Василь Овсієнко: Стус на фронті
Ідея скульптурного зображення належить донецько-му митцеві Леоніду Бріню. Співавтор – Віктор Піскун, який перевів виготовлену Брінем гіпсову копію в повному роз-мірі в бронзу вже після смерти скульптора. Архітектор – Олександр Проценко. Відкривали таблицю тодішній голо-ва Донецької обласної державної адміністрації Віктор Яну-кович та заступник Донецького міського голови Олександр Лук’янченко. Присутні були родичі поета, громадськість. 2005 року таблицю доповнено написом, що Стусові при-своєно звання Героя України. У дні народження та заги-белі Стуса тут проводилися мітинги, а квіти лежали майже постійно. Останнє велелюдне вшанування поета відбуло-ся 28 листопада 2013 року. Тоді в університеті відбулася V Всеукраїнська науково-теоретична конференції «Художнє слово Василя Стуса в контексті української та світової літератури». У ті дні вже громили студентські демонстрації на Майдані Незалежности в Києві. Зрозуміло, що матеріяли цієї конференції не вийшли друком. Скоро був звільнений ректор ДонНУ академік НАНУ Володимир Шевченко, який з 1990 року підтримував стусівські заходи.
10 вересня 2014 року новий ректор Роман Гринюк заявив, що бойовики «ДНР» захопили навчальний заклад та «зняли» його з посади, «призначивши» замість нього відомого українофоба Сергія Баришнікова – екс-доцента кафедри політології історичного факультету, який до того був звільнений за хабарі.
17 вересня 2014 року ДонНУ захопили озброєні бан-дити «ДНР». Тоді міністерство освіти України вирішило евакуювати університет у Вінницю.
30 вересня 2014 року бойовики «ДНР» та викладачі-колаборанти організували мітинг проти переведення Дон-НУ у Вінницю. Там уперше прозвучала пропозиція зняти барельєф В. Стуса. Що днями й було по-злодійському звершено.
Зараз доля барельєфа невідома. Просити бандитів відновити його чи віддати родині, тим паче передати Дон-НУ у Вінницю, – марна справа. Ці засліплені українофобією людиноподібні істоти не розуміють людської мови – вони поза цивілізацією, поза культурою. Марно цитувати їм слова Євгена Сверстюка з листа Стусові 1979 року: «Поки там сперечалися, чи рукописи горять, Ти писав на тій землі, що під ногами горіла, і Бог беріг».
Земля вже горить під ногами шовіністичної московської банди. Господь збереже пам’ять про геніяльного Поета і великого Громадянина. Університет повернеться у рідні стіни і наречеться іменем свого випу-скника. Буде відновлений не лише барельєф – навпроти університету у сквері Василя Стуса стоятиме пам’ятник йому.
А поки що над хатою Стусів на вулиці Чуваській, 19, літають снаряди – вона за 5 км від розгромленого аеро-порту. Там вибиті вікна і двері. Біженці – Василева сестра Марія Стус-Чередниченко з онукою Еліною та правнуками Меланією (2,5 р.), онуком Андрійком (3 місяці) та їхнім батьком Євгеном Дьоміним – впроголодь перебиваються в Києві. Як і мільйон інших біженців.