MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Коли вичистимо «авгієві стайні» української історії?

08.09.2016   
Наталка Ковальчук
Така от ситуація: історія України ніби й була. Але насправді справжньої, дійсно вітчизняної, не перекрученої і не перелицьованої імперськими та комуністичними впливами, її не існувало.

Усі ми вчили міфи древньої Греції у курсі стародавньої історії. До того ж, впродовж тривалого часу складалося так, що цілі покоління українців не тільки міфологію, а й саму історію інших країн вчили і знали краще, ніж свою власну.

Така от ситуація: історія України ніби й була. Але насправді справжньої, дійсно вітчизняної, не перекрученої і не перелицьованої імперськими та комуністичними впливами, її не існувало.

Бо те, що вкладали у наші голови, починаючи мало не з дитсадка, цілком висувалося у парадигму Шевченкового послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…»:

Німець скаже: «Ви моголи». «Моголи! моголи!»

Золотого Тамерлана  Онучата голі.

Німець скаже: «Ви слов’яни».

«Слов’яни! слов’яни!»

Славних прадідів великих

Правнуки погані!

Так, на трактуванні української історії позначилося багато негативних чинників, котрі нанесли у неї достатнього різного бруду.

Та найбільшим прорахунком, очевидно, стало те, що за роки незалежності, вдаючись до тієї таки відомої нам міфології, «авгієві стайні» української історії так і не було очищено, як слід.

Власне, лише тепер дійшли до цього руки, як то кажуть.

Маю на увазі те, що з наступного навчального року, старшокласники навчатимуться за новими програмами з історії України, у які внесено зміни ініційовані Інститутом національної пам’яті. http://maidan.org.ua

Без перебільшення, історичною справедливістю можна назвати, зокрема, той факт, що вводяться терміни «радянська окупація України», «встановлення й утвердження радянського тоталітарного режиму (1921-1939 рр.)». Як і те, що підростаюче покоління нарешті більш детально буде знайомитися з постатями, які боролися за утвердження України як незалежної держави у різні етапи її розвитку.

Та в народі, мабуть, недаремно кажуть: «Поки сонце зійде, - роса очі виїсть». Адже, доки триває робота над оновленням шкільних програм з історії, в деяких українських школах підлітків й досі навчають навіть не за принципом, коли ми – «то моголи», «то - слов’яни». А цілком у дусі проросійської пропаганди.

Про це, зокрема, останнім часом йдеться у повідомленнях в соціальних мережах.

Так, наприклад, варто навести повідомлення про те, що у харківських школах з російською мовою викладання діти 7-х класів вчать історію за підручником «…в якому зміст, постановка питань і висновки параграфів в цілому …вкладаються у нову імперську концепцію російської історії, легітимізовану в РФ з 2012 р., коли там бучно відсвяткували т.зв. «1150-річчя зародження російської державності». https://facebook.com

Це, скажімо, лише один момент, який набув оприлюднення. Насправді, думається, таких випадків чи то недомислу, чи невігластва чи відвертого не патріотизму набагато більше.

Недавно довелося розмовляти з однією вчителькою, яка висловила невдоволення тим, що в Україні зносять пам’ятники, замість того, щоб відновлювати економіку. Працює педагог у звичайній школі з українською мовою викладання. Неважливо, що вік у неї передпенсійний. Але ж вона іде до дітей. Очевидно теж висловлює такі свої думки.

І у світлі цього спілкування виникає питання: чи буде взагалі донесене, як слід, пропоноване нове бачення історії, якщо нових позитивних процесів, які відбуваються в країні, не розуміють самі освітяни?

Втім, наразі йдеться не тільки про галузь освіти.

Є й інші сфери, які мали б працювати на повернення історичної справедливості щодо України. Та дуже важко позбавитися старих догм, не змінивши свого мислення.

Знаю, наприклад, випадок, коли через виставку в одному з невеликих музеїв  на Слобожанщині розгорівся цілий конфлікт. Історію свого міста музейники представили цілком у проросійському дусі. Тільки коли громадські активісти дійшли до місцевої влади, вказавши на недоречності експозиції, виставку було знято.

 «Бацилою» російсько-українського братства нерідко заражена й наша медіа-сфера. І не тільки відверто проросійськи настроєні телеканали та друковані ЗМІ, а й ті видання, що мають цілком нейтральний характер.

Скажімо, якось потрапила до рук невелика приватна газета. Видається на кілька сіл. Вміщує переважно повідомлення про «сільських трударів» та їх успіхи. Та одному з номерів подали матеріал до дати Хрещення Київської Русі. Нічого нового чи особливого у ньому не повідомили. Зате значна частина його цілком вписувала у «московську ностальгію за Корсунню».

Схоже, що це повідомлення місцеві журналісти просто «стягли» з якогось російського пропагандистського Інтернет-ресурсу.

І кожен раз, коли стикаєшся з такими фактами, виникає невеселе запитання: «Чи очистимо колись власну історію від бруду, чи так і будемо втоптувати чужинське сміття у своєму  домі?».

 

 Поділитися