MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Олександра Матвійчук отримала Democracy Defender Award-2016 на Парламентській Асамблеї ОБСЕ

25.02.2016   
Ініціатива присудження премії належить 17-ти делегаціям ОБСЄ, зокрема, Канади, Данії, Чорногорії, Нідерландів, Швеції, Швейцарії, Великої Британії, США та інших.

24 лютого пройшла церемонія вручення премії Democracy Defender Award-2016. Нагороду отримала правозахисниця з України Олександра Матвійчук за “винятковий вклад у просування демократії та захисті прав людини”.

Ініціатива присудження премії належить 17-ти делегацій ОБСЄ, зокрема,  Канади, Данії, Чорногорії, Нідерландів, Швеції, Швейцарії, Великої Британії, США та інших.

Нагороду вручала Жанна Нємцова, старша донька відомого російського опозиціонера Бориса Нємцова, вбитого на Великому Москворецькому мості якраз рік тому.

Тим самим країни-ініціатори премії підтримали прагнення українського народу до побудови демократичного суспільства та утвердження прав людини. Адже на даний час Україна чи не єдине виключення із всього пострадянського регіону, в якому йде поступове згортання простору для громадського суспільства “до розмірів тюремної камери”.

На спеціальний зустрічі із головами делегацій ОБСЄ Олександра Матвійчук нагадала про необхідність організації постійної міжнародної присутності в окупованому Криму, де тільки за останній час за політичними мотивами було заарештовано ще 4-ри людини, подано в суд прокурорський позов для заборони Меджлісу, і де люди, які піддаються постійним обшукам,  вже навіть вимушені спати одягненими.

Також правозахисниця звернула увагу на те, що учасникам нормандського формату потрібно “повернути права людини на стіл мінських переговорів”. Належить дати чіткий сигнал Росії та підконтрольним їй штучним “донбаським республікам”, що ніколи не буде амністії для людей, які вчиняли воєнні злочини, які винні у смерті пасажирів малайзійського боїнгу, які причетні до організації системи викрадення та катування цивільних людей тощо. Також, на її думку, навіть мова не може йти про якісь вибори, допоки на окупованих територіях не буде забезпечено належний рівень захисту фундаментальних прав людини – свободи слова, права на справедливий суд, свободи об’єднань, свободи від катування та інших. Саме реальний захист прав людини є важливою запорукою вільного волевиявлення людей як способу досягнення миру на Донбасі. В іншому випадку вибори стануть тільки інструментом для легалізації утворених на цих територіях військових диктатур.

Але насамперед та невідкладно належить звільнити заручників, які відповідно до других Мінських домовленостей вже як рік мали бути вдома. Серед них військові та цивільні люди, наприклад, луганська журналістка Маша Варфоломєєва, яка вже 12-тий місяць сидить у підвалі за абсурдними звинуваченнями.

Олександра Матвійчук розказала про позитивні кроки у здійснені реформ у сфері прав людини, водночас наголосила на їх несистемному характері та вказала на вагомі недоліки. Зокрема, на поступове перетворення України на першу у світі державу, яка закріпила монополію адвокатури на констититуційному рівні, тим самим обмежила своїх власних громадян у праві на правовий захист. Особливе здивування у міжнародного співтовариства викликало нічим не обгрунтоване відтермінування ратифікації Римського статуту на три роки у той час, коли за зверненням самої України Міжнародний кримінальний суд вже проводить попереднє вивчення ситуації на Донбасі.

Правозахисниця закликала підтримувати Україну всіма доступними способами та на усіх рівнях, адже успіх України матиме невідворотний позитивний вплив на весь регіон ОБСЄ. Але водночас бути “суворими друзями” та вимагати постійного поступу та конкретних результатів на шляху демократизації.

Нагадаємо, що Олександра Матвійчук є головою правління Центру Громадянських Свобод та координатором громадської ініціативи Євромайдан SOS, яка була створена у відповідь на брутальний розгін мирної студентської демонстрації. Центр Громадянських Свобод є членом Міжнародної Платформи “Громадська Солідарність” та відомий на міжнародному рівні через постійну співпрацю із різними структурами ООН, ЄС, РЄ та ОБСЄ. Також організація співпрацює із Міжнародним кримінальним судом для розслідування злочинів Євромайдану, здійснює громадський контроль над органами влади через групу громадського спостереження “ОЗОН”, просуває реформи у сфері поліції, судів та прокуратури через платформу “Правозахисний порядок денний”, провадить моніторинг та польову роботу в Криму та на Донбасі через мобільні групи ініціативи “Євромайдан SOS”, веде цілий ряд міжнародних кампаній, серед яких кампанія для звільнення усіх ув’язнених Росією громадян України LetMyPeopleGo, кампанія для невідкладного повернення додому заручників із окупованого Донбасу FreeDonbasHostages тощо.

 

Із повним текстом виступу Олександри Матвійчук на офіційній церемонії нагородження можна ознайомитися нижче.

 

Виступ правозахисниці Олександри Матвійчук на офіційній церемонії нагородження Democracy Defender Award-2016

Я представляю громадську ініціативу Євромайдан SOS, яка об’єднала тисячі звичайних людей для правового захисту переслідуваних учасників протесту. Тоді через наші руки кожного дня проходили арештовані, побиті, піддані катуванням, звинувачені у сфабрикованих кримінальних справах, а згодом - зниклі та загиблі люди.

Український народ вже вдруге за останні десять років виступив на захист свого вибору для побудови демократичної держави на спільних із європейськими країнами цінностях. І заплатив на це доволі високу ціну.

Після падіння авторитарного режиму в Україні, щоб зупинити демократичні перетворення Росія окупувала Крим та розпочала гібридну війну на Донбасі. Вбивства, викрадення, катування, сексуальне насилля, використання людей в якості живого щита, політично мотивовані переслідування на окупованих територіях – усе це стало нашою реальністю.

Сьогодні ми збираємо свідчення постраждалих та документуємо ці порушення для міжнародного правосуддя. А паралельно боремося за проведення реформи поліції, судів та прокуратури, аби більше ніколи жодній владі в Україні не спало б на думку розстрілювати беззбройних демонстрантів.

І у зв’язку із цим, я би хотіла поділитися декількома уроками, які ми винесли із цих подій:

1. У багатьох країнах світу правозахисники не просто працюють для захисту прав людини. Правозахисники кожен день борються за права людини. Часто, це видається майже безнадійним. Але треба все-одно чесно робити свою роботу. І результат неочікувано може проявитися.

2. Коли люди добилися від влади визнання прав і свобод людини, то часто на практиці це означає тільки одне. Жодній владі, а тільки громадянському суспільству потрібні свобода об’єднань, право на справедливий суд, громадський контроль над поліцією. Це значить, що правозахисники просто вибороли для себе нові завдання. Тому громадянське суспільство має стати повноправним партнером на рівні із владою для міжнародних організацій.

3. Те, що називається “кризою в Україні”, насправді є прямим відображенням глобальної кризи системи поствоєнного світу. Ця криза має ціннісний вимір. Загальна декларація прав людини відкрито піддається сумніву. Міжнародне право людини стає другорядним. Громадські активісти, журналісти, правозахисники переслідуються та сидять у тюрмах в Азербайджані, Росії, Казахстані тощо. Йде кардинальна зміна ідеологем, на яких засновані і десятиліттями працюють міжнародні організації.

Існує велика спокуса уникнути вирішення складних проблем в надії, що вони самі зникнуть. Правда у тому, що проблеми тільки наростають. На карті з’являються нові сірі зони із невизначеним статусом. І мова йде не лише про майбутнє ОБСЄ та Гельсінських угод. Мова йде про світ, де все так пов’язано, що тільки поширення свободи та прав людини робить його безпечним.

Вирішення цієї кризи наше історичне завдання. Ми повинні продовжувати боротися за людську гідність. Навіть якщо не лишається більше нічого крім слів та власного прикладу.

24 лютого 2016 року, Відень

 

 

 

 

 

 

 

 Поділитися