MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Мінські домовленості – формат має змінитись

05.01.2016   
Євген Захаров
Спроба подивитись на Мінські домовленості з погляду прав людини

В кінці листопада один з депутатів бундестага доволі прямолінійно і прагматично сказав мені: окрім Мінських домовленостей у нас нічого немає. Якщо Україна відмовиться від їх виконання, вона залишиться наодинці зі своїм опонентом без європейської підтримки. Мир важливіший за все. Тому треба їх виконувати, незважаючи на всі перестороги та труднощі.

30 грудня президенти України, Росії, Франції та канцлер Німеччини в телефонній розмові подовжили Мінські домовленості на 2016 рік. А міністр закордонних справ Німеччини, тепер ще й голова ОБСЄ протягом 2016 року, щойно висловив задоволення дотриманням перемир’я на Донбасі в останні дні. «Це дає сподівання, що сторони конфлікту обговорять й інші важкі кроки, на які ще треба піти, щоб повністю виконати Мінські домовленості, з бажанням знайти конструктивні рішення, що дадуть змогу подолати кризу і врешті розрядити конфлікт», – йдеться в заяві Ф-В.Штайнмайєра. 

На превеликий жаль, наші європейські партнери не хочуть визнавати реалії. А саме – цілком безперспективно вимагати одностороннього виконання Мінських домовленостей від України, якщо російська сторона їх не виконує. Більше того, Україна й не може виконати Мінські домовленості – просто тому, що цьому заважає Росія.

Недарма заступник голови Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ Олександр Хуг заявив на прес-конференції в Києві 31 грудня, що в 2016 році бажано підписати нову угоду між сторонами конфлікту на сході України для врегулювання проблем, які залишаються невирішеними. «Що ми повинні зробити, це досить зрозуміло: достатньо виписати всі існуючі проблеми в угоді і підписати її», – зазначив Хуг.

Він нагадав, що протягом 2015 року фіксувалися порушення режиму припинення вогню, використання забороненого Мінськими домовленостями озброєння, перешкоджання свободі пересування спостерігачів місії, а також складнощі в перетині лінії розмежування цивільним населенням.

Серед перерахованого О.Хугом тільки останнє можна закидати і Україні, і Росії, всі інші порушення – на совісті Російської держави.

Але О.Хуг назвав далеко не всі положення Мінських домовленостей, які порушуються Росією.

П.7 – забезпечити безпечний доступ, доставку, зберігання та розподіл гуманітарної допомоги тим, хто її потребує, на основі міжнародного механізму. Жодна гуманітарна допомога від імені держави до ДНР/ЛНР не потрапила.

П.6 – забезпечити звільнення та обмін всіх заручників та осіб, що незаконно утримуються, на основі принципу «всіх на всіх» не пізніше, ніж на п’ятий день після відводу важкого озброєння. Та де там! Вже 10 місяців пройшло, а звільнення просувається дуже важко. Стверджують, що на кінець 2015 року в неволі було 131 заручників і полонених, але перевірити ці дані неможливо. Процес звільнення та обміну повністю закритий від громадськості, він монополізований Службою безпеки України, котра посилається на необхідність секретності. Хто саме приймає рішення про обмін – наразі невідомо.

Але відомо, що СБУ змушена створювати так званий «обмінний фонд». Людям висуваються обвинувачення в «сепаратизмі» за статтею 110 КК України, або в скоєнні іншого злочину, беруть письмову згоду на обмін (іноді таке відбувається вже під час судового процесу), закривають кримінальне провадження та утримують під вартою в СБУ невідомо де, поки не проведуть обмін. Ця огидна практика абсолютно поза межами права, але в Україні змушені вдаватися до неї, щоб звільнити заручників та полонених.

Нещодавно обмін припинили: Росія поставила вимогу – спочатку амністія, а потім обмін. Йдеться про виконання Україною п.5 Мінських домовленостей – забезпечити помилування та амністію шляхом введення в силу закону, який забороняє переслідування та покарання у зв’язку з подіями в окремих районах Донецької та Луганської областей України.

«Амністія» – це слово примушує здригнутися мільйони українських сердець. Як можна пробачити тим, хто вбивав і катував, викрадав, грабував та знущався?! Тим більше огидно це виглядає на тлі більше, ніж 400 кримінальних проваджень, які веде Головна військова прокуратура проти українців за воєнні злочини, котрі при більш детальному розгляді такими не є.

Така амністія тільки заохочує безкарність злочинців, штовхає їх на нові злочини. Не можна здавати правосуддя та справедливість в обмін на мир, бо в результаті не буде ані миру, ані справедливості – воєнний конфлікт повернеться.

Тим не менше наші європейські партнери кажуть про необхідність прийняття Верховною Радою закону про імунітет тих, хто буде обиратися в лютому в органи місцевого самоврядування ЛНР та ДНР. Знову не звертається увага, хто саме буде обраний.          

Проте в п.5 не йдеться про повну та беззастережну амністію. А тому необхідно в законопроекті про амністію перерахувати ті статті Кримінального кодексу, за злочини відповідно до яких амністія не застосовується, насамперед, злочини проти людяності та воєнні злочини. І законопроект цей має стосуватися не тільки бойовиків ЛНР/ДНР, а й українських військовослужбовців та добровольців. Така амністія є прийнятною і може справді слугувати подоланню конфлікту.

У правозахисному середовищі є популярною пропозиція Романа Романова про звернення до Європейського Союзу з проханням допомоги щодо розслідування злочинів проти людяності та воєнних злочинів, скоєних під час воєнного конфлікту на Донбасі, бо Україна не має досвіду такого розслідування, а також щодо створення окремої палати в Верховному Суді України для розгляду міжнародних злочинів за участю суддів-іноземців. Я думаю, що відповідні дії керівників держави такої спрямованості тільки підсилили би позицію України на перемовинах в нормандському форматі.

П. 9, 11, 12 – відновлення повного контролю над державних кордоном з боку українського уряду в усій зоні конфлікту, яке розпочинається в перший же день після проведення місцевих виборів на основі Закону України та конституційної реформи. Ну, просто оксюморон якийсь! І хтось вірить в те, що місцеві вибори пройдуть за українським законом під контролем спостерігачів і будуть відповідати стандартам ОБСЄ про вільні, чесні і справедливі вибори?! Коли вже створені закони про вибори ДНР та ЛНР, які викликають тільки нервовий сміх. І що «слухняний» український  парламент ухвалить зміни до Конституції сумнівної якості, які передбачають особливий статус Донецької та Луганської областей?!

Ці положення написані як навмисно, виходячи з презумпції, що усе це з області фантастики. За сьогоднішніх реалій здійснити це не-мож-ли-во! А намагання все ж таки домогтися потрібного результату за короткий період з 22 січня до 3 лютого, коли парламент має усе це ухвалити, призведе тільки до розколу парламентської більшості та важкої внутрішньополітичної  кризи на радість агресору.

Цього не можна допустити! Маємо знайти вихід і запропонувати нові механізми та процедури для подолання конфлікту і збереження миру. Зокрема, ухвалити збалансований закон про амністію та включити до Мінських домовленостей міжнародні механізми для розслідування та судового розгляду міжнародних злочинів.

 Поділитися