MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Аргументи проти застосування в Україні такої форми правління як парламентська республіка

19.04.2016   
Всеволод Речицький
Автор наводить аргументи, чому Україна має бути президентсько-параламентською респукблікою.

Загальні аргументи:

 

1.    Бізнесові кола в сучасних країнах, що розвиваються, тяжіють до демократичних структур, але з елементами суттєвої централізації, що пояснюється необхідністю концентрації влади з метою мобілізації національних ресурсів для подолання багатопланової «цивілізаційної» відсталості. Дана обставина, як прийнято вважати, є однією з причин непопулярності форми парламентської республіки в арабських нафтових монархіях.

 

2.    За свідченням фахівців, для країн, які прагнуть пришвидшеного розвитку, типовою є орієнтація не на парламентські, а на президентські (навіть військово-авторитарні) форми правління (Алжир, Гана, Нігерія, Пакистан, Ефіопія, Греція (70-ті роки), Туреччина (80-ті роки).

 

3.    Хоча не лише США, Франція, Великобританія, Японія чи  Канада, але й такі країни як Угорщина, Латвія, Молдова, Україна, Румунія та Чехія мають, та звану, «полікратичну» форму держави (тобто таку, де державні органи формуються демократичним шляхом, існує розділення влад, система стримувань і противаг, забезпечується баланс інтересів центру та місць, гарантуються права людини і основоположні свободи), проте у випадку молодих демократій останні зазнають на собі сильного впливу корпоративних олігархічних структур, яким здатна протистояти лише фігура всенародно обраного (політично сильного) глави держави (Польща, Румунія, Україна, Словаччина, Болгарія, Хорватія, Словенія, Молдова, Литва, Грузія, Вірменія).    

 

4.    Тенденцією сучасного розвитку є встановлення не стільки чистих (парламентська, президентська), скільки гібридних (напівпрезидентська, частково парламентська) форм правління. При цьому в країнах, які не мають сталих традицій державотворення, частіше встановлюється  президентська або напівпрезидентська форма правління. Загалом, парламентські республіки (Італія, Індія, ФРН, Португалія, Болгарія, Угорщина, Чехія) є поширеними в світі менше, ніж республіки президентські. Напівпрезидентські та президентські республіки є в Азії та Європі, вони домінують в США, Латинській Америці та на Африканському континенті. 

 

5.    Державотворчий успіх США як чистої форми президентської республіки не можна вважати суто національним. США сформували європейські політичні дисиденти, які свідомо зрезигнували політичний абсолютизм Старого світу. Винайдення Сполученими Штатами незалежного й окремого способу легітимації (демократичного виправдання) законодавчої та виконавчої гілок влади спричинилося до вражаючого культурного, економічного та міліарного успіху цієї країни. Після перевірки часом досягнень США (чиї економічні, політичні та мистецькі  здобутки допустимо порівнювати з поступом решти країн світу) стало просто неможливим ігнорувати творчий потенціал президентської форми правління.   

 

Національні аргументи:

 

1.    Успішні парламентські республіки в якості передумови свого існування передбачають високу політичну культуру партій. Українські політичні партії не володіють (і не володіли раніше!) такою культурою. Сама їх кількість свідчить про надмірне честолюбство і дріб’язкову непоступливість української політичної еліти. Несформованими в Україні залишаються також основні (консерватизм, лібералізм) політичні ідеології. Партії ж з історично усталеними традиціями (комуністи, соціалісти, націоналісти) набули в Україні лише маргінального статусу. Оскільки подібні недоліки долаються лише шляхом тривалої еволюції, парламентська республіка в Україні є неприйнятною також з практичної точки зору.

 

2.    В історичному плані український парламентаризм, на жаль, не був успішним. Політика Центральної Ради, а пізніше «колегіальна диктатура» Директорії та діяльність Конгресу Трудового Народу відзначалися еклектизмом, дезорганізацією та відвертим популізмом. Центральна Рада погано дотримувалася демократичних процедур (див. праці Д. Яневського). І хоча її керманич М. Грушевський не зловживав авторитаризмом, в загальному підсумку український парламентаризм початку ХХ ст. виявився катастрофічним за своїми наслідками.

 

3.    Навпаки, від давніх часів Б. Хмельницького, П. Орлика й до гетьманату П. Скоропадського у ХХ ст. відносно ефективним в Україні змогло стати лише автократичне правління. Майже всі дослідники політичної історії України погоджуються з тим, що український демократизм був ефективним лише за організаційної підтримки «єдиноначальства».

 

4.    В умовах формально парламентської республіки етнокультурний розкол України на Захід і Схід («дві України» М. Рябчука) створив ефект маятника на урядовому рівні. Політичне коливання пріоритетів в уряді є зазвичай нормальним, проте в парламентарній Україні воно стало коливанням на рівні національних стратегій. Відтак Україна ризикує розірватися між спокусою євроінтеграції та принадами геополітики Росії. Навряд чи подібний стан може довго витримувати будь-яка держава.

 

5.    Сусідом України є імперська Росія – фактична президентська республіка авторитарного типу. Східна політика України силою географії формується як реакція на постійні виклики росіян. При цьому прийняття рішень в президентських республіках відзначається рішучістю й динамізмом. Навпаки, в парламентських республіках воно має компромісний, пригальмований характер. Тому парламентська республіка в Україні ризикує вічно запізнюватися в своїх реагуваннях на політичні виклики Росії.  Крім того, за президентської республіки уряд (як виконавча гілка влади) може бути гарантовано стабільним 4-5 років, а в умовах республіки парламентської – не більше 6-12-ти місяців.

 

6.    У парламентських республіках урядова діяльність є об’єктом корпоративних (не завжди чесних) домовленостей партійних фракцій. У свою чергу, молодий парламент може бути об’єктом потужного корупційного впливу. Наприклад, фінансових можливостей Росії цілком достатньо, щоб впливати на українське парламентське побутування. Простіше кажучи, в небагатій парламентській республіці депутатів (і уряд) можна купити. У президентській же республіці політику виконавчої влади (її стратегію) обирає народ, який корумпувати фізично (Т. Джефферсон) неможливо.

 

7.    Як показують періодичні соціологічні дослідження і голосування на телебаченні, народні симпатії в Україні схиляються (60-70%) на користь персонально відповідальної (одноосібної) влади. Український народ також виступає за пряме обрання президента країни. Не варто ігнорувати інтуїцію народу, на яку саме в таких питаннях можна покластися. Крім того, всенародно обраний президент ніколи не погодиться бути політичною «лялькою». Одержавши легітимацію від мільйонів співгромадян, він завжди буде політично активним. Тому видається логічним зробити президента конституційно (формально-юридично) адекватним до його реальної політичної сили – надати йому статус глави виконавчої влади.

 

8.    За парламентську форму правління в Україні щиро виступають лідери політичних партій, які мають лише сегментарну (5-7%) електоральну підтримку. Сильніші ж українські політики (наприклад, Ю. Тимошенко) спекулюють на цьому питанні в залежності від політичної кон’юнктури.

 

9.    Очевидно, що запровадження або відновлення в Україні президентської форми правління мало б супроводжуватися встановленням двопалатної структури вітчизняного парламенту. Зокрема, верхня палата покликана стати авторитетною «противагою» сильній одноосібній владі президента.  Варто підкреслити, що існування двопалатних парламентів в унітарних країнах не становить виключення із правила. Двопалатні парламенти працюють в таких унітарних державах як Польща, Італія, Японія, Іспанія, Нідерланди, Румунія, Франція, Хорватія, Чехія, Філіппіни, Ірландія. Загалом, більшість законодавчих зібрань у старих демократіях є двопалатними незалежно від форми їх державного устрою (Великобританія, Франція, Італія, США, Швейцарія).

     

17 квітня 2016 р.

 

 

            

 Поділитися