Коли вичистимо «авгієві стайні» української історії?
Усі ми вчили міфи древньої Греції у курсі стародавньої історії. До того ж, впродовж тривалого часу складалося так, що цілі покоління українців не тільки міфологію, а й саму історію інших країн вчили і знали краще, ніж свою власну.
Така от ситуація: історія України ніби й була. Але насправді справжньої, дійсно вітчизняної, не перекрученої і не перелицьованої імперськими та комуністичними впливами, її не існувало.
Бо те, що вкладали у наші голови, починаючи мало не з дитсадка, цілком висувалося у парадигму Шевченкового послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…»:
Німець скаже: «Ви моголи». «Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слов’яни».
«Слов’яни! слов’яни!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
Так, на трактуванні української історії позначилося багато негативних чинників, котрі нанесли у неї достатнього різного бруду.
Та найбільшим прорахунком, очевидно, стало те, що за роки незалежності, вдаючись до тієї таки відомої нам міфології, «авгієві стайні» української історії так і не було очищено, як слід.
Власне, лише тепер дійшли до цього руки, як то кажуть.
Маю на увазі те, що з наступного навчального року, старшокласники навчатимуться за новими програмами з історії України, у які внесено зміни ініційовані Інститутом національної пам’яті. http://maidan.org.ua
Без перебільшення, історичною справедливістю можна назвати, зокрема, той факт, що вводяться терміни «радянська окупація України», «встановлення й утвердження радянського тоталітарного режиму (1921-1939 рр.)». Як і те, що підростаюче покоління нарешті більш детально буде знайомитися з постатями, які боролися за утвердження України як незалежної держави у різні етапи її розвитку.
Та в народі, мабуть, недаремно кажуть: «Поки сонце зійде, - роса очі виїсть». Адже, доки триває робота над оновленням шкільних програм з історії, в деяких українських школах підлітків й досі навчають навіть не за принципом, коли ми – «то моголи», «то - слов’яни». А цілком у дусі проросійської пропаганди.
Про це, зокрема, останнім часом йдеться у повідомленнях в соціальних мережах.
Так, наприклад, варто навести повідомлення про те, що у харківських школах з російською мовою викладання діти 7-х класів вчать історію за підручником «…в якому зміст, постановка питань і висновки параграфів в цілому …вкладаються у нову імперську концепцію російської історії, легітимізовану в РФ з 2012 р., коли там бучно відсвяткували т.зв. «1150-річчя зародження російської державності». https://facebook.com
Це, скажімо, лише один момент, який набув оприлюднення. Насправді, думається, таких випадків чи то недомислу, чи невігластва чи відвертого не патріотизму набагато більше.
Недавно довелося розмовляти з однією вчителькою, яка висловила невдоволення тим, що в Україні зносять пам’ятники, замість того, щоб відновлювати економіку. Працює педагог у звичайній школі з українською мовою викладання. Неважливо, що вік у неї передпенсійний. Але ж вона іде до дітей. Очевидно теж висловлює такі свої думки.
І у світлі цього спілкування виникає питання: чи буде взагалі донесене, як слід, пропоноване нове бачення історії, якщо нових позитивних процесів, які відбуваються в країні, не розуміють самі освітяни?
Втім, наразі йдеться не тільки про галузь освіти.
Є й інші сфери, які мали б працювати на повернення історичної справедливості щодо України. Та дуже важко позбавитися старих догм, не змінивши свого мислення.
Знаю, наприклад, випадок, коли через виставку в одному з невеликих музеїв на Слобожанщині розгорівся цілий конфлікт. Історію свого міста музейники представили цілком у проросійському дусі. Тільки коли громадські активісти дійшли до місцевої влади, вказавши на недоречності експозиції, виставку було знято.
«Бацилою» російсько-українського братства нерідко заражена й наша медіа-сфера. І не тільки відверто проросійськи настроєні телеканали та друковані ЗМІ, а й ті видання, що мають цілком нейтральний характер.
Скажімо, якось потрапила до рук невелика приватна газета. Видається на кілька сіл. Вміщує переважно повідомлення про «сільських трударів» та їх успіхи. Та одному з номерів подали матеріал до дати Хрещення Київської Русі. Нічого нового чи особливого у ньому не повідомили. Зате значна частина його цілком вписувала у «московську ностальгію за Корсунню».
Схоже, що це повідомлення місцеві журналісти просто «стягли» з якогось російського пропагандистського Інтернет-ресурсу.
І кожен раз, коли стикаєшся з такими фактами, виникає невеселе запитання: «Чи очистимо колись власну історію від бруду, чи так і будемо втоптувати чужинське сміття у своєму домі?».