Українська корупція: пливе, мов айсберг в океані…
Як свідчать недавно опубліковані дані соціологічного дослідження Центру Разумкова, найбільшими загрозами українці вважають навіть не російську агресію, а внутрішні проблеми: корупція (8, 54 бали за десятибальною шкалою), олігархічна модель держави (7, 29), загострення внутрішньополітичної боротьби і протистояння між гілками влади (7, 5), зростання злочинності (6, 91) та інше. http://news.liga.net
Що ж, саме корупції, як значній загрозі для суспільства, пальму першості віддано недаремно. Адже якщо у випадку російського вторгнення в Україну ми самі собі вже довели, що можемо протистояти ворогу більш потужному і краще озброєному, то боротися з внутрішніми загрозами набагато важче. Невипадково українська народна мудрість говорить, що важко вберегтися від свого злодія у власній хаті.
У нашій же хаті достатньо осіб, які шукають різноманітні шляхи для незаконної наживи, збагачення. До того ж в українських реаліях надто тісно переплелися як власне корупція - протиправна діяльність службових осіб, громадських і політичних діячів задля особистого збагачення, їх підкупність і продажність, так і звичайні побутові хабарництво, здирництво, з якими й зустрічаємося, мабуть, щодня.
Ось рідна людина потрапляє на лікарняне ліжко, і ми біжимо «домовлятися» з лікарем, кладемо по кілька гривень у кишеню молодшому медперсоналу, аби вони були уважнішими до дорогого нам пацієнта. Ми даємо ці медичні хабарі, іноді розуміючи, що лікар, котрий особливим професіоналізмом не відмічається, навіть за великі гроші належної допомоги не надасть. Але здоров’я чи навіть життя когось рідного важить для нас більше грошей. І ми готові платити для власного самозаспокоєння за те, що мали б отримати безкоштовно.
Ми так само приречено витягаємо гроші зі своєї кишені, коли потрібно їх дати дітям для якихось шкільних проблем. Не становить секрету, що батьківські кошти, які, наприклад, використовуються на ремонти навчальних закладів чи з якоюсь іншою метою, у переважній більшості випадків офіційно не оприбутковуються і проконтролювати їх використання практично не можливо.
Та шкільні «фінансові потоки» лише цим не обмежується. Не надто прийнято у нас багато говорити і про «куплені» оцінки задля хорошого атестата, про подарунки вчителям задля тих же позитивних результатів у навчання, про те, що фактично репетиторство перетворилося у прибуткову корупційну схему, коли діти, які додатково займаються у свого ж педагога за гроші, можуть однозначно розраховувати на високий бал, а ті, які відмовилися від цієї послуги або пішли до більш професійно сильного вчителя, взагалі можуть отримати занижену оцінку. Є, на жаль, й випадки, коли деякі педагоги «відчитують» свої належні уроки абияк (мовляв, що ви хочете за таку зарплату), зате зовсім по-іншому: глибоко, творчо, навіть талановито вчать тих, з ким займаються за оплату.
Втім, і для самого педагога місце у хорошій школі також може коштувати грошей.
Та якщо говорити саме про стосунки батьків з українською системою освіти, то вимагання грошей починається на рівні дошкільної ланки, задля влаштування, скажімо, у дитсадок, і виростає до такого рівня корупції, яка в поодиноких випадках обертається навіть скандалами на всю країну.
Наприклад, про підробку результатів зовнішнього незалежного оцінювання службовими особами Українського центру оцінювання якості освіти, (http://portal.lviv.ua/news) чи відкритим листом випускників закарпатських шкіл до до регіональної влади з приводу проблем крайової освіти. http://prozahid.com
У недавньому інтерв’ю одному з інтернет-ресурсів відомий російський професор Андрій Зубов, якого звільнили з відомого московського вузу за заяви про недопустимість окупації Криму, говорячи про тотальну брехню в органах російської влади, згадав й Україну і те, що неправда, облуда – це біда пострадянського простору і що треба «…из этого советского, гадостного мира вылезать». http://volyaexpress.blogspot.ru
Корупційна облуда, яка пронизала всі рівні нашого життя, також народжувалася з того «гадостного советского мира», коли будь-що вартісне можна було отримати або по блату, або за гроші, або принижуючись перед чиновниками більшого чи меншого рівня.
Це відтоді сама система нашого соціального забезпечення, робота комунальних підприємств, різноманітних відомств, що займаються земельними питаннями тощо побудована так, що підштовхує людину шукати обхідних шляхів, бо прямий і законний може виявитися занадто довгим, коштуватиме чимало часу і нервів.
Вам потрібно отримати яку-небудь довідку кудись за місцем вимоги, наприклад, у тих же соціальних структурах? Що ж, доведеться попоходити по кабінетах, а потім ще й чекати на документ досить довго. Хоча довідки ці, як правило, типові. І насправді часу для їх оформлення потрібно зовсім небагато. Окрема розмова про те, чи взагалі потрібні всі ті довідки, за якими нам у своєму житті не раз доводиться оббивати пороги?
Тож більшість українців знає, що простіше знайти знайомого, чи знайомого знайомих, когось, хто візьме на себе той клопіт і допоможе все вирішити оперативно. Так, потім доведеться розраховуватися грішми чи послугою. Та це ж звична для нашого суспільства практика.
Погана практика, звичайно. І як не прикро, не помітно тенденцій до того, що зникають ці неписані «правила гри», котрі стосуються багатьох інших сфер нашого життя.
Звичайно, сказати, що нічого у подоланні корупції не робиться, не можна. Мало не кожен день ми бачимо у новинах сюжети про високопоставлених корупціонерів, яких спіймали на гарячому.
Однак «хрестові походи», проти корупції в незалежній Україні оголошувалися не раз. Та, на жаль, найчастіше справа й обмежувалася показовими арештами чиновників різного рангу, яких спіймали на хабарах, на незаконних оборудках з народними грішми.
Та все ж це тільки така собі верхівка айсберга, який і далі впевнено пливе мутними водами вигадливих корупційних схем.