У київському метрополітені скоєно напад на підлітка на ґрунті расової ненависті
Подаємо повідомлення Галини Узу, матері побитого хлопця, яке вона опублікувала на своїй сторінці в соціальній мережі facebook.
19 серпня 2015 близько 19:30 на мого сина Узу Девіда Харрісона, 19.10.1998 р. н., скоєно напад і групове побиття на ґрунті расової та національної нетерпимості.
Зі слів сина, група більше 40 осіб увійшла в вагон метро, в якому їхав мій син. Молоді люди вели себе зухвало і порушували громадський порядок гучними вигуками нацистського характеру.
Один з цих молодих людей, звертаючись до моєї дитини: «Мавпа, будеш банан?», почав погрожувати йому фізичною розправою.
Мій син вийшов з вагона на ст. м. Позняки. Група близько десяти осіб з числа вищеописаних молодих людей оточила його на станції. Вони почали провокувати бійку, по черзі штовхаючи мого сина і завдаючи йому удари в різні частини тіла з усіх боків. Син в міру можливості увертався від цих ударів і не завдавав ударів у відповідь, оскільки розумів, що це тільки спровокує більший конфлікт і погіршить його положення.
Побиття відбувалося безпосередньо на пероні ст. м. Позняки.
Чергового міліціонера ЛУ в метрополітені на місці несення служби не було. Пасажири метро не втручалися в події і проходили мимо.
Коли мій син отримав від нападника сильний удар в щелепу, хтось із перехожих нарешті спробував відтягнути від моєї дитини нападників, і вони втекли.
Син добре запам’ятав нападників і зможе їх упізнати. Призвідник бійки – худорлявий, світловолосий, з татуюванням у вигляді тризуба на шиї з правого боку, був одягнений у балонку білого кольору і світлі шорти.
Мій син намагався звернутися за допомогою до чергової частини міліції станції, але так і не знайшов чергового міліціонера. Самостійно діставшись додому, він зателефонував 102. Патруль доставив нас в Дарницьке районне управління ДУМВС України, де у нас було прийнято відповідну заяву.
У районному управлінні нам задали питання, чому ми не звернулися за допомогою в міліцію метрополітену. Незважаючи на той факт, що чергового ЛУ метрополітену не було на місці побиття, нам сказали, що матеріали даної справи будуть все одно направлені в ЛУ метрополітену.
Син наполіг, що ми самі повинні повернутися на ст. м. Позняки, де стався інцидент і звернутися до чергової частини міліції. Двері чергової частині міліції в метро, як і раніше, були зачинені. Ми звернулися до касира і контролера на станції з проханням допомогти нам якнайшвидше викликати чергового за допомогою кнопки екстреного виклику, голосового оповіщення або внутрішнього зв’язку.
Протягом півгодини ми з сином знаходилися біля кабіни контролера, контролер і касир неодноразово вмикали кнопку екстреного виклику і голосового оповіщення, але черговий міліціонер не з’являвся. Коли ми нарешті побачили його на протилежному виході, він не поспішав реагувати на звуки екстреного виклику і вальяжно розгулював по перону. Тоді я почала кричати: «Міліція, допоможіть, вбивають!» Черговий явно чув і бачив нас, але особо не квапився.
Коли він підійшов до кабінки контролера і я, пред’явивши свої документи, сказала, що нам потрібна допомога і попросила його пред’явити нам його службове посвідчення, він демонстративно відкрив документи на камеру відеоспостереження і тут же заховав їх до кишені. Я тільки встигла прочитати, що його прізвище Яковець.
На моє запитання, чи бачив він сьогодні в 19:30 групове побиття підлітка на пероні метро, Яковець відповів, що ніякого побиття не було і він нічого не бачив.
Ми шукаємо свідків інциденту і будемо вдячні за будь-яку інформацію і допомогу.
Син почувається задовільно, але ми всі перебуваємо в шоці від цієї огидної події.