження певних видів господарської діяльності без отримання відповідної ліцензії, за умови якщо суб’єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі на її отримання, але у встановлений законом строк ліцензію або рішення про відмову у її видачі не видано або не направлено.

Сама ідея видається доволі плідною, але містить певні ризики щодо збільшення можливостей для корупційних змов. Посадовцю, який розглядає певну «сумнівну» заявку, тепер достатньо, посилаючись на перевантаженість справами, просто свідомо «не вкластися» у встановлені строки її розгляду.

Проект 2311 від 04.03.2015 (Соболєв С. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері охорони природно-заповідного фонду України

Пропонується доволі багато різнопланових змін, які загалом видаються такими, що заслуговують на увагу.

Проект 2323 від 05.03.2015 (Вілкул О. Ю.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо цивільної відповідальності позичальника перед кредитором в межах предмета застави (іпотеки) та запобігання подвійному стягненню одного і того боргу з однієї і тієї ж особи.

Пропонується законодавчо вирішити наступні завдання: визначення чітких норм, які б не допускали подвійне стягнення з однієї і тієї ж особи, одного і того ж  боргу за одним і тим же правочином; покладення на заставодержателя (іпотекодержателя) ризику не покриття всіх його вимог від реалізації предмета застави (іпотеки); передбачення нікчемності штрафних санкцій, розміри яких перевищують розмір кредиту або облікову ставку Національного банку України; недопущення позбавлення громадян єдиного житла, особливо соціально незахищених верств населення; недопущення позбавлення громадян права проживання в єдиному житлі, особливо соціально незахищених верств населення; підвідомчість усіх спорів за споживчими договорами встановити виключно за судами загальної юрисдикції.

Як видається, ряд пропонованих змін є недостатньо виваженими і  виходять за межі мети проекту. Так, чинну норму про можливість суду відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої – п’ятої статті 13 ЦК України пропонується замінити прямою забороною такого захисту. Водночас положення зазначених частин статті 13 сформульовані доволі широко і не завжди є однозначними. Зокрема, частина 2 має такий зміст: при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; а частина 4 такий: при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Як видно, норми не є однозначними і безальтернативна відмова у захисті прав може завдати більшої шкоди, ніж дії самої особи.

 Поділитися