• Рубрики / Армія
• Рубрики / Хто винний?
• Рубрики / Погляд
• Рубрики / Вісті з пострадянських країн
За ким дзвонить дзвін, або попіл російського вторгнення до Грузії ще стучить у наших серцях
У ніч на 8 серпня 2008 року, вісім років тому, розпочалося перше у історії пострадянських країн повномасштабне вторгнення російських військ до іншої держави - Грузії. Основні події розгорнулися на території Південної Осетії, яка за п’ять днів блискавичного наступу сепаратистів та регулярних військ російської армії, перетворилася з колись квітучої холмистої місцевості на пустелю, сповнену болем та страхом.
Привід, яким скористалися росіяни для початку повномасштабних бойових дій, був наступним – грузинські війська у відповідь на численні провокації у вигляді обстрілів з боку сепаратистів, за твердженням російської сторони, обстріляли Цхінвалі – головний населений пункт Південної Осетії. Відповідь «захисників російськомовних осетинів» не забарилася – вночі 7 серпня впритул до кордону вистроїлися регулярні війська Російської Федерації, які і почали у той нещасливий восьмий день серпня вторгнення.
58-ма регулярна армія РФ та окремі підрозділи повітряно-десантних військ ніби проводили зразково-показові навчання: одночасно працювали сухопутні війська, які за допомогою танкових бригад дуже швидко взяли під контроль не лише територію проблемної Південної Осетії, але й взяли участь у безпосередніх бойових зіткненнях на вулицях Цхвінвалі.
Військові літаки скинули бомби на грузинські міста Горі, Вазіані та Марнеуліта, та контролювали повітря над столицею Грузії – Тбілісі.
9 серпня до Південної Осетії була передислокована славнозвісна 76 Псковська повітряно-десантна дивізія, з якою Україні доведеться познайомитися за 6 років. Грузинська влада оголосила військовий стан. У той же день до сухопутного вторгнення, яке зосередилося на боях у Цхінвалі, додалося й морське – з Чорного моря силами морської піхоти ВМФ РФ було знищено весь грузинський флот, який перебував на рейді. Морський порт Поті був окупований російськими бойовими кораблями. Ось тут, власне, і міг би початися «український слід» у цій війні, але не судилося. Позиція Москви була непохитною - у військовій операції у берегів Грузії взяли лише 2 великих десантних кораблі (флагман «Цезар Куніков» та «Саратов») і 2 кораблі охорони (МРК «Міраж» і МПК «Суздалець»), жодного корабля з Севастополя у конфліктній зоні немає.
Лише 10 серпня офіційний представник українського МІДу виступив з дуже обережною заявою про неприпустимість участі російського флоту, який стояв на базі ВМФ у Севастополі, у російсько-грузинському зіткненні. Однак вже добу до того кораблі Чорноморського флоту ВМФ РФ фактично контролювали морську акваторію біля берегів Абхазії, за офіційною версією – з метою патрулювання. Заступник голови Генштабу РФ Анатолій Ноговіцин пояснив журналістам, що кораблі ЧФ РФ лише задіяні в операції «з примусу до миру» в зоні конфлікту. У цей же день група російських кораблів на чолі з флагманом Чорноморського флоту – ракетним крейсером «Москва» та сторожовим крейсером «Смітливий» (які за декілька днів до початку війни були виведені з Севастопольської акваторії у невідомому напрямку) прибули до берегів Абхазії, де й вступили у конфлікт. Розуміючи, що ані інформаційної, ані військової підтримки від Європи або НАТО країна не дочекається, представники грузинського МІД направили російській стороні односторонню ноту про припинення вогню.
11 серпня 2008 року вночі літаки РФ нанесли повітряний удар по військовій базі поблизу Тбілісі, трохи пізніше бомбардувальники «працювали» по містам Тбілісі, Батумі, Поті та Зугдіді. У той же день Президент Грузії Михеїл Саакашвілі у присутності голів МІД Франції та Фінляндії, підписав документ про припинення вогню. Російські війська ж продовжували захоплювати грузинську територію – фактично без бою ними були взяті Зугдіді, Сенакі та Поті. До участі у боях на території Південної Осетії долучився батальйон спецназу «Восток», військам доставили важку техніку – системи залпового вогню «Ураган» та тактичні реактивні комплекси «Точка-У».Серйозне бойове зіткнення російських та грузинських військ відбулося вночі за 25 км до Тбілісі.
12 серпня російські військові підрозділи з боку Абхазії витіснили грузинські війська з Кодорської впадини, за серйозної підтримки штурмової авіації та мінометного вогню. Залишки грузинської армії були згруповані під Тбілісі у очікуванні штурму.
У той же день бойові дії на території Грузії та Південної Осетії були офіційно завершені. Головним «миротворцем» виступив президент Франції Ніколя Саркозі, який на той час був також головою ЄС. Російська сторона у особі Президента Росії Дмитра Медведева заявила, що операцію з «примушення грузинських властей до миру» завершено.
13 серпня 2008 року, незважаючи на міжнародні домовленості, російські війська ще не були виведені з території Грузії. Зі слів Голови МІД Сергія Лаврова, військові залишились для охорони складів бойової техніки та надання гуманітарної допомоги місцевому населенню.
Присмак у тих серпневих «навчань» був кровавим – за 5 днів грузинська сторона втратила 413 осіб, у тому числі 166 військових, 16 поліцейських та 220 цивільних осіб, поранення отримали 2234 особи. Дані з іншої сторони різняться – за даними представників Південної Осетії, вони втратили 1694 осіб, Слідчий Комітет Прокуратури Російської Федерації офіційно підтвердив загибель 162 осетинів та 67 російських військовослужбовців.
Результати розслідування, які були проведені Міжнародною незалежною комісією з розслідування конфлікту на Південному Кавказі під егідою ЄС, визнало Грузію відповідальною за війну на Кавказі у серпні 2008 року. У тексті доповіді стверджувалося, що Грузія з використанням важкої артилерії в ніч на 8 серпня 2008 року почала атаку на Цхінвалі і, відповідно, почала війну. Однак ця атака, як було зазначено в тексті, стала підсумком тривалих провокацій у зоні конфлікту. Росія, на думку авторів доповіді, також була відповідальна за численні порушення міжнародного права.
Висновків у даній статті немає, та вони й недоречні. За 6 років Україна стане сценою для тієї ж самої п’єси про «захист російськомовного населення» та підтримку сепаратистів фурами з «гуманітарним вантажем». 76 Псковська бригада та батальйон «Восток» перемістяться на землі українського Донбасу. Українці навчаться розрізняти за звуком артилерійські канонади та системи залпового вогню «Град», і принесуть щирі вибачення грузинам за свою малодушну позицію у ті серпневі дні. Але то буде зовсім інша історія. Наша історія. Сподіваємось, із щасливим та дуже швидким закінченням. Хоча жодна війна щасливою бути не може.
Фото Аркадія Бабченка (c) та Reuters (c)