MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Ілюзія декомунізації

22.11.2015   
Філіп Дикань
Харківська влада перетворила на фарс виконання Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів і заборону їх символіки». Радянські назви районів не міняють, придумуючи їм нове обґрунтування, а свою думку видають за єдино правильну.

Харківська влада перетворила на фарс виконання Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів і заборону їх символіки». Радянські назви районів не міняють, придумуючи їм нове обґрунтування, а свою думку видають за єдино правильну.

Я не буду говорити про зірвані 11 і 12 листопада громадські слухання, хоча це було показово у багатьох відношеннях. Не стану детально аналізувати перелік вулиць, що пропонуються до перейменування міською владою, хоча тут є про що поговорити. Зупинюся лише на списку районів Харкова, які повинні отримати нові назви. Знову ж, за версією місцевої влади.

У Харкові 9 районів, з яких лише два однозначно не потрапляють під перейменування у зв’язку з декомунізацією: Київський та Московський. Решті семи доведеться змінити назву, оскільки вона має безпосереднє відношення до комуністичного режиму, тоталітаризму, а значить, за законом, не має права на існування. Це Дзержинський, Комінтернівський, Ленінський, Жовтневий, Орджонікідзевський, Фрунзенський і Червонозаводський.

На загальноміських слуханнях в списку перейменувань, підготовленому міськрадою, виявилося тільки 5 районів, причому перейменувати в прямому сенсі цього слова пропонувалося всього два: Ленінський на Залізничний і Орджонікідзевський на Індустріальний.

Напроти Дзержинського, Жовтневого та Фрунзенського в графі «пропонована назва» стояли… ті ж найменування.

Проте не треба бути філологом, щоб розуміти, що перейменування означає «по-новому», заміну старого імені/назви на нову, відмінну від попередньої? Мабуть, у харківської влади та істориків, що до неї примкнули, інше уявлення про філологію.

У представників органів місцевого самоврядування знайшлося обґрунтування такому «перейменуванню». Виявляється, нові-старі назви районам вони пропонують дати на честь інших людей, але з тим же прізвищем: Владислава Дзержинського, лікаря-невролога і брата творця ВЧК «Залізного Фелікса», і Тимура Фрунзе, сина червоного полководця Михайла, льотчика-винищувача, героїчно загиблого в повітряному бою з нацистами в 1942 році.

І неважливо, що у Харкові про них знають лічені одиниці – хоч якесь, але відношенню до міста вони мають: Владислав Дзержинський в 1913 році очолив харківську губернську земську лікарню і кілька років працював тут, перш ніж переїхати до Катеринослава (нинішній поки ще Дніпропетровськ). Тимур Фрунзе, син відомого полководця часів Громадянської війни, другого наркома з військових і морських справ СРСР, народився в Харкові.

Що стосується Жовтневого району, то пропонується вважати, що він буде, як би це сказати... переназваний не в честь Жовтневої революції 1917 року, що стала початком більшовицького/комуністичного режиму, а на честь місяця, в якому Україна звільнили від німецько-фашистських загарбників в 1944 році.

І тут хочеться запитати: нас що, зовсім за дурнів тримають? Або цілеспрямовано обманюють? Адже Український інститут національної пам’яті (центральний орган виконавчої влади, затверджений урядом), який ініціював закони про декомунізацію, що набрали чинності 21 травня цього року, чітко роз’яснив, які об’єкти топоніміки та яким чином повинні бути перейменовані.

«Чи можна перейменувати Дніпропетровськ на Дніпропетровськ на честь Дніпра і Святого Петра, Іллічівськ — на Іллічівськ на честь Святого Іллі, а Котовськ – на Котовськ на честь котиків?
Ні. Треба вести чесний діалог щодо минулого. Такі ігри та хитрощі навколо кривавої спадщини тоталітаризму є блюзнірством і наругою над пам’яттю мільйонів його жертв.
Відмова від старої назви передбачає повернення історичної або знайдення нової, а не винайдення нового обґрунтування старої. Нова назва не має бути співзвучна зі старою, що пов’язана із тоталітарним режимом. Приміром, не можна залишити не перейменованою вулицю Жовтневу, бо вона, мовляв, тепер буде названа на честь «теплого місяця осені». Ця назва насправді уславлює більшовицький переворот – «Великий Жовтень»/Жовтневу революцію.
Також перейменування мають відбуватися згідно з чинним правописом. Наприклад, місто на честь Святого Іллі мало б називатися Іллівськ, а Іллічівськ – похідне від Ілліча – більшовицького вождя Леніна».

По-моєму, це чітка, конкретна і ясна відповідь всім тим, хто хотів би залишити старі назви.

До слова, Комінтернівському та Червонозаводському районам також доведеться дати інші назви, що б там не говорили невігласи або свідомі брехуни.

У першому випадку район названий на честь III Комуністичного інтернаціоналу (скорочено Комінтерн) – міжнародної організації, що об’єднувала комуністичні партії різних країн і націленої на встановлення диктатури більшовизму в усьому світі. У другому – це еківок пролетаріату, формально провідній силі нової епохи: на момент виникнення району на його території знаходився найбільший у місті паровозобудівний завод. До речі, після встановлення влади більшовиків в Харкові завод отримав ім’я, знову ж, Комінтерну. Зараз це завод імені Малишева і знаходиться він територіально в Комінтернівському районі. Назва ж «Червонозаводский» взагалі є некоректною: по-російські вона повинна писатися «Краснозаводской», а українською – Червонозаводський.

Невже члени топонімічної комісії та юристи міськради не читали «Закон про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів і заборону їх символіки» та роз’яснення Інституту національної пам’яті?

Не вірю. Просто проґавили? Теж не вірю. Чому ж харківська влада так нехтує українським законодавством?

Учасники громадської ініціативи – «Харківської топонімічної групи», які кілька місяців збирали варіанти нових назв для «радянських» вулиць Харкова, а також деякі новообрані депутати міськради кажуть, що на зустрічі з міським головою Геннадієм Кернесом і його заступником Ігорем Тереховим почули, що останнім «всякі Інститути пам’яті – не указ»…

Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів і заборону їх символіки» описує процедуру перейменування чітко (п. 6 ст. 7. Кінцеві та перехідні положення): якщо до 21 листопада, коли закінчується шестимісячний строк, даний місцевим радам на перейменування, вони цього не зроблять, то рішення має прийняти в нашому випадку мер. На це у нього є три місяці.

«У разі якщо протягом зазначеного в абзаці першому цього пункту строку сільською, селищною, міською радою в установленому цим Законом порядку не прийнято рішення про перейменування районів у містах, скверів, бульварів, вулиць, провулків, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів чи інших об’єктів топоніміки населених пунктів, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму, таке рішення у формі розпорядження приймається відповідним сільським, селищним, міським головою (або особою, яка відповідно до законодавства здійснює його повноваження) у тримісячний строк, що обчислюється з моменту закінчення строку, встановленого абзацом першим цього пункту».

Якщо ж цього не відбудеться, то після закінчення терміну, тобто з 21 лютого 2016 року, прийняття рішення про перейменування переходить до голови обласної державної адміністрації. Він повинен буде врахувати пропозиції громадськості та рекомендації Інституту національної пам’яті. За часом глава адміністрації також обмежений трьома місяцями.

«У разі якщо протягом строку, зазначеного в абзаці другому цього пункту, сільським, селищним, міським головою (або особою, яка відповідно до законодавства здійснює його повноваження) в установленому цим Законом порядку не прийнято рішення у формі розпорядження про перейменування районів у містах, скверів, бульварів, вулиць, провулків, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів чи інших об’єктів топоніміки населених пунктів, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму, таке перейменування здійснюється розпорядженням голови відповідної обласної державної адміністрації (або особи, яка відповідно до законодавства здійснює його повноваження)».

Як будуть розвиватися події щодо перейменування в Харкові? Швидше за все, наступним чином: на першій сесії нової міськради, яка відкриється 20 листопада (розгляд питання про перейменування об’єктів топоніміки в Харкова призначено на 20-е), більшістю депутатів буде прийнятий список, представлений владою, незважаючи ні на чиї протести.
21 лютого Інститут національної пам’яті направить голові Харківської обласної адміністрації папір, мовляв, закон про декомунізацію в Харкові не виконаний у належній мірі і ми отримуємо нові, насправді нові назви.

Те, що такий документ буде направлений, підтверджує й радник голови Українського інституту національної пам’яті, один з авторів закону про декомунізацію Олександр Зінченко.

Навіщо ж потрібна така тяганина, яка все одно призведе до заздалегідь відомого результату?

Як мені здається, Кернес розігрує – ось хотів би сказати, шахову партію, але ні, шахи – гра чесна і благородна, це більше схоже на карткову гру, та ще й крапчастими картами.

Міський голова заграє з електоратом. Навіщо він це робить? Напевно з прицілом на майбутні вибори – парламентські, які можуть трапитися вже на початку наступного року, або місцеві, до яких начебто тепер далеко, але все ж. Зрештою, хіба мало як може змінитися ситуація в країні, зате в будь-який момент можна буде сказати, мовляв, Київ на мене тиснув, але я не піддався, відстояв волю громади.

От тільки замість того, щоб бути на чолі модерних змін міста, формування нового вигляду, що відповідає сучасним устремлінням не зовнішньо, а по суті, наш градоначальник тягне Харків до махрового болота минулої епохи, не бажаючи розлучитися з її символами, тим самим виявляючи пошану режиму, визнаному злочинним, і, що найгірше, прив’язуючи до нього місто і його жителів. І все це заради миттєвої політичної вигоди.

Філіп Дикань, «МедіаПорт»
переклад «Прав людини»

 Поділитися