До питання про свободу вираження поглядів, які можуть не сподобатись Президенту
Всі, хто їде автотранспортом дорогою через Семенівку – а це траса Донецьк–Харків, практично на виїзді з Слов’янська – вже більше року читають велику афішу звернення із цілком вмотивованим питанням до Президента та Прем’єр-міністра України. Дослівно на цьому плакаті написано «Уважаемый Президент и Премьер-министр Украины!!! Не стыдно ли Вам за пустые обещания о восстановлении жилья?» 4 жовтня 2015 року, повертаючись із чергової поїздки по Донецькій області, група моніторів ХПГ сфотографувала цей плакат (див. фото 1). Його поява пов’язана з тим, що після визволення Слов’янська та прилеглих територій у липні 2014 року від проросійських сепаратистів керівництво держави обіцяло відновити зруйновані під час воєнних дій будівлі. Минуло більше року, а розстріляний і напівзруйнований будинок, на якому вивішений плакат, стоїть в такому ж вигляді без жодного відновлення. Хіба що трохи цегляних стін в ньому поменшало (див. для порівняння фото 1 та 2).
Фото 1 зроблене 4 жовтня 2015 року.
Фото 2 зроблене 2 квітня 2016 року.
Це одна і досить серйозна частина проблеми – зруйноване під час війни житло та соціальні об’єкти та допомога з боку держави у відновленні його.
Але зараз вразила ще одна, так само негативна історія, пов’язана з цим написом.
28 березня монітори Харківської правозахисної групи розпочали черговий моніторинговий візит, і просто в цей день дізнались, що практично в тих же місцях, де вони були цього дня – 28 березня, мав побувати або побував Президент України Петро Порошенко, зокрема, в Ізюмі та Краматорську.
І от, проїжджаючи повз знайомий вже будинок в селі Семенівка майже біля в’їзду до Слов’янська, ми не побачили на стіні знайомий напис. Немає – то й немає, сказали собі монітори, і поїхали далі. Однак яким же було здивування, коли на зворотному шляху 2 квітня вони знову побачили знайомий плакат на тому самому місці.
фото зроблено 28 березня 2016 року
Оскільки такі переміщення публічного звернення до Президента та Прем’єр-міністра видались трохи дивними, тим більше, що вони дивним чином співпали з візитом Президента до Донецької області, то зацікавлені монітори знайшли очевидців цієї події, які підтвердили наші підозри, вказавши, що плакат знімали озброєні автоматами люди.
Мабуть, розбитий під час воєнних дій будинок без такого плакату, якби він раптом і потрапив на очі панові Президенту, виглядає набагато привабливіше. Сумніваюсь, що присутність цього плакату, яка, звичайно, кольнула б очі, хоч сумнівно, щоб зачепила сумління керівника держави, впливала на безпеку пересування кортежу – єдиний мотив, яким могли виправдовувати свої дії ті, хто організовував та супроводжував візит Президента Донецькою областю.
Але все це має набагато гидотніший присмак. Це присмак цензури й тиску, просто паплюження однієї з найважливіших свобод людини – свободи вільно висловлювати свої погляди.
Після «президентського проїзду» господарі садиби повернули самостійно плакат на своє місце.
Мене особисто в цій ситуації вразило повернення совкових стандартів і таких же дій «невідомокогоохоронних служб».
На плакаті була написана правда? Так.
Вона коле очі тому, хто не дотримується обіцянок, а значить обманює? Так.
Ну то треба зняти і не показувати. Просто без всяких на те правових підстав, бо комусь з «невідомокогоохоронних служб» так здається правильнішим. Виходить, погляди можна виражати, але якщо вони «співпадають з лінією партії», перепрошую, на цей раз – якщо вони «не порушують спокій Президента».
В результаті маємо реальне порушення права на свободу вираження поглядів, закріплене в статті 10 Європейської конвенції та в статті 34 Конституції України. Майже непомітне. Але ані терпіти, ані миритись з таким порушенням неможна – подібне повернення до совкової практики просто неприпустиме в цивілізованій демократичній державі, якою прагне демонструвати себе Україна.